Відокремлені означення та прикладки (2)

Ви ще не знаєте на що здатна людина наповнена болем та смутком за своє дитя.

І прийде гідна старість нагорода гарної юності!

За винятком Васильченка усі хлопці завершили роботу.

Ми знаємо хто ми є але не знаємо ким ми можемо бути. (Вільям Шекспір)   

 Даруючи радість іншим не забудь про себе.

чекаючи своїх учнів

наш друг і наставник

і очікує колегу

осліплений яскравим сонцем

який має високий авторитет серед учнів і колег

Добріє світ народжений в любові. (Т.Коломієць)

Усі речі виготовлені юними умільцями вражають своєю декоративністю.

Засмагла під сонячним промінням Оксана була схожа на шоколадну глазур.

Проведений справжнім майстром вебінар став для слухачів тест-драйвом.

 Розлючена почутим тітчина сестра поїхала геть з дому.

Читачі знають Ніну Бічую, як авторку прозових творів для дітей та дорослих.

Лілі, як актриса із практикою, добре трималася на людях.

Чоловік на ім'я Степан, наблизився до огорожі і хвацько стрельнув батогом, аж луна покотилась од клуні.

Вулицею котиться віз із колесами, оббитими залізом.

Славко витягає з портфеля підручник і читає, затуливши долонями вуха.

Я розповів Юлькові, що їздив з батьком до Страдчого — невеликого села під горою, залісненою й стрімкою, на самому вершечку якої стара-престара дерев’яна церква.

Повертаючись увечері з тренування, Славко завжди заставав на столі склянку прохолодного чаю з цитриною і свої улюблені сухарики з родзинками.

Він усе забував, крім тремтливої ілюзії волі та влади.

Славко прийшов і знову став при порозі, несміливий і чужий у великому спортивному залі.

Зараз на сцену виходить Лілі, і сьомий "Б" сидить на гальорці, і тільки його, Славка Беркути, нема у залі.

Всі бійці і командири, а їх було в землянці чоловік тридцять, раптом заворушились і, розташувавшись для довгого приємного слухання, притихли.

 І Оксану, мою зорю, мою добру долю, що день божий умивали. 

Над берегом послався невеликий, густо засвічений білою ромашкою луг.  

 Виснажені атаками й великими втратами, німці не витримали грізного натиску полку. 

 Голубу сорочку в перехваті підперезано матер’яним поясом з китицями.

Наближається повний спеки й світла південь.

Хто це там оповитий в туман заховався за сиві каштани?

Мечем і кров’ю писані кросворди ніхто уже повік не розгада.

Шумлять білим цвітом налиті сади навесні.

Раз добром нагріте серце вік не прохолоне.

І місяць травень буде гомоніть рудим джмелем наляканим до краю.

Над луками залитими квітневою повінню холонув оранжевий вечір.

Покрите хмарами сонце на сей день червоно вибилося з-за гори.

Дуби наповнені темінню стоять безшелесно в якійсь шляхетній величі.

Мої дні течуть тепер серед степу серед долини налитої зеленим хлібом.

Дні летять повні сонця й музики.

Утомлені своїм довічним рабством вони жадають розірвати пута і скинути ярмо з своєї шиї.

Мама перегортає зошити списані широким чітким почерком та якісь аркуші розмальовані контурами відомих і невідомих континентів.

Заглиблена в спогади Ніна не почула, як розчинилися двері і мати переступила через хатній поріг.

Прийшла пора свята й благословенна.

Море безкрає таємниче десь зливається з небом.

У кімнату просочується сонячне світло тепле спокійне.

Іде гроза дзвінка і кучерява садам замлілі руки цілувать.

На річку вже налягла ніч суха й тепла своїм чорним покривалом.

Знеохочений, до рідного дому блудний син обминає його і йде на знадливі вогні у вікнах чужого дому.

Чужа розмовам, юрбам і рекламам, поміж сирен, гудків автомобілів, несеш крізь гамір вулиць і проспектів свою солону і гірку красу.

Ти ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна, ти випросталася для волі.

Я в центрі кола, визначенім сонцем, заглиблю руку в чорний чорнозем — і стеля над готичним храмом сосен спаде на мене зливою озер.

Пристанційні вогні обмацують тіло ночі, зі сну вологе, і колеса абзац за абзацом перечитують повість дороги.

Збита кіньми курява стояла високим стовпом на вулиці…

А Василько весело щебетав, оповідаючи свої пригоди в лісі.

Мені ще й досі сниться берег, залитий сонячним огнем…

Марно втраченого дня не повернеш.

Вимощена камінням вулиця повилася вгору.

Схвильований до дна душі, звертався юнак до батька-матері за розвагою.

Хліба, змиті  дощем, яскраво зеленіли.

Схвильований, Тарас не зміг розгледіти в буянні вишень, яблунь свою стару оселю.

Небо на заході неначе сміялось,помальоване  делікатними веселими фарбами

Капелюшник розплющив очі, переляканий, з ліжка скочив…

Наляканий  громовицею, кінь тихенько заіржав…

 Коло ставка гребля, обсаджена вербами

Заглиблена в спогади про літо, дівчинка й не помітила, як до кімнати зайшов батько.

Над луками, залитими квітневою повінню, холонув оранжевий вечір…

Осяяний сонцем, перед нами розкрився зовсім новий світ

 Вулиця вимощена камінням повилася вгору.

Кругом села на горах зеленіли садки та ліси вкриті росою.

Гори вкриті ялиновими лісами стояли ніби обгорілі після пожежі.

Балка вкрита садками вилася попід горою.

Широке рівне плесо віддзеркалювало срібні кучері залитих сяєвом хмар.

 Сонячні промені ніжні ласкаві торкалися моїх щік.

 Вітер весняний прохолодний торкався її волосся.

 Зосереджена старанна вона була найкращою ученицею класу.

Весняні віти ніжні несміливі пробивалися крізь торішню траву.

Сам він простий і доступний добрий і щирий готовий був кинутися на допомогу першому зустрічному.

Стояла весняна ніч тепла лагідна, сповнена співом солов’їв.

 Стояла весняна ніч, тепла, лагідна, сповнена співом солов’їв.

 Стояла весняна ніч тепла, лагідна, сповнена співом солов’їв.

 Стояла весняна ніч, тепла, лагідна сповнена співом солов’їв.

 Стояла весняна ніч, тепла лагідна, сповнена співом солов’їв.

Прибитий горем, згадками, я забився в садок, упав на траву, заплакав.

Переляканий і розтривожений, я вискакую в затоплений місячною повінню двір.

Заклопотана роботою, вона не почула знайомих кроків…

Взагалі, він має дивну властивість - зникати при очах...

 Сердитий, він навіть на перерву не виходив

Мова - це коштовний скарб, набутий віками нашим народом, його невичерпне духовне багатство.

Мова це коштовний скарб, набутий віками нашим народом, його невичерпне духовне багатство.

Мова це коштовний скарб, набутий віками нашим народом, його невичерпне, духовне багатство.

Мова - це коштовний скарб, набутий віками, нашим народом, його невичерпне духовне багатство.

Мова - це коштовний скарб, набутий віками, нашим народом, його невичерпне, духовне багатство.

Припала йому до вподоби дівчина-красуня.

Для нього, кріпака, навчання малювання стало єдиною втіхою .

Жила в нашому селі дівчина, красуня на всю околицю.

Батько, людина розважлива, якось уранці запросив мене до себе в кімнату.

Обличчя у виховательки, засмагле й свіже, випромінювало ласку і любов.

Сміле слово — то наші гармати, світлі вчинки —то наші мечі.

Тягнуться хмари — скривавлені крила —по травах, по обрію, по душі…

Україна —це супер. Україна — це ексклюзив.

Має людина в собі такий живчик — бажання робити добро.

 Хліб — усьому голова.

Андрія Шевченка як відомого футболіста знає багато шанувальників спорту.

Нехай мене Кармелюка у світі споминають.

Працював у них один чоловік на прізвище Іванюк.

Як тонкий лірик Володимир Сосюра вміє емоційно передати почуття людини.

Граматику тобто морфологію та синтаксис вивчають у школі.

 Громада вибрала — гетьмана — преславного Лободу Івана, лицаря старого, брата військового.

Громада вибрала гетьмана — преславного Лободу Івана, лицаря старого, брата військового.

Громада вибрала — гетьмана преславного Лободу Івана, лицаря старого, брата військового.

Громада вибрала гетьмана — преславного Лободу Івана, лицаря, старого брата, військового.

Громада вибрала гетьмана преславного - Лободу Івана, лицаря старого, брата військового.