Відокремлення означень

За шпилями гір укритих лісом пишно горів вечірній світ сонця.

Біла із сильним морозом хурделиця крутила бешкетні танці на дорогах.

Чудово блищало небо засіяне зорями.

Ходить хмара над березами блискавками підперезана.

Лісовою стежкою йшла дівчинка, років тринадцяти, у картатій кофтині.

Біля тину виріс великий сонях із головою завбільшки з миску.

Сплять гори сивиною закутані.

Дід побачив біля себе хлопця Андрія у полотняних штанях та вишитій сорочці.

Об ріжок комори чухається оте з рукавицю завбільшки порося.

Два червоненькі з гусячого пера поплавці незрушно стримлять із води.

Коло саней зупинився цибатий у високій шапці селянин.

Угорі цвіте блакить усіяна кмарками.

Нарівні з вікном тьмяно біліли припорошені пилом акації.

Укрите легким серпанком до самого обрію слалося поле.

Налякані першим холодком уже давно поснули цвіркуни.

Верба задивлена у воду милується на власну вроду.

Високий берег оповитий туманом мріяв удалині.

На річці виграє прострілений сонцем лід.

За узліссям стояло поколошкане зливою жито.

Вітряку хочеться задзвеніти наколиханим за літо зерном.

Біля самого порога вітається з нами задимлена росою вишня.

Не було краю залитому водою степу.

Сади залиті місячним сяйвом мріють про щось.

Так шепоче серед ночі збуджена вітром трава.

Стали виходити на берег рибалки, у зюйдвестках, у важких чоботах.

Надійшла вже справжня, з прозорим небом з ранішніми морозами, осінь.

Не міг позбутися єдиного бажання - перемогти.

Навпроти дороги стояв старий, з деревʼяними вікнами, будинок.

Вулиця вимощена камінням повилася вгору.

Притулком для сов став сад великий зі старими дуплястими

яблунями.

Гриб-дощовик без ніжки завбільшки з дитячу голову, ріс під дубом.

Дихнув в обличчя чистий без пилюки й піску вітер.

Тиша оповила землю укриту снігом.

Усе ще недавно таке заболочене

й похмуре раптом

повеселішало.

Заросла барвінком горбилась під грушею могилка.

Умиті росами трави тихо про щось шепотіли.

Слова не домовлені серцем раніше у коштовний не вписані том.

Гори осріблені місячним сяйвом велично блищали.

Оповитий тишею степ дихав пахощами росяних трав.

Прибитий горем та згадками я забився в садок упав на траву й

заплакав.

Ліси поступалися місцем гірським сіножатям мʼяким і повним.

І тут дзвінко заіржав кінь рудий із білою зіркою на лобі.

Із-за печі вилетів птах із коричневими западинами трохи

менший за галку.

Часом на галявині блищали кригою озера завбільшки з денце

чашки.

Ось перед нами невеличка хата чиста і ясна.

Гінкі стебла молодої трави зеленої та соковитої тяглися до сонця.

Осінь сіра й сумна прийшла з дощами й туманами.

Широкий степ замріяний і мовчазний милувався зорями.