ВІДОКРЕМЛЕННЯ ОЗНАЧЕНЬ

І місяць травень буде гомоніть рудим джмелем наляканим до краю.

Над луками залитими квітневою повінню холонув оранжевий вечір.

Покрите хмарами сонце на сей день червоно вибилося з-за гори.

Дуби наповнені темінню стоять безшелесно в якійсь шляхетній величі.

Зачарований прекрасним вечором я довго блукав понад берегом річки.

Світ до захмеління прекрасний розступався на всі чотири боки.

Не відомий нікому сідаю на лавку слухаю і дивлюся.

Край моря сонце золотить укриті лісом гори. 

Селища натомлено поринулі в сон спочивають у теплих обіймах ночі.

Легенький попілець підхоплений силою вогню злітав догори та розходився навколо.

Найдовше сніг тримається в затінку або в присипаних листям чи землею ровах.

Застебнутий на всі ґудзики він стояв справді як соняшник у цвіту і тішив мені очі. 

Над озером стояв оповитий серпанком загадковості ранок.

На горах за шпилями вкритими лісом пишно горів вечірній світ сонця.

Темна ніч напоєна степовими пахощами пропливала над Асканією.

Оперезане синьо-зеленим поясом на пагорбі стоїть місто-замок. 

Наближається повний спеки й світла південь.

Хто це там оповитий в туман заховався за сиві каштани?

Мечем і кров'ю писані кросворди ніхто уже повік не розгада.

Шумлять білим цвітом налиті сади навесні. 

Морозний сніг блискучий та легкий здається падає на серце прямо.

Птиці кричать уночі десь у високості невидимі летять вони над хатою.

Був вечір свіжий запашний після довгої задушливої спеки.

Волохатий джміль неповороткий і вайлуватий домовито гуде над чебрецем. 

Небо розгорнуло намет свій синій широкий глибокий!

А я самотній уночі ще довго в вогнище дивився.

Понад самим кюветом виструнчились гінкі стебла однакові незліченні як солдати.

Музика бадьора чарівна полинула через шкільне подвір'я. 

Небо ясне й бірюзове рідко бачили мандрівники.

Дедалі попадалися вже сосни старі руді кострубаті.

Сніг блискучий та легкий здається падає на серце прямо.

Ближче до старезного лісу чорного густого ставало сумно. 

Прийшла пора свята й благословенна.

Море безкрає таємниче десь зливається з небом.

У кімнату просочується сонячне світло тепле спокійне.

Іде гроза дзвінка і кучерява садам замлілі руки цілувать. 

В обличчя вдарив свіжий день пізньої осені з веселим холодком з терпким подихом голих скверів з неласкавим сонцем.

Потім він танцював зі схожою на гречанку дівчиною з довгими косами у білій сукні на високих підборах.

Подали чудовий торт з вишнями й горішками по біло-рожевому кремі з шоколадом по краях.

Невтомний розум людини втілений у корисний труд окрилює її й наповнює життя світлом. 

А він з прекрасним голосом і абсолютним слухом став інженером-геологом.

Нам випала завидна роль бути біля джерела оновлення життя.

У сатиновій сорочці в полотняних штанях він прийшов сюди з дружиною.

Вагони обліпили фронтовики в сірих шинелях фуфайках гімнастерках. 

Уже під захід сонця лелека натомлений за день, повернувся до свого гнізда, й обважнілий поринув у солодкий сон.

Уже під захід сонця лелека, натомлений за день, повернувся до свого гнізда, й обважнілий поринув у солодкий сон.

Уже під захід сонця лелека, натомлений за день, повернувся до свого гнізда, й обважнілий, поринув у солодкий сон.

Уже під захід сонця лелека, натомлений за день, повернувся до свого гнізда й, обважнілий, поринув у солодкий сон. 

Пропахлі тропіками поверталися до рідного краю птахи.

До рідного краю поверталися птахи пропахлі тропіками.

До рідного краю пропахлі тропіками поверталися птахи.

Пропахлі тропіками птахи поверталися до рідного краю. 

Олеся йде сама дорогою — легка, витончена, пругка.

Батько сидів з веслом на кормі — веселий і дужий.

Заходив тихий вечір, незмінно вогкий, кудлатий від хмар.

Засмаглі й оздоровлені покидали ми лазурове узбережжя. 

Знеохочений, до рідного дому блудний син обминає його і йде мимо знадливі вогні у вікнах чужого дому.

Чужа розмовам, юрбам і рекламам, поміж сирен, гудків автомобілів, несеш крізь гамір вулиць і проспектів свою солону і гірку красу.

Ти ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна, ти випросталася для волі.

Я в центрі кола, визначенім сонцем, заглиблю руку в чорний чорнозем — і стеля над готичним храмом сосен спаде на мене зливою озер. 

1

2

3

4

5

глядачі

футболісти

тренери

вони 

... вражають красою дерева. 

Вражають красою дерева .... 

Дерева ... вражають красою. 

Вражають красою ... дерева.