Вставні слова

Жиди навіть нечистії на мене плювали (Т. Шевченко)

А все-таки її люблю, мою Україну широку… (Т. Шевченко)

Адже вічно твій житиме дух вкупі з словом в прокльонах та глумі (Л. Українка)

Минають дні, минає літо, а Україна знай горить (Т. Шевченко)

Мабуть, хоче випить грудень, щоб погрітись уночі (Сосюра)

Удвох, кажуть, і плакати мов легше неначе… (Т. Шевченко)

Але й сама я жінка, отже, правду я можу бачити й невбрану (Л. Українка)

Ні, гріх сказати, в нас не б'ють, начальство вище близько тута (Л. Українка)

Світ, бачся, широкий, та нема де прихилитись в світі одиноким (Т. Шевченко)

Чоловіка, певне, не посадять лічить зорі (Т. Шевченко)

Уже аж під горбом Артем, нарешті, умовив-таки матір вернутися (А. Головко)

Він побіг через двір, щоб вискочити в інший квартал, але як на зло, в темряві об щось спіткнувся і упав (І. Цюпа)

Іванов прощається з дружиною звичайно, як і більшість з простих людей, що йдуть на війну (О. Довженко).

Раніше не міркував над тим, що чогось може вже ніколи не бути (Н. Бічуя).

Здається вічністю буття маленька мить, перед якою навіть смерть безсила (Л. Дмитерко).

На плечах у нього міцно сидить рухлива лобата голова, яка за словами Сагайди готувалася людині-велетневі, а опинилася помилково у Маковейчука (О. Гончар).

Обряд, з одного боку, інсценізує минуле, а з іншого боку, програмує майбутнє (Л. Українка).

Ця дівоча й свіжа усмішка, либонь, належала їй ще колишній, давній, яку ти не міг і знати (З Інтернету).

На щастя, літак ішов по курсу майже на схід (М. Шумило).

Адже Т. Шевченко, за висловом I. Франка, ввібрав у свою творчість «весь сік українських народних пісень» (О. Дей).

Рушник символізував чистоту почуттів, дарувався на щастя дітям, рідним (В. Скуратівський).

У цьому світі, як у казці, все можливо (К. Тищенко)

У мене не витягнуть! — сказав батько певно, але ще й поверх піджака намацав рукою гроші (А. Головко)

Видно дуже неприємно було ій переказувати це доручення (В. Собко)

Таж віра там однакова, і мову я наче трохи тямлю, як говорять (Л. Українка)

Крім того, звик я правду цінувати над всяку людську приязнь (Л. Українка)

Мабуть, ніщо так не радує людський зір, як зримий результат роботи (Ю. Мушкетик)

Бачиш, тепер пишу я книгу (Л. Українка)

Злива тривала майже годину (М. Трублаїні)

Диво дивнеє на світі з тим серцем буває! (Т. Шевченко)

Веселеє колись село чомусь тепер мені, старому, здавалось темним і німим, таким, як я тепер, старим (Т. Шевченко)

Справді добре сміється той, хто сміється останній (М. Стельмах)

Хто, по-твоєму, сплачує за кляту медсестру чотириста фунтів на тиждень? (Дж. Мойєс)

Вже, видно, сорому в Ізраїлі не стало (Л. Українка)

Та от, наприклад, ти послати хочеш ті гроші братчиці... (Л. Українка)

Скоїлось, як на гріх, ще торік по весні (М. Кропивницький)

Я з правдою борюсь і сподіваюсь її подужати... (Л. Українка)

Чесні громадяни не погордують мною сподіваюсь. (Л. Українка)

Головне, не треба читати на ніч. Тоді сподіваюсь і безсоння мине (Леся Українка)

Сподіваюся тобі дозволять його переоздобити (Е. Армас)

будь ласка, все-таки, неначе

мовби, за визначенням, адже

майже, крім того, навіть

принаймні, приблизно, нібито

Поет не може бути власністю.

 І може це і є моя найвища сутність.

У Східниці ми будемо відпочивати по перше липня.

 І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала і рушник вишиваний на щастя на долю дала (А. Малишко).