Закріплення знань про складнопідрядні речення

Там, де Дніпро гримить і лине, уже поставила турбіни міцна робочого рука. 

 І жодної миті не можна повернути, щоб заново, по-іншому прожить

 Ручки туго позатягувані у блискучі печатки, так що і пальців зігнути не можна

 За лісом, що темнів на схилі гори, спалахнула пожежа

Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б з них зробила золотую арфу.

А там, де сонце торкнулось вершечків дерев, листя спалахнуло золото-зеленим вогнем і стало прозори

 Смереки так тісно збилися в купу, що трудно було пролазить між їх шершавими пнями

 Ми знали велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнів зо два, а то й більше

Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків.

 Умій жити так, щоб у тебе з другом була єдність духу, ідеалів.

Серед великої тиші чулось тільки, як шелестіли листочки.

 Я лиш інструмент, в якому плачуть сни мого народу.

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права здрібніти.

 І як за сонцем повертає сонях, так довго вслід чомусь дивились ми.

 Спинюсь я і довго буду слухать, як бродять серпень по землі моїй.

Хоч на історії дід і не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати.

Біля ставка, де ми прощалися, нам випало зустрітися після довгої розлуки.

Біля осокорів, де він зустрів свою долю, загримів гарматний грім.

Ти борися за луг зелений, де колись виглядав свою милу.

 А там, де березина витісняла сосну, все залите було бенгальським вогнем.

 Добре, коли чоловік з характером, з переконанням і хмелем неспокою.

Я обов’язково зателефоную, коли повернеться тато.

Які б то звуки розітнулись, коли б ви дивних струн торкнулись!

 Яке це щастя, коли стіл довгий і тісно за ним від рідні.

 прості речення рівноправні за змістом і пов'язані сурядним сполучником;

одне просте речення за змістом граматично залежить від іншого і з'єднується з ним за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова;

наявний лише один головний член;

 три головні члени

Я знову згадав ті хвилини, що душу п'янили мою.. (В. Сосюра)

Ця подорож неждана, як грім на сніжній рівнині. (Д. Павличко)

 Я люблю їздити на поле тоді, як ниви зеленіють та хвилюються зеленими хвилями. (І. Нечуй - Левицький)

 Коли мене на фронт ти проводжала, пучок конвалій ти мені дала... (В. Сосюра)

Де молодий вогонь, що серце пік? (Д. Павличко)

 Забрав нас труд, що творить чудеса. (М. Рильський)

Історія, що сколихнула мені душу, здається мені дуже значущою (Ч. Айтматов)

В карих очах було стільки щастя, що Оксані за цілий вік не вичерпати його. (Я.Качура)

Гора була така, що з неї спускалися цілий день. (О. Гончар)

Куди голка, туди й нитка. (Народна творчість)

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в задумленому мареві. (Ю. Яновський)

 Тихо в садку, тихо в місті, бо пізня година. (Леся Українка)

Моя душа так блищає до Бога, як людській і не снилося душі. (Г. Білоус)

 Гріш ціна усім банкам, усім депутатам, якщо просить дитина копійку на хліб. (М. Сіренко

 Доки буде жити дух наш запорозький, доти Україна буде в світі жить.

Ми працю любимо, що в творчість перейшла.(М. Рильський)

Я люблю тишину, коли море так дише і зітхає у сні до холодних і темних глибин. (В. Сосюра)

 Ота весняна золота бджілка вкинула в хату щось таке, від чого білі стіни під низькою стелею осміхнулися. (М. Коцюбинський)

Коли мені підхлібник руку тисне, тікаю геть від нього, сам не свій. (Д. Павличко)

Виспівує та щебече, поки місяць зійде. (Т. Шевченко)

 Його очі розшукують дві чорні тополі, за якими на блакиті легенькою парою струмує світанок. (М. Стельмах)

 Над голубими вітряками плив журавлиний караван, неначе кликав у дорогу. (В. Сосюра)

Чайка скиглить літаючи, мов за дітьми плаче. (Т. Шевченко)

Куди серце летить, туди й око глядить. (Народна мудрість)

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно від самоти. (Д. Павличко)

Де верби віття гнуть своє похиле, проречисті підносяться могили. (М. Рильський)

 Людина відчуває свою слабкість тоді, коли її покидають надії. (Б. Харчук)

Якщо прийде журба, то не думай її розвести у веселощах бучних. (Леся Українка)

Там, де зорі сяють з - за гори, над водою гнуться явори. (А. Малишко)

 Життя не кінчається смертю, якщо залишається сад (В. Терен)

На леваді за верболозами зібралося стільки синяви, що можна в ній брести по коліна, як водою. (М. Стельмах)

 Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала. (Леся Українка

Він розуміє, що ця байдужість страшніша за стогони й сльози. (М. Стельмах

Струмками, що рвалися з - під снігових підошов, бринів березень. (П. Інгульський)

Артем розповідав, що ночували на острівці, верст за десять од Славгорода. (А. Головко)

 Та Гейко вже знав, що ніяка сила не поверне його назад, у море. (Д. Ткач)

 Здоровий садок слався зеленими хвилями за домом на гору, скільки можна було скинути оком.

 Твій мужній голос музикою лине, як плескіт хвиль і сяйво без зірок.

 Як тільки займеться десь небо з другого боку, встає зараз червоний туман і розгортає крила.

 Пташки, що влітку так співали, у ірій вже повідлітали.

 Щасливий я тоді, коли ріс на Дніпрі, перетинав його бистрінь глибоку.

Щоб я бачив падаючі зорі, намалюй мені ніч.

 Посеред ріки, де протікала бистрінь, зашипів, увігнувся і тріснув кількома сліпучими промінцями ясний лід

 А під самими зорями, що вже меркли і гасли, погуркував літак.

Доки колона з розвідників була на виду, вони скакали уперед впевнено і безтурботно.

Ми розвіяли хмари похмурі, щоб над нами сіяла блакить.

Де б у світі я не мандрував, завжди прохолодою сріблиться в пахощах густих калин і трав дзвонкова одстояна криниця.

Город до того переповнявсь рослинами, що десь серед літа вони вже не вміщалися в ньому.

Ми підем, де трави похилі, де сонця ясна далина.

По скляному поверху ставка, з глибини якого визирало темне зоряне небо, тихо плив білою хмарою туман.

Я так люблю мою Україну убогу, що прокляну самого Бога.

 Украй стривожилась земля, коли в похід послали атом

Стара верба від радості зомліла, забула, що сказав їй водяник.

 Я знову згадав ті хвилини, що душу п'янили мою

Серед великої тиші чулося, як шелестіли листочки.

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто пливе в задумливому мареві.