ЗНО 2021. МОВА 11 варіант

Усі слова належать до офіційно-ділової лексики в рядку

Виділене слово вжито у невластивому йому значенні в реченні

Літеру И на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка

Правильну вимову відображає фонетичний запис слів у рядку

НЕ відбудеться чергування приголосних при творенні прикметників за допомоги суфікса -ськ- від обох слів рядка

Знак м’якшення на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Не вмерла, а буйно росквітла і наша українська мова, наше вірне чудесне слово, яке своїм корінням заходить у глибину життя і проростає в житті як точений жолудь радісно ... в землі. (2) Наше слово, наша дума завжди біля народного серця. (3) Тому й цвітіння слова нашого по-весняному рум’яне і щедре.

Орфографічну помилку допущено в слові -

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Не вмерла, а буйно росквітла і наша українська мова, наше вірне чудесне слово, яке своїм корінням заходить у глибину життя і проростає в житті як точений жолудь радісно ... в землі. (2) Наше слово, наша дума завжди біля народного серця. (3) Тому й цвітіння слова нашого по-весняному рум’яне і щедре.

Пунктуаційну помилку допущено в реченні -

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Не вмерла, а буйно росквітла і наша українська мова, наше вірне чудесне слово, яке своїм корінням заходить у глибину життя і проростає в житті як точений жолудь радісно ... в землі. (2) Наше слово, наша дума завжди біля народного серця. (3) Тому й цвітіння слова нашого по-весняному рум’яне і щедре.

Підрядну порівняльну частину має речення -

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Не вмерла, а буйно росквітла і наша українська мова, наше вірне чудесне слово, яке своїм корінням заходить у глибину життя і проростає в житті як точений жолудь радісно ... в землі. (2) Наше слово, наша дума завжди біля народного серця. (3) Тому й цвітіння слова нашого по-весняному рум’яне і щедре.

У першому реченні замість пропуску можна поставити слово

Граматичну помилку допущено в реченні

До спільного роду належать усі іменники рядка

Прийменник У треба писати на місці всіх пропусків у рядку

Граматична основа складається з підмета й присудка в реченні

Спонукальним є речення

Правильно поставлені розділові знаки в реченні

Правильно подано закінчення всіх іменників у родовому відмінку в рядку

Усі приголосні тверді в усіх словах рядка

Другий склад наголошений в обох словах рядка

Односкладним є речення

Однорідні присудки має речення

Складнопідрядним з кількома підрядними є речення

Відокремлену прикладку містить речення

Установіть відповідність між реченням та його характеристикою (розділові знаки пропущено)

Речення                                                                                            

1 Ой чого ти тополенько не цвітеш, чом пожовклу головоньку хилиш, гнеш?                         

2 Візьміть мене сивії хмари на крила свої.                                                                 

3 Я не тебе люблю о ні моя хистка лілеє мій перший і тендітний цвіте.

4 Слухай мабуть так вийшло що всю роботу переробили й не стомилися.

Характеристика

А просте речення з двома рядами звертань

Б просте речення з непоширеним звертанням

В просте речення зі вставним словом

Г просте речення з поширеним звертанням

Д просте речення з довма вставними словами

Установіть відповідність між реченням та відокремленим членом речення (розділові знаки пропущено)

Речення                                                                                                                                   1 Заходили в гавань малі й великі кораблі обходячи маяк.                       

2  Вбрана у бенгальські вогні ялинка вся світилася.                                  

3  І раптом якось несподівано ліс озивається гортанними звуками.

4 Соняшники кивали своїми жовтими круглими повними головами.

Відокремлення

А вставні конструкції

Б однорідні члени

В відокремлене означення

Г уточнювальний член

Д відокремлена обставина

Установіть відповідність між фразеологічним зворотом та його значенням.

Фразеологічний зворот                   Значення

1 задніх пасти                                     А стало легко, обійшлося

2 наче камінь скотився з душі      Б один на один, сам на сам, тільки вдвох

3  на чотири ока                                 В відстати, бути позаду всіх

4 з лиця землі змести                       Г схуднути, змарніти

                                                                 Д знищити когось, що-небудь

Установіть відповідність між типом односкладного речення та прикладом.

Односкладне речення                    Приклад

1 означено-особове                       А Тепер розмовляємо.

2 неозначено-особове                  Б Маслом каші не зіпсуєш.

3 узагальнено-особове                В І немає злого.

4 безособове                                     Г Привезли його.

                                                              Д Багато народу мандрує.

З’ясуйте, якою частиною мови є виділені слова в реченні (цифра позначає наступне слово).

Як у (1) всій гамі людських почувань кохання є сліпучою вершиною, (2) так і в безкінечних виявах людської душі пісня є тим золотим злитком, (3) виплавленим у горнилі віків жаром сердечним (4) бага­тьох поколінь.

1            А числівник

2            Б займенник

3            В прислівник

4            Г дієприкметник

Д сполучник

Прочитайте текст (цифри у дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання.

В української нації є майбутнє!

(1-9) Живемо в добі, коли політики або нічого не знають і не можуть передбачити майбутнє, або безсилі коригувати хід історії, коли закони випливають із несправедливих засад, а якщо і справедли­вими народжуються, то не є чинні, коли церква, виборсавшись із приниження і негації, виконує не духовну, а політичну функцію. Тож на допомогу людям, які зайшли в безвихідь, впали у зневіру, немов у середньовіччі, приходять ворожбити, відьми й упирі, а також змодернізовані види окультних сил, екстрасенси, контактери, інопланетяни. Можливо, вже десь бродить по нашій землі новітній Гришка Распутін...

(10-11) Сповнилась мрія кількох поколінь українців — зруйнованих, знедолених, з’яничарених і вистоялих, сповнилась мрія і мого життя!

(12-18) Так чому ж не перехлюпується через креш моєї душі радість, чом я не сміюся, не плачу з утіхи, чому нині, вихопившись із натовпу, який на майдані перед Верховною Радою кричав і «слава», і «ганьба», — геть подався з площі осамотнений і скулений, мов побитий пес, — я, депутат україн­ського парламенту, член опозиційної Народної Ради, яка виборола для України незалежність, — і в незрозумілому смутку сиджу ось цілу ніч у своєму готельному номері...

(19-29) Я врешті збагнув, від чого мій смуток. Гай-гай, народи Європи в такий безмір віддалилися від нас, немов ті два брати, що полишили третього на степовому розпутті; третього залишили в його національному середньовіччі — з ворожбитами, відьмами й змодернізованими різновидами окультних сил, із не чинними законами, сплюндрованою більшовизмом землею, і розчавленим і пропитим госпо­дарем тієї землі, з ордою неповності в людських душах, — обкраденого і розбудженого. Виборсуйся тепер сам із свого середньовіччя, куди тебе загнала жорстока історія і твої власні добродушність та довірливість, доганяй своїх лукавих братів, що покинули тебе на безволлі і безхліб’ї!

(30-36) Розсвіло надворі: над Києвом із кокона ночі проколюється тихий і погожий осінній ранок 5 вересня 1991 року. І цей величний початок першого дня на вільній Україні раптом додає мені втіхи: ніхто хай не думає, що з якихось там об’єктивних причин ми відкотилися у своєму розвитку на цілі століття, — ми таки знаходимося, якщо брати до уваги історію українського народу, в національному середньовіччі і мусимо знайти в цій реальності найвищий оптимізм.

(37-42) Не винні ми, що залишилися позаду, та винні будемо, якщо не окреслимо чітко місця свого знаходження. Тому я стверджую не з мотивів пісного патріотизму, а з тверезого усвідомлення нашої реальності: українська нація, ще молода і сповнена енергії, вийде дужою із свого середньовіччя, бо так хоче світова гармонія, яка, не буваючи ніколи ущербленою, не зможе обійтися без державного досвіду п’ятдесятимільйонного українського народу.

Речення «Живемо в добі, коли політики або нічого не знають і не можуть передбачити майбутнє, безсилі коригувати хід історії, коли закони випливають із несправедливих засад, а якщо і справедлив народжуються, то не є чинні, коли церква, виборсавшись із приниження і негоції, виконує не духо а політичну функцію» є в тексті

Прочитайте текст (цифри у дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання.

В української нації є майбутнє!

(1-9) Живемо в добі, коли політики або нічого не знають і не можуть передбачити майбутнє, або безсилі коригувати хід історії, коли закони випливають із несправедливих засад, а якщо і справедли­вими народжуються, то не є чинні, коли церква, виборсавшись із приниження і негації, виконує не духовну, а політичну функцію. Тож на допомогу людям, які зайшли в безвихідь, впали у зневіру, немов у середньовіччі, приходять ворожбити, відьми й упирі, а також змодернізовані види окультних сил, екстрасенси, контактери, інопланетяни. Можливо, вже десь бродить по нашій землі новітній Гришка Распутін...

(10-11) Сповнилась мрія кількох поколінь українців — зруйнованих, знедолених, з’яничарених і вистоялих, сповнилась мрія і мого життя!

(12-18) Так чому ж не перехлюпується через креш моєї душі радість, чом я не сміюся, не плачу з утіхи, чому нині, вихопившись із натовпу, який на майдані перед Верховною Радою кричав і «слава», і «ганьба», — геть подався з площі осамотнений і скулений, мов побитий пес, — я, депутат україн­ського парламенту, член опозиційної Народної Ради, яка виборола для України незалежність, — і в незрозумілому смутку сиджу ось цілу ніч у своєму готельному номері...

(19-29) Я врешті збагнув, від чого мій смуток. Гай-гай, народи Європи в такий безмір віддалилися від нас, немов ті два брати, що полишили третього на степовому розпутті; третього залишили в його національному середньовіччі — з ворожбитами, відьмами й змодернізованими різновидами окультних сил, із не чинними законами, сплюндрованою більшовизмом землею, і розчавленим і пропитим госпо­дарем тієї землі, з ордою неповності в людських душах, — обкраденого і розбудженого. Виборсуйся тепер сам із свого середньовіччя, куди тебе загнала жорстока історія і твої власні добродушність та довірливість, доганяй своїх лукавих братів, що покинули тебе на безволлі і безхліб’ї!

(30-36) Розсвіло надворі: над Києвом із кокона ночі проколюється тихий і погожий осінній ранок 5 вересня 1991 року. І цей величний початок першого дня на вільній Україні раптом додає мені втіхи: ніхто хай не думає, що з якихось там об’єктивних причин ми відкотилися у своєму розвитку на цілі століття, — ми таки знаходимося, якщо брати до уваги історію українського народу, в національному середньовіччі і мусимо знайти в цій реальності найвищий оптимізм.

(37-42) Не винні ми, що залишилися позаду, та винні будемо, якщо не окреслимо чітко місця свого знаходження. Тому я стверджую не з мотивів пісного патріотизму, а з тверезого усвідомлення нашої реальності: українська нація, ще молода і сповнена енергії, вийде дужою із свого середньовіччя, бо так хоче світова гармонія, яка, не буваючи ніколи ущербленою, не зможе обійтися без державного досвіду п’ятдесятимільйонного українського народу.

У реченні «Виборсуйся тепер сам із свого середньовіччя, куди тебе,загнала жорстока історія і власні добродушність та довірливість, доганяй своїх лукавих братів, що покинули тебе на безволлі і  безхліб’ї!» використано художній засіб —

Прочитайте текст (цифри у дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання.

В української нації є майбутнє!

(1-9) Живемо в добі, коли політики або нічого не знають і не можуть передбачити майбутнє, або безсилі коригувати хід історії, коли закони випливають із несправедливих засад, а якщо і справедли­вими народжуються, то не є чинні, коли церква, виборсавшись із приниження і негації, виконує не духовну, а політичну функцію. Тож на допомогу людям, які зайшли в безвихідь, впали у зневіру, немов у середньовіччі, приходять ворожбити, відьми й упирі, а також змодернізовані види окультних сил, екстрасенси, контактери, інопланетяни. Можливо, вже десь бродить по нашій землі новітній Гришка Распутін...

(10-11) Сповнилась мрія кількох поколінь українців — зруйнованих, знедолених, з’яничарених і вистоялих, сповнилась мрія і мого життя!

(12-18) Так чому ж не перехлюпується через креш моєї душі радість, чом я не сміюся, не плачу з утіхи, чому нині, вихопившись із натовпу, який на майдані перед Верховною Радою кричав і «слава», і «ганьба», — геть подався з площі осамотнений і скулений, мов побитий пес, — я, депутат україн­ського парламенту, член опозиційної Народної Ради, яка виборола для України незалежність, — і в незрозумілому смутку сиджу ось цілу ніч у своєму готельному номері...

(19-29) Я врешті збагнув, від чого мій смуток. Гай-гай, народи Європи в такий безмір віддалилися від нас, немов ті два брати, що полишили третього на степовому розпутті; третього залишили в його національному середньовіччі — з ворожбитами, відьмами й змодернізованими різновидами окультних сил, із не чинними законами, сплюндрованою більшовизмом землею, і розчавленим і пропитим госпо­дарем тієї землі, з ордою неповності в людських душах, — обкраденого і розбудженого. Виборсуйся тепер сам із свого середньовіччя, куди тебе загнала жорстока історія і твої власні добродушність та довірливість, доганяй своїх лукавих братів, що покинули тебе на безволлі і безхліб’ї!

(30-36) Розсвіло надворі: над Києвом із кокона ночі проколюється тихий і погожий осінній ранок 5 вересня 1991 року. І цей величний початок першого дня на вільній Україні раптом додає мені втіхи: ніхто хай не думає, що з якихось там об’єктивних причин ми відкотилися у своєму розвитку на цілі століття, — ми таки знаходимося, якщо брати до уваги історію українського народу, в національному середньовіччі і мусимо знайти в цій реальності найвищий оптимізм.

(37-42) Не винні ми, що залишилися позаду, та винні будемо, якщо не окреслимо чітко місця свого знаходження. Тому я стверджую не з мотивів пісного патріотизму, а з тверезого усвідомлення нашої реальності: українська нація, ще молода і сповнена енергії, вийде дужою із свого середньовіччя, бо так хоче світова гармонія, яка, не буваючи ніколи ущербленою, не зможе обійтися без державного досвіду п’ятдесятимільйонного українського народу.

Основну думку тексту висловлено в реченні

Прочитайте текст (цифри у дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання.

В української нації є майбутнє!

(1-9) Живемо в добі, коли політики або нічого не знають і не можуть передбачити майбутнє, або безсилі коригувати хід історії, коли закони випливають із несправедливих засад, а якщо і справедли­вими народжуються, то не є чинні, коли церква, виборсавшись із приниження і негації, виконує не духовну, а політичну функцію. Тож на допомогу людям, які зайшли в безвихідь, впали у зневіру, немов у середньовіччі, приходять ворожбити, відьми й упирі, а також змодернізовані види окультних сил, екстрасенси, контактери, інопланетяни. Можливо, вже десь бродить по нашій землі новітній Гришка Распутін...

(10-11) Сповнилась мрія кількох поколінь українців — зруйнованих, знедолених, з’яничарених і вистоялих, сповнилась мрія і мого життя!

(12-18) Так чому ж не перехлюпується через креш моєї душі радість, чом я не сміюся, не плачу з утіхи, чому нині, вихопившись із натовпу, який на майдані перед Верховною Радою кричав і «слава», і «ганьба», — геть подався з площі осамотнений і скулений, мов побитий пес, — я, депутат україн­ського парламенту, член опозиційної Народної Ради, яка виборола для України незалежність, — і в незрозумілому смутку сиджу ось цілу ніч у своєму готельному номері...

(19-29) Я врешті збагнув, від чого мій смуток. Гай-гай, народи Європи в такий безмір віддалилися від нас, немов ті два брати, що полишили третього на степовому розпутті; третього залишили в його національному середньовіччі — з ворожбитами, відьмами й змодернізованими різновидами окультних сил, із не чинними законами, сплюндрованою більшовизмом землею, і розчавленим і пропитим госпо­дарем тієї землі, з ордою неповності в людських душах, — обкраденого і розбудженого. Виборсуйся тепер сам із свого середньовіччя, куди тебе загнала жорстока історія і твої власні добродушність та довірливість, доганяй своїх лукавих братів, що покинули тебе на безволлі і безхліб’ї!

(30-36) Розсвіло надворі: над Києвом із кокона ночі проколюється тихий і погожий осінній ранок 5 вересня 1991 року. І цей величний початок першого дня на вільній Україні раптом додає мені втіхи: ніхто хай не думає, що з якихось там об’єктивних причин ми відкотилися у своєму розвитку на цілі століття, — ми таки знаходимося, якщо брати до уваги історію українського народу, в національному середньовіччі і мусимо знайти в цій реальності найвищий оптимізм.

(37-42) Не винні ми, що залишилися позаду, та винні будемо, якщо не окреслимо чітко місця свого знаходження. Тому я стверджую не з мотивів пісного патріотизму, а з тверезого усвідомлення нашої реальності: українська нація, ще молода і сповнена енергії, вийде дужою із свого середньовіччя, бо так хоче світова гармонія, яка, не буваючи ніколи ущербленою, не зможе обійтися без державного досвіду п’ятдесятимільйонного українського народу.

Стиль мовлення тексту —

Прочитайте текст (цифри у дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання.

В української нації є майбутнє!

(1-9) Живемо в добі, коли політики або нічого не знають і не можуть передбачити майбутнє, або безсилі коригувати хід історії, коли закони випливають із несправедливих засад, а якщо і справедли­вими народжуються, то не є чинні, коли церква, виборсавшись із приниження і негації, виконує не духовну, а політичну функцію. Тож на допомогу людям, які зайшли в безвихідь, впали у зневіру, немов у середньовіччі, приходять ворожбити, відьми й упирі, а також змодернізовані види окультних сил, екстрасенси, контактери, інопланетяни. Можливо, вже десь бродить по нашій землі новітній Гришка Распутін...

(10-11) Сповнилась мрія кількох поколінь українців — зруйнованих, знедолених, з’яничарених і вистоялих, сповнилась мрія і мого життя!

(12-18) Так чому ж не перехлюпується через креш моєї душі радість, чом я не сміюся, не плачу з утіхи, чому нині, вихопившись із натовпу, який на майдані перед Верховною Радою кричав і «слава», і «ганьба», — геть подався з площі осамотнений і скулений, мов побитий пес, — я, депутат україн­ського парламенту, член опозиційної Народної Ради, яка виборола для України незалежність, — і в незрозумілому смутку сиджу ось цілу ніч у своєму готельному номері...

(19-29) Я врешті збагнув, від чого мій смуток. Гай-гай, народи Європи в такий безмір віддалилися від нас, немов ті два брати, що полишили третього на степовому розпутті; третього залишили в його національному середньовіччі — з ворожбитами, відьмами й змодернізованими різновидами окультних сил, із не чинними законами, сплюндрованою більшовизмом землею, і розчавленим і пропитим госпо­дарем тієї землі, з ордою неповності в людських душах, — обкраденого і розбудженого. Виборсуйся тепер сам із свого середньовіччя, куди тебе загнала жорстока історія і твої власні добродушність та довірливість, доганяй своїх лукавих братів, що покинули тебе на безволлі і безхліб’ї!

(30-36) Розсвіло надворі: над Києвом із кокона ночі проколюється тихий і погожий осінній ранок 5 вересня 1991 року. І цей величний початок першого дня на вільній Україні раптом додає мені втіхи: ніхто хай не думає, що з якихось там об’єктивних причин ми відкотилися у своєму розвитку на цілі століття, — ми таки знаходимося, якщо брати до уваги історію українського народу, в національному середньовіччі і мусимо знайти в цій реальності найвищий оптимізм.

(37-42) Не винні ми, що залишилися позаду, та винні будемо, якщо не окреслимо чітко місця свого знаходження. Тому я стверджую не з мотивів пісного патріотизму, а з тверезого усвідомлення нашої реальності: українська нація, ще молода і сповнена енергії, вийде дужою із свого середньовіччя, бо так хоче світова гармонія, яка, не буваючи ніколи ущербленою, не зможе обійтися без державного досвіду п’ятдесятимільйонного українського народу.

Висновком є слова