ЗНО 2021. МОВА 33 варіант

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) У центрі Києва, на Софійському майдані, понад дев’ять століть височить пам’ятка Давньоруського мистецтва – славетний Софійський собор. (2) Софія Київська… (3) Чудове творіння народного генія, свідок високої культури й героїчного минулого. (4) Важко уявити, скільки подій відбувалося в цих стінах, скільки людей побувало під її … зі своїми радощами, сподіванками і горем. (5) Собор був свідком блискучих злетів, і поразок, гіркоти міжкнязівських міжусобиць. (6) Його мозаїчну підлогу топтали копита монгольських коней, а жадібні руки загарбників тяглися до блискучих золотих прикрас. (7) Так багато могли розповісти ці давні …

Орфографічну помилку допущено в слові

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) У центрі Києва, на Софійському майдані, понад дев’ять століть височить пам’ятка Давньоруського мистецтва – славетний Софійський собор. (2) Софія Київська… (3) Чудове творіння народного генія, свідок високої культури й героїчного минулого. (4) Важко уявити, скільки подій відбувалося в цих стінах, скільки людей побувало під її … зі своїми радощами, сподіванками і горем. (5) Собор був свідком блискучих злетів, і поразок, гіркоти міжкнязівських міжусобиць. (6) Його мозаїчну підлогу топтали копита монгольських коней, а жадібні руки загарбників тяглися до блискучих золотих прикрас. (7) Так багато могли розповісти ці давні …

Пунктуаційну помилку допущено в реченні

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) У центрі Києва, на Софійському майдані, понад дев’ять століть височить пам’ятка Давньоруського мистецтва – славетний Софійський собор. (2) Софія Київська… (3) Чудове творіння народного генія, свідок високої культури й героїчного минулого. (4) Важко уявити, скільки подій відбувалося в цих стінах, скільки людей побувало під її … зі своїми радощами, сподіванками і горем. (5) Собор був свідком блискучих злетів, і поразок, гіркоти міжкнязівських міжусобиць. (6) Його мозаїчну підлогу топтали копита монгольських коней, а жадібні руки загарбників тяглися до блискучих золотих прикрас. (7) Так багато могли розповісти ці давні …

Уточнювальним членом ускладнено речення

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) У центрі Києва, на Софійському майдані, понад дев’ять століть височить пам’ятка Давньоруського мистецтва – славетний Софійський собор. (2) Софія Київська… (3) Чудове творіння народного генія, свідок високої культури й героїчного минулого. (4) Важко уявити, скільки подій відбувалося в цих стінах, скільки людей побувало під її … зі своїми радощами, сподіванками і горем. (5) Собор був свідком блискучих злетів, і поразок, гіркоти міжкнязівських міжусобиць. (6) Його мозаїчну підлогу топтали копита монгольських коней, а жадібні руки загарбників тяглися до блискучих золотих прикрас. (7) Так багато могли розповісти ці давні …

Доречне завершення останнього речення наведено в рядку

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) У центрі Києва, на Софійському майдані, понад дев’ять століть височить пам’ятка Давньоруського мистецтва – славетний Софійський собор. (2) Софія Київська… (3) Чудове творіння народного генія, свідок високої культури й героїчного минулого. (4) Важко уявити, скільки подій відбувалося в цих стінах, скільки людей побувало під її … зі своїми радощами, сподіванками і горем. (5) Собор був свідком блискучих злетів, і поразок, гіркоти міжкнязівських міжусобиць. (6) Його мозаїчну підлогу топтали копита монгольських коней, а жадібні руки загарбників тяглися до блискучих золотих прикрас. (7) Так багато могли розповісти ці давні … 

Антоніми наведено в реченнях

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) У центрі Києва, на Софійському майдані, понад дев’ять століть височить пам’ятка Давньоруського мистецтва – славетний Софійський собор. (2) Софія Київська… (3) Чудове творіння народного генія, свідок високої культури й героїчного минулого. (4) Важко уявити, скільки подій відбувалося в цих стінах, скільки людей побувало під її … зі своїми радощами, сподіванками і горем. (5) Собор був свідком блискучих злетів, і поразок, гіркоти міжкнязівських міжусобиць. (6) Його мозаїчну підлогу топтали копита монгольських коней, а жадібні руки загарбників тяглися до блискучих золотих прикрас. (7) Так багато могли розповісти ці давні … 

На місці пропуску в четвертому реченні має бути слово

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) У центрі Києва, на Софійському майдані, понад дев’ять століть височить пам’ятка Давньоруського мистецтва – славетний Софійський собор. (2) Софія Київська… (3) Чудове творіння народного генія, свідок високої культури й героїчного минулого. (4) Важко уявити, скільки подій відбувалося в цих стінах, скільки людей побувало під її … зі своїми радощами, сподіванками і горем. (5) Собор був свідком блискучих злетів, і поразок, гіркоти міжкнязівських міжусобиць. (6) Його мозаїчну підлогу топтали копита монгольських коней, а жадібні руки загарбників тяглися до блискучих золотих прикрас. (7) Так багато могли розповісти ці давні … 

Складносурядним реченням з протиставним сполучником є

Виділене слово вжито в прямому значенні в словосполученнях рядка

Фразеологічний зворот ужито в реченні

Літеру С  на місці пропуску слід писати в усіх словах рядка

Тільки частки вжито в рядку

Літеру Е на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка

Знак м’якшення на місці пропуску НЕ пишеться в усіх словах рядка

Подвоєння літер НЕ відбувається в усіх словах рядка

Закінчення –а у формі родового відмінка мають усі слова рядка

Помилку у вживанні слів допущено в рядку

Числівник ужито у правильній формі в рядку

Через дефіс пишуться всі слова в рядку

Неправильно наголошено слово в рядку

Виділене слово є сполучником і його слід писати разом у реченні

Складним є речення

Кома перед і НЕ ставиться у реченні

Однакова кількість звуків і букв в усіх словах рядка

Приєднайте до частини «Лісова сторожка була під листям …» запропоновані варіанти та з’ясуйте тип кожного з утворених речень

1 … як почало воно опадати                 А просте з відокремленими членами

2 …і здавалась ще нижчою                       Б просте з однорідними членами

3 …і враз здалась вона казкою                В складнопідрядне

4 …осунувшись на один бік                     Г складносурядне

                                                                             Д безсполучникове

З’ясуйте вид наведених односкладних речень

1 означено-особове                       А Посіяли хліб у ріллю віковую

2 неозначено-особове                  Б Сьогодні ми вітали ветеранів

3 узагальнено-особове                В Завіяло снігом у полі

4 безособове                                     Г Візьму собі твою співочу душу

                                                              Д Шилом моря не нагрієш

Визначте, який вид підрядного відповідає прикладу речення

1 означальне    А Він не міг забути, як на пишних ловах кінь поніс його.

2 з’ясувальне   Б Сонце пекло так, що й уночі степ пашів.

3 порівняльне  В Ось Київ, якому доля випала стати «матір’ю міст».

4 способу дії     Г А тепер серце тремтить, як тремтить гілка золота.

                              Д На заході постають гори, на сході колоситься пшениця.

Установіть відповідність

Відокремлений член                                                                  

1 означення, що не відокремлюється комами                 

2 обставина                                                                                    

3 поширене означення після головного слова                 

4 прикладка                                                                                                   

Речення

А І снують вони, товаришки, розмову.

Б Вода джерел, до спеки неживих, була не вельми щедра до Пегасів.

В Дядько скинув в’язку розмальованих у червоне й зелене кошиків.

Г Прикопані в землю амфори тримали довго вина прохолодними.

Д Бігаючи та граючись, діти назбирали два кошики суниць.

З’ясуйте, якою частиною мови є виділені слова в реченні Вода, (1) затягнута скалками льоду, була (2) схожа (3) на застигле блакитне шумовиння, яке, (4) хлюпаючи, било в береги.

1            А займенник

2            Б дієприкметник

3            В дієприслівник

4            Г прикметник

Д прийменник 

Гуманітарна аура нації

(1-4) Кожна нація повинна мати свою гуманітарну ауру, тобто комплекс наук, що охоплюють всі сфери суспільного життя, включно з освітою, літерату­рою, мистецтвом, — в їхній інтегральній причетності до світової культури і, звичайно ж, у своєму неповторно національному варіанті.

(5-8) Якби українці не були нацією, то вони давно були б уже не українці. Одначе був же якийсь божественний вітер, що кидав покоління за поколінням на боротьбу саме за цей народ, за цей шматок землі, який Бог на планеті подарував українцям.

(9-17) І ще одне... Коли ми чуємо: Іспанія, іспанці, — які це у нас викликає асоціації? Ну, звичайно ж, Лопе де Вега, Кальдерон, Сервантес, Гойя, музей Прадо, Федеріко Гарсіа Лорка. Але ж, дозвольте, а вогнища інквізиції, а Торквемада, а конкістадори, а вигнання євреїв з Іспанії, а диктатура генерала Франка? Це теж Іспанія. Але чому образ нації визначається не цим? Чому домінує літера­тура, культура, мистецтво? Ми знаємо поезію Хіменса. Ми знаємо полотна Ель Греко. Ми знаємо музику Сарасате. Ось що створює ауру нації. І то аж таку, що француз Бізе пише оперу про іспанську циганку за новелою француза Меріме. Американець Хемінгуей пише «Фієсту».

(18-23) Або німці. Нація філософів і композиторів, хіба не так? Хто дав сві­тові Бетховена, Гете, Шіллера, Гегеля, Канта, Ніцше? І хоч Бухенвальд недалеко від дуба Гете, і дуб той спиляний, і солдати вермахту відкривали на тому пні бляшанки, — все одно, не Гітлер визначає образ нації з його Геббельсом, що ха­пався за пістолет при слові «культура», і не Ельза Кох, а доктор Фауст і Лореляй над Рейном.

(24-32) Та ж Росія з її вічними смутами, з її напівбезумними царями й ген­секами, з її темним, забитим народом — «где народ, там і стон», «Россия, нищая Россия», «Царь да Сибирь, да Ермак, да тюрьма», «вольному сердцу пошто твоя тьма?» Одначе ж не тьма визначає у світі її гуманітарну ауру. Світ добре знає, що це держава небезпечна, антигуманна, але вона має свій імідж, тому що у неї були прекрасні вчені й мислителі, письменники й композитори. Бо хоч декабри­стів запроторили у Сибір, хоч російські поети стрілялись і вішались, хоч Толс­тому оголосили анафему, а Сахарова вислали у Нижній Новгород, — саме вони створили ауру нації, а не її дикі й підступні правителі.

(33-40) Ще Гельвецій помітив цю рятівну властивість людства. «Ім'я Конфуція, — писав він, — більш відоме й шановане у Європі, ніж ім'я будь-якого з китайських імператорів». Ще в античному світі знали цю силу мистецтва й нау­ки. І найрозумніші з тодішніх державних мужів дбали не лише про свій політичний авторитет, а й про своє, так би мовити, культурно-політичне реноме. Вони знали, що саме література й мистецтво дарують безсмертя, бо тривають у часі. Гуманісти розробили ідею історичного безсмертя. Де вже ті давні греки, де рим­ляни, а історичне безсмертя їм гарантоване на віки.

(41-46) Над Скандинавським півостровом, як північне сяйво, стоїть заво­рожуюча аура музики Гріга, Сібеліуса, дивовижних казок Андерсена. На іншому континенті маленька Колумбія підсвічена аурою Маркеса. Чи ж треба казати, що Англія — це Шекспір, Байрон, Шеллі? Що Франція — це Вольтер, Бальзак, Рус­со, Аполлінер? Що Італія — це нація Данте і Петрарки, Рафаеля і Мікеланджело. Бо не квадратне ж підборіддя дуче визначає її обличчя, а її художники й поети.

(47-50) А чому б у таких самих діоптріях не подивитися на Україну? Якщо десь у світі чують — Україна, українці, які це асоціації викликає там? Хіба це не правомірне запитання? Ми вже держава. Тож чи не час замислитись, хто ми в очах світу і яку маємо ауру, а якщо не маємо, то чому? (за Ліною Костенко).

За стильовими ознаками текст є

Гуманітарна аура нації

(1-4) Кожна нація повинна мати свою гуманітарну ауру, тобто комплекс наук, що охоплюють всі сфери суспільного життя, включно з освітою, літерату­рою, мистецтвом, — в їхній інтегральній причетності до світової культури і, звичайно ж, у своєму неповторно національному варіанті.

(5-8) Якби українці не були нацією, то вони давно були б уже не українці. Одначе був же якийсь божественний вітер, що кидав покоління за поколінням на боротьбу саме за цей народ, за цей шматок землі, який Бог на планеті подарував українцям.

(9-17) І ще одне... Коли ми чуємо: Іспанія, іспанці, — які це у нас викликає асоціації? Ну, звичайно ж, Лопе де Вега, Кальдерон, Сервантес, Гойя, музей Прадо, Федеріко Гарсіа Лорка. Але ж, дозвольте, а вогнища інквізиції, а Торквемада, а конкістадори, а вигнання євреїв з Іспанії, а диктатура генерала Франка? Це теж Іспанія. Але чому образ нації визначається не цим? Чому домінує літера­тура, культура, мистецтво? Ми знаємо поезію Хіменса. Ми знаємо полотна Ель Греко. Ми знаємо музику Сарасате. Ось що створює ауру нації. І то аж таку, що француз Бізе пише оперу про іспанську циганку за новелою француза Меріме. Американець Хемінгуей пише «Фієсту».

(18-23) Або німці. Нація філософів і композиторів, хіба не так? Хто дав сві­тові Бетховена, Гете, Шіллера, Гегеля, Канта, Ніцше? І хоч Бухенвальд недалеко від дуба Гете, і дуб той спиляний, і солдати вермахту відкривали на тому пні бляшанки, — все одно, не Гітлер визначає образ нації з його Геббельсом, що ха­пався за пістолет при слові «культура», і не Ельза Кох, а доктор Фауст і Лореляй над Рейном.

(24-32) Та ж Росія з її вічними смутами, з її напівбезумними царями й ген­секами, з її темним, забитим народом — «где народ, там і стон», «Россия, нищая Россия», «Царь да Сибирь, да Ермак, да тюрьма», «вольному сердцу пошто твоя тьма?» Одначе ж не тьма визначає у світі її гуманітарну ауру. Світ добре знає, що це держава небезпечна, антигуманна, але вона має свій імідж, тому що у неї були прекрасні вчені й мислителі, письменники й композитори. Бо хоч декабри­стів запроторили у Сибір, хоч російські поети стрілялись і вішались, хоч Толс­тому оголосили анафему, а Сахарова вислали у Нижній Новгород, — саме вони створили ауру нації, а не її дикі й підступні правителі.

(33-40) Ще Гельвецій помітив цю рятівну властивість людства. «Ім'я Конфуція, — писав він, — більш відоме й шановане у Європі, ніж ім'я будь-якого з китайських імператорів». Ще в античному світі знали цю силу мистецтва й нау­ки. І найрозумніші з тодішніх державних мужів дбали не лише про свій політичний авторитет, а й про своє, так би мовити, культурно-політичне реноме. Вони знали, що саме література й мистецтво дарують безсмертя, бо тривають у часі. Гуманісти розробили ідею історичного безсмертя. Де вже ті давні греки, де рим­ляни, а історичне безсмертя їм гарантоване на віки.

(41-46) Над Скандинавським півостровом, як північне сяйво, стоїть заво­рожуюча аура музики Гріга, Сібеліуса, дивовижних казок Андерсена. На іншому континенті маленька Колумбія підсвічена аурою Маркеса. Чи ж треба казати, що Англія — це Шекспір, Байрон, Шеллі? Що Франція — це Вольтер, Бальзак, Рус­со, Аполлінер? Що Італія — це нація Данте і Петрарки, Рафаеля і Мікеланджело. Бо не квадратне ж підборіддя дуче визначає її обличчя, а її художники й поети.

(47-50) А чому б у таких самих діоптріях не подивитися на Україну? Якщо десь у світі чують — Україна, українці, які це асоціації викликає там? Хіба це не правомірне запитання? Ми вже держава. Тож чи не час замислитись, хто ми в очах світу і яку маємо ауру, а якщо не маємо, то чому? (за Ліною Костенко).

Стильові ознаки тексту подано в рядку

Гуманітарна аура нації

(1-4) Кожна нація повинна мати свою гуманітарну ауру, тобто комплекс наук, що охоплюють всі сфери суспільного життя, включно з освітою, літерату­рою, мистецтвом, — в їхній інтегральній причетності до світової культури і, звичайно ж, у своєму неповторно національному варіанті.

(5-8) Якби українці не були нацією, то вони давно були б уже не українці. Одначе був же якийсь божественний вітер, що кидав покоління за поколінням на боротьбу саме за цей народ, за цей шматок землі, який Бог на планеті подарував українцям.

(9-17) І ще одне... Коли ми чуємо: Іспанія, іспанці, — які це у нас викликає асоціації? Ну, звичайно ж, Лопе де Вега, Кальдерон, Сервантес, Гойя, музей Прадо, Федеріко Гарсіа Лорка. Але ж, дозвольте, а вогнища інквізиції, а Торквемада, а конкістадори, а вигнання євреїв з Іспанії, а диктатура генерала Франка? Це теж Іспанія. Але чому образ нації визначається не цим? Чому домінує літера­тура, культура, мистецтво? Ми знаємо поезію Хіменса. Ми знаємо полотна Ель Греко. Ми знаємо музику Сарасате. Ось що створює ауру нації. І то аж таку, що француз Бізе пише оперу про іспанську циганку за новелою француза Меріме. Американець Хемінгуей пише «Фієсту».

(18-23) Або німці. Нація філософів і композиторів, хіба не так? Хто дав сві­тові Бетховена, Гете, Шіллера, Гегеля, Канта, Ніцше? І хоч Бухенвальд недалеко від дуба Гете, і дуб той спиляний, і солдати вермахту відкривали на тому пні бляшанки, — все одно, не Гітлер визначає образ нації з його Геббельсом, що ха­пався за пістолет при слові «культура», і не Ельза Кох, а доктор Фауст і Лореляй над Рейном.

(24-32) Та ж Росія з її вічними смутами, з її напівбезумними царями й ген­секами, з її темним, забитим народом — «где народ, там і стон», «Россия, нищая Россия», «Царь да Сибирь, да Ермак, да тюрьма», «вольному сердцу пошто твоя тьма?» Одначе ж не тьма визначає у світі її гуманітарну ауру. Світ добре знає, що це держава небезпечна, антигуманна, але вона має свій імідж, тому що у неї були прекрасні вчені й мислителі, письменники й композитори. Бо хоч декабри­стів запроторили у Сибір, хоч російські поети стрілялись і вішались, хоч Толс­тому оголосили анафему, а Сахарова вислали у Нижній Новгород, — саме вони створили ауру нації, а не її дикі й підступні правителі.

(33-40) Ще Гельвецій помітив цю рятівну властивість людства. «Ім'я Конфуція, — писав він, — більш відоме й шановане у Європі, ніж ім'я будь-якого з китайських імператорів». Ще в античному світі знали цю силу мистецтва й нау­ки. І найрозумніші з тодішніх державних мужів дбали не лише про свій політичний авторитет, а й про своє, так би мовити, культурно-політичне реноме. Вони знали, що саме література й мистецтво дарують безсмертя, бо тривають у часі. Гуманісти розробили ідею історичного безсмертя. Де вже ті давні греки, де рим­ляни, а історичне безсмертя їм гарантоване на віки.

(41-46) Над Скандинавським півостровом, як північне сяйво, стоїть заво­рожуюча аура музики Гріга, Сібеліуса, дивовижних казок Андерсена. На іншому континенті маленька Колумбія підсвічена аурою Маркеса. Чи ж треба казати, що Англія — це Шекспір, Байрон, Шеллі? Що Франція — це Вольтер, Бальзак, Рус­со, Аполлінер? Що Італія — це нація Данте і Петрарки, Рафаеля і Мікеланджело. Бо не квадратне ж підборіддя дуче визначає її обличчя, а її художники й поети.

(47-50) А чому б у таких самих діоптріях не подивитися на Україну? Якщо десь у світі чують — Україна, українці, які це асоціації викликає там? Хіба це не правомірне запитання? Ми вже держава. Тож чи не час замислитись, хто ми в очах світу і яку маємо ауру, а якщо не маємо, то чому? (за Ліною Костенко).

Слово «аура» вжито в тексті у значенні

Гуманітарна аура нації

(1-4) Кожна нація повинна мати свою гуманітарну ауру, тобто комплекс наук, що охоплюють всі сфери суспільного життя, включно з освітою, літерату­рою, мистецтвом, — в їхній інтегральній причетності до світової культури і, звичайно ж, у своєму неповторно національному варіанті.

(5-8) Якби українці не були нацією, то вони давно були б уже не українці. Одначе був же якийсь божественний вітер, що кидав покоління за поколінням на боротьбу саме за цей народ, за цей шматок землі, який Бог на планеті подарував українцям.

(9-17) І ще одне... Коли ми чуємо: Іспанія, іспанці, — які це у нас викликає асоціації? Ну, звичайно ж, Лопе де Вега, Кальдерон, Сервантес, Гойя, музей Прадо, Федеріко Гарсіа Лорка. Але ж, дозвольте, а вогнища інквізиції, а Торквемада, а конкістадори, а вигнання євреїв з Іспанії, а диктатура генерала Франка? Це теж Іспанія. Але чому образ нації визначається не цим? Чому домінує літера­тура, культура, мистецтво? Ми знаємо поезію Хіменса. Ми знаємо полотна Ель Греко. Ми знаємо музику Сарасате. Ось що створює ауру нації. І то аж таку, що француз Бізе пише оперу про іспанську циганку за новелою француза Меріме. Американець Хемінгуей пише «Фієсту».

(18-23) Або німці. Нація філософів і композиторів, хіба не так? Хто дав сві­тові Бетховена, Гете, Шіллера, Гегеля, Канта, Ніцше? І хоч Бухенвальд недалеко від дуба Гете, і дуб той спиляний, і солдати вермахту відкривали на тому пні бляшанки, — все одно, не Гітлер визначає образ нації з його Геббельсом, що ха­пався за пістолет при слові «культура», і не Ельза Кох, а доктор Фауст і Лореляй над Рейном.

(24-32) Та ж Росія з її вічними смутами, з її напівбезумними царями й ген­секами, з її темним, забитим народом — «где народ, там і стон», «Россия, нищая Россия», «Царь да Сибирь, да Ермак, да тюрьма», «вольному сердцу пошто твоя тьма?» Одначе ж не тьма визначає у світі її гуманітарну ауру. Світ добре знає, що це держава небезпечна, антигуманна, але вона має свій імідж, тому що у неї були прекрасні вчені й мислителі, письменники й композитори. Бо хоч декабри­стів запроторили у Сибір, хоч російські поети стрілялись і вішались, хоч Толс­тому оголосили анафему, а Сахарова вислали у Нижній Новгород, — саме вони створили ауру нації, а не її дикі й підступні правителі.

(33-40) Ще Гельвецій помітив цю рятівну властивість людства. «Ім'я Конфуція, — писав він, — більш відоме й шановане у Європі, ніж ім'я будь-якого з китайських імператорів». Ще в античному світі знали цю силу мистецтва й нау­ки. І найрозумніші з тодішніх державних мужів дбали не лише про свій політичний авторитет, а й про своє, так би мовити, культурно-політичне реноме. Вони знали, що саме література й мистецтво дарують безсмертя, бо тривають у часі. Гуманісти розробили ідею історичного безсмертя. Де вже ті давні греки, де рим­ляни, а історичне безсмертя їм гарантоване на віки.

(41-46) Над Скандинавським півостровом, як північне сяйво, стоїть заво­рожуюча аура музики Гріга, Сібеліуса, дивовижних казок Андерсена. На іншому континенті маленька Колумбія підсвічена аурою Маркеса. Чи ж треба казати, що Англія — це Шекспір, Байрон, Шеллі? Що Франція — це Вольтер, Бальзак, Рус­со, Аполлінер? Що Італія — це нація Данте і Петрарки, Рафаеля і Мікеланджело. Бо не квадратне ж підборіддя дуче визначає її обличчя, а її художники й поети.

(47-50) А чому б у таких самих діоптріях не подивитися на Україну? Якщо десь у світі чують — Україна, українці, які це асоціації викликає там? Хіба це не правомірне запитання? Ми вже держава. Тож чи не час замислитись, хто ми в очах світу і яку маємо ауру, а якщо не маємо, то чому? (за Ліною Костенко).

Хто творить ауру нації?

Гуманітарна аура нації

(1-4) Кожна нація повинна мати свою гуманітарну ауру, тобто комплекс наук, що охоплюють всі сфери суспільного життя, включно з освітою, літерату­рою, мистецтвом, — в їхній інтегральній причетності до світової культури і, звичайно ж, у своєму неповторно національному варіанті.

(5-8) Якби українці не були нацією, то вони давно були б уже не українці. Одначе був же якийсь божественний вітер, що кидав покоління за поколінням на боротьбу саме за цей народ, за цей шматок землі, який Бог на планеті подарував українцям.

(9-17) І ще одне... Коли ми чуємо: Іспанія, іспанці, — які це у нас викликає асоціації? Ну, звичайно ж, Лопе де Вега, Кальдерон, Сервантес, Гойя, музей Прадо, Федеріко Гарсіа Лорка. Але ж, дозвольте, а вогнища інквізиції, а Торквемада, а конкістадори, а вигнання євреїв з Іспанії, а диктатура генерала Франка? Це теж Іспанія. Але чому образ нації визначається не цим? Чому домінує літера­тура, культура, мистецтво? Ми знаємо поезію Хіменса. Ми знаємо полотна Ель Греко. Ми знаємо музику Сарасате. Ось що створює ауру нації. І то аж таку, що француз Бізе пише оперу про іспанську циганку за новелою француза Меріме. Американець Хемінгуей пише «Фієсту».

(18-23) Або німці. Нація філософів і композиторів, хіба не так? Хто дав сві­тові Бетховена, Гете, Шіллера, Гегеля, Канта, Ніцше? І хоч Бухенвальд недалеко від дуба Гете, і дуб той спиляний, і солдати вермахту відкривали на тому пні бляшанки, — все одно, не Гітлер визначає образ нації з його Геббельсом, що ха­пався за пістолет при слові «культура», і не Ельза Кох, а доктор Фауст і Лореляй над Рейном.

(24-32) Та ж Росія з її вічними смутами, з її напівбезумними царями й ген­секами, з її темним, забитим народом — «где народ, там і стон», «Россия, нищая Россия», «Царь да Сибирь, да Ермак, да тюрьма», «вольному сердцу пошто твоя тьма?» Одначе ж не тьма визначає у світі її гуманітарну ауру. Світ добре знає, що це держава небезпечна, антигуманна, але вона має свій імідж, тому що у неї були прекрасні вчені й мислителі, письменники й композитори. Бо хоч декабри­стів запроторили у Сибір, хоч російські поети стрілялись і вішались, хоч Толс­тому оголосили анафему, а Сахарова вислали у Нижній Новгород, — саме вони створили ауру нації, а не її дикі й підступні правителі.

(33-40) Ще Гельвецій помітив цю рятівну властивість людства. «Ім'я Конфуція, — писав він, — більш відоме й шановане у Європі, ніж ім'я будь-якого з китайських імператорів». Ще в античному світі знали цю силу мистецтва й нау­ки. І найрозумніші з тодішніх державних мужів дбали не лише про свій політичний авторитет, а й про своє, так би мовити, культурно-політичне реноме. Вони знали, що саме література й мистецтво дарують безсмертя, бо тривають у часі. Гуманісти розробили ідею історичного безсмертя. Де вже ті давні греки, де рим­ляни, а історичне безсмертя їм гарантоване на віки.

(41-46) Над Скандинавським півостровом, як північне сяйво, стоїть заво­рожуюча аура музики Гріга, Сібеліуса, дивовижних казок Андерсена. На іншому континенті маленька Колумбія підсвічена аурою Маркеса. Чи ж треба казати, що Англія — це Шекспір, Байрон, Шеллі? Що Франція — це Вольтер, Бальзак, Рус­со, Аполлінер? Що Італія — це нація Данте і Петрарки, Рафаеля і Мікеланджело. Бо не квадратне ж підборіддя дуче визначає її обличчя, а її художники й поети.

(47-50) А чому б у таких самих діоптріях не подивитися на Україну? Якщо десь у світі чують — Україна, українці, які це асоціації викликає там? Хіба це не правомірне запитання? Ми вже держава. Тож чи не час замислитись, хто ми в очах світу і яку маємо ауру, а якщо не маємо, то чому? (за Ліною Костенко).

Основну думку автора висловлено в рядку