ЗНО 2021. МОВА 34 варіант

Укажіть рядок, у якому слово в реченні вжито в прямому значенні

Укажіть рядок, у якому вжито фразеологічний зворот

Укажіть, яке речення є складним

Укажіть рядок, у якому вжито частку

Визначте НЕПРАВИЛЬНО наголошене слово

НЕПРАВИЛЬНО побудовано речення

(1) Будівництво держави — надзвичайно складна річ. (2) Ми живемо в час, коли Україна виростає з ко­лонії в справжню країну. (3) Наш народ на шляху до цього дня, звичайно, зазнав чимало лихоліть. (4) Він не раз проходив через місиво сталіньських таборів. (5) Ми розбудовуємо державу, і віримо в нашу справу, бо Бать­ківщина — це наш скарб.

7. Укажіть слово, у написанні якого допущено орфографічну помилку

(1) Будівництво держави — надзвичайно складна річ. (2) Ми живемо в час, коли Україна виростає з ко­лонії в справжню країну. (3) Наш народ на шляху до цього дня, звичайно, зазнав чимало лихоліть. (4) Він не раз проходив через місиво сталіньських таборів. (5) Ми розбудовуємо державу, і віримо в нашу справу, бо Бать­ківщина — це наш скарб.

Укажіть речення, у якому допущено пунктуа­ційну помилку

(1) Будівництво держави — надзвичайно складна річ. (2) Ми живемо в час, коли Україна виростає з ко­лонії в справжню країну. (3) Наш народ на шляху до цього дня, звичайно, зазнав чимало лихоліть. (4) Він не раз проходив через місиво сталіньських таборів. (5) Ми розбудовуємо державу, і віримо в нашу справу, бо Бать­ківщина — це наш скарб.

Укажіть речення, ускладнене вставним словом

(1) Будівництво держави — надзвичайно складна річ. (2) Ми живемо в час, коли Україна виростає з ко­лонії в справжню країну. (3) Наш народ на шляху до цього дня, звичайно, зазнав чимало лихоліть. (4) Він не раз проходив через місиво сталіньських таборів. (5) Ми розбудовуємо державу, і віримо в нашу справу, бо Бать­ківщина — це наш скарб.

Склданопідрядним реченням з підрядною причини є

Укажіть рядок, у якому в усіх словах потрібно писати префікс пре-

Укажіть рядок, у якому в усіх словах відбуваєть­ся спрощення приголосних

Укажіть рядок, у якому в усіх словах пишеть­ся знак м’якшення

Укажіть рядок, у якому в усіх словах частка не з дієсловами й дієприслівниками пишеться окремо

Укажіть рядок, у якому всі складні слова по­трібно писати через дефіс

Укажіть словосполучення, у якому допущено граматичну помилку

Укажіть речення, у якому виділено сполучник

Укажіть речення з підрядним умови

Укажіть речення, у якому означення неодно­рідні й не розділяються комами (розділові знаки про­пущено)

Укажіть речення, у якому перед однорідними членами потрібно ставити двокрапку, а після них — тире (розділові знаки пропущено)

Укажіть речення, у якому однорідні обставини відокремлюються комами

Укажіть рядок, у якому в усіх словах однакова кількість звуків і букв

Укажіть речення, у якому немає граматичної помилки

Установіть відповідність між видами одно­складних речень та прикладами:

1 означено-особове                   А Давно відгриміло в степах.

2 неозначено-особове              Б У колективі нічиєї межі не переореш.

3 узагальнено-особове            В Сонячні чудесні міста.

4 безособове                                Г Любімо Вітчизну, єдину у світі.

                                                           Д Гей, рубали ворогів та по всіх фронтах.

Установіть відповідність між видами підряд­них речень і прикладами:

1 означальне 2 з'ясувальне 3 наслідкове 4 часу

А Важливо точно знати, як розуміти кожне слово.

Б Косарі затягай пісню так, що аж луна пішла по­над ставом.

В Слово добре тоді, коли воно точно виражає думку.

Г Теплий туман слався по полю і наливав балку по самі вінця, так що дерева потопали в ньому.

Д Слово, що йде від серця, завжди проникає в серце.

Установіть відповідність між відокремленим членом речення та прикладом:

1 означення 2 прикладка (різновид означення) 3 обставина 4 додаток

А Радіючи промінню золотому, на мить якусь ми зорі забуваєм.

Б Ніхто з живих істот, крім людини, не піде на смертельний ризик в ім'я істини.

В А хлібам колосистим, здається, немає кінця.

Г Попереду на баскому коні їхав славний Конашевич — кошовий козачий.

Д Уздовж озер, сполосканих блакиттю, лежить до­рога, вся дощами зрита.

Установіть відповідність між словом і його тлумаченням

1 почуття                  А втрата професійних навичок

2 відчуття                 Б позбавлення права участі у змаганнях

3 декваліфікація   В заохочення, нагородження

4 дискваліфікація     Г відображення  мозком  властивостей предметів

Д емоції

Укажіть, якими частинами мови є виділені слова (цифра позначає наступне слово). Завдяки (1) рішучості й винахідливості Богдана козаки збудували (2) через непрохідне болото й річку Пляшівку (3) три переправи, по яких і вдалося, хоча й ціною (4) великих втрат, вивести військо з оточення.

1 А прийменник

2 Б дієслово

3 В іменник

4 Г числівник

Д прикметник

Прочитайте текст. Виконайте завдання до нього. 

Довженків світ

Духом звитяги, мужності, прадавньої слави овія¬ний край, де народився Довженко. Крутою хвилею докочувався цей дух до сіл та містечок Чернігівщини, нерабського краю, що з давніх-давен звик до дзвону вояцьких шабель. Будь-де станьте, вслухайтесь і по¬чуєте: сивий епос озивається до вас звідусіль влад¬ними ритмами. Віки промовляють повсюди могут¬нім голосом мистецтва, творчість народна то в каме¬ні творчім живе, то в красі вишивань, то в нетліннос¬ті мелодій, — розмаїте художнє мистецтво є тут част¬кою буття, як саме повітря, як тополя край шляху, як оті сині ескадри хмар, що, повні громів, блискавиць та рясних дощів благодатних, ціле літо потужно хо¬дять над Довженковим краєм.

Довженко і його рід, починаючи від далеких пра¬щурів, — типові сіверяни. Цілком припускаємо, що предки його могли бути дружинниками князя новгород-сіверського, в шоломах, зі щитами ходили в степові полиневі походи, бо хіба ж не їхній — довженківський! — дух вловлюємо в самій поетиці «Слова о полку Ігоревім».

Довженко в усьому поет, і це Його виділяє з-поміж багатьох як митця. Він поет у думанні, у барвах, у зо¬браженні характеру людини, у погляді на природу, на комаху, на квітку...

Поезію дитинства поет зберіг до кінця днів. Один з московських знайомих якось мені розповідав, що, проїжджаючи мимо Довженкової дачі у Підмосков'ї, він не раз бачив у нього на городі вінець розквітлого соняшника, що дивився кудись на південь... Як герб художника, як знак любові до образів дитячих літ.

Кінокласикою стали Довженкові соняшники, До¬вженкові яблука, що немало вже наплодивши епі¬гонів, самі в первозданній свіжості обійшли світ у стрічках «Землі», «Арсеналу», «Зве ни гори»...

Досі є на Чернігівщині, висить на мотузяних вер¬вечках в простій селянській хаті та саморобна, потем¬ніла від часу колиска, що виколисала Довженка.

На білій стіні цієї звичайної української оселі (пе¬ретвореної нині в музей) у досить гармонійному сусід¬стві з чепурною солом'яною стріхою вилискує брон¬зове литво барельєфа з гордим орлиним профілем людини, про яку нині кажемо: славетний син Укра¬їни. Один з найбільших художніх геніїв сучасності.

Мистецтво Довженкове, його поетичний світ за¬раз вивчають, досліджують кінознавці різних країн, різних народів. Він майстер, що носив у собі мов¬би цілу кіноакадемію. З найсміливішого лету думки, з інтуїції, з багаторічного досвіду народжувалися його мистецькі відкриття: Пригадую, як вразив він одно¬го разу, ділячись роздумами, що їх він, видно, дов¬го виношував і, зрештою, сформулював як «закон ху¬дожнього сусідства». Йшлося про художню гармоній¬ність, суголосність і взаємопосилення образів у тво¬рі, які, навіть контрастуючи, не повинні заперечува¬ти один одного, а тим більше самознищуватись, що часом трапляється там, де авторові зраджує худож¬ницьке чуття.

Сьогочасна світова культура небагато може на¬звати митців такого широкого дихання, такої дерзновенної мислі й сміливості шукань, які були прита¬манні Довженкові. Самою своєю природою він від¬кривач, експериментатор, утверджувач нового, ми¬тець, чиї твори, будучи гостросюжетними, водночас були мовби призначені для майбутніх поколінь — до них, до найдальших прагнув він донести при¬страсті людей свого часу, шквали епохи, її грози, інтелектуально-філософську напругу. Довженко — не однотонна текуча мелодія, він всеохоплюючий, уні¬версальний в найкращому понятті, весь у бурях дра¬матизму, в зіткненнях, у борінні найпотужніших со¬ціальних сил епохи. Довженко володів щасливим да¬ром жити в стані постійної творчої закоханості, ба¬чив окремі явища в контексті всієї народної історії. З тих він митців, які, осягаючи поглядом життя на¬родів і людства в цілому, не гублять в ньому окрему особистість, понад усе ставлять самоцінність і вер¬шинну красу людини.

Творчість Довженкова засвідчує нам силу пе¬реконань, силу ідейних, моральних, філософсько-естетичних ідеалів художника. Мистецьку самобут¬ність його творів не зрозуміти у відірваності від того національного народного ґрунту, соками якого вони живились, з якого так буйно виростали.

Сонцем рідної України напоєні його найкращі творіння — і ті, що належать до сфери кіно, і ті, що стали класикою українського красного письменства. Дивляться з екрана золоті, повні живого цвіту со¬няшники, цвітуть не перецвітають. Мчать екранами в майбуття довженківські коні, і нема їм впину, ко-питять простори, шалено зриваючи сніг, несуть твор¬ця свого в розкриті обійми вічності, в життя, якому не буде кінця.

(За О. Гончаром.) 617 слів

40. Укажіть, у якому висловлюванні правильно визначено стиль тексту та його ознаки

Прочитайте текст. Виконайте завдання до нього.

Довженків світ

Духом звитяги, мужності, прадавньої слави овія­ний край, де народився Довженко. Крутою хвилею докочувався цей дух до сіл та містечок Чернігівщини, нерабського краю, що з давніх-давен звик до дзвону вояцьких шабель. Будь-де станьте, вслухайтесь і по­чуєте: сивий епос озивається до вас звідусіль влад­ними ритмами. Віки промовляють повсюди могут­нім голосом мистецтва, творчість народна то в каме­ні творчім живе, то в красі вишивань, то в нетліннос­ті мелодій, — розмаїте художнє мистецтво є тут част­кою буття, як саме повітря, як тополя край шляху, як оті сині ескадри хмар, що, повні громів, блискавиць та рясних дощів благодатних, ціле літо потужно хо­дять над Довженковим краєм.

Довженко і його рід, починаючи від далеких пра­щурів, — типові сіверяни. Цілком припускаємо, що предки його могли бути дружинниками князя новгород-сіверського, в шоломах, зі щитами ходили в степові полиневі походи, бо хіба ж не їхній — довженківський! — дух вловлюємо в самій поетиці «Слова о полку Ігоревім».

Довженко в усьому поет, і це Його виділяє з-поміж багатьох як митця. Він поет у думанні, у барвах, у зо­браженні характеру людини, у погляді на природу, на комаху, на квітку...

Поезію дитинства поет зберіг до кінця днів. Один з московських знайомих якось мені розповідав, що, проїжджаючи мимо Довженкової дачі у Підмосков'ї, він не раз бачив у нього на городі вінець розквітлого соняшника, що дивився кудись на південь... Як герб художника, як знак любові до образів дитячих літ.

Кінокласикою стали Довженкові соняшники, До­вженкові яблука, що немало вже наплодивши епі­гонів, самі в первозданній свіжості обійшли світ у стрічках «Землі», «Арсеналу», «Зве ни гори»...

Досі є на Чернігівщині, висить на мотузяних вер­вечках в простій селянській хаті та саморобна, потем­ніла від часу колиска, що виколисала Довженка.

На білій стіні цієї звичайної української оселі (пе­ретвореної нині в музей) у досить гармонійному сусід­стві з чепурною солом'яною стріхою вилискує брон­зове литво барельєфа з гордим орлиним профілем людини, про яку нині кажемо: славетний син Укра­їни. Один з найбільших художніх геніїв сучасності.

Мистецтво Довженкове, його поетичний світ за­раз вивчають, досліджують кінознавці різних країн, різних народів. Він майстер, що носив у собі мов­би цілу кіноакадемію. З найсміливішого лету думки, з інтуїції, з багаторічного досвіду народжувалися його мистецькі відкриття: Пригадую, як вразив він одно­го разу, ділячись роздумами, що їх він, видно, дов­го виношував і, зрештою, сформулював як «закон ху­дожнього сусідства». Йшлося про художню гармоній­ність, суголосність і взаємопосилення образів у тво­рі, які, навіть контрастуючи, не повинні заперечува­ти один одного, а тим більше самознищуватись, що часом трапляється там, де авторові зраджує худож­ницьке чуття.

Сьогочасна світова культура небагато може на­звати митців такого широкого дихання, такої дерзновенної мислі й сміливості шукань, які були прита­манні Довженкові. Самою своєю природою він від­кривач, експериментатор, утверджувач нового, ми­тець, чиї твори, будучи гостросюжетними, водночас були мовби призначені для майбутніх поколінь — до них, до найдальших прагнув він донести при­страсті людей свого часу, шквали епохи, її грози, інтелектуально-філософську напругу. Довженко — не однотонна текуча мелодія, він всеохоплюючий, уні­версальний в найкращому понятті, весь у бурях дра­матизму, в зіткненнях, у борінні найпотужніших со­ціальних сил епохи. Довженко володів щасливим да­ром жити в стані постійної творчої закоханості, ба­чив окремі явища в контексті всієї народної історії. З тих він митців, які, осягаючи поглядом життя на­родів і людства в цілому, не гублять в ньому окрему особистість, понад усе ставлять самоцінність і вер­шинну красу людини.

Творчість Довженкова засвідчує нам силу пе­реконань, силу ідейних, моральних, філософсько-естетичних ідеалів художника. Мистецьку самобут­ність його творів не зрозуміти у відірваності від того національного народного ґрунту, соками якого вони живились, з якого так буйно виростали.

Сонцем рідної України напоєні його найкращі творіння — і ті, що належать до сфери кіно, і ті, що стали класикою українського красного письменства. Дивляться з екрана золоті, повні живого цвіту со­няшники, цвітуть не перецвітають. Мчать екранами в майбуття довженківські коні, і нема їм впину, копитять простори, шалено зриваючи сніг, несуть твор­ця свого в розкриті обійми вічності, в життя, якому не буде кінця.

(За О. Гончаром.) 617 слів

Укажіть, у якому творі древності вловлюється довженківський дух

Прочитайте текст. Виконайте завдання до нього.

Довженків світ

Духом звитяги, мужності, прадавньої слави овія­ний край, де народився Довженко. Крутою хвилею докочувався цей дух до сіл та містечок Чернігівщини, нерабського краю, що з давніх-давен звик до дзвону вояцьких шабель. Будь-де станьте, вслухайтесь і по­чуєте: сивий епос озивається до вас звідусіль влад­ними ритмами. Віки промовляють повсюди могут­нім голосом мистецтва, творчість народна то в каме­ні творчім живе, то в красі вишивань, то в нетліннос­ті мелодій, — розмаїте художнє мистецтво є тут част­кою буття, як саме повітря, як тополя край шляху, як оті сині ескадри хмар, що, повні громів, блискавиць та рясних дощів благодатних, ціле літо потужно хо­дять над Довженковим краєм.

Довженко і його рід, починаючи від далеких пра­щурів, — типові сіверяни. Цілком припускаємо, що предки його могли бути дружинниками князя новгород-сіверського, в шоломах, зі щитами ходили в степові полиневі походи, бо хіба ж не їхній — довженківський! — дух вловлюємо в самій поетиці «Слова о полку Ігоревім».

Довженко в усьому поет, і це Його виділяє з-поміж багатьох як митця. Він поет у думанні, у барвах, у зо­браженні характеру людини, у погляді на природу, на комаху, на квітку...

Поезію дитинства поет зберіг до кінця днів. Один з московських знайомих якось мені розповідав, що, проїжджаючи мимо Довженкової дачі у Підмосков'ї, він не раз бачив у нього на городі вінець розквітлого соняшника, що дивився кудись на південь... Як герб художника, як знак любові до образів дитячих літ.

Кінокласикою стали Довженкові соняшники, До­вженкові яблука, що немало вже наплодивши епі­гонів, самі в первозданній свіжості обійшли світ у стрічках «Землі», «Арсеналу», «Зве ни гори»...

Досі є на Чернігівщині, висить на мотузяних вер­вечках в простій селянській хаті та саморобна, потем­ніла від часу колиска, що виколисала Довженка.

На білій стіні цієї звичайної української оселі (пе­ретвореної нині в музей) у досить гармонійному сусід­стві з чепурною солом'яною стріхою вилискує брон­зове литво барельєфа з гордим орлиним профілем людини, про яку нині кажемо: славетний син Укра­їни. Один з найбільших художніх геніїв сучасності.

Мистецтво Довженкове, його поетичний світ за­раз вивчають, досліджують кінознавці різних країн, різних народів. Він майстер, що носив у собі мов­би цілу кіноакадемію. З найсміливішого лету думки, з інтуїції, з багаторічного досвіду народжувалися його мистецькі відкриття: Пригадую, як вразив він одно­го разу, ділячись роздумами, що їх він, видно, дов­го виношував і, зрештою, сформулював як «закон ху­дожнього сусідства». Йшлося про художню гармоній­ність, суголосність і взаємопосилення образів у тво­рі, які, навіть контрастуючи, не повинні заперечува­ти один одного, а тим більше самознищуватись, що часом трапляється там, де авторові зраджує худож­ницьке чуття.

Сьогочасна світова культура небагато може на­звати митців такого широкого дихання, такої дерзновенної мислі й сміливості шукань, які були прита­манні Довженкові. Самою своєю природою він від­кривач, експериментатор, утверджувач нового, ми­тець, чиї твори, будучи гостросюжетними, водночас були мовби призначені для майбутніх поколінь — до них, до найдальших прагнув він донести при­страсті людей свого часу, шквали епохи, її грози, інтелектуально-філософську напругу. Довженко — не однотонна текуча мелодія, він всеохоплюючий, уні­версальний в найкращому понятті, весь у бурях дра­матизму, в зіткненнях, у борінні найпотужніших со­ціальних сил епохи. Довженко володів щасливим да­ром жити в стані постійної творчої закоханості, ба­чив окремі явища в контексті всієї народної історії. З тих він митців, які, осягаючи поглядом життя на­родів і людства в цілому, не гублять в ньому окрему особистість, понад усе ставлять самоцінність і вер­шинну красу людини.

Творчість Довженкова засвідчує нам силу пе­реконань, силу ідейних, моральних, філософсько-естетичних ідеалів художника. Мистецьку самобут­ність його творів не зрозуміти у відірваності від того національного народного ґрунту, соками якого вони живились, з якого так буйно виростали.

Сонцем рідної України напоєні його найкращі творіння — і ті, що належать до сфери кіно, і ті, що стали класикою українського красного письменства. Дивляться з екрана золоті, повні живого цвіту со­няшники, цвітуть не перецвітають. Мчать екранами в майбуття довженківські коні, і нема їм впину, ко-питять простори, шалено зриваючи сніг, несуть твор­ця свого в розкриті обійми вічності, в життя, якому не буде кінця.

(За О. Гончаром.) 617 слів

Укажіть, що було своєрідним гербом Довжен­ка, знаком його любові до образів дитячих літ

Прочитайте текст. Виконайте завдання до нього.

Довженків світ

Духом звитяги, мужності, прадавньої слави овія­ний край, де народився Довженко. Крутою хвилею докочувався цей дух до сіл та містечок Чернігівщини, нерабського краю, що з давніх-давен звик до дзвону вояцьких шабель. Будь-де станьте, вслухайтесь і по­чуєте: сивий епос озивається до вас звідусіль влад­ними ритмами. Віки промовляють повсюди могут­нім голосом мистецтва, творчість народна то в каме­ні творчім живе, то в красі вишивань, то в нетліннос­ті мелодій, — розмаїте художнє мистецтво є тут част­кою буття, як саме повітря, як тополя край шляху, як оті сині ескадри хмар, що, повні громів, блискавиць та рясних дощів благодатних, ціле літо потужно хо­дять над Довженковим краєм.

Довженко і його рід, починаючи від далеких пра­щурів, — типові сіверяни. Цілком припускаємо, що предки його могли бути дружинниками князя новгород-сіверського, в шоломах, зі щитами ходили в степові полиневі походи, бо хіба ж не їхній — довженківський! — дух вловлюємо в самій поетиці «Слова о полку Ігоревім».

Довженко в усьому поет, і це Його виділяє з-поміж багатьох як митця. Він поет у думанні, у барвах, у зо­браженні характеру людини, у погляді на природу, на комаху, на квітку...

Поезію дитинства поет зберіг до кінця днів. Один з московських знайомих якось мені розповідав, що, проїжджаючи мимо Довженкової дачі у Підмосков'ї, він не раз бачив у нього на городі вінець розквітлого соняшника, що дивився кудись на південь... Як герб художника, як знак любові до образів дитячих літ.

Кінокласикою стали Довженкові соняшники, До­вженкові яблука, що немало вже наплодивши епі­гонів, самі в первозданній свіжості обійшли світ у стрічках «Землі», «Арсеналу», «Зве ни гори»...

Досі є на Чернігівщині, висить на мотузяних вер­вечках в простій селянській хаті та саморобна, потем­ніла від часу колиска, що виколисала Довженка.

На білій стіні цієї звичайної української оселі (пе­ретвореної нині в музей) у досить гармонійному сусід­стві з чепурною солом'яною стріхою вилискує брон­зове литво барельєфа з гордим орлиним профілем людини, про яку нині кажемо: славетний син Укра­їни. Один з найбільших художніх геніїв сучасності.

Мистецтво Довженкове, його поетичний світ за­раз вивчають, досліджують кінознавці різних країн, різних народів. Він майстер, що носив у собі мов­би цілу кіноакадемію. З найсміливішого лету думки, з інтуїції, з багаторічного досвіду народжувалися його мистецькі відкриття: Пригадую, як вразив він одно­го разу, ділячись роздумами, що їх він, видно, дов­го виношував і, зрештою, сформулював як «закон ху­дожнього сусідства». Йшлося про художню гармоній­ність, суголосність і взаємопосилення образів у тво­рі, які, навіть контрастуючи, не повинні заперечува­ти один одного, а тим більше самознищуватись, що часом трапляється там, де авторові зраджує худож­ницьке чуття.

Сьогочасна світова культура небагато може на­звати митців такого широкого дихання, такої дерзновенної мислі й сміливості шукань, які були прита­манні Довженкові. Самою своєю природою він від­кривач, експериментатор, утверджувач нового, ми­тець, чиї твори, будучи гостросюжетними, водночас були мовби призначені для майбутніх поколінь — до них, до найдальших прагнув він донести при­страсті людей свого часу, шквали епохи, її грози, інтелектуально-філософську напругу. Довженко — не однотонна текуча мелодія, він всеохоплюючий, уні­версальний в найкращому понятті, весь у бурях дра­матизму, в зіткненнях, у борінні найпотужніших со­ціальних сил епохи. Довженко володів щасливим да­ром жити в стані постійної творчої закоханості, ба­чив окремі явища в контексті всієї народної історії. З тих він митців, які, осягаючи поглядом життя на­родів і людства в цілому, не гублять в ньому окрему особистість, понад усе ставлять самоцінність і вер­шинну красу людини.

Творчість Довженкова засвідчує нам силу пе­реконань, силу ідейних, моральних, філософсько-естетичних ідеалів художника. Мистецьку самобут­ність його творів не зрозуміти у відірваності від того національного народного ґрунту, соками якого вони живились, з якого так буйно виростали.

Сонцем рідної України напоєні його найкращі творіння — і ті, що належать до сфери кіно, і ті, що стали класикою українського красного письменства. Дивляться з екрана золоті, повні живого цвіту со­няшники, цвітуть не перецвітають. Мчать екранами в майбуття довженківські коні, і нема їм впину, копитять простори, шалено зриваючи сніг, несуть твор­ця свого в розкриті обійми вічності, в життя, якому не буде кінця.

(За О. Гончаром.) 617 слів

«Закон художнього сусідства», сформульова­ний Довженком, — це

Прочитайте текст. Виконайте завдання до нього.

Довженків світ

Духом звитяги, мужності, прадавньої слави овія­ний край, де народився Довженко. Крутою хвилею докочувався цей дух до сіл та містечок Чернігівщини, нерабського краю, що з давніх-давен звик до дзвону вояцьких шабель. Будь-де станьте, вслухайтесь і по­чуєте: сивий епос озивається до вас звідусіль влад­ними ритмами. Віки промовляють повсюди могут­нім голосом мистецтва, творчість народна то в каме­ні творчім живе, то в красі вишивань, то в нетліннос­ті мелодій, — розмаїте художнє мистецтво є тут част­кою буття, як саме повітря, як тополя край шляху, як оті сині ескадри хмар, що, повні громів, блискавиць та рясних дощів благодатних, ціле літо потужно хо­дять над Довженковим краєм.

Довженко і його рід, починаючи від далеких пра­щурів, — типові сіверяни. Цілком припускаємо, що предки його могли бути дружинниками князя новгород-сіверського, в шоломах, зі щитами ходили в степові полиневі походи, бо хіба ж не їхній — довженківський! — дух вловлюємо в самій поетиці «Слова о полку Ігоревім».

Довженко в усьому поет, і це Його виділяє з-поміж багатьох як митця. Він поет у думанні, у барвах, у зо­браженні характеру людини, у погляді на природу, на комаху, на квітку...

Поезію дитинства поет зберіг до кінця днів. Один з московських знайомих якось мені розповідав, що, проїжджаючи мимо Довженкової дачі у Підмосков'ї, він не раз бачив у нього на городі вінець розквітлого соняшника, що дивився кудись на південь... Як герб художника, як знак любові до образів дитячих літ.

Кінокласикою стали Довженкові соняшники, До­вженкові яблука, що немало вже наплодивши епі­гонів, самі в первозданній свіжості обійшли світ у стрічках «Землі», «Арсеналу», «Зве ни гори»...

Досі є на Чернігівщині, висить на мотузяних вер­вечках в простій селянській хаті та саморобна, потем­ніла від часу колиска, що виколисала Довженка.

На білій стіні цієї звичайної української оселі (пе­ретвореної нині в музей) у досить гармонійному сусід­стві з чепурною солом'яною стріхою вилискує брон­зове литво барельєфа з гордим орлиним профілем людини, про яку нині кажемо: славетний син Укра­їни. Один з найбільших художніх геніїв сучасності.

Мистецтво Довженкове, його поетичний світ за­раз вивчають, досліджують кінознавці різних країн, різних народів. Він майстер, що носив у собі мов­би цілу кіноакадемію. З найсміливішого лету думки, з інтуїції, з багаторічного досвіду народжувалися його мистецькі відкриття: Пригадую, як вразив він одно­го разу, ділячись роздумами, що їх він, видно, дов­го виношував і, зрештою, сформулював як «закон ху­дожнього сусідства». Йшлося про художню гармоній­ність, суголосність і взаємопосилення образів у тво­рі, які, навіть контрастуючи, не повинні заперечува­ти один одного, а тим більше самознищуватись, що часом трапляється там, де авторові зраджує худож­ницьке чуття.

Сьогочасна світова культура небагато може на­звати митців такого широкого дихання, такої дерзновенної мислі й сміливості шукань, які були прита­манні Довженкові. Самою своєю природою він від­кривач, експериментатор, утверджувач нового, ми­тець, чиї твори, будучи гостросюжетними, водночас були мовби призначені для майбутніх поколінь — до них, до найдальших прагнув він донести при­страсті людей свого часу, шквали епохи, її грози, інтелектуально-філософську напругу. Довженко — не однотонна текуча мелодія, він всеохоплюючий, уні­версальний в найкращому понятті, весь у бурях дра­матизму, в зіткненнях, у борінні найпотужніших со­ціальних сил епохи. Довженко володів щасливим да­ром жити в стані постійної творчої закоханості, ба­чив окремі явища в контексті всієї народної історії. З тих він митців, які, осягаючи поглядом життя на­родів і людства в цілому, не гублять в ньому окрему особистість, понад усе ставлять самоцінність і вер­шинну красу людини.

Творчість Довженкова засвідчує нам силу пе­реконань, силу ідейних, моральних, філософсько-естетичних ідеалів художника. Мистецьку самобут­ність його творів не зрозуміти у відірваності від того національного народного ґрунту, соками якого вони живились, з якого так буйно виростали.

Сонцем рідної України напоєні його найкращі творіння — і ті, що належать до сфери кіно, і ті, що стали класикою українського красного письменства. Дивляться з екрана золоті, повні живого цвіту со­няшники, цвітуть не перецвітають. Мчать екранами в майбуття довженківські коні, і нема їм впину, копитять простори, шалено зриваючи сніг, несуть твор­ця свого в розкриті обійми вічності, в життя, якому не буде кінця.

(За О. Гончаром.) 617 слів

Основну думку тексту можна сформулювати так