ЗНО 2021. МОВА 35 варіант

Виділене слово вжито у прямому значенні в рядку

Значення «важко працювати» мають усі перераховані фразео­логізми, ОКРІМ

Простим є речення

Частку вжито в рядку

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Хто з нас не любить книжки? (2) А давно давно колись на світі не було книжок, бо люди не вміли ще їх робити. (3) Сторінками найперших книжок, напевно, були камені, сокири, вояцькі щити, стіни печер. (4) На цьому всьому писали. (5) Бо ж не було ані паперу ані пер чи олівців.

Орфографічну помилку допущено в написанні слова

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Хто з нас не любить книжки? (2) А давно давно колись на світі не було книжок, бо люди не вміли ще їх робити. (3) Сторінками найперших книжок, напевно, були камені, сокири, вояцькі щити, стіни печер. (4) На цьому всьому писали. (5) Бо ж не було ані паперу ані пер чи олівців.

Пунктуаційну помилку допущено в реченні

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Хто з нас не любить книжки? (2) А давно давно колись на світі не було книжок, бо люди не вміли ще їх робити. (3) Сторінками найперших книжок, напевно, були камені, сокири, вояцькі щити, стіни печер. (4) На цьому всьому писали. (5) Бо ж не було ані паперу ані пер чи олівців.

Речення зі вставним словом

Літеру С треба писати в усіх словах рядка

Літеру Е треба писати в усіх словах рядка

НЕПРАВИЛЬНО утворено форму вищого ступеня порівняння прикметника в рядку   

Усі слова написано правильно в рядку

Усі слова написано правильно в рядку

Закінчення -у (-ю) у формі родового відмінка мають усі іменники в рядку

Прикметники, що правильно поєднуються з іменниками присутність, займенник, випадок, наведено в рядку

Виділену сполуку слід писати окремо у реченні

Усі складні слова потрібно писати через дефіс у рядку

Неправильно утворено форму наказового способу дієслова в рядку

Перед однорідними членами речення потрібно ставити дво­крапку, а після них — тире в реченні

Наголос на першому складі мають усі слова рядка

Правильно побудовано речення

Правильно утворено всі форми кличного відмінка в рядку

Реченням з однорідними присудками є

Синонімічним до простого речення “У сучасному світі вивчення мов міжнародного спілкування вкрай потрібне для досягнення особистістю успіху” є складнопідрядне речення

Односкладне речення      Приклади

1 означено-особове        А Шепталові неждано закортіло почути голос.

2 неозначено-особове   Б  Тихим кроком далі зайдеш.

3 узагальнено-особове В Задзвонили в усі дзвони по всій Україні.

4 безособове                     Г Дубів осінніх бронзова печать.

Д Іду без втоми і вагання і не схиляючи чола.

Установіть відповідність між фрагментом складнопідрядного речення та видом його підрядної частини.

Фрагмент речення                        Вид підрядної частини

1… утомилася, так що...              А з’ясувальна

2… засміялася, хоч...                    Б обставинна причини

3… зустрілися, щоб...                   В обставинна мети

4… затрималася, тому що...       Г обставинна допустова

Д обставинна наслідку

Відокремлений член речення

1 означення       

2 прикладка       

3 обставина       

4 додаток           

Приклади

А Над Дністром, наче теж у повітрі, пливли мереж­ки мостів.

Б Життя, звичайно, йде вперед.

В Я бажаю поетові дальшого росту, тобто поширення тематики, нових досягнень.

Г Народилося море, безкрає, з морським берегом.

Д Повалили такі могутні сліпі сніги, що навіть він, сірома­нець, злякався.

Установіть відповідність між словами

1 адвокат                        А обвинувач

2 прокурор                     Б збут

3 маркетинг                    В вокзал

4 аеродром                     Г захисник

Д летовище

З'ясуйте, якою частиною мови є виділені слова в реченні (цифра позначає наступне слово).

Літописні джерела свідчать, (1 ) що (2) зведену (3) ще за часів Київської Русі фортецю, як і (4) саме місто, зруйнували 1239 року татаро-монгольські орди.

1 А прислівник

2 Б займенник

3 В прикметник

4 Г дієприкметник (форма дієслова)

Д сполучник

Принцип Солона

(1-7) Я неодноразово й від різних людей чув, що «батьків­щина», мовляв, поняття застаріле. Людина XXI століття нале­жить не одній країні, а світові — так само, як світ належить їй. Громадяни Європейського Союзу як прообразу універсального глобалізованого світу вже не прив'язані до однієї території. Хо­чеш — живи в Португалії, хочеш —у Франції, хочеш — у Греції. Це не мода, а тенденція.

(8-22) Можливо, так воно і є. Готовий на хвилину припусти­ти, що для якихось англійців батьківщини вже не існує. Справді, переїхала людина туди, де житло та харчі дешевші. Працювати вона може в Інтернеті, її діти відвідують якусь школу для іноземців з універсальною англійською мовою навчання, а на вихідні чи на канікули вона зустрічається з родичами. Але це стосується не та­кої вже значної кількості професій: програмістів, дизайнерів, фі­нансових брокерів. Хай там як, а світ тримається не на брокерах. Більшість людей займаються чимось значно прозаїчнішим: працюють касирами, водіями таксі, зварювальниками. І їх прива­блюють країни, у яких є робочі місця з гідною платнею. Інакше кажучи, їхні міграційні маршрути не надто змінилися у зв'язку із глобалізацією і принципово мало відрізняються від шляху, яким вирушали на чужину українці чи то XIX, чи то XX століття. Тенденція не така вже й універсальна.

(23-33) Варто зауважити, що ніяким громадянином світу но­вітній мігрант не стає. Залежно від рівня амбіцій, освіти, широти світогляду він або лишається типовим безпорадним мешканцем етнічного гетто, або щосили намагається інтегруватися в жи І тя нової для нього країни. Насправді спілкування з численними колишніми «нашими» в Америці виявляє дивну закономірність вони дуже швидко починають розмовляти рідною мовою з англійським акцентом, їздити американською машиною — у жодному разі не японською — улаштовувати на галявині перед будинком барбекю для сусідів, ходити в неділю, чого геть не робили вдома, до церкви та носити на лацкані значок з американським прапором

(34-40) Людині як створінню соціальному притаманна на лежкість до якоїсь спільноти — культурної, мовної, релігійної, спортивної. На чужині вона може або створювати заміну батьківщині, як кубинці в Маямі або «радянські» євреї в Нью-Йорку, або з ентузіазмом влитися в нову — аби не залишитися у вакуумі Людина схильна зберігати зв'язок із рідною землею, аби почуватися комфортно.

(41-51) Але є річ, необхідна сучасній людині не менше за ком форт. Саме вона радше характеризує сучасну свідомість. Це від­чуття відповідальності. Ідеться про відповідальність за свою країну. Можливість усвідомлювати, що від тебе щось залежить, що твоя думка щось важить, що ти маєш право щось вимагати та змінювати саме вдома — є підвалиною європейської психології з часів Стародавньої Греції. Зокрема, славнозвісному афінському правите­леві Солону серед інших належить закон про покарання громадян, які в часи міжусобних сутичок не брали зброю в руки, а лишалися вдома. Покаранням, до речі, було вигнання — найстрашніше, що могли вигадати греки.

(52-56) А якщо емігрант повертається, а це тенденція, яку останнім часом в Україні нібито зафіксували соціологи, то він по­вертається не лише із запасом зароблених грошей, а ще й із за­рядом енергії. Він налаштований налагоджувати своє життя ту І. а може, ще й намагатися змінити свою країну.

(57-63) І на завершення ще одна екзотична думка, яку я по чув позаторік у Туреччині від нашого гіда. Він стверджував, що своїм «економічним дивом» турки завдячують тим гастарбайтерам, які свого часу з'їздили до Німеччини й повернулися додому Вони привезли з собою не лише гроші, які потім вклали в місцеву економіку, а й повагу до ладу, порядку, щеплення якого вони отримали на чужині.

(64-65) Я бачив кількох українців, які вже повернулися, розмовляв із ними. Я дуже на них розраховую.

Антонімом до фразеологізму брати зброю в руки, ужитому в реченні Зокрема, славнозвісному афінському правителеві Солону серед інших належить закон про покарання громадян, які в часи міжусобних сутичок не брали зброю в руки, а лиша­лися вдома (рядки 47—50) є

Принцип Солона

(1-7) Я неодноразово й від різних людей чув, що «батьків­щина», мовляв, поняття застаріле. Людина XXI століття нале­жить не одній країні, а світові — так само, як світ належить їй. Громадяни Європейського Союзу як прообразу універсального глобалізованого світу вже не прив'язані до однієї території. Хо­чеш — живи в Португалії, хочеш —у Франції, хочеш — у Греції. Це не мода, а тенденція.

(8-22) Можливо, так воно і є. Готовий на хвилину припусти­ти, що для якихось англійців батьківщини вже не існує. Справді, переїхала людина туди, де житло та харчі дешевші. Працювати вона може в Інтернеті, її діти відвідують якусь школу для іноземців з універсальною англійською мовою навчання, а на вихідні чи на канікули вона зустрічається з родичами. Але це стосується не та­кої вже значної кількості професій: програмістів, дизайнерів, фі­нансових брокерів. Хай там як, а світ тримається не на брокерах. Більшість людей займаються чимось значно прозаїчнішим: працюють касирами, водіями таксі, зварювальниками. І їх прива­блюють країни, у яких є робочі місця з гідною платнею. Інакше кажучи, їхні міграційні маршрути не надто змінилися у зв'язку із глобалізацією і принципово мало відрізняються від шляху, яким вирушали на чужину українці чи то XIX, чи то XX століття. Тенденція не така вже й універсальна.

(23-33) Варто зауважити, що ніяким громадянином світу но­вітній мігрант не стає. Залежно від рівня амбіцій, освіти, широти світогляду він або лишається типовим безпорадним мешканцем етнічного гетто, або щосили намагається інтегруватися в жи І тя нової для нього країни. Насправді спілкування з численними колишніми «нашими» в Америці виявляє дивну закономірність вони дуже швидко починають розмовляти рідною мовою з англійським акцентом, їздити американською машиною — у жодному разі не японською — улаштовувати на галявині перед будинком барбекю для сусідів, ходити в неділю, чого геть не робили вдома, до церкви та носити на лацкані значок з американським прапором

(34-40) Людині як створінню соціальному притаманна на лежкість до якоїсь спільноти — культурної, мовної, релігійної, спортивної. На чужині вона може або створювати заміну батьківщині, як кубинці в Маямі або «радянські» євреї в Нью-Йорку, або з ентузіазмом влитися в нову — аби не залишитися у вакуумі Людина схильна зберігати зв'язок із рідною землею, аби почуватися комфортно.

(41-51) Але є річ, необхідна сучасній людині не менше за ком форт. Саме вона радше характеризує сучасну свідомість. Це від­чуття відповідальності. Ідеться про відповідальність за свою країну. Можливість усвідомлювати, що від тебе щось залежить, що твоя думка щось важить, що ти маєш право щось вимагати та змінювати саме вдома — є підвалиною європейської психології з часів Стародавньої Греції. Зокрема, славнозвісному афінському правите­леві Солону серед інших належить закон про покарання громадян, які в часи міжусобних сутичок не брали зброю в руки, а лишалися вдома. Покаранням, до речі, було вигнання — найстрашніше, що могли вигадати греки.

(52-56) А якщо емігрант повертається, а це тенденція, яку останнім часом в Україні нібито зафіксували соціологи, то він по­вертається не лише із запасом зароблених грошей, а ще й із за­рядом енергії. Він налаштований налагоджувати своє життя ту І. а може, ще й намагатися змінити свою країну.

(57-63) І на завершення ще одна екзотична думка, яку я по чув позаторік у Туреччині від нашого гіда. Він стверджував, що своїм «економічним дивом» турки завдячують тим гастарбайтерам, які свого часу з'їздили до Німеччини й повернулися додому Вони привезли з собою не лише гроші, які потім вклали в місцеву економіку, а й повагу до ладу, порядку, щеплення якого вони отримали на чужині.

(64-65) Я бачив кількох українців, які вже повернулися, розмовляв із ними. Я дуже на них розраховую.

Висловлення  «Батьківщина» - поняття застаріле є в тексті

Принцип Солона

(1-7) Я неодноразово й від різних людей чув, що «батьків­щина», мовляв, поняття застаріле. Людина XXI століття нале­жить не одній країні, а світові — так само, як світ належить їй. Громадяни Європейського Союзу як прообразу універсального глобалізованого світу вже не прив'язані до однієї території. Хо­чеш — живи в Португалії, хочеш —у Франції, хочеш — у Греції. Це не мода, а тенденція.

(8-22) Можливо, так воно і є. Готовий на хвилину припусти­ти, що для якихось англійців батьківщини вже не існує. Справді, переїхала людина туди, де житло та харчі дешевші. Працювати вона може в Інтернеті, її діти відвідують якусь школу для іноземців з універсальною англійською мовою навчання, а на вихідні чи на канікули вона зустрічається з родичами. Але це стосується не та­кої вже значної кількості професій: програмістів, дизайнерів, фі­нансових брокерів. Хай там як, а світ тримається не на брокерах. Більшість людей займаються чимось значно прозаїчнішим: працюють касирами, водіями таксі, зварювальниками. І їх прива­блюють країни, у яких є робочі місця з гідною платнею. Інакше кажучи, їхні міграційні маршрути не надто змінилися у зв'язку із глобалізацією і принципово мало відрізняються від шляху, яким вирушали на чужину українці чи то XIX, чи то XX століття. Тенденція не така вже й універсальна.

(23-33) Варто зауважити, що ніяким громадянином світу но­вітній мігрант не стає. Залежно від рівня амбіцій, освіти, широти світогляду він або лишається типовим безпорадним мешканцем етнічного гетто, або щосили намагається інтегруватися в жи І тя нової для нього країни. Насправді спілкування з численними колишніми «нашими» в Америці виявляє дивну закономірність вони дуже швидко починають розмовляти рідною мовою з англійським акцентом, їздити американською машиною — у жодному разі не японською — улаштовувати на галявині перед будинком барбекю для сусідів, ходити в неділю, чого геть не робили вдома, до церкви та носити на лацкані значок з американським прапором

(34-40) Людині як створінню соціальному притаманна на лежкість до якоїсь спільноти — культурної, мовної, релігійної, спортивної. На чужині вона може або створювати заміну батьківщині, як кубинці в Маямі або «радянські» євреї в Нью-Йорку, або з ентузіазмом влитися в нову — аби не залишитися у вакуумі Людина схильна зберігати зв'язок із рідною землею, аби почуватися комфортно.

(41-51) Але є річ, необхідна сучасній людині не менше за ком форт. Саме вона радше характеризує сучасну свідомість. Це від­чуття відповідальності. Ідеться про відповідальність за свою країну. Можливість усвідомлювати, що від тебе щось залежить, що твоя думка щось важить, що ти маєш право щось вимагати та змінювати саме вдома — є підвалиною європейської психології з часів Стародавньої Греції. Зокрема, славнозвісному афінському правите­леві Солону серед інших належить закон про покарання громадян, які в часи міжусобних сутичок не брали зброю в руки, а лишалися вдома. Покаранням, до речі, було вигнання — найстрашніше, що могли вигадати греки.

(52-56) А якщо емігрант повертається, а це тенденція, яку останнім часом в Україні нібито зафіксували соціологи, то він по­вертається не лише із запасом зароблених грошей, а ще й із за­рядом енергії. Він налаштований налагоджувати своє життя ту І. а може, ще й намагатися змінити свою країну.

(57-63) І на завершення ще одна екзотична думка, яку я по чув позаторік у Туреччині від нашого гіда. Він стверджував, що своїм «економічним дивом» турки завдячують тим гастарбайтерам, які свого часу з'їздили до Німеччини й повернулися додому Вони привезли з собою не лише гроші, які потім вклали в місцеву економіку, а й повагу до ладу, порядку, щеплення якого вони отримали на чужині.

(64-65) Я бачив кількох українців, які вже повернулися, розмовляв із ними. Я дуже на них розраховую.

Із прикладом про кубинців у Маямі та «радянських» євреїв у Нью-Йорку (рядок 37) співвідноситься аргумент

Принцип Солона

(1-7) Я неодноразово й від різних людей чув, що «батьків­щина», мовляв, поняття застаріле. Людина XXI століття нале­жить не одній країні, а світові — так само, як світ належить їй. Громадяни Європейського Союзу як прообразу універсального глобалізованого світу вже не прив'язані до однієї території. Хо­чеш — живи в Португалії, хочеш —у Франції, хочеш — у Греції. Це не мода, а тенденція.

(8-22) Можливо, так воно і є. Готовий на хвилину припусти­ти, що для якихось англійців батьківщини вже не існує. Справді, переїхала людина туди, де житло та харчі дешевші. Працювати вона може в Інтернеті, її діти відвідують якусь школу для іноземців з універсальною англійською мовою навчання, а на вихідні чи на канікули вона зустрічається з родичами. Але це стосується не та­кої вже значної кількості професій: програмістів, дизайнерів, фі­нансових брокерів. Хай там як, а світ тримається не на брокерах. Більшість людей займаються чимось значно прозаїчнішим: працюють касирами, водіями таксі, зварювальниками. І їх прива­блюють країни, у яких є робочі місця з гідною платнею. Інакше кажучи, їхні міграційні маршрути не надто змінилися у зв'язку із глобалізацією і принципово мало відрізняються від шляху, яким вирушали на чужину українці чи то XIX, чи то XX століття. Тенденція не така вже й універсальна.

(23-33) Варто зауважити, що ніяким громадянином світу но­вітній мігрант не стає. Залежно від рівня амбіцій, освіти, широти світогляду він або лишається типовим безпорадним мешканцем етнічного гетто, або щосили намагається інтегруватися в жи І тя нової для нього країни. Насправді спілкування з численними колишніми «нашими» в Америці виявляє дивну закономірність вони дуже швидко починають розмовляти рідною мовою з англійським акцентом, їздити американською машиною — у жодному разі не японською — улаштовувати на галявині перед будинком барбекю для сусідів, ходити в неділю, чого геть не робили вдома, до церкви та носити на лацкані значок з американським прапором

(34-40) Людині як створінню соціальному притаманна на лежкість до якоїсь спільноти — культурної, мовної, релігійної, спортивної. На чужині вона може або створювати заміну батьківщині, як кубинці в Маямі або «радянські» євреї в Нью-Йорку, або з ентузіазмом влитися в нову — аби не залишитися у вакуумі Людина схильна зберігати зв'язок із рідною землею, аби почуватися комфортно.

(41-51) Але є річ, необхідна сучасній людині не менше за ком форт. Саме вона радше характеризує сучасну свідомість. Це від­чуття відповідальності. Ідеться про відповідальність за свою країну. Можливість усвідомлювати, що від тебе щось залежить, що твоя думка щось важить, що ти маєш право щось вимагати та змінювати саме вдома — є підвалиною європейської психології з часів Стародавньої Греції. Зокрема, славнозвісному афінському правите­леві Солону серед інших належить закон про покарання громадян, які в часи міжусобних сутичок не брали зброю в руки, а лишалися вдома. Покаранням, до речі, було вигнання — найстрашніше, що могли вигадати греки.

(52-56) А якщо емігрант повертається, а це тенденція, яку останнім часом в Україні нібито зафіксували соціологи, то він по­вертається не лише із запасом зароблених грошей, а ще й із за­рядом енергії. Він налаштований налагоджувати своє життя ту І. а може, ще й намагатися змінити свою країну.

(57-63) І на завершення ще одна екзотична думка, яку я по чув позаторік у Туреччині від нашого гіда. Він стверджував, що своїм «економічним дивом» турки завдячують тим гастарбайтерам, які свого часу з'їздили до Німеччини й повернулися додому Вони привезли з собою не лише гроші, які потім вклали в місцеву економіку, а й повагу до ладу, порядку, щеплення якого вони отримали на чужині.

(64-65) Я бачив кількох українців, які вже повернулися, розмовляв із ними. Я дуже на них розраховую.

Американська машина, барбекю й відвідування церкви (рядки З0—32) є, на думку автора, ознаками

Принцип Солона

(1-7) Я неодноразово й від різних людей чув, що «батьків­щина», мовляв, поняття застаріле. Людина XXI століття нале­жить не одній країні, а світові — так само, як світ належить їй. Громадяни Європейського Союзу як прообразу універсального глобалізованого світу вже не прив'язані до однієї території. Хо­чеш — живи в Португалії, хочеш —у Франції, хочеш — у Греції. Це не мода, а тенденція.

(8-22) Можливо, так воно і є. Готовий на хвилину припусти­ти, що для якихось англійців батьківщини вже не існує. Справді, переїхала людина туди, де житло та харчі дешевші. Працювати вона може в Інтернеті, її діти відвідують якусь школу для іноземців з універсальною англійською мовою навчання, а на вихідні чи на канікули вона зустрічається з родичами. Але це стосується не та­кої вже значної кількості професій: програмістів, дизайнерів, фі­нансових брокерів. Хай там як, а світ тримається не на брокерах. Більшість людей займаються чимось значно прозаїчнішим: працюють касирами, водіями таксі, зварювальниками. І їх прива­блюють країни, у яких є робочі місця з гідною платнею. Інакше кажучи, їхні міграційні маршрути не надто змінилися у зв'язку із глобалізацією і принципово мало відрізняються від шляху, яким вирушали на чужину українці чи то XIX, чи то XX століття. Тенденція не така вже й універсальна.

(23-33) Варто зауважити, що ніяким громадянином світу но­вітній мігрант не стає. Залежно від рівня амбіцій, освіти, широти світогляду він або лишається типовим безпорадним мешканцем етнічного гетто, або щосили намагається інтегруватися в жи І тя нової для нього країни. Насправді спілкування з численними колишніми «нашими» в Америці виявляє дивну закономірність вони дуже швидко починають розмовляти рідною мовою з англійським акцентом, їздити американською машиною — у жодному разі не японською — улаштовувати на галявині перед будинком барбекю для сусідів, ходити в неділю, чого геть не робили вдома, до церкви та носити на лацкані значок з американським прапором

(34-40) Людині як створінню соціальному притаманна на лежкість до якоїсь спільноти — культурної, мовної, релігійної, спортивної. На чужині вона може або створювати заміну батьківщині, як кубинці в Маямі або «радянські» євреї в Нью-Йорку, або з ентузіазмом влитися в нову — аби не залишитися у вакуумі Людина схильна зберігати зв'язок із рідною землею, аби почуватися комфортно.

(41-51) Але є річ, необхідна сучасній людині не менше за ком форт. Саме вона радше характеризує сучасну свідомість. Це від­чуття відповідальності. Ідеться про відповідальність за свою країну. Можливість усвідомлювати, що від тебе щось залежить, що твоя думка щось важить, що ти маєш право щось вимагати та змінювати саме вдома — є підвалиною європейської психології з часів Стародавньої Греції. Зокрема, славнозвісному афінському правите­леві Солону серед інших належить закон про покарання громадян, які в часи міжусобних сутичок не брали зброю в руки, а лишалися вдома. Покаранням, до речі, було вигнання — найстрашніше, що могли вигадати греки.

(52-56) А якщо емігрант повертається, а це тенденція, яку останнім часом в Україні нібито зафіксували соціологи, то він по­вертається не лише із запасом зароблених грошей, а ще й із за­рядом енергії. Він налаштований налагоджувати своє життя ту І. а може, ще й намагатися змінити свою країну.

(57-63) І на завершення ще одна екзотична думка, яку я по чув позаторік у Туреччині від нашого гіда. Він стверджував, що своїм «економічним дивом» турки завдячують тим гастарбайтерам, які свого часу з'їздили до Німеччини й повернулися додому Вони привезли з собою не лише гроші, які потім вклали в місцеву економіку, а й повагу до ладу, порядку, щеплення якого вони отримали на чужині.

(64-65) Я бачив кількох українців, які вже повернулися, розмовляв із ними. Я дуже на них розраховую.

Ознаки публіцистичного стилю, притаманні тексту, подано в рядку