За алфавітом записано всі слова в рядку
Правильно узгоджено числівник з іменником у рядку
Лексичну помилку допущено в рядку
Тільки в множині вживають обидва слова в рядку
Поширеним є речення
Пунктуаційну помилку допущено в реченні
Прочитайте текст і виконайте завдання.
(1) Миттєвий холодок тополь зостався по/заду, тепер знову я їхав через блиск білої спеки. (2) Не/знайоме село залишалося праворуч, розкидане по горбках. (3) Від того села їхала машина, і за нею тягнувся довгий хвіст куряви. (4) Я повернув ліворуч — моє дерево мало бути ген за отими двома ожередами. (5) Пухка, ще не/зігріта сонцем стежечка погойдувала мене. (6) Щось добре й щасливе ворушилося в мені — мабуть, тому, що по/переду я бачив довгий ряд старих дерев.
Виділене слово (речення 4) можна замінити синонімом
Прочитайте текст і виконайте завдання.
(1) Миттєвий холодок тополь зостався по/заду, тепер знову я їхав через блиск білої спеки. (2) Не/знайоме село залишалося праворуч, розкидане по горбках. (3) Від того села їхала машина, і за нею тягнувся довгий хвіст куряви. (4) Я повернув ліворуч — моє дерево мало бути ген за отими двома ожередами. (5) Пухка, ще не/зігріта сонцем стежечка погойдувала мене. (6) Щось добре й щасливе ворушилося в мені — мабуть, тому, що по/переду я бачив довгий ряд старих дерев.
Окремо в тексті треба писати сполуку слів
Прочитайте текст і виконайте завдання.
(1) Миттєвий холодок тополь зостався по/заду, тепер знову я їхав через блиск білої спеки. (2) Не/знайоме село залишалося праворуч, розкидане по горбках. (3) Від того села їхала машина, і за нею тягнувся довгий хвіст куряви. (4) Я повернув ліворуч — моє дерево мало бути ген за отими двома ожередами. (5) Пухка, ще не/зігріта сонцем стежечка погойдувала мене. (6) Щось добре й щасливе ворушилося в мені — мабуть, тому, що по/переду я бачив довгий ряд старих дерев.
Вставним словом ускладнено речення
Прочитайте текст і виконайте завдання.
(1) Миттєвий холодок тополь зостався по/заду, тепер знову я їхав через блиск білої спеки. (2) Не/знайоме село залишалося праворуч, розкидане по горбках. (3) Від того села їхала машина, і за нею тягнувся довгий хвіст куряви. (4) Я повернув ліворуч — моє дерево мало бути ген за отими двома ожередами. (5) Пухка, ще не/зігріта сонцем стежечка погойдувала мене. (6) Щось добре й щасливе ворушилося в мені — мабуть, тому, що по/переду я бачив довгий ряд старих дерев.
Стиль тексту —
Літеру С треба писати на місці крапок у всіх словах рядка
Подвоєні літери треба писати в усіх словах рядка
Прочитайте речення. В з(1)ніті літа висохне м(2)гдаль, т(3)рпкого соку наб(4)руть гранати. П’янкого сонця вічну п(5)ктораль Сховає осінь за холодні ґрати. Букву И треба писати замість цифри
Апостроф треба писати в усіх словах рядка
На другий склад падає наголос у слові
Помилку у відмінюванні іменника допущено в словосполученні
Літеру В треба писати на місці пропуску в рядку
Правильно узгоджено числівник з іменником у рядку
Складносурядне речення утвориться, якщо серед варіантів продовження речення Синоптики обіцяли поривчастий вітер... вибрати
Між однорідними членами речення й узагальнювальним словом треба поставити тире в реченні
Правильно утворено форми ступенів порівняння всіх прикметників у рядку
Прочитайте речення. Чи (1) може (2) в цім калейдоскопі літ (3) де все нещадно звичне і щоденне (4) ти просто мені дивишся услід (5) і трохи любиш сни свої про мене? НЕ треба ставити коми на місці цифри
Помилку допущено в написанні прислівника в рядку
Установіть відповідність між фразеологізмами-антонімами.
Фразеологізм Антонім
1 собаку з’їсти А пальця в рот не клади
2 мухи не зачепить Б молоде та зелене
3 хоч лопатою горни В опустити руки
4 бити лихом об землю Г кіт наплакав
Д гнути спину
Установіть відповідність між видом односкладного речення та його прикладом.
Вид односкладного речення
1 безособове
2 означено-особове
3 неозначено-особове
4 узагальнено-особове
Приклад
А Семеро одного не ждуть.
Б Люблю світанки влітку й восени.
В Батьків і батьківщину не вибирають.
Г Для салату цибулю нарізають кільцями.
Д У цьому великому світі для щастя багато не треба.
Установіть відповідність між видом підрядного речення та його прикладом.
Вид речення
1 означальне 2 мети 3 допусту 4 порівняльне
А Ви так нічого й не сказали, хоч словом втішити могли.
Б Не дуже гнівайтесь на мене, що я фарбую світ в зелене.
В Слова в рядках — це давній спів громів, що відгриміли.
Г Моєму серцю снишся ти, як морю сняться урагани.
Д Сама втекла в сніги, у глухомань, щоб віднайти душевну рівновагу.
Доберіть приклад до кожного випадку вживання коми.
1 кома при вставному слові
2 кома в складнопідрядному реченні
3 кома при відокремленому означенні
4 кома в реченні з однорідними членами
А Не смерть страшна, а недуга.
Б На вулиці було сиро, дріботів дощ.
В Словом, я до безумства люблю небо.
Г Все місто спить, суворе й мовчазне.
Д Слова по вітру — як полова, бо не знайшлось єдине слово.
І хочеться знати, куди (1)падає сонце, (2)кортить дійти рівним степом до краю землі й (3)заглянути в прірву, де вже чимало назбиралося (4)погаслих сонць...
1 А особове дієслово
2 Б безособове дієслово
3 В неозначена форма дієслова
4 Г дієприкметник
Д дієприслівник
ЧОМУ Я НЕ СТАВ ГЕНІЄМ?
(1-4) Чому я не став генієм? Тому що я — непосидючий. Геніями стають переважно лежні. Дрімотники... Вайлуйчики... Ті, що не люблять рухатися... Тіло спить — мозок працює: як ще поспати?.. Геніальні думки з’являються в напівдрімоті... За активної свідомості розум працює на тіло: як ще його нагодувати?..
(5-7) Ньютон... Спав під яблунею. Яблуко на голову — бац! Почухався. Друге — бац! Відсунувся... Тоді яблуко із самого вершечка — прабац! По самому лобі... У перенісся... В очах — свічки. У голові — геніальні іскри... І вже — закон земного тяжіння: що вище висить, то болючіше б’є...
(8-9) Менделєєв... Свою таблицю хімічних елементів побачив уві сні... Добре, що довго не спав, тому що тепер, окрім стронцію, ми мали б хто зна яку холеру...
(10-11) Бетховен... Свою «Місячну сонату» почув уві сні... Місячної ночі... Я за своє життя майже не спав. Тільки задрімну — сняться дівчата. І будять...
(12) Чому я не став вождем? Вождем і дурень може стати, якщо на нього поставлять.
(13-15) А ще мені дуже не подобається бути тимчасовим. Навіть «усенародно обраним». Навіть на два терміни. Навіть, не приведи Господи, на три... Я за свій вік пережив Сталіна, Гітлера, Булгаріна, Хрущова, Брежнєва, Андропова, Горбачова, Кравчука... І цього, Бог дасть, переживу...
(16-19) Між вождями й мною — велика прірва. Вони викликають у людей сльози та розпач. Я викликаю усмішки й надію. їм шлють прокляття — мені бажають доброго здоров’я... їх прагнуть швидше позбутися, а мене — частіше бачити. Вожді серйозно брешуть народу. Я жартома говорю правду... То хто більше потрібний людям?
(20-23) Чому я не став Героєм України? До того йшло. Хтось подав документи на «Олімп», щоб мене чимось нагородити... До ювілею... Я перепудився. Не приведи Господи, дадуть Героя... Як тоді дивитися в очі Юхимові Звягільському, Софії Ротару?.. Героям України, які все життя тільки те й робили, що боролися за її незалежність... І я... документи «відкликав»...
(24-36) На «Олімпі» зрозуміли, що я пішов в опозицію. Деструктивну. Через десяті язики попередили: «Нехай сюди більше й не тикається»... Ніби туди можна «поткнутися»... Ніби там постійно — «день відкритих дверей» і господар з розпростертими обіймами чекає тебе на порозі... Та я раз помилково «поткнувся»... Шукав «Будинок з химерами»... Мене обмацали, обнюхали, обтрусили, повідрізали металеві ґудзики, прорентгенили, чи не проковтнув вибухівку, тоді категорично спитали:
- Що Ви хочете?!
- Розумієте, я вивчаю життя привидів... І мені сказали, що на цій вулиці є «Будинок з химерами»...
- Чоловіче! — каже якийсь старший. — Не шукай кия на свою спину!.. Тут — «не поле чудес», а Адміністрація Президента...
- Так це якраз і до діла, — зрадів я й додав: — Мені до нього треба... Він мене знає... Хочу подякувати за те, що кожного разу вітає мене з Новим роком, з Днем незалежності... А це ось до ювілею вітальну телеграму надіслав. Відзначив, що я своєю творчістю зробив «гідний внесок у духовне відродження нашої держави»... Між іншим, сказав, що я талановитий...
(37-38) Отой старший шепоче молодшому:
- Виставте цього «таланта», поки нас з вами не виставили!
(39-40) Я тепер на вулицю Банкову більше не «потикаюся». А до Спілки письменників, що на тій же Банковій, заходжу через «чорний хід».
(41-45) Чого я не став «народним»? В одній дуже культурній установі мені кажуть: «Оскільки ти — більше на сцені, ніж за письмовим столом, акторська майстерність у тебе висока, манера виконання своєрідна, то висуваємо на звання народного... Та через певний час: «Нічого не можемо вдіяти! Ми висунули, а “там” засунули»... Високий адміністратор сказав: «Навіщо йому давати звання народного, коли він уже має заслуженого?» І дав зрозуміти, що я — просто не з того народу... (За Є. Дударем).
Під словом там (рядок 44) мається на увазі
ЧОМУ Я НЕ СТАВ ГЕНІЄМ?
(1-4) Чому я не став генієм? Тому що я — непосидючий. Геніями стають переважно лежні. Дрімотники... Вайлуйчики... Ті, що не люблять рухатися... Тіло спить — мозок працює: як ще поспати?.. Геніальні думки з’являються в напівдрімоті... За активної свідомості розум працює на тіло: як ще його нагодувати?..
(5-7) Ньютон... Спав під яблунею. Яблуко на голову — бац! Почухався. Друге — бац! Відсунувся... Тоді яблуко із самого вершечка — прабац! По самому лобі... У перенісся... В очах — свічки. У голові — геніальні іскри... І вже — закон земного тяжіння: що вище висить, то болючіше б’є...
(8-9) Менделєєв... Свою таблицю хімічних елементів побачив уві сні... Добре, що довго не спав, тому що тепер, окрім стронцію, ми мали б хто зна яку холеру...
(10-11) Бетховен... Свою «Місячну сонату» почув уві сні... Місячної ночі... Я за своє життя майже не спав. Тільки задрімну — сняться дівчата. І будять...
(12) Чому я не став вождем? Вождем і дурень може стати, якщо на нього поставлять.
(13-15) А ще мені дуже не подобається бути тимчасовим. Навіть «усенародно обраним». Навіть на два терміни. Навіть, не приведи Господи, на три... Я за свій вік пережив Сталіна, Гітлера, Булгаріна, Хрущова, Брежнєва, Андропова, Горбачова, Кравчука... І цього, Бог дасть, переживу...
(16-19) Між вождями й мною — велика прірва. Вони викликають у людей сльози та розпач. Я викликаю усмішки й надію. їм шлють прокляття — мені бажають доброго здоров’я... їх прагнуть швидше позбутися, а мене — частіше бачити. Вожді серйозно брешуть народу. Я жартома говорю правду... То хто більше потрібний людям?
(20-23) Чому я не став Героєм України? До того йшло. Хтось подав документи на «Олімп», щоб мене чимось нагородити... До ювілею... Я перепудився. Не приведи Господи, дадуть Героя... Як тоді дивитися в очі Юхимові Звягільському, Софії Ротару?.. Героям України, які все життя тільки те й робили, що боролися за її незалежність... І я... документи «відкликав»...
(24-36) На «Олімпі» зрозуміли, що я пішов в опозицію. Деструктивну. Через десяті язики попередили: «Нехай сюди більше й не тикається»... Ніби туди можна «поткнутися»... Ніби там постійно — «день відкритих дверей» і господар з розпростертими обіймами чекає тебе на порозі... Та я раз помилково «поткнувся»... Шукав «Будинок з химерами»... Мене обмацали, обнюхали, обтрусили, повідрізали металеві ґудзики, прорентгенили, чи не проковтнув вибухівку, тоді категорично спитали:
- Що Ви хочете?!
- Розумієте, я вивчаю життя привидів... І мені сказали, що на цій вулиці є «Будинок з химерами»...
- Чоловіче! — каже якийсь старший. — Не шукай кия на свою спину!.. Тут — «не поле чудес», а Адміністрація Президента...
- Так це якраз і до діла, — зрадів я й додав: — Мені до нього треба... Він мене знає... Хочу подякувати за те, що кожного разу вітає мене з Новим роком, з Днем незалежності... А це ось до ювілею вітальну телеграму надіслав. Відзначив, що я своєю творчістю зробив «гідний внесок у духовне відродження нашої держави»... Між іншим, сказав, що я талановитий...
(37-38) Отой старший шепоче молодшому:
- Виставте цього «таланта», поки нас з вами не виставили!
(39-40) Я тепер на вулицю Банкову більше не «потикаюся». А до Спілки письменників, що на тій же Банковій, заходжу через «чорний хід».
(41-45) Чого я не став «народним»? В одній дуже культурній установі мені кажуть: «Оскільки ти — більше на сцені, ніж за письмовим столом, акторська майстерність у тебе висока, манера виконання своєрідна, то висуваємо на звання народного... Та через певний час: «Нічого не можемо вдіяти! Ми висунули, а “там” засунули»... Високий адміністратор сказав: «Навіщо йому давати звання народного, коли він уже має заслуженого?» І дав зрозуміти, що я — просто не з того народу... (За Є. Дударем).
Про роль митця в суспільстві йдеться в рядках
ЧОМУ Я НЕ СТАВ ГЕНІЄМ?
(1-4) Чому я не став генієм? Тому що я — непосидючий. Геніями стають переважно лежні. Дрімотники... Вайлуйчики... Ті, що не люблять рухатися... Тіло спить — мозок працює: як ще поспати?.. Геніальні думки з’являються в напівдрімоті... За активної свідомості розум працює на тіло: як ще його нагодувати?..
(5-7) Ньютон... Спав під яблунею. Яблуко на голову — бац! Почухався. Друге — бац! Відсунувся... Тоді яблуко із самого вершечка — прабац! По самому лобі... У перенісся... В очах — свічки. У голові — геніальні іскри... І вже — закон земного тяжіння: що вище висить, то болючіше б’є...
(8-9) Менделєєв... Свою таблицю хімічних елементів побачив уві сні... Добре, що довго не спав, тому що тепер, окрім стронцію, ми мали б хто зна яку холеру...
(10-11) Бетховен... Свою «Місячну сонату» почув уві сні... Місячної ночі... Я за своє життя майже не спав. Тільки задрімну — сняться дівчата. І будять...
(12) Чому я не став вождем? Вождем і дурень може стати, якщо на нього поставлять.
(13-15) А ще мені дуже не подобається бути тимчасовим. Навіть «усенародно обраним». Навіть на два терміни. Навіть, не приведи Господи, на три... Я за свій вік пережив Сталіна, Гітлера, Булгаріна, Хрущова, Брежнєва, Андропова, Горбачова, Кравчука... І цього, Бог дасть, переживу...
(16-19) Між вождями й мною — велика прірва. Вони викликають у людей сльози та розпач. Я викликаю усмішки й надію. їм шлють прокляття — мені бажають доброго здоров’я... їх прагнуть швидше позбутися, а мене — частіше бачити. Вожді серйозно брешуть народу. Я жартома говорю правду... То хто більше потрібний людям?
(20-23) Чому я не став Героєм України? До того йшло. Хтось подав документи на «Олімп», щоб мене чимось нагородити... До ювілею... Я перепудився. Не приведи Господи, дадуть Героя... Як тоді дивитися в очі Юхимові Звягільському, Софії Ротару?.. Героям України, які все життя тільки те й робили, що боролися за її незалежність... І я... документи «відкликав»...
(24-36) На «Олімпі» зрозуміли, що я пішов в опозицію. Деструктивну. Через десяті язики попередили: «Нехай сюди більше й не тикається»... Ніби туди можна «поткнутися»... Ніби там постійно — «день відкритих дверей» і господар з розпростертими обіймами чекає тебе на порозі... Та я раз помилково «поткнувся»... Шукав «Будинок з химерами»... Мене обмацали, обнюхали, обтрусили, повідрізали металеві ґудзики, прорентгенили, чи не проковтнув вибухівку, тоді категорично спитали:
- Що Ви хочете?!
- Розумієте, я вивчаю життя привидів... І мені сказали, що на цій вулиці є «Будинок з химерами»...
- Чоловіче! — каже якийсь старший. — Не шукай кия на свою спину!.. Тут — «не поле чудес», а Адміністрація Президента...
- Так це якраз і до діла, — зрадів я й додав: — Мені до нього треба... Він мене знає... Хочу подякувати за те, що кожного разу вітає мене з Новим роком, з Днем незалежності... А це ось до ювілею вітальну телеграму надіслав. Відзначив, що я своєю творчістю зробив «гідний внесок у духовне відродження нашої держави»... Між іншим, сказав, що я талановитий...
(37-38) Отой старший шепоче молодшому:
- Виставте цього «таланта», поки нас з вами не виставили!
(39-40) Я тепер на вулицю Банкову більше не «потикаюся». А до Спілки письменників, що на тій же Банковій, заходжу через «чорний хід».
(41-45) Чого я не став «народним»? В одній дуже культурній установі мені кажуть: «Оскільки ти — більше на сцені, ніж за письмовим столом, акторська майстерність у тебе висока, манера виконання своєрідна, то висуваємо на звання народного... Та через певний час: «Нічого не можемо вдіяти! Ми висунули, а “там” засунули»... Високий адміністратор сказав: «Навіщо йому давати звання народного, коли він уже має заслуженого?» І дав зрозуміти, що я — просто не з того народу... (За Є. Дударем).
НЕПРАВИЛЬНИМ є твердження
ЧОМУ Я НЕ СТАВ ГЕНІЄМ?
(1-4) Чому я не став генієм? Тому що я — непосидючий. Геніями стають переважно лежні. Дрімотники... Вайлуйчики... Ті, що не люблять рухатися... Тіло спить — мозок працює: як ще поспати?.. Геніальні думки з’являються в напівдрімоті... За активної свідомості розум працює на тіло: як ще його нагодувати?..
(5-7) Ньютон... Спав під яблунею. Яблуко на голову — бац! Почухався. Друге — бац! Відсунувся... Тоді яблуко із самого вершечка — прабац! По самому лобі... У перенісся... В очах — свічки. У голові — геніальні іскри... І вже — закон земного тяжіння: що вище висить, то болючіше б’є...
(8-9) Менделєєв... Свою таблицю хімічних елементів побачив уві сні... Добре, що довго не спав, тому що тепер, окрім стронцію, ми мали б хто зна яку холеру...
(10-11) Бетховен... Свою «Місячну сонату» почув уві сні... Місячної ночі... Я за своє життя майже не спав. Тільки задрімну — сняться дівчата. І будять...
(12) Чому я не став вождем? Вождем і дурень може стати, якщо на нього поставлять.
(13-15) А ще мені дуже не подобається бути тимчасовим. Навіть «усенародно обраним». Навіть на два терміни. Навіть, не приведи Господи, на три... Я за свій вік пережив Сталіна, Гітлера, Булгаріна, Хрущова, Брежнєва, Андропова, Горбачова, Кравчука... І цього, Бог дасть, переживу...
(16-19) Між вождями й мною — велика прірва. Вони викликають у людей сльози та розпач. Я викликаю усмішки й надію. їм шлють прокляття — мені бажають доброго здоров’я... їх прагнуть швидше позбутися, а мене — частіше бачити. Вожді серйозно брешуть народу. Я жартома говорю правду... То хто більше потрібний людям?
(20-23) Чому я не став Героєм України? До того йшло. Хтось подав документи на «Олімп», щоб мене чимось нагородити... До ювілею... Я перепудився. Не приведи Господи, дадуть Героя... Як тоді дивитися в очі Юхимові Звягільському, Софії Ротару?.. Героям України, які все життя тільки те й робили, що боролися за її незалежність... І я... документи «відкликав»...
(24-36) На «Олімпі» зрозуміли, що я пішов в опозицію. Деструктивну. Через десяті язики попередили: «Нехай сюди більше й не тикається»... Ніби туди можна «поткнутися»... Ніби там постійно — «день відкритих дверей» і господар з розпростертими обіймами чекає тебе на порозі... Та я раз помилково «поткнувся»... Шукав «Будинок з химерами»... Мене обмацали, обнюхали, обтрусили, повідрізали металеві ґудзики, прорентгенили, чи не проковтнув вибухівку, тоді категорично спитали:
- Що Ви хочете?!
- Розумієте, я вивчаю життя привидів... І мені сказали, що на цій вулиці є «Будинок з химерами»...
- Чоловіче! — каже якийсь старший. — Не шукай кия на свою спину!.. Тут — «не поле чудес», а Адміністрація Президента...
- Так це якраз і до діла, — зрадів я й додав: — Мені до нього треба... Він мене знає... Хочу подякувати за те, що кожного разу вітає мене з Новим роком, з Днем незалежності... А це ось до ювілею вітальну телеграму надіслав. Відзначив, що я своєю творчістю зробив «гідний внесок у духовне відродження нашої держави»... Між іншим, сказав, що я талановитий...
(37-38) Отой старший шепоче молодшому:
- Виставте цього «таланта», поки нас з вами не виставили!
(39-40) Я тепер на вулицю Банкову більше не «потикаюся». А до Спілки письменників, що на тій же Банковій, заходжу через «чорний хід».
(41-45) Чого я не став «народним»? В одній дуже культурній установі мені кажуть: «Оскільки ти — більше на сцені, ніж за письмовим столом, акторська майстерність у тебе висока, манера виконання своєрідна, то висуваємо на звання народного... Та через певний час: «Нічого не можемо вдіяти! Ми висунули, а “там” засунули»... Високий адміністратор сказав: «Навіщо йому давати звання народного, коли він уже має заслуженого?» І дав зрозуміти, що я — просто не з того народу... (За Є. Дударем).
У реченні І цього, Бог дасть, переживу (рядок 15) ідеться про
ЧОМУ Я НЕ СТАВ ГЕНІЄМ?
(1-4) Чому я не став генієм? Тому що я — непосидючий. Геніями стають переважно лежні. Дрімотники... Вайлуйчики... Ті, що не люблять рухатися... Тіло спить — мозок працює: як ще поспати?.. Геніальні думки з’являються в напівдрімоті... За активної свідомості розум працює на тіло: як ще його нагодувати?..
(5-7) Ньютон... Спав під яблунею. Яблуко на голову — бац! Почухався. Друге — бац! Відсунувся... Тоді яблуко із самого вершечка — прабац! По самому лобі... У перенісся... В очах — свічки. У голові — геніальні іскри... І вже — закон земного тяжіння: що вище висить, то болючіше б’є...
(8-9) Менделєєв... Свою таблицю хімічних елементів побачив уві сні... Добре, що довго не спав, тому що тепер, окрім стронцію, ми мали б хто зна яку холеру...
(10-11) Бетховен... Свою «Місячну сонату» почув уві сні... Місячної ночі... Я за своє життя майже не спав. Тільки задрімну — сняться дівчата. І будять...
(12) Чому я не став вождем? Вождем і дурень може стати, якщо на нього поставлять.
(13-15) А ще мені дуже не подобається бути тимчасовим. Навіть «усенародно обраним». Навіть на два терміни. Навіть, не приведи Господи, на три... Я за свій вік пережив Сталіна, Гітлера, Булгаріна, Хрущова, Брежнєва, Андропова, Горбачова, Кравчука... І цього, Бог дасть, переживу...
(16-19) Між вождями й мною — велика прірва. Вони викликають у людей сльози та розпач. Я викликаю усмішки й надію. їм шлють прокляття — мені бажають доброго здоров’я... їх прагнуть швидше позбутися, а мене — частіше бачити. Вожді серйозно брешуть народу. Я жартома говорю правду... То хто більше потрібний людям?
(20-23) Чому я не став Героєм України? До того йшло. Хтось подав документи на «Олімп», щоб мене чимось нагородити... До ювілею... Я перепудився. Не приведи Господи, дадуть Героя... Як тоді дивитися в очі Юхимові Звягільському, Софії Ротару?.. Героям України, які все життя тільки те й робили, що боролися за її незалежність... І я... документи «відкликав»...
(24-36) На «Олімпі» зрозуміли, що я пішов в опозицію. Деструктивну. Через десяті язики попередили: «Нехай сюди більше й не тикається»... Ніби туди можна «поткнутися»... Ніби там постійно — «день відкритих дверей» і господар з розпростертими обіймами чекає тебе на порозі... Та я раз помилково «поткнувся»... Шукав «Будинок з химерами»... Мене обмацали, обнюхали, обтрусили, повідрізали металеві ґудзики, прорентгенили, чи не проковтнув вибухівку, тоді категорично спитали:
- Що Ви хочете?!
- Розумієте, я вивчаю життя привидів... І мені сказали, що на цій вулиці є «Будинок з химерами»...
- Чоловіче! — каже якийсь старший. — Не шукай кия на свою спину!.. Тут — «не поле чудес», а Адміністрація Президента...
- Так це якраз і до діла, — зрадів я й додав: — Мені до нього треба... Він мене знає... Хочу подякувати за те, що кожного разу вітає мене з Новим роком, з Днем незалежності... А це ось до ювілею вітальну телеграму надіслав. Відзначив, що я своєю творчістю зробив «гідний внесок у духовне відродження нашої держави»... Між іншим, сказав, що я талановитий...
(37-38) Отой старший шепоче молодшому:
- Виставте цього «таланта», поки нас з вами не виставили!
(39-40) Я тепер на вулицю Банкову більше не «потикаюся». А до Спілки письменників, що на тій же Банковій, заходжу через «чорний хід».
(41-45) Чого я не став «народним»? В одній дуже культурній установі мені кажуть: «Оскільки ти — більше на сцені, ніж за письмовим столом, акторська майстерність у тебе висока, манера виконання своєрідна, то висуваємо на звання народного... Та через певний час: «Нічого не можемо вдіяти! Ми висунули, а “там” засунули»... Високий адміністратор сказав: «Навіщо йому давати звання народного, коли він уже має заслуженого?» І дав зрозуміти, що я — просто не з того народу... (За Є. Дударем).
У «деструктивній» опозиції був (була)
Створюйте онлайн-тести
для контролю знань і залучення учнів
до активної роботи у класі та вдома