ЗНО 2021 МОВА 7 варіант

Антоніми вжито у прислів’ї

Фразеологізм вдарити по руках означає

Простим є речення

Числівник є в реченні

Префікс при- треба писати в усіх словах рядка

Літеру й на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Глибоке розуміння того, що Шевченко як спів/творець духовної краси, сили і величі україн­ської нації, стає однією з найбільших її святинь — символом України, її невід’ємною суттю, прозву­чало не в одній з прощальних промов. (2) І не випадково, що біля домовини Шевченка промовляли тоді найвидатніші діячі і творці української історії — відомий етнограф Павло Чубинський, історик і письменник Микола Костомаров, письменник/культуролог, історик Пантелеймон Куліш, редактор першого українського літературно/мистецького щомісячного журналу «Основа» Василь Бєлозерський, поет Афанасьєв/Чужбинський. (3) Повернення Шевченка Україні — це повернення нашої національної гідності і розуміння, що в своїй хаті своя правда, і сила, і воля. (4) Повернення Шевченка Україні — це повернення до України її блудних синів, що підступно були обмануті і втратили духовний зв’язок з материнською землею, повернення Україні Шевченкової мови.

Разом у тексті треба писати слово

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Глибоке розуміння того, що Шевченко як спів/творець духовної краси, сили і величі україн­ської нації, стає однією з найбільших її святинь — символом України, її невід’ємною суттю, прозву­чало не в одній з прощальних промов. (2) І не випадково, що біля домовини Шевченка промовляли тоді найвидатніші діячі і творці української історії — відомий етнограф Павло Чубинський, історик і письменник Микола Костомаров, письменник/культуролог, історик Пантелеймон Куліш, редактор першого українського літературно/мистецького щомісячного журналу «Основа» Василь Бєлозерський, поет Афанасьєв/Чужбинський. (3) Повернення Шевченка Україні — це повернення нашої національної гідності і розуміння, що в своїй хаті своя правда, і сила, і воля. (4) Повернення Шевченка Україні — це повернення до України її блудних синів, що підступно були обмануті і втратили духовний зв’язок з материнською землею, повернення Україні Шевченкової мови.

Пунктуаційну помилку допущено в реченні

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Глибоке розуміння того, що Шевченко як спів/творець духовної краси, сили і величі україн­ської нації, стає однією з найбільших її святинь — символом України, її невід’ємною суттю, прозву­чало не в одній з прощальних промов. (2) І не випадково, що біля домовини Шевченка промовляли тоді найвидатніші діячі і творці української історії — відомий етнограф Павло Чубинський, історик і письменник Микола Костомаров, письменник/культуролог, історик Пантелеймон Куліш, редактор першого українського літературно/мистецького щомісячного журналу «Основа» Василь Бєлозерський, поет Афанасьєв/Чужбинський. (3) Повернення Шевченка Україні — це повернення нашої національної гідності і розуміння, що в своїй хаті своя правда, і сила, і воля. (4) Повернення Шевченка Україні — це повернення до України її блудних синів, що підступно були обмануті і втратили духовний зв’язок з материнською землею, повернення Україні Шевченкової мови.

Складнопідрядним означальним є речення

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Глибоке розуміння того, що Шевченко як спів/творець духовної краси, сили і величі україн­ської нації, стає однією з найбільших її святинь — символом України, її невід’ємною суттю, прозву­чало не в одній з прощальних промов. (2) І не випадково, що біля домовини Шевченка промовляли тоді найвидатніші діячі і творці української історії — відомий етнограф Павло Чубинський, історик і письменник Микола Костомаров, письменник/культуролог, історик Пантелеймон Куліш, редактор першого українського літературно/мистецького щомісячного журналу «Основа» Василь Бєлозерський, поет Афанасьєв/Чужбинський. (3) Повернення Шевченка Україні — це повернення нашої національної гідності і розуміння, що в своїй хаті своя правда, і сила, і воля. (4) Повернення Шевченка Україні — це повернення до України її блудних синів, що підступно були обмануті і втратили духовний зв’язок з материнською землею, повернення Україні Шевченкової мови.

Синоніми до слова гідність наведено в усіх рядках, ОКРІМ

Подвоєні літери треба писати в усіх словах рядка

Правильною є відмінкова форма числівника

Правильно поєднано іменник з числівником у рядку

Неправильно вжито слово у словосполученні

У лапках треба писати прикладки в усіх словосполученнях рядка

Разом треба писати всі слова в рядку

НЕ змінюються всі слова в рядку

Означення НЕ відокремлюється в реченні (розділові знаки пропущено)

Букви я, ю, є, ї позначають два звуки в усіх словах рядка

Тире між підметом і присудком треба ставити в усіх реченнях, ОКРІМ (розділові знаки пропущено)

Закінчення -а(-я) у формі родового відмінка однини мають усі іменники в рядку

Поширеним є речення

Правильну вимову відображає фонетичний запис слова в рядку

Установіть відповідність між видом односкладного речення та прикладом.

Вид речення                                       

1 означено-особове                        

2 неозначено-особове                   

3 узагальнено-особове                  

4 безособове                                     

Приклад

А Довіряй, але перевіряй

Б Брехливу собаку чути здалека

В П'ю життя моє радо

Г В Італії короп вважають стравою для закоханих

Д Диво дивнеє на світі з тим серцем буває

Установіть відповідність між типом підрядної частини і прикладом.

Тип підрядної                   

1 умови     2 мети      3 місця       4 способу дії                     

Приклад

А Для того, щоб стать щасливим, треба мріяти завжди.

Б Серця не змусиш битися так, як це тобі заманеться.

В Якби видніше, поблукати скрізь би.

Г Куди ноги, туди й голова.

Д Я п’ю шовковість самоти, як ніч спиває заходу останню червінь.

Установіть відповідність між видом речення і прикладом (розділові знаки пропущено).

Вид речення                                      

1 просте зі вставним словом                                                

2 просте з однорідними присудками                                      

3 складнопідрядне                          

4 складносурядне                            

Приклад

А Буває зоря золота буває рожева а ця ось багрянисто-туманна.

Б Дійсність така містична така химерна.

В Предметом наукового дослідження дельфіни стали двадцять два століття тому, і все-таки вони маловивчені.

Г Справді дурний язик голові не приятель.

Д Сучасна наука не може пояснити хто був предком дельфіна.

Визначте правильне тлумачення фразеологізмів.

Фразеологізм                    Значення

1 баламутити голови       А хто-небудь вродливий, гарний

2 взяти своїм горбом      Б дурити, морочити когось

3 очі вбирає                      В здобувати що-небудь ціною величезних зусиль

4 збирати вершки            Г ставати рішучим, зібраним

                                           Д брати собі все найкраще

З’ясуйте, якою частиною мови є виділені слова в реченні (цифра позначає наступне слово).

Старий ще більше насупився, але доскіпуватись не став: (1) той (2) же чабанський (3) гонор не дозволяв йому (4) по-своєму бути причепливим, лізти не в своє.

1            А іменник

2            Б займенник

3            В дієприслівник (як форма дієслова)

4            Г прислівник

Д частка

Пантеон постатей

(1-5) У будь-якому національному просторі є свій пантеон постатей, які символізують його мистецькі й духовні верховини, стають своєрідними іменами-емблемами, що вирізняють його серед інших етнокультур. Цей пантеон відсвічує променями національного генія й складається з образів діячів культури, науки, політики, без яких практично неможливо уявити інтелектуальний та духовний розвій нації.

(6-9) З-поміж митців, які ввійшли до пантеону-геніалітету, вплинули на розвиток і тенденції дра­матургії, театру та драматичної культури й долі яких надзвичайно тісно переплелися, своєю творчою спорідненістю вирізняються Лесь Курбас та Микола Куліш. Кожен із них став еталонним і канонічним явищем у своїй творчій сфері.

(10-12) Л. Курбас понад усе поціновував неординарність людини, її індивідуальну й мистецьку яскравість. Один з провідних принципів його мистецько-театральної педагогіки полягав у тому, щоб формувати талановитих, «зоряних» майстрів сцени.

(13-18) Основоположник «Березоля» не лише розвивав природний потенціал особистостей, ви­користовуючи багатий арсенал засобів театральної педагогіки, підіймаючи своїх вихованців до висо­кого акторського й режисерського рівня, за що його називали «мистецьким поводирем», а відчував потребу в такому митцеві-однодумцеві, який стояв би на одному художньо-інтелектуальному рівні з ним, став би стимулом і для його, Курбасового, особистісного розвою.

(19-29) Особливу потребу Л. Курбас відчував у непересічних сучасних драматургах. Він поваж­ливо ставився до світової драматичної класики, постійно виставляв її на березільській сцені. Проте вона не могла замінити йому драматургію сучасності, оригінальних драматичних творів 20—30-х рр. XX століття, які відображали б специфіку національного буття, враховували б не лише традиційні психологічні підвалини мистецтва, а й модернові формотворчі здобутки. Йому бракувало сучасної драматургії, що виходила з таких же, що й Л. Курбас, уявлень про театральне мистецтво як про дійство, що протистоїть натурально-побутовій школі й передбачає каскад феєричних трюків, умовностей, фантазійний політ режисерської думки та акторської імпровізації.

(30-32) Л. Курбас почувався до кінця не реалізованим без національної драматургії, яка органічно вписувалася б у реформаторський пафос, програмну декларацію «Березоля».

(33-37) Л. Курбас шукав — свідомо чи підсвідомо — серед українських драматургів такого митця, який був би адекватним йому (а може, й більшим) за масштабом таланту й самобутності. Йому конче потрібний був сучасний письменник — драматург, твори якого дали б змогу втілити у сценічній формі його, Курбасові, найважливіші знахідки режисерської філософії та театральної системи.

(38-44) М. Куліш, хоч і був лідером за покликанням, все ж потребував натхненників, які власними ідеями, оригінальними гаслами, критичними міркуваннями сприяли б його творчому розвою. Він від­чував потребу в могутній діяльній постаті, на яку міг би орієнтуватися у своїй творчості. М. Кулішеві бракувало режисера, який підтримував би і поглиблював би його драматичні шукання, узагальнення, відкриття. Поруч з ним мала бути людина — концепція. Одна або кілька. Ними і стали Л. Курбас та М. Хвильовий.

(45-54) У зближенні драматурга і режисера велику роль зіграв психологічний чинник — прита­манна їм однорідність почуттєвих, моральних і духовних домінант. Ці дві особистості швидко утворили творчий тандем, що вирізнявся серед інших мистецьких союзів неабиякою плідністю, тривалістю й органічністю. Обом була притаманна романтична тональність душі, і надихалися вони в драма­тургічній та сценічній діяльності романтичним пафосом творення. Обидва відчували покликання до створення такого мистецтва, яке було б відкриттям для українського суспільства, для часу, для доби — з гротеском і побутовістю, іронією і щирістю, фантасмагорією і прозорістю, ритмомелодій­ністю і сюжетністю, філософічністю і натуралістичністю.

(55-58) Ю. Смолич зазначав: «їх взаємна любов — Куліша і Курбаса — була ніжна і пристрасна: так люблять закохані навічно; так люблять друга, коли вірять, що йому готовано на майбутнє вчинити щось видатне. Думаю, що це була любов двох талантів, що знайшлися: Куліш був талант для Курбаса, Курбас — талант для Куліша».

Висловлювання «У будь-якому національному просторі є свій пантеон постатей, які символізують його мистецькі й духовні верховини, стають своєрідними іменами-емблемами, що вирізняють його серед інших етнокультур» є

Пантеон постатей

(1-5) У будь-якому національному просторі є свій пантеон постатей, які символізують його мистецькі й духовні верховини, стають своєрідними іменами-емблемами, що вирізняють його серед інших етнокультур. Цей пантеон відсвічує променями національного генія й складається з образів діячів культури, науки, політики, без яких практично неможливо уявити інтелектуальний та духовний розвій нації.

(6-9) З-поміж митців, які ввійшли до пантеону-геніалітету, вплинули на розвиток і тенденції дра­матургії, театру та драматичної культури й долі яких надзвичайно тісно переплелися, своєю творчою спорідненістю вирізняються Лесь Курбас та Микола Куліш. Кожен із них став еталонним і канонічним явищем у своїй творчій сфері.

(10-12) Л. Курбас понад усе поціновував неординарність людини, її індивідуальну й мистецьку яскравість. Один з провідних принципів його мистецько-театральної педагогіки полягав у тому, щоб формувати талановитих, «зоряних» майстрів сцени.

(13-18) Основоположник «Березоля» не лише розвивав природний потенціал особистостей, ви­користовуючи багатий арсенал засобів театральної педагогіки, підіймаючи своїх вихованців до висо­кого акторського й режисерського рівня, за що його називали «мистецьким поводирем», а відчував потребу в такому митцеві-однодумцеві, який стояв би на одному художньо-інтелектуальному рівні з ним, став би стимулом і для його, Курбасового, особистісного розвою.

(19-29) Особливу потребу Л. Курбас відчував у непересічних сучасних драматургах. Він поваж­ливо ставився до світової драматичної класики, постійно виставляв її на березільській сцені. Проте вона не могла замінити йому драматургію сучасності, оригінальних драматичних творів 20—30-х рр. XX століття, які відображали б специфіку національного буття, враховували б не лише традиційні психологічні підвалини мистецтва, а й модернові формотворчі здобутки. Йому бракувало сучасної драматургії, що виходила з таких же, що й Л. Курбас, уявлень про театральне мистецтво як про дійство, що протистоїть натурально-побутовій школі й передбачає каскад феєричних трюків, умовностей, фантазійний політ режисерської думки та акторської імпровізації.

(30-32) Л. Курбас почувався до кінця не реалізованим без національної драматургії, яка органічно вписувалася б у реформаторський пафос, програмну декларацію «Березоля».

(33-37) Л. Курбас шукав — свідомо чи підсвідомо — серед українських драматургів такого митця, який був би адекватним йому (а може, й більшим) за масштабом таланту й самобутності. Йому конче потрібний був сучасний письменник — драматург, твори якого дали б змогу втілити у сценічній формі його, Курбасові, найважливіші знахідки режисерської філософії та театральної системи.

(38-44) М. Куліш, хоч і був лідером за покликанням, все ж потребував натхненників, які власними ідеями, оригінальними гаслами, критичними міркуваннями сприяли б його творчому розвою. Він від­чував потребу в могутній діяльній постаті, на яку міг би орієнтуватися у своїй творчості. М. Кулішеві бракувало режисера, який підтримував би і поглиблював би його драматичні шукання, узагальнення, відкриття. Поруч з ним мала бути людина — концепція. Одна або кілька. Ними і стали Л. Курбас та М. Хвильовий.

(45-54) У зближенні драматурга і режисера велику роль зіграв психологічний чинник — прита­манна їм однорідність почуттєвих, моральних і духовних домінант. Ці дві особистості швидко утворили творчий тандем, що вирізнявся серед інших мистецьких союзів неабиякою плідністю, тривалістю й органічністю. Обом була притаманна романтична тональність душі, і надихалися вони в драма­тургічній та сценічній діяльності романтичним пафосом творення. Обидва відчували покликання до створення такого мистецтва, яке було б відкриттям для українського суспільства, для часу, для доби — з гротеском і побутовістю, іронією і щирістю, фантасмагорією і прозорістю, ритмомелодій­ністю і сюжетністю, філософічністю і натуралістичністю.

(55-58) Ю. Смолич зазначав: «їх взаємна любов — Куліша і Курбаса — була ніжна і пристрасна: так люблять закохані навічно; так люблять друга, коли вірять, що йому готовано на майбутнє вчинити щось видатне. Думаю, що це була любов двох талантів, що знайшлися: Куліш був талант для Курбаса, Курбас — талант для Куліша».

Вислів «Л. Курбас понад усе поціновував неординарність людини, її індивідуальну й мистецьку яскра­вість» характеризує натуру

Пантеон постатей

(1-5) У будь-якому національному просторі є свій пантеон постатей, які символізують його мистецькі й духовні верховини, стають своєрідними іменами-емблемами, що вирізняють його серед інших етнокультур. Цей пантеон відсвічує променями національного генія й складається з образів діячів культури, науки, політики, без яких практично неможливо уявити інтелектуальний та духовний розвій нації.

(6-9) З-поміж митців, які ввійшли до пантеону-геніалітету, вплинули на розвиток і тенденції дра­матургії, театру та драматичної культури й долі яких надзвичайно тісно переплелися, своєю творчою спорідненістю вирізняються Лесь Курбас та Микола Куліш. Кожен із них став еталонним і канонічним явищем у своїй творчій сфері.

(10-12) Л. Курбас понад усе поціновував неординарність людини, її індивідуальну й мистецьку яскравість. Один з провідних принципів його мистецько-театральної педагогіки полягав у тому, щоб формувати талановитих, «зоряних» майстрів сцени.

(13-18) Основоположник «Березоля» не лише розвивав природний потенціал особистостей, ви­користовуючи багатий арсенал засобів театральної педагогіки, підіймаючи своїх вихованців до висо­кого акторського й режисерського рівня, за що його називали «мистецьким поводирем», а відчував потребу в такому митцеві-однодумцеві, який стояв би на одному художньо-інтелектуальному рівні з ним, став би стимулом і для його, Курбасового, особистісного розвою.

(19-29) Особливу потребу Л. Курбас відчував у непересічних сучасних драматургах. Він поваж­ливо ставився до світової драматичної класики, постійно виставляв її на березільській сцені. Проте вона не могла замінити йому драматургію сучасності, оригінальних драматичних творів 20—30-х рр. XX століття, які відображали б специфіку національного буття, враховували б не лише традиційні психологічні підвалини мистецтва, а й модернові формотворчі здобутки. Йому бракувало сучасної драматургії, що виходила з таких же, що й Л. Курбас, уявлень про театральне мистецтво як про дійство, що протистоїть натурально-побутовій школі й передбачає каскад феєричних трюків, умовностей, фантазійний політ режисерської думки та акторської імпровізації.

(30-32) Л. Курбас почувався до кінця не реалізованим без національної драматургії, яка органічно вписувалася б у реформаторський пафос, програмну декларацію «Березоля».

(33-37) Л. Курбас шукав — свідомо чи підсвідомо — серед українських драматургів такого митця, який був би адекватним йому (а може, й більшим) за масштабом таланту й самобутності. Йому конче потрібний був сучасний письменник — драматург, твори якого дали б змогу втілити у сценічній формі його, Курбасові, найважливіші знахідки режисерської філософії та театральної системи.

(38-44) М. Куліш, хоч і був лідером за покликанням, все ж потребував натхненників, які власними ідеями, оригінальними гаслами, критичними міркуваннями сприяли б його творчому розвою. Він від­чував потребу в могутній діяльній постаті, на яку міг би орієнтуватися у своїй творчості. М. Кулішеві бракувало режисера, який підтримував би і поглиблював би його драматичні шукання, узагальнення, відкриття. Поруч з ним мала бути людина — концепція. Одна або кілька. Ними і стали Л. Курбас та М. Хвильовий.

(45-54) У зближенні драматурга і режисера велику роль зіграв психологічний чинник — прита­манна їм однорідність почуттєвих, моральних і духовних домінант. Ці дві особистості швидко утворили творчий тандем, що вирізнявся серед інших мистецьких союзів неабиякою плідністю, тривалістю й органічністю. Обом була притаманна романтична тональність душі, і надихалися вони в драма­тургічній та сценічній діяльності романтичним пафосом творення. Обидва відчували покликання до створення такого мистецтва, яке було б відкриттям для українського суспільства, для часу, для доби — з гротеском і побутовістю, іронією і щирістю, фантасмагорією і прозорістю, ритмомелодій­ністю і сюжетністю, філософічністю і натуралістичністю.

(55-58) Ю. Смолич зазначав: «їх взаємна любов — Куліша і Курбаса — була ніжна і пристрасна: так люблять закохані навічно; так люблять друга, коли вірять, що йому готовано на майбутнє вчинити щось видатне. Думаю, що це була любов двох талантів, що знайшлися: Куліш був талант для Курбаса, Курбас — талант для Куліша».

Основну думку тексту висловлено в реченні

Пантеон постатей

(1-5) У будь-якому національному просторі є свій пантеон постатей, які символізують його мистецькі й духовні верховини, стають своєрідними іменами-емблемами, що вирізняють його серед інших етнокультур. Цей пантеон відсвічує променями національного генія й складається з образів діячів культури, науки, політики, без яких практично неможливо уявити інтелектуальний та духовний розвій нації.

(6-9) З-поміж митців, які ввійшли до пантеону-геніалітету, вплинули на розвиток і тенденції дра­матургії, театру та драматичної культури й долі яких надзвичайно тісно переплелися, своєю творчою спорідненістю вирізняються Лесь Курбас та Микола Куліш. Кожен із них став еталонним і канонічним явищем у своїй творчій сфері.

(10-12) Л. Курбас понад усе поціновував неординарність людини, її індивідуальну й мистецьку яскравість. Один з провідних принципів його мистецько-театральної педагогіки полягав у тому, щоб формувати талановитих, «зоряних» майстрів сцени.

(13-18) Основоположник «Березоля» не лише розвивав природний потенціал особистостей, ви­користовуючи багатий арсенал засобів театральної педагогіки, підіймаючи своїх вихованців до висо­кого акторського й режисерського рівня, за що його називали «мистецьким поводирем», а відчував потребу в такому митцеві-однодумцеві, який стояв би на одному художньо-інтелектуальному рівні з ним, став би стимулом і для його, Курбасового, особистісного розвою.

(19-29) Особливу потребу Л. Курбас відчував у непересічних сучасних драматургах. Він поваж­ливо ставився до світової драматичної класики, постійно виставляв її на березільській сцені. Проте вона не могла замінити йому драматургію сучасності, оригінальних драматичних творів 20—30-х рр. XX століття, які відображали б специфіку національного буття, враховували б не лише традиційні психологічні підвалини мистецтва, а й модернові формотворчі здобутки. Йому бракувало сучасної драматургії, що виходила з таких же, що й Л. Курбас, уявлень про театральне мистецтво як про дійство, що протистоїть натурально-побутовій школі й передбачає каскад феєричних трюків, умовностей, фантазійний політ режисерської думки та акторської імпровізації.

(30-32) Л. Курбас почувався до кінця не реалізованим без національної драматургії, яка органічно вписувалася б у реформаторський пафос, програмну декларацію «Березоля».

(33-37) Л. Курбас шукав — свідомо чи підсвідомо — серед українських драматургів такого митця, який був би адекватним йому (а може, й більшим) за масштабом таланту й самобутності. Йому конче потрібний був сучасний письменник — драматург, твори якого дали б змогу втілити у сценічній формі його, Курбасові, найважливіші знахідки режисерської філософії та театральної системи.

(38-44) М. Куліш, хоч і був лідером за покликанням, все ж потребував натхненників, які власними ідеями, оригінальними гаслами, критичними міркуваннями сприяли б його творчому розвою. Він від­чував потребу в могутній діяльній постаті, на яку міг би орієнтуватися у своїй творчості. М. Кулішеві бракувало режисера, який підтримував би і поглиблював би його драматичні шукання, узагальнення, відкриття. Поруч з ним мала бути людина — концепція. Одна або кілька. Ними і стали Л. Курбас та М. Хвильовий.

(45-54) У зближенні драматурга і режисера велику роль зіграв психологічний чинник — прита­манна їм однорідність почуттєвих, моральних і духовних домінант. Ці дві особистості швидко утворили творчий тандем, що вирізнявся серед інших мистецьких союзів неабиякою плідністю, тривалістю й органічністю. Обом була притаманна романтична тональність душі, і надихалися вони в драма­тургічній та сценічній діяльності романтичним пафосом творення. Обидва відчували покликання до створення такого мистецтва, яке було б відкриттям для українського суспільства, для часу, для доби — з гротеском і побутовістю, іронією і щирістю, фантасмагорією і прозорістю, ритмомелодій­ністю і сюжетністю, філософічністю і натуралістичністю.

(55-58) Ю. Смолич зазначав: «їх взаємна любов — Куліша і Курбаса — була ніжна і пристрасна: так люблять закохані навічно; так люблять друга, коли вірять, що йому готовано на майбутнє вчинити щось видатне. Думаю, що це була любов двох талантів, що знайшлися: Куліш був талант для Курбаса, Курбас — талант для Куліша».

У реченні «Л. Курбас понад усе поціновував неординарність людини, її індивідуальну яскравість» вжито

Пантеон постатей

(1-5) У будь-якому національному просторі є свій пантеон постатей, які символізують його мистецькі й духовні верховини, стають своєрідними іменами-емблемами, що вирізняють його серед інших етнокультур. Цей пантеон відсвічує променями національного генія й складається з образів діячів культури, науки, політики, без яких практично неможливо уявити інтелектуальний та духовний розвій нації.

(6-9) З-поміж митців, які ввійшли до пантеону-геніалітету, вплинули на розвиток і тенденції дра­матургії, театру та драматичної культури й долі яких надзвичайно тісно переплелися, своєю творчою спорідненістю вирізняються Лесь Курбас та Микола Куліш. Кожен із них став еталонним і канонічним явищем у своїй творчій сфері.

(10-12) Л. Курбас понад усе поціновував неординарність людини, її індивідуальну й мистецьку яскравість. Один з провідних принципів його мистецько-театральної педагогіки полягав у тому, щоб формувати талановитих, «зоряних» майстрів сцени.

(13-18) Основоположник «Березоля» не лише розвивав природний потенціал особистостей, ви­користовуючи багатий арсенал засобів театральної педагогіки, підіймаючи своїх вихованців до висо­кого акторського й режисерського рівня, за що його називали «мистецьким поводирем», а відчував потребу в такому митцеві-однодумцеві, який стояв би на одному художньо-інтелектуальному рівні з ним, став би стимулом і для його, Курбасового, особистісного розвою.

(19-29) Особливу потребу Л. Курбас відчував у непересічних сучасних драматургах. Він поваж­ливо ставився до світової драматичної класики, постійно виставляв її на березільській сцені. Проте вона не могла замінити йому драматургію сучасності, оригінальних драматичних творів 20—30-х рр. XX століття, які відображали б специфіку національного буття, враховували б не лише традиційні психологічні підвалини мистецтва, а й модернові формотворчі здобутки. Йому бракувало сучасної драматургії, що виходила з таких же, що й Л. Курбас, уявлень про театральне мистецтво як про дійство, що протистоїть натурально-побутовій школі й передбачає каскад феєричних трюків, умовностей, фантазійний політ режисерської думки та акторської імпровізації.

(30-32) Л. Курбас почувався до кінця не реалізованим без національної драматургії, яка органічно вписувалася б у реформаторський пафос, програмну декларацію «Березоля».

(33-37) Л. Курбас шукав — свідомо чи підсвідомо — серед українських драматургів такого митця, який був би адекватним йому (а може, й більшим) за масштабом таланту й самобутності. Йому конче потрібний був сучасний письменник — драматург, твори якого дали б змогу втілити у сценічній формі його, Курбасові, найважливіші знахідки режисерської філософії та театральної системи.

(38-44) М. Куліш, хоч і був лідером за покликанням, все ж потребував натхненників, які власними ідеями, оригінальними гаслами, критичними міркуваннями сприяли б його творчому розвою. Він від­чував потребу в могутній діяльній постаті, на яку міг би орієнтуватися у своїй творчості. М. Кулішеві бракувало режисера, який підтримував би і поглиблював би його драматичні шукання, узагальнення, відкриття. Поруч з ним мала бути людина — концепція. Одна або кілька. Ними і стали Л. Курбас та М. Хвильовий.

(45-54) У зближенні драматурга і режисера велику роль зіграв психологічний чинник — прита­манна їм однорідність почуттєвих, моральних і духовних домінант. Ці дві особистості швидко утворили творчий тандем, що вирізнявся серед інших мистецьких союзів неабиякою плідністю, тривалістю й органічністю. Обом була притаманна романтична тональність душі, і надихалися вони в драма­тургічній та сценічній діяльності романтичним пафосом творення. Обидва відчували покликання до створення такого мистецтва, яке було б відкриттям для українського суспільства, для часу, для доби — з гротеском і побутовістю, іронією і щирістю, фантасмагорією і прозорістю, ритмомелодій­ністю і сюжетністю, філософічністю і натуралістичністю.

(55-58) Ю. Смолич зазначав: «їх взаємна любов — Куліша і Курбаса — була ніжна і пристрасна: так люблять закохані навічно; так люблять друга, коли вірять, що йому готовано на майбутнє вчинити щось видатне. Думаю, що це була любов двох талантів, що знайшлися: Куліш був талант для Курбаса, Курбас — талант для Куліша».

Висловлювання «Ці дві особистості швидко утворили творчий тандем, що вирізнявся серед інших мистецьких союзів неабиякою плідністю, тривалістю й органічністю» говорить про