Звертання

прості і складені

узгоджені й неузгоджені 

прямі й непрямі

поширені й непоширені

ускладнені й неускладнені

є лише підметом

є лише додатком

є лише обставиною

може бути будь-яким членом речення

не є членом речення

Ми зберегли, тебе, вкраїнська мово, щоб лютий ворог не поранив.

Хай, милі друзі, вам щастить у дружбі.

Гей ви, далі солов’їні, давні весни сині, одцвіли ви, облетіли цвітом на калині.

Повій, вітре, з-за лиману і принеси мені на серце спокій.

На кожен виклик, совісте, іди.

Князе Володимире, тобі не важко бути кам’яним?

Заворожи мене, волхве! 

Прощавай, прощавай, чужа мені людино!

Ой ти ж, роде мій, роде, родоньку, чом бур’ян пішов по городоньку?

Ти знов прийшла, моя печальна музо.

Рідна мово, єдина любове, чую пісню твою голосну.   

Який, ти світе, теплий і широкий.

Без мови рідної, юначе, і народу нашого нема.

Жагуча пісне України! Через провалля і верховини плине твій голос.

Вороний коню, грай ти піді мною.  

Мамочко голубко горлице в садочку колискову пісню внуку заспівай. 

Моє рідне село як же можна тебе не любити. 

Виший мені мамо хрестиком сорочку дай мені у віно долю золоту. 

Прийми мої вітання Україно!

До тебе Україно струна моя перша озветься.

Я люблю тебе зимонько!

Зимонька одягла ялинки в теплі шуби. 

Сніг-сніжок укриває землю ковдрою. 

Мороз розмалював вікна химерними візерунками.

Летять мої лелеки чорнобриві навстріч твоїм русявим журавлям.

3

4

5

6

7

Ти зійди на гору брате і поглянь на схід: стали світлі наші хати і просторий світ.

Пісне чому як той птах не летиш?

Ми зберегли тебе вкраїнська мово, щоб лютий ворог не поранив.

Добридень тату мій і далі неосяжні прийміть любов мою й тепло пісень моїх.

Дай мені моя матусе- хато хоч краплинку сили криленят.

Україно, хлопче, козаче

Галю, Маріє, пані Тетяно

Людмило, шевцю, поле

Насте, Катре, донечко

Ігорю, судде, сину

Моя Вітчизно дорога, яка в тобі горить снага! 

Україно! Слався нивами, слався рідними людьми! 

Вийся, жайворонку, вийся над полями, розважай людську тугу ти піснями.

Сій, сіваче, в людські груди правди вічної зерно.

Пригадайте, мамо, те прощання край воріт, де сяяла роса.

Тут верба-забіяка наплакала сліз повен двір, тут на голову падає небо, зболіле й кошлате. 

Пробудись, коханий, вже іде весна, заспівай, жаданий, хай піде луна… 

Україно, сторононька мила, твоя воля, як зоря, сія.

Журавлі, журавлики мої! Швидше повертайтеся додому.

І все ж не оминайте, люди, осінньої журливої краси падолисту.