Звертання, вставні слова

Ви знаєте як липа шелестить у місячні весняні ночі?

Благослови мене у світ без тебе заборони і думать і страждать

Ми славим в одах вогнище святе та всіх пускать до нього ще нам рано.

Не оскверни цю мить і не поруш цинічним словом чи гріховним жестом

Ти вседержителю в небі на морі і суші день мій грядущий і сущий благослови.

Ой, братику ріднесенький, снився мені сон дивнесенький.

Дозволь мені великий господине, розважити книжками смуток твій

Ой, ви зорі ясні, де ви бачили більше кохання?

О панно Інно, панно Інно, любові усміх квітне раз — ще й тлінно.

О, Борисфене, батьку наш і друже, біля твоїх родючих берегів ти нас з’єднав в часи прадавніх зрушень.

 О, степе, на теплій долоні зрости б і мені колоском. 

Печаль і радість, повніть моє горе...

Нам випало, сину, досіяти і долюбити батьківське поле.

Любов до тебе Україно найкращий в світі оберіг.

Люблю тебе моя ти пісне тобі я дякую за все.

Моя Полтаво ти благословенна минулим і майбутнім у віках.

Слухай дорога Лілі я прочитаю тобі вірші.

Хай милі друзі вам щастить у дружбі вірній, в праці мирній.

Я люблю тебе поле простір твій, широчінь...

Спасибі вам добрі люди!

Не печальте очі ви берізки голі!

ти моя зоре

моя зоре

зоре

ти моя

Старі дуби спасибі вам за осінь.

Не сумуй вербо моя похила що багряним листям одшуміла осені пора.

Понеси мене на крилах радосте моя.

А ще читайте книги любі друзі в них мудрість людська.

Як не любити вас літні ночі за лагідне тепло і спокій?

Веселі вітри співають свою пісню безмежному морю.

підметом;

не є членом речення;

додатком.

На жаль, у мене нема знайомих у Києві.

Ой не сійтесь, сніги.

Всяке трапитись може на довгім віку.

Видно шляхи полтавськії і саму Полтаву.

Люди різне [...] про цей випадок.

[...] людині властиво помилятися.

У народі [...] мовчання це золото.

Брехню [...] різними словами а правду тільки одним.

Полювання, як ви потім побачите, потребує багато часу.

Того, можливо, не знайду я слова, щоб наш прекрасний оспівати світ.

І мовчала струнка дорога, що здавалося в небо вела.

Видно, не дуже до смаку прийшлась йому мужицька арифметика.