Звертання. Вставні слова

Узагальнюючі

Вставні

Самостійні

Звертання

Звертання — це слово, яке виражає ставлення мовця до висловленого ним повідомлення

Звертання — це чуже мовлення, передане дослівно, без змін

Звертання — це слово, що називає особу або предмет, доякого звертаються з мовленням

Звертання — слово або сполучення слів, речення, що містить у собі додаткове повідомлення.

підмет

обставина

не виступає членом речення

додатком

Гетьмани, гетьмани, якби-то ви свтали.

Мамо, матінка, матуся, я до тебе пригорнуся.

Запалай, мій вогнику крилатий, полум’ям привітним і незлим.

Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгамовний вік.

Ставимо кому перед ним

Ставимо кому після нього

З обох боків виділяємо комами

Ніяких розділових знаків не ставимо

Поширене

Непоширене

Риторичне

Повторюване

Добридень, тату мій і далі неосяжні, прийміть любов мою й тепло пісень моїх.

Ми зберегли тебе, вкраїнська мово, щоб лютий ворог не поранив. 

О ліро пушкінська, на світ увесь брини про зорі щастя.

Ти зійди на гору, брате, і поглянь на схід: стали світлі наші хати і просторий світ.

Впевненість або невпевненість

Емоції мовця

Порядок викладу думок та зв'язок їх між собою 

Джерело повідомлення

На щастя

По-перше 

Отже 

Між нами кажучи

Прошу вас

Здається

Будь ласка

Дозвольте

Густий, соковитий, запашний бур’ян з-під ніг слався, мені здавалося, до самого обрію.

Оце (одного разу було свято й погода) сиділа стара Кармелиха коло своєї хати на призьбі, дивилася у поле на шлях.

Почуття підлого переляку і жадоби жити (за всяку ціну жити!) змагалося з почуттям честі, з почуттям самозбереження, важливішого, ніж збереження фізичне.

Чи тільки терни на шляху знайду, чи стріну, може, де і квіт барвистий.

Безумовно, ти хоч не феномен, але спритний чоловік.

Мені тепер відкрилося, нарешті, що людина створена для любові, для кохання, для зачарованості й захопленості.

Живу, як знаєте, я на хуторі, якраз на узліссі. 

Увечері, справді, пішов дощ.

О поле, й дорога, і річка, й узлісся зелене! Ви в серці у мене.

О незвичайна, чародійна мово, Хоч пронеслася молодість громово, Твій звук у мене в серці не затих.

О Львове батьку мій камінний, знаю, Як мучила тебе страшна жада в бою, коли напасницька орда Топтала й роздирала Русь безкраю.

За все тобі спасибі, низький уклін о земле, наш уклін! 

Розцвітай, ти веснонько, красна, духом творчості все онови. 

Благословенні, ви, сліди, не змиті вічності дощами мандрівника Сковороди. 

Розвійтеся з вітром, листочки, зів'ялі розвійтесь як тихе зітхання! 

Україно! Ти - моя молитво!

У кімнаті здається нікого не було.

Наприкінці зими порожнім здається листяний ліс.

Я признатися ніколи не був у тайзі.

Звичайно ми побачимося з ними бо може все скінчиться й добром.

Мабуть

Безперечно 

На щастя

Як завжди