Теза для наукової конференції "Козацька дума – історичне джерело, як один з пріоритетних елементів у патріотично-виховному процесі сучасної молоді"

Степаніцька О.М.

Козацька дума – історичне джерело, як один

 з пріоритетних елементів у  патріотично-виховному процесі сучасної молоді

Козаки, як демографічна група українського суспільства, за дослідженнями деяких сучасних істориків, існували на Україні-Русі з дохристиянських часів, лише називалися вони військовою дружиною. Саме ж явище «козацтво» в нашому розумінні виникло на українських землях близько XV ст. Провідними принципами співжиття козаків стали демократизм, рівність, особиста незалежність, відчайдушна хоробрість. Козацька геройська слава була відома в усьому світі. Цьому сприяла і усна народна творчість, зокрема, історичні пісні та думи. Д. Яворницький стверджував: “Бувши високими поціновувачами пісень, дум і рідної музики, запорожці любили послухати своїх боянів, сліпців-кобзарів, нерідко самі складали пісні та думи й самі бралися за кобзи”. Пісні, думи, прислів’я, приказки, легенди й перекази, історичні повісті, щоденники-діаруші та мемуари про козацьку добу, козацькі літописи становили вагому частину духовного, культурного і художньо-естетичного надбання українського народу.[1]

Характерними рисами цих творів є палкий патріотизм, зацікавленість історією української козацької державності, позитивне ставлення до національно-визвольної боротьби українського народу, очолюваної козацтвом. Вони мали значний вплив на всю українську культуру XVІІІ–XІХ ст., а також на творчість багатьох українських та іноземних письменників, композиторів, художників. Героїзовані, овіяні бойовою романтикою образи запорозького козацтва будили народ, закликали до боротьби за волю, справедливість і незалежність.

 Особливе значення мала Дума, яка за визначенням дослідника  Бориса Кирдана  - це «..пісенний епос українського народу, один із найбільш яскравих і самобутніх жанрів українського фольклору» [2].

За змістом думи поділяються на два цикли. До першого, хронологічно давнішого, циклу належать думи про боротьбу з татарами і турками; серед них дослідники виділяють такі групи:

• Думи-плачі про турецьку неволю ("Плач невільника", "Плач невільників на каторзі", "Маруся Богуславка", "Іван Богуславець", "Сокіл").

• Думи про лицарську смерть козака ("Іван Коновченко", "Хведір Безрідний", "Самарські брати", "Смерть козака в долині Кодимі", "Сірчиха й Сірченки").

• Думи про щасливе урятування козаків з неволі, перемогу над ворогом, про повернення з воєнного походу і поділ здобичі ("Самійло Кішка", "Олексій Попович", "Козак Нетяга", "Розмова Дніпра з Дунаєм", "Отаман Матяш"). Всі ці думи, оспівуючи боротьбу з мусульманським світом, звеличують безіменних героїв, змальовують події і постаті, типові для козацької доби. Історичні імена подаються рідко і випадково. Жодної з цих дум не можна пов'язувати з якоюсь певною історичною особою.

• До найстарішої верстви також належать думи без історичної тематики, думи побутово-моралістичного характеру ("Про вдову і трьох синів", "Повернення сина з чужини", "Про брата й сестру").

 В них на перший план виступає ідея роду: рід — єдиний опікун людини, людина гине, утративши зв'язок із родом, а найціннішим даром є свобода.

До другого циклу належать думи, які народилися у ході Визвольної війни українського народу другої половини XVII ст. під проводом Богдана Хмельницького. Вони поділяються на такі групи:

• Думи, в яких ідеться про певні історичні події ("Корсунська перемога", "Повстання після Білоцерківського миру", "Похід у Молдавію (Богдан Хмельницький і Василь Молдавський").

• Про події з життя Б. Хмельницького ("Хмельницький та Барабаш", "Смерть Богдана Хмельницького").

• Про сподвижників Хмельницького ("Іван Богун").

•Про економічно-соціальні проблеми ("Про орендарів", "Ганжа Андибер").

Усі думи про події 1648—1657 pp. вирізняються, так само як і твори цього жанру попередніх часів, високим ступенем достовірності у зображенні історичних реалій. Як приклад можна навести думу про похід Б. Хмельницького у Молдавію 1650 р. Більшість дослідників цього джерела одностайні в тому, що викладені у ньому історичні деталі дають підстави припустити, що дума була складена за свіжими слідами подій або їх учасником, або на основі розповідей учасників подій, які були добре обізнані з обставинами походу.

З кінця XVII ст. продукування дум починає зменшуватись [3].

Серед творів цього виду, що відобразили події початку XVIII ст., можна назвати єдину думу, до того ж відому в одному варіанті, записаному в 30-х роках XIX ст. І. Срезневським на Дніпропетровщині. Це дума "Семен Палій і Мазепа". Деякі дослідники вважали її фальсифікатом, проте, на думку М. Плісецького, багато що у тексті думи підтверджує її автентичність. Зокрема мова твору в цілому не викликає підозри, на відміну від мови багатьох відомих фальсифікацій 30 - 40-х років XIX ст., що рясніли гапаксами (гапакси — словотвори або форми слів, що вживаються тільки в даній пам'ятці, яких немає в жодному іншому тексті, які взагалі невідомі в мові) та словами-монстрами (скаліченими до краю), які з'являлись у фальсифікатах тому, що їхні автори погано знали і народну мову, і народну поетику.

До набагато пізніших джерел даного жанру належить уривок думи "Гайдамака Гнат Вітрогон і пан Боровський", в якій ідеться про ватажка одного з гайдамацьких загонів XVIІІ ст.

Уривок цікавий тим, що містить певні історичні відомості про реальну історичну особу — гайдамака Вітрогона — мешканця села Мотовилівки, неподалік від Василькова. У його селі ніхто не знав, що він очолює загін гайдамаків, оскільки односельців у загоні не було. Добуті гроші Вітрогон роздавав бідним селянам. Урешті-решт гайдамака спіймали й четвертували у Білій Церкві. Пан Боровський — польський державний урядовець на Мотовилівщині, намагався обманути Вітрогона, обіцяючи йому волю, якщо той викаже своїх товаришів, але гайдамака не піддався на підступ і гідно пішов на смерть.

Дума засвідчує, що у другій половині XVIII ст. даний жанр ще був досить продуктивним. Вона перегукується з цінними відомостями документальних джерел XVIII ст. про співців-кобзарів у гайдамацьких загонах, з якими влада розправлялася так само жорстоко, як і з усіма гайдамаками.

Творцями і першими виконавцями Дум вважають учасників козацьких походів. Згодом ними стали народні професіонали - кобзарі, лірники, які об’єднувалися в кобзарські й лірницькі цехи, братства, що проіснували до початку XX ст. Але «Основна нота в думах - це ідея свободи від будь-якого насильства над особистістю. Представником і захисником цієї свободи є козак, і в цьому слові міститься основний нерв поетичного настрою, що домінує в думах».[4]

Протягом XIX ст. співці-кобзарі в основному виконували та "удосконалювали" думи, що були створені у попередні віки. Найвідомішими з них були Остап Вересай, Архип Никоненко, Андрій Шут та ін. Проте на початку XX ст. відновилися спроби створення нових творів цього жанру. Зокрема, дума "На славній Україні", на думку дослідників, була створена спеціально до XII археологічного з'їзду, що відбувся у Харкові в 1902 p., з метою привернути увагу громадськості до фактів переслідувань кобзарства царською владою та поліцією. На відміну від дум попередніх часів, автором яких виступав власне народ, автором цієї думи був один із кращих тогочасних кобзарів Михайло Кравченко.

Цей жанр є не лише  історичним джерелом з історії України та рідного краю, а й яскравим зразком незламного патріотизму та любові до своєї землі. Адже найважливіші події, що залишали слід в душі та історії народу навіки закарбовувались в пам’яті саме через постійне звучання  серед простого люду. Оспівуючи події Козаччини та Гайдамаччини, незламний бойовий дух борців за свободу, їх відвагу, хоробрість та здатність на самопожертву заради вільної, не від кого незалежної Батьківщини, Думи відіграють патріотично-виховну роль для майбутніх поколінь, пробуджують історичну пам'ять поколінь та показують їх нерозривний зв'язок в боротьбі за свободу, розкривають на прикладах поняття честі та гідності справжніх лицарів та захисників нашої землі, допомагають формувати особистість, наділену громадянською відповідальністю, національною самосвідомістю, високими духовними цінностями, родинними і патріотичними почуттями. Але у вихованні почуття національної гідності велике значення має правдиве висвітлення історії та  культури, повернення до культурних надбань минулого, відкриття невідомих сторінок нашої спадщини.[5]

             На сьогодні патріотизм - є нагальною потребою і для людей, і для держави. Адже виховання дитини – це творення майбутньої історії роду, народу, Землі.[6]

            Високий рівень патріотизму громадян забезпечить повноцінний гармонійний розвиток як особистості в державі, так і суспільства в цілому. Патріотичне та духовне виховання підростаючого покоління забезпечить цілісність народу України, його національне відродження, об'єднання різних етносів і регіонів країни, соціально-економічний і демократичний розвиток України, розбудову та вдосконалення суверенної правової держави, соціально-політичну стабільність у державі та гідне представлення нашої країни у світі.

Література та джерела :

1. Максимович М. Предисловие// Малороссийские песни, изданные М. Максимовичем. — М., 1827. —С. VI, VII.
2. Кирдан Б. Украинские народные думы (XV - начало XVII в.). - С. 7.
3. Історичне країнознавство. Підручник / Авт.: Я. С. Калакура, І. Н. Войцехівська, С. Ф. Павленко, Б. І. Корольов, М. Г. Палієнко; Гол. ред. С. В. Головко. – К.: Либідь, 2002. – 488 с.Житецкий П. Мысли о народных малорусских думах. - К., 1893. - С. 153
4. Українські народні думи. У 5 т. Т. 1. Думи раннього козацького періоду / [упоряд.: М. К. Дмитренко, Г. В. Довженок (тексти), С. Й. Грица (мелодії) ; передмови: М. К. Дмитренка, С. Й. Грици ; статті, коментарі, примітки Г. В. Довженок, А. Ю. Ясенчук, Т. М. Шевчук, О. І. Шалак, Н.М. Пазяк, І. І. Кімакович ; за заг. ред. М. К. Дмитренка, С. Й. Грици ; відп. ред. Г. А. Скрипник]. - К. : ІМФЕ НАН України, 2009. - 856 с.
5. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник / С.У. Гончаренко – К. :Либідь, 1997. – 376 с.
6. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка / В. Сухомлинський. – К., 1978. – 263 с.