Ти наше диво калинове, коханна українська мово!
. Показати учням красу та багатство української мови з допомогою народної творчості, творів письменників і поетів. Викликати бажання вивчати рідну мову, милуватися її красою. 2. Розвивати мовлення учнів, уміння спостерігати. 3. Виховувати любов до рідної землі, свого народу, рідної мови.
« ТИ НАШЕ ДИВО
КАЛИНОВЕ, КОХАНА
УКРАЇНСЬКА МОВО!»
3 клас
Вчитель: Варавенко О.В.
Мета. 1. Показати учням красу та багатство української мови з допомогою народної творчості, творів письменників і поетів. Викликати бажання вивчати рідну мову, милуватися її красою. 2. Розвивати мовлення учнів, уміння спостерігати. 3. Виховувати любов до рідної землі, свого народу, рідної мови.
Обладнання. Плакат з написаною темою, портрети Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, М.Коцюбинського, Марка Вовчка, книжкова виставка творів письменників, поетів для дітей, книги казок, загадок, прислів'їв та приказок, модель печі, рогаті, коцюба, різноманітні горщики, макітра, глечик, гладушки, банька, ступа, рушники, скатерки за столах, ляльки для виконання колискових пісень, виготовленні з паперу великі квіти ромашки та барвінки, програвач, баян, грамзаписи пісень «Зоре моя вечірняя», написані на смужках паперу скоромовки, запис пісні «Мова колискова».
Хід заняття: Зліва за на дошці висить кольоровий плакат з написом: «Ти наше диво калинове, кохана українська мово». На столі стоять портрети Лесі Українки,
І.Франка, М. Коцюбинського, Марка Вовчка. На столі виставка творів письменників, поетів, книги казок, загадок, прислів'їв та приказок. На центральній дошці у рушнику — портрет Т. Шевченка і написані біля нього рядки поета:
«Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого... А серце б'ється, ожива, як їх почує!..»
(Т. Шевченко)
Праворуч — модель печі, всередині якої стоїть горщик із смужками паперу, на яких записані скоромовки. Біля печі з правого боку стоять рогачі, коцюба. Ліворуч — ступа. На столі — різноманітні горщики: великі горшки, середні горнці та малі горнятка. Поряд гладушки, макітра, глечик, банька, чавунець. Зліва від дошки на гачку гойдається колиска. Від дошки до середини стелі віялом розвішані рушники. Посередині класу стоять лави для учнів. Діти в українському вбранні.
Учитель. Доброго дня, добродії! Вітаємо вас у нашій господі. Сьогодні ми зібралися, щоб сказати теплі і ніжні слова про нашу рідну українську мову.
Ми живемо на мальовничій землі — в Україні. Тут жили наші предки, живуть наші батьки, живемо ми. З задоволенням милуємось красою рідної природи, вслухаємось у чарівні мелодії пісень, вбираємо в себе ніжні звуки української мови.
Учень:
Босоніж стежка побіжить
левадою в городи...
Як любо тут, як славно жить
серед цієї вроди.
Кохаю край наш дорогий,
що зветься Україна.
Вітчизні хочу я своїй
зрости достойним сином
Є в світі зваби немалі,
цікава стежка кожна...
Але до рідної землі забайдужитись не можна.
Люби, шануй, піднось до зір
її пісні і мову.
Нема солодшої, повір,
за неї пречудову.
У ч и т е л ь. Кожному народові дорога його мова. «Рідна мова дорога людині, як саме життя»,— говорить народна мудрість. Без мови не може існувати народ, його культура. Підкреслюючи значення слова в людському житті, інша народна мудрість ставить його поряд із хлібом. Мова є одним із найдивовижніших скарбів, які людина створила за свою історію. Українська — одна з найбагатших і наймелодійніших мов світу.
Учень:
Ти постаєш в ясній обнові, Як пісня линеш, рідне слово, Ти наше диво калинове. Кохана материнська мово!
Учень:
А Вкраїни ж мова — мов те сонце дзвінкотюче,
мов те золото блискуче,
вся і давність, і обнова — українська мова.
Учитель. Що ж таке мова? У народі кажуть: слово до слова — зложиться мова. Тарас Шевченко говорив про мову так (читає з дошки):
«Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого... а серце б'ється, ожива, як їх почує!..»
Мова — це багатюща людська криниця, у яку народ складає багатий досвід свого життя, свої мрії, сподівання.
Учень:
Як гул століть, як шум віків, як бурі подих — рідна мова вишневих ніжність пелюстків, сурма народу світанкова.
Учитель: Любов до рідної мови починається ще з раннього дитинства. Мати, заколисуючи дитину, співає їй колискові пісні, доносить до маленького дитячого серденька слова рідної мови. І де, як не в колисковій пісні, відчувається краса рідного слова, яскравість і милозвучність мови.
Учень:
І тихо мовляться слова,
І шепче зірка вечорова,
І чуть, як засина трава,
У колисковій рідній мові.
Дві учениці по черзі підходять до колиски, вкладають своїх ляльок і співають їм колискові. 1-а учениця:
Люлі, люлі, прилетіли гулі, та й сіли на люлі. Ой ви, гулі, не гудіть, колисочки не будіть. Колисочка хитається, дитиночці дрімається. А-а-а...
2-а учениця:
Баю, баю, баю! Дровець нарубаю і в печі натоплю: буде тепло в хаті, буде дитя спати. А-а-а...
Учитель. На мою думку, з таких гарних виконавиць колискових пісень виростуть прекрасні матері, які будуть прищеплювати своїм дітям добро, найкращі риси характеру. І, звичайно, навчатимуть любити свою землю і свою мову. До краси української мови зверталося багато письменників і поетів. Послухайте уривки з творів і скажіть, хто їх написав?
«Тече вода з-під яру,
яром на долину,
пишається над водою
червона калина…»
«Садок вишневий коло хати,
хрущі над вишнями гудуть,
плугатарі з плугами йдуть...»
«Вітер з гаєм розмовляє,
шепче з осокою,
пливе човен по Дунаю
один за водою...»
«Зацвіла в долині
червона калина,
ніби засміялась
дівчина-дитина...»
Так хто написав ці вірші? (Відповіді дітей).
А скільки пісень написано на вірші Т.Г.Шевченка! Послухаємо одну з них.
Звучить грамзапис пісні «Зоре моя вечірняя».
Учитель. Т.Г.Шевченка називають основоположником нової української літературної мови. Чому? Він виступав як народний поет. Шевченко писав свої твори живою народною, розмовною мовою. На його творах училися письменники наступники: Марко Вовчок, Леся Українка, І.Франко, М. Коцюбинський (демонструються портрети названих письменників). І в наш час письменники вчаться у Шевченка служити народові своєю творчістю. Кожен з вас любить казки. А чи знаєте ви їх? Проведемо вікторину. Звідки ці уривки?
«Дід – за ріпку, бабка – за діда, тягнуть – тягнуть, а витягнуть не можуть». («Ріпка»).
« Жили-були дід та баба. Була в них курочка ряба. Знесла курочка яєчко. Не просте, а золоте». («Курочка ряба»).
«Прибігли мишенята і кажуть:
– Потрібно колосок обмолотити.
- А хто молотитиме? – запитав півник.
- Тільки не я! – закричав Верть». («Колосок»).
«Я по засіку метений, я на яйцях спечений, я від діда втік, я від баби втік». («Колосок»).
Учитель. Як тільки сходить сніг, дівчата і хлопці виходили на лужок і починали водити хороводи, гралися у різноманітні ігри. Дуже багато ігор із співанками. Ви вже знаєте «Подоляночку», «Зайчика» та багато інших. А ми зараз пограємо у народну гру «Мак». Мака виберемо лічилкою.
Учень:
Бігли коні під мостами
з золотими копитами.
Дзень, брянь – вийшов князь!
Діти грають у гру «Мак». Побравшись за руки, вони утворюють замкнене коло. Посеред кола стоїть Мак, а діти ходять круг нього і співають пісню:
Ой на горі мак,
під горою мак,
мак, маки, маківочки,
золотії голівочки,
станьте ви так,
як на горі мак.
Проспівавши один раз, всі запитують у Мака: «Козачок, чи виорав на мачок?»
Мак. Виорав!
Після цього діти знову ходять по колу, співаючи те ж саме, а тоді зупиняються і питають: «Козачок, чи посіяв мачок?»
Мак. Посіяв!
Проспівавши в пісню втретє, діти знову запитують: «Козачок, чи посходив мачок?»
Мак. Посходив!
Співають четвертий раз і запитують: «Козачок, чи пора полоть мачок?»
Мак. Пора!
Співають п’ятий раз і запитують: «Козачок, чи цвіте мачок?»
Мак. Цвіте!
Після шостого разу запитують: «Козачок, чи поспів мачок?»
Мак. Поспів!
Співають сьомий раз і запитують востаннє: « Козачок, чи пора брать мачок?»
Мак. Пора!
Тоді всі гуртом кидаються до Мака, жартома трусять його за плечі. Мак виривається з кола й тікає, потім обирає замість себе іншого, і гра починається знову.
Учитель. В українській мові дуже багато загадок, їх люблять відгадувати не тільки діти, а й дорослі. У загадці зашифрований якийсь предмет чи явище. Спостережлива людина завжди відгадає загадку. Перевіримо, чи спостережливі ви. Отже, загадки. А допоможе нам чарівна квітка – барвінок. Звертаю вашу увагу, що відгадки, тобто предмети, є у нашому класі. Можливо, серед відгадок будуть слова, які ми в побуті не так називаємо, тому я написала відгадки на табличках і буду їх виставляти. Після нашої зустрічі ви ще їх прочитаєте і запам’ятаєте.
На вииготовленій великій квітці барвінку з нижньої сторони кожної пелюстки написаний номер загадки. Учні відривають пелюстки по черзі, кажуть номер загадки, а вчитель відповідно до номера загадує загадку:
- Що то за пані
у білім жупані?
Дружіть з рогачами,
горщиками, казанами.
В роті в неї смакота.
Що ж за пані то така? (Піч).
- Рогатий , а не віл, їсть-їсть, а не ситий, людям подає, а сам у куток іде. Роги дужі має, ними у вогонь літає, горщики з печі витягає. (Рогач).
- Стоїть пані у куточку, в чорнім чобіточку. (Коцюба).
- Без рук, без ніг, кланяється в кожний бік. (Колиска).
- Ходить циган по долині та все гуп-гуп. (Ступа).
- Спереду горб, ззаду горб, ніг нема, а замість голови – дірка. (Горщик).
Учитель. Настільки багата українська мова. Одна з відгадок – горщик. Але зверніть увагу, як горщики не однаково називаються (учитель показує різні горщики, називає їх, виставляє біля кожного з них таблички з назвами): горщик – великий, горщик – середньої величини, горнятко – зовсім невеличкий, казан – чавунний котел, макітра – з широким верхом, глечик – з ручкою, гладушка – без ручки, банька – вузькогорлий глечик.
На пелюстках великої ромашки написані прислів’я та приказки. Учнів відривають пелюстки, читають написане, пояснюють, як вони розуміють зміст:
- Гостре словечко коле сердечко.
- Не кидай слова на вітер.
- Як овечка: не мовить ні словечка.
- Голова без розуму, як ліхтар без світла.
- Грається, як кіт з мишею.
- Гризуться, як собаки за кістку.
- Вилупив очі, як баран.
- Праця годує, а лінь марнує.
- Земля чорна, а хліб білий родить.
Учитель. Як не згадати про скоромовки, які розвивають мовлення людини, роблять його ви-і правильним. Повправляємось і ми у вимовленні скоромовок. А вони зараз смажаться в печі. Я гадаю, що вже готові.
Учитель дістає з печі рогачем горщик із скоромовками. Скоромовки написані на рулончиках таперу, складені у горщику. Учні дістають скоромовки, оправляються у їх читанні:
1. Орел на горі, перо на орлі.
2. Їхав Прокіп з Прокопихою ще й з маленьким Прокопенятком.
3. Всім подобається це куце цуценя.
4. Бурі бобри брід перебрели, забули бобри згорати торби.
5. Пік біля кіп картоплю Прокіп.
6. Через грядку гріб тхір ямку.
7.Залізне зубило залізо любило, зубило в залізо залізне залізло.
Учитель. Український народ любить жартувати. Якою б замученою не була людина, але почувши дотепний жарт — посміхається. І миттєво сум проходить, а замість нього панує веселий сміх. Пожартуємо і ми. Читають учні: Догадлива дитина
- Мамо! Чи ви знаєте, яка в нас оказія була? діжку з квасом миша впала.
- Ох, боже мій! Чи ти ж її витяг?
— Еге! Буду я витягать! Щоб вона мене вкусила? Я піймав кота і вкинув у діжку, щоб він мишу з'їв.
Дотепний хлопчик
Василько дістав од тітки, що була у них в гостях, кілька солодких пиріжків. Його мама засоромилася, що він не подякував, і нагадала йому:
- Васильку, а як слід говорити, коли дають?
- Дайте ще,— відповів хлопчик.
Учитель. Безліч пісень вміщує скарбниця українського народу. Пісні про героїчне минуле України, видатних людей краю, жартівливі, ліричні, народ співає залюбки під час свят, відпочинку. І ллються над чарівною природою України сама солов'їної української мови, переплітаючись із чарівною мелодією.
Звучить українська народна пісня. Учні під музичний супровід на баяні виконують пісні «Ой на горі жито». «Був собі журавель».
У ч и т е л ь. Про красу української мови писало багато письменників і поетів. Людина любить свою рідну землю, країну, свій народ, свою мову. Ось як про українську мову говорить поет Сидір Воробкевич.
Учень:
Рідна мова
Мова рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.
Як ту мову нам забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила?!
Учитель. Чудові рядки про мову ми зустріли і у творчості інших поетів. Учень.
Олександр Олесь. О, слово рідне! Шум дерев! Музика зір блакитнооких, Шовковий спів степів широких, Дніпра між них левиний рев...
Учень.
Володимир Коломієць.
Земля солодка
Босоніж стежка побіжить
левадою в городи...
Як любо тут, як славно жить
серед цієї вроди.
Кохаю край наш дорогий,
що зветься Україна.
Вітчизні хочу я своїй
зрости достойним сином.
Є в світі зваби немалі,
цікава стежка кожна...
Але до рідної землі
збайдужитись не можна.
Люби, шануй, піднось до зір
її пісні і мову.
Нема солодшої, повір,
за неї, пречудову.
Учитель. Вивчати рідну мову вам допоможе школа, уроки мови. Любіть її всім серцем. Вона наша гордість. Не цурайтесь нашої співучої мови, не соромтесь нею говорити.
Учень:
Буду я навчатись мови золотої
у трави-веснянки, у гори крутої,
у потічка веселого, що струмує річкою,
у пагінця зеленого, що зросте смерічкою.
Учень:
Учітеся, брати мої,
думайте, читайте.
І чужому научайтесь
й свого не цурайтесь. Учень:
Розцвітай же, слово,
і в родині, і у школі,
й на заводі, і у полі
пречудесно, пречудово — розцвітай же, слово!
У ч е н ь:
Хай ізнов калина
червоніє, достигає,
всьому світу заявляє:
«Я — країна Україна —
на горі калина!» Учитель. Наша зустріч завершується. Думаю, що до ваших сердець дійшли слова про багатство, красу та мелодійність української мови — нашої гордості. Мови — якою ми розмовляємо, думаємо, без якої не мислимо свого існування, як держава і народ. Сподіваюсь, що ви ще глибше відчули, який то неоціненний скарб — наша рідна мова, що її потрібно не лише любити, а й берегти, як зіницю ока. Звучить запис пісні «Мова колискова».
про публікацію авторської розробки
Додати розробку