Література рідного краю М.Луків

Література рідного краю Рідне Поділля виплекало цілу плеяду поетів, прозаїків, драматургів, композиторів… Із цим чарівним і неповторним краєм пов’язані імена багатьох видатних людей: М. Коцюбинського, Марко Вовчок, С. Руданського, Годованця, О. Чорногуза, Є. Гуцала, М. Трублаїні, Г. Чубач, Н. Гнатюк, Гарматюка… Всіх не перелічиш. Їхні твори – це велике надбання нації.

Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник. І. Тургенєв

Євген Пилипович Гуцало народився 14 січня 1937р. в селі Старому Животові, що на Вінниччині, в родині вчителів. Коли Євген учився в шостому класі, один із перших його віршованих творів під назвою «Червоний прапор» вмістила шкільна стінгазета, що викликало страшенну гордість хлопця. Про своє дитинство письменник розповідав у багатьох оповіданнях, у тому числі в повісті «Сільські вчителі», «Шкільний хліб», «У гаї сонце зацвіло».

У 1959р. майбутній письменник закінчив Ніжинський педагогічний інститут ім. М. Гоголя, але мріяв стати журналістом, тому якийсь час працював у редакціях газет, видавництві «Радянський письменник», а згодом повністю присвятив себе письменницькій діяльності. Активно друкуватися почав у 1960 p., а через два роки вийшла перша збірка його оповідань «Люди серед людей». Книжку тепло привітали критика й літературна громадськість. Відтоді одна за одною виходили нові збірки письменника: «Яблука з осіннього саду» (1964), «Скупана в любистку» (1965), «Хустина шовку зеленого» (1966), «Запах кропу» (1969) та інші.

«Олень Август» (1965), «З горіха зерня» (1969), «Дениско» (1973), «Саййора» (1980), «Пролетіли коні» (1984) «Оповідання з Тернівки» (1982) «Княжа гора» (1985).

Євген Гуцало – український письменник, журналіст, лауреат літературної премії імені Юрія Яновського (1982), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1985). На жаль, письменникові судилось недовге життя. Його не стало – і земля осиротіла ще на одного щедрого і талановитого майстра слова. Помер Євген Гуцало 4 липня 1995 року.

Чубач Ганна Танасівна народилася 6 січня 1941 року в с. Плоске на Вінниччині. Закінчила Український поліграфічний інститут ім. Івана Федорова (1968) та Вищі літературні курси при Літінституті ім. Максима Горького (1973). Працювала в редакціях газети «Літературна Україна» та журналу «Дніпро».

За ці роки в поетеси вийшло понад сорок книжок. Кілька з них адресовані дітям: "Вивчаймо самі", "Сонячна абетка", "Алфавітні усмішки", "Жук малий і волохатий", "Черепаха Аха", "Прикмети — не секрети" та інші. Дітям полюбилися її вірші, скоромовки, лічилки для дошкільнят і молодших учнів. Нині малята залюбки вивчають у садочках і школах літери за її "Абетками" та весело-виразні вірші. Вірші поетеси перекладено російською, англійською, німецькою, чеською, болгарською, угорською, монгольською та іншими мовами. Ганна Чубач — лауреат премій ім. П. Усенка, Марусі Чурай, Міжнародної премії "Дружба"; заслужений діяч мистецтв України.

Порада від автора Зустрічаймось, вітаймося словом, Погляд в погляд, на руку рука, Ми приходим у світ для любові, Все, що інше, — неправда гірка

Микола Володимирович Луків Жити по совісті й честі завжди – Ось що важливо. М. Луків

… мав би за найвищу нагороду Потрібним бути рідному народу. М. Луків М. В. Луків – один із відомих подолян-земляків, поет-пісняр Погляньмо на портрет. Приємне обличчя, ледь усміхнені, вдумливі й проникливі очі, посріблене сивиною волосся. Мудрістю й простотою віє від нього. Хто ж він? Він академік, лауреат кількох Міжнародних і Всеукраїнських премій імені М. Островського, Г. Сковороди, Володимира Вернадського, відзначений медаллю С. П. Корольова, заслужений діяч мистецтв України, головний редактор журналу «Дніпро», нагороджений державною нагородою «За заслуги ІІІ ступеню». Він автор понад 20 поетичних книг.

Луків Микола Володимирович народився 6січня 1949 року в с. Куманівцях Хмільницького району на Вінниччині. Батько із фронтовиків, пройшов війну од першого й до останнього дня. Був контужений, звідав пекло фашистських концтаборів. По війні відбудовував шахти Донбасу, там захворів і повернувся у рідне село. Залюблений у землю, садівництво. Мати була неписьменною, але багато знала напам’ять віршів із «Кобзаря». Гарно співала, вишивала. Чутлива до краси. Закінчив Немирівське педагогічне училище і факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка у 1973 році. На останньому курсі видав першу свою збірку віршів під назвою «Ріка». Його наставниками і порадниками були такі майстри літератури: Андрій Малишко, О. Гончар, Б. Олійник, Д. Павличко. Вчився у Рильського, Сосюри, Блока, Єсеніна, польського поета Л. Стеффа.

Одружений. Із дружиною познайомився, навчаючись у Немирівському педучилищі. Побралися, коли він був на третьому курсі Київського університету, а Галина – на третьому курсі Вінницького педінституту. За фахом вона філолог. Працює у видавництві «Український письменник». Її, як редактора, дуже цінували письменники О. Гончар, Б. Олійник, які доручали редагувати їй свої книги. У них двоє синів. Старший Ярослав мешкає в Англії, працює кореспондентом української служби Бі-Бі-Сі (Британська радіомовна корпорація). Він – батьківська гордість, знає більше десятка різних мов. Молодший син – Роман, закінчив інститут журналістики, проживає у Києві.

Працював М. Луків у редакції газети «Літературна Україна». З 1984 року і понині очолює редакцію ж. «Дніпро». Про свою роботу в ньому з гордістю говорить: «Я цей журнал люблю, не уявляю свого життя без цього видання». За його участю видано 4 томи книги «Українське слово», видано збірку творів поетеси з Тульчина Ніни Шаварської. Поет брав активну участь у фестивалях «Слов’янський базар» у Вітебську, «Кроловецькі рушники» на Сумщині, авторських вечорах у палаці «Україна», у цьому році – у Київському будинку вчителя. Радо зустрічається із читачами, своїми земляками, бо його душа птахом повертається у рідне гніздо. У кабінеті письменника на столі у вазі житні колоски з рідного поля, соняшники, калина.

Розмаїття тематики творчості М. Лукова Вся поезія М. Лукова овіяна степовим вітром, пахне полем, полином, яблуневим цвітом, «соняхом край отчого вікна», червоними кетягами багряної калини. Про що пише поет? Про отчий край, свою рідню – уславлює батька й матір, «як два сонця великих», простих людей, про моральні людські цінності, про місце людини в житті, про єдність із природою, про лихо Чорнобиля. Віршам властиві стриманість почуттів, простота форми. Його роздуми, пронизані ліризмом. Поетичним кредом (символом віри, основою світогляду, переконань) є рядки: Люблю свої обов’язки трудні, Себе за плечі інших не ховаю, Свій хліб у світі чесно заробляю І можу поклястись при знамені, Що мав би я за найвищу нагороду Потрібним бути власному народу.

Темі отчого краю, єдності поета з природою, безмежною любов’ю пронизаний вірш «Зупинюсь у вечоровій тиші». Зупинюсь у вечоровій тиші, Вслухаюсь, як дихає земля. З кожним днем для мене все рідніші Ці гаї, і ріки, і поля. З кожним днем все глибше і ясніше Відчуваю дивну спільноту З білим садом, птицями в узвишші, Зіркою, що гасне на льоту. І тому щораз мені миліші Ці гаї, і ріки, і поля… Я стою у вечоровій тиші, Слухаю, як дихає земля.

Ліричний герой із поезії «Вийду в поле, стану серед жита» клянеться у своїй вірності рідній землі, прагне віддати своє життя їй сповна: Кров свою віддам твоїй калині, Пісню – травам, птицям і лісам. Плоть – піску, чорнозему і глині, А високі думи – небесам. Я тебе, кохану і єдину, Навіть після смерті не покину.

Дякую за роботу! В презентації використано ресурси Інтернету