Тиждень природничих наук. Сценарій заходу.

Сценарій виховного заходу

«Наче райдужні світанки – українські вишиванки!»

( Тиждень природничих наук)

Вчитель географії:

Дорогі  учні, колеги, гості! В нашому училищі проходить тиждень природничих наук. І сьогодні нашу зустріч я хочу розпочати словами незабутнього Василя Симоненка:

Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,

Простели до сонця вишивку-маніжку,

Щоб по тій доріжці з лебедями-снами

Плавати до щастя білими човнами.

Наш виховний захід приурочений Міжнародному дню вишиванки. Адже українська діаспора в різних куточках земної кулі активно долучається в цей день до  свята, одягаючи  українську вишиванку. От і ви сьогодні  внесли корективи у свій гардероб і одягнули святкові вишиванки.

Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління століттями, завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, звідти ідуть витоки творчості. Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали основою сучасного народного мистецтва, пов’язаного виготовленням речей, практично необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням.

Із далекого минулого прийшло до нас і рукоділля – рук діло – шиття, плетіння, в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво. І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками.

Вишивання як вид мистецтва існує з незапам’ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та “Ілліаді” Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів.

Зараз – особливий час. Ми звертаємося до джерел народної творчості, до народних традицій. І як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і, мабуть, чим більше ми будемо їх знати, тим життя наше буде радіснішим, духовно багатшим.

Сьогоднішня наша виставка приурочена Всеукраїнському дню вишиванки.

Вишиванка - символ Батьківщини,

Дзеркало народної душі,

В колисанці купані хвилини,

Світло і тривоги у вірші.

Вишиванка - дитинча кирпате,

Що квітки звиває в перепліт,

Материнські ласки, усміх тата,

Прадідів пророчий заповіт.

Вишиванка - писанка чудова,

Звізда ясна, співи та вертеп.

Вишита сльозою рідна мова,

Думами дорога через степ.

Вишиванка - біль на п`ядесталі,

Слава, воля, єдність, віра - ми.

Журавлем курличе, кличе далі,

Стелить вирій взорами-крильми.

Ведучий: Серед жіночих народних промислів чільне місце в історії нашого народу займає вишивання. Вишиванням споконвіків займалися жінки. Майже кожна область, кожний район, а часто й окремі села з покоління в покоління, від матері до дочки передавали таємниці цього виду мистецтва. Тому за кольором, орнаментом, фактурою вишивки завжди можна було визначити місце її виготовлення. Народні майстрині старанно зберігають свої традиції.

Ведуча: В українському орнаменті, його плавних лініях, в улюблених мотивах промовляє душа народу, його історія, природа, в оточенні якої він живе. З орнаментом пов’язані образи добра, краси, оберегу. Він опоетизований народною свідомістю, теплом людських рук. За ним стоїть тисячолітня історія українського народу.

Червоно  -  чорні  всі  узори,

мережив  ряд  на  полотні.

Традицій  пласт,  легенди    роду,

духовний  символ,  оберіг,

калини  кущ,  дівочу  вроду,

на  полотні  все  хтось  зберіг.

Прості  орнаменти,  народні,

тягучі  як  пісні    степів.

Все  актуально  і  сьогодні,

хоча  й  прийшли  з  далеких  днів.

Ведучий: Вишивання – один з найдавніших видів декоративно-ужиткового мистецтва слов’ян. Народні вишивки захоплюють нас досконалою композицією, різнобарвним колористичним вирішенням. У своїх роботах народні майстри показують одвічний потяг людини до краси, зв’язок з рідною природою.

Ведуча: Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину віків. Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників і літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва на Україні існує з незапам’ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота,  був прикрашений одяг скіфів.

Ведучий: Народна вишивка - це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання - не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.

Вічна пісня барв і кольорів.

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Посплітались, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

Пісні ще весільної веселої.

Дух народу в колір заплете,

Проросте  і піснею і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська  вишивка цвіте!

Ведуча:  Оздоблення одягу, зокрема вишивання сорочок, - це багатюща куль­тура що в кожній місцевості мала самобутні форми. Навіть в одному селі важко знайти дві однакові сорочки: кожна жінка застосовувала власну фан­тазію імпровізуючи в межах усталеної місцевої традиції.

Ведучий:В Україні існують численні повір'я, звичаї та обряди, пов’ язані з шиттям сорочок та їх носінням. Дівчата вишивали це вбрання для наре­чених. Про це співається в народній пісні:

А вже ж тая слава

По всім городочку,

Що дівчина козакові

Вишила сорочку.

Ведуча: Сидячи над сорочкою чи хустинкою протягом кількох днів або й тижнів, дівчина чи жінка багато передумували про того, хто її носитиме, про нього і про своє життя. Ось чому ці вироби мають не лише ужиткове, а й символічне значення: їх вишивають і дарують не будь-кому, а людині особливо близькій.

Виший, кохана, сорочку

Хрещеним барвінком зеленим.

В гарячих вечірніх загравах

Виший сорочку для мене.

Виший, кохана, сорочку

Свіжим прозорим світанком,

Білим вишневим суцвіттям,

Зоряно-квітним серпанком.

Виший, кохана, сорочку

Небом блакитним весняним,

Цвітом очей своїх синіх,

Заходом сонця багряним.

Виший, кохана, сорочку

Квітами маку й калини,

Плетивом чорно-червоним,

Духом моєї Вкраїни.

Виший, кохана, сорочку,

Я її буду жаліти

І у холодній розлуці

Душу у ній свою гріти.

Виший, кохана, сорочку,

Бо як у світ я полину,

Буду її зберігати —

Пам'ять про тебе єдину.

Ведуча: Про українську вишиту сорочку складено чимало пісень, написано чимало віршів.

Вишиванка

Цю сорочку мені вишивала

Материнська ласкава рука,

Що квіти на ній розсипала,

Мов по лузі весна гомінка.

Від'їздив я. В останній хвилині

Мати шепче крізь сльози: "Прощай,

Пам'ятай, ти родивсь на Вкраїні,

Де б не був ти, про це пам'ятай!

Не соромся хоч мови своєї,

Ти повинен гордитися цим..

А сорочки простої цієї

Не заміниш і шовком тонким.

Бо це мати тобі вишиває..."

І, здається, тепло її рук

Все в дорозі мене зігріває,

І я чую коліс перестук.

Де не був я: на Півночі дальній

І на землях цілинних орав,

А в сорочці оцій полотняній

Я тепло рідних рук відчував.   

Ведучий: 

Моя вишиванка

Я встану рано-вранці, на світанку,
Як спалахне на квіточці роса.
Вдягну найкращу в світі вишиванку
І оживе, засвітиться краса
В промінні сонця. І моя сорочка
У рунах, в квітах зразу оживе...
З чарівних квітів я сплету віночка
Й над світом щира пісня попливе.
Сорочка, що матуся вишивала,
Сердечко гріє, душу веселить.
Бо ж мама щастя-долю закликала.
Цей оберіг в житті нас захистить.

 

Ведуча: Хліб і рушник — одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові — то висо­ка ознака гостинності українського народу. Кожному, хто приходить із чистими помислами, підносили цю давню слов'янську святиню.

Ведучий: Від сивої давнини і до наших днів у радості і в горі руш­ники — невід'ємна частина побуту українців.

Ведуча: Слово «рушники» в Україні су­проводить постійний епітет «чис­ті)». Це означає не лише те, що вони мали зберігатися в чистоті. Чисті рушники—це символи високих ес­тетичних та етичних ідеалів.

Ведучий: Видовжені прямокутники руш­ників формою нагадують поля, до­роги. Засіяні зерном орнаментів, вони певною мірою є символом долі, життєвої стежки.

Ведуча: Дуже часто рушник порівнюють із піснею, вишитою нитками на полотні. Саме такою на­родною піснею стала перлина української поезії XX століття — «Пісня про рушник» на слова Андрія Ма­лишка.

Звучить «Пісня про рушник».

Ведучий: Рушники на стіні. Не було, здається, жодної оселі в Україні, котру б вони не прикрашали. Хоч би яке убоге судилося господарям життя, а все ж усюди ці витвори народного мистецтва палахкотіли багатством кольорів, були своєрідною візиткою, а якщо точніше — обличчям оселі, а відтак і господині.

Ведуча: За рушниками створювалася думка про жінку та її дочок. Ніщо, здається, так предметно і наочно не характеризувало жіночу вправність, майстерність, зрештою, охайність і працьовитість, ніж ці вимережані дива. Стверджують, що саме слово «рушник» походить від слова «рушати.»Мати, проводжаючи сина в дорогу, в армію, замотувала хлібину у рушник, промовляла: «Рушай щасливо, хай благословить тебе Бог!» Той рушник оберігав сина від зла, від нещастя, нагадував про тепло рідної домівки.

Вчитель географії: А що ж вишивали на рушниках? Ми підслухаємо розмову вишивальниць.

ДІВЧАТА ВИШИВАЛЬНИЦІ

Учениця: А знаєте, мені моя мама свій весільний рушник показувала. Він їй дістався ще від прабабусі. Коли була війна, то прабабуся всі свої найкоштовніші речі в землю закопала, серед них і свої найкращі рушники. Ось цей візерунок я з того рушника перевишила.

Учениця: А в моєї прабабусі були рушники, повишивані рожами і хмелем.

Учениця: А моя прабабуся розповідала, що коли їй виповнилося 10 років, то її мама почала для неї посох готувати – хустки купувала, намисто гарне, тканини барвисті, а на сорочки та рушники сама полотно ткала. А ще вона казала, що потрібно було надбати 40 рушників.

Учениця: На кожному рушниковi є такi собi крайчики-кривульки. То є  знаки води. А де вода — там життя. А чотирикутники — то символи Сонця. Листя — то діти, гiлки — батько з матiр’ю, стовбур — діди, коренi — прадiди, що жили 100 чи 200 рокiв тому.

Вчитель географії:Є орнаменти  геометричні, рослинні, предметні, що відображають елементи символіки стародавніх вірувань. Різноманітні кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести символічно відображали уявлення наших предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне:

кривулька – нитка життя, вічність сонячного руху;

зірка – символ сонця, неба, землі, повітря, вогню й води;

крапочки – небесні світила.

1. Калину – дерево нашого народу. В рушниках вона стала символом любові, щастя та невмирущого роду.

2. Виноград .Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім’ї.

3. Вишивали маки. Вірили, мак має чарівну силу, яка захищає від усілякого злого.

4. Вишивали квіти:мальви, троянди, чорнобривці, ромашки, волошки.

5. З квітами на рушнику переплітався і пташиний світ.

Птахи – то символ людських душ.

Солов’я і зозулю вишивали на дівочих рушниках, вишивали попарно. Бо соловей щебече собі пару кличе. Цих пташок вишивають на гілці калини, що символізує продовження роду.

6. Поважні пави на весільних рушниках: вони мають над собою вінець – Боже благословення.

7. Ластівка – вірна супутниця людської оселі, ця пташка завжди несе добру звістку.

8. В давнину на рушниках вишивали не тільки рослинний, а й геометричний орнамент, це традиція здебільшого західних областей України.

Пісня «З дитинства пам’ятаю…»

Тримаю вишиті старенькі рушники.

Давно забуті, горнуться до мене.

Заполонили   світ   нейлони   та шовки —

Кому потрібні вишиті ромени?

Гортаю білу грядку полотна,

Засіяну барвінком і любистком.

Сміється   вишита   прабабкою весна,

Ховається за квітами і листом.

Голублю диво дивне із пісень,

Що   хрестиками   стелиться   і в'ється.

Сіріє за вікном звичайний день,

А в рушниках волошками смі­ється.

Перегортаю білі рушники,

Щоб хліб вкривали і дитя в ко­лисці,

Щоб старостів чекали на святки,

Розшиті маками, заквітчані, барвисті

Благословенна будь на всі віки,

Найперша жінка, що нашила квіти.

Душа  народу нашого —це рушники,

Барвінками і мальвами зігріта.

Ведучий: Обрядові рушники весільного призначення виступають чи не найголовнішим атрибутом однієї з найважливіших подій у житті людини.

Ведуча: У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. їх дбайливо оберігали, ними, в кращому розумінні цього слова, хизувалися — гостям і сусідам неодмінно показували посаг, виготовлений дівчиною.

Ведучий: Рушники подавали і брали, коли йшли у свати, ними пов'язували молодих, прикрашали гільце на дівич-вечорі, на рушничок ставали.  Кращі узори запозичувалися, переходили з покоління в покоління.

Мамині рушники

Мати вишивала рушники

(Скільки вже проспівано? Не знаю)

Тільки я щедрішої руки

Від тієї першої не маю.

Тільки я вслухаюся в пісні,

Квітами мережані на долю,

Й сокровенно так ступаю по землі

Під цю музику, мою до болю.

Знаю, як скурличуть на біду

Два крила у парі з рушниками,

Я прийду, її я розведу

Маминими вічними руками.    (М. Назар)

ПІСНЯ «МАМА МЕНІ ВИШИВАЛА РУШНИК»

Ведуча:  Український рушник. Його можна порівняти з піснею, вишитою на полотні. Без рушника, як і без пісні, не минає народження, одруження  людини, ювілейні урочистості. Ознакою охайності, працьовитості кожної  господині є прибрана хата і чистий рушник напохваті. Не випадково в народній пісні мати навчає дочку:

Тримай хаточку, як у віночку,

І рушничок на кілочку.

Ведучий: Розмаїта кольорова гама українських народних вишивок, але переважають у них два кольори — червоний та чорний. Синонімом першого є любов, а другого—журба; радість і смуток, веселість та печаль. Ці почуття в житті органічно пов'язані.

Ведуча: «Переплелись, як мамине шиття, мої сумні і радісні доро­ги»— співається в пісні Ліричний герой зберіг найсвятіше — «горсточок старого полотна і вишите моє життя на ньому»—тобто зберіг пам'ять про матір як заповіт вірності рідній землі.

Ведучий: Рідними серцю візерунками прикрашали українки свій одяг і своїх рідних. Як то було гарно, мило, коли наші люди йшли у свято до церкви у вишиванках. При цьому кожна жінка, дівчина пишалася своїм виробом. Вишиванки були чарівно барвисті, промовисті своїм орнамен­том та кольорами, де кожна ниточка мала своє значення.

Шануймо світлу пам'ять наших предків, молімося за їхні душі, шануймо їхню любов до народного одягу.

В них страждання і кохання битва,

Чорні і червоні кольори.

 І барви ті —не просто ті  прикраси,

І візерунки — квітнуть не для   скринь.

І їх ні час, ні простір не порушать,

Нехай на порох зітруться роки!

У них живуть людські, безсмертні душі

І добрі чари з легкої руки.

Ведуча: З покоління в покоління передавали українці своє мисте­цтво вишивання. І зараз вишивання в Україні дуже популярне. Вишивають усі: дорослі і діти, чоловіки та жінки. Якби зібрати все багатство української вишивки, то карта України від села до села, від міста до міста простяглася б вишитими дорогами.

А я іду по світу в вишиванці
Встає над світом щире сонце вранці
І землю гріє променем ясним.
А я іду по світу в вишиванці.
Я — українець! І горджуся цим.
В нас обереги вишивають здавна.
Така традиція в народі прижилась.
Вона прадавня, вічна й дуже славна.
В культурі й до сьогодні збереглась.
Ані вікам, ні моді не здолати...
Вона в людському серці і в душі.
У ній любові, мрій, надій багато
І ти традиції забути не спіши.

Пісня «Вишиванка»

Не цурайтесь традицій своїх, добрі люди,
Оберегів святих, що живуть у віках.
Бо без них українців із нас вже не буде,
Як і квітів зимою у білих полях.

 Вчитель географії: Дорогі друзі! На цьому наша зустріч з прекрасними промислами українського народу закінчується. Сподіваюсь, що вона Вам  запам`ятається. А зараз я  запрошую оглянути  нашу виставку під назвою: «Українські вишиванки – наче райдужні світанки!»