Тональний малюнок натюрморту

Тема: Тональний малюнок натюрморту.

 

 

Мета: учити малювати натюрморт одним кольором, розвивати вміння бачити, аналізувати та передавати у своїх роботах головну форму предмету, його особливості, об’єм, виховувати любов до мистецтва, слідкувати за правильною вимовою учнів.

 

Тип уроку: комбінований.

 

Техніка виконання: тонова графіка.

 

 

 

                                             Хід уроку.

 

 

 

 

І. Організаційний момент.

  Вправа на зосередження уваги.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          Відповідь №3.

 

 

 

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь.

 

Повторення матеріалу попереднього уроку (машина часу).

 

Для цього спочатку аналізують форму куба, визначають відношення висоти до ширини, з'ясовують, яка сторона більш видима, яка — менше, порівнюють від­далені ребра куба з передніми і т. д.

Тільки добре вивчивши предмет, мож­на приступити до зображення його на площині. Послідовність виконання ма­люнка може бути така:

1. Визначають величину і місце зобра­ження предмета на аркуші паперу.
2. Намічають переднє ребро куба, яке буде найбільшим, і визначають напрям видимих ребер основи куба, що віддаля­ються від нас. Для визначення і уточнен­ня напряму ребер підводять горизонталь­не і перпендикулярне до променя зору положення олівця до основи переднього вертикального ребра й порівнюють ку­ти, утворені олівцем і ребрами основи куба.
3. Визначають напрям верхніх гори­зонтальних ребер. При цьому передають

на малюнку перспективні явища: пара­лельні лінії граней куба при умовному продовженні їх ніби зливаються в одній точці на лінії горизонту.

4. Лінійний малюнок куба закінчують проведенням двох віддалених ребер верхньої горизонтальної грані. В разі пот­реби намічають невидимі ребра куба.

Для розвитку окоміру і набуття нави­чок малювання ніколи не слід проводи­ти лінії горизонту і точки сходження, що найчастіше містяться за межами малюн­ка, треба уявляти їхнє місце і в уяві спрямовувати до них відповідні лінії.

4. На білій поверхні куба можна добре простежити розміщення світлотіні. Увагу звертають на різне освітлення граней ку­ба, відмічаючи, що освітленість залежить від напряму світла. Так, тіньова грань біля межі з світлою здається темнішою, а освітлена грань — світлішою, чим ближче вона до тіньової (темнішої) гра­ні. Крім того, потрібно враховувати, що контрастність світла і тіні на предметі послаблюється внизу рефлексом від гори­зонтальної площини стола та навколиш­ніх предметів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   Малювання предметів циліндричної форми. Аналізуючи форму циліндра, звертаючи увагу на верхню і нижню його основи, які мають форму круга і сприй­маються в перспективі у вигляді еліпсів. Для цього беруть склянку або інший предмет циліндричної форми і розгляда­ють його на різних рівнях щодо гори­зонту, пояснюючи сприймання форми круга (в горизонтальному положенні) щодо лінії горизонту.

    Певні труднощі в перспективному зоб­раженні предметів циліндричної форми становить передача ступеня скорочення в перспективі кругів предмета, що розміще­ні на різному рівні щодо горизонту. Щоб полегшити вивчення циліндричної форми, доцільно для першого завдання взяти просту прозору циліндричну форму, наприклад скляну банку або склянку. Прозора форма банки дає змогу порівню­вати форму верхнього отвору і дна, які сприймаються як еліпси різної величини, бачити і графічно правильно зображува­ти відмінності в ступені скорочення кру­гів зображуваного предмета.

Розглядаючи й аналізуючи натуру, визначають відношення її ширини до ви­димої висоти, відношення так званої малої осі еліпса до великої в зображенні основ циліндричного предмета, а також звертають увагу на композиційне розмі­щення малюнка на аркуші паперу.

Послідовність малювання предмета циліндричної форми показано на малюнку. Насамперед проводять вертикальну лінію, яка буде віссю циліндра; на ній тонкими лініями позначають висоту циліндра. Потім визначають ширину циліндра про­порційно до його висоти, намічають малі осі верхнього і нижнього еліпсів (нижній ширший) і, нарешті, малюють форму еліпсів. При цьому слід мати на увазі, що нижній еліпс (основу циліндра) треба промальовувати повністю, щоб точніше передати форму предмета.

Після того як з'ясували форму цилінд­ричного предмета (скляного) з видимими верхньою і нижньою основами, завдання ускладнюють: малюють з натури циліндр та виявляють форму його за допомогою світлотіні. Для цього краще малювати предмет з матовою поверхнею (гіпсовий або картонний циліндр), на яко­му добре видно світлотінь, і сам він прос­тий за будовою.

Поверхня предмета освітлюється неод­наково: на одну частину його проміння падає перпендикулярно — це найбільш освітлене місце поверхні — блік, на другу частину проміння падає під незначним кутом, і вона менш освітлена — світло, на третю частину промінь падає під знач­ним кутом, і освітленість поверхні незнач­на — півтінь.

На половину циліндра, протилежну освітленій, падаючі промені зовсім не по­трапляють. Це найтемніша частина по­верхні предмета (власна, тінь предмета), яка частково пом'якшується світлом, що відбите від поряд розташованих пред­метів; його називають рефлексом.

 Основне завдання з'ясувати розміщення світлотіні на мато­вій поверхні гіпсового циліндра, щоб на­вчитись передавати на малюнках, гра­дацію світла й тіні, яка спостерігається на предметі: блік, світло, півтінь, тінь, рефлекс.

Світло розділяє бічну поверхню цилін­дра на освітлену і тіньову частини, межа яких визначена на малюнку площи­ною Р. На циліндрі умовна площина Р (межа) проходить через вісь циліндра та найтемнішу смужку тіні на поверхні.

Щоб передати світлотінь на малюнку, треба намітити межу між освітленою та тіньовою частинами циліндра. Спочатку знаходять місце найтемнішої смужки на бічній поверхні циліндра, яка часто бу­ває розміщена глибше від тіньового краю циліндра. Потім визначають найсвітліше місце (блік) на середині освітленої части­ни циліндра і намічають на малюнку межу світлої вертикальної смужки. Якщо перетнути циліндр площиною Q через вісь перпендикулярно до площини Р, то на перетині освітленої бічної поверхні з площиною Q визначиться блік.

Враховуючи ступінь освітлення частин поверхні циліндра, на малюнку штрихами слід передати поступовий перехід від світла до тіні. Тіньова частина циліндра на краю трохи висвітлюється (рефлекс).

Малювання предметів конічної форми. При вивченні конічної форми слід при­гадати основні елементи конуса (основа, вісь, вершина, твірна).

Побудова предметів конічної форми в перспективі близька до побудови цилінд­ричної форми.

Малюнок починають з проведення вер­тикальної лінії (осі) та лінії основи, тон­кими лініями намічають ширину основи, порівнюючи її з висотою конуса. Потім визначають основу, яка матиме форму еліпса, і через вершину конуса проводять прямі, дотичні до основи. При цьому звер­тають увагу на правильність проведення дотичної до еліпса (основи) і уміння пояснити на малюнку місце точки до­тику.

Перевіривши і уточнивши лінійний малюнок, з'ясовують розміщення світло­тіні на гіпсовій моделі, яке подібне до розміщення її на циліндричній формі. При цьому слід пам'ятати, що блік, світло, півтінь, тінь на конічній поверхні мають напрям на вершину конуса, а не паралельно дотичній (контурній), як на циліндричній поверхні.

Щоб закріпити зображення конічної форми в перспективі, малюють предмети конічної форми, наприклад квітковий горщик, вазочку, відро та ін. Ці предме­ти зображують у такій самій послідовнос­ті, як конус і предмети циліндричної форми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    Зображення кулі та предметів куляс­тої форми. Одним з найскладніших гео­метричних тіл є куля, з формою якої ознайомлюють учнів початкових класів.

У зображенні кулі трудність становить передача об'єму світлотінню. Щоб краще сприйняти форму кулі, розглядають гіп­сову кулю (можна м'яч одноколірний, краще білий), вирізаний з картону круг, обруч (коло) і порівнюють форми цих предметів.

Визначають відмінності між спостере­жуваними предметами: куля має круглу об'ємну форму, круг — плоску, обруч — замкнуту криву лінію (коло). Для цього доцільно використати таблицю з зобра­женням кола, круга та кулі, бо складність градації світлотіні на кулі не дає змоги достатньою мірою передати її на дошці так, як на папері. Потім деталь­но аналізують форму кулі. Щоб світло­тінь було добре видно, модель установлю­ють на світлому фоні і так, щоб світло падало на кулю зліва, зверху і трохи спереду. Помічаємо, що є якась межа, де закінчується світла половина кулі і почи­нається затінена, на яку промінь світла не попадає (тінь). На кулі ця межа являє собою не пряму (як на циліндрі або ко­нусі), а криву за формою кулі.

При цьому слід звернути увагу, що тінь біля контурної лінії пом'якшується відбитим від сусідніх предметів світлом (рефлекс). Тому найгустіша тінь не скраю, а на межі з освітленою частиною кулі.

Найсвітліше місце на освітленій поло­вині кулі (блік) знаходиться найближче до джерела світла і перпендикулярне до нього.

Якщо ми визначимо напрям світла прямою, яка пройде через блік і центр кулі, то частина її буде малою віссю еліпса, а велика вісь буде перпендикуляр­на до малої і пройде через центр кулі. Еліпс,   побудований   на   цих   осях,   буде межею освітленої і тіньової частин кулі. Промінь світла падає на одну частину кулі під незначним кутом до по­верхні (світло), а на другу частину — під значним кутом (півтінь).

Слід зауважити, що переходи від світла до півтіні і тіні на кулі зображу­ють плавно. Рефлекс завжди сприйма­ється темнішим від світла. Після аналі­зу форми кулі малюють з натури кулю або предмет кулястої форми, наприклад м'яч.

З'ясувавши послідовність виконання малюнка, намічають величину його, уточ­нюють контур.

Конструктивну форму кулі на малюн­ку виявляють за межами світлотіні, намі­чаючи тонкими еліптичними кривими місце і форму світла, півтіні, тіні й реф­лексу.

Маючи конструктивну основу форми кулі, на малюнку прокладають (за намі­ченими межами) основні градації світла, півтіні, тіні. Форму кулі, виражену на ма­люнку світлотінню, порівнюють з нату­рою.

Правильне зображення предметів ку­лястої форми потребує певних знань щодо розміщення світлотіні і навичок у зобра­женні її. Тому спочатку зображують пред­мети, прості за кольором, на яких форма кулі не ускладнюється кольорами і чіткі­ше видима (гіпсову кулю, м'яч одноко­лірний).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми уроку.

 

     А тепер на самостійне опрацювання ви ознайомитесь з послідовністю виконання яблука і груші.

Елемент  тренінгу (самостійне ознайомлення і обговорення).

    Малюючи з натури яблуко, слід пам'ятати, що форма яблука нагадує форму кулі, тому принцип розташування світлотіні на його поверхні такий самий, як і на поверхні кулі. Послідовність зображення яблука олівцем дано на малюнку. Спочатку тонкими лініями намічають за­гальну форму яблука, уточнюють форму і малюють корінчик, потім намічають місце світла й тіні, бліка та рефлексу, за­кінчують малюнок передачею форми олівцем або фарбами.

Якщо форму яблука виявляють ко­льором (кольорові олівці, пастель, фло­мастери), то освітлену поверхню зобра­ження (крім бліка) покривають основним кольором, а тіньову сторону його ко­льором тіні та рефлексу (краще робити це штрихами, які б виявляли форму). Потім кольори поступово посилюють до повного насичення, виявляючи при цьому світло­тінню форму яблука.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зображуючи комбіновану форму груші, слід звернути увагу на те, з яких геометричних форм складаєть­ся вона. Так, форму груші можна поділи­ти на дві кулі різного розміру, що плав­но з'єднані між собою.

Зображення груші починають з визначення величини малюнка на папері. Проводять вісь і визначають на ній висо­ту і ширину. Потім намічають основні пропорції     зображення,     розчленувавши комбіновану форму на дві кулі, і місце для корінчика. Далі уточнюють форму груші, промальовують її деталі й намі­чають тонкими лініями межу освітленої і тіньової частин, місця бліків. Закінчу­ють малюнок груші передачею світлотіні (так само, як і кулі).

   Можна малювати фрукти і ягоди з гі­лочкою та листям. При цьому потрібно насамперед гарно композиційно розміщу­вати малюнок на папері, а виявляючи об'ємну форму світлотінню, не забувати про загальну конструкцію форми натури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 ІV. Пояснення нового матеріалу.

 

    Перед поясненням нового матеріалу показ репродукцій  робіт художників та кращих робіт учнів нашої школи.

    Гра дошифровщик.

Твори мистецтва які зображують речі побуту, квіти, овочі, фрукти…

 

 

5

1

7

0

6

5

5

6

7

 

1   абв	2   гдеє	3  жзиі
4   їйкл	5   мно	6   прс
7   туф	8   уцч	9  шщь
	0   юя

 

 

н

а

т

ю

р

м

о

р

т

 

 Повідомлення теми

 

Засвоївши перспективне зображення окремих предметів різної форми (прямо­кутної, циліндричної, конічної, кулястої та комбінованої), переходять до малюван­ня груп предметів. Група  предметів, в яку найчастіше входять квіти, фрукти, пред­мети домашнього вжитку та інші «нежи­ві предмети», називається натюрмор­том.

Малювання гіпсових геометричних тіл дає можливість глибше засвоїти правила перспективної і конструктивної побудови предметів, виявити їхню форму світлотін­ню і додержуватись тонової закономірнос­ті всього натюрморту.

Спочатку з'ясовують перспективну по­будову предметів натюрморту, а потім знайомлять з їхнім тоновим вирішенням у малюнку.

Групу предметів зображують у такій послідовності:

1. композиційно розміщують зображу­вані предмети на аркуші паперу;
2. передають характерні особливості форми предметів та їхніх пропорцій;

   3)конструктивно аналізують форми предметів, будують зображення на пло­щині у перспективі;

   4)виконують натюрморт у тоні;

5) роблять аналіз роботи.
Малювати   натюрморт   слід  починати

після усвідомлення методичної послідов­ності побудови предметів та кінцевої мети.

Послідовність виконання олівцем на­тюрморту гіпсових геометричних тіл (ци­ліндра та куба) показано на малюнку. Ма­люнок починають з нанесення легкими лініями загальної форми всієї групи пред­метів (композиція малюнка), зберігаючи визначені за натурою співвідношення між найбільшою шириною та висотою всієї групи, а також окремих частин натюр­морту. Розміщаючи малюнок на аркуші паперу, краще залишити більше місця зверху, щоб будова натюрморту здавалась міцнішою. Крім того, звертають увагу на те, щоб предмети не здавались занадто великими або малими на форматі паперу.

Далі виконують легкий начерк групи предметів, розміщених у просторі віднос­но лінії горизонту, виявляючи при цьому характерні особливості предметів і їхні пропорції. Потім уточнюють форму предметів натюрморту, промальовують конст­руктивно видиму і невидиму форми їх з урахуванням явищ перспективи. Особли­ву увагу слід звертати на перспективну передачу розміщення предметів на гори­зонтальній площині стола; предмети на­тюрморту повинні лежати на одній пло­щині відносно єдиної лінії горизонту і не «наїжджати» один на одний. Ми добре уявлятимемо просторове розміщення предметів на площині стола, якщо крей­дою окреслимо їхні основи на столі і, прийнявши предмети, порівняємо розмі­щення основ предметів на поверхні стола з основами на малюнку.

Для пояснення просторового розміщен­ня предметів на площині під основи пред­метів підводяться окремі палички в гори­зонтальному положенні, використовують­ся допоміжні вертикальні площини тощо.

Закінчивши побудову малюнка групи предметів і перевіривши лінійне зобра­ження, пригадують основні правила пе­редачі світлотіні на предметах натюрмор­ту (циліндрі і кубі) й аналізують тонове та просторове рішення натюрморту в ці­лому.

Світлотінь розміщується на предметах за точними законами, які треба знати при тоновому рішенні натюрмортів. Крім того, слід повторити закони розподілу світла на поверхні предметів при розміщенні їх у натюрморті.

Аналізуючи натуру, роблять такі ви­сновки :

а) освітленість поверхні предмета по­слаблюється в міру віддалення його від джерела світла; світло і тінь на предме­тах, розташованих ближче до глядача, повинні бути зображені інтенсивнішими, ніж на тих, що віддалені;

б) контраст світла і тіні на предметах, які розташовані ближче до джерела світла, чіткіший, ніж на тих, що відда­лені;

в) тінь, що падає від предметів, інтенсивніша від їхньої власної тіні; тінь від ближчого до глядача предмета сильніша від тіні віддаленого предмета.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Щоб нанести світлотінь на малюнку, треба визначити найсвітліший і найтемніший тони на натурі і відповідно витри­мати їх на малюнку. Інші тони також передають відповідно до натури, порівню­ючи . їх з бліками і найтемнішим  тоном.

  Проробляти малюнок у світлотіні треба одночасно весь, включаючи і фон.

Спочатку намічають тонкими лініями контури бліків, тіней і рефлексів відповід­но до натури, злегка проробляють весь малюнок з фоном, крім світла і бліків. Це допоможе ясніше побачити форму кожного предмета і зображену групу предметів в цілому; в разі потреби малю­нок уточнюють. Потім олівцем посилюють темніші місця натури, виявляють рефлек­си предметів, завдяки чому досягається їхня об'ємність.

Протягом усієї роботи над натюрмор­том слід порівнювати малюнок з натурою, розглядати його на відстані витягнутої руки, а натуру — трохи примруженими очима, перевіряючи перспективну побу­дову і тонове рішення малюнка.

 

 

 

V. Практична робота.

     Самостійна робота учнів під фонову музику.

 

 

 

VІ. Підсумок уроку.

      Комплексний огляд робіт, кросворд (по новому матеріалу).

 

 

 

		1
2
	3
		4
	5

 

 

 

 

По горизонталі:

1. вид образотворчого мистецтва, який включає всі різновиди малюнка і гравюри.
2. Уявно - візуальне скорочення зображення в просторі.
3. Геометрична фігура.
4. Один із засобів передачі світлотіні.
5. Твори мистецтва які зображують речі побуту, квіти, овочі, фрукти…

 

Знайди ключове слово по вертикалі.

 

 

 

VІІ. Домашнє завдання.

Спостереження за освітленістю навколишніх предметів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Як визначити художні здібності дитини вчителю образотворчого мистецтва.

 

• У своїх малюнках учень зображує різноманітні типи предметів, ситуацій, людей.
• Серйозно ставиться до творів мистецтва, замислюється і стає дуже серйозним, коли бачить гарну картину.
• Оригінальний у виборі сюжету, складає незвичайні композиції (з квітів, малюнків, марок…).
• Завжди готовий використати будь-який новий матеріал для виготовлення іграшок, картин, малюнків…
• У вільний час багато малює, ліпить, створює композиції, що мають художнє значення.
• Використовує малюнок або ліплення, щоб висловити свої почуття і настрій.
• Цікавиться творами мистецтва, створеними іншими людьми. Може дати власну оцінку й намагається відтворити те, що йому сподобалося.
• Любить працювати з пластиліном, фарбами, папером, глиною, клеєм для того, щоб відтворити речі в трьох вимірах.

 

 

 

 

 

 

 

            Як вчити обдарованих дітей?

 

• Постійно працюйте над вихованням почуттів дітей, особливо обдарованих – вразливих і чутливих  до всього, що стосується їхнього “Я”.
• Створюєте всі умови для розвитку таланту, але не нав’язуйте своїх захоплень та інтересів.
• Забезпечуйте сприятливу емоційну атмосферу, адже дитина набуває емоційного досвіду, взаємодіючи з людьми.
• Дотримуйтесь порядку і дисципліни: обдаровані діти, як і всі інші, мають знати межу допустимої поведінки.
• Скеровуйте енергію і творчість обдарованих дітей у потрібне русло, щоб їхня праця була корисною.
• У роботі з обдарованими дітьми використовуйте дослідницький метод – це активізує їхню роботу.
• Розвивайте здібності дітей, широко використовуйте метод самостійне здобуття знань.
• Привчайте обдарованих дітей працювати разом – це допоможе їм адаптуватися до соціальних умов.
• Заохочуйте дітей – це стимулює їх.
• Тісно співпрацюйте з батьками обдарованих дітей.
• Будьте завжди з учнями поруч, але трішечки попереду.