Триніг-унікальна пам ятка природи Національного парку "Північне Поділля"
1
|
Матеріали краєзнавчої експедиції «МОЯ БАТЬКІВЩИНА – Україна» ЗА НАПРЯМОМ ГЕОГРАФІЯ РІДНОГО КРАЮ |
|
Триніг- унікальна пам̕ятка природи Національного парку «Північне Поділля» |
|
|
|
|
|
|
|
Краєзнавче дослідження учнів Наквашанського ЗЗСО І-ІІІ ступенів Золочівського району Львівської області
|
|
|
Керівник: вчитель географії Демидюк Л.Я.
Учасники краєзнавчої експедиції
Ткачик Вікторія 10 клас (комп ютерний набір)
Мартинюк Вікторія 8 клас (географ)
Шпак Денис 8 клас (геоморфолог)
Дерев янко Богдан 10 клас (фотограф)
Денисок Марія 8 клас (біолог)
Бутинський Дмитро 8 клас (географ)
Ганецька Софія 8 клас (ґрунтознавець)
Микитюк Сюзанна 7клас (еколог)
Мельник Максим 7 клас (географ)
Мельник Іван 7 клас (еколог)
Зміст
Вступ 3 стор.
1. Національний природний парк «Північне Поділля» 4
2. Природні умови і ресурси 8
2.1 Геологія,геоморфологія,гідрологія та ландшафти 8
2.2 Особливості клімату 11
2.3 Грунтовий покрив та його природоохоронна діяльність 14
3. Рослинний і тваринний світ 14
4. Комплексна пам ятка природи - геологічно-ботанічна
ділянка « Триніг» 17
Додатки
вступ
Північна частина Подільської височини, що стрімким уступом обривається до рівнини Малого Полісся, завдяки своїм природно-історичним та біогеографічним особливостям завжди привертала увагу дослідників-природознавців різних галузей. Унікальність цієї території у природничому аспекті зумовлена її розташуванням у системі різних типів природничих районувань .
Загалом усе це зумовило надзвичайно високе видове різноманіття флори регіону, що сприяло формуванню значної кількості рослинних угруповань, і, у свою чергу, сприяло формуванню багатої фауни, перш за все, безхребетних.
В історичному плані цей регіон зазнав давнього антропогенного освоєння. На цій території відомі залишки слідів діяльності людей, починаючи від давньокам’яного віку (палеоліту). Особливої активності антропогенна діяльність набула на цій території у середньовіччі, й інтенсивно продовжувалася упродовж останнього тисячоліття, залишивши по собі низку пам’яток матеріальної культури, що мають важливе історичне значення і є популярними об’єктами туризму . Новітня історія також залишила свій слід на північно-підільській землі.
У загальноекологічному аспекті територія північного Поділля загалом, будучи пов’язана з Головним Європейським вододілом, має виняткове міжнародне значення як територія, на якій формуються витоки таких потужних водних артерій міжнародного значення як Західний Буг, приток Дністра – Золота Липа, Серет та Горинь (басейн Дніпра) – Стир. Збереження екологічної рівноваги такого регіону має винятково важливе значення для забезпечення не лише охорони біорізноманіття флори й фауни, але й загальної екологічної стабільності в західних регіонах України й на суміжних територіях, у тому числі й на територіях суміжних держав.
Національний природний парк «Північне Поділля» виконує такі взаємопов’язані функції: охоронну, що полягає у збереженні біорізноманіття на всіх рівнях його прояву (внутрішньовидовому, видовому, популяційному та екосистемному), а також ландшафтного середовища функціонування природних комплексів; функцію наукову – ведення комплексного моніторингу стану довкілля й біорізноманіття; функцію забезпечення умов для сталого розвитку регіону; функцію еколого-освітню й дидактичну, тобто сприяння поширенню екологічних і природоохоронних знань.
«Північне Поділля»- унікальна скарбниця природних пам ̓яток .Серед них красується «Триніг» який ми досліджували.
1. НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК «ПІВНІЧНЕ ПОДІЛЛЯ»
«Північне Поділля» належить до найцінніших територій України.
Він охоплює землі (частково) Бродовського й Золочівського районів Львівщини.
У фізико-географічному аспекті – це територіях фізико-географічних районів Гологір та Вороняків, що разом із Розточчям та Кременецькими горами (Тернопільська обл.) формують північно-західний край Подільської височини, котрий вираженим денудаційно-тектонічним уступом обривається до зандрової рівнини Малого Полісся.
З геоморфологічної точки зору цей регіон давно привертав увагу дослідників (перші праці стосуються середини XІX століття) як приклад формування унікальної горбогірної території, в геологічній основі складеної карбонатними породами крейдяного віку. Особливості геології та геоморфології регіону є визначальними для забезпечення унікальної ролі цієї території для збереження й подальшого розвитку рослинного й тваринного світу рівнинної частини України у період антропогену, зокрема в часи материкових зледенінь та постгляціальний час.
У природничому аспекті ця територія становить особливий інтерес як регіон, де сформувалися унікальні осередки реліктових екстразональних степових угруповань, а також букові лісостани, що ростуть на північно-східній межі ареалу основного домінанта – бука лісового, й становлять особливу цінність у загальноєвропейському масштабі. Флора парку в межах попередньо визначеного контуру налічує понад 1600 видів судинних рослин (майже третина флори України). Загалом на території проектованого парку поширено понад 200 видів рослин різного статусу охорони (Червона книга України, Європейський список, Бернська конвенція, регіонально рідкісні) та близько 30 охоронюваних видів тварин. Понад 40 синтаксонів рослинності парку включені до Зеленої книги України.
Унікальність природничого статусу парку полягає також і в тому, що регіон північно-західного поділля розташований в екотонній зоні між Широколистяно-лісовою та Лісостеповою геоботанічними областями, що зумовлює надзвичайне багатство усіх складових біоти – флори, фауни, синтаксономічного складу рослинності тощо (екотонний ефект).
На території парку бере початок р. Західний Буг, що має міжнародне значення. У верхів’ях Західного Бугу збереглися унікальні болотні масиви з домінуванням реліктових зникаючих видів у рослинному покриві (меч-трави болотної, осоки Девелової, сашника іржавого) у складі яких росте багато рідкісних і зникаючих видів, що охороняються на світовому рівні. На цій території представлена єдина в Україні популяція ложечниці піренейської, яка, за найновішими даними спеціальних популяційно-генетичних досліджень, є унікальною і має винятково важливе значення в аспекті визначення історії розвитку рослинного покриву Східної Європи. Крім того, ця територія має важливе значення як водно-болотні вгіддя і в майбутньому заслуговує включення до Рамсарського переліку.
Створення природного національного парку сприяє збереженню унікальних об’єктів природи загальноєвропейського значення.
Крім природничої цінності, територія парку відзначається значною історико-культурною спадщиною. На території парку розташовані об’єкти так званого «Золотого кільця» замків Львівщини: Золочівський, Підгорецький та Олеський замки, монастир у с. Підкамінь, що веде свою історію від XІІІ століття, давньослов’янське городище Пліснеськ, численні храми та інші пам’ятки культури.
З регіоном пов’язані події новітньої історії: Першої та Другої світових воєн, визвольних змагань українського народу тощо.
У регіоні вже почала формуватися відповідна туристична інфраструктура, орієнтована на активне використання наявних природних та культурно-історичних цінностей в цілях рекреаційно-екскурсійного обслуговування туристів. Створення національного парку сприяє подальшому розвитку туристичної індустрії та інфраструктури регіону, забезпечує можливість координації розробки стратегії сталого розвитку регіону.
Територія парку станове близько 35-40 тис. га, з них у складі заповідної зони представлено, за попередніми оцінками, близько 10 тис. га. Заповідна зона сформована на основі вже існуючих територій та об’єктів природно-заповідного фонду регіону зі змінами й розширенням. На території, за останніми даними знаходиться 18 об’єктів природно-заповідного фонду, загальною площею понад 1984,75 га (Табл. 1.1.), і ще 5 об’єктів площею близько 1000 га заплановано до створення. Більша частина території парку перебуватиме в зонах регульованої рекреації та господарській, що дасть можливість раціонально поєднати потреби економічного розвитку регіону та охорони унікальних природних об’єктів.
Таблиця 1.1.
Об’єкти природно-заповідного фонду,
розташовані на території проектованого НПП “Північне Поділля”
|
№ |
Назва й статус об’єкта |
Підпорядкування |
Площа |
|
1. |
Комплексна памятка природи місцевого значення "Гора Вапнярка" |
20.08.96 р., ДП “Золочівське ЛГ”, ЛОУЛМГ, Словітське л-во, кв. 1, 2 (в. 1-13); кв. 3 (в. 1-3;5-7;9-15); кв. 7(в. 1-3) |
309,8 га |
|
2. |
Геологічна памятка природи місцевого значення «Скеля “Великий Камінь”» |
09.10.84. р., ДП “Золочівське ЛГ”, ЛОУЛМГ, Словітське л-во, кв. 4 (в. 8) |
0,1 га |
|
3. |
Заповідне урочище «Ліс під Трудовачем» |
09.10.84. р., ДП “Золочівське ЛГ”, ЛОУЛМГ, Словітське, кв. 18 (в. 2) |
33 га |
|
4. |
Ботанічна памятка природи "Лиса Гора і Гора Сипуха" |
09.10.84 р., ДП “Золочівське ЛГ”, ЛОУЛМГ, Золочівське л-во, кв. 1-3 |
283,0 га |
|
5. |
Ботанічна памятка природи місцевого значення «Липа Б. Хмельницького» |
09.10.84. р., Селянська спілка с. Хмелева, Золочівський р-н |
0,05 га |
|
6. |
Гідрологічна памятка природи місцвого значення «Джерело мінеральної води “Олеська”» |
22.12.95. р., завод мінеральних вод, смт. Олесько, Буський р-н |
0,6 га |
|
7. |
Комплексна памятка природи місцевого значення "Підлиська Гора (Гора Маркіяна Шашкевича)" |
09.10.84 р., ДП “Золочівське ЛГ”, ЛОУЛМГ, Білокамінське л-во, кв. 19 (в. 1,2) |
146,5 га |
|
8. |
Комплексна памятка природи місцевого значення Геологічно-ботанічна ділянка “Жулицька Гора”, “Гора Сторожиха”, “Гора Висока” |
09.10.84 р., ДП “Золочівське ЛГ”, ЛОУЛМГ, Білокамінське л-во, кв. 51-54 |
261 га |
|
9. |
Комплексна памятка природи місцевого значення «Свята Гора» |
09.10.84 р., ДП “Золочівське ЛГ”, ЛОУЛМГ, Білокамінське л-во, кв. 47-49 |
186 га |
|
10. |
Геологічна памятка природи місцевого значення «Відслонення тортонських пісковиків» |
09.10.84. р., селянська спілка с. Підгірці, Бродівський р-н |
80 га |
|
11. |
Ботанічна памятка природи місцевого значення «Сасівська» |
07.02.91. р., ДП “Золочівське ЛГ”, ЛОУЛМГ, Сасівське л-во, кв. 41 (в. 1, 4); кв. 42 (в. 1); кв. 44 (в. 4, 5, 7, 8); кв. 45 (в. 1, 2, 4-6); кв. 46 (в. 1) |
130 га |
|
12. |
Ландшафтний заказник місцевого значення "Верхобузький" |
22.12.95 р., селянська спілка ім. Коцюбинського, с. Колтів, Золочівський р-н |
324,0 га |
|
13. |
Заповідне урочище «Ліс в околицях Верхобужжя» |
09.10.84. р., ДП “Золочівське ЛГ”, ЛОУЛМГ, Сасівське л-во, кв. 51 (в. 3, 4), кв. 52 (в. 6) |
59 га |
|
14 |
Комплексна памятка природи місцевого значення "Памятка Пеняцька" |
11.02.97 р., ДП “Золочівське ЛГ”, ЛОУЛМГ, Пеняцьке, кв. 60 |
35,0 га |
|
15. |
Лісовий заказник "Підкамінь" |
22.12.98 р., ДП “Бродівське ЛГ”, ЛОУЛМГ, Підкамінське л-во, кв. 48, вид. 1 |
60,5 га |
|
16. |
Гідрологічний заказник "Пониківський" |
01.10.98 р., Пониківська і Черницька сільські Ради, Бродівськй р-н |
53,7 га |
|
17. |
Комплексна пам'ятка природи місцевого значення "Триніг" |
09.10.1984 р., ДП “Бродівське ЛГ”, ЛОУЛМГ Підкамінське л-во, кв. 45, вид. 12 |
5,5 га |
|
18. |
Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва "Підгорецький парк" |
29.01.80 р., Львівська картинна галерея, с. Підгірці, Бродівський р-н |
17,0 га |
|
Загалом: |
1984,75 |
||
2. ПРИРОДНІ УМОВИ І РЕСУРСИ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «ПІВНІЧНЕ ПОДІЛЛЯ»
Особливості рослинного покриву, тваринного світу й цінностей неживої природи регіону зумовлені особливостями його фізико-географічних умов. Територія національного парку знаходиться у межах геоморфологічних підрайонів Вороняки та Гологори, що є частиною Гологоро-Кременецького горбогірного ряжу.
Гологори й Вороняки є підрайонами Гологоро-Кременецького структурно-ерозійного кряжу, який, разом з ерозійно-денудаційною горбисто-грядовою височиною Розточчя, можна розглядати як регіон північно-західного Поділля. Він є північним уступом Подільсько∙височини, що обривається до зандрової рівнини Малого Полісся.
Національний природний парк розташований у середній частині цього горбогірного пасма, у найбільш горбистій і лісистій його частині. На його території абсолютні висоти становлять 380-440 м н. р. м. Це горбогірна територія розчленована долинами та ярами, які утворені верхів'ями рік Іква, Стир, Золочівка, Західний Буг з півночі, а Золотої Липи, Стрипи й Серета з півдня.
Від с. Підгірці до верхів'я р. Іква вздовж краю Поділля піднімаються гори Кам'яна (421 м н.р.м.) над с.Жарків, г.Високий Камінь над с.Голубиця, г.Підкамінська (403 м н.р.м.) над с.м.т.Підкамінь. На горі Кам'яній з'являються сарматські пісковики, які разом із сарматськими вапняками утворюють біля Підкаменя скелю, від якої починається Товтровий кряж Поділля.
У геологічному аспекті масив є палеозойським комплексом, який утворений силурійськими й девонськими осадовими породами, що підняті до 380-400 м н.р.м. Відклади палеозою поховані під сенонськими й сеноманськими білими мергелями, які, у свою чергу, вкриті відкладами третинного періоду (міоцену) у вигляді пісків, вапнякових мергелів, пісковиків, літотамнієвих вапняків. Ці породи перекриті шаром пісків та лесу різної потужності, що сформувалися в антропогені.
Геологічна будова регіону зумовлює характер сучасних відкладів порід. На території Гологоро-Кременецького масиву вони мають переважно осипний, обвальний, зсувний характер і представлені переважно продуктами руйнування крейдово-мергельних та вапнякових порід .
Північний край Поділля має низку геолого-геоморфологічних особливостей, які виділяють його серед інших частин не лише Волино-Подільської∙височини, але й усієї Східно-Європейської рівнини. Ця територія протягом неоген-антропогенового етапу розвитку зазнавала інтенсивних тектонічних рухів, сумарні амплітуди яких іноді перевищували 350-400 м. Через це північно-подільський уступ є одним з унікальних орографічних елементів Східно-Європейської рівнини.
У геологічній будові північно-західного краю Поділля беруть участь породи різного віку: верхньокрейдові, палеогенові, неогенові та антропогенові. Тому для процесів сучасного розподілу рослинного покриву, який становить найбільшу природоохоронну цінність у регіоні, особливе значення мають особливості рельєфу. Він має чітко виражену ступінчасту будову, представлену різновіковими денудаційними поверхнями, утворення яких зумовлене процесами педипленізації в умовах нерівномірних неотектонічних піднять північного краю Поділля. Формування цих поверхонь різними породами значною мірою впливає на розподіл елементів флори і формування екотопічних флорокомплексів, а також зумовлює наявність певної вертикальної поясності в∙їх розміщенні, що має прояв у структурі рослинності.
Нижня денудаційна поверхня вирівнювання займає найнижчу частину уступу. Вона положисто спускається до заплав сучасних річок й утворює над ними терасоподібний уступ 3-5 м заввишки, який збігається з рівнем перших надзаплавних (верхньоплейстоценових) терас річок Малого Полісся. У її формуванні беруть участь переважно крейдово-мергельні породи верхньої крейди, частково вкриті шаром торфу різної потужності, а також різнозернисті піски, як правило, з чіткими слідами перевіювання. Характерною особливістю нижньої денудаційної поверхні є відсутність лесових відкладів. Ця особливість, а також збігання з рівнем перших надзаплавних терас річок Малого Полісся свідчать про верхньоплейстоценовий (вюрмський) час формування. Завдяки близькому заляганню водоупорної кори вивітрювання крейдових порід, а у верхів'ях р. Західний Буг – підпору крейдових водоносних горизонтів, значна частина цієї поверхні заболочена. До неї приурочені гігро- й гідрофільні флороекотопічні комплекси боліт і болотистих лук. На ділянках з піщаними відкладами, що не зазнають надмірного зволоження, сформувалися борові комплекси на супіщаних слабодернових опідзолених ґрунтах. Значна частина цієї поверхні знаходиться у сільськогосподарському використанні.
Середня денудаційна поверхня вирівнювання відокремлена від нижньої уступом 15-20 м заввишки, який у деяких місцях інтенсивно розчленований ярами. Загалом вона слабохвиляста й дещо нахилена до нижньої денудаційної поверхні. Майже всюди вона "випрацювана" у верхньо-крейдових породах, лише у північно-східній частині регіону місцями зрізає кварцево-глауконітові піски неогену. До заглиблень у середній денудаційній поверхні вирівнювання (околиці с. Суховоля, м. Золочів та ін.) приурочені сліди неогену й палеогену, представлені уламками твердих порід (кварцевих пісковиків, булами мітотамнієвих вапняків тощо), які трапляються на верхньо-крейдових відкладах та у складі уламкового матеріалу ритмічно-шаруватих антропогенових утворень. Завершення формування середньої денудаційної поверхні вирівнювання належить до середнього плейстоцену. Це підтверджується наявністю горохівського викопного ґрунтового комплексу, який відповідає рис-вюрмському інтергляціалу (Boguckіj, 1972). У верхньому плейстоцені на середній денудаційній поверхні вирівнювання акумулювався лес, який непогано зберігся до теперішнього часу.
Відповідно до характеру відкладів на середній поверхні вирівнювання, залежно від експозиції схилів і кута їх нахилу, сформувалися сірі та темно-сірі лісові ґрунти, а також рендзини. До цих екотопів приурочені флороценотичні комплекси неморальнолісових світ і відповідні екотопічні флорокомплекси, а на ділянках з супіщаним субстратом представлені складні флороценотичні утворення з участю неморального, бореального і ксеротермофільного елементів. Значні площі цієї поверхні використовуються як орні землі або є перелогами різного віку.
Верхня денудаційна поверхня вирівнювання розміщується у підвершинній частині північно-подільського уступу, її фрагменти нерідко збігаються з відкритими долинами між верхів’ями річок басейнів Чорного й Балтійського морів, або з вершинами останців. Для неї характерна наявність палеогенових і, особливо, неогенових утворень, які збереглися у заглибинах мергельних порід або значно зменшені за потужністю внаслідок денудації. Від вершинної поверхні Гологоро-Кременецького кряжу верхня денудаційна поверхня відокремлюється чітким уступом висотою до 40-50 м і більше. Розчленований уступ спостерігається також у напрямку середньої денудаційної поверхні вирівнювання. Верхня денудаційна поверхня формувалася, очевидно, протягом нижнього плейстоцену.
До верхньої денудаційної поверхні приурочені комплекси неморальнолісових світ, а в умовах значної денудації неогенових відкладів на південних схилах сформувалися ксеротермофільні комплекси Pіneto-carіcetum humіlae, лучних степів та ксерочагарникових угруповань.
До поверхні Гологоро-Кременецького кряжу, що розміщена над північно-подільським уступом і сформована переважно неогеновими породами різного літологічного складу, приурочені, здебільшого, неморальнолісові комплекси, значна частина розорана.
Основні масиви локалізації угруповань ксеротермофільного ряду (лучних степів, петрофітних і близьких до них комплексів) приурочені до уступів південної експозиції, які відокремлюють верхню денудаційну поверхню вирівнювання від вершинної поверхні й від середньої денудаційної поверхні вирівнювання. Саме тут, в умовах близького залягання до поверхні материнської породи, наявні сприятливі гідротермічні умови для існування реліктового середньоєвропейського кальцитермофільного флороекотопічного комплексу екстразональних низькоосокових лучних степів. В аналогічних формах рельєфу на північних і східних схилах умови є сприятливими для неморальнолісових видів, зокрема фагетальної світи.
На території регіону, який згідно з районуванням П.М.Цися (1957), належить до ландшафтного району Східно-Подільського плато з лучними степами й островами дубових і букових лісів, можна виділити чотири типи ландшафтних місцевостей:
- заплавний, добре виражений у долинах річок Іква та Західний Буг. Урочища у цьому типі місцевості представлені, як правило, двома варіантами: осокових боліт, які місцями переходять у чорновільшняки, а також різнотравних лук, приурочених до найбільш піднесених ділянок;
- прирічковий тип місцевості, який об'єднує схили річкових долин, яри, байраки, балки, які розтинають ці схили;
- пануючим типом місцевості є останцево-водороздільний. Головними елементами рельєфу тут є столоподібні останці, розділені широкими балками та ярами;
- фрагментарно, на незначних площах району Золочівсько-Колтівської улоговини спостерігається дюнно-грядовий тип місцевості, для якого характерна наявність піщаних дюн і гряд, які чергуються з міжгрядовими западинами.
Клімат, як сукупність погодних умов, що сформувалися на конкретній територі∙внаслідок тривалого історичного періоду, є важливим компонентом ландшафту і значною мірою визначає особливості формування та якісно й кількісно∙структури рослинного покривуй тваринного світу. Крім того, клімат є важливим чинником, що визначає рекреаційну й бальнеологічну цінність певної території, що особливо важливо для національного природного парку, зважаючи на його рекреаційну функцію.
Згідно із загальним (генетичним) кліматичним районуванням земної кулі, Північно-Східної Євразії та України (Алисов, 1950, 1957; Щербань, 1984) територія парку належить до рівнинної (лісової та лісостепової) підобласті атлантико-континентальної області кліматичної зони помірних широт. У її межах переважають процеси переносу атлантичних повітряних мас з їх наступною трансформацією у континентальні .
Основними циркуляційними факторами, що формують клімат Подільської височини, зокрема північно-західної частини, є відроги азорського та сибірського антициклонів, а також південні сектори атлантичних і північні окраїни південних .У зв’язку з цим переважають вітри західних та північно-західних напрямків, насичені вологою.
За рівнем теплозабезпеченості більша частина території належить до зони із сумою активних температур 2400 – 3200оС. Об'єм сумарної сонячної радіації, що надходить за рік, становить близько 92 ккал/см2 і найбільше надходження припадає на липень (Проць-Кравчук, 1972). Радіаційний баланс становить 40-50 ккал/см2 (Гук та ін., 1958). Основний період вегетації тривалий (148-180 днів), причому безприморозковий період збігається з ним або дещо довший.
За коефіцієнтом атмосферного зволоження (КЗ) територія належить до вологих (КЗ = 0,67-1,10), ймовірність сухих і посушливих років (КЗ < 0,55) близько 3 % (Проць-Кравчук, 1972).
Річна сума опадів становить 500-600 мм, безпосередньо в центральній частині проектованої території парку (за даними станції м. Золочів) – 579-767 мм. За три літні місяці випадає до 40%, а за зимові – лише 17% річної норми опадів. Найбільша кількість опадів припадає на червень-липень. Як для річних, так і місячних мінімумів опадів характерна значна мінливість за роками (табл. 3.2.1.).
Таблиця 2.
Основні кліматичні показники для території проектованого національного природного парку та суміжних територій (Проць-Кравчук, 1972; Шашко, 1985).
|
Показники |
||||||
|
Континентальність |
- |
137 |
- |
- |
- |
148 |
|
Сума активних температур, оС |
2300 |
2310 |
2480 |
2400 |
2460 |
2460 |
|
Температура найтеплішого місяця, оС |
17,3 |
18,8 |
18,0 |
18,2 |
18,3 |
18,6 |
|
Температура найхолоднішого місяця оС |
-4,1 |
-3,8 |
-4,4 |
-4,9 |
-5,5 |
-5,6 |
|
Опади, мм/рік |
718 |
678 |
705 |
642 |
624 |
565 |
Таким чином, для території проектованого парку характерний помірно континентальний (К = 137-167), помірно вологий клімат, що має прояв у помірно м’якій, помірно сніжній зимі та помірно теплому, відносно вологому літі.
Клімату піднятого краю Подільської височини і, зокрема, території парку, порівняно з прилеглими рівнинними територіями, притаманні деякі особливості. Вони полягають насамперед у деякому зниженні зимових – середня температура січня -4,5 - -5оС, а також літніх температур – середня температура липня 17,0-18,5оС . На особливості температурного режиму істотний вплив мають особливості мікро- та мезорельєфу, що значною мірою відображається на структурі рослинного покриву.
За агрокліматичним районуванням (Шашко, Покровская, 1985) досліджувана територія зарахована до Західної підпровінці∙Української лісостепової провінції Лісостепової зони. Для неї характерні напіввологий кліматичний режим з середньою забезпеченістю теплом в умовах панування сірих лісових опідзолених ґрунтів, та вилугуваних, або карбонатних, малопотужних чорноземів та їх похідних.
Важливою особливістю мікроклімату горбогірних територій північного уступу Подільської височини і, зокрема, території парку, є те, що, крім зазначених вище відмінностей температурного режиму піднятого краю Подільської височини, істотне значення для формування клімату регіону має взаємодія пануючих вітрів, насичених вологою, з позитивними формами рельєфу. Оскільки під час інтенсивного випадання опадів навітрені схили можуть отримувати до 100-200% додаткової вологи від кількості, що випадає на горизонтальну поверхню (Щербань, 1984), річна сума опадів для Гологоро-Кременецького масиву перевищує суміжну рівнинну (Мале Полісся) на 50-80 мм. Ця особливість мікроклімату регіону впливає також на формування термічного режиму, що залежить від співвідношення складових теплового балансу. Саме це сприяє панівній ролі неморальнолісових флороценокомплексів, зокрема фагетальної світи (букових лісів), та відповідних флористичних комплексів у рослинному покриві регіону.
За мікрокліматичним районуванням України (Щербань, 1968, 1984) територія парку, у межах кліматичної зони помірних широт, належить до мікрокліматичної підобласті західного схилу Подільської височини області схилових частин височин, та, частково, Західно-Бузької підобласті мікрокліматичної області річкових водотоків і заплавних долин.
Таким чином, особливості географічного положення території парку в межах центральної частини північно-західного Поділля і, зокрема, Вороняків, специфіка її геологічної і геоморфологічної будови зумовлюють відмінність мікрокліматичних показників регіону від таких на прилеглих територіях. Мікроклімат стає більш м'яким і вологим, що сприяє розвиткові неморальнолісових комплексів фагетальної світи (зокрема, букових лісів), а на добре інсольованих стрімких схилах південних експозицій наявні умови, сприятливі для термофільних елементів степового, петрофільного та ксеротермно-чагарникового типів рослинності, угруповання яких насичені значною кількістю рідкісних видів. Різноманіття рослинного покриву зумовлює особливості й багатство тваринного світу, зокрема безхребетних і мікромамалій.
2.3. Ґрунтовий покрив території та його природоохоронна цінність
Регіон, у якому розташований проектований парк, належить до суббореального поясу ґрунтотворення, який охоплює переважно молоді ґрунтові зони, які сформувалися у післяльодовикові епохи, або дещо раніше, у пліоцені. Ґрунти території є нейтральними або лужними суббореального помірно-теплого клімату. Загальною їх особливістю є насиченість органічної речовини основами, її міцний зв'язок із мінеральною частиною ґрунту, добре розвинений гумусний горизонт з його рівномірним зменшенням до нижніх шарів профілю (ізогумусний).
Основною материнською породою ґрунтів регіону є лес, а в місцях виходу на денну поверхню – елювій або делювій крейдяних мергелів, третинних вапняків, пісковиків та пісків, місцями балтські щільні глини .
Крім того, балтські глини як материнські породи, а також підстилання лесу водонепроникними щільними породами (глини, мергелі, вапняки, пісковики) в умовах порівняно вологого клімату сприяють надмірному поверхневому зволоженню й оглеєнню ґрунтів .
Відповідно до агрогрунтового районування України (Вернандер, Тютюнник, 1986) територія парку належить до складу Західнолісостепової провінції Лісостепової зони. Ґрунти в ній представлені переважно похідними чорноземів, сірих лісових ґрунтів та близьких до них типів. Ця провінція вичленовується за особливостями кліматичних умов. Клімат найвологіший і м'який у межах рівнинної частини країни. У зв'язку з тим, що кількість опадів дещо перевищує величину випаровування і водний режим наближається до промивного, ґрунти набувають деяких специфічних рис. Сірі лісові ґрунти, які представлені в регіоні всіма відмінами спектру підтипів, значною мірою опідзолені, кислуваті, відносно мало насичені кальцієм. Вони містять підвищену кількість оксидів, фосфатів, що надає їх ілювіальним горизонтам червонуватого відтінку, який є ознакою наявності як підзолистого, так і буроземного процесів ґрунтотворення, що відбуваються одночасно. Чорноземи мають тенденцію до оглеєння нижніх горизонтів, однак зберігають високу родючість (Вернандер, 1986).
У регіоні наявні таки типи ґрунтів: чорноземи опідзолені; темно-сірі, сірі та світло-сірі опідзолені на лесах і балтських глинах, відповідно, глеюваті, поверхнево оглеєні, глейові; дерново-карбонатні на елювії і делювії мергелів, вапняків, карбонатних пісковиків; карбонатні чорноземи на лесах та лучно-чорноземні ґрунти. Характерною особливістю Гологоро-Кременецького масиву і території парку зокрема, є утворення на максимальних підняттях рельєфу ґрунтів, аналогічних Прикарпатським: поверхнево оглеєних та глейових – підзолів, дерново-підзолистих, дернових опідзолених, чорноземовидно опідзолених. Ці ґрунти є надлишково зволоженими аналогами, відповідно, світло-сірих, сірих, темно-сірих опідзолених і чорноземів опідзолених.
Стійкішими до антропогенного впливу є ґрунти, які утворилися на позитивних формах рельєфу. Лісові сірі, темно- й світло-сірі ґрунти досить стабільні й порівняно легко витримують навіть постексцизійні сукцесії не змінюючи істотно своїх фізико-хімічних властивостей. Однак, за суцільного вирубування букових деревостанів, особливо на схилах крутизною понад 15 градусів, спостерігається інтенсивний поверхневий змив ґрунту, який призводить до збіднення гумусного горизонту, зменшення його потужності, а іноді й повного руйнування з оголенням материнської породи та утворенням вираженого ерозійного мезорельєфу (околиці сіл Грабово й Опаки Золочівського р-ну, Пеняки Бродівського р-ну та ін.).
Чутливіші до денудаційного впливу ґрунти чорноземного генетичного ряду, особливо так звані рендзини – дерново-карбонатні чорноземовидні ґрунти, які утворилися під лучно-степовими угрупованнями на схилах південних експозицій. Формування їх у специфічних екологічних умовах: мала потужність шару дрібнозему та його висока скелетність, близьке залягання монолітних материнських порід, які мають високу теплоємність, низька гігроскопічність субстрату, висока інсольованість екотопів тощо, зумовлює низьку стійкість до руйнування дернини. Надмірний випас, розорювання, регулярне випалювання призводять до інтенсивної поверхневої та лінійної ерозії, змиву родючого шару, підвищення скелетності й поступової деградації.
За даними оригінальних досліджень, проведених в Інституті екології Карпат НАН України, у процесі деградації відбуваються такі зміни показників грунту: зменшується вміст гумусу внаслідок його "спрацювання", вимивання і змивання, дещо збільшується вміст поглинутого Mg у верхньому шарі ґрунту за практично незмінного вмісту Са, що пояснюється меншою рухливістю останнього. Істотно знижується родючість: вміст рухливих форм фосфатів і калію зменшуються на 35-40%. Що стосується валових N, P, K, то їх вміст на кінцевих стадіях сукцесії, особливо у випадках використання території під оранку дещо зростає внаслідок внесення органічних і мінеральних добрив.
Таким чином, ґрунтовий покрив території парку відзначається значною строкатістю і різноманітністю типів. У поєднанні з рештою екологічних факторів ландшафту особливості ґрунтового покриву певною мірою визначають специфіку рослинного покриву регіону, наявність у його складі низки цінних у природоохоронному відношенні видів та угруповань, а відтак певною мірою, впливає й на видовий склад фауни. активних заходів охорони, а такох під час функціонального зонування території проектованого національного парку та визначення режимів у зонах заповідній та регульованої рекреації.
3. РОСЛИННИЙ ПОКРИВ І ТВАРИННИЙ СВІТ
Рослинний покрив Волино-Поділля розвивався з кінця міоцену після відступу вод Сарматського моря.
У час пізньотретинних похолодань і в перше (ліхвінське) зледеніння у цьому регіоні сформувався сосновий лісостеп, який знаходився за "тундровою" зоною, що розміщувалася безпосередньо поблизу льодовика. Цей лісостеп був представлений березово-сосновим рідколіссям з ділянками степів ковилово-полинно-низькоосокового типу (Паришкура, 1977).
На думку Д.К.Зерова (1952) під час дніпровського (риського) зледеніння на півдні Волині та в Гологоро-Кременецькому масиві сформувалася тундра з гляціально-дріасовою флорою, яка складалася з арктичних, степових та аркто-альпійських видів.
У період валдайського зледеніння рослинний покрив був представлений сосновими лісами, що чергувалися з широколистяними (Gajewskі, 1937; Пашкевич, 1972).
Таким чином, за часів останнього зледеніння на Поділлі, зокрема в його північно-західній частині, сформувався лісостеповий ландшафт.
Таким чином, Подільська височина загалом, і північне Поділля зокрема, з одного боку були регіонами, у яких перехрещувалися міграційні шляхи елементів лісових флороценотичних комплексів третинного періоду (
У голоцені відбувся поступовий просторовий перерозподіл рослинного покриву Поділля, як і України загалом, та його наближення до сучасного вигляду.Природні зміни кліматичних умов на Волино-Поділлі в голоцені відбувалися від досить континентального клімату раннього голоцену до достатньо вологого середнього та м'якого й вологого пізнього голоцену .
Наведені вище положення дають можливість зробити висновок про те, що надзвичайне флористичне багатство регіону й території національного природного парку, зумовлене участю низки географічних флористичних елементів, а також наявністю у рослинному покриві реліктових формацій , що пояснюється з одного боку міграційним характером флори регіону .
Отже, формування фітобіоти Волино-Поділля і, зокрема, Вороняків відбувалося протягом тривалого історичного часу. Серед цих видів є велика кількість рідкісних і зникаючих, потребуючих особливо охорони.
Ліси на території парку представлені світлохвойними, широколистяними та дрібнолистяними формаціями.А пам ятка природи , «Триніг»,розташована у буковому лісі.
Флора парку нараховує 1086 таксонів видового рангу, що належать до 466 родів та 113 родин. В загальнiй структурi флори парку за зональними типами ареалiв переважають види, що тяжiють до пiвденних, помiрних, помiрно-теплих i теплих зон (565 видiв, 52,0%), тодi як види, ареали яких тяжiють до холодних i помiрно-холодних зон становлять 41,2% .
4. Комплексна памятка природи
"Геологічно-ботанічна ділянка під назвою «Тринiг»"
1. Заповiдна категорія: комплексна пам'ятка природи місцевого значення
2. Назва природоохоронного об’єкту: "Тринiг"
3. Дата створення i підпорядкованість: 09.10.1984 р., ДП «Бродівське лісове господарство» ЛОУЛМГ
4. Площа: 5,8 га
5. Мiсцеположення (мiсцезнаходження):
а) адміністративне:
область – Львiвська,
район – Бродiвський,
населений пункт – смт. Пiдкамiнь,
лiсгосп – Бродiвський,
лiсництво – Пiдкамiнське, квартал 45, видiл 12
б) природно-географiчне:
ландшафтний район – Подiльський,
геоморфологiчний район – Гологоро-Кременецький,
зоогеографiчний район – Подільський
Географічні координати:
49º 56' 51'' пн. ш.; 25º 11' 47'' сх. д.
Мета створення згідно з Рішенням ЛОР №495 від 09.10.1984 р.: Створено рішенням облвиконкому від 02.10.1970, № 634 з метою збереження в природному стані в наукових, природоохоронних та естетичних цілях окремого унікального природного об’єкту «Скелі» і всього комплексу рослинного світу на території, яка охороняється.
Для збереження природних комплексів грядового елементу ландшафту з відслоненнями сарматських карбонатних пісковиків у вигляді оригінальних форм вивітрювання дуже мальовничої унікальної форми (столоподібний останець на трьох «ногах»-опорах) з елементами регіонально рідкісної наскельної рослинності й біогеоценозами букових лісів північно-подільського типу.
6. Природнi умови природоохоронного об’єкту:
а) геологiчнi вiдклади (корiннi; четвертиннi, їхня лiтологiя) – виходи на денну поверхню пiсковика сарматського (середньозернистого)
б) домiнантний тип рельєфу – вододiльна поверхня овальної форми з крутими схилами пiвнiчної та пiвденної експозицiй
в) домiнантний тип ґрунту – сiрий лiсовий на супiсках
г) домiнантні фітоценози – бучина зеленчукова
д) домiнантні зооценози – фонові для регіону
е) домiнантні природнi комплекси – бучина зеленчукова вододiльної поверхнi на сiрих лiсових супiщаних ґрунтах
і) таксацiйна характеристика лiсових насаджень – 5Бк4Б1Яівр+Яв ярусiв 1 вис. 12 м, дiам. 14 см., вiк 29 рокiв, бонiтет 1, тип умов Д2, тип лiсу ДГБ
7. Характеристика господарського використання прилеглих територій: об’єкт оточений лiсами подiбного складу
8. Природоохоронна оцiнка заповiдного об’єкту:
а) бiоценотична репрезентативнiсть об’єкту – представлені типові для регіону природні комплекси фагетального комплексу.
б) натуральнiсть i рiзнорiднiсть фiтоценозiв – бучина зеленчукова i грабняк зеленчуковий на мiсцi дубових бучин
в) наявнiсть унiкальних фiтоценозiв – типові угруповання букових лісів регіону, елементи регіонально рідкісної наскельної флори.
г) фiтосозологiчна категорiя раритетних фiтоценозiв – відсутня.
д) наявнiсть рiдкiсних видiв (1. червонокнижнi; 2. ендеми; 3. релiкти; 4. погранично ареальнi види; 5. види, що зазнають iнтенсивного знищення) – 1 – коручка морозниковидна – дуже рiдко
е) ступiнь збереженостi природи (добре, середньо, слабо) – слабо
є) значення об’єкту для мисливської фауни – незначне
ж) природоохороннi функції – збереження типових для регіону лісових угруповань неморально-лісового флороценотипу.
з) наукове i господарське значення – фонове для регіону.
i) демонстрацiйне (еталонне) значення – може слугувати моніторинговим полігоном для дослідження процесу експансiї бука й формування бучин на Гологоро-Кременецькiй грядi
9. Режим утримання:
а) режим утримання до i пiсля заповiдання об’єкту – задовiльний
б) санiтарний стан екосистем – задовiльний
в) здатнiсть до відновлення – задовільна
г) антропотолерантнiсть, толерантнiсть до несприятливих природних явищ – висока
д) рекомендований режим утримання – заповiдний з регульованим менеджментом
10. Рекомендацiї щодо збереження заповiдного статусу:
а) оцiнка вiдповiдностi наявнiй заповiднiй категорії –
б) змiни в територiальнiй структурi природоохоронного об’єкту (межi, забезпечення репрезентативностi, ландшафтно-геохiмiчна автономнiсть) –
в) охоронна зона природоохоронного об’єкту – відповідає заповідній категорії. Доцільно розглянути можливість розширення території з охопленням усієї грідової поверхні з подальшим включенням до складу проектованого НПП «Північне Поділля» у складі заповідної зони з регульованим режимом.
г) роль в системi заповiдного фонду регiону (ПЗФ) – має значення як потенційний елемент регіонального екокоридору й осередка типового біорізноманіття фагетальних екосистем північного Поділля.
д) можливостi використання для наукових, господарських, пiзнавальних, демонстрацiйних цiлей – може бути об’єктом фонового моніторингу динамічних тенденцій букових лісів регіону.
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку