Туристичні ресурси Антарктиди

Підготувала Студентка групи ГК21 МЗБілоконенко Дар'я Туристичні ресурси Антарктиди

Вступ Розвиток антарктичного туризму відбувається у доволі складних природних і правових умовах, а також в умовах значної просторової віддаленості Антарктики, її відносної ізольованості від основних регіонів світу. На південь від 60° південної широти діє Договір про Антарктику. У 1959 р. укладено міжнародний договір, за яким материк Антарктида не належить жодній державі. Учасники Договору про Антарктику ухвалили Правила поведінки для 14 визначених туристичних стоянок, території яких чітко окреслені та межі яких не можна перетинати. У1991 р. створена Міжнародна асоціація антарктичних туроператорів, яка налічує понад 80 компаній. Дії цих туроператорів постійно і жорстко контролюються з метою повного виконання процедур висадження на берег і суворого дотримання кодексу поведінки під час перебування в Антарктиді.

Етапи становлення туризму в Антарктиді: Час зародження антарктичного туризму припадає на середину 50-х років XX ст. Початковий етап тривав до 1969 р. З 1970 по 1991 p. відбувалися становлення, швидкий розвиток і відпрацювання міжнародних механізмів регулювання туристичних потоків і контролю за рекреаційно-туристичною діяльністю. З 1991 р. почався сучасний етап розроблення і реалізації екологічно орієнтованої стратегії розвитку антарктичного туризму.

Туристів з усього світу, які хотіли б відвідати Антарктиду, спочатку доставляють до базових міст-портів Південної півкулі. Тут туристи з усієї планети чекають відправлення до Антарктиди. До них належать: Хобарт (Австралія), Ушуайа (Аргентина), Пунта-Аренас (Чилі). Основними регіонами світу, звідки спрямовуються більшість туристів, є Північна Америка, Західна Європа, Австралія. Серед країн світу лідерами антарктичного туризму є найрозвинутіші, з високим рівнем доходів на одну особу держави, такі як США, Німеччина, Велика Британія та Австралія. Ця четвірка забезпечує понад 75 % туристичного потоку до макрорегіону. Інші багаті держави, такі як Японія, Канада, Нідерланди, Швейцарія і Швеція, генерують близько 14% туристів. Решта, припадає ще на 53 країни.

Понад 90% усіх туристів прибуває до цього макрорегіону суднами в режимі морських круїзів. Щороку спостерігається приблизно на 10-15% зростання кількості бажаючих таким чином потрапити в Антарктику. Більшість туристів відвідує Антарктичний півострів і субантарктичні острови у літній час. Специфічний антарктичний тваринний світ поєднується з температурами вище 0 °С у цей період і розміщенням регіону північніше за смугою постійної плавучої криги. У Східній Антарктиці постійно зростає обсяг перевезення туристів авіаційним транспортом. Авіаційний туризм має багато переваг над морським. Нижчі ціни від круїзних, менша тривалість подорожі, можливість із повітря оглянути внутрішні райони крижаного материка все більше роблять авіатуризм конкурентоспроможним у цьому макрорегіоні.

Нині визначено і нанесено на карту сотні туристичних об'єктів Антарктики, які вже реально використовуються або можуть бути використані в майбутньому з рекреаційною метою. До них належать нинішні або законсервовані науково-дослідні станції різних країн, аварійні бази, пам'ятні хрести, меморіальні дошки, кам'яні піраміди з надписами, моноліти, місця поховань, уламки суден, залишки споряджень китобійних експедицій тощо.

Основні історичні місця і пам'ятки Антарктики, що відвідуються туристами

Історичні місця і пам’ятки в районі моря Росса За останнє десятиліття зростає кількість тематичних круїзів від портів Австралії та Нової Зеландії до моря Росса. Ключовими складовими такого туру є відвідування збережених до цього часу чотирьох дерев’яних будівель (хатин) і пов'язаних з ними реліквій, залишених першими наземними експедиціями Карстена Борхгревінка, Роберта Фалькона Скотта та Ернста Шеклтона. Серед цих будівель є найстаріша в Антарктиці, яка закладена на мисі Адер у 1899 року учасниками Британської антарктичної експедиції під керівництвом Карстена Борхгревінка. Будівля розрахована на 10 осіб і спроектована для забезпечення першої зимівлі на материку. Поряд з базою знаходиться перша могила в Антарктиці – кам’яний валун з хрестом та меморіальною дошкою, що вказує на місце поховання учасника експедиції, норвезького біолога Ніколая Хансона.

З метою урізноманітнення програми туру, на шляху до острова пасажири круїзних суден мають змогу побачити поштовий стовп на мисі Уодворт, встановлений Робертом Скоттом 1902 р. Це металевий циліндр, прикріплений до червоної палиці на висоті 8 м над рівнем моря.   Маршрут суден також проходить повз острів Інекспрессібл. Тут у затоці Терра Нова знаходилась вирубана у 1912 р. льодяна печера, у якій перезимувала Північна партія Віктора Кемпбелла, що входила до складу Британської антарктичної експедиції .    Далі на південь, на мисі Геології знаходиться частково збережений “Гранітний притулок” – кам’яна споруда, зведеної у 1911 р. як польова кухня для членів другої геологічної партії Гриффіта Тейлора у складі тієї ж Британської експедиціїї. Стіни притулку з трьох сторін складаються з гранітних валунів, а дах зі шкур тюленів підтримували сани.   Безпосередньо на самому острові Росса особливо цінними для організації історичного туризму є збережені до цього часу три будівлі різних експедицій, серед яких виділяються штаб і складські приміщення на мисі Хат .    Друга будівля на острові Росса зведена у 1911 р. на мисі Еванс – саме з цього місця Роберт Скотт розпочав свій фатальний перехід до Південного полюса. З експедицією 1910-1913 рр. також пов’язані залишки кам'яної будівлі на мисі Кроз’єр , зведеної у 1911 р. партією Едварда Уілсона під час зимового походу за яйцями імператорських пінгвінів. Крім того, за час проведення експедицій Скотта на острові Росса зведено низку пам’ятних хрестів на місцях загибелі членів його експедицій. Третя вціліла будівля на острові Росса споруджена на мисі Ройдс у лютому 1908 р. членами Британської експедиції 1907-1909 рр. під керівництвом Ернста Шеклтона.    Унікальність зведеної будівлі полягає у комплексному поєднанні лабораторії наукових досліджень, кінських стаєнь та автомобільного гаража.

Історичні місця і пам’ятки в районі Антарктичного півострова Незважаючи на зростаючий турпотік до Східної Антарктики, більшість туристів (понад 90 %) бере участь у полярних круїзах в район Антарктичного півострова, де, як зазначалось, зосереджена найбільша кількість історичних місць та пам’яток героїчної доби вивчення Антарктики. Причому, з метою урізноманітнення програми круїзу, загально прийнятою є практика включення до турпродукту відвідувань історичних пам’яток субантарктичних островів. Такими є китобійна база та могила Ернста Шеклтона на острові Південна Георгія. Особливо привабливими для історичного туризму є Південні Шотландські острови, серед яких за кількістю відвідувань виділяються, насамперед, острови Гринвіч та Десепшн.  Одним з найбільш відвідуваних географічних об’єктів за останні 15 років є затока Уейлерс острова Десепшн. До складу цього історичного місця входять залишки усіх об’єктів, які знаходились на березі затоки до 1970 року, включаючи об’єкти, що мають відношення до початку китобійного промислу 1906-1912 років; залишки норвезької китобійної станції “Гектор”, заснованої у 1912 році, і всі артефакти, пов’язані з діяльністю цієї станції, що проіснувала до 1931 року; об’єкти наукової і картографічної діяльності Великої Британії 1944-1969 років; руїни чилійської метеорологічної та вулканологічної станції в бухті Пендулум, що була зруйнована в результаті виверження вулкану у 1967 та 1969 роках. Рухаючись далі на південь вздовж західного узбережжя Антарктичного півострова, туристи мають можливість побачити маяк “Прімеро де Майо” .  Без перебільшення можна стверджувати, що кульмінацією більшості антарктичних турів є відвідування ранніх британських наукових баз, що функціонують зараз як музеї.

Потенційні ресурси антарктичного туризму Прибережні території Антарктики та суміжні острови, крім історичних місць і пам’яток, відзначаються ще одним класом антропогенних об’єктів – діючими науковими станціями, що зведені вже у постгероїчну добу освоєння регіону. Сьогодні більшість станцій залишаються непривабливими для пасажирів історичних турів через те, що це відносно молоді споруди без необхідного “історичного наповнення”. Разом з тим, окремі наукові станції вже починають розглядатись як опорні точки маршрутів науково-пізнавального характеру.   Такою є українська станція “Академік Вернадський”, яку кожного антарктичного літа відвідують кілька десятків суден. Для них українські вчені проводять екскурсії по наукових лабораторіях із передовим науковим обладнання вітчизняного виробництва.    Станція має особливу наукову історію – на ній накопичено найдовші безперервні ряди наукових даних з 1947 року. Основним науковим досягненням, здійсненим на приладах станції, є відкриття так званої “озонової діри” над Антарктикою у 1985 році. Ця обставина зумовила те, що дана станція увійшла в число із 17-ти наземних станцій Південного полярного регіону, які були включені у   Відкриття на станції у 1995 році пункту поштового зв'язку Київської міської дирекції "Укрпошти" може стати своєрідною альтернативою британському Порт-Локрою. Крім того, станція відзначається також подійними ресурсами соціально-культурного значення. Зокрема її відвідувачами були Девід Вільсон, Джон Ріджуей (британський мандрівник, який першим перетнув Атлантичний океан), Дон Уолш, який на батискафі вперше спускався у Маріанську западину.