Тварини в міфах, релігіях та символах

УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

БЕРЕЗАНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

ТВАРИНИ В МІФАХ,  РЕЛІГІЯХ ТА

СИМВОЛАХ

Посібник для вчителів та учнів

(доповнений та перероблений)

                                                               автор

                                                               Маховський Микола Володимирович

                                                               вчитель біології та хімії

                                                               Березанського ліцею №3

                                                               Березанської міської ради

                                                               Київської області

2023

Зміст

Вступ.

І. Тварини в міфах, релігіях та символах

  І.1 Тип Кишковопорожнинні

  І.2  Тип Кільчасті черви

  І.3  Тип Членистоногі

  І.4  Тип Молюски

  І.5  Надклас Риби

  І.6  Клас Земноводні

  І.7  Клас Плазуни

  І.8  Клас Птахи

  І.9  Клас Ссавці

  І.10  Міфічні тварини

ІІ.  Алфавітний покажчик назв

  Список використаних джерел

Анотація

Тема досвіду: Удосконалення форм і методів використання міжпредметних зв’язків на уроках і в позаурочний час

Об’єкт досвіду: Маховський Микола Володимирович, 1964 року народження, вчитель біології, вища кваліфікаційна категорія, старший вчитель с.Садове, Баришівський р-н, Київська обл.

Практична значимість: робота рекомендується для використання вчителями біології при вивченні окремих представників царства Тварини з метою викликати інтерес до вивчення предмета, встановлення походження назв, для ознайомлення із традиціями предків. Деякі матеріали зможуть використати при підготовці до уроків вчителі української літератури (міфологія, демонологія), світової літератури (міфологія), хімії (алхімічний період розвитку науки), історії, народознавства, християнської етики та для підготовки і проведення позакласних заходів. Наведена інформація може бути використана для загального розвитку, розширення світогляду широким колом читачів. Можливо, стане поштовхом для них до більш глибокого вивчення міфів, легенд, історії в цілому.

Вступ

   Спочатку свого існування людина мала тісний зв'язок з природою. Перш за все тому, що вона сама є частиною природи. Кожний день її існування був сповнений надзвичайними подіями і враженнями: дивні істоти, незвідані куточки  - це, як і багато інших незрозумілих природних явищ та подій у суспільстві, викликало необхідність створення оповідок, в яких людина за допомогою надприродного намагалася пояснити їх існування. Так зародилися міфи, легенди, релігії світу. Вони складають історичне підґрунтя культури кожного етносу. Але у багатьох народів, крім богів, були особливі священні тварини, яким поклонялись, яких пильно оберігали. З давніх-давен тварини вважалися супутниками людини: вони давали їжу, захищали, були друзями, або навпаки – своїм виглядом викликали жах. Іменами таких тварин називали сузір’я. Хто не знає сузір’я Великої Ведмедиці чи Лева?

    В деяких древніх племен існував тотем – тварина, від якої (як вважалось) походить це плем’я. Подібні тотеми існували серед індіанських племен, в африканських родових общинах, серед аборигенів Австралії та слов’янських народів. Індіанці та австралійці називали свої племена за іменем тотему: рід Вовка, рід Ящірки і навіть рід Равлика. Всі вони шанували цю тварину і вважали богом. Полювання на неї було заборонене, а того, хто насмілювався порушити заборону, жорстоко карали або із ганьбою виганяли з племені. До наших днів збереглися деякі народні перекази, пов’язані із походженням першої людини від різних тварини.

    У багатьох країнах таке поклоніння і повага до певних тварин залишились  до сьогоднішнього дня. Так в сучасній Індії і досі поклоняються корові, і не дивно, адже ця тварина годує людей своїм молоком, сиром, сметаною та іншими молочними продуктами.  В наш час вважають, що кішки, особливо триколірні, приносять в дім щастя. Досить тільки погладити таку кішку – і всі твої мрії збудуться. А от її чорна родичка – символ нечистої сили, впала в немилість.

   Різні народи мали свої обереги, талісмани, які мали зв'язок з тваринами. Так англійці вважали, що зуб борсука принесе удачу в картярській грі – це привело до винищення тисяч цих невинних істот. Слов’янські народи як талісман використовували шерсть борсука. Норвежці вірили, що частина копита бугая зробить будь-кого спритним мисливцем. Павучок, захований в кишені, допомагав надбати статок ірландцям. У наших предків-слов’ян відношення до тварин і птахів було різним: ворон, сова, галка, лисиця, миша та ящірка були атрибутами нечистої сили, а півень, бджола, ведмідь та вовк втілювали в собі світле начало і тому були оберегами від нечисті.

  У цій роботі відсутні перекази міфів та легенд, але  зроблено їх аналіз на предмет присутності представників тваринного світу. Крім тварин, які існують у природі, окремим розділом представлені міфічні істоти-гібриди – кінь із крилами (пегас), лев із головою людини (сфінкс), кінь із торсом людини (кентавр) та інші. Вони з’явились для того, щоб нагнати більшого жаху, або щоб наділити той чи інший символ ширшим спектром можливостей (грифон втілює силу лева і орла).

   Посібник містить велику кількість ілюстраційного матеріалу у вигляді зображень тварин та їх символів, що робить його більш практичним та доступнішим у розумінні.

   Робота рекомендується для використання вчителями біології при вивченні окремих представників царства Тварини з метою викликати інтерес до вивчення предмета, встановлення походження назв, для ознайомлення із традиціями предків. Деякі матеріали зможуть використати при підготовці до уроків вчителі української літератури (міфологія, демонологія), світової літератури (міфологія), хімії (алхімічний період розвитку науки), історії, народознавства, християнської етики та для підготовки і проведення позакласних заходів. Наведена інформація може бути використана для загального розвитку, розширення світогляду широким колом читачів. Можливо, стане поштовхом для них до більш глибокого вивчення міфів, легенд, історії в цілому.

   Матеріал поділений на розділи відповідно до  класифікації тваринного світу. Для зручності користування читачами, які не ознайомлені із систематикою тварин, в кінці роботи запропонований алфавітний покажчик назв.

ТВАРИНИ В МІФАХ, РЕЛІГІЯХ  ТА СИМВОЛАХ

Тип Кишковопорожнинні (Жалкі)

   Медуза – одна із життєвих форм кишковопорожнинних . У грецькій міфології – це одна із трьох жахливих сестер Горгон, чия зовнішність була настільки жахливою, що кожний, хто кидав на неї погляд, миттю перетворювався на камінь. У неї були широко розкриті очі, ікла замість зубів та змії замість волосся (асоціюються із щупальцями медуз, які містять жалкі клітини). Хоча Медуза і була обезголовлена Персеєм, але і після смерті її голова  не втратила здатності перетворювати людину на камінь. Це і було причиною використання її на щитах воїнів та у вигляді захисного талісману.

   Античні міфи розповідають про те, що богиня війни Мінерва, будучи захисницею Персея, розмістила голову Горгони на своїй егіді – плащі із шкіри кози, облямованої зміями. В пізнішому мистецтві голова Медузи-Горгони – розпізнавальна емблема щита Міневри.

   А от талісман у вигляді звичайної нам медузи завжди допоможе уникнути конфліктних ситуацій, наділить пластикою, грацією, красою жестів. Заспокоїть  і посприяє набути рівноваги навіть у найскладніший момент життя.

  Гідра – кишковопорожнинна тварина, наділена здатністю до регенерації. На верхній частині тіла міститься віночок із щупалець. Завдяки цим характерним рисам і утворилася її назва. А основа цього – міф про лернейську Гідру, чудовисько, породжене бридким і потворним Тифоном та Єхидною, яка була наполовину – прекрасна жінка, наполовину – змія. У Гідри згідно з Діодором було сто голів, згідно з Симонідом – п’ятдесят, і згідно з найбільш визнаною думкою Аполлодора – дев’ять. Але найжахливішим у цієї тварі було те, що варто було відрубати одну голову, як на її місці відростали дві інші. Легенда говорить, що голови були людськими, а середня із них вважалася безсмертною. Дихання Гідри отруювало воду і випалювало посіви на полях. Навіть коли вона спала, отруйне повітря навколо неї було смертельним для живих істот.

   Цей багатоплановий монстр – водяна змія – спустошила Лернейську країну, яка знаходилась біля Аргоса. Лігво чудовиська розміщувалось серед боліт, поблизу озера Лерни. Коли туди з’явились Геракл із Іолою, то перший почав відрубувати голови, а другий – прикладав до ран, що кровоточили, розпечене залізо, бо лише вогонь міг завадити відростанню нових голів. Останню голову, яка була безсмертна, Геракл поховав під великою скелею, де вона, згідно з міфом, знаходиться і до наших днів: то спалахує  ненавистю, то спить. Подорожуючи по світу та здійснюючи інші подвиги, у битвах із потворами Геракл наносив їм смертельні рани стрілами, змоченими жовчю Гідри.

   Християнська традиція в деякій мірі змінила символічний образ гідри. Ранньоренесансна гідра часто нагадує дракона середніх віків – одноголового та вогнедишного, якого персоніфікують із Сатаною.

Тип Кільчасті черви (Кільчаки)

   Черв’як – тварина, яка символізує високу працездатність, живучість та невловимість. Оскільки дощовий черв’як розпушує землю, тим самим збагачуючи її киснем, їх вважають надзвичайно корисними. Талісман у вигляді цієї тварини знадобиться людині, що займається фермерством або фізичною працею, яка якимось чином пов’язана із землею, - він обіцяє своєму власнику винагороду та визнання оточуючих.

Тип Членистоногі

   Павук – символ дикості, зла і диявола, який тче павутину для того, щоб захопити душі грішників. Павук також служить для характеристики скнари, «що п’є кров»  із бідних, як павук із мухи. З іншого боку, павук вважається істотою, яка приносить удачу, і існує прикмета, що якщо вбити павука, це принесе неприємності. Оскільки павук  уособлює  кровожерливість і невтомність в плетінні тенет для ловіння удачі, вважається, що він приносить удачу і листи.

   За християнською легендою , павук захистив немовля Ісуса, коли його сім’я переховувалася у Єгипті, заплівши густою павутиною вхід до печери. Майже дослівно такі ж історії розповідають про Мойсея та Магомета, які переховувалися від переслідувачів. В Біблії павук – символ речей тлінних і марних. Але християнська традиція зберегла приклади й іншого характеру. Так німецький вельможа Норберт (близько 1080-1134), який став мандрів- ним християнським проповідником, за легендою, виявив в чаші отруйного павука, коли збирався прийняти таїнство. Він випив священне вино і залишився неушкодженим.

   Всі ці легенди подаються як наслідок загальної пошани до павука, який зустрічається в усьому світі. Племена тропічної Африки обожнювали павука, як творця Всесвіту. Імена божественних павуків – Анансі,  Дідобе, Заколо,  - наділені почуттям гумору, вправністю та мудрістю, збереглися не лише в міфах таємних спілок, але і в казках африканських народів. У кельтів павук – збирач і утримувач ниток життя, а у греків і єгиптян – символ долі. Павук, що плете вишукану павутину, в Індії – символ космічного порядку, уподоблений  Майї, яка безперервно плете павутину ілюзій світу почуттів. Відоме зображення Майї, як павука в центрі сплетеної павутини, яку замикає Уробос, що кусає себе за хвоста. В пустелі Наска збереглося п’ятдесятимет -рове зображення павука,  виконаного однією безперервною лінією. Павук  був тотемом одного із індіанських племен, а його зображення використову- валось в ритуальних танцях індіанців, які вимолюють у тотема хорошу долю.

   Павук тісно пов’язаний із символом ткацтва. І в цьому сенсі він асоціює  із Пенелопою, яка плете тканину  чекаючи  Одісея. Лідійська дівчина Арахна, яка славилась своїм мистецтвом рукоділля, викликала на змагання богиню Мінерву і зіткала хустку із зображенням любовних втіх богів Олімпа. За легендою, злякавшись гніву богині, Арахна спробувала повіситись, але була врятована Мінервою, яка перетворила дівчину на павука.

   В міфології багатьох народів павук пов’язаний з ідеєю центру і лабіринту. Павук ще асоціюється із спіраллю.

   В алхімії павук втілює процес безперервної трансмутації, що відбувається на протязі життя , регуляцію зв’язків і співвідношень з біологічним, соціальним та космічним порядком речей. Викидаючи «промінь» із самого себе, в ряді випадків він уподоблюється сонцю і видається його символом. Дуже важливий аспект павука-творця, що плете нитку із самого себе і виступає у деяких народів символом саморозвитку.

   Як руйнівна сила, павук означає інший цикл в становленні світу або представляє собою якийсь амбівалентний образ, що відображує чергування сил творення і руйнування в космосі, подібно концентричним колам у павутині. Як сила, поглинута плетінням смертоносної пастки, він виступає місячним аспектом: павук пов’язаний із місяцем постійними трансформаціями його форми,  мережкою місячного світла, яке падає вночі на предмети. Павук втілює елемент фантазії – створивши покривало, він ховає істинну суть явищ.

   Павук є символом пожирання часу, який поєднує скороминуще із вічним. Він вміщує ідею колеса життя, центром обертання якого є сам – потенційне джерело смерті. За цим уявленням стоїть буддійське розуміння життя, як страждання.

   Здатність павука плести павутину, як вважалось, із нічого навіювали жах і сприймались нашими предками як прояв надприродних сил. Вважали, що  цей дар дав павукам сам диявол, щоб вони могли ловити свої жертви. Тому багато народів боялись людей, які носили талісмани у вигляді павуків. Вірили, що ці люди злі, витончено жорстокі, зараховували їх до слуг сатани. Насправді, такий талісман дає людині здатність подивитися на себе збоку, глибше підійти до питання самопізнання, визначити і розкрити у собі хист у тій чи іншій сфері. 

  За народними прикметами павук віщує хорошу або погану долю, залежно від того, якого він кольору – світлого чи темного. Павук в будинку вважається доброю прикметою,  знаком процвітання і щастя. В Ангілії вірять: якщо павук спуститься або впаде на людину з даху, то вона у найближчому майбутньому отримає спадок. Маленького червоного павучка по-англійськи називають «грошопрядом», так як вірять у здатність приносити гроші господарю, який тримає його в кишені.

   Павуки фігурують у багатьох  старовинних лікарських рецептах. Наприклад, люди, які страждали на лихоманку та жовтяницю, ковтали живих павуків, обкачаних у вершкове масло. В деяких англійських графствах павука тримали над дитиною , хворою на коклюш, повторюючи при цьому заговір: «Гей, павуче, піди помри, коклюш із собою забери».

   Муха – символ слабкості, незначимості, а також підкупу, хвороби і гріха, так як Вельзевул в єврейській традиції є «паном мух». Крім того, через ті страждання, які вона приносить худобі, вона символізує мучителя.

   Зображення мухи в натуральну величину іноді знаходиться на найвиднішому місці на картинах нідерландських, німецьких, італійських художників середини XV – першої половини XVІ ст. На перший погляд здається, що в це не вкладалось ніякого символічного значення, оскільки сюжети картин досить різноманітні. Але легенда говорить, що Вергілій змайстрував мідну муху і після таємної церемонії розмістив її на воротях Неаполя. Це на вісім років захистило місто від мух. Отже, зображена муха мала служити талісманом, що повинен захищати від реальних комах, які в крайньому випадку можуть сісти і залишити брудні сліди на живописному втіленні релігійної теми. Ввійшло в практику зображення небажаних комах на фасадах будівель, щоби відігнати їх геть. Це повір’я знаходиться в одному ряду із гомеопатичним характером середньовічної медицини, основний принцип якої – «подібне виліковується подібним». В деяких  пізніших прикладах призначення мухи – служити просто «обманкою».

   Про людей  що нав’язуються говорять: «надокучливий, як муха», або «дзижчить, як муха». Насправді ця комаха – символ багатства. Особливо це стосується мухи із різнобарвним блискучим черевцем. Талісман у вигляді мухи викличе до його власника палку цікавість аж до надокучливих залицянь.

      Коник – символ цієї комахи неодмінно переплітається із цвіркуном. В західних культурах коник, завдячуючи своєму хаотичному і невпорядкованому руху, утілює безвідповідальність, але як істота літа – може також означати радість теплої пори року. В Стародавній Греції афіняни вказували на своє благородне походження тим, що носили золотого коника у волоссі.

   В Китаї коник, завдячуючи своїй плодючості, асоціюється із багатодітністю (причому, багато синів) та достатком, а зображення разом із хризантемою вказувало на високопосадовця. В багатьох країнах коник символізує удачу, мужність, тепло, а завдяки казковому цвіркуну, який може розмовляти – ще і совість (внутрішній голос).

   Тарган – комаха, яка в багатьох народів поважається і використовується як магічна. Особливою повагою користуються чорні таргани, найбільші представники цієї групи. Вважається, що якщо вбити такого таргана в домі, грошей у тебе ніколи не буде. Тарган, який випадково заповз до житла, віщує несподіваний прибуток. Тепер зрозуміло, яку місію виконує ця комаха – талісман у вигляді таргана принесе матеріальне благополуччя.

   Мурашка – скромна трудівниця, повсюди асоціюється із практичністю і організованістю. Община мурашок у мурашнику часто розглядалася як мікрокосмос людини, як її світ і як повчальний урок общинної кооперації. В древній Греції і в Римі мурашку вважали істотою-пророком, а богиня землеробства і плодючості Церера (Деметра) обрала її своєю священною твариною. Китайці ототожнюють мурашку із законослухняністю, смирінням, патріотизмом і доброчесністю, а жителі Індії (завдяки безупинній активності комахи) – з безплідністю та ефемерністю мирських зусиль.

   В іудаїзмі та християнстві мурашка може символізувати економність, розважливість, передбачливість, оскільки вона постійно зайнята пошуками та запасанням їжі. Крім того, за християнськими тлумаченнями мурашка символізує мудреця, який уміє відрізнити брехню від правди. Приводом цьому є повір’я, що мурашка їсть зерно пшениці, але не їсть зерна ячменю. В наші дні міріади мурашок – поширений символ фобій, а от талісман у вигляді цієї комахи підсилює в людині такі якості, як бережливість, економність, працелюбність та старанність.

   Бджола – символ дбайливості, працелюбства та пильності, оскільки древні вірили, що вона ніколи не спить. Працелюбність бджоли увійшла в приказки у всіх народів від часів фараонів до наших днів. В багатьох культурних традиціях бджола вважалася божественною вісницею весни, пророчицею майбутнього і символом плодючості. Бджолина матка символізувала верховну владу і Матір-богиню.

   Валлійська традиція вважає, що бджоли походять із райського саду. До тих пір, поки комахи  жили з Адамом і Євою, вони були білими і потемніли лише після гріхопадіння. З тих пір їм дарована привілея виготовляти віск для алтарних свічок, своїм дзижчанням поклоняючись Богу. Згідно до народних переказів, на передодні Різдва бджоли співають у своїх вуликах 99-й псалом на славу народженого Христа.

   У древніх слов’ян бджола стала символом любові, оскільки поєднує в собі «солодкість меду і гіркоту жала». Оскільки бджоли запасають мед, вони символізують економію та бережливість. Саме в цьому значенні вони присутні на емблемах банків. Бджола також є символом красномовності. За переказами, на вуста Платона та Піндара в дитинстві сідали бджоли, передавши їм при цьому дар риторики. І, нарешті, бджола стала символом поетів, а мед – поезії в цілому

   Бджоли нерідко розглядаються як приклад  для людини в плані організації своєї діяльності, а бджолиний вулик – як зразок і символ суспільного облаштування. На емблемі з латинським девізом «Тішитись, будучи в незручності»  зображені бджоли, які розганяються димом. Цей образ взятий із «Георгіки» Вергілія для демонстрації найкращого способу приборкання народних хвилювань. Бджоли ревно оберігають свої таємниці, заліплюючи входи і виходи воском. Ще одна популярна емблема зображує бджолу і жовтець – гірка квітка, із якої бджоли все ж таки можуть отримати мед. В цілому на емблематичному рівні бджола означає працелюбство, науку, мистецтво і ремесла. Образ бджоли широко використовується в рекламі. Відомий рекламний знак «оса і лев», обраний шотландським бізнесменом Абрамом Ліллем для винайденого ним в 1883 році «Золотого сиропу». Цей вибір він зробив на основі біблійного сюжету про те, як Самсон, котрий шукав собі наречену, убив лева і в його шлунку виявив осине гніздо.

   В геральдиці бджола дуже популярна. Наприклад, бджолу в своєму гербі має місто Ефес, а сім бджіл на фоні Земної кулі на гербі Манчестера сповіщають, що плоди праці цього міста можна зустріти в усьому світі. Наполеон І використовував бджолу в якості своєї емблеми, а Наполеон ІІІ називав її символом робітничого класу.

   Убити бджолу здавна  вважалось святотатством. Бджола, яка залітала в будинок, вважалась віщункою удачі або приходу незнайомця. Хоча для збереження удачі  потрібно дозволити їй залишатися у будинку або вилетіть за власним бажанням, якщо ж її спіймати, то удачі  - не побачити.

   Колись в Англії вважали, що якщо дівчина проходить неушкодженою через бджолиний рій, це є доказом її невинності. Бджола, яка сіла на руку, означала гроші, а якщо посидить на голові – віщувала досягнення значних життєвих висот. В деяких районах Англії бджоли, які приносили мало меду або не приносили його взагалі, були поганою прикметою, яка загрожувала війною. Якщо бджоли влаштовували вулик на даху будинку, це віщувало, що дочки господаря не вийдуть заміж.

   Народні вірування вбачали тісний зв’язок між бджолами і смертю. Колись вважалось, що душі після смерті короткий час перебувають в образі бджоли.

Розповідали історії про бджіл, які вилітали із рота сплячої людини і повертались назад. В багатьох місцях існували повір’я, що бджоли, які залишили вулик без видимих на те причин, попереджають про швидку смерть господаря пасіки.

   В Греції бджоли були символом праці та покірності; згідно до дельфійської легенди, вони звели другий храм у Дельфах. Бджоли, як високоорганізовані істоти, порівнються з ідеєю монархії, як ідеально влаштованого суспільства; вони стають символом покірного народу. В Єгипті ієрогліф, який означає бджолу, фігурує в  ролі знака-детермінанта при передачі царського титулу. Бджолина матка символізує верховну владу; подібно до того, як бджола накопичує нектар, цар примножує владу, мудрість і багатство. В християнстві бджола символізувала Христа, воскресшого із мертвих, і в цілому наділялась позитивними значеннями, уособлюючи порядок, працелюбність, мудрість, скромність, старанність і красномовність.

   У Данте янголи ототожнюються із бджолами (їх об’єднує функція служіння  та близькість до неба). В цілому, бджола співвідноситься із верхньою частиною світового дерева, що визначає її загально позитивну символіку і зв’язує із духовною сферою  та верховною владою.

   В багатьох традиціях бджоли пов’язані із богом-громовержцем. Крім того, в якості «відкривачів» весни бджоли асоціюються із плодючістю, і в цьому випадку присвячуються богині-матері ( жриць Кібели, Реї та Деметри називали  «бджолами»).  Як джерело меду, бджоли можуть бути наділені сак- ральним статусом; вони виступають уособленням вищої мудрості і зближуються із символікою поета і поезії; також вони фігурують в різних ритуальних та медичних практиках.

   Талісман у вигляді бджоли надає власнику працелюбства і наполегливості. До того ж, він завжди зможе захистити під час небезпеки: як бджола може ужалити, так і людина здатна сказати своєму ворогу жаляче слово.

   Сонечко (жук) – символ сонця, тепла, посланця Бога. Уже сама назва говорить про те, яку роль воно відіграло у житті наших предків. Вважали, що сонечко живе на небі і лише час від часу опускається на землю, щоб передати людині волю Бога. Багато народів вірили, що його молочком (російська назва комахи – «божья коровка»), живляться самі боги, тому жука сонечка в жодному разі не можна було вбивати. Всі пам’ятають дитячу приказку: «Сонечко, сонечко, полети на небо, принеси мені хліба, чорного і білого, тільки не горілого».  Талісмани із зображенням сонечка  носили багато людей. І чим більше чорних крапочок було на спині цієї комахи, тим сильнішим був талісман.

   Одна крапочка – сонечко допоможе в будь-якому новому починанні; дві крапочки – символ внутрішньої і зовнішньої гармонії; три («Бог трійцю любить») – людина навчиться бути розсудливою і зможе приймати вірні рішення; чотири – захист від злодіїв та бандитів, особливо талісман із таким сонечком потрібно брати в тривалу подорож; п’ять – підвищує здатність до творчої праці; шість – допоможе в навчанні; сім – божественний знак, сонечко із сімома крапочками принесе удачу в усіх справах та щастя.

    Скарабей – жук-гнойовик, який мешкає в південних районах Західної  Європи, Північної Африки, на Ближньому Сході. В Стародавньому Єгипті  - священний представник   світової фауни. Вважалось, що приносить щастя та удачу у військових походах. Особливою повагою користувався серед жерців, оскільки одна із функцій скарабея – охорона храмів. Шанувався і як священний символ творчої сили Сонця. Скарабей та його магічні властивості  були відомі в античній Греції та Римі. В наш час скарабеї у вигляді амулетів із бірюзи та лазуриту служать оберегами їх власників, дітей та власного житла. Особливо часто використовується у витворах ювелірного мистецтва. Скарабей покладений в основу емблеми англійської компанії «Астон Мартін». Скарабей в древньому Єгипті священна тварина, символ Сонця. Вважалось, що жук-скарабей  в сонячні дні ліпить кульки із гною і перекачує їх по піску у свою нірку.  Згідно повір’я, жук-гнойовик відкладає свої яйця в кульки із гною і в цьому життєвому циклі скарабея втілювалось Сонце, що народжується знову і знову.

   Древнє божество Хепрі зображувалось у вигляді гігантського скарабея, який котить по небу Сонце (співвідношення  гною і сонця, як символу плодючості). Споконвічно скарабей був уособленням і символом Хепрі (чи Хепера), одного із найдревніших єгипетських богів, зв’язаних із сокровенними таїнствами Сонця. Якщо бог Ра символізує денне Сонце, а Атум – нічне, то Хепрі, божество із головою скарабея , символізує ранкове Сонце, що сходить. Атум, Ра і Хепрі насправді представляють три образи, три обличчя одного і того ж вічного божества - Сонця. Як і інші сонячні божества, Хепрі виконував функцію деміурга, Творця світу, людини і Всесвіту.

   Скарабей символізував випробування людської душі, звідси його часті зоб- раження на поховальних спорудах.  Жуки, зроблені з дорогого блакитного золота, охороняли гробниці фараонів. Для забезпечення вічного життя душі після смерті у похованнях розміщували скарабеїв; їх муміїфікували  і приносили  в жертву богу Хепрі. Скарабеїв клали в пов’язки мумій , символічно ототожнюючи їх із серцем померлого.   Зображення скарабея розміщували на амулетах та печатях. Хепрі-скарабей, як великий символ і наймогутніший талісман, супроводжував єгиптянина не лише на всіх етапах його життя, але і після смерті. Єгиптяни вірили, що навіть тіло мерця, яке розкладається, містить у собі зародок нового життя – безсмертну святу душу, яка після смерті, вивільняючись, воскресає в іншому вимірі і продовжує свою подорож у світі небесному. Тому скарабей  завжди був символом імпульсу, який отримує душа для небесного польоту, для відродження в світі духовному після того, як в ній почне відмирати все матеріальне. Він символізував сокровенну силу Серця, яку людина повинна була розбудити в собі для того, щоб відродитись, померти і воскреснути, перемогти будь-яку інерцію і витягти себе з будь-якого болота, подолати всі випробування, які чекають  її в житті та після смерті.

   Скарабей, маленький жук-гнойовик, став для Єгипту символом учня і його шляху до пізнання і мудрості. Подібно до того, як скарабей   уперто і напо- легливо перетворює безформну, в’язку масу гною в кульку для того, щоб закласти в неї насіння життя, учень, який іде Шляхом Мудрості, повинен трансформувати   безформну, в’язку масу  своїх недоліків і обмежень в ідеальну, вивершену, вогняну і прозору сферу, що відображує світло Духа.

   Скарабей з  розкритими крилами, що тримає своїми лапками вогняну кулю, став символом нового, молодого Сонця весни, що сходить і перемагає пітьму і холод. Його два крила символізують два ока – одне нічне, яке бачить у темряві, зв’язане із Місяцем, і друге денне, яке дає життя всьому сущому, зв’язане із Сонцем. На його спині знаменитий символ тау, в центрі якого знаходиться точка зустрічі Неба і Землі, шести напрямків простору, семи основних космічних рухів. Виконавши свою місію на землі, скарабей-сонце розправляє крила і летить у безмежні далі, повертається на небо до тих джерел, які його породили.

   Якщо тебе цікавлять бізнес або торгівля, змайструй або придбай собі таліс- ман у вигляді жука-скарабея.

   Метелик – комаха, яка символізує відродження. Подібне тлумачення символіки пов’язане з тим,  що метелик народжується із лялечки після життя в облуді гусені. В китайській символіці уособлювала аморальність, у японській – непостійність та легковажність. Античний образ метелика, який виповзає із лялечки, символізував душу, що вивільняється із тіла після смерті.

   Символом воскресіння душі людини метелик виступає і в християнському мистецтві: її часто малювали в руках немовляти - Христа. Природний цикл розвитку гусінь – лялечка – метелик відповідав циклам життя людини: життя – смерть – воскресіння.

   Крила метелика в світському мистецтві символізують легкість, та і сам він є символом безтурботності, легковажності («пурхає, як метелик»). Метелик уособлює життя, а нетривале його існування має на увазі швидкоплинність світського буття. «Нічними метеликами» повсюди називають путан. 

   Лялечка метелика часто викликає асоціацію із саваном, а процес заляльковування та утворення кокона – із смертю. Метелики подібні до душі людини – не їдять, не п’ють, мають прекрасні форми. Такі порівняння прослідковуються вже у мистецтві Стародавнього Єгипту. Муміфікація імітувала процес заляльковування.

   За одними забобонами метеликів, частіше нічних, ототожнювали із душами померлих, які чекають, поки їх не пропустять через чистилище; за іншими – це душі нехрещених дітей. Повсюди вважалось поганою прикметою, якщо метелик залітав у будинок: він був передвісником хвороби або навіть смерті. Так величезний  метелик залетів у вікно будинку А.П.Чехова в ті хвилини, коли письменник помирав. За забарвленням метеликів передбачали погоду. Один із прикладів говорить: якщо перший весняний метелик буде із світлими крильцями – літо буде теплим і ясним, а темний – віщував холодне, дощове літо.

   Талісман у вигляді метелика використовують для приваблення протилежної статі. Бажано носити у неробочий час, тому що він не дозволить зосередитись на навчанні чи роботі.

Тип Молюски (М’якуни)

   Мушля (черепашка) – індійсько-тібетський символ жіночності. Двостулкова мушля здавна вважалась символом жіночого водного начала, вселенської матки, яка породжує все нове. В цьому регіоні мушлі використовують і як музичний інструмент, чий звук символізує вічність і одвічний космос. Мушля молюска – символ Вишну, володаря вод. Але вона має символічне значення не лише в іудаїзмі. Згідно до європейських легенд, мушлі використовувались в якості тарілок і чашок  в золотому віці. В античності мушля була атрибутом Венери, народженої із морської піни або, згідно до деяких переказів, із самої мушлі. Богиня часто зображувалась у мушлі, що пливе до берега або із мушлею в руці. Запряжена дельфінами мушля слугує колісницею морських богів – Нептуна та Галатеї. На мушлі може їхати і Фортуна, яка теж асоціюється з морем. Чоловік Аврори Тітон бувало використовував мушлю в якості труби. В християнстві мушля морського гребінця стала розпізнавальним знаком паломників,що йшли до раки Іакова Старшого в Компостелі (Іспанія). В цьому значенні її зображення відомо з початку XІІ ст. Згодом вона стала атрибутом цього святого та паломників взагалі. Мушля є емблемою нафто-транспортної компанії «Шелл», що перекладається з англійської  як «мушля». Спочатку символом цієї компанії була мушля мідії, а зображення морського гребінця з’явилося в її символіці в 1948 році, набувши свого теперішнього вигляду в 1971. Справа втім, що засновник компанії голландець Маркус Самюель спеціалізувався на торгівлі антикваріатом, і, зокрема скриньками із стулкових молюсків, які вельми цінилися у вікторіанській Англії.

   Мушля ховає у собі перлину – коштовність, яка володіє досить багатою символікою.  Древні вважали, що перли в мушлі виникли під дією ранкової роси. Звідси мушля, здатна народити перлину із однієї небесної роси, перетворилась на символ рішення, яке заховане в собі. Зображення морської мушлі, що закриває стулки, символізує самопізнання.

   В символі спіральної мушлі равлика, який несе на спині свій будинок, крім ознаки повільності можна побачити зриме зображення досить складної системи. Саме вона суміщує несумісні простори внутрішнього та зовнішнього, а для людей ця спіральна мушля втілює два типи буття: духовне та матеріальне.

                         Надклас Риби

   Акула – символ жаху, кровожерливості, жорстокості. Ця хижа істота мешкає в морях та океанах Землі із найдавніших часів. Про неї складено багато легенд і казок, В давнину акула асоціювалася із чудовиськом і її наділяли неймовірними здібностями. Цій істоті поклонялись  і її зображення вважалось добрим знаком і талісманом. Талісман у вигляді акули може допомогти людині у важкі хвилини, коли не вистачає сміливості або рішучості. Тоді, потримавши в руках фігурку акули, можна почерпнути її енергію та набути її характерних рис. Але якщо перестаратися, то рішучість може дуже швидко перерости в агресію.

Короп – риба, яка символізує стійкість та впертість у досягненні поставленої мети. Характеристика коропа пов’язана з тим, що він цілеспрямовано долає пороги річки для досягнення її гирла. В японській символіці означав мужність та витривалість. Притаманний коропу бойовий дух став причиною вибору його емблемою самураїв.

Клас Земноводні (Амфібії)

Саламандра – символ алхімічного процесу випалювання, оскільки вона     «живе у вогні і ним живиться». Зазвичай зображується у вигляді маленької ящірки або дракончика  без крил, іноді із фігурою, схожою на людську або собачу, оточену  язиками  полум’я. За одним із словників, саламандрою називають “комахоїдну жабу з чорною гладенькою шкірою, яка всіяна жовтими плямами». Саламандри вважались найбільш отруйними тваринами, а їхній укус – смертельним. В давнину вірили в те, що саламандра здатна жити в полум’ї, оскільки має дуже холодне тіло.

   Саламандра стала символом боротьби із плотськими бажаннями. Оскільки саламандра вважалась істотою, яка не має статі, вона також символізувала цноту, а в християнському мистецтві означала стійку прихильність до віри і доброчесність. Французький король Франциск І (1494-1547),  який вважався покровителем мистецтв та літератури, обрав саламандру своїм символом, а його девізом стала фраза: «Я плекаю добро та виганяю зло». В британській геральдиці саламандра означала  хоробрість і мужність.

   Маленька земноводна істота, згідно до середньовічних джерел, не лише не згорала в полум’ї, а навіть мала силу гасити вогонь - повір’я, яке згадувалось ще Аристотелем та Плінієм.  В книзі «Природнича історія» Пліній стверджує, що «… саламандра настільки холодна, що якщо хоча б  доторкнеться до полум’я, воно негайно ж гасне, ніби в нього поклали шматочок льоду”. Правда, в іншому місці цього ж твору, знову говорячи про саламандру, із скептицизмом відмічає: якби те, що чарівники  кажуть про саламандру було правдою, нею б гасили пожежі. Поети іноді вдавалися до образів саламандри і Фенікса як до засобів поетичного перебільшення. Наприклад, Кеведо-і-Віль-єгас в сонетах четвертої книги «Іспанського Парнаса», пише:

Я, ніби Фенікс, шаленим охоплений Вогнем,

І в ньому,згораючи, відроджуюсь,

І в силі мужній його я впевнююсь,

Що він батько, який народив багатьох дитинчат

І саламандри славний холод

Його не тушить, честю в тому ручаюсь.  

Жар серця мого, в якому знемагаю

Їй пусте, хоча для мене – пекло.

   Проте, середньовічні богослови згадувалили саламандру як приклад того, що живі істоти здатні існувати у вогні. В книзі XІ «Міста Божого» Августа Блаженного є розділ під назвою «Чи можуть земні істоти існувати у вогні» який має початок: « Що ж я маю сказати недовірливим в підтвердження того, що живе, яке складається із плоті і крові, не зруйнується, вистоїть і супроти смерті і супроти полум’я вічного? Їм не досить того, що ми приписуємо сіє диво всемогутності Господній, вони вимагають, щоб ми довели це якимось прикладом. Ми їм відповімо, що є істоти по суті своїй смертні, але живуть вони у вогні, залишаючись неушкодженими». В середині XІІ ст. по всій Європі поширилось підроблене послання, нібито адресоване протопресвітером Іоаном візантійському імператору. В посланні тому, що подає перелік чудес, серед інших іде мова і про саламандру: «В нашому краї водиться хробак, названий саламандрою. Саламандри живуть у вогні і дають кокони, які потім придворні дами розмотують і тчуть із ниток білизну та одяг. Щоб відбілити цю тканину, її кидають у вогонь». Про ці тканини, що не згорають, є згадка і у Плінія та у Марка Поло. Останній стверджував, що саламандра – це не тварина, а субстанція. Тканини, виготовлені із азбесту, продавали під виглядом саламандрової шкіри, і вони видавались як незаперечний доказ існування саламандри. Леонардо да Вінчі вважав, що саламандри живляться полум’ям і таким чином оновлюють свою шкіру. Бенвенуто Челіні на сторінках свого «Життєопису» згадує, що у п’ятирічному віці бачив, як у вогні гралась маленька істота, схожа на ящірку. Він розповів про це батьку, який пояснив, що то саламандра і сильно побив сина, щоб дивне видіння, рідко доступне людям, назавжди закарбувалось у пам’яті хлопця.

   Для алхіміків саламандра була духом стихії вогню. При такому тлумаченні, підкріпленим роздумами Аристотеля , які зберіг для нас Цицерон в першій книзі трактату «Про природу богів», стає зрозумілим, чому люди вірили в легендарну саламандру. Сицілійський лікар Емпедокл із Агригента сформулював теорію чотирьох «коренів», або стихій, протилежність і єдність яких під дією ворожнечі і любові являють сутність історії космосу. Ці «корені» - вогонь, земля, вода і повітря, вони вічні і рівні по своїй міці. На початку XX ст. німецький філософ і філолог Теодор Гомперц відмітив: «У чотирьох стихій, які складають і підтримують світостворення і ще продов- жують жити в поезіях та народних фантазіях, - довга і славна історія.». Але головне інше. Ця система вимагала рівнодійства стихій: якщо є тварини ,які мешкають у воді та на землі, то повинні бути і тварини, які існують у вогні. Тобто, для підтримання престижу науки, вимагалось, щоб існували саламандри. В тому ж ракурсі Арістотель говорить і про тварин, які існують у повітрі.

   Саламандра стала атрибутом персоніфікованого Вогню. Тому перші стра- хові компанії обрали своїм символом саламандру, що означало захист від полум’я.

   Жаба - земноводна тварина, яка символізує смерть. В середньовічному мистецтві жаба незмінно зображувалась разом із черепом і скелетом людини. Оголена жіноча фігура, у якої жаба торкалася геніталій, символізувала розпусту. Образ жаби був присутнім у багатьох містеріях сатанинського характеру. За однією з легенд, Літо перетворило на жабу селян, які не дозволили йому вгамувати спрагу. Жаба  уособлює бридкість, за якою схована істина краса.

   У американських індіанців жаба символізувала дух води. Вона сприяла селянам вирощувати маїс. За традиціями слов’янських народів, жаба завжди асоціювалася із стихією дощу. В старих російських казках жаба нерідко виступає в ролі зачарованої людини: або це принц, або прекрасна дівчина.

   Талісман у вигляді жаби принесе  щастя, всі прекрасні риси, якими наділила природа людину, розкриються в повній мірі під його впливом. Особливо талісман допомагає в любовних справах – приверне увагу по-справжньому хорошої людини. В дружбі -  допоможе зберегти щирість та відданість.

Клас Плазуни (Рептилії)

   Крокодил – в європейській традиції символ брехні та лицемірства. Вважається, що він плаче для того, щоб викликати жалість у своїх потенційних жертв, підманити їх ближче. Саме з цих уявлень з’явився вислів «крокодилячі сльози». Але в класичній міфології крокодил символізував тишу, оскільки вважали, що у нього нема язика. Древні єгиптяни вбачали в крокодилові символ демона-руйнівника та емблему божества. В єгипетській традиції крокодил, подібно до сонця, народився із води і був одночасно божеством і нічним, і сонячним. Деякі американські індіанці вірили в те, що крокодил, який живе в священних водах, був творцем світу. Інші племена вважали, що він несе світ на своїй спині. Біблійний Левіафан іноді асоціюється із крокодилом. В сучасному ж сприйнятті крокодил – символ хижацтва, ненажерливості та зубастості.

   В християнському мистецтві крокодила іноді порівнювали з драконом, та і в повір’ях Київської  Русі слово «крокодил» означало водяного змія, хазяїна річкового дна. Крокодил є атрибутом святого воїна Феодора - римського солдата із Понта в Малій Азії. За легендами, він підпалив храм Кібели і за це був засуджений до смерті. Біля його ніг зображується дракон або крокодил, можливо для того, щоб його можна було відрізнити від інших святих.

   Талісман у вигляді крокодила наділяє свого господаря живучістю, хитріс- тю, силою та терпінням.

   Ящірка – символ мінливості та спритності. У греків ящірка – символ Меркурія, бога торгівлі та риторики. В культурі індіанців Центральної Америки – символ родючості. В російських казках -  знак мудрості, заступництва, попереджає про небезпеку.

   Ящірка не любить сонця: древні греки вважали, що вона надає перевагу затіненим місцям тому, що Аполлон, який символізує сонячне, тепле світло колись убив ящірку, яка налякала і цим засмутила його.

   У північноамериканських індіанців ящірка – символ хитрості, спритності, моторності. У австралійських аборигенів – символ подружньої  зради і нещастя для сім’ї. У деяких африканських племен – символ компромісу,  який дозволяє уникнути конфлікту, в тому числі – і війни. Ящірку часто сприймають однозначно – як хамелеона, здатного змінювати забарвлення тіла в залежності від обставин, що склались. Це не зовсім коректне порівняння, так як хамелеон не є представником цього ряду.  Ящірку швидше за все правомірно порівнювати із істотою, яка здатна орієнтуватись в будь-якій, навіть досить складній ситуації та приймати неадекватні рішення, жертвуючи при цьому  частинами власного тіла – здатність ящірки відкидати у випадку небезпеки свого хвоста.

   Змія – багатогранний міфічний символ протистояння людині. Ворожнеча людини і змії – одна із найпоширеніших міфотем у більшості народів. Згідно з древньоіндійською теогонією, змієподібні чудовиська асури, мешканці повітряної сфери, тривалий час ворогували із богами. Крім них, в міфах древньої Індії згадувались наги – велетенські антропоморфні змії, що керували підземним царством. Там вони облаштували прикрашені золотом і дорогоцінним камінням розкішні палаци. Наги володіли здатністю перевтілюватись і часто з’являлись серед людей у людській подобі. В наш час популярністю користується квазінаукова теорія про особливу серпентоїдну расу та цивілізацію. Не зважаючи на негативний аспект відношення до змій, культ Великого змія був поширений по всьому Індостану. Його атрибути і символіка зустрічались в храмах різних індійських релігійних традицій. Компонентом шиваїзму теж були специфічні зміїні містерії. Від них взяла початок практика заклинання змій.  Під мелодії флейти змії здійснювали свій священний танок. Гігантські змії символізували те чи інше велике царство древності.

   Міфологічним антиподом змії вважається кінь. Змія в якості зооморфного символу місяця протистоїть коню, як символу сонця. Мотив «Пісні про віщого Олега» визначений архетипом цієї символіки. Воїн верхи на коні, який повалив змія, досить поширений у різних народів. В символіці Георгія Побідоносця змія втілює язичество. Змія являлася знаком жерців, а перемога над нею інтерпретувалась як тріумф воїнства над волхвами.

   Змія пов’язана також із тонічними символами, тому часто її зображення використовувались в якості символу смерті. Змії виступають і як охоронці скарбів. Зміїна символіка проходить червоною ниткою практично через усі сюжети про шукачів скарбів. Казки зміїного циклу були особливо популярні у гірничовидобувачів Уралу. Згідно з переказами слов’янських народів, закований до певного часу чорноморський змій з’явиться тоді, коли настане кінець світу.

   Згідно з уявленнями ацтеків пернатий змій Кецалькратль навчив людей писемності, землеробству, астрономії. Він є символом, що об’єднав три світи: змія – підземний, людина – земний і птах – небесний. Ацтеки вірили у друге пришестя Кецалькратля. Його оцінюють як американський символ універсальної легенди про Христа.

   Учителем древніх шумерів був напівзмій - напівриба бог Оаніс, який вийшов із Червоного моря. Повсюди змія сприймалася як символ мудрості. Композиційно мудрість зображувалась як змія, що оповила голову лева. Не випадково змії вважалися тваринами, присвяченими Афіні. Змія, що лежала біля її ніг, означала слухняність і мала на увазі особливий догляд за дівицями. Побутувало уявлення, що змія володіє здатністю до гіпнозу. В елістичному світі вважали, що якщо довго дивитися їй в очі,  то можна одержати гіпнотичний заряд і досягти стану трансу. Знаком магнетизму слугувала змія Ісіди. Жрицями змії були єгипетська цариця Клеопатра і мати Олександра Македонського. Згідно з легендою, великий цар Олександр Македонський був зачатий Олімпіадою від втіленого у змія бога Амона. Вагітній жінці забороняли дивитися на змію, тому що це могло викликати появу відміток на тілі дитини.

   Графічне зображення двох змій у символіці європейців мало на увазі Азію. В іудаїзмі мідна змія символізувала Венеру. За нумерологічним трактуванням, мідний змій у сюжеті про Мойсея пов’язувався із «грядущим Месією».

   Особливо багато трактувань викликав образ змія-спокусника в легенді про гріхопадіння. Згідно з древньою традицією єврейської культури, змія символізувала Єву, яка споконвічно являлась змієподібною богинею, що давала життя. Традиційна  старозаповітна  метафора  змія, як спокусника, втілення хитрощів та підступності. Лише після Божественного прокляття змії, змінивши свою природу, були приречені повзати по землі. Згідно з гностичною інтерпретацією змій, умовивши предків людства скуштувати яблуко із дерева пізнання, відкрив перед ними істинне світло учення. У гностиків змій – позитивний персонаж, що втілює сам гнозис, в протилежність богу зла  Яхві,  який утримує людство у стані невідання.

   В еротичній езотериці багатьох народів під змієм мається на увазі символ фалоса. Через зміїну отруту проводилось лікування жінок і землі від безпліддя. Згідно з феміністичною версією легенди про гріхопадіння, Адам, крім яблука, проковтнув і змія, який виріс  у вигляді фалоса.

   Зображення двох змій, які тримають квітучу гілку, означало принцип рівноваги і астральне світло. Змія, що виповзає із кошика, символізувала Вакха. Її розміщення на тринозі мало на увазі Дельфійського оракула. Змія, оповита навколо сучкуватої палиці, була емблемою бога лікування Акслепія. В наш час змія – один із головних символів медицини.

   Згідно з давніми забобонами, змія не може померти своєю смертю, а вбити її можна лише після заходу сонця, тому вона використовувалась як символ вічності. В цій якості часто інтерпретувався теософський знак змія – Уробороса, який кусав свій хвіст. Він є символічним вираженням циклічності часу.

   Черепаха – символ матеріального існування: панцир черепахи розглядається як небесний склеп, що виник на пласкій поверхні землі; безпосередній посередник між небом та землею, символ всього універсального. Черепаха символізує неспішний плин життя, плавний його перебіг і асоціюється із усім тихохідним, повільним.

   Культ черепахи був властивий традиціям народів Центральної Азії, де на неї дивились як на втілення бога Вішну, хранителя світів. Вважалось, що на спині  тварини розміщувалась гора  Мандра  навколо якої обвивається гігантський змій Ананта, за один кінець якого тягнуть боги (диви), а за другий – демони (асури).

   В алхімії черепаха являє собою «нерозподілену масу», тобто фіксований елемент в найнегативнішому аспекті, ототожнений з інерцією, повільністю, матеріалістичними складовими буття.

   В китайській традиції черепаха  - символ безсмертя, що пов’язане з напро- чуд  довгою  продовжуваністю її життя. Нутрощі черепахи слугували для виготовлення так званого еліксиру життя, що знайшло відображення в міфах і легендах Китаю.

   Черепаха ще і символ мудрості про що свідчать численні барельєфи та зображення. В античній історії черепаха – священна тварина богині любові Венери та бога природи Пана. Черепасі вдалося зберегти свою символіку і в християнську епоху, де вона вже символ гріховності. Повільність цієї рептилії породила чимало анекдотів, але черепаха здавна вважається мудрою, життєстійкою і напористою істотою. Талісман з її зображенням, фігурка черепашки захистять  від всіляких напастей.

             Клас Птахи

   Сокіл – символ сміливості і відваги, хоробрості і відчайдушності. Як правило, цими якостями в першу чергу наділяють воїнів, а тому сокіл – уособлення війни. Недарма він служить емблемою для багатьох частин та підрозділів сучасних європейських армій.

   Сокіл – незамінний атрибут мисливства, зокрема в середньовічній Європі та на Русі. Сокіл для цієї епохи ще і предмет розкошів. У прислів’ях  міцно закарбувалися вислови: «Зір, як у сокола (соколиний зір)», «Ясний сокіл» та інші, що свідчать про особливі характеристики цього птаха.

   Сокіл – це синонім гордовитості та шляхетності. Серед індіанських племен Північної Америки існувала традиція «нагороджувати» прізвиськом «сокіл» відважних та благородних воїнів та мисливців, навіть якщо це – ворог.

   На сокола обертався князь-перевертень із руського билинного епосу Вольга. Золотий сокіл – символ космічної гармонії.

   Талісман у вигляді сокола надає людині таких якостей, як спритність, гордість, віртуозність.

   Орел – символ євангеліста Іоана; цар птахів, найпоширеніший символ із всієї фауни, пов’язаний із божественністю, хоробрістю, вірою, перемогою, величчю і владою, особливо імператорською. Подібно до лева серед звірів, орел визначається як царствуючий серед  птахів. Іноді його зображають із головою лева.

   Данте не випадково назвав орла птахом Бога: в античності він асоціювався із грецьким Зевсом та римським Юпітером. Зевс послав орла, щоб той клював печінку Прометея. Крім того, сам верховний бог, обернувшись орлом, викрав прекрасного троянського юнака Ганімеда і зробив його черпачем вина для богів на Олімпі. Обряд апофеозу (від грецького «обожнювання») римських імператорів, починаючи з Юлія Цезаря, включав випускання на волю орла, який, як вважали, несе на небо душу померлого, подібно до того, як орел-Зевс переніс на Олімп Ганімеда.

   Орел широко використовується в системі символів, пов’язаних із небом та сонцем. У греків він був присвячений сонцю, у єгиптян  під іменем Аха – Гору. Єгипетський ієрогліф літери А означав початок, сонячне тепло дня, був представлений у вигляді орла. Племена Копти поклонялися орлу на ім’я Ахом. Завдячуючи висоті і стрімкості польоту  орел асоціюється із блискавкою та громом і відноситься до стихій повітря і вогню.

   У мистецтві країн Сходу орла часто зображають у вигляді птаха гаруди, що нападає на змію. В древній Сирії орел з людськими руками символізував  поклоніння сонцю.

   В древності орел був символом сили і перемоги і тому часто зображувався на штандартах римських легіонів. Те саме значення він мав на зброї різних армій. На римських монетах орел символізував імператорську владу, а в римському мистецтві він зображувався як птах, що підносить душу імператора до неба. В одній із валлійських легенд про короля Артура, орли охороняли героя, що відпочивав у печері.

   В Біблії орел означає велич і всемогутність Бога. Орел, який несе жертву, розглядався як знак перемоги високого над низьким. В Середні віки орел став символом хрещення та відродження, а також символом Христа і його вознесіння. Містики порівнювали образ орла, що злітає в небо, із піднесеною до неба молитвою. В християнстві орел а, як символ споглядання і духовного знання, пов’язували із Іоаном Богословом. Арістотель стверджував, що орел може дивитися на сонце, яке сходить, тому став символом Вознесіння. Із змією в дзьобі орел означає тріумф Христа над Сатаною.

   Згідно з легендою, орел ніколи не старіє, тому що вміє повертати молодість: для цього кожні десять років він піднімається високо в небо, якомога ближче до сонця, потім падає вниз, тричі занурюючись у море. Тому він символізує Воскресіння, а баптисти використовують його зображення для позначення нового життя. На церковному алтарі, куди кладуть Біблію, зображають орла з розпростертими крилами, що символізує Божественне натхнення і духовну силу.

   В Уельсі вважали, що крила орла віщують нещастя або навпаки – яку-небудь велику подію. Якщо орли кружляли низько над рівниною, люди чекали смерті або епідемії, а якщо ширяли високо над землею – це обіцяло удачу. Поганою прикметою вважається розкрасти орлине гніздо, хоча з іншого боку, вважалося, що орлині яйця володіють силою магії. Одного яйця, з’їденого вдвох, було достатньо, щоб захиститися від злих чар. Оскільки ці птахи мають надзвичайно гострий зір, то в народній медицині жовч орла, змішана з медом, вважалась ідеальним засобом від втрати зору.

   В традиції алхіміків орел утілює повітря і зображується у вигляді трикутника, напрямленого вершиною до верху і з поперечиною посередині. Він є геометичним символом сірки і означає таємничий вогонь скорпіона і «ворота великої містерії».  Подвійний орел в алхімії означає ртуть, Меркурій. Алхімічний орел, який розтерзує лева, означає перевагу змінності над постійністю. Крила розцінюються як знак духу, а сам політ – як символ перемоги уяви чи сповнення великих прагнень над матеріальними тенденціями.

   В астрології сузір’я Орла знаходиться над Водолієм, який пильно стежить за переміщенням птаха. Водолія ототожнюють із Ганімедом і трактують цей міф як потребу богів в життєвих силах в особі викраденого юнака. В сузір’ї Близнюків орел переживає подвоєння, тобто виникає двоголовий орел – один із знаків Януса. Подібно до гермафродитів, такий орел зображується в двох кольорах – червоному і білому.

   Психологічно орел означає гординю – один із семи смертних гріхів. В алегоричних сюжетах орел є атрибутом Гордині і одного із п’яти чуттів – зору. Із чотирьох основних чеснот орел означає справедливість і правосуддя. Зображення орла використовувалося в геральдиці багатьох країн. Він є геральдичним символом влади, панування, великодушшя і прозорливості. На гербах найчастіше зображувався у польоті, грудьми вперед з піднятими догори або розпростертими крилами. Він входить до складу емблеми мантуанської династії  Гонзага – покровителів мистецтва в епоху Відродження. В США він зображений на державній печаті, прийнятій у 1782 році.  Багато коронованих європейських можновладців  - Польщі, Німеччини, Австрії та Наполеон Бонапарт – зробили двоголового орла своїм символом. Вперше двоголового орла використав імператор Священної Римської імперії Констянтин щоб показати єдність імперії, яка розвалилася. Орла із колом на голові  називають «орлом в діадемі».

   Талісман у вигляді орла робить людину більш благородною і підносить дух. Його власник може вгадувати наміри своїх конкурентів і миттєво вирішувати всі труднощі, які виникають у бізнесі і житті.

   Сова – символ мудрості, уособлення знань, людського досвіду. Богиня грецької міфології  Афіна Паллада зображується із своїм незамінним атри- бутом - совою. В древньоримській міфології сова була зв’язана із богинею мудрості Мінервою, покровителькою наук, мистецтва та ремесел. Кожний поважаючий себе чародій повинен з’являтися перед аудиторією із совою на плечі.

   Зображення сови містять емблеми багатьох наукових видань, науково-дослідних закладів, бібліотек, вчені розміщують сову у своїх екслібрисах.

   Разом з тим з часів античності навколо образу сови, її способу життя і поведінки складалися легенди і вона наділялась надприродними силами та якостями. Так, наприклад, тільки надприродністю можна пояснити поворот голови сови по вертикальній осі – на 270º, а по горизонтальній – на 180º.

   Сова ще асоціюється з нічною порою доби, з місяцем, темрявою, нечистою силою, яка живе в хащах.

   Талісман у вигляді сови чи із її зображенням допоможе стати розумнішим  і успішно навчатися.

   Голуб – символ духовної чистоти. В християнстві виступає в якості емблеми Святого Духу. У язичників – знак Йони.  Являється священним птахом в культах Астарти, Кібели, Ісіди, Венери, Юнони, Афродіти. Через відданість потомству символізує материнські почуття. Іноді інтерпретувався як знак мудрості. Голубами називали пророків та оракулів. Довгий час птах вважався посланцем богів. Він символізував божественну активність.

   Священним іменем голуба  у древніх євреїв було «Іонах» або «Іонас». Містичний голуб служив символом всіх, хто сповідував іудаїзм. Пророк, якого Бог послав в Ніневію, мав ім’я Іонах, або голуб. М.П.Холл довів походження імені Іоан від священного голуба.

   В масонстві голуб – символ чистоти і невинності. В Китаї голуб – знак довголіття і старості. Голуб Венери був розп’ятий на чотирьох спицях великого колеса. Голуб із оливковою гілкою був атрибутом Афіни. Знаком прощення людей була поява на Ноєвому ковчезі голуба із листком маслинового дерева. Голуб сидів на плечі Мухамеда, символізуючи  Божественне натхнення,що сходить на пророка. Голуб зображувався на скіпетрах духовних і мирських властителів, означаючи послану їм Богом прерогативу правити. В середньовічному християнському мистецтві він був неодмінним символом при зображенні Благовіщення, Хрещення, Сходження Святого Духа  та Трійці. Було поширене повір’я, що диявол і відьми можуть прийняти образ будь-якої живої істоти, за винятком голуба та вівці.

   Голуби, що цілуються, символізують закоханих. Іноді він виступав як знак цноти. Голуб пензля Пабло Пікассо став загальновизнаним символом миру. В США політиків, які борються за мир, традиційно називають голубами, в той час як прибічників військової партії – яструбами.

   Талісман у вигляді цього птаха завжди допоможе у здійсненні хорошої і доброї справи, надасть допомогу у любовних ділах.

   Ворон  за уявленнями тувинців – священний птах. Вважалося, що мудрий птах допомагає лікувати хворого і передбачати майбутнє, служачи посередником між шаманом і його духами-помічниками.

   Вбивство чорного ворона тягло за собою хворобу і смерть вбивці. В скандинавських легендах вічні супутники Одіна, бога битв і чаклунства, - ворони Хугін і Мунін ( «той, що думає» і «той, що пам'ятає») уособлювали його віщу, чаклунську природу. І, мабуть, зовсім не дарма.   Ці загадкові птахи ще з давніх часів займали особливе місце серед всіх представників пернатих. Ходять легенди про кмітливість і розум ворона: ще Арістотель писав про те, як ворон кидав камінці в посудину, щоб підняти рівень води і напитися.

   Практично по всій землі Ворон  -  це міфічний птах. Чорний ворон є символом вітру; віщий птах живе, за переказами, до трьохсот років, а все тому, що харчується однією тільки мертвечиною.

   Ворон одночасно символізує сонячне добро і морок зла, мудрість і руйнування війни. Ворони і вовки - часті супутники первісних богів мертвих та чаклунів. У американських індіанців, що мешкали в лісах східного узбережжя, ворон означає «хитрун». У деяких традиціях - культурний герой і деміург. «Ворон битви»  Бальд символізує війну, кровопролиття, паніку, злість. У Китаї ворон - одна з тварин  «дванадцяти земних гілок» і символізує могутність.

   У християнстві ворон - це диявол, який живиться падлом, а ворон, посланий з Ноєвого ковчега, символізує блукання, занепокоєння і нечисть. Ворон символізує також усамітнення, а, отже, святих пустельників, і є емблемою св. Антонія, Бенедикта, Іди, Освальда, Павла Затворника, Вікентія. У Єгипті ворон означає руйнування і злість. У Стародавній Греції символізує довголіття, також виступав уособленням родючості. У мистецтві орфіки ворон смерті зображується з сосновою шишкою та смолоскипом життя і світла. У єврейській традиції ворон - символ падла, нечистоти, загибелі і руйнування, обману. У мітраїзмі - перший щабель присвяти, слуга Сонця.

   Вороняче каркання, як прийнято вважати, приносить нещастя. Зазвичай ми кажемо: «Не каркай», «Біду накаркав». Здатність ворона віщувати нещастя переноситься і на людей, які необережним висловом або натяком можуть призвести до небажаних подій.

   Талісман із зображенням ворона розвиває інтуїцію і здатність передбачати подальший розвиток подій, у власника з’явиться прагнення до самовдосконалення.

   Курка – символ кропіткої праці. Образ курки, що клює по зернятку, має на увазі ретельну роботу, яка, врешті решт, має привести до досягнення результату. З іншого боку, курка – алегорія незграбності. Вона, як жіночий символ, обов’язково присутня в  убранстві весільного столу.В гадальній практиці курка символізувала дружину: «Курка – не птах, жінка – не людина».

   В байках та казках кури, як правило, вирізняються тупістю. Жінка, що свистить та курка, що кричить півнем, являються, за уявленням деяких народів, найстрашнішими знаками. Курка, що кукурікає – вісник смерті. Російські селяни вважали, що курка здатна опізнати злодія.  

   Півень – найдавніший символ світанку, пробудження, пильності та заклику до бою. Фігуру півня здавна підносили на башти, щоб він дивився в усі боки та попереджав про небезпеку. Цей мотив звучить у багатьох казках народів світу (О.С.Пушкін, брати Грім, Ганс Християн Андерсон, ін.). В епосі шумерів бог Нергал – захисник будинків і страж від злих духів, - часто виступає в образі півня. В «Гамлеті» В.Шекспіра крик півня проганяє привида, що з’явився на світанку. М.В.Гоголь у повісті «Вій» так описує крик півня на світанку: «Прокричав півень. Перелякані духи хто як попало -  у вікна та двері, щоб швидше вилетіти».  Іноді півня використовували як знак власності.

   За уявленнями китайців, півень – птах із золотими перами, який співає тричі на день: вперше – коли сонце купається в водах океану; вдруге – коли воно стоїть в зеніті; і втретє – коли опускається на заході. Від першої пісні здригається небо та прокидаються від сну люди. Цей півень є предком ян  - чоловічого начала Всесвіту. Його гніздо – на дереві фью-сань, яке росте на краю зорі і у висоту сягає тисячі футів. Спів небесного півня надзвичайно голосний, а постава величава. Він несе яйця, із яких вилуплюються курчата  з червоними гребінцями. Всі півні на світі – нащадки небесного півня, що називається  « птахом світанку».

   В китайському гороскопі Півень – знак щирості і прямоти. Із всіх знаків він найбільше схильний до військових професій. Півень відвертий, із розвиненим логічним мисленням, стійкими принципами і мораллю. Він – проникливий, впертий, відважний і хоробрий до безтями. Але людина, народжена в рік півня, дещо брутальна, самовпевнена, поблажлива і пригнічує чужі думки.

   В ритуальній кухні слов’ян холодець із півня був обов’язковою стравою для гостей. У древніх греків півень був традиційним птахом для жертвоприношень і присвячувався Аполлону і богу лікування Асклепію. У римлян він був фалістичним тотемом. І в наш час в розмовній англійській мові слово «соєк» (півень) означає чоловічий статевий член.

   Якщо у язичників півень був символом Меркурія, колісницю якого він везе, то у християн став символом Воскресіння.  Півень є атрибутом апостола Петра, алюзією його зречення і каяття. Петро відрікся від Христа, як той і напророчив: «Не встигне прокричати півень, як зречешся  мене тричі». В сучасному католицькому словнику півень символізує право віруючих на сумніви.

   Так чи інакше, в зоолатрії, яка формує різні типи і форми культу тварин, символ півня займає достойне місце: на сході сонця він проганяє своїм криком нечисту силу. Золотий півник часто виступає «вартовим» птахом, якого розміщують на даху або шпилі будинку. У якутів і сванів півень – знак смерті, яка наближається. Згідно з книгою Зогана, він тричі співає перед смертю людини. Цей птах – тотемний символ галів, а тому і французів, які вважають півня знаком незалежності і свободи, він перетворився на неофіційну емблему країни. У росіян «пустити червоного півня» означало влаштувати підпал. Відомий образ чорного півня. Його крик має архаїчну основу, хоча ще недавно був знаком опозиції темношкірого населення ПАР.

   Слов’янські народи при закладанні будинку приносили червоного півня в жертву. Півень також є символом забіякуватості та пролитої крові. У деяких народів організовуються бої півнів, а бійцівські півні навіть були бойовим символом галів.

   Спалення тварин відомі не лише із Середніх віків, але і в часи Ренесансу. Так у 1474 році в Базелі засудили і спалили півня, якого вважали дияволом, тому що він хотів знести яйце. Для східних слов’ян при заселенні в новий будинок  півень відігравав роль «двійника» господаря: якщо він благополучно переночував – то можна було заселятись. В різдвяні свята дівчата ворожили на «півня» по колу: якщо він підійде і дзьобне купку зерна біля дівчини, то її наречений буде багатим і добрим господарем. Півень, що співає біля дверей або заходить до будинку, віщує прибуття нежданого гостя, а якщо він співає на тинку  до настання темряви, то наступного дня слід чекати дощу. В Англії старовинний спосіб розпізнати злодія полягав у тому, що півня саджали під яку-небудь посудину, до якої по черзі торкалися підозрювані. Півень повинен був прореагувати на справжнього злодія своїм криком.

   В алхімії півень символізував летючу частину речовини, каменя;  живу, активну і суху воду. Тим самим він протиставлявся своєму вічному ворогу – лисиці.

   Батьківщина півня – Стародавній Іран; там півень – священний птах бога світла Агурамаз. Талісман у вигляді півня передасть людині бійцівський характер, відвагу, хоробрість, проникливість, упертість, старанність, працелюбність та бадьорість.

   Пелікан – символ благородства, самопожертвування, батьківської любові  і милосердя. За однією із легенд, самка пелікана душить пташенят, які щойно вилупились, від надлишку любові. Через три дні у гнізді з’являється самець , починає роздовбувати своє тіло до крові, щоб цією кров’ю оживити пташенят. За іншою легендою, ролі міняються: розгніваний самець убиває пташенят, а через три дні з’являється самка, яка роздирає собі груди, щоб окропити їх кров’ю і таким чином оживити. Так оповідають середньовічні легенди, а святий Ієронім в коментарях до 10-го Псалму приписує знищення пташенят пелікана змії.

   Кров, яка повертає до життя мертвих, асоціюється із причастям та розп’яттям. У зв’язку з цими легендами, пелікан став одним із символів воскресіння, а з XIII ст. – і самого Христа. Так Данте у своїй «Божественній комедії» у знаменитому вірші із «Рая» називає Спасителя «наш пелікан». Латинський коментатор Бенвенуто де Імола  пояснював це так: «Його називають пеліканом, так як він роздер собі груди заради нашого спасіння подібно до пелікана, який кров’ю із своїх грудей оживляє мертвих пташенят».

   Пелікан часто зустрічається в церковній символіці. Його і зараз зображують на дарохранительницях. Одним із поширених сюжетів стало зображення пелікана на верхівці хреста. Крім того, легенда про нього стала символом жертви Христа на хресті. В тому ж значенні пелікан може прикрашати посуд в натюрморті. В образотворчому мистецтві пелікан став атрибутом персоніфікованого Милосердя. Не випадково про  нього говорять: «бути по милосердю його». Образ пелікана розвинув В.Шекспір у «Гамлеті»:

   Для моїх добрих друзів

   Не закриваються рани на моєму гербі,

   І подібно до зображеного пелікана,

   Я напою їх своєю кров’ю.

   Порівняно із пеліканом справжнім, міфічний пелікан менший за розміром, і, відповідно, дзьоб у нього коротший і більш гострий. Якщо у справжнього птаха пір’я біле, то у міфічного – жовте або зелене. Етимологія слова «пелікан»  заглиблюється своїми коренями до грецького вислову «рубаю сокирою», так як дзьоб пелікана нерідко порівнювали із дзьобом дятла.

   У геральдиці птаха, як правило, зображують більш схожим на орла чи журавля. Він стоїть у гнізді і намагається напоїти кров’ю своїх пташенят. Це зображення символізує любов батьків до дітей, турботу государя про свій народ. Поширена також фігура пелікана, що ранить себе. Наприклад, у такому вигляді він виконаний на гербі Корпусу Крісті Оксфордського коледжу, тоді як на гербі коледжу з такою ж назвою в Кембріджі птах зображений із своїми пташенятами у гнізді.

   В алхімії пеліканом називають посудину для безперервної перегонки, яка складається із двох герметично запаяних ємностей, розміщених одна над одною і з’єднаних між собою трубочками. Класична форма такого «пелікана» - глек з кулеподібним горлечком і трубчастими вертикальними ручками.  Пара, яка піднімається із нижньої частини при нагріванні, конденсується у верхній і опускається вниз у вигляді «опадів», які тут же піддаються новій перегонці. З точки зору сучасної хімії, цей процес не має абсолютно ніякого сенсу, але алхіміки вірили:  при багаторазовій зміні агрегатного стану в речовині, що піддається перегонці, можуть виникнути більш тонкі містичні зміни, результатом яких в «пелікані» утвориться філософський камінь, еліксир молодості або «ліки металів», здатні перетворити звичайні метали в золото.

   Символ пелікана часто використовують в своїх орденах монахи. Талісман у вигляді цього птаха розкриває в людині такі якості, як співчуття, готовність допомогти ближньому.

   Павич – символ гордості, емблема краси і безсмертя. В багатьох країнах павич вважався королівським птахом, а індуси вважали його священним. На батьківщині павича, в Південній Азії, його високо цінять за те, що він попереджає про наближення тигрів, змій чи грози. Вважається, що завдяки красі свого оперення павич здатний «знешкоджувати» отруту змії, яка його уражує.

   В Росії до павичів склалося зовсім інше ставлення через те, що утримувати їх могли тільки багаті люди. Тому  в свідомості росіян павич став тільки символом гордовитості і бундючності. Вислів «розпустив хвіст, як павич» набув значення не тільки залицяння, але і марнославства та  удаваної пихи.

   Згідно з грецьким міфом, павич був пов’язаний із дружиною Зевса Герою. Коли Гермес убив стоокого Аргоса, приспавши його грою на флейті, Гера оживила його, перемістивши очі  Аргоса на пір’я павича. У римлян павич став атрибутом Юнони, для якої аморетті, крилаті малюки, збирали очі з його хвоста. На римських монетах павич зображувався як знак божественності дочки імператора.

   В ранньому християнстві зображення павича було пов’язане із символікою сонця і стало сприйматись як символ  безсмертя, подібно до черепахи на Сході, і краси нетлінної душі. В християнській традиції «очі» павича іноді символізують Церкву, яка все бачить. Оскільки цей птах періодично оновлює оперення, він став символом  безсмертя та воскресіння. Існувало повір’я, що його плоть не гниє, навіть пролежавши певний час у землі. Павич також є атрибутом християнської великомучениці  Варвари  (ІІІ ст.) та алегорії Гордощі.

   Павич – сонячний птах Індії, символ багатьох богів, і, зокрема, Будди. На рівні східної емблематики віяло із хвоста павича вважався символом страждання і було атрибутом Авалокітешвари – одного із головних бодхісатв буддійської традиції. В Китаї за часів династії Мін таке віяло вручалось за високі заслуги на службі в імператора. В ісламі «око» павича асоціюється із «оком серця» і тому – із внутрішнім зором. Індійський бог кохання Кама часто зображувався сидячи на павичі, що символізувало палкі пристрасті. Ця ідея пристрасті перекликається із світом метеликів, де самець нічного павичевого ока знаходить самку на відстані багатьох кілометрів. Малюнок на крилах павича нагадує численні очі і в індійській міфології сприймався як мапа зоряного неба. Символіка двох павичів з обох боків космічного дерева прийшла із древньої Персії до мусульман, а від них – на Захід і означає психічну подвійність людини,  що черпає свою силу в принципі єдності двох протилежностей. Хвіст павича, що виграє всіма кольорами веселки, сприймався як універсальний символ. Наприклад, в ісламі розкритий в усій красі він означав або повний місяць, або сонце в зеніті. В алхімії «хвостом павича» називали другий етап «великої роботи», коли «чорне із чорних» покривалось всіма кольорами райдуги. В зміні часу доби павич відповідає сутінкам. Його зображення із змією у дзьобі означає перемогу світла над темрявою.

   В деяких країнах  павич вважається провісником неприємностей. Його пір’я називається «очі диявола» і попереджає про появу зрадника. В Англії найпоширенішою  забобоною є те, що пір’я павича неможна тримати вдома: господар може потрапити в катастрофу або його дочки не вийдуть заміж. Вважається, що присутність павича на сцені може призвести до провалу п’єси. Можливо, ці забобони пояснюються тим, що постійно відкрите «око» на павичевих перах асоціююєься із «поганими очима» і, як наслідок, із навроченням.

   В геральдиці павича зображували  із розпущеним оперенням, що на мові геральдики означоло «павич у своїй гордості».

   Талісман у вигляді цього птаха пояснює пихатість та гордість свого господаря. Крім того, він може попередити про зраду і наділити людину силою навіювання.

   Ластівка – символ весни і сходу сонця, добра і щастя, надії і відродження. Ластівка символізує прихід весни і нове життя, оскільки вважалось, що зиму вона проводить у сплячці і повертається до життя весною. За однією скандинавською легендою, це птах-утішитель(розрадник): вона літала над розп’яттям Христа із криками: «Утішся! Утішся!». Символ ластівки присутній на Благовіщення та на Різдво. По віруванням, вона служить посередником між Богом і людьми.

   Геральдична ластівка носить назву «марлет» і частіше зображується без лапок, так як, за середньовічними уявленнями, завжди живе в небі і ніколи не опускається на землю. Хоча, іноді в геральдиці зустрічаються і звичайні ластівки. Із найбільш відомих – це шість ластівок на гербі родини Арундел, як натяк на те, що їхнє прізвище пішло від назви ластівки на французькій мові – hirondelle.

   Якщо ластівка звила гніздо під дахом будинку – це знак доброї звістки. Талісман у вигляді цього птаха або його зображення наділяє людину кмітливістю, талантами, багатою уявою і допомагає втілювати мрії та фантастичні бажання у життя.

   Лебідь – символ вірності і чистого кохання, грації, досконалості, чистоти і цноти. Пара лебедів стала поширеним символом вірності та нерозлучності.

   Символіка лебедя практично однакова у більшості народів світу. В Древній Греції він означав Зевса, який перетворювався на лебедя, поєднуючись при цьому у шлюбі із Немесідою і Лєдою. З цим образом зв’язувались також поезія та витонченість. Не випадково Вергілія називали  «мантуанським лебедем», Мартіна Опіца – «боберфельдським», а Василя Жуковського – «царськосільським».

 Іноді лебідь виступає символом таємниці. Так Царівна-лебідь залишає свого судженого, коли він підгледів, як вона скидає пір’я. «Рицар Лебедя» Лоенгрін летить геть від своєї дружини на срібному возику, запряженому сімома лебедями, коли їй вдалося дізнатися про його походження.

  Античні легенди говорять, що лебідь співає лише раз у житті – перед смертю (звідки і походить вислів «лебедина пісня»), і тому символізує кінець життя. Можливо, саме з цієї причини він асоціюється із Аполлоном і через нього – з деякими музами, наприклад, із Ерато і Кліо. Завдяки своїй красі, лебідь став атрибутом Венери: пара лебедів везе її колісницю у вигляді мушлі. Грецький міф розповідає про те, як у дружину спартанського царя Тіндарея  - Лєду закохався Зевс, що явився їй в подобі лебедя, який плив по річці. В лебедя перетворився друг загиблого Фаетона  - Кік. Ці птахи, утілюючи містерії, були символами чистоти загиблих у боротьбі за справедливість.

   В християнській символіці лебідь служить знаком Діви Марії.

   Разом з тим, лебідь виступає символом брехливості, лицемірства, оскільки його білосніжне оперення ховає чорне тіло. Популярний на вивісках пабів «лебідь із двома шиями» служить символом підкупу, корупції, розпусти та продажності. «Гуси-лебеді» із російської народної казки – вірні слуги Баби Яги – викрадають маленьких дітей (хоча такий випадок – велика рідкість у лебединій символіці). У схожій українській казці гуси-лебеді не викрадають, а навпаки – рятують героя від відьми.

   Талісман у вигляді лебедя – жіночий атрибут. Він допоможе знайти коханого чоловіка, наділить витонченим смаком і чарівністю, причому, кохані та друзі будуть вірними та відданими його господарці. Допоможе досягти власної досконалості.

    Малинівка (зорянка) – знак довіри, один із  символів християнства, які використовуються найчастіше. Згідно з християнською легендою, коли Христос ішов на Голгофу, малинівка, щоб полегшити його страждання, висмикнула колючку із тернового вінця Ісуса. Кров, що бризнула із рани, назавжди залишила слід на пір’ї птаха. До червоної мітки відноситься і легенда про те, як малинівка носить воду грішним душам у пекло, за що і отримала такий знак.

   За опитуванням, проведеним у 1960 році  « Міжнародною радою з охорони птахів», малинівка стала національним символом Британії.

   Яйце – символ походження всього живого, який увібрав у себе цілий спектр найрізноманітніших уявлень про світ. Яйце народжує чотири основні стихії – землю, воду, повітря, вогонь, - добудовуючи їх до п’ятої – етеру. Але варто додати, що яйце все ж більше сприймається як початкова клітина живої істоти, яка, приховуючись під міцною оболонкою, готується вийти на світ Божий і вже зіткнулась із основними стихіями, в тому числі і з етером. Саме такий образ яйця закарбований практично в усіх хроніках, починаючи з найдавніших: наприклад, у Вавілоні яйце вважалось священним і не вживалось в їжу; в Єгипті вірили, що із яйця народився бог, який створив зорі. Згідно до літератури, в Персії відомий мотив боротьби добра і зла, який виражений протиставленням Ахура Мазди, та Ангро-Майнью, які борються за яйце, намагаючись вирвати його один в одного.

   В грецькій міфології бог Кронос запліднює два яйця і надійно ховає їх. Із цих яєць з’являється Тифон – чудовисько, здатне зруйнувати живий світ. В середні віки точилася постійна суперечка про те, що є первинним – яйце чи курка, яка знесла це яйце. Це - суперечки навколо первинності матерії, основ буття, законів природи та суспільства, світу вцілому. В російських казках яйце ховає життєві сили ще одного Тифона – Кощея Безсмертного.

   В православній традиції яйце – один із символів пасхального свята. Яйця фарбують  в різні кольори, розписують, відносячись до них із трепетливим благоговінням, вважаючи, що тим самим прилучаються до таїнств Божих.

Клас Савці (Звірі)

   Слон – символ сили і влади, уособлює елемент Землі. За давньою легендою, Землю тримають на собі слон, черепаха і кит. Подібна оцінка можлива завдяки комплектації тварини, порівнюючи його з іншими представниками земної  фауни. Свою роль відіграє ще й те, що слон – одна з найдавніших тварин, що асоціюється із мудрістю, життєвим досвідом. Лише в персидській міфології слону протистоїть птах Рух.

   В древній Індії вважали, що слони утримують на своїх могутніх спинах увесь світ. В Середні віки слон був символом Христа, тобто мудрого і знаючого життя Учителя. В наші дні слон сприймається як дуже поважна, мудра і урівноважена істота, яка схильна до неспішного і розміреного життя. Легко піддається вихованню, але при цьому залишається незалежним від сторонніх, самостійним і неповоротким одночасно. Білий слон – символ щастя. Індійці бережуть слонів і турбуються про них.

   Подібні характеристики можна почути і в адресу людей, для яких повільність і неповороткість стали характерними рисами.

   В літературі слон виступає ще і як символ хмар, емблема мудрості, спокою, вічності, співчуття, доброзичливості. Але для слона характерні і невмотивовані вчинки, поява яких пояснюється їх запальним норовом і величезною силою. Це поєднує його із символікою негативних демонічних сил: побачити слона уві сні – до неприємностей, які правда, носять тимчасовий, інколи навіть миттєвий характер.

   Вежа із слонової кістки – знак вигнання і знак обраності. Талісман із зображенням слона наділяє людину енергією, мудрістю, силою духу, зміцнює пам’ять і допомагає завоювати авторитет серед друзів. А ще слони вважаються символом багатства і благополуччя – недарма в багатьох будинках зберігалися фігурки тридцяти трьох слоників.

   Миша – символ злодійства. Слово mus утворене від грецького дієслова «красти», що, можливо, і зробило мишу таким символом. Росіяни часто називають мишу «сірою злодюжкою». Хоча збереглася легенда, що в XIII ст. миша зберегла життя князю. Пізніше на тому місці виросло місто Мишкін.

   Миша – один із найдавніших на землі ссавців, чия символіка широко представлена в багатьох класичних культурах. Аполлон Смінтай (Мишачий) був тотемним божеством, яке охороняло врожай і часто зображувався стоячи на миші. Сюжет міфу, в якому йде мова про мишу, що пролізла в ріг Юпітера-бика, говорить про неї, як атрибут влади. Персидські чародії вважали мишу за культову тварину. В магії існує чимало гадань, відомих під загальною назвою Кипарисів кодекс, де описуються і гадання за мишачим писком. Часто мишу пов’язували із передвіщенням війни, чуми, але біла миша вважалась добрим знаком.

   Буддійські та інші  східні місячні календарі, які мають дванадцятирічні цикли, завжди відкриваються роком Миші. На Сході миша служить символом багатства та його накопичення. В Китаї вона представлена настільки могутньою істотою, що її намагалися всілякими способами піддобрити. Існувала легенда про мишаче весілля, під час якого рано гасили світло і лягали спати, щоб не сердити мишей; а ще їм насипали зерна, щоб отримати їх прихильність. В китайській традиції миша означає щастя, тому позначається тим же словом «фу».

   Миша виступає персонажем, який об’єднує небо, землю  і пекло. Так в давні часи існували міфи про мишей, які падали із неба. Пізніше, в Середні віки,  ці сюжети пояснювались тим, що миші народжені від грому і грози. Можливо, це пов’язано із образом летючих мишей, які в середні віки сприймалися як одна із іпостасей диявола. Також відомі перевтілення диявола в мишу і навпаки.

   В древніх культурах виготовляли амулети у вигляді миші. В образі миші закодовані древні архетипічні сили. Так у російській народній казці миша розбиває хвостиком золоте яйце, якого ніхто більше не міг розбити. Те, що миша володіє надприродною силою, видно і із найвідомішої казки про ріпку – лише з допомогою миші родина змогла вирвати із землі ріпку.

   Приказка «Гора народила мишу» пов’язана із хтонічною природою тварини. В грецьких міфах Зевс-громовержець перетворює своїх дітей на мишей, пацюків, кротів. Миша також означала стихії вогню і води, завдяки чому могла піддаватись різним метаморфозам.  Наприклад, відомий древній казковий сюжет перетворення жінки на мишу.

   Натяк на те, що миша є чарівною істотою, яка дає прибуток, прослідковується в такій магічній процедурі: коли у дитини випадає молочний зуб, його кидали у вогонь із словами: «Мишко, мишко, на тобі зуб кістяний, а нам дай золотий». Мишка виступає і тією істотою,  яка допоможе знайти пропажу в домі. Якщо в будинку щось загубилось, зазвичай приказували: «Мишко, мишко, погралася – і віддай».

   Образ мишоловки став метафорою неправди, яку використовують, щоб зловити когось, викрити чи поставити у незручне становище. Так Гамлет влаштував  «мишоловку» королю Клавдію.

   В сучасному світі миша стала символом жвавості і винахідливості. В комп’ютері маніпулятор називають «мишкою» саме за те, що він дозволяє швидко переміщуватися по екрану монітора. Миша є фірмовим знаком Діснейленду. Мишеня Міккі-Маус давно став персонажем і символом корпорації «Уолт Дісней». В 1996р.  корпорація  «Макдоналдс» змінила свій товарний знак – подвійну золоту арку – як не досить популярний і вирішила скористатися допомогою діснеївського мишеняти.

   Пацюк (щур) – символ агресивності, гниття, розпаду, руйнування, лиха та смерті. Але він же виступає символом мудрості та правосуддя, можливо тому, що вибирає найкращу їжу та першим залишає корабель, що тоне. Наприклад, в Стародавньому Римі білий пацюк означав удачу, а в Китаї той, хто народився під знаком Криси вважався наділеним чарівністю і привабливістю. В Китайському гороскопі Криса – символ шарму, перша тварина китайського календаря. З одного боку, той, хто народився в цьому році -  типовий шукач пригод, начитаний, інтелігентний, чарівний, розсудливий, з гострим розумом та твердими переконаннями, який не піддається мимовільним почуттям, впертий та з любов’ю до експериментів. Але у нього є негативні риси: агресивність та імпульсивність, жадібність та нестерпність.

   Агресивність пацюка в багатьох культурах зробила його символом руйну- вання та розкладання і тому – минущого часу. В цьому контексті два пацюки – один чорний, інший – білий – виступають атрибутами ночі та дня. Пацюк також є атрибутом дівчинки Фіни із Тоскани, яка жила в XІІІ ст. і померла у віці 15 років після кількох років хвороб. Її будинок, який кишів пацюками, відвідав святий Григорій Великий і передбачив її смерть.

   Британські солдати 7-ї бронетанкової дивізії, яка протистояла Африкансь- кому корпусу Роммеля в Північній Африці за часів Другої світової війни, місцевого пацюка пустелі жербоа обрали своєю емблемою тому, що використовували тактику швидких нападів і «укусів», а також тому, що солдатам доводилось виживати в досить важких умовах. Цю ж емблему британці використовували і під час операції «Буря в пустелі» в період війни в Перській затоці  1991 року. Після закінчення військових дій найменшим членом 7-ї бронетанкової бригади, яка відправлялась на базу, був «пацюк пустелі» на ймення Патрік – подарунок королівської сім’ї  Саудівської  Аравії.

   Заєць – тварина, яка символізує сексуальну енергію та боягузтво. Виступає символом гомосексуалізму, який з’явився у зв’язку із уявленнями, що зайці щорічно змінюють стать. Діва Марія іноді зображувалась із білим зайцем біля ніг, що символізувало її перемогу над плотськими спокусами. Вислів «заячий характер» - синонім несміливості. Середньовічний образ лицаря, за яким ганяється заєць, символізував боягузтво. Проте, у деяких східних народів асоціюється із хитрістю.

   Другий аспект символіки зайця – швидкість.  Він був обов’язковим атрибутом  саксонської богині весни Еостре. В контексті весняного культу символізував продовження життя та його оновлення.  За легендою, Кір Великий виявив послання, заховане у череві зайця. В Середні віки образ зайця асоціювався із святом Паски, оскільки було поширеним уявлення, що саме заєць приносить паскальні яйця.

   Заєць вважається нечистою твариною, тому його м’ясо заборонялось вживати в їжу старозаповітною традицією. Повсюди зустріч із цією твариною вважалась провісником нещастя, найчастіше – пожежі. В російських народних казках зайці допомагають відьмам і чаклунам. Далекосхідний народ  айни вірили, що заєць – це зачарована людина. В Англії білий заєць був символом нареченої, яку покинув молодий. За корнуольськими забобонами, примара зайця переслідувала зрадників, довівши багатьох до самогубства. Образ зайця пов’язується із деякими анатомічними дефектами людини: косоокістю, заячою губою.

«Місячний заєць» - буддійський символ самопожертви. Китайці говорять, що в одному із своїх минулих життів Будда страждав від голоду, і щоб його нагодувати , заєць сам кинувся в полум’я і спікся. Як знак подяки за цей вчинок Будда відправив його душу на Місяць. Там, у холодку під акаціями, заєць товче у срібній чарівній ступі різні трави, щоб виготовити еліксир безсмертя. В деяких областях народ називає цього зайця «лікарем» або просто «чудесним зайцем» чи «агатовим зайцем». Китайсько-японська богиня сонця Аматерасу часто зображується із місячним зайцем у руках. Можливо, цим обумовлене повір’я про те, що звичайний заєць доживає до 1000 років і на старість стає білим.

   Ведмідь – символ добродушності і шаленства, багатирської сили і незграбності, ненажерливості і ніжних материнських почуттів. Наприклад, в античному світі ведмедиця символізувала позитивні материнські якості. Крім того, в Стародавній Греції шматочок ведмежої шкіри  використовувався як захист від любовних захоплень: юні дівчата його носили під час навчання.  Німфа Каллісто, яка завагітніла від Юпітера, була перетворена Діаною в ведмедицю. Настільки широкий діапазон символічних значень багато в чому обумовлений різноманітністю релігійних і культурних уявлень різних народів. До того ж цей амбівалентний символ мав чіткі відмінні характеристики чоловічого та жіночого начал.

   Велику роль ведмідь відіграв в символіці народів півночі, виступаючи посередником між землею та небом. Він був священною твариною кельтської богині Артіо. Ведмедиця належала до свити богині Артеміди і була її священною твариною. В середньоєвропейській традиції  саме ведмідь, а не лев являється царем звірів. У китайців ведмідь втілював чоловічий принцип ян, а у кельтів асоціювався із воїнами. У росіян ведмідь – символ сили. Він був тотемною твариною багатьох слов’янських племен. Росіян порівнюють з ведмедями в їх валькуватості і незлобливості з одного боку, та  вмінням відстояти себе – з другого. Ведмідь, який є героєм багатьох казок і міфів, зустрічається в гербах багатьох старих російських міст, а також став символом  Московської олімпіади – 1980.

   Ведмедя пов’язують з перевертнями: людина-ведмідь була  поширеним персонажем фольклору багатьох країн. Чорний ведмідь – інфернальний символ. Невипадково Ліліт в єврейській міфології з’являлася в образі ведмедя і викрадала дітей. В Книзі пророка Даниїла ведмідь символізує Персидське царство, а ще – підкуп.

   Але існують і інші погляди на ведмедя. Як символ божественного покарання ведмедиця згадується в Біблії. Дві ведмедиці роздерли дітей, які насміхалися над Єлисеєм – учнем пророка Іллі.  Вважали, що оскільки ведмежата народжуються безформенними і лише ведмедиця, вилизуючи, надає їм форму, це повинно було символізувати звернення язичників до християнства.

В алхімії ведмідь представляє один із аспектів першоматерії. Часто зустрічається в геральдиці, символізуючи ті ж якості, що і лев, - сміливість, мужність, велич. Він часто присутній на гербах німецьких міст, виступаючи в ролі «підтримувача» герба, іноді із нашийником і цепом, як символ приборканого християнством язичества. На печаті штату Каліфорнія (США) ведмідь грізлі символізує рішучість. Завдяки здатності передбачати погоду, у геральдиці ведмідь виступає символом передбачливості.

   Талісман із зображенням ведмедя захищає людей від усіх напастей, вбереже від пожежі, захистить від нещасних випадків, наділить спритністю, кмітливістю, силою, мудрістю і сміливістю.

   Лев - цар звірів, один із символів хоробрості, швидкості, стійкості, сили та величі, який протягом тисячоліть зустрічається найчастіше. Фігури левів зображуються на царських тронах в Індії та на левових воротах в Мікенах. Кам’яні статуї левів зустрічаються біля входу в буддійські храми в Китаї. В Стародавньому  Єгипті навіть ключі від храмів були виготовлені у формі левів. Трон царя Соломона був прикрашений золотими левами з ключем мудрості в зубах, та й сам він був подібний царю звірів.

   Лев є світлоносним символом вогню та сонця. Не випадково в Єгипті, де його шкура була атрибутом сонця, фараон зазвичай зображувався у вигляді лева. В Стародавній Греції лев вважався провідником сонця. Зображення лева, як символ духа, часто з’являлися на амулетах та талісманах.
   Лев, як знак сонця, нерідко асоціюється з ідеєю всепоглинаючого часу. Непереможний лев означає непереможність часу. Кронос Мітри – божество, що уособлює безкінечність часу, - має тіло людини із головою лева або зображується людиною з головою лева на грудях. Цербер, який оберігав в підземному царстві річку Стікс, мав три голови: посередині голову лева, а по боках – вовка та собаки. Це були знаки трьох аспектів часу: непереможний лев відображував сучасний час, вовк зображував минуле, що полює за споминами, а відданий пес вказував на майбутнє. Істота у вигляді змія з головою лева, як знак сучасності, розміщувалась біля ніг Аполлона –володаря небесних сфер та часу.

   Однак, кожна традиційна культура трактувала  цей символ по-своєму. В Єгипті лев був поєднаний з богами Ра, Осірісом та Гором, а також виступав втіленням богинь Тефнут та Хатор. Древньоєгипетська богиня Бастет, яка уособлювала життя та родючість, зображувалась у вигляді жінки із головою лева або кішки. Амт – лев з головою крокодила – пожирав грішників. Священні корови – проекції  Ісіди, - розгнівавшись, також перетворювались на левиць. Сірійська богиня Аллат в місті Пальміра була представлена левом, що тримав в кігтях ягня. В Греції лев був календарною емблемою: весною Діоніс міг являтися в образі лева.

   В Індії лев був втіленням хранителя світового порядку Вишну, а людина-лев ( нарасхима ) – уособлення сили та мужності – означав віру в Вишну. Дурга – дружина Шиви – як жіночий аспект духовної сили, зображувалась сидячою на леві. В країнах із буддистськими традиціями лев означав хоробрість та шляхетність. Він також символізував Північ, з якою пов’язаний прихід Будди та його царювання. В Китаї Будда вважався «левом серед людей», а лев’яче  ревіння  пов’язувалося із голосом Будди.  В ісламі святий Алі – «цар святих» - іменувався «левом Аллаха».

   У слов’янського племені лютичів лев був символом бога війни Радогоста, який вшановувався як третє втілення Дажбога. Головний храм лютичів – Ретри – був прикрашений численними зображеннями левів.

   В Старому Заповіті із левом порівнюють Іуду, Дана, Саула та Даніїла. Лев  - одна із тварин, яка явилась Ієзекілю. Прорк  Ісая  представляє біблійну символіку лева, який мирно відпочиває поряд з вівцею, що означає людину, яка трансформувала свою некеровану волю в мужність, силу і любов. У Новому Заповіті крилатий лев став символом святого Марка і, а з XІІ ст. – і  Венеції, покровителем якої вважається святий Марк. Він – знак відлюдництва та самотності,тому і належав  до багатьох християнських святих. Згідно з популярною  притчею, Ієронім витіг скалку із лапи лева, який з тих пір став його відданим другом. Лев, як символ сили духу, зображується біля ніг святого Адріана – покровителя солдат і м’ясників, захисника від чуми. Лев є атрибутом великомучениць Євфімії та Фекли, яких кинули до левів, але вони не завдали їм шкоди. Лев асоціюється з Христом, якого Іоан Богослов в Одкровенні називає «Левом від коліна Іудина».

   На ранньохристиянських похованнях лева зображали як символ Воскресіння. В Середні віки існувало уявлення, що левенята народжуються бездиханні і оживають лише через три дні після того, як лев-батько повертав їх до життя своїм диханням. Саме це повір’я зробило лева символом Воскресіння.

   Оскільки в античні та Середні віки вірили, що лев спить з відкритими очима, він став символізувати пильність і перетворився в ідеального сторожа на дверях церков, на склепах, монументах та мостах. Статуї  левів охороняють двері палаців та покоїв по всьому світу, а голова лева з кільцем в ніздрях часто є формою ручок дверей. В грецькій та римській архітектурі зображення левів використовувались як ксенофілакси – охоронці водних джерел.

   Лев символізує красу та досконалість. Фраза « світський лев» означає людину  з бездоганними  світськими  манерами. Вірність лева відома за  легендою про благородну тварину, що помирала на могилі свого господаря Андрокла . Шкура  лева є атрибутом Геркулеса – персоніфікованої Хоробрості. Лев також символізує один із материків – Африку, виступає атрибутом гордовитості, гніву та холеричного темпераменту. В християнському мистецтві лев, що бореться із драконом, символізує боротьбу добра із злом.

   Але з іншого боку, лев, що тримає людину чи ягня, служить символом зла. В негативному плані лев є емблемою Антихриста, який має народитися від коліна Данового. В Псалтирі перемога над князем темряви інтерпретувалась як перемога над левом та драконом. Для К.Г.Юнга  дикий лев є символом диких пристрастей і може вказати на небезпеку буття, що поглинається без- свідомістю.

   Уява Єгипту породила Сфінкса – істоту з тілом лева, головою і верхньою частиною тіла жінки, хвостом бика та крилами орла. В країні гіперболеїв, згідно грецьким міфам, грифони – птахи із дзьобом орла та тілом лева – стерегли  золото. Зображення грифонів зустрічаються і на вавилонських стінах. Грифон, подібно дракону, охороняє шлях до спасіння. Він – знак взаємозв’язку психологічних сил та космічної енергії. В християнській символіці грифон об’єднує орла Іоана та лава Марка – символи мужності і слави.

   В масонстві лев уособлює силу і славу, вершину Королівської Арки – Небесної Дуги, куди повертається сонце під час літнього сонцестояння.

   В алхімії лев служить символом сирої необробленої матерії і знаком золота. Зелений лев асоціюється із миш’яком та свинцем, а червоний – із золотом. Лев – земний ворог небесного орла, господар природи, виражає силу та є носієм чоловічого принципу. Він символізує безперервну боротьбу, сонячне світло, ранок, королівський сан, перемогу. Крилатий лев відображає елемент вогню – «філософський вогонь».

   Як найпопулярніша тварина в геральдиці, лев зустрічається в гербах багатьох знатних родів, муніципалітетів та держав. В геральдичних системах він означає розважливість, твердість та стійкість. На його сонячний символізм вказує лише золотистий колір шерсті. Основна геральдична форма – лев на задніх лапах в профіль. При цьому позначаються одне око та одне вухо, а із пащі видно закривавлений язик. Розрізняють і інші варіанти зображень: лев озброєний (його атрибутами можуть бути лук із стрілами, шабля, секіра, алебарда, тощо), коронований, сумирний  (без зубів, кігтів та висунутого язика), безхвостий або із хвостом дракона. Таким, що народжується, називається лев, коли видно лише половина його тіла, а тим, що виходить – якщо видно голова, плечі, передні лапи та хвіст.

   На рівні емблеми лев – знак відваги, сили, хоробрості, великодушності та милості. Досить часто він розігрується у поєднанні з іншими знаками чи атрибутами: наприклад, лев, що тримає в зубах хрест. Він зображений на державних гербах Швеції, Великобританії, Нідерландів, Чехії, Болгарії, Індії, Ірану, Канади, Іспанії. Від часів Річарда І (1157-1199), якого за хоробрість називали Річард – Левине Серце, три леви є емблемою англійських монархів. З іншого боку, символ британського суверенітету може означати і тиранію: наприклад,  на реверсі печаті штату Персільванія (США), прийнятої в 1787 році, зображена фігура Свободи,  що зневажає лева, з написом: «Жити може лише один».

   Через надлишок позитивних якостей лев став символом, який найбільш часто використовується в європейській торгівлі та промисловості. Він уособлює потужність залізних виробів французької фірми «Пежо» з девізом:  «Лев іде від потужності до потужності»; пильність у Британській раді по птахівництву та виробництву яєць, яка після 20-тирічної перерви відновила символ – «маленький лев»; він служить знаком якості і запевнення, що яйце відповідає необхідним стандартам гігієни.

   Найзагадковішим прикладом символізму з фігурами тварин є рекламний знак «Лев і оси», який шотландський бізнесмен Абрам Ліль обрав для винайденого ним у 1883 році «Золотого сиропу», ґрунтуючись на біблійній історії про лева, вбитого Самсоном, і ос, які зліпили із сот гробницю навколо звіра, що згнивав.

   Пантера – символ хижої жіночності, гнучкості та грації. Але у середньовічних містеріях слово «пантера» означало тварину, яка вельми відрізнялася від хижого ссавця сучасної зоології. Ця традиція підміни понять бере свій початок в далекій давнині. Ще Арістотель згадував, що запах пантери приваблює інших тварин, а римський філософ Еліан стверджував, що запах цей приємний навіть людям. Можливо, Еліан сплутав пантеру із мускусною кішкою. Пліній Молодший наділяв пантеру великою кільцеподібною плямою на хребті, яка зменшувалась чи збільшувалась за місяцем. До цих чудодійних властивостей  додавалась та обставина, що в грецькому перекладі Біблії  слово «пантера» з’являється в одному із віршів, який можна розглядати як пророцтво появи Христа.

   Для саксів пантера була не реальним хижаком, а якимось екзотичним словом, яке не мало досить конкретного підкріплення. В англосаксонській містерії («Ексетерська книга») пантера представлена як лагідна тварина, що любить усамітнення і яка  володіє мелодійним голосом та благовонним диханням, запах якого нагадує запах духмяного перцю. Легенда говорить, що досхочу наївшись, пантера впадала в сплячку і лише на третій день, коли вона прокидалась, із її пащі виходив мелодійний спів та благовонне дихання. В цей час біля  лігва тварини  збирався натовп людей, приваблених ароматом та музикою її голосу.

   В давньохристиянській традиції древнім ворогом пантери вважається дракон, який асоціюється із дияволом. Тому пробудження пантери означало  Воскресіння Господнє,  натовп – общини віруючих, а сама пантера ототожнювалась із Ісусом Христом.

   Як і кішки, пантери вважались захисникама і рятівниками від нечистої сили. Талісман у вигляді  або із зображенням цієї тварини  вбереже людину від бід, напасті і неприємностей. Крім того, він допоможе навчитися красиво і граційно рухатись, особливо при занятті якимось видом спорту.

   Кіт (кішка) – символ хитрощів, обману, темряви і злості. В середньовічних забобонах вважалось, що Сатана ловить людські душі подібно коту, який хапає кігтями мишу. За багатьма переказами, кішка приносить нещастя, тому що диявольськи вертлява. Розглядається нерідко в якості символу смерті. За селянськими повір’ями, кішка вважалась нечистою, тому що з’їла чорта, який перетворився на мишу. Якщо присниться кішка, це є попередженням про неприємну ситуацію.

   Вважається, що кіт «має сім життів» і володіє надприродною силою. Віра  в надприродну силу котів існувала ще в часи Стародавнього Єгипту, де котів обожнювали. Баєт, богиня кохання, плодючості та жіночої чуттєвості, зображувалась у вигляді кота або жінки із головою кота. Єгиптяни розглядали розширення або звуження зіниць цієї тварини як символіку місяця, який наповнюється або спадає. Кішку шанували в образі великого кота, який переміг міфічну змію Анофіс, що, як написано  в «Книзі мертвих», намагалась перевернути сонячного човна. Для єгипетських жреців кішка була символом магічних сил природи і вічності, так як лежить, згорнувшись клубочком. У жителів Фів кішка, яку називали «Володарка неба», була персоніфікацією плодотворної сили сонця; вона оберігала його під час сну від змій.

   Коли помирав домашній кіт, його господарі збривали брови, виражаючи цим свою скорботу. Ховали тварину на окремому кладовищі з усіма почестями та належними атрибутами, споруджували їй пам’ятник. Коли помирав єгипетський вельможа, для  подорожі  у загробний світ в  домовині залишали його улюблені речі, серед яких були мумія кота і кілька мишей, щоб кіт не відчував голоду під час подорожі. Вірили, що кішка охороняє живих від душ померлих. Людину, яка навіть і ненавмисне вбила кота, в Єгипті засуджували до страти. І сьогодні відома приказка: «Хто кішку убив, тому сім років щастя не буде».

   В Китаї ієрогліф кота той, що і для числа 80 – це зробило кота символом довгого життя. Кіт у китайців є символом яснобачення та асоціюється із місяцем. Йому приписують демонічні сили і здатність бачити духів ночі. Білих котів наділяли здатністю перетворюватися вночі на злих духів, тому що вони крадуть проміння місяця; в європейських країнах символ чорної магії – чорний кіт. Коли відьма сідала на мітлу, за нею обов’язково вмощувався кіт.

   Мусульмани вважають, що кіт народився у Ноєвому ковчезі від чхання лева. Кіт врятував пророка Мухамеда від змії, за що він погладив тварину  по спині. Цей жест святого подарував коту здатність завжди падати на всі чотири лапи.  Тому в ісламі чорна кішка наділяється магічною силою.

   Індіанці північноамериканського племені пауніз вважали дику кішку символом спритності і винахідливості. В Англії чорний кіт також вважався символом удачі, можливо завдяки вірі в те, що він володіє частиною магії, отриманої в спадок від відьми. Доброю ознакою була зустріч із такою твариною, або якщо вона перейде дорогу.

   В Середні віки кішки впали в немилість. Можливо, пояснення цьому – в їхній загадковості. Особливо інквізиторів бентежило світіння їх очей в темряві. Їх називали диявольськими, за що нещасних тварин безжально  судили і спалювали на вогнищі разом із господарем, якого звинувачували у чаклунстві та інших єретичних діяннях.

   Через незалежний характер і непокірність кіт став емблемою свободи в Стародавньому Римі: богиня Свобода зображувалася з котом, який лежить біля її ніг. Римляни вважали кота духом-охоронцем житла.

   Традиція  приписує коту жіночу сутність та особливу жіночність. Крім того, кішка іноді означала нерозбірливість у стосунках або жінку легкої поведінки.

   Чеширський Кіт із казки Льюіса Керолла «Аліса в Країні Чудес» став символом сардонічної посмішки. В російському фольклорі відомий кіт Баюн, чиї казки наділені магічною силою вражати ворогів.

   В геральдиці кіт зображується випростаний і в профіль та символізує незалежність.

   Собака - одночасно символ відданості ї вірності та ритуальної нечистоти ї розпусти.  Перша характеристика пов’язана із тією роллю, яка відводилася собаці ще на зорі розвитку людства: під час полювання, при охороні житла, на пасовищі. Отримуючи із рук людини їжу, собака віддано служила своєму господарю, забувши про своє дике життя, яке передбачало самостійне добування харчів.

   Друга характеристика знову ж пов’язана із розвитком людства, але в цьому випадку – із змінами, що відбулися у світоглядах людей, у взаєминах одного з одним. Так для багатьох народів відвертою образою звучить порівняння особи із собакою (сукою). Для семітської та індуської традицій собака – нечиста тварина, її можуть спокійно вбити, щоб захистити храм і себе від злих духів. Досить часто собаку сприймають як прислужника диявола або навіть втіленням самого диявола.

   Поряд з тим, образ собаки знайшов відображення у ритуальних розписах гробниць єгипетських фараонів (сцени полювання). Вважалось, що навіть після смерті господаря собака продовжуватиме і охороняти його в потойбічному світі, і сприяти розвагам.

   У різних народів світу собаку пов’язують із природними явищами, наприклад, із дощем і блискавкою. Корінні жителі Центральної Америки за поведінкою та гавкотом собаки визначали можливі зміни погоди.

   Собакам приписують здатність бачити духів і попереджувати про небезпеку своїх господарів, відчувати небезпеку, природні катаклізми – землетруси, повені. Ще собак наділяють унікальною здатністю передбачати  нашестя на людей різного роду епідемічних захворювань.

  Собака постає перед нами ще і як невсипущий сторож загробного світу: Цербер та Анубіс – імена, що стали власними.

   Неоднозначний образ собаки і у літературі та образотворчому мистецтві – від вірного друга людини до вихідця із пекла.

   В наш час собака виступає  ще і як предмет розкоші, є своєрідним символом, який характеризує господаря і із психологічної, і із фінансової точок зору.

   Лисиця – символ лицемірства, підступності і віроломства. Лисиця, яка лежить на землі із роззявленою пащею, вдає із себе мертву для того, щоб підманути здобич, а тому символізує підступні дії диявола.

    Для народів Далекого Сходу лисиця є представником нечистої сили. Наприклад, в китайській міфології лис, який може жити до 800-1000 років, вважається поганою прикметою. Досить йому вдарити хвостом по землі, щоб спалахнуло полум’я. Він здатний передбачати майбутнє і може приймати будь-який вигляд, віддаючи перевагу старцям, молодим жінкам або вченим. Він хитрий, обережний і недовірливий, а головна його потіха – заморочувати голови людям і мучити їх. Душі померлих іноді переселяються в тіло лиса, який мешкає біля поховань.

   Лисиця служить алхімічним символом тимчасово твердіючої червоної сірки, символізуючи при цьому земну природу (на відміну від півня, котрий символізує повітря).

   Мисливці прагнули добути лисячий хвіст, щоб стати спритними, влучним і сміливим. Талісман у вигляді лисички зробить людину більш гнучкою, трішки лукавою та допоможе порівняно легко вийти із будь-якої складної ситуації.

   Дельфін – символ кохання і відданості. В морях та океанах він рятує людину, що тоне. Існує думка, що розум дельфіна не поступається розуму людини. За давньою грецькою міфологією, дельфін є царем всіх морських істот. Він служить емблемою морської стихії та атрибутом Посейдона і Нептуна – богів моря. Образ дельфіна використовувався як знак швидкості; дельфін, що обнімав якір, означав обачність та предосторогу. Такий знак ставив на своїх книгах венеціанський друкар Альд  Мануцій-старший.

   В християнській символіці дельфін був обраний як символ Христа.  Якщо його зображували нахромленим на тризуб чи на якір, такий знак пояснювався як розп’яття Ісуса. За аналогією з тим, що дельфін рятує утопаючих, він також вважався спасителем людських душ і часто зображувався підносячим ці душі у вищий світ. У ранніх християн дельфін виступав в ролі тієї гігантської «риби», яка проковтнула Іону і випустила його через три дні (у російському варіанті перекладу Біблії це був кит).

   Дельфін мав популярність і як геральдична фігура. Тривалий час його зображення було на гербах спадкоємців французького престолу. Назва  їхнього титулу -  «дофін» - в одному із значень перекладається як «дельфін».

   Згідно з поширеною легендою, моряки, які викидалися за борт, перетворювалися на дельфінів.

   Талісман у вигляді дельфіна або його фігурка  особливо знадобиться під час морської подорожі. Господар талісману буде завчасно попереджений про небезпеку і зможе з легкістю її уникнути. Талісман убереже і корабель, на якому він знаходиться, від бурі та шторму.

   Кінь – символ сили, швидкості та невтомності, хоробрості та воїнської слави. Як знак війни і перемоги полководця, він демонструє владу над військом. Недарма вважалось, що в’їхати в місто на білому коні означало одержати перемогу. Небесний воїн Георгій Побідоносець завжди зображувався на білому коні. Більшість військових парадів у Москві розпочинав Головнокомандувач верхи на білому коні. Традиція створювати кінну статую або картину, як засіб увіковічнення пам’яті видатного лідера бере початок із знаменитої античної статуї імператора Марка Авелія, що сидить верхи на коні, поставленої на площі Капітолію в Римі. Воєнначальники-переможці зображувались під час бою сидячи верхом на коні. Коні везуть тріумфальні колісниці численних міфічних персонажів. Як символ вітру, кінь слугує атрибутом  жіночої символіки. Не випадково в Древній Греції кінь був присвячений Пріапу.

   Образ коня у народів Скандинавії пов’язаний із часом доби: «кінь-ніч» мчиться вперед із чорною гривою, а за ним скакає «кінь-ранок», піна із якого покриває землю росою. Завершує ці скачки «кінь-день» із світлою гривою, який освітлює землю і повітря. В Упанішадах кінь символізує календар: тулуб означає рік, хвіст, грива, голова та шия – пори року, суглоби – місяці, кінцівки – час доби.

   Кінь може бути знаком сонця, вогню і світла. Прикладом цього є вогняні коні Геліоса. У древніх слов’ян кінь служив символом смерті і воскресіння, подібно до сонця, яке сходить і заходить. Русь із древніх часів ототожнювала себе із образом коня, що знайшло втілення в архітектурі Російської Півночі. Верхній контур двохскатного даху будинку представляв небосхил, по якому рухалось сонце, а з’єднання колесоподібного сонця із фігурою коня надавало споруді динамізму. Звідси пішов термін «коньок» - сама верхня частина даху.

   Найвідоміший епізод Тоянської війни – великий дерев’яний кінь на колесах, побудований греками, щоб із середини захопити Трою. Троянський кінь – символ хитрощів та підступності. Звідси взяв початок вислів «хід конем», хоча в шахах кінь своїм ходом символізує не лише потаємність, а і життєстійкість.

   Кінь володіє даром яснобачення  і надприродним духом. Притаманний йому дар віщування: місто Карфаген за віщуванням древнього оракула було побудоване там, де знайшли голову коня.

   Навантажений кінь символізує з одного боку – людське тіло, яке несе духовну ношу, з іншого – навпаки, символізує духовну природу людини, що несе вантаж матеріального тіла. Легенди приписують коням риси, які характерні несвідомому стану людини.

   Коли християни ще переховувалися від гоніння у катакомбах, кінь символізував швидкоплинність життя, а пізніше у християнському мистецтві він став емблемою благородства. З іншого боку, атрибути диявола передаються через гриву та зуби коня.

   Кінь має глибоку біблійну символіку як у Старому, так і у Новому Заповітах. Геліодор, представник двору Селевкідів, був посланий в Єрусалим з метою пограбувати храм Соломона, але був вигнаний звідтіля вершником на білому коні та двома ангелами. Цей біблійний сюжет вважався прообразом епізоду із Христом, який виганяв торгівців та мінял із храму Отця. В Одкровенні Іоана Богослова є згадка про чотирьох коней: білого – чума, яскраво-червоного – війна, чорного – голод, блідого – смерть. Римський воїн Марк Курцій приніс себе в жертву, скинувшись у безодню в усіх обладунках і верхи на коні. Апостол Павло, згідно із середньовічною традицією зображувати один із смертних гріхів – гординю - у вигляді вершника, що падає із коня, зображувався мандрівником верхи. Він їхав у Дамаск за дозволом від синагоги на арешт Христа. Але почувши голос Божий Павло упав на землю.

   Серед святих верхи на коні зображувались Євстафій, Губерт і Мартін Турський. Один із ранньохристиянських святих Іполіт не погодився відмовитись від своєї віри і помер роздертий навпіл дикими кіньми. Ця історія нагадує міф про Тесея, який загинув після того, як коні потягали його по землі.

   У різних народів існували ритуали вбивства коня і принесення його в жертву. У римлян – це обряд «жовтневого коня», у індусів – «аш ва мед ха». Хоча подібні ритуали існували і у слов’ян, але їхній бойовий кінь – це швидше бойовий товариш воїна. Виступаючи в ролі чарівного помічника, він може змінювати свій вигляд, перетворюючись на зірку, птаха чи муху. Кінь вказує герою на суджену чи наречену, попереджає про різні перепони на шляху і допомагає їх долати, оживляє богатиря «живою водою», тощо.

   Цікаво, що в тібетській медицині конем називають речовину, яка доставляє ліки до хворого органу. Сліди кінських копит в давнину нерідко були знаками, що дарували благодать. Пізніше  цю функцію стала виконувати підкова, підвішена над дверима оселі.

   В китайському гороскопі Кінь – знак елегантності і завзяття. Він вважається найбільш практичним та здатним до логічного мислення, тому став знаком політиків. У коня сильна воля, він працелюбний, великодушний, красивий, надійний, енергійний. Д.Н. Лоуренс в «Апокаліпсисі» охарактеризував коня як символ сили і міці: «Як люди прагнули мати коня на зорі середземноморської цивілізації ! Ти – бог, якщо у тебе є кінь. Це стукало в серці – кінь, кінь! Символ міці , сили, руху і діянь людини».

   Кінь є однією із найдавніших емблем людства: його зображення  на стінах печер поширені від Заполяр’я до пустелі Гобі і Аравійського півострова на протязі 40-10 тис. років до н.е. Таке надзвичайне значення коня у символіці та емблематиці пояснюється його великим військовим і транспортним значенням аж до середини XIX ст.

   На емблематичному рівні кінь означає Іспанію. Білий кінь був родовим знаком ганноверської родової династії. За часів двох перших королів Англії – Георга І (1714-1727) та Георга ІІ (172-1760), білий кінь разом із королівським дубом Стюартів був зображений на більшості вивісок пивниць. Білий кінь зустрічається і на більш пізніх штандартах саксів.

   Геральдичний кінь завжди повинен бути у збруї або під сідлом. В західноєвропейській геральдиці вважалось, що кінь поєднує в собі найкращі риси кількох тварин: хоробрість лева, гострий зір орла, силу буйвола, швидкість оленя та спритність лисиці. В традиціях геральдики існує правило зображувати коня лише у профіль.

   Зображення коня знайшло своє використання  і в фірмовій символіці. Так кінь, що стоїть дибки, став товарним знаком німецької фірми «Порше». В 1930 році дизайнер Фердінанд Порше створив проект «народного автомобіля», запозичивши здибленого коня із герба міста Штудгарта, яке було побудоване в Середні віки на місці конезаводу. Здиблений кінь є емблемою  і торговим знаком ще одного індустріального гіганта – фірми «Феррарі», яка була заснована у 1929 році. Вперше ця емблема з’явилась на фюзеляжі винищувача льотчика Франческо Багатті, якого збили під час військових дій у 1918 році. Символ у вигляді голови коня, що мчить уперед, представляє ще одну фірму: «Мустанг».

   Віслюк  - символ покірності, смирення, терпіння, а іноді – і бідності. Великі, напрочуд глибокі і бездонні очі, наповнені сумом і тугою. В них стоїть німий докір всім людям за їх жорстокість та безсердечність. Його часто зображували для того, щоб підкреслити контраст бідності з багатством. Біблійні перекази розповідають, що прибуття ізраїльтян у Йорданську долину налякало царя моавітян Валака і він послав за Валаамом, щоб той явився і прокляв непрошених гостей. Але невидимий Валаамом ангел перегородив йому шлях, щоб повернути ослицю, якою той їхав, назад. Ослиця заговорила людським голосом, що відкрило Валааму очі,  і він побачив ангела із оголеним мечем.

   У християнстві віслюк везе Марію в Віфлеєм, він є присутнім при Народженні  Христа і при втечі святого сімейства до Єгипту. Христос обрав білого віслюка для свого тріумфального в’їзду в Єрусалим  і в пам’ять про цю подію у тварини  на спині залишився чорний хрест. Донедавна цю шерсть наділяли цілющими властивостями. Вважали, що якщо носити її у мішечку на шиї, то це вбереже від зубного болю та від коклюшу. Що стосується алегорій, то віслюк є атрибутом пришелепкуватості, безглуздості, а разом  із млинарським каменем – покірності. Крім того, віслюк символізує тупість і впертість. Звідси і пішов вислів «впертий , як віслюк».  Репутація віслюка як тупої тварини заглиблюється своїми коренями у фольклор Західної Європи. Ковпак блазня обов’язково повинен був мати вуха віслюка. На віслюку їде товстий п’яний Сілен із свити Бахуса, як і селянин Санчо Пансо – зброєносець Дон Кіхота. Перші просвітники зображували папу римського із головою віслюка.  В середньовічній Європі жінки, які зрадили чоловікам, повії,  злочинці і навіть банкрути піддавались приниженню і ганьбі тим, що їх возили  містом верхи на віслюку.

   В енциклопедичній  праці IXст. «Бундахіш» є розповідь про велетенського триногого віслюка, який стоїть посеред океану: «…число його копит – три, а число його очей – шість, а число його пащ – дев’ять, а число його вух – два, а число його рогів – один. Шерсть у нього біла, їжа духовна і весь він праведний». Двоє із шести його очей знаходяться на звичайному місті, двоє – на лобі, а ще двоє – на потилиці. Силою очей своїх цей велет перемагає і знищує. Із дев’яти його пащ три знаходяться на морді, три – на лобі, три – на кінцівках (по одній на кожній). Ріг його на вигляд золотий, всередині порожнистий і від нього відходить тисяча відростків. Цим рогом він переможе і розсіє всіх ворогів і злодіїв. В міфології маздеїзму – релігії древніх персів – ця благодійна істота – один із помічників Ахурамазди, владики Життя, Світла та Істини.

   Побутувала думка, що проїхавши  на віслюку задом наперед, можна вилікувати багато хвороб. Лихоманку і коклюш лікували пропускаючи хворого під черевом віслюка або проносячи його над спиною тварини три чи дев’ять раз. В гірських районах Шотландії зберігся цікавий заговор від укусу скорпіона: першому зустрічному  віслюку треба було прошептати на вухо: «Мене ужалив скорпіон», - щоб передати тварині всю шкоду від укусу. В Девонширі є гарна прикмета – ступити ногою на те місце, де качався віслюк. Надзвичайно щасливим знаком є побачити мертвого віслюка.

   В США віслюк є символом демократичної партії. Сьомий президент Ендрю Джексон (1829 – 1837) вперше використав цей символ як політичний у 1828 році, після того, як опоненти переінакшили його прізвище в  jackass (віслюк, бовдур) під час виборчої кампанії. Справа в тім, що серед релігійних поселенців побутувала біблійна уява про віслюка, як про безмежно відданну та працелюбну тварину. Тому лідери партії Мартін ван Бурен та Джексон всяк підкреслювали, що віслюк символізує істоту, яка застерігає людей від таких вад, як корупція, пожадливість і т.п.  Хоча офіційно цей символ ніколи не був затверджений, з 1880-х він набув великої популярності завдяки малюнкам Томаса Наста.

   Талісман у вигляді віслюка зробить людину більш сприйнятливою  до страждань інших. Людина стане  стриманішою, навчиться контролювати ситуацію.

     Корова – символ плодючості, добробуту, а також материнства.  В Індії корову вважають священною твариною, втіленням Великої матері Адіті і Землі, а іноді навіть всього Всесвіту. А у міфології різних народів корова виконує космічну функцію: у єгиптян небесна корова Мех-Урт, яка породила небо, втілювала Небесний океан. В Мемфісі вона виступала символом пасивної породжуючої сили, уособленням Венери. Саме корову за порадою оракула легендарний Кадм веде до місця, де будуть побудовані Фіви.

   Корова  вважається жіночим символом животворної і живильної сили землі, а в парі із биком вони представляють символ божества – жіночого і чоловічого, того, яке народжує і того, яке годує. Наприклад, в Греції корову часто зображували із телям, яке смокче вим’я, що означало примноження божественної сили, яка живить сама себе.

   Корова, що приснилася, символізує материнський аспект. Для жінки її образ служить символом терпіння, доброти і смирення. Так, в грецькому міфі дочка царя Інаха Іо, зваблена Зевсом, була перетворена Герою в білу телицю. Гера довірила її охорону стоокому велетню Аргосу, а після того, як велетень був убитий Гермесом, послала гігантського ґедзя, щоб він жалив Іо і гнав її по всьому світу. Але в міфології закарбувалося інше, негативне тлумачення образу корови. Для дружини критського царя Міноса Пасифаї Дедал спорудив дерев’яну корову із порожниною всередині, де розмістилась цариця. Так відбулося її злучення із биком, результатом якого стало народження чудовиська Мінотавра. Для гуманістичних філософів епохи Ренесансу Пасифія в образі корови стала уособленням тваринної пристрасті.

   В геральдиці корова зображується із дзвіночком на шиї, рогатою та із копитами. Іноді ці деталі відрізняються за кольором від тулуба.

Олень – символ відлюдництва,благочестя і чистоти в християнській культурі. Згідно з давньою германською легендою, олень був здатний одним своїм подихом прогнати змію а потім – розтоптати її. Завдяки цій якості він став символом боротьби із злом, емблемою благородства та сили духу. В цьому сенсі олень також символізує Христа, який розшукує диявола, щоб знищити його. Окрім того, в християнстві символізує душу, яка прагне почути слово Христа: «Як олениха прагне до потоків водних, так душа прагне до Тебе, Боже!» .

   В християнській традиції олень є атрибутом святого Юліана Госпіталіата – покровителя подорожніх та власників заїжджихих дворів. Згідно житія єпископа Губерта (помер у 727 р.), одного разу, ще в молоді роки, полюючи в Страсну п’ятницю, він несподівано натрапив на білого оленя, який між рогами мав розп’яття. Ця зустріч спонукала його обернутись до християнства. Подібна історія розповідається і про Євстафія – легендарного християнського мученика ІІ ст., атрибутом якого є оленяча голова із розп’яттям. В книзі О.Драйдена «Олениця і пантера» плямиста пантера символізує помилковість англіканської Церкви, в той час як білосніжна олениця виступає символом чистоти і безгрішності римсько-католицької Церкви.

   Білий олень був улюбленим символом англійського короля Річарда ІІ (1377 – 1399). Коли король видав розпорядження, щоб у кожного готелю був свій розпізнавальний знак, багато власників вибрали білого оленя. Крилатий олень був емблемою французького короля Карла V (1368 – 1422). Олень з короною на шиї став емблемою французького короля Карла VII (1403—1461), завдяки легенді про те, що ця тварина стала навколішки перед королем при його входженні  в Руан. В геральдиці олень завжди зображується в профіль – або лежачи, або у русі, з рогами, які відрізняються кольором від тулуба. Відомий своєю спритністю і загостреним чуттям, олень є атрибутом одного із органів чуттів – слуху, а ще – розважливості та розсудливості. У світському мистецтві він є атрибутом мисливиці Діани, яка перетворила  на оленя принца Актеона  як покарання за таємне споглядання її божественності оголеною.  За традицією олені везуть колісницю «Батька Часу» та Діани. Олень був священною твариною в грецьких містеріях Вакха, учасники яких надягали на себе оленячі шкіри.

   Олень був об’єктом поклоніння у різних народів. Наприклад, в Японії череда оленів пасеться біля кожного храму. В Китаї збереглася легенда, що під землею, в копальнях, живуть небесні олені, які більш за все хочуть вибратися на світло. Хоча небесних оленів ніхто не бачив (коли він потрапляє на повітря, то враз перетворюється на рідину, яка викликає епідемії), та вважається, що вони вміють розмовляти і молять рудокопів допомогти вибратись їм на поверхню. Спочатку небесні олені намагаються підкупити робітників, обіцяючи показати їм срібні та золоті жили. Коли ця спроба не вдається, олень нападає на людей. Рудокопам, щоб перемогти оленя, доводиться замурувати його у штольні. Ходять слухи, що коли оленів багато, вони затоптують людей до смерті.

   Талісман у вигляді олениці чи оленяти дуже сприятливо впливає на людину. Як олень уміє скидати роги, так і власник талісману без проблем вирішує всі труднощі. Талісман допоможе завжди бути в доброму гуморі, спокійніше відноситись до неприємностей, бути добрішим та веселішим.

   Вівця ( ягня) – символ смиренності та сільського життя. Раннє християнське мистецтво зображувало дванадцять апостолів у вигляді дванадцяти агнців (ягнят). Вівця також є атрибутом персоніфікації  Цноти, Смиренності, Терпіння і Покірності.

   В китайському гороскопі Вівця є знаком мистецтва: китайці вважають, що вона вносить мир і гармонію в життя.

    В древніх близькосхідних обрядах вівця була жертвенною твариною, тому ранні християни прийняли її як символ Христа та його спокути. Вівця, зазвичай із зв’язаними ногами, за традицією є одним із дарів пастухів на Різдво Христове, символізуючи майбутню жертву Христа.  Біблійні сюжети стали основою різних емблем, в яких вівця утворює головний елемент в різних комбінаціях: із хрестом, із хрестоподібним німфом, тощо. В якості жертовної тварини вівця стала атрибутом Іоана Хрестителя. В деяких регіонах ще і досі існує повір’я, що вівці по-своєму святкують Різдво Христове: вони встають із ранньою зорею і тричі  кланяються на схід.

   Зустріти отару овець на дорозі вважається добрим знаком, який віщує удачу. Вкинути кістки вівці у вогонь – погана прикмета. В Шотландії овечі кістки іноді використовували при гаданні. В давні часи у Великобританії вірили, що якщо носити із собою маленьку Т-подібну кістку із голови вівці, це захистить від усіх напастей, а до хомута коня прив’язували шматочок овечої шкіри для захисту від пристріту. Крім того, широко відомий спосіб зняти наврочення – устромити кілька шпильок у серце тварини  і опівночі підсмажити його при зачинених вікнах. Як і інші тварини, вівці можуть передбачати погоду. Якщо вони мирно лежать на пасовиську, можна чекати сонячної погоди, якщо ж тривожаться і бекають – буде сильний дощ.

   З вівцями пов’язано багато народних цілительсьих рецептів; наприклад, при укусі гадюки потерпілого обмотували  шкірою щойно зарізаної вівці, пневмонію лікували прикладанням до ніг хворого овечих легень, а туберкульозникам радили обходити на ранковій зорі овечий хлів.

   Кажан – нічний ссавець, який утілює сліпоту і являється атрибутом персоніфікованої Ночі. Як супутник диявола , асоціюється також із чорною магією та відьмами. У вигляді кажана вилітають із своїх схованок вампіри. Мабуть, через нічний спосіб життя і тому, що є види, які живляться кров’ю тварин, ці істоти стали втіленням зла.

   Але існують і протилежні аналогії. Іноді кажани символізують зір, надію та удачу. В китайській символіці вони приносять щастя, оскільки це слово позначається тим же словом «фу». За традицією п’ять кажанів означають п’ять благословінь: здоров’я, добробут, довге життя, невинну любов і природну смерть.

   Під впливом талісману  у вигляді кажана розвивається здатність бачити суть речей і передбачати майбутнє.

   Мавпа – в європейській культурі символ гріха, хитрощів, лицемірства, прагнення до розкошів, лінощів та злобливості. У християн раннього Середньовіччя мавпа була символом диявола і, швидше знаком язичників, ніж гріховності. В готичну епоху мавпа із яблуком в роті символізувала гріхопадіння людини, а мавпа в ланцюгах – перемогу над гріхом. В містеріях мавпа являла собою людину до того, як в неї увійшла душа.

   Починаючи із епохи Середньовіччя, мавпа стає символом живопису і скульптури. Так як мистецтво художника по суті своїй вважалося імітацією, то його пов’язували із тваринами, відомими своєю здібністю до наслідування та кривляння. Ця ідея знайшла своє вираження у популярному афоризмі: «мистецтво – мавпа природи», який особливо полюбився фламандським художникам XVІІ ст., що зображували митця в образі мавпи при створенні портрету чи висіканні скульптури із каменю. Поступово ця пародія на творчість художника поширилась і на інші види людської діяльності з метою висміяти людську тупість і метушливість. В епоху Відродження цей образ використовувався як атрибут одного із п’яти чуттів – смаку. Мавпа, яка асоціювалась із вадами взагалі, використовувалась для персоніфікації розпусти.

   На Сході символіка мавпи була протилежною. Наприклад, в індійському епосі мавпа Хануман, наділена неабияким розумом та великою фізичною силою, була мудрим порадником і вірним слугою царя Мавп’ячого племені Рами.

   В Китаї мавп’ячий крик  символізує глибоку тугу, а в китайському гороскопі мавпа служить знаком фантазії, так як вона найшвидше пристосовується до зміни обставин і вельми допитлива. Китайці бачать в мавпі гострий, тверезий розум, хорошу пам’ять та почуття гумору. Вона вирізняється організованістю, високою продуктивністю та бережливим ставленням до грошей. Їй подобається здобувати нові знання, мандрувати, часто має талант до вивчення мов. Правда, китайська мавпа не позбавлена  таких недоліків, як лінь, самозакоханість, надмірна емоційність, замкнутість та підступність. В Китаї були впевнені, що предком людини є мавпа – це так близько до теорії походження людини, обґрунтованої  Дарвіном. На Тібеті збереглася древня легенда про мавпу, яка сиділа на вершині гори і займалася самоспогляданням. В цю мавпу закохалася відьма гір. Вона перетворилась на прекрасну істоту і спустилася до мавпи. Але мавпа не помітила краси відьми  і залишилася байдужою до неї. Довго плакала  відьма, стоячи біля халупи мавпи. Врешті-решт, вони одружилися. У них народилося шестеро дітей, які стали родоначальниками шести племен,  що розселились по всьому Тібету.

   Іноді мавпа виступає як символ навчання. Так в Єгипті собакоголова мавпа – кінокефал, або павіан -  позначалась ієрогліфом, що означає письмо. Подібні уявлення характерні і для Китаю. Наприклад, Ван Тайхан у 1791 відмічав, що на півночі водиться 4-5-дюймова мавпа із червоними очами та чорною шерстю, яку вирізняє незвичайна пристрасть до  індійського чорнила. Коли хтось щось пише, мавпа сидить поблизу і чекає, доки робота буде закінчена. Потім вона випиває залишки чорнил і, утихомирена та задоволена, всідається на попереднє місце, склавши лапи.

Міфічні тварини

   Грифон – вигадана надприродна істота, яка символізує силу і пильність. Зображувався з головою і крилами орла та тілом лева, тому мав характерні якості і царя птахів, і царя звірів. Найдавніше зображення грифона знайдене на стіні месопотамського храму. Іноді використовувався для позначення подвійної природи Христа – Божественної і людської. Його називали також «собакою Зевса». Геродот згадує грифонів, як казкових мешканців Півночі. Есхіл вважав, що грифони стерегли золото гіпербореїв. В «Божественній комедії» Данте грифон штовхає візок Христа. В грецькій міфології він везе по небу колісницю Аполлона. Ісідор Севільський трактував ці символи таким чином: «Христос є лев, так як він царює і володіє могутністю, і орел, так як після воскресіння піднісся на небо». Грифон виявляє скарби і охороняє їх, зокрема, золото Індії та Скіфії. Тому грифон є символом науки і лихварства. Грифон – солярний знак. Він виконував функцію посередника між небесною та земною сферами. В геральдиці розрізняють жіночого крилатого грифона і чоловічого, який зображувався без крил. Він одна з головних емблем англійського королівського дому. Грифон фігурує і як традиційний мотив готичної церковної скульптури. Деякі дослідники творчості Данте вважають, що через цей символ він вказує на папу римського. Адже саме глава Церкви  має везти возика із Христом. «Папа, - пише Дені Дідро, - як понтифік чи орел, возноситься до престолу Господа, щоби отримати його признання, і, як лев чи цар, прямує по землі могутньо і владно».

   Дракон – символ руйнівних сил у Західній культурі  і творчих вчень на Сході. Назва пішла від грецького слова drakon – змій.

   В християнській семіотиці дракон представлений в образі міфічного звіра із смердючим диханням, лускатим тілом, кігтями лева, крилами кажана, роздвоєним язиком та хвостом. «І відбулася на небі війна… і повержений був великий Дракон, древній змій, називали якого дияволом або сатаною»,  -  розповідається  в Одкровенні Іоана Богослова. Перемога міфічного героя над драконом є універсальним сюжетом для багатьох культур. Архангел Михаїл часто зображувався із переможеним драконом біля ніг.  Михаїлу вдалося скувати чудовисько на тисячу років. Зав’язаний вузлом хвіст дракона показував, що сила його зосереджена саме в хвості. Святий Георгій, вразивши списом дракона, символізує перемогу добра над злом.

   Незважаючи  на негативні риси, дракона часто обирали в якості символу влади. Древні римляни зображували дракона на своїх знаменах. Подібно до того, як орел був знаком легіону, дракон – римської когорти. Від римлян символ перенісся у Британію. Брити використовували знак дракона в якості символу боротьби із саксонськими загарбниками. У кельтів дракон виступав одночасно як алегорія жаху і непереможності, а тому символізував незалежність. Національною емблемою Уельса є червоний дракон – герб Кадваладера – національного героя VII ст. Генріх VII теж звернувся до алегорії дракона, щоб підкреслити, що він – послідовник Кадваладера.  Два дракони підтримують геральдичний щит Лондона: цей символ служить нагадуванням про легенду, за якою колись у Темзі мешкав дракон.

   На Сході дракон служив втіленням космосу. Із тіла космічного дракона виник Всесвіт. Дракони вважалися хранителями скарбів. Вони символізували не тільки силу, але і плодючість.  Китайські дракони теж втілюють життя і світло. Небесний дракон – покровитель Китаю. За китайською міфологією, дракони володіють найбільшою із всіх земних істот спіритичною силою. Кігті і слина дракона наділені цілющими властивостями. За бажанням він може стати невидимим. Весною дракон підноситься до неба, восени занурюється у води океану. Буддисти вважали, що існує певне сакральне число драконів. Конфуціанство нараховувало 5 царських драконів. Золотий дракон був емблемою китайської імператорської сім’ї. Трон імператора іменувався  Троном дракона, а лице імператора – лицем дракона. За східними гороскопами Дракон – найщасливіший знак. В Китаї назва  «дракон»  є найпопулярнішим чоловічим ім’ям. На шиї східного дракона традиційно зображувалась перлина – емблема сонця. В ній зосереджена сила дракона, якщо ж її викрасти,чудовисько стане безпомічним. Про дощ китайці говорили: «Земля  з’єднується  із драконом».  Чжуан-Цзи розповідав про чоловіка, який за три роки оволодів мистецтвом убивати драконів,  але решту всього життя не мав можливості використати своє вміння на практиці.

   Серед найвідоміших драконів грецької міфології: Піфон; ліванський дракон, син Ареса, убитий Кадмом; Брат Немейського лева Ладон, який стеріг сад Гесперід; дракон, який навчив Поліїда, як вилікувати Главка; дракон, на якого перетворився Зевс, щоб сховатися від Кроноса; дракон, якого прислав Зевс грекам як знамення напередодні облоги Трої. Пліній стверджував, що літом дракони живляться прохолодною кров’ю слонів. Із очей дракона, висушених та потовчених з медом,  виготовляли мазь, яка зцілювала від нічних жахів. Жир із серця драконів, загорнутий в шкіру газелі і прив’язаний до руки оленячими сухожиллями, приносить успіх у судових справах. Якщо ж прив’язати до тіла зуби дракона, це забезпечить прихильність з боку влади. Голова дракона, за Плінієм, є одним із інгредієнтів рецепту, який робить людину непереможною. Святий Августін представляв диявола як суміщення образів лева і дракона: першого - за його люттю, другого – за підступністю. К.Юнг писав, що в драконі поєднуються плазуни і птахи, відповідно стихії землі і повітря. В російському символізмі дракон ототожнювався із змієм, символізуючи сили, які протистоять Русі.

   Кентавр – вигадана надприродна істота грецької міфології, яка символізує тваринну суть людської природи. Існує припущення, що слово «кентавр» походить від ведичних гандхавр – молодших богів, які керують кіньми Сонця.

   Кентаври зображувались як  напівлюди – напівконі. Кентаври були народжені від Ісксікона і хмари, яка по волі Зевса прийняла образ Гери, тому Овдій назвав їх «хмарородними тваринами». Згідно з іншою версією, ці міфічні істоти є нащадками сина Аполлона -  Кентавра і магнесійських кобилиць. Їх походження пояснює міксантропізм  (ненависть до цивілізації)  кентаврів: їх побут символізує варварство. Вони вирізняються буйним норовом та статевою нестриманістю. Символіка кентаврів ставала мотивом багатьох містерій, пов’язаних із оргазмом. Вони вели постійну війну із своїми сусідами – лапіфами з метою викрадення їхніх жінок для себе.

   Особливе місце серед кентаврів відводилось Хірону та Фолу. Перший  був сином Кроноса та німфи липи, а другий – Селена і німфи ясена. Відповідні дерева виступали їх атрибутами. Хірон уособлював мудрість, Фол – доброзичливість. Таким чином, варварство не виключало мудрості та гостинності. Хірон володів мистецтвом лікування, тому став знаком цілющої сили природи. На відміну від інших кентаврів, він був безсмертним, але страждаючи від рани, ненароком нанесеної йому Гераклом, прагнув смерті і тому віддав дар безсмертя в обмін на звільнення Зевсом Прометея. Споконвіку кентаври мешкали у Фесалії, але Геракл вигнав їх.

   Покровителем кентаврів був Посейдон. Кентаври могли виступати і як вихователями героїв ( Ахіла, Ясона, Асклепія), так і їхніми ворогами ( кентавр Несс став причиною загибелі Геракла). Кентаври, як і сатири, складали постійну свиту Діоніса. Біснуючий кентавр – характерний мотив вакханалій. Вважали, що після смерті кентаврів їх душа перетворювалась на жовтого птаха.

     Астрологічний знак сузір’я Стрільця представлений в образі кентавра, який стріляє із лука. Кентаврам присвячені рядки в поемах Овідія та Піндара. Фідій із учнями зобразив сюжет кентавромахії в Парфоні. Під впливом «Метаморфоз» Овідія до зображення кентаврів звернувся Рубенс. Пліній – старший стверджував, що бачив забальзамованого і збереженого в мідному саркофазі гіпокентавра, якого прислали як подарунок імператору Клавдію із Єгипту. З довірою відноситься до легенд про кентаврів і Плутарх. Лукрецій Кар розвінчує ці перекази ґрунтуючись на тому, що коні досягають статевої зрілості раніше за людину, і тому кентавр у три роки був би дорослим конем, залишаючись при цьому нерозумною дитиною.

   В мистецтві Ренесансу кентаври втілювали незмінні начала і протиставлялися вищій мудрості, яку символізувала Мінерва.

   Талісман із зображенням кентавра наділяє людину надприродною інтуїцією, мудрістю, дарує фізичну і духовну досконалість. Талісман у вигляді кентавра – символ нерозривного зв’язку людини із світом тварин і знак безсмертя.

   Мінотавр – напівбик, напівлюдина, народився як плід шаленої пристрасті цариці Крита Пасифаї до білого бика, який за велінням Нептуна вийшов із моря. Згодом Дедал, творець хитромудрого пристрою, який дозволив цариці угамувати свої неприродні бажання, спорудив лабіринт, щоб у ньому заточити її сина-чудовиська. В одному своєму вірші, в якому мова іде про винахідливість, Овдій говорив про «людину-напівбика, бика-напівлюдину», а Данте зобразив Мінотавра з головою людини і тулубом бика. Ідея збудувати дім так, щоб люди не могли знайти із нього виходу, можливо, ще більше дивна, ніж людина із головою бика. Але обидві вигадки вдало поєднуються, і образ лабіринту гармонує з образом Мінотавра. Видається повністю природним, що в центрі страхітливого будинку повинно мешкати чудовисько.

   Згідно з давньогрецькими міфами, чудовисько живилося людьми, і щоб його прогодувати цар Криту наклав на місто Афіни щорічну данину – сім юнаків і сім дівчат. Коли Тесею випав жереб стати жертвою ненаситного чудовиська, він вирішив позбавити батьківщину від важкої повинності.  Дочка критського царя Аріадна дала йому чарівний клубок, щоб він міг знайти зворотний шлях із лабіринту, -  так герою вдалося не лише вбити Мінотавра, але і благополучно втекти.

   Міф про Мінотавра був, вірогідно, відголоском древніх доелінських культів бика із характерними для них священними боями биків. Судячи із настінних зображень, людські постаті із бичачими головами були звичні для критської демонології. Крім того, образ бика з’являється на мінойських монетах та печатях.

   Вергілій в  «Енеїді» розповів про те, як Еней знайшов зображення помешкання Мінотавра на дверях Кумського храму, звідки печера вела в підземне царство. Тому в середньовічних церквах лабіринт Мінотавра став зображуватись в якості християнського символу пекла.

   Одноріг (єдиноріг) – вигадана істота, символ різних культурних традицій. Назва походить від найхарактернішої ознаки – довгого рога на лобі. В європейській геральдиці зображувався у вигляді коня із білим тулубом, темно-червоною головою,  козлиною бородою, ногами антилопи, хвостом лева і  рогом  посеред лоба. Іноді його зображували  з тілом бика або козла. За іншими джерелами, голова у єдинорога оленяча, ступні слона, а із пащі стирчать ікла кабана.

   Найдавніші зображення єдинорога датуються ІІІ ст. до н.е. і зустрічаються на печатках древніх індійських міст Мохенджо-Даро та Хараппи. Згадувався єдиноріг в Атхарваведі і Махабхарате. Під час потопу Ману прив’язав  свій корабель до рогу єдинорога. В грецькій та римській міфології походження єдинорога пов’язувалось з Індією. В зороастризмі єдиноріг виступав втіленням чистої сили, яка перемогла  Анхрі-Майнья. Китайський єдиноріг символізував достаток та довголіття. Китайський філософ  Хань Юй (768-824) давав тварині таку характеристику: «Всім відомо, що єдиноріг – істота з іншого світу і віщує щастя, - про це говорять оди, праці істориків, біографії знаменитих людей… Навіть діти і простолюдини  знають, що єдиноріг обіцяє удачу. Але тварина ця не належить до домашніх, рідко зустрічається і важко піддається описанню. Це не кінь чи бик, не вовк чи олень. І тому опинившись перед єдинорогом, ми можемо його не впізнати. Відомо, що тварина із довгою гривою – кінь, із рогами – бик. Але який єдиноріг, ми так і не знаємо». Ріг тварини уявлявся настільки гострим, що об нього можна було порізатись від найменшого дотику. Єдиноріг в християнській сімеотиці вважався ізоморфним голубу та ягняті. Іноді ототожнюється із астрологічним Козерогом. Єдинорога могла спіймати лише невинна діва серед вікових лісів. За легендою, зачарований її красою, він схиляв голову на коліна дівчині і засинав. Тому єдиноріг символізував також чистоту, перш за все мається на увазі цнота. На основі згаданої легенди В.Бауер оцінював єдинорога, як «символ живородної чоловічої сили і являвся атрибутом Діви Марії». Існує тлумачення про єдинорога, як символу Христа. Різдво Христове відбулося під знаком  Козерога ідентифікованого з єдинорогом. Основою для алегорії  із Ісусом послужило євангельське визначення його місії – «спорудив ріг спасіння нам». Ріг єдинорога використовувався  в якості метафори хреста. Символізував силу Христа в протистоянні її гріху. Існувало повір’я, що він зцілює все, до чого доторкується. До кінця XVII ст. порошок потовченого рогу єдинорога використовувався аптекарями-шарлатанами в якості популярного рецепту протиотрути. За фольклорними уявленнями єдиноріг своїм рогом очищає воду, отруєну змією. Вважалось, що якщо на ріг єдинорога  крапнути отруту, він потемніє. У Віндзорському палаці в Лондоні нібито зберігається такий ріг, що служить індикатором, який застерігає від отруєння.

   Крім того, єдиноріг втілював лють. В перекладах Старого Заповіту ідентифікувався із «лютим звіром». За версією одного із письменників XIII ст., являвся знаком смерті. В неволі єдиноріг помирає, але перед смертю він співає прощальну жалібну пісню.

   Починаючи із XV ст. отримав широке використання, як геральдичний знак. Єдиноріг підтримує щит королівського герба Шотландії.  В 1603 король Яків І замінив на англійському гербі уельського дракона  шотландським єдинорогом. Був зображений на полях Ізборника Святослава 1073 р. Розміщувався на гербі графа П.І.Шувалова. За час перебування його на посту начальника збройної канцелярії отримав поширення звичай, який зародився ще у XVI ст.: називати гармати «інрогами» або «єдинорогами» - зображення тварини довго красувалось на артилерійських гарматах російських військ. В збірнику духовних релігійних віршів  «Голубина книга» єдиноріг оспівується як батько всіх тварин. Повідомляється про його міфічний поєдинок із Левом:

Єдиноріг – звір – всім звірам батько.

Чому єдиноріг всім звірам батько?

Тому єдиноріг всім звірам батько, -

А і ходить він під землею,

А і не утримають його гори кам’яні,

А і ті-то ріки, ріки швидкі;

Коли вийде він із землі сирої,

А і шукає він противника,

А чи того лютого лева-звіра;

Зійшлися вони із левом у чистому полі,

Почали вони, звірі, битися:

Хочуть вони царями бути,

Над всіма звірами бути зверху.

І б’ються вони за свою зверхність.

Єдиноріг – звір підкорюється,

Підкорюється він леву-звіру,

А і лев підписаний – царем йому бути,

Царю бути над звірами всіма.

   Сьогодні, як і в минулому, талісман у вигляді єдинорога символізує чистоту і безсмертя. Він допомагає людям уникнути розчарувань в коханні і дружбі, убереже від бід і злих чар.

   Пегас – крилатий кінь, символ красномовності, поетичного натхнення і споглядання. В грецькій класичній міфології крилатий кінь муз пішов від крові Медузи-Горгони, коли Персей обезголовив її. Пегас був конем Персея, коли той врятував Андромеду, і грецького героя  Белерофонта, який убив триголову Химеру. Пізніше Пегас був піднесений на Олімп де доставляв Зевсу блискавки. Пегас як джерело натхнення крилатий не лише в алегоричному сенсі: крила підносять його вище навіть такого хорошого літуна, як Химера, і це значить, що поетичне натхнення стає надреальністю.

   Древні греки зв’язували  Пегаса із богинею ранкової зорі Еос, римською Авророю, і вважали, що після смерті Белерофонта  він був перенесений на небо у вигляді сузір’я. Від удару його копита утворилося священне джерело Іппокрена ( від грецьких слів «кінь» і «копито»).

   Міфограф VІ ст. Фульгенцій  зробив Пегаса символом Слави, оскільки і Пегас, і Слава мають крила. У ІІІ ст. александрійські поети сформували уявлення про Пегаса, як коня поетів. З’явився вислів «осідлати Пегаса», який означає «стати поетом». Тому Пегаса можна бачити серед муз іноді навіть на Парнасі.

   В європейській геральдиці Пегас часто зображувався на гербах «мислителів».  Під час Другої світової війни зображення  Пегаса разом із Белерофонтом на спині було затверджене як  розпізнавальний знак британських повітряно-десантних військ. В наші дні він використовується для позначення повітряного транспорту  і швидкості.

   Зараз талісман у вигляді крилатого коня вважається талісманом усіх закоханих. Як древньогрецький Пегас допоміг врятувати Андромеду, так талісман допомагає зберегти кохання.

   Сфінкс (сфінга) – фантастична істота з головою людини та тілом лева, символ загадковості, таємниці. Сфінкс – символ астрального плану; він охороняє таємниці піраміди, в основі якої – квадрат, а її бокові сторони сходяться до однієї точки у вершині, утворюючи унітарність.

   Сфінкси, духи-охоронці, встановлювались в Стародавньому Єгипті перед храмами та поблизу пірамід: наприклад, Великий сфінкс в Гізі поблизу Каїра (XXVІІІ в. до н.е.). Це – так званий «єгипетський тип». «Грецький тип» сфінкса – це чудовисько із головою жінки, тулубом лева та великими крилами. Відомий ще  «асірійський тип», який має бороду; в ньому кожна частина має своє значення: голова – знання, боки лева – праця,  кігті – сміливість, крила – натхнення, борода – мудрість.

   Сфінкс – символ глибинного зв’язку минулого із сучасністю, що оберігає спокій померлих грізних правителів і жерців, які колись наводили жах і залишили як повчання своїм нащадкам цих дивних чудовиськ.

   Сфінкс – це ще і втілення поєднання  людських, тваринних і міфічних істот. Як наслідок – це загадка історії, і тепер навіть неможливо передбачити мету, яку переслідували творці цих чудовиськ. Сфінкс – символ таємниці і загадки, яку необхідно розгадати. Згідно з легендами, сфінкс убивав кожного, хто не міг розгадати його таємниці. Він також знак віри і розуму, знання і сміливості, мовчазності і волі. Сфінкс присвячувався Аполлону і Сонцю, які також свято оберігали сокровенні таємниці.

   Два древньоєгипетські сфінкси, які були встановлені в 1830-х роках в Санкт-Петербурзі перед будівлею Академії мистецтв,  символізують  таємницю їх самих, і таємницю цього дивного міста на Неві, і ті загадкові куточки людської душі, які до снаги розкрити лише художнику.

   Талісман у вигляді сфінкса допоможе удосконалитись та досягти повної гармонії.

   Фенікс  - це ще одна із міфічних істот древнього світу. Він являє собою золотого чи червоного  птаха із головою красивої жінки. Птаху феніксу дано безсмертя. Кожного разу, коли він відчуває наближення смерті, він летить у пустелю. Там птах співає від заходу сонця і аж до світанку, його спів зачаровує всіх живих істот своєю красою. Потім він розпалює багаття і згорає в ньому. Але рівно через три дні із попелу народжується оновлений фенікс.

   У християнстві асоціюється із Христом, що воскрес на третій день після розп’яття.

   Талісман у вигляді птаха фенікс допоможе знову відродитись після складних моментів життя. Він навчить бути незалежним, самостійним і навіть передбачувати долю.

   Химера – фантастичне чудовисько древнього світу із головою і шиєю лева, тулубом кози і хвостом дракона. Химера – це плід кохання Єхидни – напівдіви – напівзмії, і Тифона – дракона, здатного вивергати потоки вогню, каміння та диму. Вона втілює ілюзійні  мрії, надії, які не збулися. Але талісман у вигляді цієї істоти володіє великою силою, адже в ньому зосереджені якості лева, дракона і кози.

Список використаних джерел

1.  Головацька К.І. Міфи давньої Греції. – К.: Веселка, 1977. – 183 с.

2.  Головацький Я.Ф. Виклади давньослов’янських легенд, або міфологія. –

     К.: Довіра, 1991. – 91 с.

3.   Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 2004.

     – 335 с.

4.  Кун М.А. Легенди і міфи Стародавньої Греції. 4-е видання. – Тернопіль:

     АТ Тарнекс, 1993. – 416 с.

5.  Мифы народов мира. Энцыклопедия в 2-х томах / гл. редактор 

    С.А. Токарев. Том І. – М.: Советская энцыклопедия, 1987. – 671 с.

6.  Мифы народов мира. Энцыклопедия в 2-х томах / гл. редактор 

    С.А. Токарев. Том ІІ. – М.: Советская энцыклопедия, 1988. – 719 с.

7.  Наливайко С.І. Міфи давньої Індії. – К.: Веселка, 1992. – 198 с.

8.  Пащенко В.І., Пащенко Н.І. Світ міфів та легенд Еллади. – К.: Либідь,

    2007. – 382 с.

Алфавітний покажчик назв

Акула

Бджола

Ведмідь

Вівця

Віслюк

Ворон

Гідра

Голуб

Грифон

Дельфін

Дракон

Єдиноріг

Жаба

Заєць

Змія

Зорянка

Кажан

Кентавр

Кінь

Кіт

Кішка

Коник

Корова

Короп

Криса

Крокодил

Курка

Ластівка

Лебідь

Лев

Лисиця

Мавпа

Малинівка

Медуза

Метелик

Миша

Мінотавр

Мурашка

Муха

Мушля

Одноріг

Олень

Орел

Павич

Павук

Пантера

Пацюк

Пегас

Пелікан

Півень

Саламандра

Скарабей

Слон

Собака

Сова

Сокіл

Сонечко (жук)

Сфінга

Сфінкс

Тарган

Фенікс

Химера

Черв’як

Черепаха

Черепашка (молюск)

Ягня

Яйце

Ящірка