Твір "Собори наших душ"

ТВОРЧИЙ ПАСПОРТ

ЮНОГО ЛІТЕРАТОРА

щорічний обласний заочний творчий конкурс юних літераторів

«Собори наших душ»

назва міста, району

1.Прізвище, ім’я, по батькові

2.Дата народження (число, місяць, рік)

3.Домашня адреса (із зазначенням поштового індексу)

4. Домашній, мобільний телефон

5. Школа (адреса, телефон, клас)

6. Рік, з якого почав(ла) займатися літературною творчістю

7. Назва творчого об’єднання (гуртка, студії, класу тощо у школі чи позашкільному закладі), де займається літературною творчістю (адреса, телефон закладу). Якщо займається самостійно – вказати.

8. Прізвище, ім’я, по батькові, місце роботи, посада, домашній та мобільний телефони педагога з літературної творчості

9. Участь у літературних конкурсах, (повна назва, рік, місце проведення, результат)

10. Членство в обласній Спілці творчо обдарованих дітей – рік вступу

11. Наявність авторських збірників, видань, у яких друкувався(лась) (Назва, рік)

13. Перелік літературних творів, які подані на конкурс «Собори наших душ», з зазначенням жанру та року створення

14. Наявність творчої династії

15. Назва організації, яка рекомендує (тел.)

16. Додаткова інформація (за бажанням)

   М.П.                              Дата                       Підпис директора закладу (П.І.Б.)

«А в чому ж твоя душа увічнить себе?»

Ростуть зараз у нашій країні собори та церкви. Кожного року тільки й чутно: то з’явилася каплиця, то збудували храм, то народжується молитвений будинок. Що це: данина моді, чи люди й справді зрозуміли, що своєю бездуховністю вони зробили гірше тільки собі?

Пам’ятаю, коли я ще була зовсім маленькою, мати забороняла ходити до церкви, кажучи, що там – нічого святого, одне здирство та безлад. Але моя бабуся одного разу взяла мене за руку і ми пішли до церкви. Зайшовши у велику будівлю, яку називали собором, я відчула одночасно і неприємність, і цікавість. Так багато людей. Навколо висять малюнки дивних людей. Співають незрозумілих пісень, а люди, більшість похилого віку, кланяються у всі боки і хрестяться раз у раз. 

А скрізь щось світиться, палає. І починає ставати цікаво…

«…Пам’ятниками та соборами здавна славилась наша земля. Здіймалися вони над полями та над містами, зростали серед селищ та майданів. Були своєрідними символами духовної краси людини. Ними пишалися наші предки, про них співали кобзарі; вони прийшли у наше століття, мов міст через віки страждань та незгод, веселощів та радощів, мов живий зв’язок між поколіннями…» Зруйнувати собори - це значить зруйнувати свою культуру, свою історію - самих себе.

Я виросла. А цікаво до сих пір. Закриваються дитячі садочки, зменшується кількість класів у школах… Кількість соборів з кожним роком зростає, а чи це пропорційно духовному зростанню наших внутрішніх соборів??? Чи буде релігія активно формувати моральні та етичні цінності у молоді? А якщо так, то яка саме релігія? Стільки релігій, і всі проти всіх, брат на брата… Пекло!

Чи всі, хто знаходяться у церквах, розуміють сутність таких місць? Кому моляться? Чого просять? У кого просять??? Чи всі розуміють, для чого побудовано храм, кому присвячено, до чого приурочено будівництво споруди? Що приводить людину у такі місця? У кожного «щось своє»…

Я не знаю відповіді. І не впевнена, що хочу її знати. Відповідей набагато менше, ніж людей, а істина-то одна!!!

… Брак мудрості, поваги й любові до людини, відповідальності за долю нащадків відчувається як найбільша рана людства.

Чи можна уникнути душевної порожнечі? Що можна порадити людям, що  загубили самих себе у гонитві за дешевими замінниками?

Та головне, думаю, стати на шлях пошуку. Пошуку себе, свого шляху в житті. Кожен знаходить себе,  нехай не відразу, але крок за кроком, і відкриється тобі твоє призначення на цій Землі. Головне – своїми діями не шкодити іншим, наповнювати своє життя радістю та позитивними моментами. Намагатися отримувати задоволення від кожного кроку, подиху, адже краще жити, аніж не жити… І кохати… Всім єством своїм кохати все. Життя. Людей. Природу. Себе. Адже все починається з тебе. Коли не будеш любити і поважати себе, де знайдеться любов до інших?!

Праця над собою — це найважча наука, бо пізнання себе (а пізнання себе неможливе без знання своїх коренів) триває все життя. Контролювати самого себе інколи неможливо, але це може зробити та людина, воля душі якої сильніша від нестриманості й бажань фізичного тіла. Справжня людина пізнається в спілкуванні, коли відкриває свій духовний світ.

Ми, молоде покоління, повинні берегти свою духовну культуру, бо історичне і культурне безпам’ятство, тупість та неуцтво перетворює людину на перекоти поле, що не тримається корінням за рідну землю і лише засмічує її, а душу її з величного храму перетворює на руїну.

І на кінець, побажання: щоб ваші душі були багаті на добро, на теплоту, на щирість, сердечність, щоб ніколи у вас не спала совість, щоб ви були господарями свого життя і володарями своєї справжньої душі, щоб з чистим серцем ви завжди зустрічали світанок.