Твір " Україна - Богом дана мені Батьківщина"

                            Україна – Богом дана мені Батьківщина

     Україна…Золота чарівна сторона. Земля, рясно уквітчана, зеленню закосичена.

          У глибину тисячоліть сягає історія нашого народу. Україна виплекала  велетня сили і духу  - Запорізьку Січ, славетну Києво – Могилянську академію.

        Вона виколисала  гідних синів та доньок Петра Сагайдачного, Григорія Сковороду, Тараса Шевченка,Івана Франка, Лесю Українку. Імена славних українців можна перераховувати безкінечно. Їх мільйони.  Ми пишаємося багатьма іменами минувшини і сучасності, які примножують славу нашої держави, відстоюють її територіальну цілісність і незалежність , борються, щоб на нашій святій землі панували мир, злагода і добро.

       Найдорожча  для кожної людини  та земля, яку з ніжністю, любов’ю і гордістю називають Батьківщиною.

       Україна – це моя Батьківщина, це Батьківщина мільйонів українців і тих, хто обрав для свого проживання цю Богом дану чарівну землю. Моя Вітчизна – квітуча, солов’їна, веселкова…

      Дивлюся, захоплююся і відчуваю себе щасливою , що народилася саме тут, в Україні, великій славній державі з непростою долею і складною історією. Будучи країною багатою на родючі землі, корисні копалини, ліси, моря, ріки, а також на роботящий народ моя Батьківщина завжди приваблювала загарбників. Але українці не лише працьовиті, а й волелюбні. Тому ще нікому не вдавалося поставити мій народ на коліна, ніхто не зумів зробити з українців рабів.

       Написала ці слова, чомусь запекло в грудях, на очі навернулися сльози. 24 лютого … Ніби звичайний день у календарі. Але саме цього дня 2022 року трапилось найжахливіше в історії мого народу – війна! Таке коротке слово, а зламало мільйони доль і забрало в українських дітей абсолютно всі права. І найголовніше право – право на життя. Рашистська гидь за час  війни позбавила життя  сотні  українських дітей. Тисячі дітей вивезено « браттями» за межі України, відірвано від рідної землі. А скільки залишилось сиротами чи напівсиротами.? Тобто, у  тисяч дітей відібрано право на родину. Чим же завинили ці діти , що ледве зіп’ялися на ноги? Чому сталося таке лихо?  Я гадаю, в усьому винні ті нелюди, які наплювали на всі міжнародні Конвенції, закони і права людини.

      У мене є дворічна сестричка Софійка. Вона дуже кумедна.  Соня любить поніжитись у ліжку, доки її не розбудить ласкавий промінчик сонця, пригорнутись і поцілувати маму, поверещати , коли тато  своїми сильними руками підкидає її вгору, побігати босими ніжками по лагідній травичці, що росте за двором.  Але і у неї сьогодні війна відібрала право на щасливе дитинство.  Бо хіба можливо поніжитись у ліжку, коли лунають постріли? І тато уже щоранку не цілує її і не садовить на плечі. Бо з перших же днів війни пішов захищати нашу землю і наше право на життя. У мами війна відібрала посмішку. А  Соня у свої два роки, коли грається на подвір,ї і почує гул літаків, падає на землю і затуляє вушка.

    І сьогодні мені, як ніколи, хочеться зберегти своє право на родину. Щоб тато повернувся до рідного дому живим і здоровим, щоб знову було чути радісний мамин сміх і  дзвінке верещання Соні.

   Але родина – це не тільки моя сім,я, мої родичі. Це і мій клас, і моя школа. І як би хотілося і мені, і моїм однокласникам та , гадаю, і всім дітям України використати своє право на навчання. Бо хіба можна назвати навчанням те, коли протягом дня нема світла і ми навіть дистанційно не відвідуємо заняття. А куди поділося наше право на відпочинок і охорону здоров,я? Його також вирвали з нашого життя  путінські огидні кровожери.  Про який відпочинок може йти мова, коли батьки не випускають нас з домівки, бо летять ракети, бо на кожному кроці може затаїтися небезпека? Про яке фізичне здоров,я можна говорити , коли ми по 6 годин сидимо за комп’ютером?  Війна руйнує нашу психіку. Весь час прислухаємось, чи десь не бахкає? На очі постійно попадається  сусідка, почорніла від горя і посивіла у 40 років,бо її кровиночка пропала безвісти під Ізюмом. А нещодавно ховали односельчанина, який поліг десь на Донеччині. Не зміцнюють наше здоров’я і новини з Інтернету… Війна – нещадна, люта сила зламала все і ,мов тайфун, у лихолітті закрутила.

Тисячі захисників полягли на полі бою, віддаючи свої життя за свободу України. Хтось не пожив, хтось не покохав, хтось не виростив дітей. Але кожен з них – Герой, патріот. Вони – наша гордість і слава.

       Мені сумно від того, що на моїй землі рвуться снаряди, гинуть дорослі і діти, руйнуються міста і села.  Так хочеться миру,щоб милуватись  небом голубим, а не сірим від диму !Як би мені сьогодні хотілося повернути ті довоєнні дні,поспілкуватися з однокласниками, піти в похід чи взяти участь у очному , а не дистанційному конкурсі!  І я маю на це право!  Мої права закріплені  міжнародними і українськими законами. Чому ж хтось, вважаючи себе надлюдиною, забирає у мене права? Ніхто не вправі вирішувати долі людей!

  Я хочу жити в    незалежній Україні ,де панують мир і злагода,   ходити до школи, радіти кожному дню, спілкуватися з ровесниками, мати щасливу сім’ю.  Вірю, що так воно і буде. Україна незабаром переможе і стане сильною державою, а її народ – щасливим. У такій країні я хочу жити і обов’язково буду жити!

    Вірю, що після Перемоги житиму в Україні,  де найціннішим буде кожне « я». В такій країні і корінним українцям, і національним меншинам буде затишно, бо щоденно відчуватиметься турбота держави. В пошані буде рідна мова. Вона лунатиме скрізь і ніхто й ніколи не буде її принижувати і зневажати.

   Я буду жити в Україні, де кожен зможе займатися своєю улюбленою справою і жоден українець не виїжджатиме за кордон в пошуках заробітку.

  В моїй Україні зникнуть назавжди такі слова як хабарництво і корупція. Ніхто не посміє посягнути на чуже, адже на сторожі буде народна поліція і справедливі суди.

    Це буде  держава, яка матиме сильну армію( а ми вже сьогодні можемо пишатися  і пишаємося нашими  славними захисниками і захисницями),найновішу зброю для забезпечення спокою своїх громадян.

  Впевнена, що в майбутньому українці будуватимуть не тільки храми – будівлі, а й храми у своїй душі. Якщо в кожного в серці поселяться Бог і Україна, то всі будуть щасливі.

   Щиро вірю у прекрасне, світле, мирне   майбутнє моєї України, бо я – патріотка!