Твір "Я і світ прийшов, щоб творити добро"

Зимовий сонячний ранок. Навкруги все покрито снігом, що виблискує від ласкавого проміння , немов кришталь. Повсюди височіють багатоповерхівки.

Поволі  з одного з  під’їздів з’являється нахабна постать хлопчака років 15. Це був Только.  З незадоволеним виглядом він нервово поїдав насіння та не квапився до школи.

Только йшов не убачивши нікого та нічого довкола. Адже з самого малечку ріс у розкошах та достатку.

Будинок пихатого школяра вже був далеко. Та ось його наздогнала сусідська дівчинка Марійка. Підійшовши до хлопця, вона так щиро посміхнулася, що здалося ніби сонечко всміхнулося їй у відповідь.

• Доброго ранку, Толику. Ти чимось засмучений? – поцікавилась дівчинка.
• Йди куди йшла, малеча. Яке твоє діло, що зі мною та як? – сказав, як відрізав Только.
• Шкода мені тебе, адже ти нещасний, тому, що незнаешь для чого прийшов на цей світ. Бувай. – рішуче сказала Марійка й швиденько побігла вперед.

Хлопець змінив вираз обличчя. Тепер він був не лише пихатий, обурений та сердитий, але ще й – розгублений.

Вже майже дійшовши до школи Только зупинився перед шкільним майданчиком. Перед ним стояла старенька бабуся з паличкою й годувала маленьких цуценят. 

Хлопчик зупинився, поглянув скоса на щасливу стареньку жінку та пішов далі. Він йшов, та здавалося, що не помічав нічого, що відбувається навколо.

Та ось наче з-під землі з’явився якийсь старенький. Дідусь ледь перебирав ногами, опираючись на палицю, а в іншій руці тримав велику сумку. Только почав  нервувати, не звик він поступатися комусь, або змінювати свій шлях через когось.

До дідуся підійшов чоловік років 40, узяв сумку та привітно посміхнувся. Він із задоволенням запропонував свою допомогу та залюбки провів старенького до зупинки.

Нарешті Только зайшов у клас. Однокласники помітили, що він не такий, як завжди. Усі сім уроків він просидів, немов зачарований.

Крізь його пихатість, грубість та зажерливість проблискувала задумливість та розгубленість.

Хлопчик  нарешті задумався над сутністю свого існування на цьому світі, та зрозумів як жити далі.

На його обличчі з’явилася добра та щира посмішка, а очі наповнилися добротою та теплом. Только ледь дочекався закінчення останнього уроку.

Наче ошпарений він вибіг з класу, на ходу одягаючи куртку та портфель. Він біг так швидко, що будівлі та люди, що були навколо, здавалося, пролітали повз нього.

Хлопчак зайшов до найближчого магазину й купив молока. Воно знадобилося йому для того, щоб нагодувати маленьких цуценят, котрих він бачив зранку.

Після цього Только швидко заскочив додому й залишив портфель, тільки й  видно було його слід. Трохи вагаючись, юнак постукав у сусідню двері.

Відчинила старенька бабуся. Вона жила одна: чоловік помер через хворобу, син загинув під час ДТП. Очі Толька забігали, та він зміг себе опанувати.

«Я ніколи не робив нічого подібного, але мені хотілося б зробити щось добре та корисне для Вас», - і він повільно видихнув. Сусідка була приємно здивована, та не вагаючись попросила сходити до аптеки за ліками.

Наступного ранку хлопець йшов до школи радісно, помічаючи красу, котра знаходилася навколо нього. Зайшовши до класу він попросив хвилинку уваги, та запропонував щомісяця в останню п’ятницю влаштовувати День доброти та допомагати тим, хто цього потребує , тим самим робити добрі та корисні справи. Усі погодилися та похвалили однокласника за чудову ідею.

Після уроків Только пішов додому. Біля під’їзду він чекав сусідську дівчинку Марійку. Вона не забарилася. Хлопчик усміхнено привітався: «Привіт, Марійко. Пробач мене за мою нахабність та вихованість. Я дуже вдячний тобі, адже ти допомогла мені замислитися для чого я прийшов на цей світ. Тепер можу впевнено стверджувати, для того, щоб творити добро.».