Творча робота

  «Педагогічна компетентність»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

І. Вступ………………………………………………………………………...2

ІІ. Теоретичне обґрунтування досвіду……………………………………....3

ІІІ. Актуальність досвіду……………………………………………………..4

IV. Досвід формування ключових компетентностей вчителів фізичної культури…………………………………………………………………………….6

IV. I Авторитет учителя фізичної культури……………………………………..10

IV. IІ. Психологічні основи педагогічного такту………………………………..11

IV. IІІ. Стилі діяльності та керівництва вчителів фізичної культури………….12

IV. IV Стилі роботи вчителів фізичної культури з учнями…………………….14

V. Висновки……………………………………………………………………….16

VІ. Література ………………………………………………………………….....17

І. Вступ

 

В основі педагогічної майстерності вчителя фізичного виховання лежать знання предмета викладання (фізична культура) та його методики, і дуже важливо, щоби кожен учень усвідомив, що найсуттєвішим у методиці є рівень індивідуальної майстерності педагога. Через його діяльність ме­тодика і віддзеркалюється в конкретних досягненнях учнів.

Виховна діяльність найбільшою мірою вико­нує інтегральну функцію, бо педагог одночасно виступає фахівцем зі свого предмету, вихователем, практичним психологом, консультантом, наставни­ком і навіть психотерапевтом.

Насправді, вчитель фізичного виховання повинен бути добре освіченою людиною, як кожен, хто належить до викладацького складу, повинен добре розуміти свій предмет, а також значення форм і функцій організму молодої людини, а головне, повинен бути сам цілком дисциплінованою і стриманою людиною, яка витончено володіє своїми діями. Особистість наставника повинна бути взірцем для наслідування. Учитель, що відповідає цим вимогам, у скрутний час життєвої невизначеності учня допоможе йому зрозуміти власні помилки, об'єктивно оцінити свій стан, разом накреслити шляхи подальшого розвитку, підкаже ефективні методи самовдосконалення.

 

ІІ. Теоретичне обґрунтування досвіду

Хто осягає нове, плекаючи старе,
той може бути вчителем.

Конфуцій

 

Становлення інформаційного суспільства потребує від системи освіти адекватності змінам, що відбуваються в природі і суспільстві, усьому навколишньому середовищі, відповідності зростаючому обсягу інформації, стрімкому розвитку нових інформаційних технологій.

У зв'язку з цим на зміну парадигмі "підтримуючої" чи "просвітительської" освіти прийшла інноваційна парадигма освіти, найважливішою складовою якої стала ідея "освіти протягом усього життя" або неперервної освіти.

Саме тому, проблема розвитку педагогічної компетентності та професійної майстерності вчителів є досить актуальною і потребує ретельного вивчення.

Поняття "педагогічна майстерність" також зазнає змін, з'являються нові вимоги до особистості вчителя. Залишаючи чинними вимоги до поняття "педагогічна майстерність", сучасність вимагає від учителя вміння органічно поєднувати традиційні навчальні впливи з активним і вільним застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій.

Педагогічна техніка зазнає найбільших змін, оскільки, завдяки застосуванню нових засобів навчання, стає можливим застосування нових методів активного навчання.

Педагогічні здібності як сукупність психічних особливостей учителя також зазнають суттєвого впливу, оскільки інформаційні технології, як і будь- які інші технічні вдосконалення, підсилюють органи чуття людини, допомагають учителю проявити більшу увагу до суб'єкта навчання, його особливостей і потреб.

Професійна компетентність, професіоналізм педагога також сьогодні неможливі без складових, пов'язаних із  інформаційно-комунікаційних технологій . Таким чином, у сучасності практично всі елементи педагогічної майстерності пов'язані з інформаційно-комунікаційними технологіями. Впливу сучасних технологій зазнають практично всі складові педагогічної майстерності.

Майстерність учителя фізичної культури базується на чотирьох компонентах: педагогічній спрямованості, знаннях, уміннях, професійно важливих якостях, а також на інтегральній характеристиці цих компонентів - авторитетові.

Спрямованість - це прагнення особистості до певного виду занять, яке базується на сильному та стійкому інтересі до нього. Педагогічна спрямованість - це прагнення людини займатись педагогічною діяльністю. Педагогічна спрямованість учителя фізичної культури формується з двох основних мотивів - любові до дітей та інтересу до фізичної культури.

 

ІІІ. Актуальність досвіду

Ті, у яких ми вчимося,

правильно називаються нашими вчителями,

але не всякий, хто вчить нас,

заслуговує це ім'я.

І. Гете

 

У сучасному світі істотно зростає роль фізичної культури як фактора вдосконалення людини. Здоровий спосіб життя, фізична культура й спорт – ключові поняття національної ідеї. Тому нині суспільство підвищує вимоги до якості підготовки майбутнього вчителя фізичної культури.

Концептуальні положення щодо змісту й організації професійної підготовки вчителя фізичної культури базуються на Законах України “Про освіту” та “Про вищу освіту”, Державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), Національній доктрині розвитку освіти, Болонській декларації (1999), рекомендаціях ЮНЕСКО. У цих документах наголошується на необхідності фундаменталізації фізкультурної освіти.

Україна не може залишатися осторонь глобальних світових тенденцій розвитку освітнього простору, однією з найважливіших серед яких є використання науковоємних інформаційних технологій, спрямоване на особистісно-орієнтоване навчання, на створення умов для здійснення неперервного професійного вдосконалення особистості протягом усього життя.

Нові демократичні зміни соціально-політичного життя України зумовили новий поштовх у науці, зокрема у розвитку фізичної культури. 

Орієнтація на нову компетентнісну освітню парадигму, поширення інноваційних процесів у практичній педагогіці зумовлюють підвищення вимог суспільства до професійних якостей фахівців. Розв’язання означеної проблеми, на думку більшості педагогів-науковців, полягає в спрямуванні професійної підготовки на її модернізацію в таких напрямах: упровадження новітніх педагогічних технологій у вищій школі (А. Алексюк, О. Пометун, С. Сисоєва та ін.), осучаснення змісту неперервної освіти (В. Андрущенко, Т. Десятов, Н. Ничкало та ін.), забезпечення якості й інтенсифікації навчального процесу у вищій школі (М. Євтух, А. Кузьмінський, Л. Прокопенко та ін.), компетентнісне спрямування та інноваційний  розвиток  освіти   у   європейському   вимірі   (Н.Бібік,   І.   Єрмаков, О. Овчарук та ін.).

Сьогодні особливий інтерес педагогічних досліджень зосереджено на проблемі формування професійної компетентності фахівців різних професій, у тому числі й учителя фізичної культури. Це зумовлено значною інноваційною динамікою сучасного ринку праці, який ставить нові вимоги до випускників вищих навчальних закладів. Ці вимоги сформульовано не тільки у форматі “знань” студентів, а й у способах майбутньої професійної діяльності (“вміння”, “здатність”, “готовність”). Тому в проекції на вчителя фізичної культури мова йде про такі особливі результати в системі його професійної підготовки, у межах яких знання є необхідною, але недостатньою умовою досягнення високої якості освіти, – про “професійну компетентність” і такі її складові, як базові компетентності.

Актуальність їх формування у вчителя фізичної культури пов’язана з особливою потребою суспільства в здоровому, працездатному й фізично розвинутому поколінні.

 

 

 

IV. Досвід формування ключових компетентностей вчителів фізичної культури

Освіта як суспільне явище виконує функцію передавання знань, задоволення потреб людства кваліфікованими кадрами. На сьогодні розвиток людини, особистості, як ніколи раніше, стає показником рівня розвитку будь-якої країни, розвиток індивідуальності стає головним важелем подальшого поступу суспільства в цілому.

Аналіз наукових досліджень, які стосуються проблеми формування окремих складових професійної  компетентності  майбутнього  вчителя  фізичної  культури (М. Данилко, Р. Карпюк, О. Смакула, А. Чорноштан та ін.), свідчить про недостатнє обґрунтування науково-методологічних засад використання компетентнісного підходу у вищій фізкультурно-педагогічній освіті України.

Компетентність — це здатність особистості приймати обґрунтовані рішення і нести відповідальність за їхню реалізацію в різних сферах діяльності людини. Це також процес професійного становлення особистості, що неможливо сприймати лише як організаційно-педагогічну діяльність. Професійне ставлення до діяльності — це володіння необхідною сумою знань, умінь і навичок практичної роботи.

Професійна компетентність передбачає:

• усвідомлення особистістю своїх прагнень до діяльності, потреб та інтересів;
• бажань і ціннісних орієнтацій;
• мотивів діяльності, уяви про свою соціальну роль;
• самооцінку особистих якостей і властивостей як майбутнього фахівця — професійних знань, умінь і навичок, професійно-важливих якостей;
• регулювання свого професійного становлення.

Існує три рівні професійної компетенції працівників фізичної культури:

— високий рівень відповідає педагогічній майстерності фахівця-новатора, який відзначається наявність професійно-управлінського, науково-педагогічного, науково-методичного, соціального , фізкультурно-оздоровчого компонентів; чітка спрямованість на побудову системи фізичного виховання дітей та підлітків, на структурно-професійне керівництво і досягнення високого рівня фізичного розвитку, рухової підготовленості і міцного здоров’я тих хто займається; оволодіння технологією управління дидактичною, виховною і соціально-педагогічною підсистемами; усвідомлення позитивного ставлення до цінностей педагогічної професії, уміння педагогів використовувати стратегію освіти системи фізичного виховання як способу формування особистості; уміння визначати мету, завдання і структуру різних форм роботи з фізичного виховання відповідно до рухових потреб, їхніх рухових інтересів, анатомо-фізіологічних можливостей; уміння володіти аналітичною діяльністю і самоаналізом; свідоме ставлення до здорового способу життя;

— достатній рівень професійно-управлінської компетенції працівників фізичної культури відповідає їхній педагогічній майстерності щодо стабільного функціонування.  Отже професійно-управлінський компонент дидактичний, соціально-комунікативний й фізкультурно-оздоровчий є цілком сформовані. Проте відсутній творчий підхід до реалізації загально педагогічного і науково-методичного компонентів. Не спостережено традиційні методи і прийоми формування рухових умінь і навичок дітей, їхнього оздоровлення. Формальна педагогічна увага спрямована на фізичне виховання тих хто навчається.  Нестабільним є процес управління системою фізичного виховання. Імпульсивність проявляється лише у задоволенні особистої діяльності, тому тривожність зростає під час невдач. Яскраво вираженим є  невміння регулювати особисту фізичну і психічну працездатність;

— середній рівень професійно-управлінської компетенції вчителів фізичної культури відповідає педагогічній майстерності фахівців, які лише адаптуються до управління. Вони ще не достатньо засвоїли усі елементи професійно-управлінського, загально педагогічного, дидактико-виховного і фізкультурно-оздоровчого компонентів; недостатньо володіють технологією побудови структури управління системою фізичного виховання учнів; у них спостережено негаразди у виконанні управлінських функцій (невміння здійснювати аналітичну діяльність та інформаційне забезпечення); нестійке уміння навчати учнів технології організації рухових занять, а також їхнього виховання і оздоровлення. Недостатнім є рівень навичок для зацікавлення тих хто займається руховою активністю, фізичним розвитком, їхнім рівнем  рухової підготовленості і здоров’я; невміння адекватно оцінювати свої можливості; пасивність, відсутність віри у свої сили; невміння формувати в дітей комунікативні здібності й особливо вступати в ділові стосунки з колегами, батьками; недостатнє бажання самовдосконалення фізичного, психічного і духовного стану.

Таким чином, професійна компетентність учителя – це інтегративна якість, котра виявляється в здатності до педагогічної діяльності, готовності виконувати різноманітні професійні функції на основі органічного поєднання особистісних і базових професійних якостей, які забезпечують високу результативність фахової діяльності. Її структура складається з професійно-діяльнісного, комунікативного й особистісного компонентів.

Знання є одним з факторів, який визначає можливості вчителя в його педагогічній діяльності. Учні пробачать своїм учителям і суворість, і сухість, і навіть прискіпливість, але не пробачать поганого знання своєї справи.

Ерудиція вчителя фізичної культури складається із загальних знань (суспільні, а також із літератури, мистецтва, історії та ін.), які характеризують світогляд та загальну культуру вчителя, а також спеціальних знань, які потрібні для здійснення фізкультурно-педагогічної діяльності. Вони поділяються на психолого-педагогічні, медико-біологічні та фізкультурні. Спеціальні знання також поділяються на теоретичні, практичні та методичні.

Теоретичні знання стосуються історії фізичної культури, закономірностей роботи організму людини, біомеханічних закономірностей рухових дій, принципів виховання та навчання тощо. Це знання, які потрібні для пояснення і пов'язані з запитанням "чому?"

Практичні знання вчителя фізичної культури стосуються насамперед знань про те, як потрібно виконати ту чи іншу вправу.

Методичні знання дають можливість відповісти на запитання, як потрібно виконати вправу, але вони стосуються лише виконання вправи учнями, це знання того, як навчити іншого.

Уміння - це практичне володіння способами виконання окремих дій або діяльністю в цілому відповідно до правил та цілі діяльності. Уміння вчителя фізичної культури поділяються на конструктивні, організаторські, комунікативні (включають дидактичні та ораторські), гностичні (включають перцептивні), рухові (включають прикладні) .

Конструктивні уміння допомагають учителеві конструювати, планувати діяльність. До них належать: уміння відбирати та будувати композиційно навчальний матеріал (наприклад, скласти комплекс вправ для розвитку в учнів швидкості реагування або уважності); уміння здійснювати перспективне та поточне планування; уміння планувати придбання та ремонт спортивного інвентаря, приладів; умін-ня коректувати плани.

Організаторські уміння пов'язані з реалізацією вчителем намічених планів. Учитель повинен вміти організувати як свою діяльність, так і діяльність учнів.

Комунікативні уміння пов'язані зі спілкуванням учителя з учнями, колегами по роботі, батьками. Вони поділяються на: власне комунікативні (проявляються в умінні вчителя вступати в контакт із людьми, будувати ділові та особистісно-емоційні стосунки); дидактичні ( уміння зрозуміло донести до свідомості учнів навчальний матеріал; уміння управляти увагою класу, уміння прогнозувати здібності учнів і потенціал їх розвитку); ораторські уміння (потрібні для здійснення насамперед освітньо-просвітницької функції, а для цього вчитель пови-нен бути ерудованим, добре знати мову).

Гностичні уміння пов'язані з пізнанням учителем як окремих учнів, так і колективу класу в цілому, з аналізом педагогічних ситуацій та результатів своєї діяльності. Вони тісно пов'язані з процесами сприймання (перцепцією) і базуються на перцептивних уміннях, тобто на уміннях учителя спостерігати, помічати помилки при виконанні учнями вправ. Це також уміння користуватись навчально-методичною та науковою літературою, уміння проводити елементарні дослідження і аналізувати їх результати для того, щоб внести корективи в методику фізичного розвитку учнів.

Рухові уміння відображають насамперед техніку виконання вчителем фізичних вправ. Це і навички страхування учнів під час виконання ними вправ, а також прикладні навички (ремонт спортивного та туристичного спорядження та інвентаря).

Професійно важливі якості поділяються на: моральні; комунікативні (включаючи педагогічний такт); вольові; інтелектуальні (включають перцептивні якості, мнемічні (якості пам'яті) та атенційні (якості уваги); психомоторні .

Моральні якості проявляються в поведінці. Мораль - це форма суспільної свідомості, яка виконує функцію регулювання поведінки людини. Учитель фізичної культури повинен бути інтелігентним, ставити до себе високі вимоги, пам'ятаючи, що вчитель - це людина, яка є взірцем правильної поведінки. Учитель повинен мати багато моральних якостей: гуманізм, ввічливість, чесність, вимогливість, правдивість, справедливість, принциповість, самокритичність та ін.

Комунікативні якості (до них відносяться вміння спілкуватись, доброзичливість, ввічливість та ін.) допомагають учителеві налагоджувати контакт із учнями під час спілкування і цим сприяють успіхові у виховній роботі вчителя. До цих якостей відноситься і педагогічний такт.

Вольові якості (наполегливість, терплячість, вимогливість, рішучість, сміливість, самовладання) мають велике значення для успішної діяльності вчителя фізичної культури. Учні (особливо хлопчики) дуже поважають вчителів, які добиваються свого без погроз, а також без педантизму. Нестриманий учитель не може успішно проводити виховної роботи з дітьми тому, бо в їхніх очах він не має авторитету.

Інтелектуальні якості підкріплюють дидактичні уміння вчителя, допомагають йому знаходити правильні рішення у виховній роботі, обумовлюють ефективність творчості вчителя, пошуку ним нових шляхів у вихованні та навчанні учнів. До цих якостей належать: ясність та логічність мислення, його критичність, уява, дотепність. Особливу роль у діяльності вчителя фізичної культури відіграє оперативність мислення, яка характеризує здатність учителя швидко знаходити оптимальні рішення педагогічних ситуацій.

Інтелектуальні якості базуються на перцептивних та атенційних якостях, які характеризують властивості сприймання та уваги. І. М. Сєченов писав про реакцію раптового бачення, яка тісно пов'язана із швидкістю та об'ємом сприймання та з властивостями уваги. Ця якість дозволяє вчителеві фізичної культури швидко орієнтуватись у ситуаціях, які постійно змінюються. Тут важливу роль відіграє розподіл уваги. Вчитель одночасно повинен слідкувати за багатьма об'єктами та моментами в своїй діяльності. Він повинен слідкувати за змістом та формою викладу свого матеріалу, якістю вправ, які показує, та зрозумілістю пояснень, які він дає, своєю позою, мімікою, рухами і одночасно постійно спостерігати за усім класом .

Часто, щоб не переривати хід показу, пояснення, виконання вправи, вчитель повинен перенести свій вплив на учня (наприклад, він може зробити зауваження порушникові дисципліни після закінчення показу вправи вказати на допущені учнями помилки). Це вимагає від учителя хорошої короткотривалої пам'яті, щоб не забути, що він повинен сказати тому чи іншому учневі, коли закінчиться виконання вправи чи фрагменту уроку. Тобто це пов'язано з мнемічними якостями - швидкістю та міцністю запам'ятовування.

Психомоторні якості найбільш важливі для вчителя фізичної культури. Багато вправ, які потрібно показувати учням, вимагають великої фізичної сили, гнучкості, швидкості реакції. З віком фізичні якості мають тенденцію до регресу, тому постійним піклуванням учителя є підтримання їх на необхідному рівні, а це пов'язано з дотриманням рухового режиму, режиму харчування, із піклуванням своє здоров'я. Психомоторні якості тісно пов'язані з швидкістю бачення, ступенем концентрації уваги при реагуванні на об'єкти або сигнали тощо.

 

 

 

IV. I Авторитет учителя фізичної культури

 

Учитель, який має авторитет в учнів, сильно впливає на них як вихователь, бо авторитетові більше вірять і намагаються наслідувати його. Авторитет не набувається під час навчання у вузі, його завойовує спеціаліст, удосконалюючи свою педагогічну майстерність.

Авторитетом у будь-якій сфері життя та діяльності називається людина, на думку якої зважають, яку намагаються наслідувати і якій довіряють вирішення тих чи інших питань.

Авторитет учителя фізичної культури складається з таких компонентів.

Авторитет професіонала в галузі фізичної культури та спорту залежить від знань та вмінь у цій сфері, а також від спортивного статусу в минулому (спортивного розряду) вчителя. Щоправда, ореол спортивних досягнень учителя фізичної культури здебільшого діє тільки на школярів молодших та середніх класів. Старшокласники, як правило, не вважають, що через спортивний статус їхнього вчителя інтерес до фізкультури у них би підвищився.

Авторитет віку: вчитель володіє авторитетом серед учнів як старша, більш досвідчена людина.

Авторитет посади, тобто статус учителя як педагога зі всіма правами та обов'язками.

Моральний авторитет як людини: відсутність його може звести на ніщо всі інші компоненти авторитету вчителя фізичної культури.

У деяких випадках, незважаючи на наявність всіх компонентів, учитель не має на учнів потрібного впливу. Це відбувається в основному з двох причин. По-перше, деякі вчителі нехтують зовнішнім оформленням своєї поведінки. Вони дозволяють собі ображати дітей злим жартом, запізнюються на заняття, приходять на урок розсіяними. Подруге, часто вчителі не вміють сформити свою поведінку, бо не володіють педагогічною технікою вираження свого "Я". Адже школярі сприймають в особистості вчителя тільки те, що піддається зовнішньому спостереженню.

Молоді вчителі часто намагаються прискорити процес формування авторитету і стають на шлях створення неправдивого авторитету, який буває декількох видів .

Авторитет відстані характеризується якомога меншим спілкуванням учителя з учнями. Його можна зменшити під час походів, змагань, надаючи учням допомогу, поради тощо.

Авторитет дружби виникає у випадку, коли вчитель дозволяє учням звертатись до себе як до товариша однокласника. Тому, не зважаючи на дух дружби, товаришування, між учителем та учнями повинна дотримуватись певна дистанція. Дотримання її учнями показує міру їх вихованості.

Авторитет доброти часто виражається в поступливості вчителя. Наприклад, замість проходження на уроці матеріалу за програмою, вчитель, під натиском учнів, дозволяє їм грати в спортивні ігри. Або виставляє добрі оцінки учням тоді, коли вони їх не заслужили.

Авторитет педантизму проявляється в неухильному дотриманні правил, заведеного порядку, іноді не від свідомої дисциплінованості вчителя, а від його бюрократичного керування.

Неправдивий авторитет може створюватися вчителем і ненавмисно. Проте, в будь-якому випадку, він шкодить вихованню та навчанню учнів.

 

 

 

IV. IІ. Психологічні основи педагогічного такту

 

Педагогічний такт - це прояв чуття міри, вибір найкращої форми та змісту педагогічного впливу в процесі роботи. Педагогічний такт не має готових рецептів. Це творчість педагога, яка, як і будь-яка інша творчість, є вираженим прагненням до пошуку найкращої форми та змісту своєї діяльності.

Педагогічний такт побудовано на витримці та врівноваженості, дотриманні доцільності у стосунках з учнями. Основу його складають, з одного боку, уважність, яка проявляється в любові та чуйності до дитини, в умінні зрозуміти її переживання, психічні стани, в намаганні допомогти їй, з другої - висока вимогливість та повага до особистості дитини.

Значну роль у психологічних основах педагогічного такту відіграє мова. Слово вчителя не повинно розходитись із справою - тільки тоді вихованці будуть вірити вчителеві та самі будуть намагатись виконувати вимоги, які ставляться до них. Мова повинна бути правильною, зрозумілою, доступною, переконливою та виразною. У ній зовсім недопустимі грубі висловлювання, жаргонні слова, образливі зауваження .

Прояв педагогічного такту завжди пов'язаний із знанням вікових та індивідуальних психічних особливостей вихованців. Ці знання вчитель фізичної культури добуває не з книг, або анкет чи учнівських характеристик, а внаслідок сформованої професійної спостережливості.

Таким чином, стержнем психологічних основ педагогічного такту є моральні риси вчителя: повага до особистості учня, доброзичливість, намагання зрозуміти учня і допомогти йому у важкій ситуації і постійна висока вимогливість до учня.

 

 

IV. IІІ. Стилі діяльності та керівництва вчителів фізичної культури

 

Учителі здійснюють свою педагогічну діяльність за допомогою різних прийомів та способів, які в сукупності визначають той чи інший стиль діяльності та керівництва.

Під стилем розуміють певні особливості, які повторюються, типові риси, форми прояву.

Індивідуальний стиль - це система прийомів та способів організації людиною своєї роботи.

Слід зазначити, що немає ідеального стилю, кращого серед інших. Кожний із стилів має свої плюси та мінуси, є оптимальним для одних умов та вимог, які ставить діяльність до людини, і неоптимальним для інших умов та вимог. Тому і ведуть мову про те, що в різних ситуаціях, доцільніше користуватись різними прийомами та способами. Універсальність - це уміння використовувати залежно від ситуації способи, які визначають різні стилі і характеризують вищий рівень професійної майстерності вчителя .

Виділяють такі стилі діяльності вчителів фізичної культури:

1. Є два стилі підготовки вчителів до уроку. Одні детально розробляють план уроку і намагаються його дотримуватись, детально продумують засоби вирішення завдань уроку. Це вони роблять не стільки від свідомого виконання інструкції, скільки від бажання попередити неочікувані ситуації на уроці. Це, як правило, вчителі із слабкою та інертною нервовою системою.

Інші вчителі не такі обережні та консервативні, вони не приділяють стільки часу підготовці до уроку, не продумують детально засоби вирішення завдань уроку, не люблять складати детальних планів-конспектів. Вони імпровізують, урок проводять "на настрої", жваво. Вони не бояться неочікуваних ситуацій, які можуть виникнути на уроці, не розгублюються, швидко змінюють план уроку і замінюють той чи інший засіб вирішення завдань. Це вчителі із рухливою та сильною нервовою системою. Слабкою стороною цього стилю є деяка сумбурність проведення уроку, якщо вчитель буває незібраним.

2. Стилі спонукання учнів до навчання. Їх теж два. Перша група використовує в якості спонукання переважно логіку пояснення навчального матеріалу, вміло ставить пізнавальні завдання і створює проблемні ситуації. Вони менше використовують вимогливість, ігри, а також цікавість. Друга група вчителів дає розпорядження суворим голосом, дисциплінарні впливи в них одноманітні. Вони більше контролюють дії учнів. Урок починають стандартно, вимагають обов'язкового виконання команд: "Рівняйся!", "Струнко!". Шикування класу проводять у визначеному місці залу, прилади розміщують на постійних місцях. Такі вчителі забезпечують хорошу організацію уроку за рахунок його високої моторної щільності та дисципліни учнів.

Перша група опитування проводить оперативно, під час відповіді виправляють помилки, активно включаються у відповідь, перебивають учнів. Учителі другої групи створюють спокійну обстановку опитування, майже не втручаються у відповідь учня, дають йому можливість повністю висловитися. Перша група - це вчителі із слабкою та рухливою нервовою системою, друга група - сильною та інертною нервовою системою .

3. Стилі викладання навчального матеріалу. Їх є три. Одні намагаються створити повну орієнтувальну основу діяльності не тільки в себе (у процесі підготовки до уроку), але і в учнів. Тому вступну частину присвячують детальному поясненню завдань уроку, вправи, які виконуються, детально пояснюють. Щоб мати можливість здійснювати характерний їм стиль проведення уроку і для забезпечення кращого бачення всіх учнів загальнорозвивальні та спеціальні вправи проводять, як правило в розімкненому строю. Часто використовують показ вправ завчасно підготовленими учнями. Недоліком цього стилю є затягування пояснення.

Інші вчителі менше часу приділяють попереднім поясненням і дають їх під час виконання вправ. Під час шикування класу встигають з'ясувати, хто і чому відсутній на уроці. Швидко приймають рапорт чергового, урок починають без запізнень, загальнорозвивальні вправи частіше за все проводять у русі або у формі змагання між колонами. У підготовчій частині уроку вправи виконують разом з учнями, поєднують підрахунок вправ з оплесками та іншими звуковими сигналами, забезпечуючи за рахунок цих прийомів високу активність учнів. Прилади встановлюють разом з учнями. Не схильні до відпрацювання деталей техніки. Недоліком такого стилю є імпульсивність поведінки, нетерплячість, іноді поспішливість.

Перший стиль характерний для вчителів із слабкою та інертною нервовою системою, другий - учителям із сильною та рухливою нервовою системою.

Часто у вчителів трапляється змішаний стиль підготовки до уроку і його проведення: для нього характерні особливості які є частково в першого та другого стилю. Це обумовлено тим, що в таких учителів сильна нервова система може поєднуватись з інертністю нервових процесів, а слабка нервова система з рухливістю нервових процесів.

 

IV. IV Стилі роботи вчителів фізичної культури з учнями

 

Типи керівників і відповідні їм стилі керівництва вперше були досліджені німецьким психологом Куртом Левіним (1938), якому належать і назви основних стилів: авторитарний, демократичний та ліберальний, або вільний, поступливий.

Запропонована ним класифікація виявилась на диво довготривалою і з невеликими змінами діє і в наші дні .

Авторитарний (директивний) стиль роботи вчителя чи тренера характеризується повним одноосібним прийняттям рішень, намаганням залишити за собою виключне право заохочувати і карати. Всі керівні впливи вчителя-автократа зводяться до наказової форми, ультимативних вимог, розпоряджень. Будь-які відхилення, неточності при їх виконанні, прояв ініціативи і самостійності викликають реакцію у вигляді покарань, доган, позбавлення пільг тощо. Такий вчитель  детально і суворо контролює всю діяльність і поведінку учнів, але не з метою прояву піклування про них, допомоги їм, а з єдиним наміром - усе зробити для того, щоб не зірвати виконання поставленого перед ним завдання.

Учителі з директивним стилем управління, як правило, з симпатією ставляться до тих, хто не перечить їм ні в чому, хто згідний із будь-якими їхніми пропозиціями. Тому в колективах, якими вони керують, бувають, як правило, "улюбленці", які не завжди користуються повагою серед товаришів. У спілкуванні з іншими учнями і з колегами вчителі-автократи тримаються осторонь, а якщо і допускають вербальні контакти, то тільки короткотривалі, які часто переходять у грубість, нестриманість, нетактовність. Не уміючи знайти оптимальний, рівний тон у спілкуванні із своїми учнями, вони при невдалих їх виступах стають сварливими, ображають їх, а при вдалих - схильні до лестощів, утішання. Природно, що такий стиль керівництва вчителя  створює в класі, спортивному колективі нездоровий психологічний клімат і конфліктні ситуації .

Демократичний, або колегіальний стиль керівництва характеризується передачею вчителем  частини своїх повноважень і функцій членам класу, команди, або своїм помічникам. Для прийняття тих чи інших рішень учитель-демократ залучає весь колектив або актив класу, команди, обговорюючи і узгоджуючи з ним усі пропозиції.

Обговорюючи питання, які стосуються діяльності колективу, вчитель  розвиває особисту ділову ініціативу і самостійність у своїх підлеглих, не переходячи тієї межі, за якою він може стати залежним. Колективно обговорюючи ті чи інші проблеми, вчитель-демократ робить це не заради форми. Він дійсно бажає знати думку учнів , щоб врахувати її, приймаючи рішення. Разом з тим відповідальні і термінові справи, які вимагають невідкладних дій, учитель  виконує сам.

У спілкуванні зі своїми учнями в учителя, який користується колегіальними методами управління, відсутній диктаторський тон, немає нервовості, роздратованості. Всі звертання виконуються ним у формі прохань, порад, рекомендацій.

Контролюючи діяльність членів колективу, вчитель намагається зосередити свій контроль на головному, не переходячи до дріб'язкової опіки. У стосунках з людьми він об'єктивний, справедливий, ввічливий, делікатний, доброзичливий і завжди доступний для контакту, в роботі не боїться конкуренції, а в своєму оточенні надає перевагу бачити кваліфікованих спеціалістів.

Ліберальний (поступливий, вільний) стиль керівництва характеризується мінімальним втручанням учителя у процес управління класом, командою. Такий учитель перебуває ніби збоку від того, чим займаються всі члени класу, команди. Контроль за діяльністю підлеглих він здійснює від випадку до випадку, основне своє призначення бачить у постачанні їх інформацією і посередництві між колективом і іншими, що заважає йому знати внутрішні процеси взаємодії.

Вимоги, поради, рекомендації в спілкуванні з учнями в учителя-ліберала відсутні, їх заміняють прохання та вмовляння. Будь-які пояснення порушення дисципліни, невиконання завдання він приймає без критичної оцінки. Такий учитель  украй байдужий до думки учнів, вчителів, батьків про нього, мало спілкується і безініціативний у всьому, байдужий до своєї управлінської діяльності .

У своїй роботі будь-який вчитель  застосовує всі три стилі. Але прояв кожного з них буває різним. Переважання одного чи двох з них характеризує той чи інший індивідуальний стиль керівництва вчителя. Якщо два стилі проявляються однаково і домінують над третім, тоді такий стиль керівництва слід вважати проміжним (директивно-колегіальний, директивно-ліберальний, колегіально-ліберальний). У практичній діяльності можна зустріти такі форми керівництва, коли жоден із стилів не переважає над іншими. Такий метод управління відносять до змішаного типу керівництва.

 

 

 

 

 

 

 

V. Висновки

 

Заняття фізичною культурою відіграють важливу роль у підготовці всебічно розвиненої людини. Сучасний темп життя ставить вимогу з молоду дбати про своє фізичне вдосконалення, мати знання в галузі особистої та суспільної гігієни, вести здоровий спосіб життя, самостійно і систематично займатися фізичними вправами.

Педагогічна майстерність учителя здебільшого базується на мистецтві спілкування. Спілкування - це зв'язок між людьми, який призводить до виникнення психічного контакту, що проявляється в обміні інформації, взаємовпливі, взаємопереживанні та взаєморозумінні.

Культура мовлення вчителя фізичної культури пов'язана з мовно-руховою координацією, під якою розуміють уміння одночасно показувати і пояснювати вправу, не порушуючи при цьому ні якості виконання вправи, ні плавності та виразності мовлення. Усі засоби спілкування поділяються на дві групи: вербальні (мовні) і невербальні (немовні). Завдання вчителя полягає в тому, щоб створити на уроках умови, за яких кожен учень знайшов би своє, особисто йому необхідне.

В основі педагогічної майстерності вчителя фізичного виховання лежать знання предмета викладання (фізична культура) та його методики, і дуже важливо, щоби кожен студент усвідомив, що найсуттєвішим у методиці є рівень індивідуальної майстерності педагога. Через його діяльність методика і віддзеркалюється в конкретних досягненнях учнів.

Учитель своєю особистістю і діяльністю завжди впливав на хід історичного процесу, долю суспільства. Він бере активну участь у формуванні суспільства, а, отже, повинен відчувати велику відповідальність за його долю перед минулими, сучасними і наступними поколіннями людства.

Базовими професійними компетентностями майбутнього вчителя фізичної культури є: предметно-теоретична, інформаційно-дослідницька, профільна (методична, рухова, здоров’язберігальна), професійне спілкування, соціокультурна, рефлексивна й  творча.

Виховна діяльність найбільшою мірою виконує інтегральну функцію, бо педагог одночасно виступає фахівцем зі свого предмету, вихователем, практичним психологом, консультантом, наставником і навіть психотерапевтом.

VI. Література:

 

 1. Міхеєнко О.І. "Валеологія: Основи індивідуального здоров`я людини" Університетська книга, 2009. 

2. Фізичне виховання в школі - 2011р. №3.