Творча робота. Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина — Україна»

ВІДДІЛ ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

 

Заставнівська районна державна адміністрація

 

Хрещатицький НВК

 

 

 

 

Всеукраїнська  краєзнавча експедиція

учнівської  молоді

«Моя Батьківщина — Україна»

напрям: «Географія рідного краю»

 «Мандрівка гуцульським краєм»

 

Виконавець

Cкрипничук Анастасія Сергіївна, 11 клас

Керівник Калинюк Вікторія Ярославівна

Вчитель географії

Хрещатицького НВК

0967818753

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2017р.

 

Зміст

 

Вступ ........................................................................................................................2

Розділ І.  Верховина – центр гуцульської культури…………………………….4

1.   Загальні відомості.............................................................................................4
2.   Туризм Верховини............................................................................................7
3.   Музеї Верховини та Верховинського району.................................................7
   1.               Музей гуцульського побуту та мистецтва "У трембітаря"………..….8
   2.               Музей М. Грушевського …………………………………………….....8
   3.               Музей Р. Кумлика…………………………………………………..…..8
   4.               Хата-музей кінофільму «Тіні забутих предків»………………...…….8.

Розділ ІІ. Екскурсійна поїздка до Верховини…………………………………..…9 

     2.1.Екскурсія в музей «Тіні забутих предків»..................................................9

     2.2 .Вихід на гору Магурка................................................................................11

    2.3. Похід околицями гуцульського села Криворівня……………………….12

    2.4. Яворів — осередок художнього промислу — ліжникарства…………..16

 Висновки.....................................................................................................................18

Список використаних джерел..................................................................................19

  Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.                                                                         

 

МЕТА: виховувати почуття любові до навколишньої природи, бажання зберігати,   охороняти її неповторну красу; розширювати знання про народні художні промисли, їх призначення та використання в українських святах і обрядах, повагу до народних звичаїв, традицій, духовних і культурних цінностей нашого народу.

       завдання екскурсії:

• ознайомитись з природою та історією рідного краю;
• дослідити маловідомі місця;
• дізнатись про історичні пам’ятки Верховини;
• вивчити  культуру та побут гуцулів.

 

 

 

Автор  роботи: Скрипничук Анастасія Сергіївна, учениця  10 класу.

 

 

 

Керівник : Калинюк Вікторія Ярославівна, вчитель географії  Хрещатицького НВК

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 Україно! Доки жити буду,
Доти відкриватиму Тебе!
(В. Симоненко)

Могутнім і невичерпним джерелом духовності, моральності і культури суспільства є любов до рідного краю, його безцінних багатств, глибока пошана до віковічних традицій свого народу. Але мало любити свій край – його ще треба знати. Тому вивчення історії, географії, культури України є запорукою становлення високоосвіченого суспільства і, в свою чергу, розвинутої держави.

 Кожний  куточок нашої країни є по-своєму мальовничим  і неповторним.

У нашому навчальному закладі вже давно стало доброю традицією під час літнього оздоровчого табору  проводити екскурсійну поїздку до Українських Карпат.

За роки існування пришкільного табору ми підкорили найвищу точку України, гору Говерла (2061м), піднялися на гору Хом’як (1542м), гору Маковиця (984м), милувалися водоспадами Пробій та Гук  Женецький, який знаходиться на висоті 900 метрів, а його висота 15 метрів.

Цього року ми вирушили до  Верховини – центру гуцульської культури. Це місце обрали не просто так, адже  Верховина – найвіддаленіше від урбанізованих, шумних  міст селище. Тут багато музеїв, чудова природа, свіже гірське повітря.  Свою екскурсію ми як звично розпочали від рідної школи. Першою зупинкою на маршруті було мальовниче село Яворів, де ми відвідали форелеве господарство, спробували неперевершеної рибки, солодкого меду з гуцульським чаєм.  Гостинні господарі смачно вас нагодують і проведуть цікаву екскурсію. Село славиться також своїми ліжниками, чи не в кожній садибі живе майстриня яка займається цим художнім промислом. Далі наш маршрут пролягав до села Криворівня в якому ми поселилися у неймовірно працьовитих і щирих людей. Пані Марія і пан Василь гостинно прийняли нас як найближчих родичів, годували нас смачними гуцульськими стравами, провели нам екскурсію околицями Криворівні. Наступного дня ми відвідали музеї  Верховини, піднялись на гору Магура.

 Стомлені, проте щасливі, і з морем емоцій ми повернулись додому.                   3

Розділ І.  Верховина – центр гуцульської культури

1.        Загальні відомості про район екскурсії.

         Верховина — селище міського типу (до 1962 року — село Жаб'є). Розташована в Східних Карпатах (620 м над рівнем моря), на берегах Чорного Черемошу, за 150 км від обласного центру, за 31 км від залізничної станції Ворохта. Площа — 507 кв. км, населення — 5177 чоловік. Сільраді підпорядковані села Ільці і Красник.

Верховина — центр Верховинського району, площа якого — 1,3 тис. кв. км, населення — 30,7 тис. чоловік, у т. ч. сільського — 25,5 тис. У районі 40 населених пунктів, підпорядкованих 1 селищній, 16 сільським Радам; 5 колгоспів; сільськогос­подарських угідь — 24,7 тис. га, у т. ч. 1 тис. га орної землі, 23,5 тис. га лук і пасо­вищ; 81,9 тис. га лісів. Природні багатства району—карпатський ліс, бутовий камінь та лікувальні мінеральні води «Буркут» (типу «Боржомі» і «Миргородської»), «Верховинська». В районі є 4 промислові підприємства, 162 торговельні точки і під­приємства; 39 шкіл, 33 клуби та будинки культури; 8 лікарень і диспансерів, буди­нок грудної дитини, 41 медпункт.

У письмових джерелах Жаб'є вперше згадується 1424 року, коли воно разом з Косовом було передане князем Свидригайлом якомусь Владу Драгосиновичу.

За давніх часів місцеві жителі займалися скотарством, мисливством і частково землеробством. У XV — XVI ст.ст. головним заняттям були випас овець і відгодівля свиней. Із зернових культур сіяли овес, яким платили данину, кукурудзу.

За австрійської імперії Жаб'є займало значну територію і належало домінії у Рожневі. 1773 року в Жабйому налічувалося 430 господарств. Більшість селян була безземельною, жила лише з скотарства. В селі було досить худоби, однак дві третини усіх корів зосереджувалося у багачів. У1788—1789 pp. в селі було 40 639 моргів сіножатей і пасовищ та 66 775моргів лісів. Всі ліси і 728 моргів пасовищ та сіножатей належали домінії. Великими масивами — від 200 до 2000

4

 моргів — володіли сільські багатії. їм належали цілі полонини, такі, як Пір'я (395

моргів), Жовнірська (1124 морги), Мінчели (268 моргів), Узмор (428 мор­гів). Частина полонин була власністю багатіїв інших сіл.

Класова боротьба не вщухала й після 1772 року. В першій половиніXIX ст. у Жабйому і в сусідніх селах діяли опришки на чолі з Мироном Штолюком. Відомі імена жаб'ївських опришків Миколи Іванишина (Хаблюка), Василя Яким'юка, Василя Кітарчука, Куділя. У Жабйому був створений загін опришків під керівни­цтвом Антона Ревізорчука та Максима Тихончука, яких пізніше схопили і стратили. В Жабйому переховувались ватажки селянського руху на Буковині. За свідченням І. Франка, у 1849році в околицях Жабйого переховувався і був арештований Лук'ян Кобилиця.

Медичної допомоги практично не було. В 90-х роках в Жабйому була лікарня на 10 ліжок, в якій працював 1 лікар. Населення «лікувалось» у різних знахарів.

Побувавши 1884 року в селі, І. Франко так писав про нього: «Ось Жаб'є, гу­цульська столиця, нема, мовляють, села понад Жаб'є і більшого лиха шукати дарма...».

Проте ні утиски експлуататорів, ні напівголодне животіння, ні підневільна праця за шматок хліба, ні штучні перепони на шляху української культури не змогли притупити природних здібностей селянина. Розвивалися художні промисли: різьба й випалювання по дереву, виготовлення прикрас і побутових речей з міді та шкіри, килимарство, ткацтво, гончарство. Відомими майстрами з Жабйого були мосяжники Юрко Дробок, Іван Гуцинюк, Юрко Розкорищук, токарі і різьбярі Мокій Зюзяк, Микола і Дмитро Івасюки, Дмитро Соломійчук, Юра Джеголяк та інші.

На розвитку прогресивної культури гуцулів благотворно позначилося перебу­вання в Жабйому ряду видатних українських письменників революціонерів-демо кратів: Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Лесі Україн­ки, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Марка Черемши­ни, Осипа Маковея. Побували в Жабйому артисти Москов­ського художнього театру на чолі з К. G. Станіславським.

5

 У 1887—1890 pp.тут жив че­ський етнограф Ф. Ржегорж, який написав кілька статей про життя, побут і мистецтво гуцу­лів. А раніше, у 1841 році, на основі почутої тут розповіді про опришка А. Ревізорчука поль­ський письменник Ю. Коженьовський написав п'єсу «Карпатські горці» («Верхо­винці»), дуже популярну на українській сцені. 

 Часто бував у Жабйому письменник, артист і мистецтвознавець Г. М. Хоткевич. Як активний учасник революційних подій 1905 року в Харкові, він емігрував до Галичини, де активно займався літературною і мистецькою діяльністю. До створеного ним Гуцульського театру входили й аматори з Жабйого Іван Гелетюк, Семен та Іван Минайлюки.

Про неймовірно тяжке життя трудящих гуцулів під владою пан­ ської Польщі з великою художньою силою розповідається в народній «Гуцульській пісні».

У 1953 році в селі був створений лісокомбінат, у 1956 — харчовий і побутовий комбінати. У 1969році на промисло­вих підприємствах та в установах Верховини працювало 2750 робітників та служ­бовців, у т. ч. 1630 місцевих жителів.

Найбільше підприємство селища — Верховинський лісокомбінат. Він має свою електростанцію потужністю 600 квт і 14 малогабаритних електростанцій для обслуговування лісопунктів, 78 вантажних автомобілів,29 тракторів, 8 трелюваль­них лебідок, 2 автогрейдери. В деревообробному цеху працює 81 вер­стат, 3 лісопильні рами та інша техніка. 

Розташована між гір, в мальовничій долині Чорного Черемошу Верховина прикрасилась новими будівлями підприємств та установ, житловими будинками Серед післявоєнних новобудов — лісокомбінат і маслозавод, побуткомбінат і завод мінеральних вод, середня школа і школа-інтернат, будинок культури і клуб буди­нок райкому КП України та райвиконкому, нові житлові будинки, телевізійний ретранслятор. Закінчено асфальтування шляху з Верховини на Косів Регулярно курсують автобуси на Косів, Ворохту, Івано-Франківськ.

 

6

2.        Туризм Верховини

У Верховині швидкими темпами розвивається туризм. Функціонує табір та школа рафтингу. Охочі мають змогу спливати на байдарках, рафтах, каяках, сходити на вершини Карпат, рибалити та займатися скелелазанням.
Молоді люди віком до 18 років мають можливість відпочити у дитячому оздоровчому комплексі «Верховина».

«Серце Карпат» – це Верховина. Тут нас зустрічає чарівний світ величних і неповторних гір, вкритих віковічними лісами, бурхливі ріки, кришталево прозорі високогірні озера, барвисті килими полонин з отарами овець, мелодії гуцульської трембіти…

Це край невичерпних земних багатств, визначних пам´яток минулого, працьовитих і талановитих людей. Мальовниче високогірне містечко Верховина, через яке протікає грайлива річка Чорний Черемош, з давніх давен приваблює простих подорожуючих, художників, письменників, кінематографістів. Тут проживали відомі на увесь світ Михайло Грушевський, Іван Франко та Леся Українка, а режисер Сергій  Параджанов зняв славнозвісний фільм «Тіні забутих предків».

3.        Музеї  Верховини та Верховинського району

Відчути самобутню культуру та багату історичну та духовну спадщину Гуцульщини запрошують музеї Верховини та Верховинського району.

Гуцули шанують свої звичаї, традиції, свою історію, збирають найцінніше та створюють музеї, в яких знайомлять всіх охочих з гуцульським побутом та етнографією, музичними інструментами, гуцульською вишивкою та багато іншим.

Щоб дізнатися більше цікавого про Гуцульщину, про гірське життя, про історію краю відвідайте державні та приватні музеї в Верховині.

Розташовані по всьому району музеї  Верховинщини з любов'ю та  натхненням                       зібрали старовинні речі Гуцульського життя.

7

1. 3.1.Музей гуцульського побуту та мистецтва "У трембітаря"

    У музеї гуцульського побуту та мистецтва "У трембітаря" Вам розкажуть про походження гуцулів, їх життя, побут, обряди, традиції,  заграють та проведуть майстер клас на різних музичних інструментах.

2.  Музей М. Грушевського

   В музеї Михайла Грушевського в Криворівні представлені біографічні документи, старовинні гуцульські речі, предмети побуту, знаряддя праці.

За музеєм відкривається мальовничій пейзаж на долину річки та густий смерековий ліс.

3. Музей Р. Кумлика

   Приватний музей Романа Кумлика в Верховині знайомить з гуцульським побутом та музичними інструментами, які з натхненням та турботою зібрані власником музею.

4. Хата-музей кінофільму «Тіні забутих предків»

  Заснований музей у 2000 році. Основні напрями діяльності: перегляд стрічки та ознайомлення з історією знімання кінофільму «Тіні забутих предків».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8

 

Розділ ІІ. Екскурсійна поїздка до Верховини 

     2.1.Екскурсія в музей «Тіні забутих предків»

 

Ось у такому дивовижному місці був відкритий музей кінофільму «Тіні забутих предків». Музей був відкритий в 2000 році в гуцульській хатині. У цій самій хаті проживав під час зйомок режисер картини С. Параджанов. Режисер сам захотів жити тут. Він зізнався, що так йому вдалося краще відчути колорит Гуцульщини, дізнатися традиції і насититися силою природи. Ось чому фільм вийшов настільки цікавим. У музеї вас зустріне хранителі реліквій. Музейні працівники настільки закохані в свою роботу і в свій край, що від їхньої екскурсії йдуть мурашки по шкірі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9

Відвідувачам надається можливість подивитися фільм «Тіні забутих предків» та ознайомитися з історією його створення. Далі можна більш ретельно оглянути всі пропоновані експозиції. На базі хати-музею виставлені наступні експозиції: етнографічна спадщина Гуцульщини, гуцульські предмети побуту, життя і творчість видатних людей. Музей дуже цікавий і незвичайний. Відвідування можливо тільки за попереднім записом. Вартість квитка з екскурсією в середньому становить 40 гривень. За окрему плату ви зможете приміряти гуцульський костюм і зробити фотографії.

В музеї діють такі експозиції: з життя та творчості видатних людей; з побуту та етнографії; з історико-архітектурної спадщини. У цьому будинку під час зйомок кінофільму «Тіні забутих предків» (золоті медалі фестивалів «Південний хрест» та фестивалю в Салоніках, відзнака Британської кіноакадемії за кращий зарубіжний фільм) в 1963-1964 рр. жив режисер фільму Сергій Параджанов. Тут проводив час і творчий колектив фільму: оператор – Юрій Іллєнко, художник – Георгій Якутович, актори Іван Миколайчук, Лариса Кадочникова та інші.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

10

2.2 .Вихід на гору Магурка

Гора Магурка — 1024 м на р.м., розташована на південному заході Верховини. Магурка — одна з найвищих та найкрасивіших гір, що оточують селище Верховина, тут найдовше з усіх оточуючих Верховину гір лежить сніг.

Похід на Магурку цікавий гарними краєвидами на Верховину та Ільці з північної сторони гори, та чудовими краєвидами на Чорногірський хребет з південної сторони Магурки. З вершини гори відкривається панорама на Гринявські гори, Покутсько-Буковинські Карпати, хребет Кострич, вкритий густим смерековим лісом. Як на долоні перед нами опинилося село Замагора з його присілками, присілок Верховини — Плай, г. Кринта, г. Погар, г. Магура. 

Піднявшись на г. Магурка ми отримали  незабутні враження, побачили мальовничі гірські присілки, гірські дороги, що кружляють навколо полонин та давні гуцульські хати, в яких, як і сто років назад, живуть люди, зберігаючи традиції та звичаї Карпат.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

11

2.3. Похід околицями гуцульського села Криворівня.

Криворівня — село, центр сільської Ради. Розкинулась обабіч річки Чорного Черемошу, на схилі Чорногірського хребта, за 14 км від районного центру, за 42 км від залізничної станції Ворохта. Населення — 1243чоловіка. Сільраді підпорядковане село Бережниця. Перша письмова згадка про Криворівню датується 1719 роком. Цілком імовірно, що село засноване значно раніше, адже сучасну криворівнянську церкву перенесли з присілка Заріччя на теперішнє місце в 1719 році. В Йосифінській метриці за 1787 рік зазначено, що в селі немає орних земель, лише при хатах малі ділянки, де вирощують городину до страви. В той час панському дворові належало 95 моргів сіножатей та 5287 моргів лісу. Селяни ж мали 1987 моргів сіножатей та 738 моргів неужитків.  За однією з численних легенд, що збереглися й донині, Довбуш саме в Криворівні познайомився з Дзвінкою, яка прийшла на храм з Космача. Як свідчать документаль­ні джерела, останній раз Довбуш від­відав Криворівню1745 року. Зустріч з побратимами відбулася у В. Процюка та Т. Хацюка, де опришки пробули три дні, розробляючи плани літніх походів. На рубежі XIX—XX ст. ст. населення Криворівні в основному займалося тва­ринництвом, вирубкою і сплавом лісу по Черемошу, народними промислами, а майстри-будівельники виїжджали на заробітки аж на Поділля та в інші місця Подні­стров'я. Матеріальні нестатки, різні стихійні лиха, що призводили до голоду, змушували гуцулів продавати свої мистецькі вироби за безцінь або міняти їх на хліб і сіль зде­більшого в покутських селах та на Подністров'ї. Великий український поет-революціонер І. Франко, український фолькло­рист і етнограф В. Гнатюк жили в селі майже щоліта з 1900 по1914 рік. 12 Село, де, за словами І. Франка, «менше шуму, грому, біганини» і яке напувало душу «спо­коєм, тихою красою», сподобалось письменникові, і він обрав його для відпочин­ку І. Франко спочатку мешкав у старого гуцула Проця Мітчука, а з 1906 року — у В. Якіб'юка, народного лікаря й різь­бяра.  У Криворівні І. Франко написав пое­му «Терен у нозі», присвятивши її своїй знайомій з цього села 3. Бурачинській, автобіографічне оповідання «У кузні», повість «Великий шум», оповідання «Як Юра Шикманюк брив Черемош», вірші в альбом О. Маркович, «У безсонну ніченьку» та ін. Тут він читав праці В. І. Леніна «Крок вперед, два кроки назад»,  «Що робити?», написав статтю «З Галичини», до якої схвально поставився В. І. Ленін, готував наступні випуски «Універсальної бібліо­теки», перекладав поезії Шевченка німецькою мовою, писав публіцистичні статті для преси й наукові розвідки, записував приповідки, оповідання (особливо про Довбуша), пісні, бував на Писанім камені, де залишив свій підпис. Кілька цікавих оповідань записав І. Франко від 3. Бурачинської, яка добре знала побут і фоль­клор гуцулів. Ці оповідання письменник частково використав у своїх художніх творах.                                                                                                  21 липня 1901 року, проїздом на лікування в Буркут, у Криворівні зупинялася Леся Українка. На присілку Заріччя відбулася зустріч поетеси з І. Франком і В. Гнатюком. На запрошення В. Гнатюка до Криворівні 31 липня 1910 року приїхав М. Коцю­бинський. Письменник жив у хаті М. Мойсейчука. Наступного року М. Коцюбинський побував у селі ще раз. У листі до своєї дружини він писав про поїздки в села Зе­лене, Голови, де бачив оригінальний похоронний обряд, а у вчителя Л. Гарматія взяв багатий матеріал про життя гуцулів. Гуцульщина справила на письменника незабутнє враження.   13 Про це він захоплено писав О. М. Горькому: «Гуцули — ори­гінальний народ, з багатою фантазією, з своєрідною психікою. Скільки тут краси­вих казок, переказів, повір'їв, символів. Збираю матеріали, переживаю природу, дивлюсь, слухаю і вчусь». Повернувшись з Карпат, письменник написав повість «Тіні забутих предків». Під впливом розповідей про Гуцульщину в 1912 році Криворівню відвідали ра­зом з М. Коцюбинським художник М. Жук, перекладач його творів російською мо­вою М. Могилянський, поет О. Олесь (О. І. Кандиба), який присвятив гуцулам книгу віршів «На зелених горах» і драматичну поему «Ніч на полонині». У 1906 —1912 pp. у Криворівні у селянина II. Потяка жив Гнат Мартинович Хоткевич — український письменник, артист і мистецтвознавець. Помітивши арти­стичні здібності селян, Г. Хоткевич створив 1910 року в сусідньому селі Красноїлові самодіяльний Гуцульський театр, для якого написав чотири п'єси. Лише в 1910— 1911 pp. Гуцульський театр побував у 62 містах Галичини. Перебуваючи у селі Криворівні, Гнат Хоткевич написав повість «Камінна душа», історичну повість «Довбуш», п'єси «Довбуш», «Гуцульський рік», «Непросте», «Практикований жовнір». У творах, що ввійшли до збірок «Гуцульські оповідання», «Гірські акварелі», письменник відобразив величну красу карпатської природи, життя, боротьбу, заповітні мрії гуцулів. Дорого коштувало лікування. До лікаря треба було йти в Жаб'є. Тому селяни зверталися до знахарів, які шахраюванням наживалися на людській біді. Насе­лення вимирало від різних хвороб.  Криворівню відвідують багато туристів, діячів культури і науки.   14  Під вражен­ням від перебування в Криворівні М. Стельмах написав повість «Над Черемошем», Л. Забашта — ряд віршів і нарисів, А. Малишко —поему «Франко в Криворівні», Д. Павличко — вірш «Франкова криниця». Студенти багатьох вузів республіки щороку проходять у Криворівні практику з фольклору, досліджують діалекти Гуцульщини. Як у минулому, так і зараз Криворівня залишається місцем зустрічей та відпо­чинку видатних діячів української культури, а щедра, мальовнича Таким є сьогодні гуцульське село Криворівня. Звитяжними здобутками в праці сільські трударі прокладають шлях до кращого майбутнього.                       15       2.4. Яворів — осередок художнього промислу — ліжникарства. Мальовничі природні ландшафти, цілюще гірське повітря, кришталево чисті води, славне історичне минуле, багаті мистецькі традиції, традиційна гостинність гуцулів створюють найсприятливіші умови для етнотуризму. На сучасному ринку туристичних послуг етнотуризм затребуваний і дає можливість всім охочим поринути в справжнє гуцульське народне мистецтво, яке міцно вкоренилося тут впродовж віків. У Яворові є можливість організації круглорічного відпочинку. Для цього розроблені пішохідні та кінні маршрути до відомих історичних місць та памяток природи,  до садиб – музеїв відомих майстрів, до садиб мешканців села, які займаються народними художніми промислами. Взимку  для любителів зимового спорту працює гірськолижна траса з витягом. Село Яворів розташоване на туристичному маршруті «Зелене кільце Карпат» (Івано-Франківськ – Коломия – Косів – Яворів – Криворівня – Верховина – Ворохта – Буковель – Яремче – Івано-Франківськ). В Яворові можна зупинитися в оселях майстринь-ліжникарок  і поринути в справжнє гуцульське народне мистецтво. 16 Для ваших послуг унікальна хата-гражда і весела господиня Романчич Василина, оселя в гуцульському стилі і майстер-клас ліжникарства в сімї Копильчук Ганни, гостинно запрошує приватна садиба «Олеся». Як і кожне гуцульське село Яворів має свої традиції, котрі залишилися незмінними на протязі багатьох століть. Також село Яворів відоме як регіон форелевих приватних господарств. Ми відвідали таке форелеве господарство, скуштували надзвичайно смачної і екологічно чистої рибки. Привітні господарі з щедрістю почастували нас смачним трав’яним чаєм і різноманітними гуцульськими стравами, такими як узвар, бануш, грибна юшка.                           17 Висновки. Українські Карпати є частиною Карпатської гірської країни, яка простяглася велетенською дугою на 1500 км від Братислави до Залізних Воріт на Дунаї. Українськими називають тільки ту частину Східних Карпат, яка знаходиться у межах території України. Гірські пасма Українських Карпат простяглися з північного заходу (кордону з Польщею) на південний схід (кордон з Румунією) на 280 км, а в ширину – на 100-110 км. Площа гір – понад 24 тис. км 2 , а разом з передгірними рівнинами Передкарпаття і Закарпаття – 37 тис. км 2 (понад 6 % від території України.На сьогодні в Українських Карпатах організовано понад 1400 природоохоронних об'єктів, які займають понад 4 % всієї площі. Для вивчення та охорони природи тут створено Карпатський біосферний заповідник, природний заповідник “Ґорґани”, Карпатський національний парк, національні парки “Синевир”, Вижницький, “Сколівські Бескиди”, Галицький, “Гуцульщина”, Ужанський, Верховинський, Черемоський, “Зачарований край”, численні заказники, багато пам’яток природи державного та місцевого значення.

Верховина - справжня колиска гуцульської культури. Протягом багатьох століть на території, де мекають гуцули, збереглись цікаві звичаї, традиції, побут, перекази, казки, легенди та фольклорні обряди. Отож даний регіон варто відвідати на свята всією родиною, щоб відчути справжнє таїнство та диво древніх звичаїв. 

Село Криворівня зачаровує у будь-яку пору року, проте найкращий час для подорожі - літо, так як воно розкриває всю красу тамтешніх краєвидів.

 Тут є чим розважити око і чим підігріти фантазію!

 

 

 

 

18

Список використаних джерел

1.  Воропай Л.І. М.О. Куниця Українські Карпати. Фізико-географічний нарис /,. – К : Видавництво “Радянська школа”, 1966. – 168 с.
2. Гілецький Йосип, Копчак Лілія УКРАЇНСЬКІ КАРПАТИ – ЗНАЙОМСТВО ЗБЛИЗЬКА .
3. Історія міст і сіл Української РСР в 26 томах. – Івано-Франківська область / Голова редколегії О. О. Чернов. – К.: Інститут Історії Академії Наук УРСР, 1971. С. 121 – 130,
4. http://www.palitra-buk.com.ua/
5. www.history.iv-fr.net/article

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Позаду Криворівня.

В музеї «Тіні забутих предків»