18 травня о 18:00Вебінар: Інтерактивний урок математики: алгоритми та приклади створення дидактичних матеріалів

Творчий проект на тему: "Вишивка гладдю"

Про матеріал
Творчий проект на тему: "Вишивка гладдю" до уроку трудового навчання для загальноосвітній шкіл.
Перегляд файлу

1

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ДОШКІЛЬНОЇ ТА ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ

КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ ТА МЕТОДИКИ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ

 

 

 

Творчий проект

до дисципліни «Практикум з художньої обробки конструкційних матеріалів»

на тему: «Вишивка гладдю»

 

 

 

Підготувала:

студентка IV курсу

групи ТОКМО-16

Кравець В.І.

 

Перевірив:

доцент кафедри педагогіки

Волкова Н.В.

 

Кривий Ріг

2020

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Історичні відомості про вишивку гладдю…………………………………….5

2. Різноманітні техніки вишивання гладдю……………………………………..9

3. Основні етапи роботи…………………………………………………………27

Висновки…………………………………………………………………………29

Список використаних джерел…………………………………………………..31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Вишивка – один з найбільш поширених видів декоративного мистецтва, в якому орнаментальне та сюжетне зображення на тканині, шкірі, повсті виконується різними ручними або машинними швами. Вишивка виникла з появою шитва на примітивному одязі людини кам‘яного віку. Уже в першому тисячолітті до нашої ери вишивка досягла високого художнього рівня в народів Стародавнього Вавілону, Греції, Риму, Китаю, Індії, Ірану. Особливою пишністю відзначалася вишивка Візантії. Вплив її позначився на вишивальному мистецтві країн Середньовічної Європи і Київської Русі.

На Україні вишивка відома з давніх часів і набула великого поширення. Впродовж віків удосконалювалась художня система вишивки, в якій гармонійно поєднуються такі фактори, як матеріал, техніка, орнамент, композиційно-колористичне вирішення. Крім основного призначення – прикрашення одягу та інтер‘єрно-обрядових тканин, вишивка може бути і самостійним твором (панно, картина, портрет). Спочатку вишивка виконувалась на матеріалах домашнього виробництва – вовняних, лляних, конопляних, а з кінця ХІХ століття – на тканинах і шкірі фабричного виробництва (перкаль, коленкор, батист, китайка, кумач, муслін, плис, плюш, шовк та ін.). Основним матеріалом для виконання вишивки є нитки домашнього і фабричного виготовлення. Вишивали нитками ручного прядіння – лляними, конопляними, вовняними; згодом почали застосовувати нитки фабричного виробництва – заполоч, біль, кумач, волічку, зсукані вовняні нитки, шнури, шовкові, металеві золоті та срібні нитки, використовували також у вишивці коралі, перли, коштовне каміння, бісер, металеві пластинки, гудзики тощо.

Є дуже багато видів і технічних способів вишивки. Найбільш поширені – хрестик, гладь, тамбур, вирізування, настил, низь, виколювання, мережка. Застосування різноманітних швів дає змогу створювати вишивані візерунки геометричного і рослинного характеру, а також тематично-сюжетні зображення в багатоколірній гамі від легких контурних і ажурно-сітчастих до рельєфних і суцільно закритих площин. Вишивка завжди тісно пов‘язана з побутом народу, відображає його художні смаки і національну своєрідність. Відомо, що людина палеоліту вперше відкрила можливість творчості шляхом відтворення художньої картини дійсності. Через тисячоліття дійшли до нас шедеври епохи палеоліту, не втративши своєї естетичної сили і художньої виразності. З тих віддалених часів збереглися пам‘ятки, які в певній історичній послідовності засвідчують художній рівень анімалістичних творів, антропоморфних зображень, знаків.

Вишивка гладдю, поєднуючи в собі секрети народних традицій і свободу творчого експерименту, завойовує в наш час все більшої популярності. Від скромних хустинок до вишитих картин - таке сьогоднішнє застосування цього старовинного мистецтва. Проект розповідає про історію вишивки та сучасних майстрів, представляє власний виріб і технологію його виготовлення.

Здавна майстрині використовували різні види вишивки для оздоблення одягу, фіранок, серветок та рушників. За допомогою рукоділля не тільки покращували зовнішній вигляд виробу, але і приховували дефекти домотканих тканин і інших матеріалів. Вишивки, виконані гладдю, і сьогодні не виходять з моди. Ними прикрашають блузи, спідниці, сукні і навіть сумки та верхній одяг.

Сьогодні вишивка – це висока культура орнаменту, колориту, це мистецтво унікальне, споконвічне і завжди молоде, що стверджує розвиток графічної, живописної культури народу. Це важлива художня цінність, що виконує різноманітні функції – естетичну, пізнавальну і комунікаційну.

Вишивка – мистецтво всенародне, в якому через віки пронесена і збережена колективна художня пам‘ять. Вишивка, як вид народного мистецтва живе, розвивається, збагачується новими аспектами.

1. Історичні відомості про вишивку гладдю

Цей вид мистецтва виник давно – корені його сягають у глибину віків. Мабуть, ніколи не зможемо ми довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо огляду на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва. Адже зразки найдавнішої вишивки у музеях Європи віднять до V ст. н. е., а пам’ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх століть (найбільше у музеях вишивок ХІХ ст.).

Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і мандрівників минулого дозволяють стверджувати, що початки мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна, сягають сивої давнини і розвиток його не переривався ніколи – починаючи з незапам’ятних часів і до наших днів. Елементи символіки сучасних орнаментів української народної вишивки перегукуються з орнаментами, якими прикрашали посуд давні мешканці території нашої країни – трипільські племена (доба пізнього неоліту і початку періоду бронзи).

Вишивкою був прикрашений одяг у скіфів – мешканців причорноморських степів, про що свідчить давньогрецький історик Геродот.

Відомо багато археологічних доказів відносно давності і поширеності народних звичаїв вишивати одяг. У с. Мартинівка Черкаської області було знайдено скарб, що датується VІ ст. н. е. Серед інших речей тут виявлено срібні бляшки з фігурками, чоловіків, одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях, — ще недавно так одягались українські селяни. Бляшки, подібні до знайдених у с. Мартинівка, було виявлено у Фессалії, на Балканах. Науковці вважають, що їх занесли туди слов’яни з середньої Наддніпрянщини. На фессальських бляшках зображено воїна так виразно, що видно вишивану вставку на сорочці.

Арабський мандрівник Ібн-Фадлак (Х ст. н. е.) у своїй оповіді про русів зазначає, що вони мали вишитий одяг.

У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна — Янка організувала в Києві, в Андріївському монастирі, школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.

Археологічні розкопки, підтверджували значне поширення вишивання у стародавньому Києві на фібулах і срібних браслетах ХІІІ ст.. зображено постаті в сорочках з широкими вишиваними манишками.

В Іпатіївському літопису від 1252 р. говориться, що князь Данило Галицький під час зустрічі з королем був одягнений в кожух, обшитий золотими плоскими мережками.

Творче спілкування з іншими народами мало певний вплив на техніку художньої вишивки майстрів Київської Русі, але в своїй основі вона залишалась самобутньою. Народ творив, знаходив і стверджував власний, оригінальний стиль. Невідомі умільці копіткою працею виробили різноманітні устелені техніки вишивання, зразки давньокиївського вишивання на шкірі та тканині дійшли до нас з Х-ХІ ст.. З первісного заняття вишивка згодом перетворилася у ремесло, яке потрібно було добре знати. Відомо, що таку школу очевидно, першу на українській землі, у ХІ ст. організувала сестра Мономаха Ганна. В ній навчали майстринь, котрі вишивали речі церковного вжитку, князівський одяг тощо. У ХVІ-ХVІІ ст. успішно діяли промисли гаптування в Києві, Чернігові, Корці та інших містах. У Львові вишивальний цех створений у 1658 р. Численні такі майстри були в ХVІІІ ст.. при монастирях, поміщицьких садибах. Тут вишивали одяг, скатерки, рушники, наволочки та ін. Ці вироби здебільшого призначалися для продажу. Поступово формуються значні вишивальні центри, наприклад, у селах Григорівні на Київщині, Качаневці – на Чернігівщині, Клембівці – на Поділлі, і т. д. Такими центрами в Карпатах стають Вижниця, Косів, Космач тощо. У другій половині ХІХ ст.. знову виник інтерес до народного, національного вишивання і не тільки компонентів одягу, хатнього вжитку, а й атрибутів, символіки. І саме цей період виявився своєрідним пробним каменем під тиском штучних псевдонародних зразків, не притаманного їй призначення. Ручне вишивання, як основа існування такого виду народного художнього промислу не могло бути конкурентноздатним з промисловістю. Намагання різних товариств, організацій, установ (наприклад «Просвіти» земств, різних шкіл, курсів при них) щодо збереження, та дальшого розвитку цього виду народної художньої творчості могли дати бажаних результатів у конкурсній боротьбі з промисловим виробництвом.

Проте вишивка не зникла з життя народу, як і не згасла його душа, естетичні уподобання. Основне призначення вишивки – прикрашувати одяг, інетр’єно-обрядові тканини – зумовило її виживання і дальшого розвитку. Вона стала майже виключно домашнім заняттям, і хоч існували вишивальні фабрики, наприклад ім.. Лесі Українки у Львові. та дешеве фабричне полотно все більше замінювало тканини домашнього виробництва, вививка традиційно тримається на індивідуальної творчості, дуже повільно переходила вона на перкалі, шовк та інші тканини промилсовгов виробництва. І навпаки, фабричні різноколірні нитки, — заполоч, волічка, гарус і т. д. у народних вишивальниць користувались зростаючим попитом.

Кінець ХІХ – початок ХХ ст.. – це період, коли вишивка набула масового застосування на жіночому і чоловічому одязі вишивання, образний, орнаментальний лад, набувають чітко означених рис. Наприклад, вишивка з рослинного орнаменту червоного, синього, зеленого, жовтого кольорів Яворів шини на Львівщині і монохромний (чорний), часто геометризований, орнамент. Сокальщини в цій же області. Багата на відмінності місцевого характеру гуцульська вишивка, наприклад, оранжево-жовта космацька з суто геометричним орнаментом відрізняється від наддніпрянської з розвиненим рослинним, і. т. д. Українська вишивка знає також зооморфні, антропоморфні та орнітоморфні мотиви (зображення звірів, людей, птахів. Неповторністю композицій, орнаменту, колориту характеризується вишивки Полісся, Бойківщиин, Поділля, Полтавщини. Часто вони є своєрідним «паспортом» для вишитих речей (наприклад, сорочок), Вже в кінці ХІХ на початку ХХ ст.. вишивальницям на Україні були відомі понад 1200 художньо-технічних прийомів вишивання, хоч століттями існувало два основних методи нанесення вишивальними нитками стібків на тканину – двосторонній і односторонній. На всій території України широко було відоме мережання, однак окремі регіони мали свої особливості.

Композиційне вирішення української вишивки відзначається безмежною фантазією, колоритом. І все ж переважає стрічкова, букетна і вазонна композиції. Багатий колорит, складні геометричні узори, що густо заповнюють тло тканини, властиві вишивці Галичини, Буковини, Закарпаття. Рослинний орнамент червоного, чорного і синього кольорів у поєднанні із зображенням тварин характерний для Полтавщини, Київщини, Чернігівщини. Серед найвідоміших майстрів Г. Герасимович, Л. Березовська, О. Василенко, Г. Гринь, Л. Вансальська, Г. Кольченко, а також В. Сидоренко, А Корзун (Зхапрків), Н. Гречанівська, Л. Городина (Київщина), О. Великодна, О. Закорна (Полтавщина), М. Коржук, Є. Ковтун (Вінниччина), Д. Петневич, С. Селянкіна (Івано-Франківщина), Л. Фролова, Г. Бигук (Львівщина), А. Шувайло, З. Кресанова (Черкащина), І. Ремізова, В. Тташмик (Чернігівщина) та ін.

Вишивка – це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних устремлінь, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів, стверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовавули природу не лише у фольклорі, а й декоративному мистецтві. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо було своєрідними оберегами, що захищали людину від «злих» сил. Вагоме значення мала й кольорова символіка), червоний – любов, жага, світло, боротьба, сорний – смуток, нещастя, горе, смерть, зелений – весна, буяння, оновлення життя тощо). Солярні знаки, схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині, є ще одним свідченням глибокої шаноби наших пращурів до Сонця, Матері, як могутніх, святих, життєдайних першооснов усього сущого. Крім того, вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишитий своїми руками одяг був одним із головних показників працьовитості юнки. стійкості традицій дійшли через століття до наших часів. Звичайно, з часом майстерність вишивання вдосконалювалась. Народний досвід зберіг найтиповіші, найбільш доцільні, позначені високим мистецьким смаком зразки орнаменту, їх барвистість, вишивальні техніки.

На рубежі ХVІ- ХVІІ ст.. починається могутня хвиля відродження української культури, розвитку різних видів мистецтва, в тому числі й вишивання, Арабський мандрівник, який у 1656 р. проїздив через Україну по дорозі до Москви і назад, описуючи побут українців, зазначав, що у дочок українських міщан та київських вельмож головні убори гаптовані золотою ниткою.

В умовах патріархального укладу сільського життя з натуральними формами господарювання більшість речей домашнього вжитку та його сім’єю. Майже в кожній хаті ткали полотно і шили з нього одяг. А вишивка була найпоширенішим способом прикрасити тканину.

2. Різноманітні техніки вишивання гладдю

Існують різні техніки вишивки гладдю. Наприклад, «біла» гладь — це вишивка білими тонкими нитками по тонкої тканини. Контур малюнка виконується швом «уперед голку», сам візерунок — гладьевой стежками.

«Художня» гладь вишивається блискучими кольоровими нитками, із застосуванням косих стібків.

При виконанні «атласною» гладі стібки виробляються таким чином, що їх кінці не стикаються, а злегка заходять один за інший.

Якщо ви тільки плануєте освоїти техніку вишивання, рекомендується придбати спеціальні набори для початківців — вони включають в себе не тільки все необхідне для рукоділля, але і докладні інструкції з виконання візерунків.

Біла гладь. Біла гладь отримала свою назву тому, що виконується найчастіше білими нитками на тонких тканинах (маркізеті, крепдешині, батисті) тонкими нитками - муліне, шовк. Щоб навчитися вишивці білою гладдю, треба познайомитися з деякими самими необходімими прийомами цієї вишивки. Контур візерунка вишивається швом "вперед голку" і потім вишивається гладдєвий стібками, щільно прилягають один до одного. Візерунок може бути вишитий з настилом . Контур також прошивається швом "вперед голку", потім внутрішня частина заповнюється настилом бавовняними котушковими нитками. Зверху візерунок вишивається щільними гладдєвий стежкаміза контур в напрямку, протилежному стібкам настилу.

Художня кольорова гладь. Вишивається кольоровими нитками і шовком. Особливість цієї вишивки полягає в тому, що стібки робляться не прямі, як у білій гладі, а косі. Ця гладь шиється без настилу, що не висока, плоскою гладдю.

Вишивка декоративної гладдю. Малюнки декоративної гладі носять площинний характер. При вишиванні окремі елементи виконуються нитками одного або декількох кольорів без тіньових переходів. Нитки для шиття беруть яскравих кольорів, товсті, слабкого крутіння: муліне в 6 складань, ірис, шерсть, гарус.

Вишивальні візерунки для цього виду гладі застосовуються переважно рослинного характеру. Шиється декоративна гладь без настилу. Можна заповнювати всю площину окремого елемента рисунка або тільки контур. Стежки гладі розташовують по формі мотиву: в пелюстках квітки - від краю до центру, в листі - до середини, у напрямку жилок.

Великі листки повністю не зашивають. Стежки виконують різної довжини, середню жилку-стебельчатим швом. Травку вишивають стебельчатим швом і петельками в прикреп або одиночними стежками. Додатково виріб розшивають декоративними швами - козликом, стебельчатим, петельним, вузликами. Декоративної гладдю краще вишивати на щільних тканинах.

Полтавська гладь. Поширена по всій Україні. Вона широко застосовується для вишивання панно, серветок, скатертей. Нею вишивають рушники, фартухи, хустки, кожухи, свитки та ін. На тканину наносимо малюнок. Стібки настилаємо густо, щоб не проглядала тканина, і паралельно горизонтальним ниткам. Стібки можуть бути маленькі і великі, тільки через 0,5 см довжини стібка робимо пересяги, ще б нитка не відставала від т:санини. Голку виколюємо на лицевий бік і навскіс покриваємо нею нитку стібка. Пересяги краще накладати не на одному рівні, тоді вони будуть майже непомітні.

Коса гладь – це техніка вишивання, в якій стібки вишивальної нитки йдуть похило до ниток основи (під кутом 45°) або піткання. Завдяки цьому створюється гладкий ефект (лиштва, скісний настил, качалочка) з проявами світла і тіні. При вишиванню гладдю полотно прошивається з обох боків, тому лице і виворіт виходять майже однаковими.

Найпоширеніша на Київщині, Чернігівщині, де вишивають здебільшого червоними та чорними нитками, поєднуючи з техніками, що побутують на цих територіях. В інших регіонах коса гладь наявна у білій вишивці (зерновий вивід, протяганка, кручений шов та ін.). На Полтавщині коса гладь менш поширена та називається лиштвою. Нею вишивають рушники та сорочки. Косу гладь вишивають, рахуючи нитки полотна. Виконують нею геометричні узори, найчастіше розетки, які іноді обводять ниткою іншого кольору.

Підвидом гладі є техніка качалочки – двобічне настилування, яке шиється переважно на 6 ниток.

Щоб почати вишивати косою гладдю, необхідно підібрати квадрат з ниток тканини розміром 4х4, 5х5 або 6х6 ниток. Далі справа петлею чи дрібними стібками по діагоналі квадрата закріплюють робочу нитку і виводять голку по вертикалі на одну нитку вище першого виходу голки. Інші п’ять стібків виконують паралельно через одну нитку тканини з нахилом уліво.

Після виконання шести стібок голку виводять у лівий нижній кут цього стібка і повертають полотно справа вліво таким чином, щоб вишиті стібки були зліва. Тепер знову підбирають новий квадрат на 6х6 ниток і виконують наступні 6 стібків з нахилом вліво аналогічним чином. Перед наступним квадратом полотно вже потрібно повернути зліва направо. Таким чином вишивають виріб чергуючи стібки з нахилом вправо й вліво.

Щоб зробити візерунок, то його необхідно починати з вишивання зірочок основної частини. Потім роблять косу гладь навколо цих зірочок і з’єднання між фігурками. Після цього червоними нитками вишивають зигзагоподібну лінію обводки, крайні фігурки і чорними нитками виконують контур в елементах візерунку. Для елементів основної частини зображеного на рисунку візерунку необхідно підбирати квадратик розміром 6х6, а для зигзагоподібної лінії обводки – квадратик розміром 3х3.

Пряма гладь. На Полтавщині узори цією технікою виконують білими, голубувато-сірими та коричневими нитками, на Чернігівщині, Київщині та Поділлі – червоними та чорними нитками. На Яворівщині, поблизу Львова, використовувався рядок зубців, виконаних цією технікою світло-червоним кольором. Виконання характеризується накладанням паралельних стібів довільної довжини, віддалених один від одного на одну нитку полотна горизонтально або вертикально в узорах геометричної будови. Вишивають шов, рухуючи нитки полотна.

Пряма гладь має великі можливості для творення, починаючи з дрібненьких цяток, зубчиків, ромбів, квадратів, стрічок і закінчуючи великими зірками (розетками), а також є допоміжною у творенні інших швів, таких як «подільська качалочка», «колодочками» та ін.

Розглянемо деякі гладдєві шви

Лічильні шви

Спочатку познайомимося з лічильною, рахунковою, або точною, гладдю. Це одна з найдавніших технік вишивання. Характерною особливістю її є те, що виконується вона накладанням паралельних стібків, віддалених один від одного на одну нитку. Вона буває одностороння і досить часто має назву настил, або настилування, та двостороння. Одностороння гладь вкриває тканину тільки з правого, лицевого боку, двостороння — з обох боків.

Виколювання. Цей спосіб вишивання дуже простий, а назва його походить від техніки виконання: викол, виколювання, довбанка, солов’їні вічка. Окремі елементи можна робити квадратними або круглими.

Спочатку по лічбі ниток (або по намальованому контуру) визначають сторони майбутньої виколки. В центрі проколюють дірочку і кладуть перший стібок від центра в лівий або правий кут — в залежності від узору. Кожен новий стібок має починатися в центрі — місці виколу — і закінчуватися на сторонах квадрата або кола на одну нитку далі від попереднього стібка, як показано на рис. 58 а. Виконують виколювання стібками гладі та петельного шва.

Сучасне вишивання пропонує нескладні в роботі візерунки: зірочки й квіточки, які прикрасять блузку чи платтячко, якщо розкидати їх по рукавах або подолу. їх можна робити одно- або різнобарвними, однаковими та різними по довжині стібками.

Вирізування    це ажурна вишивка, техніка виконання якої пов’язана з вирізуванням ниток тканини. Виконують цю вишивку в кілька прийомів. Спочатку хрестиками позначають контури фігури для вирізування. Стібками прямої гладі обшивають краї, закріплюючи таким чином місця вирізування ниток. Після цього нитки тканини піднімають на голку, обережно підрізають і витягують, залишивши ті з них, які утворять сітку. Сітку цю обкручують нитками, одночасно заповнюючи квадрати павучками, хрестиками тощо. Інколи серединки квадратів не вирізають, а зашивають гладдю кольоровими нитками. Цей вид заповнення називають обманка.

Техніка вирізування дуже популярна на Україні. Найчастіше виконують її білими нитками, але часом шиють кольоровими: сірими, блакитними, червоними, чорними.

До лічильних швів належить набирування. У цей спосіб вишивають переважно кольоровими нитками ромбічні узори. Набирування дуже поширене на Київщині, Чернігівщині, Черкащині. У Росії цю техніку вишивання називають «кирпичики».

Вишивають зліва направо дрібними стібками, строго по нитці. Стібки, одинарні або подвійні, кладуть паралельно горизонтальним ниткам тканини і один одному. На голку набирають парну кількість (4 — 6 — 8) ниток основи. Кожен новий стібок кладуть вправо від середини попереднього, вище або нижче на одну нитку піткання тканини. При вишиванні набируванням стібки настилають щільно, без найменших пропусків.

Виконується набирування вузькими смугами на манішках, комірах, по низу рукавів чоловічих сорочок, на вуставках рукавів жіночих сорочок. Узори геометричні, кольори чорний і червоний з вкрапленням жовтого, білого, голубого (Київщина, Черкащина), або білий з вкрапленням червоного і чорного. В узорах набирування доповненням узору служать ретязь, гребінчик, хрестик.

Дуже цікава, ошатна і маловідома техніка вишивання поверхниця поширена на Поділлі та Буковині. Цією технікою виконують геометричні узори на чоловічих і жіночих сорочках, блузках, поєднуючи її з іншими техніками вишивання — низинкою, качалочковою лиштвою, двобічною штапівкою. Виконують цей шов окремими вертикальними рядами паралельних горизонтальних стібків односторонньої гладі, покладених по ширині узору. Довжина стібка 3 — 5 ниток, а відстань між ними 2 — 3 нитки. Шиють знизу вгору або згори донизу, справа наліво та зліва направо.

Качалочки    вид лічильної двосторонньої гладі, поширений на Поділлі, де її ще називають качалочкова лиштва, шатранка, колодочки. Качалочками вишивають рушники, хустки, скатерті, подушки. Ця техніка зустрічається на рукавах жіночих сорочок, вишитих вовняними нитками чорного, темно-червоного та бордового кольору або кольоровою заполоччю і муліне. Зараз вишивання качалочками дуже популярне у селі Клембівка Вінницької області.

Поздовжні або поперечні качалочки утворюють із ряду паралельних стібків, покладених упритул один до одного. Довжина стібків залежить від узору.

Качалочками вишивають геометричні та стилізовані орнаменти — квіти, листочки, птахів, метеликів, фігури людей. Кольорові сполучення дуже контрастні: червоний, зелений, чорний, жовтий, оранжевий тощо. Часто елементи узору, вишитого качалочками. обшивають двобічною штапівкою нитками чорного кольору. Тоді вишивка стає рельєфною.

Рушникові шви. Споконвіку люди прикрашали рушниками свої оселі, широко використовували їх у побуті (народження дитини, заручини, весілля, похорон, на рушнику подавали хліб-сіль тощо). В деяких місцевостях вони правили за жіночий головний убір, який називався «намітка». Вишивали рушники спеціальними швами червоними нитками, інколи додаючи синього, жовтого і зеленого кольорів.

Рушниковий шов виконують так. Спочатку на полотні позначають олівцем контур візерунка і вишивають його стебловим або тамбурним швом, прутиком двобічної штапівки. Потім площину узору заповнюють різними комбінаціями стібків — заповненнями — переважно лічильних: «вперед голку», гладдю, штапівкою, кривулькою, хрестиком, козликом, сітками тощо.

 

Шви вільної гладі

Двостороння вільна гладь без настилу

Назва цієї техніки походить від способу накладання стібків: при вишиванні двосторонньою гладдю з обох боків тканини — лицевого і зворотного — утворюється однаковий малюнок.

Гладь проста. Широко використовується в кольорових рослинних орнаментах. Стібки треба накладати так: вишити дрібні листочки косою гладдю, а ягоди — прямою. В більших елементах стібки гладі розташовують по формі узору: в пелюстках квіток — від краю до центра, в листочках — від краю до середини, у напрямі жилок. Інколи контур листка зашивають не повністю.

Штрихова гладь складається із окремих стібків, які нагадують промені або штрихи, що йдуть в різних напрямках від центра. Техніка виконання цього шва дуже проста. Узор переводять на тканину крапками, які позначають місце накладання стібків. Стібки можуть бути прямими й похилими, з різними, але не дуже довгими проміжками між ними. Штрихова гладь широко застосовується в оздобленні дитячого одягу, серветок, панно.

Художня гладь вишивається кольоровими нитками різних відтінків плоскими двосторонніми стібками. Переведений на тканину малюнок обшивають по контуру стібками «вперед голку». Потім починають класти стібки з верхньої частини пелюстки або листочка до низу. Спочатку кладуть стібки світлих кольорів, потім темних. Перехід від одного відтінки до другого має бути плавним. Досягти цього можна, якщо робити стібки різної довжини, які ніби продовжуватимуть попередній ряд.

Двостороння гладь з настилом

До цієї техніки належать шви, які виконуються по настилу, попередньо прокладеному по площині малюнка густими стібками «вперед голку». Щоб гладь була опуклою, настил роблять з ниток, товщих за робочі.

Шнурочок (рис. 70 а) утворюють прямі вертикальні стібки, які вкривають настил, прокладений по контуру малюнка. Вишивають зліва направо.

Горошок починають вишивати з контурів, які прокладають швом «вперед голку» (рис. 70 б). Настил можна робити, як показано на рис. 70 в — д. Потім його вкривають стібками гладі, так щоб вони закривали намітку контуру (рис. 70 є). Роботу починають від середини: спочатку вишивають одну половинку горошини, потім другу. Треба стежити, щоб кількість стібків на обох половинках була однакова.

Квіточка (рис. 72 в). Спочатку роблять серединку — вишивають гладдю або проколюють дірочку, потім швом «вперед голку» позначають контур квітки і роблять настил. Після цього вкривають пелюстки стібками гладі від середини до краю або навпаки.

Листочок в розкол. Так називають листочок, розділений посередині на дві частини. Спочатку прошивають контур, роблять настил з довгих паралельних стібків. Якщо по довжині листочок розділений на три частини: верхню, середню і нижню (рис. 72 г), то верхню і нижню частини вишивають суцільними стібками, покладеними перпендикулярно настилу (по ширині листочка). Середню частину «розколюють» на дві половини — праву й ліву. Коли листочок поділений на дві частини, як на рис. 72 д, то спочатку гладдю зашивають верхню частину, а потім розділену навпіл.

Одностороння гладь

Верхошов — кольорова гладь, вишита глухим вільним швом. Виконують верхошов так. На тканину наносять малюнок і починають вишивати густими стібками, кладучи їх від краю до центра або від центра до краю узору. На зворотному боці утворюється пунктир по контуру малюнка з стібків-переходів. Відстань між стібками по краю буде більшою, ніж усередині. Стібки кладуть по формі узору: в квітках — від краю до центра, в листі — з нахилом від краю до краю. Якщо робити стібки різної довжини, то контур узору буде зубчастим.

Гладь уприкріп (рис. 78) застосовується в основному для заповнення великих площин узору. Така гладь давно була відома на Близькому Сході. Виконують її так. Спочатку всю площину узору вкривають стібками верхошва. Потім поверх них на відстані 0,5 — 1 см прокладають поперечні або навскісні ряди ниток і закріплюють їх в шаховому або іншому порядку. Цю гладь можна виконувати різнобарвними нитками.

Полтавська гладь (рис. 79) — один з різновидів гладі уприкріп. Вона дуже поширена на Україні. Шиють її стібками верхошва з перехватами, які закріплюють нитку на тканині. На довгому стібку роблять 2—4 перехвати, а щоб вони були не дуже помітними, кладуть їх не на одному рівні. Стібки треба класти щільно один до одного, щоб не просвічувала робоча тканина. Полтавською гладдю здавна розшивали рушники, хустки, фартухи, оздоблювали свитки й кожушки. Тепер, крім того, вишивають доріжки, серветки, панно.

Атласна гладь. Свою назву цей шов одержав за подібність вишитого ним виробу до атласної тканини. Стібки атласної гладі дрібні, кладуться щільно і ніби заходять один за другий. Напрям стібків має відповідати контурам узору — листка або пелюстки, їх жилкам. Атласною гладдю вишивають предмети домашнього вжитку — скатерті, диванні подушки, портьєри. Нитки можна брати одного або двох кольорів.

Російська гладь виконується швом «вперед голку». Напрям стібків по всьому малюнку має бути горизонтальним або вертикальним. При вишиванні на голку набирають 1—2 нитки тканини, а під голку М) —15 ниток. При зворотному ході голки стібки повинні щільно прилягати до попереднього ряду і перекривати проміжки. На зворотному боці вишивка має вигляд дрібненьких стібків, розташованих паралельними рядами. Вишиваючи, треба стежити, щоб стібки були однакової довжини. Узори російської гладі оздоблюють ажурною сіткою.

3. Основні етапи роботи

Гладдю називається один із способів вишивання, при якому стібки щільно прилягають один до одного і покривають всю поверхню малюнка.

Вишивати гладдю можна на шовкових, вовняних і бавовняних тканинах. Також підійдуть оксамит, сукно і навіть шкіра або замша. Залежно від матеріалу, на якому буде зроблено візерунок, вибираються види ниток. Тонкі та ніжні тканини вишиваються бавовняним муліне або шовковими нитками. Для більш щільних можна використовувати шерсть або ірис.

Для того щоб у вас вийшло красиве і акуратне виріб, дуже важливо правильно підібрати основний інструмент шиття — голку. Для вишивки гладдю найкраще підійдуть короткі голки з досить великим вушком. Згідно з правилами рукоділля, голка повинна бути трохи товщі нитки, використовуваної для роботи.

Ще одним незамінним інструментом вишивальниць, особливо початківців, є п’яльця. Завдяки цьому простому пристосуванню можна натягнути тканину, що істотно полегшить процес вишивки. Вибрати і придбати п’яльця можна практично у всіх магазинах, що продають товари для рукоділля.

Для початку підберіть щільну еластичну тканину і відпарте її за допомогою праски – так вона буде краще тримати форму в процесі роботи. При вишиванні гладдю бажано користуватися п’яльцями, тоді всі стібки будуть лягати рівно і акуратно. Обираючи нитки, краще надавати перевагу муліне – вони достатньо м’які та пластичні в роботі. Також не забувайте про наперсток, адже він збереже неушкодженими ваші пальчики.

Після того, як ви визначилися з візерунком, його слід перенести на тканину-основу. Найкраще це зробити за допомогою кальки і спеціального термоолівця, що застосовується у вишиванні: контури малюнка спочатку обводяться через кальку, а потім її прикладають до тканини і пропрасовують праскою. Також можна скористатися копіювальним папером для вишивання.

Незважаючи на те, який саме вид гладі обрали ви, пам’ятайте, що запорукою бездоганної вишивки є щільне прокладання стібків, які не повинні значно відрізнятися по розміру і стягувати тканину.

Маленькі таємниці вишивки гладдю:

Найчастіше гладдю вишиваються рослинні мотиви, які мають багато дрібних елементів (ягоди, листочки, пелюстки квітів). Як же зробити так, щоб вони не втрачали свою форму і виглядали ошатно? Все дуже просто: перед тим, як приступити безпосередньо до настелювання стібків, варто обшити контури малюнка швом «назад голку», який потім сховається під гладдю.

Для надання певним елементам візерунка об’єму вишивальниці часто спочатку роблять так званий «настил» — прошивають дрібними стібками не лише контури, а й внутрішній простір малюнка. Потім настил закривають зверху безпосередньо стібками гладі, і в результаті отримують красивий рельєфний візерунок.

Вишивка гладдю пейзажів – це окрема тема для дослідження, адже горизонт, крони дерев, поверхня моря чи шовковиста травичка відображуються ниточками по-різному.

 

 

 

 

 

Висновки

Багата українська вишивка вражає своєю різноманітністю. Замисліться, скільки існує технік вишивання та наскільки вправно їх застосовують майстрині. Кожна українська місцина славилася своїми унікальними техніками вишивання. Однією з найбагатших та найошатніших є вишивка гладдю.

Більшість з нас знайомляться зі світом вишивки завдяки вишивці хрестиком – вона популярна, поширена, проста у виконанні, різноманітна і доступна всім без винятку. Але, незважаючи на те, що вишивка хрестиком дарує не меншу радість творчості, ніж будь-який інший вид рукоділля, вона обмежена своїми власними правилами, оскільки в основі її лежить схема, а результат завжди передбачуваний.

Саме тому багатьох рукодільниць, до цього вышивавших тільки хрестиком, так інтригує вишивка гладдю, яка обіцяє не тільки повну свободу дій, але і фантастично прекрасні результати роботи! Але, на жаль, саме ця сама «свобода дій» і виявляється головною перешкодою на шляху до успіху – не маючи ні зрозумілої схеми, ні ключа, багато хто просто не знаю, що робити, з чого почати і за що братися. У гіршому варіанті – спробувавши один раз і по недосвідченості отримавши щось стягнуте і непоказне, назавжди відмовляються від гладі, твердо упевнившись, що цей вид вишивки не для них. Це абсолютно не так!

Пам’ятки українського мистецтва вишивання збереглися лише за останні століття. В Україні  вишивку гладдю застосовували, передусім,  в одязі, а саме в сорочках. Це й не дивно, адже такий тип вишивки виглядає надзвичайно ошатно та святково.

Гладдю вишивали й рушники, хустки, скатертини, подушки, фартухи, картини тощо. Оселя кожної української господині красувалася вишивкою, а знання про давнє рукоділля передавали з покоління в покоління.

Мабуть, кожна рукодільниця погодиться з тим, що серед численних вишивальних технік саме вишивка гладдю виглядає найбільш вишукано та красиво. Такі візерунки нагадують намальовані картини, адже прокладені під різними кутами стібки, наче мазки пензля, дуже точно передають гру світла й тіні.

Сьогодні вишивка є неабияк популярною. Світові подіуми прикрашають вбрання та аксесуари з найрізноманітнішими вишитими візерунками. Вишивкою гладдю оздоблюють сукні, сорочки, елегантні блузи, сумки, джинси, верхній одяг тощо. Можна без сумніву стверджувати, що традиції стали трендовими.

Сучасні дизайнери одягу з цікавістю вивчають самобутній народний костюм українців, переймаючи багатство ідей з його невичерпного різноманіття. Це допомагає їм створювати модний одяг, засновану на українських традиціях або хоча б що включає українські орнаменти та елементи, що вносять рідної неповторний колорит в сучасний костюм.

Український народ, який має такий прекрасний самобутній одяг, заснований на стародавній культурі, не забуває в повсякденному житті про свої традиції. Зараз став дуже популярним одяг в українському стилі, він не лише прикрашає і додає оригінальності кожній людині, але і свідчить про повагу до своєї культури, історії та традицій.

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

  1. Антонович С. А., Захарчук-Чугай Р. В., Станкевич М.Є. «Декоративно-прикладне мистецтво» – Львів: Світ, 1999.
  2. Кара-Васільєва Т. Українська вишивка. Альбом. – Київ. Мистецтво, 1993.
  3. Макарчик С. А. Етнографія України. — Львів.6 Видавництво «Світ», 1994.
  4. Українська минувшина. Ілюстративний етнографічний довідник. – Київ.: Либідь, 1993.
  5. “Знаки 155 стародавніх українських вишивок”. Київ, 1992.
  6. В.О. Тацкевич “Технологія вишивки” - Київ: Вища школа, 1997 р.
  7. Л.М. Сорокіна “Вишиванки” – Київ: Веселка, 1989. – 16 с.

 

 

 

 

docx
Додано
25 березня
Переглядів
87
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку