Учнівський твір-дослідження «Народна мудрість на сторінках Словника Володимира Даля»

Твір-дослідження

 «Народна  мудрість

 на  сторінках  Словника 

Володимира  Даля»

Автор  роботи:  Олійник  Яна

Співавтори: члени гуртка «Світанкова Луганщина» Лисичанської ЗОШ № 6

Керівник гуртка, учитель  російської  мови  і  літератури  Безкровна  Наталія  Іванівна

Мова оригіналу: російська.

Переклад  Н.І. Безкровної.

Наш   видатний  земляк  Володимир  Іванович  Даль  народився  у  Луганську.   Ставши  письменником,  він  вирішив  обрати  псевдонім,  яким  можна  буде  підписувати  свої  твори.  Тоді  й  пригадалася  мала  батьківщина,  Луганський  завод,  де  служив  лікарем  його  батько,  Іоганн  (Іван  Матвійович)  Даль.  На  цій  землі  жили  вільні  люди  -  козаки,  суворі  і  сміливі,   витривалі  і  міцні,  пісенні  і горді.   На  згадку  про  них,   з   бажанням  показати  цінність  волі,  Володимир  Даль  став  називати  себе  Козаком  Луганським.

Головною  працею  у  своєму  житті  Даль  вважав  роботу  над  Словником,  яка  тривала  понад  півстоліття.  Чотири  книги,  з  яких  складається  «Тлумачний  словник  живої  великоруської  мови»,   містять  не  лише  тлумачення  слів,  але  й  багатий  ілюстративний  матеріал  із  прислів’їв,  приказок,  загадок,  висловів,  поширених   серед  людей.  Із Словником  у  руках  ми  маємо  змогу  помандрувати  часом  і  познайомитися  із  життям  наших  земляків.   

Отож,  вирушаймо  в  путь  сторінками  Словника  Володимира  Івановича  Даля.   Хай  нам  допоможуть  слова  і  прислів’я,  які  зліталися  до  оселі  Даля  з  усіх  усюд  і  які  він  збирав  з  великою  любов’ю,  записуючи   на  «ремінчиках»,  перевозячи  їх  за  собою  всюди,  де  його  кидала  доля.    Бо  «наша  доля  -  то  Божа  воля».  Доля  Даля  - доля  народу,  вірним  сином   якого  він   був. 

«Біжать  чотири  брати,  один  одного  не  нагонять».  Здогадалися?  То  котяться  путівцем  колеса,  везуть  Далеві  слова,  приказки,  загадки. 

Біжать  колеса,  котяться  дорогою,  а  ми  мандруємо  далі.  Дивимось:  «два  брати  купаються,  а   третій  насміхається».  То  ж  відра  і  коромисло!  Добре  зупинитися  дорогою  та  й  напитися  води  джерельної,  колодязної.  Так  і  Словник  Даля  -  як  невичерпний  колодязь  народної  мудрості. 

        Життя  людини  проходило  серед  рідної  природи. Багато  часу  люди проводили  у полі.   Його  шанобливо  називали  Божою   долонею,  бо  поле  годувало  людей.  Польові  роботи  тривали  з  ранньої  весни  і  до  пізньої  осені.  Земля  щедро  віддячувала  людям  багатим  урожаєм, годувала  їх.     Казкові  герої   подорожували  рідною  землею,  бували  й  на  чужині.  Пригоди  казкових  героїв  відбувалися

В  чистому  полі, 

На  широкому  роздоллі, 

За темними  лісами,

За  бистрими  річками, 

За  крутими  берегами;

Під  темними  лісами, 

Під  ходячими  хмарами, 

Під  частими  зірками, 

Під  ясним  сонечком.

     Заповідні  ліса  називали  у  народі  Божими. Багато  прикмет  було  пов’язано  з  лісовиком  (лішим).  Наприклад,  тому,  хто  йшов  до  лісу,  радили  вивернути  на  собі  сорочку,  щоб  «лісовик  не  обійшов»,  тобто  щоб  не  збитися  з  дороги.  За  лісом  наглядав  лісничий,  а  лісовод  займався  розведенням  лісу,  насадженням  дерев  у  ньому. 

       Природним  стихіям  було  присвячено  багато  прислів’їв,  загадок.  Ось  деякі з  них.

 Синє  поле  сріблом  засипане.  (Нічне  небо)

Золотий  хазяїн  на  поле,  срібний  пастух  з  поля.   (Сонце  и  луна)

Якою  дорогою  півроку  їздять,  півроку  ходять?  (Річкою) 

Гарна  дівчина  небом  ходить.  (Сонце)

Над  бабусиною  хатинкою  висить  окраєць  хлібинки.  (Місяць)

Під  пнем  сила  клубком  б’ється.  (Мурашник)

Стоїть  дуб  без  коріння,  без  гілок,  сидить  на  ньому  птах  ворон;  прийшов  до  нього  старий  без  ніг,  зняв  його  без  рук,  заколов  без  ножа,  зварив  без  вогню,  з’їв  без  зубів.  (Мороз)

Сестра  до  брата   у  гості  йде,  а  він  від   неї  ховається.  (День  і  ніч)

        У  народі   примічали:  де  зорями  перший  туман  лягає,  там  копай  колодязь;  великий  іній,  гори  снігу,  глибоко  промезла  земля  -  до  доброго  хлібороду.

У  людей  здавна  виховувалося  шанобливе  ставлення  до  води.  Люди  казали:  «Вода  -  усьому  пан:  води  і  вогонь  боїться».  Наречену  чествували  словами:  «Будь  здорова,  як  вода,  і  плідна,  як  земля».  У    народних  казках для  подолання  перешкод  і  небезпеки   герою  необхідно  було  «живої  води  випити  та  живучим  корінчиком  заїсти».  У  словниковій  статті  «Вода»  є  прислів’я,  яке  можна  віднести  і  до  долі  самого  автора  Словника  -  Володимира  Даля:  «Якою  водою  плисти,  ту  і  воду  пити».  Де  б  не  бував  Даль  за  службою,  за  велінням  долі  -  всюди  він  був  поряд  з  людьми,  прислухався  до   їхньої  мови  і  записував  слова.    

      «Лежить  брус  на  всю  Русь,  а  як  устане  - до  неба  дістане». То  дорога.  Йдемо  і  ми  дорогою,  путівцем   далі. «Йти  прямо,  за  правдою  -  жити  і  діяти  правдиво,  не кривити  душею», - сформулював  Даль.  «Іди  своєю  дорогою»,  «Бог  бачить,  хто  куди  йде», -  кажуть  у народі.

       Річне  святкове  коло  нашого  народу  у  старі  часи  починалося  весною.  А  останнім  зимовим  святом  народного  календаря  була  Масляна.    

       Масляна  -  це  сирний  тиждень  до  великого  посту.   Її звуть веселою,  розгульною,  широкою,  чесною.  На  масляну  печуть  млинці,  катаються  з  гор  і  на  конях,  улаштовують  потіхи  і  розваги.  Дні  масляної  в  народі  звуться:  понеділок  -  зустріч,  вівторок  - заіграші,  середа  -  лакомства,  широкий  четвер,  п’ятниця  -   тещіни  вечірки,  субота  -  золовкині  посиділки,  неділя  -  проводи,  прощання.

     Багато  примовок  складено  у  народі  про  Масляну  і  головну  її  страву -  млинці. Ось  деякі  з  них,  що  були  записані  Володимиром  Далем.

     Масляна  -  сьомикова  племінниця.  Звав  -  зазивав  чесний  сьомик  масляну  до  себе  погуляти.  Масляна  -  об’їдуха,  грошам  приберуха. Без  млинця  не  масляна,  без  пирога  не  іменинник.  Де  млинці,  там  і  ми,  де  оладки,  там  і  ладно.

       На  Масляну  пекли  особливі  пироги  -  млинники.  У  Словнику  читаємо:  «Млинник  -  круглий  пиріг,  який  начинено  млинцями,  пересипаними  яйцями  і  кашею».

       А  ось  загадка  про  Масляну:  «Тридцяти  братів  сестра,  сорока  бабусь  онука,  трьох  матерів  донька». 

      Де  Масляна,  там  і  масло.  Словник  Даля   містить  наступні  відомості  про  масло:  «Коров’яче  масло   добувають  із  вершків  і  сметани.  Масло  пісне,  рослинне,  що  добувають  із  насіння:  оливкове,   мигдальне,  соняшникове,  гірчичне,  лляне,  конопляне». 

         Про  того,  хто  добре  живе,  кажуть:   «Як  сир  у  маслі  катається».  Про  того,  хто  солодко,  улестиво  говорить,  кажуть,  що  у  нього  масляний  язичок.

        Масляна  зиму  проводжає,  весну  красну  зустрічає.  Весною  можна  було  побачити  веселку.  Дуже  любили  у  народі     райдугу,  бо  вірили,  що  вона  приносить  радість.  «Райдуга -  Божа  дуга,  градівниця,  веселка;  небесне  явище,  семикольорова  дуга  під   хмарами,  від  сонця»,  -  читаємо  у  Словнику. «Райдуга – дуга,  не  пий  нашу  воду!»  -  кричали  їй  дітлахи,  начебто  райдуга  воду  набирає. 

        За  народним  повір’ям,  Благовіщення  -  найбільше  свято  на  небі  і  на  землі. З Благовіщення  вогонь  вже  не  роздувають,  бо  день  прибуває,  вранці  і  ввечері  вже  видно.  За  народним  звичаєм,  у  цей  день  випускають  на  волю  пташок. У  вірші  «Пташка»   О.С. Пушкін  писав: 

В  чужбине  свято  наблюдаю

Родной  обычай  старины:

На  волю  птичку  выпускаю

При  светлом  празднике  весны.

         Навесні  починалися  польові  роботи. Селянин  казав:  «За  весняною  пашницею  шапка  з  голови  упаде  -  не  підніму,  бо  поспішаю».  – «Хто  пахати  не  ліниться,  в того  і  хліб  родить»,  -  підмічали  у  народі.

         «Весна  -  красна,  а  літо  -  радісне», - говорять  люди.    Іюль  -  грозник,  липець,  липень. Липень  -  маківка  літа,  сінозорник,  прибериха.  У  липні  у  дворі  пусто  а  на  полі  густо  -  бо  всі  на  роботі.  «Танцювала  б  баба,  та  маківка  літа  настала»,  - признавалися  люди.

      Літом  квітне  мак.  Багато  приказок  складено  людьми  про  нього.  Про  гарну,  красиву  дівчину  казали,  що  вона  «розквітла,  як  цвіт  маку»,  «сидить  маком»  -  красується  у  дівках.  Про  дрібне  письмо  казали:  «Як  маком  усипано».

       «Так  тихо,  хоч  мак  сій»,  -  казали  у  тиху  безвітряну  погоду.  Без  маку  не  обходилися  страви,  особливо  випічка.  Люди  шуткували:  «Чорний  мак,  а  пани  його  їдять»,  «Радий  Яків,  що  пиріг  з  маком». Пиріг  або  медовий  пряник  з  маком  називалися  маківниками,  а  жінка,  що  продавала  їх,  -  маківницею.  І  звичайно,  славнозвісна  макітра  пов’язана  з  маком.  Це  великий  широкий  горщик,  в  якому  терли  мак  або  табак  (макотертя  -  макітра). 

       Мак  бував  і  учасником  рухливих  хороводних  ігор.  Граючи  у   «Мак»,  дівчата  співають  у  колі  хороводну  пісню  «Маки,  маки,  маковиці,  золоті  головиці».  Признавши  мак  спілим,  лоскочуть  парубка,  виганяючи  його  з  кола.  Хороводна  гра  «Мак  трусити»  велася  з  піс нею  «Ой,  на  горі  мак». Про  мак  люди  склали  і  загадки. У  Словнику  Даль  приводить  одну  з  них:   «Під  одною  шапкою  700  козаків»,  це  маківка.

      Цей  світ  люди  порівнювали  з  маковим  цвітом,  бо  він  «удень  цвіте,  а  вночі  опадає».  Самотня  людина  могла  сказати:  «Один  на  світі  як  маковий  цвіт».

      20  липня  за  старим  стилем  у  народі  справляли  Іллів  день.  Поспівало  жито.  Казали:  «Святий Ілля зажинає  жнива»,  «Петро  (29  червня)  з  колосом,  а  Ілля  з  колобом  (хлібом)».  Ілля  літо  кінчає,  жито  зажинає.  Перший  сноп,  перше  осіннє  свято.  У  селян  був  звичай  зав’язувати  Іллі  бороду:  закінчивши  жнива,  залишали  трохи  нетронутим  на  наступний  врожай.  Каша  була  у поміч  на  жнивах,   група  кашниць  ходила  з  піснями  і  частувала  односельців.

Бували  перші  холодні  ранки.  У  народі  казали:  «На  Іллю  і  камінь  змерзне»,  «На  Іллю  до  обіду  літо,  а  після  обіду  осінь».  Вода  ставала  холодною:  «На  Іллю  олень  копито  обмочив».  До  Іллі  чоловік  купається,  а  з  Іллі  з  річкою  прощається.

          До  цього  дня  потрібно  було  встигнути  прибрати  сіно.  Казали:  «До  Іллі  сіно  прибрати  -  пуд  меду  в  нього  накласти».  Застерігали,  що  на  Іллю  стога  не  ставлять,  бо  спалить  їх  грозою.  У  полі  в  цей  день  не  працюють. Часто  бували  грози.  Люди  казали:   «Ілля  -  пророк  їздить  по  небу  у  вогняній  колісниці  і  копни  рахує».    Дощило.  «До  Іллі  піп  дощу  не  вимолить,  а  після  Іллі  баба  фартухом  нагонить». Іллівським  дощем  вмивалися  від  уроків (зурочень)  та  хвороб.

          На  Іллю  переганяли  бджолині  рої,  підчищали  вулики,  підрізали  соти.  Багатого чоловіка порівнювали  з  іллівським  сотом.

         Першого  вересня  за  старим  стилем  відзначали  день  Сімеона Столпника –літопроводця. У  цей  день  служили  молебен -   літопроводження.  Колись  рік  починався  з  цього  дня.   «Семен  літо  проводить,  бабине  літо  наводить».   У  той  день  обзаводилися  новим  вогнем  (живим,  витертим  із  дерева).  Перше  свято  псарних  полювальників  -  виїзд  у  поле  на  полювання.  Цей  день  вважався  щасливим  для  переходу  в  нову  хату,  на  новосілля. Вперше  саджали  на  коня  отрока (тобто, малого)  - на четвертому  рочку. 

      Восени,  коли  польові  роботи  закінчувалися,  справляли  весілля,  збиралися  на  вечорниці,  влаштовували  ярмарок.

       Капустки  - своєрідне  свято   біля  Воздвиження,  посиденьки,   поміч  у  шаткуванні  капусти.  Дівчата  пряли,  шили,  співали.  Хлопці  спостерігали  за  ними.  Наприклад,  якщо  дівчина  навивала  початок  пряжі  на  веретені  туго  і  рівно,  то вважали,  що  вона  буде  добре  жити  з  чоловіком.

        Після  жнив,  з  багатим  урожаєм,   люди  збиралися  на  ярмарок.  Це  було  велике  свято! На  ярмарку  юрбилися  люди,  співали,  танцювали,  продавали  звезений  і  принесений  звідусіль  товар,  весело  вигукуючи  дотепні  віршики  і  заклички.  Деякі  з  них  потрапили  -  прямо  з  ярмарку!  -  у  Словник  Даля. 

   Грає   сонечко,  шумить  ярмарок!

Патока  з  імбирем!

Варив  дід  Семен!

Тітонька  Орина  їла  та  хвалила.

Дядя  Єлизар  пальчики  облизав!

Збитень  кип’ячений, 

На  меду  варений. 

Купуй,  куманьок,

Гарячий  збитеньок!

Колобок! Колобочок!

Рум’яний  бочок!

Колоб  німецький

З  родзинками  в  тісті.

Колобок  м’ятний

Купуйте,  хлопчатка! 

Виходили на  зорі,

Торгували  на  ларі:

Ларчик  солі,  ларь крупи  - 

Діточкам  на  пряники!

Солодкі  прянички!

М’ятні  та  печатні!

Підходьте, купуйте,

Діточок  частуйте!

Мед -  медочок!

Повна  бочка!

Сотовий,  печатний,

Купуйте,  дівчатка!

Масляні  млинці

В  печі  смажені!

Пиріжечки  смачні 

Тільки  з  печі!

       На   ярмарку  було  велике  розмаїття  їстівних  страв.  Можна  було  і  великому  і   малому  вибрати  собі  щось  для  душі.   «Наші  калачі,  наче  жар,  гарячі», -  зазиває  калачник.  У  Словнику  Даль  пояснює:  «Калач  -  білий  пшеничний  хліб».  Прислів’їв  про  калачі   серед  людей  ходило  багато.

Кяхтинський  чай  та  муромський  калач  -  полуднує  багач.

Багачі  їдять  калачі,  та  не  сплять  ні  вдень,  ні  вночі,  а  бідний  що  не  з’їсть,  то  й  засне.

Гостя  Федос’я!  Сиди  на  печі  та  їж  калачі.

Щасливий,  як  калач  у   меду.

Хочеш  їсти  калачі,  так  не  сиди  на  печі. 

У   місті  не  пашуть,  а  калачі  їдять.

Добре  для  друга  калач  купити:  не  сподобається  -  сам  з’їси. 

Закриємо  калачом,  запечатаємо  пряником. 

Із  однієї  печі, та  не  однакові  калачі. 

Свій  хліб  солодший  чужого  калача.

        Про  бувалу  людину  кажуть  «тертий  калач»,  бо  калачне  тісто  мнуть  і  труть  довго.  Не  тертий,  не  м’ятий  -  не  буде  калачом.

       Погортаємо  Словник  Даля  і  почитаємо  про  їжу.  У  статті  «Калина»  Даль  примічає:  «Ягоду  беруть,  яблука  трусять,  калину   ламають».  У  казках  згадуються  калиновий  міст -  це  гатка,  вимощена  калиною,  дорога  болотом.  Нагріта  калина  -  спечена  «на  вольному  дусі»  під  замазаною  тістом  кришкою.

      Жоден  горо´д  не  обходився  без  капусти.  «Капуста  не  пуста,  сама  летить  у  вуста»,  -  хвалили  її  на  ярмарку.  Саджаючи   капусту,  примовляли:   «Капуста,  капуста,  не  будь пуста  -  будь   густа,  не  будь  стара  -  будь  молода,  не  будь  мала -  будь  велика».  А капустником називали пиріг  з  капустою. 

       Каша. Скільки ж прислів’їв про неї складено! Бо ж була вона, каша, головною їжею. Навіть до казочки потрапила: «Люлі-люлі, Телесику,
Наварила кулешику»!

Мати  наша  -  гречана  каша.  Любо  животу,  що  очі  кашу  бачать.

 Густа  каша  родину  не  розгоне.  Де  каша,  там  і  наші. 

Гості  на  піч  дивляться  -  мабуть,  каші  бажають. 

На  чужу  кашу  надійся,  а  своя  у  печі  була  б. 

Вівсяна  каша  хвалилась,  що  з  маслом  народилась.

Коли  дрова  горять,  тоді    і  кашу  варять. 

        А ще ж і примовка:  «Їв  чоловік  кашу  довго,  розпоясався,  перевів  дух  і  почав  знову»!  

        Даль,  згадуючи  свій  морський  похід  до  Скандинавії,  записав  прислів’я  моряків:  «На  Груманті  (Лапландія)  каша  солодка,  та  на  морі  мачта  прутка».

          Кисіль  буває  вівсяний,  житній,  пшеничний,  гороховий.  Де  кисіль,  там  і  сів;  де  пиріг,  там  і  ліг.

Підожди,  дідусю,  не  вмирай  - по  кисіль   побігли!

І знову –маленька примовка: «Титу,  ходімо  молотити!  -  Живіт   болить.  -  Титу, ходімо  кисіль   їсти!  -  Де  моя  велика  ложка?» А до примовки й віршик-басенька: «Бачив  чоловік  уві  сні  кисіль,  так  не  було  ложки.  Ліг  спати  з  ложкою  -  не  побачив  киселю».

Саме тут нам доречно й пригадався дитячий віршик українського поета Грицька Бойка «Про Степана і сметану»:

Степану  спалось  непогано:

Вночі  приснилася  сметана,

Та  при  собі,  немов  назло, 

У  нього  ложки  не  було.

А  вдруге  з  ложкою  ліг  рано  - 

Та  не  приснилася  сметана! 

       Коровай  -  непочата  ціла  хлібина,  колоб.  Пшеничний  хліб  на  молоці  з  яйцями  і  маслом, печений  у  коровайнику - посудині  клином.  Коровайці -  пшеничні  млинці. І мудре прислів’я-застереження:«Зароблений  шматок  краще  краденого  короваю».  Дорожник  (подорожник)  - печиво  в  дорогу.

        «Батато  пива  кріпкого,  меду  солодкого,  вина  зеленого»,  -  хвалилися  на  ярмарку.  «Яства  цукорні,  питва  медвяні»  бували  на   казковому  і свят-ковому  столі.  Медовик  -  медовий  пряник.  Медівники  -  маленькі  медові  прянички.

        Восени,  на  свято  Покрова  Божої  матері,  відзначали  свій  день  козаки,захисники  рідної  землі.  У  Словнику  Володимир  Даль  зазначає: «Козак  -  військова  людина,  що  належить  до  особливого  стану  козаків,  легкого  війська,  і  зобов’язаний  служити  за  визовом  на  своїх  конях,  у  своїй  одежі  зі  зброєю.  Є  і  піші  козаки,  серед  яких  найбільш  відомі  чорноморські  пластуни.  Козак  вважається  малолітнім  від  17  до  20  років,  служивим  до  50  або  55,  потім  5  років  домосідним,  потім  -  відставним».  До  тлумачення  слова  «козак»  автор  додає  наступні  прислів’я.

        Терпи,  козак,  атаманом  станеш.  Козак  і  в  біді  не  плаче. 

Без  коня  козак  сирота.  Козаку  кінь  дорожчий  себе. 

Козак  сам  голодує,  а  кінь  ситий.

Козак  із  жмені  нап’ється,  на  долоні  пообідає.

      Серед  дітлахів  була  поширена  гра  «Козаки»,  яку в  різних  місцевостях  називали   горілки,  побігушки,  розбіжки.

      Після  Покрову  грали  весілля.  Весілля,  за  Далем,  -  це  «радість,  утіха,  задоволення.  Весілля  -  це  ігри,  потіхи,  забави  і  сміхи». 

       Володимир  Даль  помістив  у  Словнику  опис  звичаю  «Калинку  ламати». На  столі  у  молодих - окорок  і  штоф   вина,  закритий  пучком  калини  з  червоною  стрічкою.  Молоді  йдуть  по  домівках  і  пригощають  батьків  нареченої,  родичів.  Коли  повернуться,  дружка  рушить  окорок  і,  розщипавши  калину,  розносить  вино.

        Головним  на  весільному  столі  був  коровай.  «Коровайниці,   яких 3,  5  або  7,  ставлять,  замішують  і  печуть  весільний  коровай  с  обрядами  і  піснями»,  -  записав  Даль. 

        На  весіллі   сват  питав  батька  нареченої:  «Ваш  товар  нам  любий.  А  чи  любий  вам  наш?»  Молодих величали  словами:  «Дай  Бог  вам  любов  та  совіт».

        Каша  -  обід  після  весілля  у  молодих,  на  новому  господарстві. Кашники  -  гості,  яких  позвали  на  кашу  до  молодих,  родичі  нареченої.   Ввечері  на другий  день  після  весілля  родичі  молодих  збиралися  на  веселий  або  пиріжний  стіл.  На  нього  дівчат  вже  не  запрошували.

        Кашею  звали  і  обід  після  хрещення  дитини.  «Каша  -   хрестини,  де  бабка  обходить  гостей  з  кашею».  Бабка  на  кашу  зве  -  на  хрестини.  Батька  пригощають  ложкою  каші  з  соллю  і  перцем.  Бабці  дають  на  масло  (на  кашу).  Хто  буде  кашу  їсти,  повинен  викупити  ложку.   Примовляють:  «Кашка  на  ложки,  молодець  на  ніжки!» Казали:  «Кому  народжувати,  тому  і  годувати». Вірили,  якщо  за  кашу  грош  віддати,  то  мале  житиме.  Бабині  каші  -  25  грудня.  Кашником  називали  дитину,  яка  ще  тільки  їсть,  а  не  працює.  «Народила  багатиря,  що  і  батька  збив  із  двора»,  -  шуткували  люди.

        Дитині  давалося  ім’я  ангельське,  хресне,  за  іменем  угодника,  і  так  зване  рекло  -  ім’я,  яке  не  оголошувалося.   Володимир  Даль пояснює:  «Людей  іменують  за  іменем  і  прозванням,  чествують  по  батькові,  величають за  званням  і  саном» -  і  наводить  у  Словнику  такі  приклади:  «Княгиня  народила  Юрію  сина  і  прозвання  його  Всеволод  (рекло),  а  у  святому  хрещенні  Димитрій»,  «Бабине  ім’я  (хресне)  Єфросинія  або  радість,  а  прозвання  (рекло)  Смарагд».

      Даль  пише,  що  «ім’я  людини  -  це  якості  його,  а  тому  його  слава, знаменитість, достоінство»,  і  пояснює:  «Він  має  ім’я,  він  людина  з  іменем».  У  народі  кажуть  «Пом’яни  його  за  іменем,  а  він  тут  як  тут»,  «Добре  там  і  тут,  де  за іменем  зовуть». 

      Автор  Словника  надає   читачам  наступну  історичну  довідку:  «Імениті  люди  -  кращі  громадяни.  За  міським  укладом  Катерини  ІІ,  це  громадяни  І  ступеню,  які  отримали  вчені  звання,  художники,  капіталісти,  банкіри  і  господарі  кораблів».   

      Найпоширенішим  - «від  Дуная,  Кубані,  Урала  і  до  Амура»  - чоловічим  іменем   в  ті  часи  було  ім’я  Іван.  «У  казках,  -  зазначає  Володимир  Іванович  Даль,-  Іван–царевич,  Івашка – біла  сорочка,  Іванко-дурник   займають  перші  місця.  Іван  -  простак  і  добряк». 

     Іванчиками,  іванцями  називали  різні  рослини.  Відомий  усім  копорський  чай  в  народі  звався  «іван–чай».  Люди  примітили:  «З  Іванова  дня  ставити  у  кринці  молоко  під  три  роси  -  більше  молока  корови  дадуть».     

       Взимку   дожидалися  дня,  коли  сонечко  поверне  на  літо,  і  зустрічали  Коляду.

       Читаємо: «Коляда  -  святки  і  свято  Різдва  Христова.   Колядування  -  обряд  ходіння по  домівках  у  Різдво  з  вітаннями,  піснями  (колядками),  з  зіркою  або  з  житом.  Свят – вечора  не  їдять  до  першої  зірки».  Співають:  «Народилась  коляда  у  канун  Різдва».  «Золото  ховати»  -  святочна  гра,  де  золото  значить  золотень,  золотий  перстень,  каблучка.   Козуля  -  пряник  із  прісного  тіста  у  вигляді  к

орови,  оленя,  до  Різдва.  Козулею  також  називали  ватрушку  з  рогами,  пиріг  з  яйцями. 

      «Працюй  -  ситий  будеш,  молися  -  спасешся,  терпи  -   змилуються»,  -  наставляли  старші  люди.   У  народі  цінували  доброго  майстра  і  гарну  роботу.  Володимир  Даль  пояснює:  «Майстер  -  ремісник,  людина,  що  займається  ремеслом  або  рукоділлям,  особливо  обізнаний  і  умілий  у  справі  своїй.  Майстер  свого  діла.   Майстерня  -  ремісна  кімната,  де  працюють  ремісники,  майстри,  художники.  Тут  займаються  ремеслом:  столярним,  ложкарним,  ковальським.  Досягти  майстерності  у  справі  важко.  Майстерність  за  плечима  не  носять,  а  з  нею  добро».

        «Робота  майстра  боїться.  Робота  хліб  вабить.  З  молитвою  на  вустах,  з  роботою   в  руках»,  -  казали  люди.  Тому,  хто  рано  вранці  стає  до  роботи,  кажуть:  «Зоря  золотом  посипле». 

        Словник  містить  назви   професій.  Ось  деякі  з  них.

Калачник  - той,  хто  пече  калачі  або  ними  торгує. 

Короваєчник  -  той,  хто  пече  короваї,  торгує  ними.

Колісник  -  той,  хто  робить  їздові  та  повозкові  колеса.  Є  також  санники,   теліжники.

Гортаючи  сторінки  цієї  книги,  ми  відкрили  для  себе  багато  цікавого,  корисного,  красивого.  Словникові  статті   містять  тлумачення  слів,  поради  і  застереження,  народні  віршики  і  загадки,  приказки,  прислів’я  і  мудрі  вислови,  речення  з  протиставленнями.  Багато  прикладів  стосується  родинного  життя.  Читаючи,  ми  робили  нотатки,  створювали  своєрідні   «ремінчики»,  і  вважаємо,  що  вони  можуть  стати  у  нагоді  іншим  читачам,  учням,  усім,  хто  бажає  познайомитися  із  духовним  надбанням  Володимира  Івановича  Даля.

Тлумачний   словничок

Батьківщина  - рідна  земля,  місце  народження,  земля,  країна,  де  хто  народився,  місто,  село.  Батьки - батько  і  мати;  предки,  старі,  діди  і  прадіди.

Ведмідь.  На  Русі  їх  два  види:  білий,  льодовитий,   і  бурий.  Йому  дали  багато  сварливих  і  шанобливих  прізвисьок:  чорний  звір,  лісовик,  раменський,  ломака,  костоправ,  Михайло  Іванович  Топтигін,  косолапий,  лісовий  дідько,  потапич,  мишко,  лісовий  пан,  сморгонський  студент  (у  Сморгонах  навчали  ведмедів).  Ведмедицю  зазвичай  називали  Матрьоною  або  Аксиньєю.  Велика  і  Мала  Ведмедиці  -  два  північні  сузір’я;  перше  також  -  Віз,  Лось,  Кінь;  до  нього  входить  Полярна  зірка.  А ведмеже  сонечко  -  то місяць.

Гралиця  -  відблиск  на  морі  сонячного  або  місячного  сяйва.

Гуслі  -  рід  арфи,  в  чотири  октави;  граючий  перебирає  струни  пальцями.  Гуслі  -  самогуди:  самі  заводяться,  самі  грають,  самі  танцюють,  самі  співають. 

Дім  -  будівля  для  проживання.  Відкритий  дім  -  гостинний,  хлібосольний.  Тримати  (вести)  дім  -  господарство,  розпорядок.

Дуб – трава  - вид  полину,  яким  дублять  тенета.

Душа  -  душевні  і  духовні  якості  людини,  совість.  Душа  душу  знає,  серце  серцю  вісточку  подає.  На  душі   легко  -  спокійний  і  веселий.  Жити  душа в  душу.  Скажи  по  душі  -  по  правді.  Це  мені  до  душі  -  по  бажанню,  подобається.

Живий  -  той,  хто  живе, у  кому  або в  чому  є  життя. Живий  розум -  гострий.  Жива  віра  -  щира,  гаряча.  Живі  кольори  -  яскраві. Жива  мова  -  якою  говорить  народ.  Жива  вода  -  джерельна.

Життя  людини  -  вік  його  від  народження  до  смерті,  спосіб  життя  його,  побут,  діяння,  вчинки. 

Жити  - існувати,  бути  живим. Людина   живе  тілом  на  землі,  а   духом  на  небі.

Загадка  -  невідоме,  що  визиває  зацікавленість;  мудра  задача,  над  якою  треба  поміркувати.

Зазимок  -  перші  морози,  перший  сніжок,  до  встановлення  зими. Перша  санна  дорога.

Заздравіє  (здравиця)  -  побажання  здоров’я  зі звичними  обрядами  і  спорожненням  заздравного  кубка,  з  вигуками  ура,  з  пальбою.

Зазнобушка  - кохання,  той  або  та,  в  кого  закоханий.  Сіра  вуточка  -  полюваннячко  моє,  красна  дівиця  -  зазнобушка  моя.

Заслуга  -  право  на повагу,  корисний  вчинок,  подвиг.

Зоряниця  -  планета  Венера,  ранкова  і  вечірня  зірка.

Колиска  -  Батьківщина,  місце  народження  людини,  де  провів  він  своє  дитинство.

Колокол  -  дзвін, вилитий із  міді, з  вухами  і  язиком. Великі колокола -  при  церквах,  і  тому  звуться  Божим  гласом   (голосом).  На  валдайських  колокольчиках (дзвіночках) написи:  «Купи,  не  скупися,  їзди,  веселися!» («Купи, не  скупись,  езди,  веселись!»),  «Купуй,  грошей  не  жаліючи,  зі  мною  їздити  веселіше!» («Купи,  денег  не  жалей, со мной  ездить  веселей!») .

Маяк  -  сигнальна  башта.  Башта  на  березі  моря,  з  нічним  вогнем,   щоб  кораблі  мали  змогу  орієнтуватися  на  місцевості;   маяк  цей  буває  і  плавучий.

Місяць  -  супутник  Землі;  нічне  світило,  козаче  сонечко.  Час  оберту   Місяця  навколо  Землі.  Старий  місяць  Бог  на  зірки  кришить.

Місяцеслов  -  календар.  Ручний  або  настільний  місяцеслов  друкується  книжкою,  стінний  -  в  один  аркуш.

Мітла   на  небі  -  хвостата  зірка,  комета.  Мітли  (комети)  небо  підмітають  перед  Божими  стопами.

Молодий  -  нестарий,  юний,  недорослий.  Молодий  князь  -  молода  і  дума.  І  сідий,  а  розуму  немає;  і  молодий,  та  волость  тримає. 

Мудрість  -  поєднання  істини  і  блага,  вища  правда,  злиття  любові  і  істини.

Мужність  -  стійкість  у  боротьбі,  духовна  кріпость;  хоробрість,  відвага,  спокійна  сміливість  у  бою  і  небезпеці.

Наука  -  навчання,  світло  розуму. 

Пам’ять  -  сховище  булого. Берегти  кого  у  серці,  в  душі,  в  пам’яті  -  пам’ятати,  не  забувати  люблячи.

Правий  -  істинний,  чистий,  непорочний.  Ідти  правою  дорогою.  Праве  діло  -  прадиве,  справедливе,  законне.

Рід  -  покоління,  з  яких  кожне  заново  народжується.  Зв’язок  членів  родини  від  загального  родоначальника.  Врожай,  достаток.  

Сад - діляночка  землі,  яку  люди  старанно   засаджують  деревами,  кущами,  квітами,  дбайливо  застеляють  доріжками  і  затійливо  прикрашають.  Сад  буває  плодовий  або  потішний,  для  прогулянок;  город,  овочівник,  для  розведення  корисних,  їстівних  рослин.

Саламандра  -  земноводна   ящірка,  за  казками, - незгорима,  тому  саламандрою  звуть  і  казкових  духів  вогню.

Святий.  Святим  звуть  усе  заповітне,  дороге, пов’язане  з  істиною  і  благом.  Не  стоїть  місто  без  святого,  а  село  без  праведного.

Серце  - представник  любові,  волі,  духовного.  Серце  м’яке,  добре,  тепле,  любляче  -  про  стан  людини.  Кам’яне  серце  -  жорстока  людина.  Від  серця  -  щиро,  з  любов’ю.  Серце  людини  -  закрита   книжка.

Сила  -   основа  дії.  Сила  природи.  Сила  духовна,  сила  розуму.  Сила  волі.  Совість  -  моральна  (духовна)  сила.  Сила  людини  -  міць,  могутність,  кріпость. 

Слово  -  виключна  здатність  людини  висловлювати  гласно  думки  і  почуття  свої;  дар  говорити,  словесне  мовлення.  Розмова,  бесіда,  промова,  проповідь,  сказаніє.  Слово  -  обіт,  обіцянка,  скріплення  істини,  ручання. 

Словник  - речник,  лексикон,  збірка  слів  будь – якої  мови  з  тлумаченням  або  перекладом.  Словесність  -  словесні  науки;  все,  що  відноситься  до  вивчення  здравого  судження,  правильного  висловлювання,  писемність,  література.

Стіл  -  ужиток  домашній  для  поклажі  чого – небудь.  Обід,  вечеря,  трапеза.  Званий  стіл.  Руський  (російський) стіл:  гаряче  (борщ,  щі)  і  ботвінья,  холодне  (яловичина,  холодець,  риба),  смажене,  риба,  пироги  (кулебяка,  курник,  подові),  каша,  солодкий  пиріг,  різні  закуски.

Хліб  -  колосові  рослини  з  зернами,  які  людина  їсть; борошняне  печиво  із  кислого  тіста (калач,  пиріг, булка).   Хліба  ні  шматка,  і  у  хаті  тоска  (сум),  а  хліба  край,  і  під  ялинкою  рай.  Хліб  калачу  дід.  Хліб – сіль  водити  -   знатися,  дружити.

Мудрі  поради  і  застереження

Даром  слова  не  вимови.

Живи  на  праву  (праведну)  копійку.

Жінку  вибирай  не  очами,  а  вухами  (тобто  за  її славою).

Закарбуй  у  серці  своїм  страх  Божий.

Краще  хліб  з  водою,  ніж  пиріг  з  бідою.

Купуй  з  льодком,  а  продавай  з  вогоньком.

Мужайся,  стій,  кріпися!

На  заході  сонця  грошей  не  рахуй,  розрахунків  не  зводь.

Не  бійся  ворога  розумного,  бійся  друга   нерозумного.

Не  показуй  пальцем,  сам  будеш  старцем.

Не  кидай  камінь  у  чужий   двір.

Не  хвалися  заміжжям  третього  дня,  а  хвалися  третього  року. 

Не  шукай  красоти,  шукай  доброти.

Сам  собі  знай  міру.

Твої  гроші,  твої  і  очі  -  дивись,  що  купуєш.

Язиком  мели,  а  рукам  волі  не  давай.

Протиставлення

Багатий  їсть,  як  забажається,  а  бідний,  як   доведеться.

Вдома  Ілля,  а  в  людях  свиня.

Гречана  каша  -  матінка  наша,  а  хлібець  житній  -  батько  наш  рідний.