"Уклін тобі, Тарасе!"

                                       Сценарій    «Уклін тобі, Тарасе!»

Оформлення сцени .Автопортрет Т.Г. Шевченка 1845 р., прикрашений вишитим рушником. У вінку під портретом — дати життя і смерті Кобзаря. Ще нижче — плакат зі словами зі вступу з документальної  драми „Гора» І. Драча.

Скиньте з Шевченка шапку.

Та отого дурного кожуха.  Відкрийте у нім академіка.

Ще одчайдуха-зуха.  Ще каторжника роботи.

Ще нагадайте усім:   Йому було перед смертю

Всього лише 47. (І. Драч)

Під портретом Шевченка юнак читає:

1 ВЕДУЧИЙ: Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами …Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами. Земля, яку скропив Тарас …..Дрібними росами-сльозами.

2 ВЕДУЧИЙ: Т.Шевченко був не тільки філософом, фольклористом, поетом, політиком, істориком,

письменником, етнографом, а також був великим художником. З чого ж все починалося?...

1 ВЕДУЧА: Року 1814 з 26 на 27 лютого (старого стилю) темної ночі, перед світом у селі Моринцях на  Звенигородщині, в хаті кріпака Григорія Шевченка блиснув єдиний на все село вогник, народилася панові нова  кріпацька душа, а Україні – її великий поет і художник Тарас Шевченко.

Не називаю її раєм.  Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.  Мене там мати повила

І повиваючи, співала. Свою нудьгу переливала

В свою дитину...В тім гаю,  У тій хатині, у раю

Я бачив пекло...Там неволя,  Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

2 ВЕДУЧИЙ: Шевченко прожив коротке і вкрай важке життя. Із своїх 47-и років він 24 роки був кріпаком, 17  років – невольником у засланнях, під наглядом жандармів і тільки 10 років – вільною людиною.

1 ВЕДУЧА: І в цих несприятливих умовах Тарас створив свій безсмертний «Кобзар», написав декілька томів прозових і драматичних творів, став Академіком Академії мистецтв.

2 ВЕДУЧИЙ: Колись кобзарями називали мудрих дідусів, що ходили від села до села і, граючи на кобзі, розповідали людям про долю України. «Кобзар» — так Шевченко назвав свою першу книжечку віршів. Писав  Тарас Григорович про бідних людей, над якими були владні жорстокі пани. Люди, хоч і знедолені, були  працьовиті, хоробрі, справедливі і могли б жити щасливо, в достатку. Тож поет і закликав їх на боротьбу за волю.   Великим Кобзарем прозвали Тараса Григоровича в народі.

1 ВЕДУЧА: Не дивлячись на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї і дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком.

2 ВЕДУЧИЙ: Він наймитував, а у вільний час читав і малював. Особливо Тарас любив малювати вугіллям по  стінах. Думка знайти людину, яка б навчила його малювати не покидає хлопчика. 3

Сценка.  (виходить дівчинка)

Оксана: Чом же плачеш ти! Ох, дурненький Тарасе. Давай, я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть,  найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем.

Тарас: Еге ж, малярем.

Оксана: розмалюєш нашу хату.

Тарас: Атож. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем.

Оксана: Авжеж, будеш!

(Тарас сідає за стіл, щось малює. Раптом до нього тихо підкралась дівчинка, закрила долонями очі).

1 ВЕДУЧА: Золотим сонячним промінчиком в безпросвітній темряві була вірна, щира дружба Тарасика і його сусідки Оксани Коваленко.

Оксана. Ку-ку! Хто я?

Тарас. Оксана? Оксана! Ти у вінку — найкраща за всіх панянок на світі. А я тобі ще й чобітки справлю із  срібними підківками.

Оксана. Із срібними?

Тарас. І золотими дзвіночками в закаблуках.

Оксана. Золотими? Щоб ні в кого таких не було!

Тарас. А в тебе будуть! І по дзвіночках зразу вгадаю, що ти йдеш!

Оксана. Я без тебе нікуди!

Тарас. І я тебе нікому не оддам…   (Діти беруться за руки).

Тарас.   Ми вкупочці колись росли

Маленькими собі любились.

Оксана.    А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Тарас.     Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи…       (Оксана виходить)

Пісня «Садок вишневий коло хати». Нова версія DOMIY

1 ВЕДУЧИЙ: Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика.  

Малий Тарас:

Там матір добрую мою,  Ще молодою — у могилу

Нужда та праця положила.   Там батько, плачучи з дітьми,

(А ми малі були і голі),    Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми…… Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи —  Носити воду школярам.

(Звучить мелодія пісні „Он, люлі, люлі, моя дитино» (сл. Т.Шевченка, муз. народна). Під музику виходять три

старшокласниці у білому вбранні: Доля (у терновім вінку, боса). Муза, Слава.

Доля: Я тиха доля, доленька Тараса…   В вінку терновім, боса на снігу…

Втирала сльози, зронені завчасно,  Співала „люлі» ще у сповитку.

Я проводжала маму Катрю в вічність.  Разом з Тарасом свічку їй несла.

Тарас: В того доля ходить полем,

Колоски збирає. А моя десь, ледащиця,  За морем блукає.

Муза: Ходімо, хлопче, я шлях твій освічу і  До волі стежку протопчу»

Слава: Я, хлопчику, твоя Мінливая зоря.

Зі мною, я знаю - Доведеться йти на іспит.

А може, й на тортури, та одначе,   Ніхто не відбере твій тихий світ,

Що в глибині душі сміється й плаче. (Виводять хлопчика Тараса).

2 ВЕДУЧА: Зазнав багато принижень та випробувань, малий Тарас. Поміщик Павло Енгельгардт узяв хлопця до двору на роль, так званого козачка, та незабаром виїхав з України, забираючи всю двірську челядь, а між  ними й Шевченка. На довгий час Тарас розлучився з рідною Батьківщиною.

1.ВЕДУЧИЙ: Грає серце козацькеє,  А думка говорить:

«Куди ти йдеш не спитавшись?   На кого покинув

Батька, неньку стареньку,  Молоду дівчину?

На чужині не ті люде, -   Тяжко з ними жити!

Ні з ким буде поплакати,   Ні поговорити».

2 ВЕДУЧА: Дальша мандрівка вела поета в Петербург. Тут відкрилися перед Шевченком нові можливості для духовного розвитку. Однак невгамовною пристрастю юнака лишилося прагнення малювати і стати  художником. Тарас у вільних хвилинах прямував у Літній сад, де з великою пристрастю змальовував  скульптури. Тут доля звела його зі студентом останнього курсу Академії мистецтв – Іваном Сошенком, родом з  Вільшани. А він, в свою чергу, познайомив Шевченка з Є.Гребінкою, В.Жуковським, художником К.Брюлловим. Завдяки цим друзям, Шевченко на 24 році життя, став врешті-решт вільною людиною. Звільнення з кріпацтва відкрило йому двері у світлий храм науки. 2

(Тарас-юнак тримає в руках документ, перечитує, схвильовано роздивляється.)

1.ВЕДУЧИЙ: 22 квітня 1838 рік. Шевченко: Воля! Воля! Учуся малювати: нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окрім Бога — велике щастя  бути вільним… (сідає за стіл).

2 ВЕДУЧА: із запису в „Щоденнику»: „Самому тепер не віриться, а дійсно так було. Я з брудного горища, я, мізерний мацапура, на крилах перелетів у чарівні зали Академії мистецтв».

1 ВЕДУЧИЙ. Збулися мрії Шевченка. Він навчається в Академії мистецтв, стає улюбленим учнем Карла Брюлова. Тараса Григоровича природа наділила так щедро, що за 2 роки самоуком він встиг багато перечитати і  стати надзвичайно інтелігентною людиною.

2 ВЕДУЧА: А чим пам’ятним для поета став 1840-й рік?

1 ВЕДУЧИЙ. Цього року свій день народження Тарас Григорович відсвяткував напередодні виходу в світ свого першого поетичного збірника. До «Кобзаря» увійшло 8 поезій.

2 ВЕДУЧА: 1840-й рік був щасливим для Тараса і як для художника. За свою першу роботу з живопису  масляними фарбами — картину «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці» — він був удостоєний срібної медалі  другого ступеня. Все це його дуже тішило.

1 ВЕДУЧА: Однак, незважаючи на радісні події в петербурзький період життя, думи поета про Україну стають «сумними рядами». Життя на чужині гнітило його. І ось після довгої розлуки, в 1843 році поет вперше відвідав рідну Землю, а в 1845 р. відбулася друга поїздка в Україну. І що ж він побачив на рідній Землі?

Пісня «Така її доля»

Шевченко. Аж, бачу, там тільки добро, де нас нема.

В лиху годину    Якось недавно довелось

Мені заїхать в Україну,  У те найкращеє село..

…Аж страх погано   У тім хорошому селі:

І я прозрівати став потроху…  Доглядаюсь, -

Бодай не казати.    Кругом мене, де не гляну,

Не люди, а змії…  і засохли мої сльози,

Сльози молодії.   І тепер я розбитеє

Серце ядом гою,  І не плачу, й не співаю,   А вию совою.

2 ВЕДУЧА: З-під гнівного Шевченкового пера народжуються безсмертні творіння людського духу : „Кавказ», „Єретик», „Великий льох», „Наймичка», „І мертвим, і живим…», „Заповіт». І. нарешті, «Сон»:

1 ВЕДУЧА:. За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати.

Доля: Не забарився присуд таланту, правді щирості. І присуд цей найжорсткіший. Не писати і не малювати.

Муза: Холодні стіни каземату   І зверхні окрики катів.

А руки прагнуть малювати:    Душа волає щирих слів.

А де ж папір? Його й шматочка   -Заборонили навісні.

О, як мережив він рядочки,  А малював би ночі й дні.

2 ВЕДУЧИЙ: Незважаючи на заборону, Шевченко малює і пише таємно вірші і в солдатах…

Слава: Такі поети не вмирають,  Їх пам’ятатимуть віки

Прийде забрати каземату  Вкраїна серцю дорога,

Садок вишневий коло хати   І схилить гілку до чола.

Загоїть рани, сльози витре,   Загляне в душу аж до дна… 5

(Звучить пісня …..

1 ВЕДУЧА: Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він тужив за Україною, і це можна  простежити в його віршах.

Шевченко: … я так люблю   Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,  За нею душу погублю! (задумується)

О думи мої! О славо злая! За тебе марно я в чужому краю,

Караюсь, мучусь… але не каюсь!

Муза: Я була вірною тобі і ніколи не покидала тебе, Тарасе. І коли ти був солдатом, самотнім і забутим,  здається, цілим світом, я теж була поряд. Це я допомогла тобі створити більше 100 віршів, 7 поем, повісті,  щоденник, цілий ряд картин.

Пісня : ДУМИ, МОЇ ДУМИ!

2 ВЕДУЧИЙ: Мрія Тараса про вільне, щасливе життя своїх знедолених земляків — у багатьох його творах

Слава: Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється, ожива, Як їх почує! Знать до Бога

І голос той і ті слова   Ідуть меж люди!..

Доля: Україно! Україно! Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю —  Заплаче серденько.

Шевченко. І на оновленій землі  Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,   І будуть люди на землі.

2 ВЕДУЧА: Серпень 1857 року. Шевченко вийшов з ненависної солдатської казарми на волю.

1 ВЕДУЧИЙ: Нелегкими були останні роки життя поета. Поліцейський нагляд, важкі хвороби,

невлаштованість особистого життя вкорочували віку Шевченку.

Доля (знімає чорну хустку): 9 березня 1861 р. Т.Г. Шевченко виповнилося 47 років. Прийшло багато святкових  телеграм, поздоровлень. Поздоровити поета, який лежав тяжко хворий, прийшли і друзі. А 10 березня перестало  битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т. Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій  горі. Так заповідав великий поет. Чернечу гору називають Тарасовою.

Шевченко (звертається до Долі):

Ти не лукавила зі мною, Ти другом, братом і сестрою

Сироті стала…  … Ми не лукавили з тобою.  Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою. Ходімо ж, доленько моя! (виходять).

Слава: „Він був сином мужика і став володарем у царстві Духа… Найкращий і найцінніший скарб доля дала  йому лише по смерті — невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все  наново збуджуватимуть його твори.» Так сказав про Кобзаря інший геній українського народу — Каменяр.

Шевченко (здалеку): Воскресну я!

Воскресну нині! Ради їх, людей закованих моїх,

Убогих, нищих. Возвеличу Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх поставлю слово.

Муза: тебе чують, Тарасе, і крізь століття, і голос твій душі окриля.

2 ВЕДУЧА: Вся Шевченкова поезія пронизана, як наша блакитна атмосфера сонцем, почуттям державності, болем і тривогою за майбутнє України саме через бездержавність її…. Шевченко ставить Україну, її  незалежність, вище над усе. Тож вчімося у нього любові до України!

А що ми знають про Шевченка наші учні???

Сценка: Урок літератури… На сцені клас. Один учень за партою нудьгує в телефоні, а другий  старанно повторює  вірш  Шевченка…

Заходить вчителька: Добридень, діти! І ось, сьогодні ми знову поговоримо про Шевченка. Він не лише поет, а справжній борець про за свободу українського народу…

Учень 2.( зітхає)   Ну от, знову Шевченко…Скільки можна?

Учень 1. (Обурено) ТИ що??? Він – геній!

Учень 2. Та що тут геніального? Кріпаки, сльози, кайдани… Дайте щось веселіше! Краще у нього ТікТок був…

Раптом гримить грім, спалахує світло, і з’являється Шевченко…в традиційному одязі, в капелюсі…

Тарас: Гей, хлопче, ти мене так не любиш???

Учень2 (шоковано….встає) Та ну!!!! Це жарт??

Учень 1. (захоплено). Ого, Ви…ви справжній???

Тарас: Чув, що мене тут дехто не любить. Прийшов розібратися! Чому так?

Учень 2. Та шо я?? У Вас все таке сумне…кріпаки, неволя… та хто таке читає? От якби ви щось цікаве в ТікТок написали..

Тарас: Та, щоб був у вас цей ТікТок, то мусив людям очі відкрити! Щоб вони мали свою Україну, а не чужу, щоб їх не катували… щоб ви жили от так!

Учень 1. (гордо). О, ви це зробили! Ваші вірші живуть досі! Але, на жаль, не прислухалися ми до Ваших пророцтв…от тепер і потерпаємо знову від москаля₴!

Тарас: Молодець, хлопче, все ти розумієш! А ти що?( дивиться на другого учня).

Учень 2. Еее, а що я? Вчу лише те, що в тестах НМТ буде…

Тарас: Ой, біда…ну давай покажи  хоч, що ти там в тій пачці дивишся…   Учень дає йому смартфон…Тарас гортає сторінки…

Тарас: (із жахом) Ой, лишенько, отут вам і неволя нова… я вже дві години свого часу продармував… Ви вільні, але чи насправді? Чи не сидите у клітці власного телефону??  Пам’ятайте – без знань і свободи не буде, а тут ви її вбиваєте! Ех, тяжко буде! (    під звук грому зникає Тарас).

Учень2. А що?  Може варто читати? Вже сам Тарас про це сказав!

Вчителька: Бачу, що Шевченкова присутність робить чудеса. Піду ще й я прочитаю щось цікаве…

1 ВЕДУЧИЙ: Минають віки, стираються написи на камені, тліють книги, руйнуються будівлі, але слово  Шевченка — живе і вічне. Вивчаймо його, думаймо над його істиною, виконуймо його заповіти, які посилав він синам свого народу. І серед них — найперший і найголовніший:

2 ВЕДУЧИЙ: Для кого я пишу? Для чого?За що я Вкраїну люблю?

Чи варт вона огня святого? А все-таки люблю її,

Мою Україну широку.     Свою Україну любіть,

Любіть її во время люте,   В останню тяжку минуту

За неї Господа моліть….

Пісня «Незалежна душа».