Україна - країна Гідності та Свободи

 

 

 

Сценарій виховного заходу

 

Ведучий: Ми раді вітати вас у цьому залі.

Ведуча. Нехай цей захід доторкнеться ваших сердець, а почуте залишиться у ваших душах.

Ведучий Сьогодні твориться історія, учасниками якої є ми самі. І від кожного з нас залежить доля нашої Батьківщини. Від нас залежить, чи Україна і надалі буде незалежною державою, чи буде під владою Росії.

Ведуча:  Сьогоднішні події в Україні не дають спати кожному свідомому українцю. Знаємо, що на сході нашої держави проходить антитерористична операція, неоголошена війна. Сьогодні, як ніколи, ми повинні допомагати своїй державі, щоб вона була нероздільною, щоб ми мали свою Батьківщину.

Пісня  «Заспіваймо пісню за Україну»

Ведуча: Україна – це територія гідності та  свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції – наш Майдан 2004 року, який був святом Свободи, і Революція 2013 року – Революція гідності. Це був надзвичайно важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи.

Ведучий. 21 листопада 2013 року за кілька днів до укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, український уряд радикально повернув курс держави від євроітеграційного до  курсу, спрямованого на розвиток  співпраці з державами-членами СНД.

Ведуча.Обурена таким рішенням уряду України молодь виходить на Майдан Незалежності у Києві. Невдоволення підтримують по всій Україні. Це був початок  Революції Гідності.

Ведучий.До кінця доби 21 листопада 2013 року на   Євромайдан у столиці збирається понад 1500 чоловік молоді, студентства, киян… З’явилась міліція, посилені загони Беркуту. Із другої половини наступного дня кількість людей зростає, відбулися перші сутички з міліцією та провокаторами. На мітинг виходить до 5 тисяч людей.

Ведуча. Цього ж дня люди вийшли на Євромайдани у Донецьку, Івано-Франківську, Луцьку, Харкові, Хмельницькому, Чернівцях, Тернополі.

Ведучий. 24 листопада у Києві пройшла велика хода та мітинг на Майдані Незалежності, в якій взяло участь понад 100 тисяч громадян України. На мітингу приймаються ряд вимог Євромайдану

Ведуча.А далі… А далі- покалічені людські тіла та серця, Михайлівський Собор, Майдан залитий кров’ю, барикади, шини..

Ведучий: Вночі, 30 листопада 2013 року, беркутівці побили прихильників євроінтеграції, переважно студентів.

Ведуча:Побиття дітей обурило батьків: наступного дня – 1 грудня – люди пішли на вулицю Банкову до адміністрації Президента з вимогою покарати винних. У відповідь їх жорстоко побили. Це викликало ще більше обурення: народ почав споруджувати барикади на Майдані Незалежності

Ведуча: 19 січня на вулиці Грушевського розпочалися вуличні бої між протестувальниками і силовиками. 22 січня проти протестувальників застосовано вогнепальну зброю, двоє вбитих. Силовики почали викрадати активістів, катувати і убивати. До Києва завезли бандитів для тероризування населення. Але це викликало зворотний ефект: народ не злякався, а вчинив ще енергійніший опір.

Ведучий:. Фінальним і найбільш драматичним етапом революції стали події у Києві 18-20 лютого, в ході яких загинуло більше сотні кращих наших синів і дочок. Розгони Євромайдану відзначилися брутальним побиттям сотень людей, десятків журналістів. Поступово ці «штурми та розгони» переросли у велетенські акції спротиву, били дзвони всіх церков, а кожен штурм сприймався в Україні як «боротьба не на життя, а на смерть».

Ведуча:Увесь світ облетіли кадри документальної хроніки, де молодий чоловік у будівельній касці стоїть на барикаді і проникливо, натхненно читає уривок з поеми Т.Г. Шевченка «Кавказ». Це Сергій Нігоян – українець вірменського походження з Дніпропетровщини.

(відеоролик про Сергія Нігояна)

Ведучий: 22 січня на вулиці Грушевського перші загиблі. Із вогнепальної зброї вбито Сергія Нігояна та Михайло Жизневського, білоруса з Київщини. За тиждень від ран у лікарнях помирають Роман Сеник зі Львівщини та родом з Волині Олександр Бадера.  Вони стали першими в ряд Небесної сотні.

Мені наснилось, що вони зустрілись:

Убитий в Крутах й вірменин Сергій.

В саду едемськім на травичці всілись:

“За що тебе? ” “За Україну, друже мій.”

Ти знаєш і мене за неї вбили,

Та це було вже років майже сто.

Тоді померли ми, щоб ви нам жили.

А вас вбивають… Вас тепер за що?”

“Ти пам’ятаєш, друже. Звісно, пам’ятаєш,

Як біло-біло в нас цвітуть сади.

І ти цей запах п’єш. І ти його вдихаєш …

Я б все віддав, щоб хоч на мить туди.”

“А я ще ввечері узяв дівча за руку

Й тихенько так до серця притулив.

Тоді не знав, що Бог уже розлуку

Навіки на землі нам присудив.

Під Крутами стояли ми стіною.

В очах не страх, а злість до ворогів.

Більшовики готовились до бою,

Я йшов на смерть… а жити так хотів.”

“Мені твій попіл стукав, брате, в груди.

Я вірменин, а теж Вкраїни – син.

Не мав у серці й крапельки облуди,

За те й убив мене проклятий поганин.”

… Мені наснилось, що вони зустрілись.

Убитий в Крутах й бородач Сергій.

В саду едемськім на травичці всілись:

” За Україну нас вбивають, брате мій.”

           ( На фоні відео   «Прощання з небесною сотнею» учні читають вірші)

                                    (діти виходять з свічками по одному)

А сотню Небесну вже зустріли небеса…

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров´ю перемішана сльоза….

А батько сина ще не відпускав..

Й заплакав Бог,побачивши загін:

Спереду – сотник ,молодий,вродливий

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній-сивий-сивий..

І рани їхні вже не їм болять..

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла…

 

Майдан ридав. А сотня в небо йшла,

Один за одним, наче янголята.

Тут, на землі прощались матері,

А в небі зустрічала Божа Мати.

Майдан стогнав, а сотня в небо йшла,

Земля змішалась з кров’ю і сльозами.

Ридали всі і рідні і чужі,

І кров текла із серця, наче з рани.

Летіли тихо, хоч земля тряслась.

Хоч небо поливало їх сльозами.

Лиш ангел колискову їм співав

На тій дорозі, що веде до Мами.

Летіли тихо, хоч майдан ридав.

Як ті пташки летіли в небо раннє.

Востаннє хтось дитину цілував,

І сам не вірив. Що це все востаннє.

Боліли рани та вже не болить,

Жовто-блакитний стяг покрив їх      тіло.

Один за одним шикувались в ряд,

Героїв сотня в небо полетіла.

 

Пливуть гроби по морю, як човни –

По морю рук,по морю сліз і гніву.

Пливуть в човнах розтерзані сини

На хвилі молитов і переспіву.

Так ніби в жилах замерзає кров,

А потім б’є у скроні голос крові

За ти хто тихо жив, а відійшов

У дзвонах слави праведним героєм.

Пливуть човни,гойдає кожну лодь

Людська долоня,тепла і тремтяча,

Човнами править втішений Господь,

А серце розривається і плаче.

І кожна мати плаче,і пече

Їй кожна рана у чужого сина.

Стоїть Донбас і Львів – плече в плече

І разом з ними плаче Україна.

Нехай же вам, герої,віддає

Святий Петро ключі від того раю,

Де убієнний ангелом стає,

Бо він герой. Герої не вмирають.

Герої не вмирають. Просто йдуть

Із поля бою – в небо. В лицарі – зі смерті.

Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть….

Героям слава - вписано у серці.

Пісня «Плакала калина»

Ведуча: І вже сердець немає молодих,

              що билися за волю разом з нами.

              Лиш чути материнський плач за них,

              Який блукає довгими ночами.

( до напівпрозорої чорної ширми в  чорній одежі підходить мати,

 ставить запалену свічку і квіти)

1Мати: Синочку, вже тебе нема, закрилися навіки очі твої,

             Душа у вічність відійшла,

             Ти так хотів добра й свободи

             Й за це поклав своє життя.

             А ти не гасни, нам весь час світи

             Ясним вогнем, на промінь сонця схожим

             Я вірю  - ти серед святих

             Перебуваєш там у царстві Божім.

                                (голос сина із-за напівпрозорої ширми)

1 СИН:

Мамо, не плач. Я повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А, може, дощем на поріг упаду.

 

Голубко, не плач. Так судилося, ненько

Що слово "матусю" не буде моїм.

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько

Розкажу, як мається в домі новім.

 

Мені колискову ангел співає

I рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває

Душа за тобою, рідненька, щемить.

 

Мамочко, вибач за чорну хустину

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я любив. I любив Україну

Вона, як і ти, була в мене одна.

(Виходять син з матір’ю, ставлять квіти і запалені свічки)

2 СИН: Як віднині з тим болем я житиму, мамо?

              Як змиритися з тим, що у мене вже тата нема?

              Він з простріленим серцем упав на Майдані

              На устах запеклось-

                           (З-за ширми голос батька)

Батько: Україна в нас, синку, одна.

2 Мати: Він пішов на майдан і поліг за свободу.

               Він цей вибір зробив, бо інакше не міг.

               Розридався Дніпро і бурлить тихі води,

               І червоною кров’ю розплакався сніг.

 

2 СИН: Де ви, нелюди, де заховались поночі?

              Як вас носить земля, де вам місце лишив Ахілес?

              Батько йшов уперед, він дивився вам в очі

               І цей погляд навічно злетів до небес.

                     (Виходить 1друг загиблого, ставить квіти і свічку)

1 Друг:Ти ненавидів, любив, збивав долоні,

             щоб країна не лишилася самотня

             і тебе, ллючи косі дощі солоні,

            прийняла до лав  своїх небесна сотня.

            І ти став хрещеним сином того неба  -

            Неба чистого, без гумового диму,

            І нікому тут доводити не треба –

            ти віддав своє життя за Україну.

(Голос 2 друга  з-за ширми)

2 Друг:Я не був героєм і хотім лише жити,

             але пульс зупинився від пострілу ката

             Навіть мертвим я не покину битву,

             Я й з неба вам буду допомагати.

             Лиш не зупиняйтесь, вставайте, боріться,

             Не може тривати вічно облога!

             Нас не зупинить жодна міліція,

             Єдиний вихід – це перемога!

             Мене спитали: як снайпер поцілив,

             Як куля знайшла тебе в тьмі вечоровій?

             Я відповів: Я приїхав із Сміли.

             В мене серце світиться від любові!

(Виходить 1 брат, ставить квіти і свічку)

1 Брат: Чи чуєш брате, Україна плаче?

             Увесь Майдан співає «Пливе кача»…

(Голос 2 брата з-за ширми)

2 Брат: Та так, Устиме, вони нас не бачать.

             Тому-то плачуть, от тому-то плачуть.

1 Друг: Сусіде,

1 Брат: брате

1 Мати: і синочку,

2 Син: й тату

Разом: Чому на небо вас пішло багато?

                        (Голос з-за ширми)

Всі: Тепер небесна сотня ми крилата,

        Щоб зберігати, вас оберігати!

Минають дні і ночі - та назавжди

Калейдоскоп кривавий, невблаганний,

Я бачу ті обличчя і ті очі

Тих хлопчиків, що згинули за нас з тобою на Майдані

 

Допоки житиму, я пам'ятати буду

Жінок із надписом на грудях "Мама"

І закатованого Юрія Вербицького

Й слова пророчії Сергія Нігояна.

 

Допоки житиму, в вухах стояти буде

Той дзвін церков, що душу рве на клапті,

І "Отче наш" останній перед штурмом

І плач безсилий дівчини у білому халаті

 

Назавжди закарбується у генах

І світлий чуб Войтовича Назарка

І образ чистий Гурика Романа

І дівчинки трьохрічної, що залишилася без батька

 

Чи то Господь нам шле такі випробування

По аналогії із власним Сином?

Та нація безстрашна не вмирає,

На заздрість ворогам збудуєм Україну!

Ведучий: Благословенна земля, ймення якої – Україна, зажурилася. Вже не вперше українці розпочинають той кривавий тан зі  своїм північним сусідом. І знову розтинаються сотні, тисячі молодих сердець вкраїнських за волю й незалежність рідної держави

Ведуча:   Уже 3 роки триває важка війна з окупантами на сході України: підла, брутальна, кривава, у якій Путін, ховаючись за спинами найманців, вбиває  українців, руйнує наші міста і села, грабує українські домівки, займається мародерством та іншими тяжкими злочинами.  

А на моїй землі іде війна,

Стріляють танки і ревуть гармати.

Сповита горем в чорному вбранні

Сльозами вмилась не одна вже мати.

Найкращі з кращих падають  від куль,

Грудьми своїми землю прикривають.

Сумним набатом в селах і містах

Звучать слова: «Герої не вмирають!»

Вони живуть навіки у серцях

І в пам’яті народу України,

І не дозволять нашим ворогам

Перетворить Вітчизну  на руїни.

Ми вистоїм! Здолаємо катів,

Як маків цвіт розквітне Україна!

На тих місцях, де йдуть тепер бої,

В земнім поклоні схилиться калина.

Пісня «Ой у лузі, під Донбасом»

Ведучий. Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна… Війна. Ще кілька років тому, ми не могли собі і уявити, що знову на нашу Батьківщину прийде війна. Люди об‘єдналися проти російського агресора. На полі битви – захисники, воїни.

 

Ведуча. Важка це праця захищати мир! Односельчани, вихідці з нашого села є учасниками АТО. Вони залишили свої домівки і нашу квітучу Білівську землю, щоб захищати Україну, її волю, її незалежність. Багато із наших земляків пішли на війну добровольцями.

Ведучий: За даними Білівської сільської ради  з березня 2014 року по листопад  2017 року в ряди української армії було призвано 59  наших односельчан. Станом на 1 листопада 2017 року 19 з них  знаходяться  в зоні АТО, 40  з них вже демобілізовано.

Ведуча: Їм болить те, що розривають на шматки нашу землю, і ми віримо, що вони відстоять цілісність нашої держави, її волю, її пісню, золоті українські жита і мир. Нам є що захищати, нам є що берегти! І цей святий обов’язок виконують воїни незалежної України.

Ведучий:  Сьогодні у наc в гостях наші односельчани, які є учасниками воєнних дій на сході України:___________________________________________

Ведуча: Тож, ми вітаємо наших героїв - воїнів – земляків, яким хочемо  сказати найщиріші слова вдячності за їх відвагу, мужність та героїзм.

Ведучий: Дякуємо всім вам за мирне небо над нашими домівками!

Ведуча: Дорогі захисники й герої нашої країни! Ви з мужністю,наполегливістю й вірою в краще майбутнє, стали на захист нашої Батьківщини.

Ведучий: Ми дякуємо Вам за те, що забуваючи про страх, про біль, про небезпеку, ви встали на боротьбу з ворогом. Кожен з Вас ясно усвідомлював, що може загинути в будь-яку секунду, але раз за разом піднімався в бій, захищаючи свій дім, свою родину, свою Батьківщину від ворогів, тому що кожен з Вас знав, що «якщо не я, то хто ж».

(виступ Учасника АТО).

Ведуча: До слова запрошуємо______________________________________

Дякую вам, захисники! Ви - герої!

Ви ті, що не злякалися вогню!

Ви дім покинули й узяли в руки зброю,

Пішли за рідну неньку на війну..

 

Дякую вам, захисники! Ви - герої!

Ви мужні і хоробрі! Ви - бійці!

Ви не злякалися ні болю, ані крові,

Ви до останнього за мир на всій землі!

 

Дякую вам, захисники! Ви - герої!

Хоч біль і смуток заховавсь у вас в очах.

Вся Україна простягне до вас долоні,

Наша любов не тільки на словах!

 

Дякую вам, захисники! Ви - герої!

Хай знає світ, що вас не покорить!

Ви до останнього на клятім полі бою!

Дякую вам, герої! Лиш живіть...

 

Молитися я не втомлюся

За Україну і за Вас.

Вам до землі я поклонюся,захисники,

Ви - це все для нас.

Спасибі, що ходжу до школи,

а не шукаю укриття.

Спасибі вам за спокій вдома,

просто спасибі за життя.

Для нас немає тут загрози:

тут тиша, мир, а там - війна...

І біль, і страх, і сум, і сльози,

смерть, жах, скалічене життя.

Лиш пару години розділяють

Вас від домівки і родин,

що щиро люблять і чекають

своїх синів, батьків, дідів.

Я б і сама пішла служити,

шкода, що не беруть дівчат,

тож залишається молитись

За Ваші, воїни, життя.

Ведуча: Дай,Боже, сили нашим солдатам якнайшвидше вирішити конфлікт 

              на Сході і живими повернутися до своїх домівок.

Пісня «Дай, Боже, сили нашим солдатам»

Ведучий: Війна триває. Кожного дня погасає не одне людське серце. За оновлення країни вже заплачено страшну ціну. Своє житття віддають кращі сини свого народу.

Ведуча: Небесна сотня гіркотою множиться, і знову похилилася червона калина, у білих домовинах повертаються нескорені мужні Герої України на батьківщину ….

Ведучі на фоні музики Моцарта «Реквієм» читають повідомлення про загиблих

Ведучий .  Не обійшла біда і Чортківщину.  5 вересня 2014 року хоронили 27-річного Дениса Громового, жителя села Росохач, який загинув у бою під Іловайськом.  Іще Чортківщина не оговталася від однієї скорботи, як чорним поступом насунула друга – у бою під Іловайськом загинув 23-річний Роман Ілляшенко. 9 вересня Чортків хоронив свого сина.

Ведуча: Згодом дізнаємося про загибель Романа Коцюка з Джурина. Боєць загинув 29 серпня 2014 (36 років) під час прориву з оточення під Іловайськом (Донецька область).

Ведучий:  26 червня 2017р. у зоні проведення АТО на території Луганської області загинув 45-річний військовослужбовець Ігор Штуник. Молодший сержант в/ч В0259 родом із села Скородинці Чортківського району  .Служив у 14-й бригаді.

Ведуча:  У суботу, ввечері ,12 серпня  2017року  загинув 21-річний солдат із села Криволука   Іван Сторчак. Навідник кулеметного взводу  загинув у бою з окупантами під час ворожого обстрілу з гранатометів та великокаліберних кулеметів укріплень ЗСУ неподалік селища Водяне на маріупольському напрямку. 

Ведучий: Від 14 квітня 2014 року до 15 серпня 2017 року управлінням ООН з прав людини задокументовано 34 766 постраждалих на Донбасі, серед них військові, цивільні і члени збройних груп. Зазначається, що всього за цей період було вбито 10 225 людей і 24 541 поранено.

Ведучий  Ми закликаємо вас сьогодні згадати  усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.

Ведуча: Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

Ведуча:  за ниви хлібні й ранки солов’їні,

                за вітру шум і лагідні світання

                усіх  загиблих пошануймо нині

                скорботною хвилиною мовчання.

(Під мелодію гімну Небесної сотні «Пливе кача» ведучий запалює свічку і передає її учням по колу. Свічку передають з рук в руки )

                                           Хвилина мовчання

Чому, моя мамо, так небо стемніло?
Чому, моя мила, так тужить душа?
Лелеки знялись і у вись полетіли,
За ними, матусю, полинув і я.
Ти не плач, моя нене, не сумуй, не жалій.
Я вернуся додому із першим світанком,
Ти вікно відчини у кімнаті моїй
І повісь тую білу, квітчату фіранку.
Ти спечи мені, мамо, святий білий хліб,
Поклади на рушник той, яким проводжала
На загибель мене, на Вкраїнський той Схід,
Де куля проклята мене в тебе забрала.
Я вернуся, матусю, у ранній весні,
Завітаю до тебе в жарку літню пору,
Звеселю я сумнії, осіннії дні,
Я вернуся, матусю, хоч зима зовсім скоро.
І прийду я до тебе у ніжнії сни,
Розкажу як нелегко без тебе живеться,
Розкажу як живеться мені без війни,
Розкажу як живу я із кулею в серці.
Хоча ні... Не живу! Я ж загинув, рідненька!
Я лелекою білим додому несусь!
Ти пробач, моя мила, моя сивая ненько,
Що ніколи додому живим не вернусь..

 

Не чекай мене, мамо, додому

Бо додому я вже не прийду.

Не чинив, мамо, зла я нікому,

Захищав лиш країну свою.

Не стріляв у людину я, мамо,

Бо любити ти вчила мене.

Ну, а тих, хто у мене поцілив,

Людський осуд уже не мине.

Ти пробач. Що тебе я покинув,

Що поїхав в далекую путь.

Знаю снайпер цілився в мене,

А попав в твоє серце і грудь.

А хотілося, мамо, так жити,

Я ще зовсім не думав про смерть,

Та я мусив так, рідна, вчинити,

Щоби банді сказати цій – геть!

Та не плач, моя рідна матусю,

Сонце зійде. Ти стань на поріг.

Бог одну тебе з горем не лишить.

А народ не простить їм цей гріх.

Пісня «Там, біля тополі, калина росте» »

Герой не вмер, він – у серцях!

Вже не побачить мати сина

І не обійме, як завжди.

Стоїть цинкова домовина,

У ній єдиний син лежить,

А мати пада на коліна,

Не в силах стримать сліз, кричить:

«Що ви зробили з моїм сином?

Верніть його мені, верніть!»

Знесилена втрача свідомість.

Перед очима – син. Живий.

Одразу зникла вся вагомість,

Лиш тихий шепіт:»Рідний мій».

А син підходить, обіймає,

Бере за руку, мовить їй:

«Не плач, матусю, я благаю,

Життя віддав за спокій твій,

За мирне небо на Вкраїні

І за майбутнєє дітей.

Не плач, і буду я спокійний».

І тихо рушив до дверей.

Вже мати не обійме сина,

Та сліз нема в її очах,

 Бо син поліг за Україну

Герой не вмер, він – у серцях!

 

Герої не вмирають, а вічно живуть

В серцях побратимів й народу,

На могили квіти пишні покладуть

Героям славного козацького роду.

 

Розжене вітерець їдкий дим на майдані,

Вийде сонце, осяє рідний наш край.

Хтось додому спішить зізнатись в коханні,

Хтось не встиг, лиш сказав «почекай».

 

«Почекай, ще не час, Україна в біді», —

Попрощавсь і пішов захищати

Україну в вогні і поліг у борні.

Скорбить мила і рідная мати.

Пісня «Кленова балада»

Ведучий: Герої не вмирають. Вони відлітають від нас у небесну блакить, щоби там у вселенському безмежжі янгольськими сотнями захищати рідний край від демонів зла. Щоби очистити небесний простір від брехні та бруду, яким його вимазували антихристи десятиліттями, від слідів смертоносних ракет, запаху пороху і тротилу. Вони формують небесні батальйони помсти, щоб за волею Творця покарати нечестивців за знущання над рідним краєм, за злочини перед людством і Богом.

Ведуча : Їх понівечені тіла повертаються до зажурених осель і всі населені пункти зустрічають героїв з почестями, яким би позаздрили навіть найвидатніші полководці, якби вони повертались живими. Але вони повертаються на останню зустріч із рідними та близькими у цинкових гробах, щоб притулити наостанок до прострелених грудей жменьку рідної землі, якій вони віддали найдорожче — власне життя. Будьмо достойними наших небесних ангелів!

Пісня «Над землею тумани»

(Виходить Мати – Україна з трьома дівчатками)

Молюсь за вас, мої сини,

Я, ваша мати Україна!

Палає полум’я війни.

Нас знову ставлять на коліна.

О, як же боляче мені,

Бо те, що вийшло з мого лона,

Топче моє ім’я в багні,

Плете цупкі сітки полону.

Вона – Росія – старший брат?

Який це треба розум мати,

Щоби десятки літ підряд

На світ увесь про це волати?

Мій Київ, сину мій, прости

Сестру свою, оцю Росію.

Повір, ми будемо цвісти,

Знов землю золотом засію.

Я дам напитись з джерела

Своєї Мудрості й Любові.

Відкрию світ, в якому Зла

Не буде у його основі.

Та кляті зайди-москалі

Не зізнаються у провині.

Вбивають вас за шмат землі,

Яка належить всій родині.

Та є Господь і божий суд

І кара, що не забариться

Паде на голови Іуд,

А я за вас буду молиться!

 

Я донька Вкраїни і я тим горджуся.

За неї щоденно я Богу молюся:

— О, Боже єдиний, о, Боже всесильний!

Пошли Україні, могутній і вільній,

Доброго ладу в сім’ї і країні,

Щоб завжди були ми могутні і вільні.

Щоб ниви зерном завжди колосились,

Калинові віти у вікна просились.

Щоб смути в родинах не було ніколи,

Щоб діти щасливі ходили до школи.

Щоб нові міста у нас будувались,

Щоби реактори більш не зривались.

Щоб більш не було ні війн, ні майданів,

Щоб на руках не носили кайданів.

Щоб наші сини не воювали,

Щоби їх не вбивали.

Щоб матері горя ніколи не знали,

Щоби вони слізьми не вмивались.

Щоб чорні хустки не давили їм плечі.

Молитву до Бога складаю щовечір.

 

Молюсь за тебе, Україно,

Молюсь за тебе кожен час,

бо ти у нас одна-єдина, -

Писав в своїх віршах Тарас.

Молюсь,- казав він, щоб у тебе

Не було між людьми війни,

Щоб завжди було чисте небо

На нашій стомленій землі.

Щоб завше у садку смерека

Весняним квітом під вікном цвіла

І прилітали з вирію лелеки,

Щоб гомін хвиль послухати Дніпра!

 

Молюся за Тебе моя Україно,

За кожного батька, за кожного сина,

За кожную матір, за кожну дитину

Я Бога прошу – збережи Україну!

Страшною порою не дай їм загинуть!

Хай наші молитви до Бога полинуть!

Нехай Він злобу у серцях наших спинить!

Молюсь, щоб людина почула людину,

Щоб син пожалів батька іншого сина,

Щоб мирною знову стала країна –

Я Бога прошу – збережи Україну!

Молитва «Україно, молюсь за тебе»»

Палає у гронах калина червона,

Від крові горить українська земля.

Спасіння у Бога вимолює стоном

Матуся в сльозах, на руках з немовлям.

Дай Боже здорового глузду й прозріння

Усім ,хто спустошив і душі, й серця.

Спаси,як не нас,то хоч наше насіння,

Не дай нам загинуть, не дай нам кінця.

Уста малюків, як прозорі джерела

Молитву до Тебе, Спасителю шлють.

Тож зглянься на них, не пали їх, не треба!

Хай голуби Миру на землю зійдуть!!!

 

Ведуча: Так, війна — це страх, сльози, розруха, голод, смерть. Але за війною приходить мир. Мир — це сонце, радість, сміх дітей.

Мир — стан спокою і гармонії.

Ми лише за спокій і гармонію в нашій країні і на всій Землі!

 

А знаєте війна колись закінчиться

І з часом відбудуються міста,

Але ніколи більше не повернуться,

Всі ті, кого забрали небеса.

 

Їх вже немає, безліч їх загинуло,

Але за що? Чому така ціна?

Вони на небі, мабуть, поруч з ангелами,

Їм там спокійніше, бо на землі війна.

 

Це все так боляче, що серце розривається,

Де правда і в чиїх руках життя?

Чому війна лише простих людей торкається?

А для політиків здається просто гра…

 

Знову до неба я з молитвою звертаюся,

Благаю Боже, спокою пошли,

Щоб моя рідна серцю Україна

Не знала більше пострілів війни,

 

А знаєте, війна колись закінчиться

І тільки спогади залишаться в серцях,

Благаю, Боже,  збережи мою країну,

Молюсь до Тебе, збережи усім життя…

 

І буде мир, і буде спокій,

Свободи дух підкорить Небеса.

Розпустить коси пава ясноока,

То Україна - то твоя земля!!!

Навіки зтихне бій гармат і градів,

І зтихне біль поранених сердець.

Лише відлунням київських парадів,

Одягне пава свій вінець...

І буде мир, і буде спокій!!!

У кожнім домі і родині.

Лунатиме хвала в небеса високі:

Навіки мир і слава Україні!!!

Танець  « Я не хочу війни, тату»

Хай буде мир віднині і довіку!

Хай буде мир й замовкнуть війни злі.

І сльози щастя на своїх обличчях

Відчують всміхнені усюди матері.

 

Хай буде мир. Веселі будуть діти,

Спокійними скрізь стануть всі жінки

І перестануть думати ночами,

Що десь коханий гине на війні.

 

Хай буде мир й замовкнуть всі гармати.

Доволі крові, сліз, нещастя й бід…

Хай відпочине змучений боями

До праці звичний чоловічий рід.

 

“ Хай буде мир! “- звертаються до Бога,

Чоло зросивши потом трударі,

Бо хочуть, щоб сміялись дзвінко діти

На нашій славній Слобожанщині.

 

Хай буде мир віднині і довіку!

Хай буде мир й замовкнуть війни злі!

Хай у міцних обіймах всі народи

Ідуть у майбуття через віки.

 

Хай Україна прекрасна моя

Мирно і гідно квітує.

І хай довіку на рідній землі

Радість і спокій панують.

 

Київ, Одеса, Луганськ і Донбас

Свій голос звертаєм сьогодні до вас

Миру бажаємо для усіх вас

Усі ми – єдина держава.

 

Всіх закликаєм – берімось за руки

Міцно, соборно, єдино

Разом – батьки, діти й онуки,

Разом – уся Україна!

 

В кожному місті, містечку й селі

Хай голуб миру літає

І хай усюди дорослі й малі

Пісню про мир заспівають!

Пісня  «Нам потрібне мирне небо»

О, Боже єдиний 
Здійсни мою мрію 
Не діли нашу землю на Західну й Східну 
Бо всі ми єдині, єдина сім`я 
У всіх нас одна Батьківщина, одна 
Одна і єдина, як вічна любов 
За неї ще пращури лили свою кров 
За волю, за єдність боролись вони 
Щоб в вольній країні ми з вами росли 
За неї Шевченко ще Бога благав 
Про неї в віршах своїх він писав 
Писав і благав для свого народу 
Щоб не забув Україну, свободу 
Бо звір стоголовий уже не дрімає 
І пазурі гострі у серце впиває 
Не дай, йому Боже, не дай розірвати 
Не дай щоби брат йшов війною на брата 
Прожени той туман, що укутав усіх 
Щоб жити народ наш у спокої міг 
Щоби Україна завжди була вільна 
Щоби залишалась одна, неподільна 
І стяг синьо-жовтий злітав аж до неба 
І більше для щастя нічого не треба.

Єднайся рідна Україна!

Єднайся Північ, Південь, Захід, Схід!

Єднаймось браття українці!

Поки живий вкраїнський рід!

Ви пам”ятайте рідні браття –

Що сильні ми лише тоді,

Коли зіллємось воєдино,

Тоді загинуть вороги!

Єднайтесь Львів, Донецьк, і Крим!

Єднайсь Луганськ, Тернопіль з ним!

Єднайся рідна Україна!

Бо ми одна сім”я, РОДИНА!

Ми ж українці браття всі!

Ми рідні всі, ми земляки!

Бо рідна наша Україна –

Єдина наша Батьківщина!!!          

Ведуча .Україна – мирна держава, українці- толерантні, ввічливі люди, 

               які з повагою ставляться до кожної нації і мови!

Ведучий: Ми знаємо, що ми – єдині, що перемога буде за нами. Єдина 

                 Україна – іншого шляху у нас нема.

Ведуча: Ми – українці! Гордо кажу вголос!

               Ми – з України! Серце промовля!

               Ми – із країни, де так щедро родить колос,

               І синь небесна душу ожива!

 

                Нам треба об’єднатись воєдино.

                Бо мрії й прагнення у нас одні

                Я і ти – це велика сила!

                Я і ти – це є Україна!

Пісня «Україна - це ми»