"Україна - наш рідний край"

Україна – наш рідний край

І ведучий: Кожна людина завжди з великою любов’ю і душевним трепетом згадує місця де народилася, де минуло її дитинство. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини, де живуть мама, тато, бабуся, дідусь, сестри, брати. І якщо скласти маленькі батьківщини кожного з нас – вийде велика держава Україна.

 Що ж таке Україна?

ІІ ведучий: Це та земля, де ми народилися і живемо, де живуть наші батьки, де жили наші предки. Україна – наш рідний край.

І ведучий: Древня легенда розповідає, що на світанку нашої землі Бог оглядав творіння рук своїх і, натомившись, вирішив перепочити. Земля, де опустився Бог з ангелами, була вельми багатою на сонце, звірів та пташок. А найбільше сподобались Богові люди того краю. До якої хати не заходив Він зі своїми супутниками, - всюди їх зустрічали хлібом та сіллю. Так сподобалася Богові та місцина, що він став часто навідуватись зі словами :»Рушаймо у край».

Кажуть ,що з того і пішла назва нашої держави – «Україна».

ІІ ведучий: Україна наша земля, рідний край з багатовіковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею і мудрими талановитими людьми.

Пісня « Моя Україна» (Ткачук Анастасія)

І ведучий:

Не згасне пам’ять і любов не згасне,

Бо рід коріння має пам’ятати.

Стоїть над нами добра Берегиня

Богиня роду, предковічна Мати.

ІІ ведучий: Найдорожча та найрідніша людина в цілому світі  – мама.

Кожне її слово, мудрі поради і добрі справи – це книга життя, з якою ми вирушаємо в дорогу.

І ведучий: Скільки безсонних ночей провела вона над нашим ліжком, коли ми були маленькими! Скільки сил віддала вона коли ми підростали. Подумай ( звертається до ІІ ведучого), як багато зробила для нас наша мати!

Я думаю, всім буде дуже цікаво дізнатись: А  хто вигадав маму?

(звучить мелодія).

Легенда (сценка)

Дійові особи: Бог, Ангел, автор. 

Якось добрий Бог вирішив створити… мам.

Шість днів та ночей Він роздумував. Та ось з’явився ангел і мовив:

- Ти стільки часу тратиш на неї!

- Так…Але ти читав вимоги замовлення? Вона мусить складатися із 180 рухомих частин, які можна було б при потребі замінити, її поцілунок має

лікувати все – від зламаної ноги до розчарування в коханні, також вона мусить мати шість пар рук.

Ангел похитав головою і недовірливо спитав:

- Шість пар рук?

- Не в руках проблема, - відповів Бог, - а в трьох парах очей, що вона мусить мати.

- Аж стільки! – вигукнув ангел.

Бог ствердно кивнув. Потім додав:

    - Одну пару, щоб бачити через зачинені двері, коли пита : «Що ви там робите, діти?», - навіть якщо вона знає, що вони роблять. Іншу пару на

 потилиці, щоб бачити те, що не мала би бачити, але що має знати. Ще іншу пару, щоб таємно сказати синові, який вскочив у халепу: «Розумію сину,

і люблю тебе».

- Господи, - сказав ангел, - вже пізно, йди відпочивати.

- Не можу, - відповів Господь, - Вже майже закінчую.

Ангел поволі обійшов навколо моделі матері.

- Надто тендітна, - сказав зітхаючи.

- Але витривала! – відповів Господь із запалом. Ти не можеш уявити собі того, що може зробити чи перетерпіти мати.

- Чи вміє вона думати? – запитав янгол.

- Не лише думати. А вміє також дуже добре користуватися своїм розумом і пристосовуватися до обставин.

Тоді ангел схилився над моделлю і доторкнувся пальцем до її щоки.

- Тут щось стікає, - мовив здивовано.

- Так, це – сльоза, - відповів зі смутком Бог.

- Але для чого вона? – спитав ангел.

- Щоб висловлювати радість, смуток, розчарування, біль…

- Господи, Ти – справжній геній! – вигукнув захоплено ангел.

Тихим, меланхолічним голосом Бог прошепотів:

- Правду кажучи, це не Я створив… ту сльозу.

ІІ ведучий: Шанування матері — один з найсвятіших обов'язків людини і неоплатних боргів дітей.
І ведучий: Вона нас зростила, виховала, навчила добру, леліяла, любила. До мами ми приходимо зі своїми радостями і печалями. Її мудра порада нам потрібна тоді, коли і в самих уже посріблені скроні.

ІІ ведучий: І як же не відплатити їй пошаною, любов'ю, ласкою і допомогою. А, власне, тільки цього на старості літ і хочуть від нас наші мами.

Діалог сина з матір’ю

-         Ой чого ж це, мамо, у Вас коси білі?

А були ж ті коси чорними колись…

-         Вибілила коси тяжка доля , сину.

Не на коси - в серце ти моє дивись.

-         Та у Вашім серці стільки віри, мамо!

А любові скільки! Вистачить на всіх.

-         Що ж, бери, дитино, і живи так само,

Щоби в твоє серце не вселився гріх.

-         Та чи зможу жити так, як Ви, матусю?

Чи зумію щиро я усіх любить?

-         Знаю я , що зможеш, якщо будеш в Бога

Кожен день в молитві помочі просить.

-         Дякую Вам, мамо, за усе, що маю,

За благословення, за любов без меж.

-         Кожен день твій, сину, я благословляю,

І тому щасливим в світі ти живеш…

Пісня «Мама»

ІІ ведучий: Видатний український педагог В.О. Сухомлинський писав, що важко виразити словами те особливе, світле, що народжується в нашій душі, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються в нас сердечні зв’язки з родиною, з якої ми вийшли.

І ведучий:

В щасливі і сумні години,

Куди б нам не стелився шлях,

Не згасне вогнище родинне

В людських запалених серцях.

Саме зі своєї сім’ї, з родини іде у світ людина і несе в нього своє серце, наповнене добротою і любов’ю, відчуттям краси і справедливості. Саме з сім’ї несе вона у світ правду, чесність, віру, традиції і звички. То ж недарма народне прислів’я каже: «Який кущ, така й хворостина, які батьки, така й дитина».

Учень (учениця):

Моя сім’я і дорога родина —
Це тато, мама, бабця і дідусь,
Сестричка, братик і любов єдина,
І я у них також любити вчусь.
Мені тут тепло, затишно і тихо,
Надійно, світло, радісно завжди.
Мене в родині оминає лихо,
З усім на світі я біжу сюди.
Чи радість світла в серденьку буяє,
Чи сльози гіркі ллються із очей.
Я йду в родину, я ж бо добре знаю,
Як люблять у моїй сім’ї дітей.
Пригорне ніжно матінка дитину,
Положить тато руку на плече.
Я завжди можу спертись на родину,
Тут серце біль тяжкий не обпече.
Бо є любов, підтримка і увага,
Є тепле слово — щастя джерело.
Панує у родині в нас повага,
Любов прадавня, ласка і тепло.

Пісня «Єдина родина»

І ведучий: 

 І кожен звук-нектар неначе, і кожне слово аж іскриться.

Нам пісня, мов жива вода, дощем наповнює криницю.

Вона у нашому є світі, вона у нашій крові,

У нашій долі і ріллі,  вона у нашій долі.

ІІ ведучий:

У рідному краї і серце співає,

Лелеки здалека нам весни несуть.

У рідному краї і небо безкрає,

Потоки, потоки, мов струни течуть.

І ведучий:

Привітний і світлий наш сонячний дім,

Як радісно й весело жити у нім.

Тут мамина пісня і усмішка тата,

В любові й добрі тут зростають малята.

Дзвінка наша пісня до сонечка лине.

Разом: 

 Мій сонячний дім - це моя Україна!

Пісня «Нехай квітує Україна»

Діти:

1. Ось небо блакитне і сонце в зеніті!

    Моя Україна - найкраща у світі!

2. Моя Україна - це ліс і озерця,

    Безмежні степи і чарівні джерельця.

3. Красиві пейзажі і гори високі,

    Маленькі струмочки і ріки глибокі.

4. Міста старовинні і замки прекрасні,

    Великі будови і дуже сучасні.

5. Сади чарівні, мальовничії села,

    Моя Україна - це пісня весела.

6. Це щира, багата, як світ, її мова,

    Крилата, така мелодійна, чудова!

7. Її обереги - верба і калина.       

    Найкраща у світі - моя Україна.

8. Бо нам найрідніша  Вітчизна і мати.

    То як же нам, дітям, її не кохати!

9. Моя Україна - козацькая слава!

    Така волелюбна і мирна держава.

10.Вона дорога нам, і рідна, і мила,

     Бо світ перед нами, як мати відкрила.

(разом)

     Вітчизно свята, дорога Україно,

     Для кожного з нас ти у світі – єдина.