Україна незалежна. Міжнародна політика. Помаранчева революція

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ УКРАЇНИ. ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ

ВІДНОСИНИ УКРАЇНИ ІЗ США, НАТО ТА ЄСНайбільш плідних результатів у перші десятиліття незалежності Україна досягла на міжнародній арені. На початок 2004 р. Україну визнали й установили з нею дипломатичні відносини 173 країни. Визнання відбувалося не лише на двосторонньому рівні30 січня 1992 р. Україна стала членом Конференції з безпеки та співробітництвав Європі (з 1995 р. – Організації з безпеки та співробітництва в Європі, скорочено ОБСЄ).

ОСНОВА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ – БАЛАНСУВАННЯ МІЖ СХОДОМ І ЗАХОДОМ (КРАВЧУК, КУЧМА) З ПОСИЛЕННЯМ ТО ПРОЗАХІДНОГО (ЄВРОПЕЙСЬКОГО ) КУРСУ (В. ЮЩЕНКО), ТО ПРОРОСІЙСЬКОГО КУРСУ (Л. КУЧМА, В. ЯНУКОВИЧ). СЬОГОДНІ УКРАЇНА НАЦІЛЕНА НА СПІВПРАЦЮ З ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИМИ КРАЇНАМИ ТА США (П. ПОРОШЕНКО, В. ЗЕЛЕНСЬКИЙ)

Політико-правові засади співпраці ЄС з Україною були закладені Договором про партнерство і співробітництво між Україною і Євросоюзом, підписаним у червні 1994 р. В Люксембурзі (набув чинності 1 березня 1998 р.). У 2007 р. розпочато переговори про укладення нового договору, який мав замінити Договір про партнерство і співробітництво. Представники ЄС наполягали на налагодженні стратегічних відносин з Україною як з країною-сусідом. Під час паризького Саміту Україна – ЄС (вересень 2008 р.) досягнуто компромісне рішення щодо назви цієї угоди як Угоди про асоціацію України з ЄС. Вона давала змогу перейти від партнерства і співпраці до політичної асоціації та економічної інтеграції. Перед президентськими виборами 2004 р. Л. Кучма скасував у Воєнній доктрині України положення про стратегічну мету, яка полягала у вступі до Євросоюзу і НАТО. У квітні 2005 р. В. Ющенко відновив цей пункт і навіть потурбувався про те, щоб запровадити у План дій Україна – НАТО на 2005 р. Деякі заходи, спрямовані на інтеграцію Збройних Сил України з військами НАТО. У січні 2008 р. за підписом Президента В. Ющенка, Голови Верховної Ради А. Яценюка та прем’єр-міністра Ю. Тимошенко в НАТО було надіслано заяву про готовність приєднатися до Плану дій щодо членства в Північноатлантичному альянсі (ПДЧ). У відповідь на це Партія регіонів заблокувала роботу парламенту, організувала масові акції протесту і провела у Сєвєродонецьку ІІ Всеукраїнський з’їзд депутатів рад усіх рівнів з метою показати, що південні та східні регіони країни проти поглиблення відносин з НАТО. Доволі оптимістичною видавалася перспектива членства в Європейському Союзі. Єврооптимісти вважали, що за десять років Україна подолає всі етапи інтеграції з Європою: Митний союз, безвізовий режим, вільний рух товарів, капіталів, послуг, робочої сили.

Відмова від ядерної зброї й визначення статусу України як неядерної держави змінили відносини із США. Під час візиту в листопаді 1994 р. Л. Кучма підписав Хартію українсько-американського партнерства, дружби та співробітництва. Були укладені угоди про надання американської допомоги Україні у здійсненні економічних реформ. Незабаром серед країн, які одержували фінансову допомогу від США, Україна посіла третє місце після Ізраїлю та Єгипту. Кредити, надані Україні урядами США, ФРН, Італії, інших країн, а також міжнародними організаціями – Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським банком реконструкції і розвитку, допомогли поліпшити платіжний баланс. Без них, зокрема, не можна було б розплатитися з Росією за нафту й газ. Водночас, домагаючись кредитів, український уряд ціною збільшення зовнішньої заборгованості відсував на майбутнє розв’язання невирішених в умовах гострої економічної кризи проблем. Успішні кроки Л. Кучми у здійсненні ринкових реформ заохотили американську адміністрацію налагодити співпрацю з Україною. Поступово, однак, США розчарувалися в можливостях і перспективах на українських теренах, і це позначилося передусім на скороченні обсягів фінансової допомоги. Місцеві олігархи створювали несприятливі умови для американських бізнес-партнерів. Але частіше лунали сигнали про «нецільове використання» американської фінансової допомоги. Співпраця з НАТОНАТО в січні 1994 р. ініціювала програму «Партнерство заради миру» (ПЗМ), Україна першою з країн СНД приєдналася до неї. За 1995–1996 рр. українські військовослужбовці взяли участь у трьох десятках міжнародних навчань миротворчих сил як на вітчизняних полігонах, так і за кордоном. У липні 1997 р. під час саміту країн – членів НАТО в Мадриді було підписано Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору. Українські та російські миротворчі контингенти взяли участь у припиненні збройного протистояння в Боснії та Герцеговині. У травні 1997 р. Альянс відкрив у Києві Центр інформації та документації, а Україна – своє представництво у штаб-квартирі НАТО. Однак у червні 2004 р. на саміті НАТО в Стамбулі Л. Кучма визнав, що Україна не відповідає критеріям членства в Альянсі, а 15 липня переглянув Воєнну доктрину України, скасувавши пункт про майбутній вступ країни до Північноатлантичного альянсу. Така зміна позиції була на користь Росії, яка сприймала членство посткомуністичних і пострадянських країн у НАТО як наближення ворожих військ до кордонів Росії

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) — багатосторонній міжнародний акт, розроблений Комітетом з роззброєння ООН з метою завадити розширенню кола держав, що мають ядерну зброю, забезпечити необхідний міжнародний контроль за виконанням державами узятих за умовами Договору зобов'язань щодо обмеження можливості виникнення збройного конфлікту із застосуванням такої зброї; створити широкі можливості для мирного використання атомної енергії. Договір був запропонований Ірландією та Фінляндією, і ці країни були першими, хто його підписав. Договір cхвалений Генеральною Асамблеєю ООН 12 червня 1968 і відкритий для підписання 1 липня 1968 року в Москві, Вашингтоні і Лондоні. Наразі учасниками Договору є майже всі незалежні держави світу (189 країн). Не є учасниками Договору Ізраїль, Індія, Пакистан та Північна Корея (КНДР). Останні три країни проводять відкриті випробування і заявляють про те, що мають ядерну зброю . Ядерна зброя України — ядерні боєприпаси та засоби їх доставки, які успадкувала Україна після розпаду СРСР. Станом на 1991 рік, Україна мала третій за розміром ядерний арсенал світу. Україна втратила ядерний статус 2 червня 1996 року. Ядерний комплекс «Піонер» в Музеї ВПС України, місто Вінниця. Старт МБР Р-36 М «Дніпро», ракета повністю спроектована і вироблялася на території України. Вихід з пускової шахти МБР РТ-23 УТТХ, Музей ракетних військ стратегічного призначення, смт Побузьке. Втрата ядерного статусу

Втрата ядерного статусу. Після проголошення Україною незалежності постало питання про подальшу долю потужного ядерного арсеналу, який знаходився на її території. Це питання було одним з ключових для подальшого розвитку молодої української держави, оскільки США та Росія однозначно бажали бачити Україну без'ядерною державою, і тиснули на неї з метою того домогтися Державне керівництво, головним чином через позиції тодішніх президента Леоніда Кравчука та голови СБУ Євгена Марчука, відразу пішло шляхом найменшого спротиву і почало активно декларувати наміри про відмову від ядерної зброї та позбавлення України ядерного статусу. Так фундаментальні принципи без'ядерності («не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї») було закладено в Декларації про державний суверенітет України, яка була прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року. Отже фактично від самого початку творення української державності почався процес становлення її як без'ядерної держави. З 1992 року в Україну почали направлятися делегації з Вашингтону і Москви. Американці пропонували знищити весь ядерний арсенал, а росіяни просили передати всю ядерну зброю Росії. Всі тактичні ядерні боєприпаси були оперативно переміщені на російські заводи для знищення ще в першій половині 1992 року, і останній ешелон прибув до Росії на початку травня, на 25 днів раніше запланованої дати. Після цього до Росії мала бути переміщена і стратегічна зброя через приєднання України до радянсько-американського Договору про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь.7 травня 1992 року тодішній президент України Леонід Кравчук відіслав у США листа, в якому значилось: «Україна забезпечить знищення всієї ядерної зброї, включаючи стратегічну наступальну зброю, розміщену на її території». Водночас прем'єр-міністр України Леонід Кучма у промові, виголошеній у Верховній Раді 1993 року, відстоював збереження в Україні найефективнішої і найпотужнішої складової українського ядерного потенціалу — 46 твердопаливних МБР СС-24 (460 ядерних боєголовок), які могли зберігатися дуже довго. США, зрозуміло, піклувалися про свою безпеку, бо саме частина українських МБР була націлена на об'єкти в Америці. 1992 року з ініціативи Вашингтону в Києві була проведена серія тристоронніх дослідницьких зустрічей: Україна, Росія і США. В ході обговорень американці запропонували розглянути можливість оплати процесу ядерного роззброєння України, а також певну компенсацію для Росії. Масандрівськими угодами від 3 вересня 1993 року передбачалися шляхи та основні принципи утилізації ядерної зброї, розташованої на території України, а також порядок здійснення гарантійного та авторського нагляду за експлуатацією стратегічних ракетних комплексів, розташованих на територіях України та Російської Федерації.16 листопада 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року. Цими діями було затверджено, що Україна є власником всієї ядерної зброї, яку отримала у спадок від СРСР та має наміри повністю її позбутися, використовуючи надалі атомну енергію винятково у мирних цілях. В обмін на це найбільші ядерні держави повинні були гарантувати Україні безпеку та виключення будь-яких форм агресії чи тиску

Зважаючи на приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та зобов'язання України ліквідувати всю ядерну зброю на її території, 5 грудня 1994 року між Україною, Російською Федерацією, Великою Британією та Сполученими Штатами Америки було підписано так званий Будапештський меморандум, за яким раніше перераховані держави-учасниці мали поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, утримуватися від будь-яких проявів агресії щодо України, в тому числі і від економічного тиску.2 червня 1996 Україна офіційно втратила ядерний статус. В 1999 році 8 літаків Ту-160 та 3 літаки Ту-95 МС Україна обміняла за борг Росії за газ. Потім було знищено ще 9 літаків «Ту-160» та 21 літак Ту-95 МС, ще по одному зразку літаків зазначеного типу залишилось у музеї дальньої авіації міста Полтава. Такі складні й коштовні операції були, по суті, проведені в Україні до 2000 року з усіма 176 ШПУ і МБР. За загальними оцінками, видатки на це для США становили близько одного мільярда доларів. Однак дії України не наслідували інші держави. Більше того, у світі з'явилися нові ядерні держави. Підписання Будапештського меморандуму. Згідно з Меморандумом США, РФ і Велика Британія зобов'язалися:поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України;утримуватися від загрози силою, її використання проти територіальної цілісності/політичної незалежності України; ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти неї, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН;утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, отримати будь-які переваги;домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки ООН з метою надання допомоги Україні, якщо вона стане жертвою акту агресії чи об'єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї;не застосовувати ядерну зброю проти України, крім випадку нападу на них самих, їхні та підопічні території, збройні сили, їхніх союзників;проводити консультації у випадку виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов'язань.

ВІДНОСИНИ УКРАЇНИ З РОСІЄЮУ травні 1992 р. Верховна Рада РФ заявила, що документи про передання в 1954 р. Кримської області Україні не мають юридичної силиз моменту їх прийняття. Російських законодавців особливо хвилювала доля Севастополя. Виконуючи доручення З’їзду народних депутатів Росії, російський парламент у липні 1993 р. ухвалив безпрецедентне рішення про надання Севастополю статусу міста Російської Федерації. Рада Безпеки ООН висловила здивування з цього приводу, а президент РФ Б. Єльцин змушений був заявити про юридичну неспроможність такого рішення. Переговори про укладення повномасштабного рамкового договору між Україною та Росією тривали роками. 28 травня 1997 р. голови урядів України й Росії підписали угоду про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, про параметри розподілу флоту і взаєморозрахунки, пов’язані з перебуванням російського флоту на території України. Зокрема, було домовлено, що Севастополь залишиться базою тимчасового перебування Чорноморського флоту РФ до 2017 р. на правах оренди (97 млн доларів США на рік). Плавсклад був поділений порівну, але Росія викуповувала непотрібні Україні кораблі. Сума викупу й вартість 20-річної оренди бази в Севастополі покривалися боргом України за енергоносії.-30–31 травня 1997 р. Б. Єльцин здійснив свій перший державний візит в Україну з метою підписання Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. Кінцева редакція однієї зі статей містила положення: «Високі Договірні Сторони відповідно до положень Статуту. ООН і зобов’язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів». Посилання на Статут ООН означало юридичне визнання сторонами територіальної цілісності й непорушності кордоніввідповідно до норм міжнародного права. Російська Федерація уклала міждержавний договір, у якому було зафіксовано територіальну цілісність України і російсько-український кордон, який склався історично. У ВІДНОСИНАХ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ ТА РФ БУЛИ ТРИ КЛЮЧОВІ ПИТАННЯ: ПІДПИСАННЯ МІЖДЕРЖАВНОГО ДОГОВОРУ ПРО СУХОПУТНІ ТА МОРСЬКІ КОРДОНИ;СТАТУС КРИМУ ТА МІСТА СЕВАСТОПОЛЬ ЗОКРЕМА;ПИТАННЯ ПРИНАЛЕЖНОСТІ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЧОРНОМОРСЬКОГО ФЛОТУ;

Керченська протока напередодні конфлікту. Конфлікт навколо острова Тузла — кризовий момент в українсько-російських відносинах, спричинений спорудженням Росією дамби в Керченській протоці від Таманського півострова до острова Тузла у 2003 році. На думку аналітиків, метою конфлікту було вчинення тиску на Україну стосовно делімітації кордону в Керченській протоці та Азовському морі.

СОТЄЕПСвітова організація торгівлі (СОТ)— міжнародна організація, яка почала діяти 1 січня 1995 року задля лібералізації міжнародної торгівлі та регулювання торгово-політичних відносин країн-членів. За останні роки значно розширилася сфера діяльності СОТ, яка на сьогодні далеко виходить за рамки власне торговельних стосунків. СОТ є потужною і впливовою міжнародною структурою, здатною виконувати функції міжнародного економічного регулювання. Членство у СОТ стало на сьогодні практично обов'язковою умовою для будь-якої країни, що прагне інтегруватися в світове господарство. Процеси створення, становлення й розширення СОТ не були простими та однозначними. Члени СОТ, формулюючи вимоги до країн-претендентів стосовно доступу до їх ринків, відстоюють інтереси власних підприємств, захищаючи таким чином власне виробництво та робочі місця. Тому переговорний процес є непростим і, як правило, тривалим.чи У незалежній Україні приєднання до СОТ був одним з пріоритетів зовнішньоекономічної політики України і розглядався як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення передбачуваного та прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій, що відповідає національним інтересам України. На початку 2005 року Президент Віктор Ющенко проголосив приєднання України до Світової організації торгівлі одним із першочергових пріоритетів зовнішньоекономічної політики на 2005 рік. Членство в СОТ було також умовою Європейської комісії для початку переговорів щодо створення спільної торговельної зони. 5 лютого 2008 р. на засіданні Генеральної Ради Світової організації торгівлі прийнято рішення про приєднання України до Марракеської угоди про заснування СОТ. Того ж дня Президент України Віктор Ющенко та керівники СОТ підписали угоду про вступ України до організації. У Верховної Ради було 5 місяців для ратифікації цієї угоди. У цей же день було оприлюднено прес-реліз СОТ стосовно зобов'язань України. 10 квітня 2008 року Верховна Рада ратифікувала протокол про вступ України до Світової організації торгівлі 411 голосами. 16 квітня МЗС України направило ноту генеральному секретареві СОТ, в якій повідомило керівництво СОТ про ратифікацію Протоколу про вступ України до цієї організації. Також було ухвалено постанову Кабінету Міністрів. 16 травня Україна стала 152-им офіційним членом СОТЄЕП - економічний простір, у межах якого відсутні бар'єри на шляху руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили й функціонує єдина система інститутів економічного регулювання До 2014 року безпроблемно реалізовувався як проект економічної інтеграції трьох держав СНД — Росії, Казахстану, Білорусі. 23 лютого 2003 р. У Москві відбулася неформальна зустріч чотирьох президентів: В. Путіна (Росія), Л. Кучми (Україна), Н. Назарбаєва (Казахстан) і О. Лукашенка (Білорусь). Президенти підписали заяву «Про новий етап економічної інтеграції та про початок переговорного процесу щодо формування Єдиного економічного простору і створення єдиної регуляційної міждержавної комісії з торгівлі і тарифів». Так у повсякденне життя увійшло поняття Єдиного економічного простору (ЄЕП). Упродовж 2005 р. тривала експертна робота з розроблення угод, які мали забезпечити функціонування ЄЕП. Умовою створення зони вільної торгівлі було запропоновано визнати формування єдиного наднаціонального координаційного органу, рішення якого були б обов’язковими для виконання країнами – членами ЄЕП. Це призвело до того, що переговори зайшли в глухий кут.

«Украї́на без Ку́чми» (абр. — УБК) — кампанія протестів в Україні у 2000—2001 роках, організована політичною опозицією; спрямована переважно на відставку Президента Леоніда Кучми. Перший протест було проведено 15 грудня 2000 року, в ньому брали участь 24 політичні партії та громадські організації, серед них Соцпартія, партія «Собор», УРП, Реформи і порядок, УНА-УНСО, Українська комуністична спілка молоді, Всеукраїнська партія трудящих та інші, як націоналістичні, так і деякі ліві партії. Учасники акції розбили наметове містечко у центрі Києва з вимогами відставки президента країни й керівників силових відомств, проведення незалежної експертизи у справі зниклого журналіста Георгія Гонгадзе (гасло «Хочемо правди»). У 2001 році прем'єр-міністр Віктор Ющенко звільнений з посади і в наступному році долучився до опозиції. Гео́ргій (Гія) Русла́нович Гонга́дзе (21 травня 1969, Тбілісі — 17 вересня 2000[3]) — громадський діяч, український опозиційний журналіст[4] грузинського походження, відомий своїми критичними антивладними виступами. Герой України. Засновник та перший головний редактор інтернет-газети «Українська правда». Вбивство Гонгадзе викликало широкий резонанс в Україні та за її межами, особливо після «касетного скандалу», та вважається однією з найгучніших кримінальних справ сучасної України. За найпоширенішою версією, до захоплення та вбивства журналіста причетні високопосадовці, наближені безпосередньо до Леоніда Кучми, який нібито особисто віддавав накази щодо викрадення Гонгадзе. Касе́тний сканда́л (Кучмагейт, Плівки Мельниченка) — політичний скандал в Україні, що вибухнув після оприлюднення касетних записів із кабінету Президента України Леоніда Кучми восени 2000 року, які свідчать про причетність тодішнього Президента України Л. Кучми та ряду інших високопосадовців та політиків до вбивства журналіста Г. Гонгадзе.

ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРИ 2004 Р. ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ«Наша Україна»«Партія регіонів»Народний Рух України. Український народний рух (з 25 січня 2003 року — Українська народна партія)Партія «Вперед, Україно!»Конгрес українських націоналістів. Ліберальна партія України. Християнсько-демократичний союз. Республіканська християнська партія України. Партія «Реформи і порядок».«Блок Ю́лії Тимоше́нко» (БЮТ) — український політичний альянс, створений у листопаді 2001-го року на базі Форуму національного порятунку (ФНП) — громадського об'єднання, що було створено 9 лютого 2001 року за ініціативою Юлії Тимошенко. У липні 2004 року блок Віктора Ющенка «Наша Україна» та «Блок Юлії Тимошенко» утворили коаліцію «Сила народу», метою якої була підтримка кандидатури В. Ющенка на посаду Президента України на виборах 2004 року. Після перемоги В. Ющенка було сформовано нову політичну партію Наша Україна, до якої увійшла значна частина депутатів блоку. Прем'єр-міністр України (21 листопада 2002 — 5 січня 2005 та 4 серпня 2006 — 18 грудня 2007).голова Національного банку України (1993–2000), прем'єр-міністр України (1999–2001)

Згідно з виборчим законом України, для обрання Президента використовується система у два тури, в яких кандидат повинен отримати більшість (50% і більше) голосів з усіх поданих бюлетенів. Перший тур голосування відбувся 31 жовтня 2004 р. Оскільки жоден з кандидатів не набрав 50% (або більше) голосів, другий тур голосування між двома кандидатами-лідерами президентської кампанії, Віктором Ющенком та Віктором Януковичем, відбувся 21 листопада. Центральна виборча комісія оголосила результати 23 листопада, у другому турі виборів переміг Віктор Янукович. Результати виборів були оскаржені, Віктор Ющенко та його прихильники з багатьма міжнародними спостерігачами стверджували, що вибори сфальсифікованіНаступні події привели до політичної кризи в Україні з широкою мирною демонстрацією, яка дістала назву «Помаранчева революція». Верховний суд України анулював офіційні результати і наказав повторити другий тур голосування. Остаточне повторне голосування відбулося 26 грудня. Віктор Ющенко був оголошений переможцем з 52% голосів і 44% в Януковича. Міжнародні спостерігачі повідомили, що повторне голосування вважається справедливішим, ніж попереднє

Віктор Янукович (перший тур) - рівень підтримки у відсотках.

Віктор Ющенко (другий тур) - рівень підтримки у відсотках

Віктор Янукович (другий тур) - рівень підтримки у відсотках.

Результат переголосування другого туру (26 грудня 2004). Помаранчевим позначено регіони де переміг Ющенко. Блакитним позначені регіони, де переміг Янукович.

ПОМАРА́НЧЕВА РЕВОЛЮ́ЦІЯ (МАЙДА́Н) — кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків та інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах У ЛИСТОПАДІ — ГРУДНІ 2004 РОКУ, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими нібито переміг його суперник — Віктор Янукович. АКЦІЯ ПОЧАЛАСЯ 22 ЛИСТОПАДА 2004 як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на результат виборів. Основною базою об'єднаної опозиції стали західні і центральні області країни, у той час як Віктора Януковича підтримав Схід і Південь України. Громадська думка західних країн була переважно на боці української опозиції. Для захисту своїх демократичних прав до Києва приїхало сотні тисяч людей зі всієї України. Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів (не передбаченого прямо законодавством). Внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної Ради, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни до Конституції, які отримали назву Конституційна реформа 2004. Конституційна реформа зменшила повноваження президента, і, таким чином, знизила рівень значущості спірних президентських виборів.

За його словами, це пов’язано з непродуманими діями прем’єра. «Юлія Тимошенко заборонила вивезти 5 мільйонів тонн надлишкового зерна з січня по травень. Країна не отримана 2,5 мільйонів торговельної виручки. Юлія Тимошенко завезла небачену в історії кількість м`яса – 550 тисяч тонн, вірніше, заморожених обрізків. Країна втратила від цього 1,5 мільрда валюти. Якщо йдемо до газу, уряд закачав газ, по якому не здійснив проплату більше 2 мільярдів. Жоден уряд такого не робив», – заявив Глава держави. Загострення конфлікту між Ю. Тимошенко й секретарем Ради національної безпеки та оборони П. Порошенком змусило В. Ющенка прийняти відставку обох. Наступником Ю. Тимошенко став Юрій Єхануров. Щоб затвердити його на посаді прем’єр-міністра, Президенту довелося домовлятися з В. Януковичем – лідером опозиційної фракції в парламенті. 22 вересня 2005 р. В. Ющенко, В. Янукович і в. о. прем’єр-міністра Ю. Єхануров підписали меморандум порозуміння між владою та опозицією. Від січня 2006 р. набула чинності конституційна реформа, затверджена парламентом під час Помаранчевої революції. Вона істотно підвищила роль партій у політичному житті. Тепер вибори до Верховної Ради мали відбуватися тільки за партійними списками. Владні повноваження Президента України суттєво скорочувалися, а повноваження прем’єр-міністра відповідно розширювалися. Президент мусив вносити на затвердження ту кандидатуру голови уряду, яку йому рекомендувала створена в парламенті коаліційна більшість депутатів. Усі 450 місць у Верховній Раді України заповнювалися кандидатами в народні депутати, які здобули перемогу в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі. Поріг проходження в парламент знижувався з 4 до 3 % набраних голосів.

Під час виборів 26 березня 2006 р. тривідсотковий бар’єр подолали п’ять політичних сил: Партія регіонів з 32,14 % голосів; «Блок Юлії Тимошенко» (БЮТ) з 22,29 %; «Наша Україна» з 13,95 %; соціалісти з 5,69 % та комуністи – з 3,66 % голосів. Помаранчева коаліція здобула в сумі 41,93 % голосів, а Партія регіонів з комуністами – 35,8 %. Отже, коаліція мала запропонувати президентові кандидатуру прем’єр-міністра. Проте справа з розподілом посад закінчилася неочікувано: соціалісти перейшли на бік регіоналів, створивши інше співвідношення сил у Верховній Раді. Переможці в парламентських виборах стали переможеними, а помаранчева коаліція припинила існування. Лідер соціалістів О. Мороз досяг мети і став головоюпарламенту, після чого 7 липня проголосив утворення так званої антикризової коаліції на чолі з В. Януковичем. Антикризова коаліція проіснувала недовго. Суперечності між В. Ющенком та В. Януковичем у принципових питаннях дійшли до того, що у червні 2007 р. Президент України розпустив парламент і призначив позачергові вибори на 30 вересня. Найбільшу фракцію в парламенті 6-го скликання мала Партія регіонів –174 народні депутати. Значних успіхів, якщо порівняти з попередніми виборами, досяг БЮТ, здобувши 156 мандатів (у попередньому складі – 129). Президентський блок «Наша Україна – Народна самооборона» скоротивпредставництво в парламенті з 81 до 72 мандатів. КПУ здобула 27 мандатів. Блок В. Литвина одержав 20 мандатів.29 листопада 2007 р. було оголошено про створення Коаліції демократичних сил у складі 228 депутатів (БЮТ і НУ-НС). Головою Верховної Ради став А. Яценюк. 11 грудня в парламенті відбулося голосування щодо кандидатури прем’єр-міністра. Перебуваючи на чолі коаліції, Ю. Тимошенко отримала підтримку тільки 225 депутатів, до обрання їй не вистачило одного голосу. Лише на наступному пленарному засіданні вона була затверджена голосами 226 депутатів

Чергові президентські вибори було призначено на 17 січня 2010 р. Як і всі попередні, президентські вибори 2010 р. стали ареною боротьби двох Україн – демократичної та олігархічної. В. Ющенко обіцяв, що вибори пройдуть максимально прозоро, без застосування «адміністративного ресурсу». У другий тур з істотним розривом вийшли В. Янукович та Ю. Тимошенко. Ю. Тимошенко вдалося скоротити відставання, але вона все-таки залишилася позаду з 45,47 % голосів (11 млн 593 тис.). В. Янукович набрав 48,95 % (12 млн 481 тис.). Інавгурація нового президента відбулася 25 лютого. Звичними методами регіонали здобули контроль над Конституційним Судом, після чого той наважився у вересні 2010 р. на закритому засіданні безпідставно скасувати політичну реформу 2004 р. Україна знову перетворилася зпарламентсько-президентської на президентсько-парламентську республіку. Парламентські вибори за новими правилами відбулися в жовтні 2012 р. На першому місці опинилася Партія регіонів (30 % голосів), далі йшли «Батьківщина» на чолі з Ю. Тимошенко (25,5 %), «Удар» В. Кличка (14 %), Компартія України (13,3 %) і «Свобода» (10,4 %). Маючи в сумі 49,9 % голосів, три опозиційні політсили («Батьківщина», «Удар», «Свобода») одержували в парламенті більшість завдяки голосам, поданим за партії, які не подолали встановленого прохідного бар’єра. Але більша частина депутатів-мажоритарників, чиї бізнесові інтереси залежали від влади, приєдналися до провладної коаліції. Використання адміністративного ресурсу допомогло Партії регіонів сформувати пропрезидентську більшість і в облрадах (крім трьох областей).

Домашнє завдання: опрацювати 24 параграф підручника; підготувати повідомлення «Газові війни»