Україна у період кризи радянської системи ( 1965-1982)

Тема 29. Україна в період загострення кризи радянської системи (1965-1985р.)

Загальна характеристика періоду:поворот від лібералізації до консерватизму в усіх сферах життя;відмова від критики культу особи;зростання корупції, хабарництва, бюрократизму (засиллю чиновників);«застій»; всевладдя «номенклатури»;неосталінізм. Консерватизм – прихильність традиційним цінностям, стабільності, несприйняття радикальних реформ та перетворень.«Застій» — період правління Л. Брежнєва (1964 – 1982 рр.), який характеризувався політикою, що заперечувала будь-які спроби оновлення суспільства, консервувала існуючий режим, наслідком чого стало наростання кризи радянського ладу. Номенклатура – панівна партійна еліта в СРСР, що цілком контролювала всі сфери життя суспільства. Неосталінізм – часткова реанімація сталінської командно-адміністративної системи.

{22838 BEF-8 BB2-4498-84 A7-C5851 F593 DF1}Етапи. Роки. ХарактеристикаІ1965–1970 рр. Спроба проведення економічних реформ, які малим б впорядкувати економіку СРСР після “реформаторської гарячки” хрущовського періоду (реформи Косигіна).ІІ1970–1982 рр. Наростання кризи, «консервація» існуючої в СРСР системиІІІ1982–1985 рр. Зміни у партійному керівництві. Усвідомлення кризового стану радянського суспільства. Характеристика періоду:

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОКРеформа голови Ради Міністрів СРСР О. Косигіна (косигінська економічна реформа) Проголошення у вересні 1965 р. на пленумі ЦК КПРС економічної реформи. Суть нових підходів полягала у:розширенні самостійності підприємств, переведення їх на госпрозрахунок; посиленні прямих договірних зв’язків між підприємствами; встановленні економічно обґрунтованих цін; матеріальному стимулюванні трудових колективів залежно від результатів їхньої праці; оцінці діяльності підприємств такими «капіталістичними» показниками, як рентабельність і прибуток. Економісти називали восьму п’ятирічку «золотою», стверджуючи, що «період 1966-1970 pp. був найкращим за останні 30 років.

Протиріччя реформи 1965 р. Посилити централізм в економіці. Відновлення централізму, що розпочалося одразу ж після проголошення реформи, призвело до створення 40 союзних міністерств і відомств, які знову взяли під контроль 90% підприємств УРСР. Наростаюча бюрократизація економіки,Задіяти ринкові економічні регулятори (рентабельність, прибуток тощо). Командно-адміністративна система не змогла пристосуватися до вимог та змін, продиктованих НТР, що, поряд з іншими факторами, стало однією з головних причин затухаючого, диспропорційного економічного розвитку.

Соціально –економічні тенденції УРСР: Наростаюче домінування зрівнялівки в оплаті праці. Криза організації праці. Деформована структура розміщення продуктивних сил (переважання промисловості групи «А»). Висока інтенсивність використання матеріальних, людських та фінансових ресурсів України в межах загальносоюзного господарського комплексу. Катастрофічна екологічна ситуація. Значна зношеність основних виробничих фондів. Хронічне відставання за принциповими економічними показниками. Уповільнення темпів зростання реальних доходів населення. Загострення житлової проблеми. Зниження рівня охорони здоров’я. Несприятлива демографічна ситуація (зниження приросту населення).

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОККурс на «стабілізацію», а надалі — консервацію існуючого режиму особливо посилився після серпневого втручання СРСР у внутрішні справи Чехословаччини 1968 р. Характерними рисами реалізації цього курсу були: Підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудівників у радах, обмеження їхньої реальної влади. Зростання масштабів бюрократичного апарату, узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою. Зведення нанівець самостійності громадських організацій, їхнє фактичне одержавлення. Перетворення КПРС на стрижень державної структури і зосередження у її руках усієї повноти влади.1972 р. – запровадження обов’язкової середньої освіти.

У жовтні 1964 р. першим секретарем (з 1966 р. генеральним секретарем) ЦК КПРС стає Л. Брежнєв. Комуністичну партію України в брежнєвський період очолювали два лідери, які обстоювали різні моделі розвитку республіки: П. Шелест (1963—1972) — автономізаційну. Активно і постійно відстоював економічні інтереси УРСР. Намагався вивести республіку з-під контролю Зовнішторгу СРСР та усіх зовнішньоторговельних відомств Союзу. Підтримував розвиток українського народного мистецтва, зокрема ансамбль ім. Вірського. Заохочував розвиток національної культури. Підтримував і захищав провідних українських кінорежисерів Ю. Іллєнка.та С. Параджанова . Усупереч забороні Москви збудував у Києві Палац «Україна». Підтримував придушення «Празької весни» 1968 р. Ініціював видання багатотомної «Історії міст і сіл УРСР». Став ініціатором запровадження Шевченківської премії як найвищої нагороди республіки, яка присуджується лише раз у житті.Ініціював створення державного заповідника на о. Хортиця. Сприяв створенню музею-заповідника української народної архітектури та побуту у с. Пирогове. Боровся з дисидентським рухом (арешти і судові процеси 1965–1966 pp., процес над В. Чорноволом 1967 р. тощо). У період його правління кількісний склад КПУ збільшився майже на мільйон — переважно за рахунок етнічних українців, що відкривало їм кар’єрні перспективи.

Позитивні риси Підтримка реформ М. Хрущова на поча­тковому етапі. Виступ за розширення прав УРСР у внутрішній та зовнішній економічній політиці. Підтримка поміркованої українізації (переведення вищої школи на українсь­ку мову викладання, спроба українізу­вати управлінський апарат тощо). Видання книги «Україно наша радян­ська» з екскурсом у героїчне минуле країни. Негативні риси. Участь в усуненні М. Хрущова від влади. Засудження політики десталінізації. Участь у боротьбі з дисидентсь­ким рухом. Активна підтримка збройної інтервенції військ Варшавського Договору в Чехо-Словаччину (серпень 1968 p.). Авторитарний стиль керівництва. О. Шелест — типовий представник радянської системи. За його правління було здійснено два великих «покоси» дисидентів.

В. Щербицький (1972—1989) — централістську, тобто орієнтовану на центр (Москву).«Проімперська» політика В. Щербицького (1972 – 1989 рp.) Жорстка централізація, підпо­рядкованість республіки центру Посилення русифікації (прове­дення всіх державних і партій­них заходів російською. Сприяв процесам «злиттю націй». Підбір кадрів за принципом осо­бистої відданості («люди Щерби­цького. Нещадна боротьба з будь-яким проявом інакомислення. Цілковито підтримував політичний курс Л. Брежнєва. Не підтримав перебудову, започатковану М. Горбачовим. Дозволив будівництво в УРСР низки атомних електростанцій, зокрема Чорнобильської. Приховав інформацію про Чорнобильську катастрофу. Сприяв докорінній технічній модернізації легкої і харчової промисловості УРСР. Розробка і прийняття нової Конституції УРСР (1978)Будівництво меморіального комплексу «Український музей історії Великої вітчизняної війни 1941–1945 pp.», Підтримував розвиток спорту, особливо футбольний клуб «Динамо».

КОНСТИТУЦІЯ УРСР 1978 р. Основні положення нової Конституції УРСР: УРСР – суверенна держава у добровільному союзі радянських республік; УРСР зберігає за собою право вільного виходу з СРСР (механізм реалізації цього права не обговорювався); в УРСР побудоване «розвинуте соціалістичне суспільство», в якому створені могутні продуктивні сили, неухильно підвищується добробут і культура народу; влада в УРСР належить народу, який здійснює її через народних депутатів; керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи є КПРС (6 стаття); економіка УРСР є складовою частиною єдиного народногосподарського комплексу СРСР; гарантія прав (на працю, житло, безкоштовну освіту, медицину тощо) і свобод (слова, зборів, віросповідання…). Конституція 1978 р. закріплювала підлегле становище УРСР, чимало її статей мали декларативний характер і не відповідали реаліям суспільного життя.

СТРУКТУРНА КРИЗА РАДЯНСЬКОЇ МОДЕЛІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУЕкономічна криза:– дефіцит товарів;– відмова або повільне запровадження нових технологій;– невисока якість більшості товарів;– продовольча криза; хронічна криза сільського господарства;– прихована інфляція (зростання цін при незмінних розмірах заробітної плати);– переважно екстенсивний шлях розвитку економіки– висока затратність виробництва, енергоємність і матеріалоємність продукції. Політична криза:– воєнні авантюри і нездатність вийти з них (Афганістан, Ефіопія, Ангола тощо);– нездатність вищого керівництва реагувати на нові тенденції розвитку світу. «Старіння» керівництва;– недієздатність законодавчих органів;– втрата динамічності в розвитку радянської моделі і, відповідно, її привабливості для інших країн;– корупція у вищих ешелонах влади: хабарництво, криміналізація, просування по службовій драбині за принципом знайомства, родинних зв’язків, особистої відданості;– посилення репресій проти інакомислячих. Средній вік члена Політбюро ЦК КПРС в 1981р. складав 67,7 років

Ідеологічна криза:– розчарування у правильності обраного шляху розвитку (побудова комунізму);– розходження між ідеологічними догмами і реаліями життя;– усвідомлення нереальності досягнення мети побудови комунізму;– зростання дисидентського руху і настроїв у суспільстві;– посилення ідеологічного тиску на суспільство. Екологічна криза:– бездумна експлуатація природних ресурсів;– відсутність наукового обґрунтування у розміщенні виробничих потужностей;– руйнування природного середовища, придатного для життя людей (забруднення водоймищ, атмосфери тощо);– поступова деградація нації (генетичні зміни, зростання дитячих захворювань і народжуваності нездорових дітей, скорочення народжуваності, зростання числа хронічних захворювань тощо). Члени Політбюро ЦК КПРС М. А. Суслов, В. В. Гришин, Л. И. Брежнев, Ю. В. Андропов, М. В. Земянін, К. У. Черненко, А. Н. Косигін в кімнаті відпочинку Політбюро

Економічне становище УРСР у 70-ті — на початку 80-х рр. основні виробничі фонди України в 1966–1985 рр.майже почетверилися, кількість робітників і службовців зросла в 1,5, а капіталовкладення — у 2,5 раза. у першому п’ятиріччі цього періоду обсяг промислової продукції, збільшився на 50 %, то в останньому — лише на 19, середньорічний приріст продукції сільського господарства знизився з 3,2 до 0,5 %, темпи зростання продуктивності праці зменшились у 2,2 раза, національного доходу — у 2,5 раза, реальні доходи населення — у 2,6 раза. у 70–80-ті роки надзвичайно поширилася практика коригування планів у бік зниження. Все це перетворило країну у суспільство тотального дефіциту. 1961–1965 рр . 1966–1970 рр. 1971–1975 рр. 1976–1980 рр. 1981–1985 рр.

РОЗВИНЕНИЙ СОЦІАЛІЗМ ? ЗАСТІЙ, ДЕІФЦИТ, НЕСУНИ, НОМЕНКЛАТУРА, ПРИХОВАНА ІНФЛЯЦІЯВирішення проблем : Продаж сировини ( нафтодолари),золота, іноземні позики. Підвищення роздрібних цін: ювелірні вироби, кришталь, килими, хутро, меблі, буд.матеріали, бензин, алкоголь

Русифікація - Закон 1958 р. про зв’язок школи із «життям» давав право батькам учнів вирішувати, якою мовою відбуватиметься навчання. На рік ухвалення закону у містах республіки в українських школах навчався лише кожний п’ятий учень.- 1975 і 1979 pp.- у Ташкенті відбулися дві всесоюзні науково-практичні конференції щодо подальшого поширення російської мови в національних республіках, поліпшення якостіїї викладання. Рекомендовано починаючи з 1979 p. повсюдно запроваджувати «вивчення російської мови в національних дошкільних закладах для дітей з п’яти років життя». Заохочувався перехід на російську. Джерелом русифікаторської діяльності був «Брежнєвський циркуляр» — Постанова ЦК КПРС «Про подальше вдосконалення вивчення й викладання російської мови в союзних республіках» від 31 червня 1978 р. Кількість шкіл з українською мовою навчання (%)

Культура і наука{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Галузь. ДіячіЗдобутки. Зварювання металів. Б. ПатонІнститут електрозварювання ім. Є. Б. Патона,який перетворився на науково-виробниче об’єднання, до складу якого входили науково-дослідний інститут, конструкторське бюро, два дослідних заводи. Тут було запатентовано понад 400 винаходів, розроблено методи зварювання і різання електронним променем, лазерного обробляння. Під час створення англо - французького літака «Конкорд» була використана патонівська технологія виплавляння сталі особливо високої якості. Київським Інститутом надтвердих матеріалів були розроблені карбоніт, кіборит.

{BDBED569-4797-4 DF1-A0 F4-6 AAB3 CD982 D8}Авіація Олег Антонов. У післявоєнні роки під керівництвом Антонова розроблено транспортні літаки Ан-8, Ан-12, Ан-22, Ан-26, Ан-32, Ан-72, Ан-124, багатоцільові літаки Ан-2, Ан-14, Ан-28, що здатні базуватися на непідготованих смугах довжиною до 550 метрів, пасажирські літаки Ан-10, Ан-24, «Руслан»- найбільший літак на планетіМедицина. Микола Амосов У 1955 р. М. Амосов створив та очолив першу в країні кафедру грудної хірургії для вдосконалення лікарів. В 1958 р. починає співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця. 1963 рік — уперше у СРСР зробив протез мітрального клапана.

{BDBED569-4797-4 DF1-A0 F4-6 AAB3 CD982 D8}Історія. Брайчевський Михайло Працюючи у 1959—1968 роках в Інституті історії, Михайло Брайчевський брав участь у створенні низки фундаментальних колективних досліджень — «Історія українського мистецтва» (1962), «Історія вітчизняної математики» (1966), «Історія селянства Української РСР» (1967), «Історія Української РСР» (1969), написав десятки статей до енциклопедій. Його монографії цих років «Коли і як виник Київ» (1963), «Біля джерел слов'янської державності» (1964), «Походження Русі» (1968) стали справжніми віхами в історичній науці і принесли Брайчевському світове визнання. Література. Олесь Гончарукраїнський письменник, літературний критик, громадський діяч. Лауреат Сталінської премії (1948), перший лауреат республіканської премії ім. Шевченка (1962), голова Спілки письменників України (1959—1971), академік НАН України (1978). Герой України (2005, посмертно), Герой Соціалістичної праці (1978). Кандидат у члени ЦК КПРС в 1976—1990 роках. Член ЦК КПУ в 1960—1966 і в 1971—1990 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 6—11-го скликань.

Марія Приймаченко. Василь Бородай

Композитор Володимир Івасюк. Його пісні: «Я піду в далекі гори» (1968), «Червона рута» (1969), «Водограй» (1969) —користувалися надзвичайною популярністю, а пісня «Червона рута» дала назву фестивалю української пісні й музики, котрий від1989 р. регулярно проводиться в Україні. Кінорежисер С. Параджанов - український радянський та вірменський радянський кінорежисер. Один із представників хвилі «українського поетичного кіно». «Тіні забутих предків»- фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у двадцять одній країні. Іван Миколайчук - український кіноактор, кінорежисер, сценарист. Лауреат Шевченківської премії 1988 (посмертно). З фільму «Білий птах з чорною ознакою» (1971) почалася нова сторінка у творчості Миколайчука — крім актора, він стає ще й сценаристом. У фільмі «Вавилон ХХ» виступив сценаристом, режисером, актором і навіть композитором.

Леонід Биков український радянський актор, режисер і сценарист, заслужений артист УРСР (1958), заслужений артист РРФСР (1965), народний артист УРСР . У1973 році, Биков зняв фільм «В бій ідуть лише „старі“». У цій картині актор зіграв головну роль, прототипом якої став цілий ряд радянських льотчиків Другої світової війни. Юрій Іллєнко- український кінооператор, кінорежисер, та сценарист. Серед найвідоміших фільмів Іллєнка «Криниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою»((Золота медаль VII Московського міжнародного кінофестивалю; відбіркова премія «Срібні сирени», МКФ, Соренто, Італія, 1972) , та «Легенда про княгиню Ольгу». Один із представників хвилі «українського поетичного кіно».

Василь Стус - борець за незалежність України у XX столітті, видатний український поет XX століття, перекладач, прозаїк, правозахисник. Один із найактивніших представників українського дисидентського руху. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1991), Герой України (2005, посмертно). У вересні 1965, під час прем'єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», у кінотеатрі «Україна» в Києві, взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В'ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції його відраховано з аспірантури. На початку вересня 1972 київський обласний суд за звинуваченням в «антирадянській агітації й пропаганді» засудив Василя Стуса до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання.

В'ячеслав Чорновіл- український політик, публіцист, літературний критик, діяч руху опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу, політичний в'язень СРСР. Провідник українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х — 90-х років; Герой України (2000, посмертно). Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 р. Твори :«Правосуддя чи рецидиви терору?» (травень 1966 року).«Лихо з розуму» (Портрети двадцяти «злочинців») (1967р)1970 року В. Чорновіл у Львові починає випуск підпільного журналу «Український вісник», в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Він — його організатор, редактор і видавець.22 травня 1979 року Чорновіл став членом Української Гельсінської Групи. Фото Чорновола, заарештованого КДБ під час операції «Блок». 12 січня 1972

Марченко Валерій - український дисидент-правозахисник, літературознавець і перекладач. Співробітник газети «Літературна Україна». За сумісництвом викладав українську мову та літературу в середній школі у Києві. В період 1968–1973 були написані, але не опубліковані літературознавчі розвідки про Миколу Зерова. 25 червня 1973 заарештований співробітниками КДБ. За вироком Київського обласного суду …«Антирадянська пропаганда та агітація», засуджений до 6 років позбавлення волі в колонії суворого режиму і 2-х років заслання. Незважаючи на тяжку хворобу нирок, яка привела до інвалідності, Марченко відмовився писати заяву-каяття. 21 жовтня 1983 вже важко хворого Валерія Марченка заарештовують вдруге. Петро Григоренко радянський генерал-майор, українець, правозахисник. Виступав на захист кримських татар та інших депортованих народів. У 1964 році за легальну правозахисну діяльність розжалуваний у рядові і позбавлений усіх державних відзнак. Перебував у радянських тюрмах, таборах і «психушках». З 1977 року проживав у США. Помер у Нью-Йорку.

Микола Руденко- український, філософ, громадський діяч, засновник Української Гельсінської Групи. Герой України. Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод 9 листопада 1976р. Підставою для утворення УГГ були постанови про права людини Заключного акту Наради у справах безпеки й співпраці в Європі у Гельсінкі 1975. Згідно з основоположною декларацією УГГ її метою є сприяти виконанню в Україні постанов Заключного акту:збирати докази порушення тих постанов та скарги постраждалих;доводити факти порушення прав людини та націй в Україні до відома ширших кіл української та міжнародної громадськості, до урядів держав, які підписали Заключний акт. УГГ ставить також своїм завданням знайомити громадян України з Декларацією прав людини ООН, домагатися від влади здійснення права на вільний обмін інформацією та ідеями, акредитування в Україні представників закордонної преси, утворення незалежних пресових агентств

Опозиційний рух. Дисидентство (незгодні) — виступ проти існуючого державного ладу чи загальноприйнятих норм певної країни, протистояння офіційній ідеології та політиці; відступництво від учення панівної церкви. Причини активізації дисидентського руху в другій половині 60-х – на початку 70-х рр.:інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 р., яка викликала хвилю протестів;нарада з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р., на якій керівники Радянського Союзу підписали Гельсінський акт, що передбачав гарантію громадських прав і свобод на територіях країн-учасниць наради;ігнорування конституційних прав людини в СРСР;репресії проти інакомислячих; видання у Львові В. Чорноволом самвидавничого журналу «Український вісник»Самвидав – у СРСР неофіційне копіювання і розповсюдження творів, не схвалених радянським режимом. Тамвидав- видання книги вітчизняного автора за кордоном, переважно в радянськ часи.

Форми діяльності дисидентів: — створення підпільних і легальних груп та організацій; — розповсюдження нелегальних видань («самвидав»); — порушення національної проблеми на різних наукових конференціях; — організація Шевченківських свят, вечорів пам’яті Лесі України, Івана Франка тощо; — створення гуртків вивчення вітчизняної історії, клубів творчої молоді; — організація мітингів протесту, демонстрацій, пікетувань; — надсилання письмових заяв («відкритих листів») до вищих органів влади в СРСР та УРСР, до міжнародних організацій. Форми репресій проти дисидентів: — залякування (спеціальні «бесіди» в органах КДБ, організація різноманітних «кампаній» у пресі); — застосування адміністративних санкцій (догани, звільнення з роботи); — арешти та ув’язнення; — ізоляція у психічних лікарнях.

Основні напрямки дисидентського руху в Україні1. Правозахисне (демократичне) дисидентство, репрезентоване в Росії А. Сахаровим, О. Солженициним…, а в УРСР — Українською Гельсінською Групою (УГГ), тобто групою сприяння виконанню Гельсінських угод щодо прав людини, які були підписані СРСР 1975 р. УГГ була утворена в листопаді 1976 р. в Києві. Її очолив письменник М. Руденко. До складу входили О. Бердник, генерал. П. Григоренко, Л. Лук’яненко, І. Кандиба, М. Маринович та інші, всього 37 осіб. Підтримувала зв’язок з московськими правозахисниками А. Сахаровим, Ю. Орловим та ін.

2. Релігійне дисидентство, що мало на меті боротьбу за фактичне, а не декларативне визнання свободи совісті. В Україні воно вело боротьбу за відновлення українських греко-католицької та автокефальної православної церков, за свободу діяльності протестантських сект. Найяскравішими представниками цієї течії були Г. Вінс, І. Гель, В. Романюк, Й. Тереля.3. Національно орієнтоване дисидентство, яке рішуче засуджувало шовінізм, імперську політику центру, форсовану русифікацію, виступало на захист прав і свобод усіх народів та їхню співпрацю в боротьбі за умови життя, гідні цивілізованого світу. До цього напряму належать І. Дзюба, С. Караванський, В. Мороз, В. Чорновіл та ін.Ідеологічний спектр дисидентського руху в Україні був надзвичайно широким: від марксистської платформи (П. Григоренко) до націонал-комуністичної (І. Дзюба), а від неї — аж до платформи, близької інтегральному націоналізму Д. Донцова та ідеології ОУН (В. Мороз).

Репресії У вересні 1965 р. Україною прокотилася перша хвиля арештів проти дисидентів. Серед них І. Світличний, М. Горинь, М. Озерний, Я. Гаврич, Б. Горинь, М. Осадчий, О. Мартиненко та ін. Численні арешти викликали протести. 4 вересня 1965 р. було влаштовано маніфестацію проти репресій у Київському кінотеатрі «Україна». У цій акції брали участь І. Дзюба, В. Стус, В. Чорновіл та ін. У грудні 1965 p. І. Дзюба надіслав лист на ім’я першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста та Голови Ради Міністрів УРСР В. Щербицького з протестом проти арештів, до якого додав роботу «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Проте це не зупинило репресій. У 1966 р. над 20 заарештованими відбулися політичні процеси. Такі дії офіційних властей зумовили публікацію за кордоном 1967 р. документальної збірки В. Чорновола «Лихо з розуму». В. Чорновола було засуджено на три роки.

У 1970 р. починається нова хвиля репресій (червень 1970 р. — другий арешт В. Мороза та 30 його однодумців), яка набирає особливої сили на початку 1972 р. У цей час заарештовані Є. Сверстюк, І. Світличний, В. Чорновіл, І. Дзюба, В. Стус (помер у в’язниці 1985 р.), І. Калинець та ін. Свою роль у цих драматичних подіях відіграло засідання Політбюро ЦК КПРС, що відбулося 30 грудня 1971 p., на якому було вирішено провести всесоюзну кампанію щодо ліквідації дисидентського руху і самвидаву. Ця акція дістала оперативне число «24».