Українське дворянство

Про матеріал
Українське дворянство прагнуло визнання за собою таких прав і привілеїв, якими користувалася польська шляхта, але які були нехарактерними для російського дворянства. Захист колишньою козацькою старшиною своїх класових інтересів ставав водночас підґрунтям суспільно-політичної боротьби за відстоювання автономних прав українських земель.
Перегляд файлу

Українське дворянство прагнуло визнання за собою таких прав і привілеїв, якими користувалася польська шляхта, але які були нехарактерними для російського дворянства. Захист колишньою козацькою старшиною своїх класових інтересів ставав водночас підґрунтям суспільно-політичної боротьби за відстоювання автономних прав українських земель.

містовими складовими першого, фольклорно-етнографічного етапу українського національного відродження в Наддніпрянщині стали матеріали з історії, мовознавства й фольклору, що стали підтвердженням національної самобутності українців. Зокрема, відтворенню минулого українського народу сприяла поява вже згадуваних праць Олександра Рігельмана «Літописна оповідь про Малоросію, її народ і козаків узагалі», Якова Марковича «Записки про Малоросію, її мешканців і твори», Дмитра Бантиш-Каменського «Історія Малої Росії», Миколи Маркевича «Історія Малоросії». Першим наважився написати й видати в 1798 р. літературний твір народною мовою українців Іван Котляревський, переклавши нею поему «Енеїда». Мовознавець Олексій Павловський у своїй «Граматиці малоросійського наріччя» першим розробив граматичну будову української мови, принципи її розмовного та літературного використання.

Першим аматором-дослідником українського фольклору став грузинський князь Микола Цертелєв, що видав у 1819 р. в Петербурзі зібрані ним українські історичні думи. Три збірки народних пісень українців створив й опублікував перший ректор Київського університету Михайло Максимович.

Досягнення дослідників-аматорів, зроблені протягом першого етапу українського відродження, стали основою для його подальшого розвитку й переходу до культурницько-літературної стадії.

Із кінця 20-х рр. до 1861 р. видання власних періодичних журналів у Наддніпрянщині було заборонено. Тому у 20—30-ті рр. XIX ст. альманахи й збірки друкувалися на Харківщині. У них розміщував свої твори й переклади українською мовою Петро Гулак-Артемовський. Українське народне життя описував у своїх повістях Григорій Квітка-Основ’яненко. Поетів Левка Боровиковського та Амвросія Метлинського називали «останніми бандуристами» за їх романтичні балади про славне минуле, написані українською мовою.

У 30-х рр. XIX ст. українські літературні гуртки з’явилися в Петербурзі. Під впливом «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки» Миколи Гоголя, який там жив і працював, багато прихильників серед місцевої еліти здобули українські народні пісні. У 1831 —1845 рр. тут перебував також Тарас Шевченко. У 1840 р. в Петербурзі вийшло перше видання його «Кобзаря».

Велике значення мало видання в імперській столиці в 1841 р. письменником Євгеном Гребінкою альманаху «Ластівка», у якому вперше всі твори було написано українською мовою.

Відкриття в Києві університету Св. Володимира сприяло тому, що на початку 40-х рр. XIX ст. сюди перемістився центр українського національно-культурного життя. Навколо університету згуртувалися молоді українські патріоти, серед яких були В. Білозерський, М. Костомаров, П. Куліш, М. Гулак та інші. У 1845 р. посаду викладача університету дістав Т. Шевченко. На відміну від попередників, серед яких переважали дворяни, представники нової хвилі українського національного руху належали до різних соціальних верств.

 

docx
Додано
12 лютого
Переглядів
62
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку