Українські землі в 20 - 90 -х рр. 18ст.

Українські землі в 20- 90 –х рр 18 ст. Тема уроку: Посилення колоніальної політики російської імперії. Павло Полуботок, Данило Апостол. Нова Січ.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ГЕТЬМАНЩИНИ у XVIII ст. На початку XVIII ст. Московське царство продовжувало міцнішати. Реформи Петра І мали на меті передусім підпорядкувати всі сфери життя держави царській владі й подолати відмінності в устрої Росії і новоприєднаних земель. Серед козацької верхівки не було єдиного бачення майбутнього Гетьманщини, існувала соціальна напруженість між козацькою старшиною і низами. Підкорюючи українські землі, російські правителі діяли методом тиску й підкупу. Протягом 1715-1721 рр. за наказом Петра І на будівництво ладозьких каналів під Санкт-Петербургом було споряджено 20 тис. козаків. Тяжка праця і складні природні умови призводили до великої кількості смертей козаків на роботах. Численні обмеження на торгівлю пришвидшували занепад міст. Тоді як в Європі суспільне життя поступово переміщувалося до міст, міське життя Гетьманщини занепадало. У Києві, що був найбільшим містом, налічувалося близько 2,5-6 тис. дворів. Розміри полкових міст не перевищували 400-600 дворів. Російські чиновники дедалі більше обмежували права міст на самоврядування.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ГЕТЬМАНЩИНИ у XVIII ст. Переважну частину населення Гетьманщини становили селяни. Протягом XVIII ст. селяни поступово втрачали особисту свободу та право вільно переміщуватися з одного місця на інше. Більшість земель належала козацькій старшині. На середину XVIII ст. вільними були трохи більше як 10 % сіл. Сотні, а іноді тисячі селян виконували повинності на користь окремих старшинських родин. Посилювалося також розшарування в середовищі козацтва й селян. Відбувалося і збідніння деякої частини козаків. Загострення відносин між різними станами суспільства грало на руку російським правителям. Вони, залежно від обставин, вдавали себе захисниками тієї чи іншої групи суспільства, посилюючи розбрат поміж українців.

Висновок:1. Поглинання Гетьманщини Російською імперією було довгим і затяжним.2. Росіяни послідовно намагалися обмежити українське самоврядування. Для цього вони застосовували всі звичні способи імперських політиків. Найулюбленішим із них був принцип « поділяй і володарюй», яким заохочувалися чвари між гетьманами і старшиною.3. Російська централізаторська політика на Україні передбачала три основні мети:1. цілком підкорити собі українську верхівку і простий люд.2.підпорядкувати українське врядування, економіку, культуру.3.максимально користатися людськими й господарськими ресурсами України. Наступ царського уряду на політичну самостійність Гетьманщини був хвилеподібним. Політика тиску змінювалася послабленнями залежно від того, наскільки царі потребували підтримки українського козацтва для досягнення своїх імперських цілей.

Правляння Івана Скоропадського(1708- 1722)Підтримував ідею автономії України, проте Петро І погодився на його обрання, бо той був людиною старою й ненаполегливою. Він фактично не чинив опору реформам Петра І, але й зробити міг не багато. Обраний гетьманом на старшинській раді у Глухові в листопаді 1708 р. Іван Скоропадський (1708-1722 рр.) у своїй політиці змушений був оглядатися на надісланого Петром І резидента Андрія Ізмайлова.І. Скоропадський міг призначати полковників лише після узгодження з А. Ізмайловим. Порушивши давній порядок, Петро І відмовився підписати подані гетьманом договірні Решетилівські статті, які мали підтвердити права й вольності Гетьманщини. Столицею козацької держави було призначено Глухів, що розташовувався майже на кордоні з Московією. Значним ударом по авторитету гетьманської влади й державних правах Гетьманщини стало створення царським указом 1722 р. першої Малоросійської колегії. Її очолив бригадир Степан Вельямінов, а до складу увійшли шість офіцерів-росіян, які командували російськими полками на теренах Лівобережної України.

Малоросійська колегія( 1722)- це урядовий орган Москви, що складався з 6 російських урядовців, які постійно перебували в Україні,- дістало право ділити з гетьманом владу. Це було занадто навіть для терплячого Скоропадського. Він поїхав до Санкт – Петербурга просити царя переглянути цю справу. Петро І відмовив йому, і невдовзі, повернувшись до Глухова, старий гетьман помер.

Решетилівські статті – назва, яка закріпилася в історії за «Просительными статьями», направленими гетьманом І. Скоропадським із козацького табору під Решетилівкою Петру І, і виданим на них «Решительным указом» царя.«Просительные статьи»• Прохання підтвердити «права і вольності» Гетьманщини.• Залишати козаків у походах під командою свого старшого (наказного гетьмана), а не російських офіцерів, що часто зловживали своєю владою.• Повернути до Гетьманщини гармати, забрані в Батурині та інших полкових містах.• Заборонити царським воєводам втручатися у внутрішні справи Гетьманщини.• Не обтяжувати населення Гетьманщини постоями російських військ. Заборонити називати козаків «зрадниками».«Решительный указ»• Загальне підтвердження прав і вольностей Війська Запорозького (Гетьманщини) й обіцянка пізніше дати детальні «Статті» (що виконано не було).• Відмова у звільненні козаків під час походів від підпорядкування царським офіцерам, але зловживати їм своєю владою над козаками цар категорично забороняє.• Із гетьманської артилерії буде повернуто лише частину, а інші – ні, оскільки вони вважаються військовим трофеєм.• Царські воєводи, як і раніше, перебуватимуть у великих українських містах, але їм буде вказано не порушувати права і вольності«малороссийского народа».• Із більшості міст російські війська будуть виведені.

Питання про образи, що їх можуть заподіяти російські війська місцевим жителям, мають розглядатися новопризначеним царським резидентом при гетьмані й київським воєводою.• Обіцянка, що питання про постої російських військ у козацьких дворах буде вирішено пізніше, і висловлено Докір гетьману, що він занадто піклується за порушення козацьких вольностей.• 3 огляду на розорення країни цар звільнював Військо Запорозьке від участі у військових походах у поточному році.• Вимога до гетьмана складати цареві звіт про розклад серед населення податків і всі доходи до військового скарбу.• Стосовно прохання гетьмана не називати українців зрадниками, то цар обіцяв видати окремий указ із цього приводу.

Правління Павло Полуботок ( 1722 – 1724)Після смерті Скоропадського старина звертається до царя з проханням дозволити їй обрати нового гетьмана. А тим часом наказним гетьманом вони обирають чернігівського полковника Павла Полуботка – людину шановану й тверду.

ГЕТЬМАН ПАВЛО ПОЛУБОТОК – НАЙЗАГАДКОВІШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ДІЯЧІсторична довідка. Павло Полуботок – один із найзагадковіших постатей козацьких часів. Розмови про його скарб досі хвилюють не лише пересічних українців, а й відомих дослідників. Гетьман народився близько 1660 року на родинному хуторі Полуботівка в заможній козацькій родині. Отримав якісну домашню освіту, а згодом вищу – у Києво-Могилянській академії. Мав великий авторитет у своїх колах, виділявся гострим розумом, гоноровим і незалежним характером, знав чимало іноземних мов. Одруження на небозі тодішнього гетьмана Єфимії Самойловичевій сприяло його стрімкій кар’єрі. Після приходу до влади Мазепи потрапляє до числа противників його правління, однак уже в 1703 році отримує від нього землеволодіння, а через декілька років стає Чернігівським полковником.

Згодом на одній з рад сподівався отримати гетьманську булаву. Більшість присутніх там козаків хотіли бачити гетьманом лише Павла Полуботка. Проте, попри всі бажання, вирішальне слово залишалося за Петром І. Цар не довіряв Полуботку, і тому затвердив гетьманом Івана Скоропадського. Натомість Полуботок отримав декілька сіл, а пізніше став одним із найзаможніших магнатів Гетьманщини та Слобідської Україні. Його володіння славились “розкішними хоромами” і нагадували гетьманські маєтки. Після смерті Івана Скоропадського наказним гетьманом українська старшина обрала чернігівського полковника Павла Полуботка. Але російський цар Петро І не визнає даного рішення. Не зважаючи на такі обставини, гетьман прагне перебрати на себе низку важливих справ. Така політика розгнівала царя, і невдовзі він ув’язнює його в Петропавловській фортеці. Страшні катування та допити не змусили гетьмана покаятись цареві, лише наостанок він сказав, що той помре у тяжких муках і постане перед судом Божим за катування України відразу ж після смерті гетьмана. Та невдовзі слова Павла стали реаліями: Петро І помер через кілька місяців у страшних муках. Історики кажуть, що цар уже на смертному одрі згадував із жалем та острахом про Полуботкове прокляття. Був двічі одружений, мав 5- х дітей.

Політика П. Полуботка.незважаючи на обмежені можливості і короткий термін правління, Павло Полуботок встиг зробити для Гетьманщини дуже багато чого, провівши в стислі терміни низку перетворень:1. Ввів категоричну заборону для світських і духовних феодалів на залучення козаків до будь-яких робіт. Як зазначалося в універсалі, "абы пани полковники, панове старшина полковая, сотники, державци духовніе й свіцкіе, атамани й прочіє урядники й отнюдь нихто не дерзали козаков до приватних своих работизн принуждати й употребляти, но міют они, козаки, при своих свободах зостаючи, толко войсковіе, чину их козацкому пристойные... отбувати й исполняти услуги". Можливо, тут зіграв свою роль негативний досвід самого Полуботка, який у 1721 році очолював десятитисячний загін українських козаків, залучений російськими військами до будівництва Ладозького каналу.2. Визначив порядок судових апеляцій та регламентував процес судочинства.

3. Всіляко перешкоджав контролю чиновників Малоросійської колегії над фінансовим становищем Гетьманщини. Правда, з іншого боку, надалі це було представлено слідством як сприяння корупції серед представників старшини.4. Заперечував і пробував скасувати через Сенат деякі розпорядження Малоросійської колегії, яка всіляко гетьману протидіяла. Президент колегії бригадир Степан Вельямінов відкрито заявив якось Полуботку: "Зігну я вас, що й інші тріснуть. Вже ваші давнини перемінити велено, а поступати з вами по-новому". Конфлікт між ними був неминучий, і пішли до Санкт-Петербургу взаємні доноси із самими різними звинуваченнями. Гетьмана і козацьку старшину звинувачували у всіх гріхах: від хабарництва до зради, ті, у свою чергу, теж у боргу не залишалися і шукали в столиці впливових союзників. Сам князь Олександр Меншиков небезкорисливо допомагав українцям, він намагався переконати сенаторів скасувати деякі постанови Малоросійської колегії. Однак Вельямінов тоді став прямо скаржитися цареві Петру, який для розгляду цієї складної справи послав в Україну свого представника Олександра Румянцева, а в Санкт-Петербург велів негайно з'явитися наказному гетьману Павлу Полуботку разом з генеральним суддею Іваном Чарнишем та генеральним писарем Семеном Савичем. З вересня гетьмана, суддю і писаря почали допитувати чиновники Таємної канцелярії, а 10 листопада 1723 року всі члени високопоставленої української делегації були заарештовані і поміщені в Петропавлівську фортецю. У середині 1724 р. справу 64-річного гетьмана було відправлено на розгляд до Верховного суду, його звинувачували у розтратах, корупції та незаконному привласненні майна (звинувачень у державній зраді не було). Вже немолодий Павло Полуботок 29 грудня 1724 р. помер у казематах Петропавловській фортеці. А через кілька місяців померає і сам Петро І ( 1725) а його товариші через рік були відпущені на свободу наступницею імператора Петра Катериною I. Мученицька смерть гетьмана стала однією з причин героїзації його образу. Невідомий автор "Історії русів" зобразив сцену зустрічі в темниці російського царя і українського гетьмана і навіть привів викривальну промову Павла Полуботка, нібито сказану в обличчя всесильному Петру I: "Вступаючись за отчизну, я не боюсь ни кандалов, ни тюрьмы, и для меня лучше найгоршою смертью умерти, як дивитися на повшехну гибель моих земляков".

Данило Апостол ( 1727 -1734)Данило Апостол – український політичний, військовий та державний діяч. Був Гетьманом Військо Запорізького, головою Гетьманщини на Лівобережній Україні з 1727 по 1734 роки, гетьманом Глухівського періоду, представником козацького роду Апостолів волоського походження. Народився 4 грудня 1654 року в с. Великі Сороченьці (Полтавщина)  в сім’ї миргородського полковника Павла Апостола. Посади: 1 жовтня 1727 року обрали його гетьманом; двічі був Миргородським полковником (1682-1686, 1693-1727 роки). Сім‘я: 3 сина та 6 доньок: Павло, Петро, Василь, Марта, Ганна (старша), Параска, Тетяна, Марія, Ганна (молодша). Останні роки: помер 1734 року у Великих Сорочинцях, похований в Спасо-Преображенській церкві. Данило Апостол був прихильником політики гетьмана Івана Мазепи та одним з активних учасників розроблення положень українсько-шведського союзу. 25 жовтня 1708 р. разом з українськими полками він приєднався до шведської армії. Проте в листопаді, проаналізувавши причини перших воєнних невдач шведських військ в Україні, перейшов на бік Петра І. Під час розшуків спільників і однодумців П. Полуботка, у 1724 р. Д. Апостол був заарештований. У 1727 р., після ліквідації Малоросійської колегії, були призначені вибори гетьмана, на яких гетьманом було обрано Д. Апостола. Данило Апостол активно впроваджував судову реформу. Він видав спеціальну інструкцію про реорганізацію полкових, сотенних і сільських судів, охороняв права селян, захищав від наступу козацької старшини права міст. За його гетьманства було укладено зводи українського права. Данило Апостол опікувався українським купецтвом, захищаючи його інтереси перед російською владою.

Правління гетьманського уряду ( 1734 – 1750)Із зміною царів у Санкт – Петербурзі змінювалася й їхня політика в Україні. Зразу ж після смерті апостола нова імператриця Анна Іоаннівна знову заборонила вибори гетьмана й заснувала ще одну колегію під назвою « Правління гетьманського уряду»- уряд, якому після смерті гетьмана Данила Апостола російська імператриця Анна Іоанівна доручила правління Гетьманщиною. Фактично це була видозмінена Малоросійська колегія. Новий орган був найвищою апеляційною інстанцією Гетьманщини та безпосередньо підпорядковувався Сенату через спеціально утворену указом від 1 (12) лютого 1734 року Канцелярію малоросійських справ. З 1749 року Правління перейшло у відання Колегії іноземних справ.

Діяльність правління спричинила невдоволення козацької старшини. На її вимогу уряд Московської Імперії у 1743 р. скасував ряд «нововведень» правління. Правління гетьманського уряду припинило існування у зв'язку з обранням у 1750 гетьманом України Кирила Розумовського.

Господарство Нової СічіУся територія Війська була поділена на паланки: в центрі кожної паланки було невелике укріплення. Спочатку було 5 паланок. Населення паланок у значній мірі складалося з козаків, які мали свої "зимовники"; багато з них вели значне господарство, мали худобу, коней, млини, пасіки тощо. Серед них були одружені, що не дозволялося в Січі. Всі ці козаки, а також ті, що відбували різного роду служби: на кордонах, переправах, митницях тощо - фактично були позбавлені можливості брати участь у виборах, і на практиці демократична засада - право всіх козаків обирати старшину - обмежувалася тими козаками, що перебували в Січі, в куренях. Кошова старшина розпоряджалася військовими фінансами. До скарбу надходили податки від запорозького населення, збори з торгівлі, шинків, крамниць, перевозів, прибутки з військових "зимівників". Прибутки від митниць розподіляли так: дві третини брала кошова старшина, а одну - паланкова. У цій "відомості" вражає лев'яча доля грошей, що її брала старшина. Очевидно, платні не вистачало на всіх і тоді позбавляли пайки тих, хто одержував мало. За таким же принципом розподіляли хлібне "жалування", що його давав російський уряд.

Господарство Нової СічіГоловною формою землеволодіння на Запоріжжі був "зимівник" - так називали хутори. Зимівник засновували козаки на військовій землі, з дозволу коша, але згодом ця земля ставала власністю тих козаків. Зимівники були різного типу. Первісною формою була маленька хатка - халупа, часто - землянка, в якій. перебував козак узимку. Там була й повітка на худобу. Згодом зимівники розширю їсться: в них плекають великі стада худоби, табуни коней, отар овець. На допомогу власникові хутора з'являються наймити, здебільшого - по одному, але бували хутори з кількома наймитами і "господарем-управителем. Так було в зимівниках Калнишевського ті інших. Наприкінці існування Січі зимівників було декілька тисяч, ї Самарській паланці було їх, наприклад, 725. На 597 зимівників було 1043 робітники. Звичайно, кожний козак діставав право на заснування лише одного зимівника, але Калнишевський мав 7. Великі скотарські господарства мала не тільки старшина, але й рядові козаки. Коні, воли, вівці були предметом експорту на ринки Гетьманщини, Слобожанщини, Правобережної України, Шльонську, Данцигу. Прусська кіннота ремонтувалася запорізькими кіньми. В 1734 році козаки починають вони займатися хліборобством. У їхніх господарствах були плуги різних систем, борони, коси. На токах стояли скирти хліба. Сіяли хліб не тільки для власного вжитку, але й на продаж, головним чином до Криму. У зимівниках Каплуна, Шморгуна, Ковпака, Глоби, Калнишевського збирали 3.000-5.000 пудів хліба. Велике значення для економіки Запоріжжя мало рибальство. Кіш розподіляв по льосах місця рибної ловлі - на Дніпрі, Возі, Кальміусові, на Озівському морі. Власники рибальського знаряддя мали у своїх ватагах найманих робітників, серед них козаків і сторонніх людей; на кожному промислі було 12-15 наймитів.