Урізноманітнення навчального процесу, активізації пізнавальної діяльності учнів, розширення сфери їх інтересів.

Вступ

Важливою проблемою для педагогічної теорії та практики залишається питання урізноманітнення навчального процесу, активізації пізнавальної діяльності учнів, розширення сфери їх інтересів. Сучасним учням доступні найрізноманітніші джерела інформації, але часто саме наявність готової інформації сприяє розвитку пасивності. Зникає прагнення до пошуку, пізнання, творчості, тобто діяльності. Навчальний матеріал може здаватися учням "сухим" і нецікавим, тому завдання вчителя – зацікавити їх. Це можна зробити за допомогою інформаційних технологій (наприклад, презентації засобами SMART-BOARD), науково-популярних фільмів, Інтернету, а також за допомогою дидактичних ігор. За Ф. Діствергом, будь-який метод поганий, якщо привчає учня до пасивності, і гарний, якщо пробуджує в ньому самодіяльність.

Актуальність проблеми. З урахуванням соціокультурних вимог сьогодення освіта повинна мати гуманістичне, особистісно-орієнтоване спрямування, унаслідок чого знання, уміння й навички перетворюються із мети навчання в засоби розвитку пізнавальних і особистісних якостей учнів. Школяр не може засвоїти навчальний матеріал, який не відповідає потребі в його вивченні й не вимагає розумового напруження в навчанні, не вимагає емоційних переживань. Тому все більшого значення набуває орієнтація навчання на різнобічний розвиток учнів.

Значним вкладом в педагогічну і психологічну науку є дослідження В. В. Давидова, П. Я. Гальперіна, Л. В. Занкова, Д. Б. Ельконіна, що виявили можливості значного підвищення активності школярів у навчально-пізнавальній діяльності.

Психологічні аспекти даної проблеми висвітлені в працях Б. Г. Ананьєва, Д. Н. Богоявленського, Л. С. Виготського, П. Я. Гальперіна та інших.

У психолого-педагогічній літературі переконливо показано, що правильно організована самостійна робота учнів на уроці сприяє значному підвищенню ефективності навчання, активізації навчально-пізнавальної діяльності (П. Я. Голант, М. А. Данилов, Н. Г. Дайрі, Б. П. Єсипов, та інші).

Концепція навчання англійської мови передбачає опору на фундаментальність сучасних дидактичної, психологічної та методичної наук, враховує те, що різні точки зору функціонують на основі взаємодоповнюваності та набувають максимальної ефективності за певних умов організації навчального процесу. Важливим успіхом вивчення англійської мови є розуміння того, що мова найкраще засвоюється тоді, коли учням пропонується індивідуальна методична увага й участь, які ґрунтуються на аналізі особистісних навчальних потреб і відповідальності, забезпечення навчального процесу видами та типами діяльності, що сприяють використанню мови.

Основною метою навчання англійської мови є формування в учнів комунікативної компетенції, що означає оволодіння мовою як засобом міжкультурного спілкування, розвиток умінь використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу, а також використання інтерактивних методів, як приклад сучасного методу навчання.

Інтерактивність від латинської inter - між, і actio - дія - це одна з характеристик діалогових форм процесу пізнання. В наш час інтерактивність набуває все більш вагомого значення. Інтерактивне навчання змінює звичні форми навчання на діалогові, основані на взаємодії та взаєморозумінні. Використання прийомів інтерактивного навчання в практиці та досвіді роботи з різними по рівню розвитку учнями переконують в тому, що ці форми при їх систематичному застосуванні дійсно дозволяють кожному учню відчувати себе в "контексті" спільної роботи, формують комунікативну готовність до спілкування в малій групі на уроках з англійської мови (на всіх предметах гуманітарного циклу), сприяють розвитку особистісної рефлексії, діють на становлення активної позиції у навчальній діяльності.

Проблеми та навчальні задачі в інтерактивних формах роботи найчастіше учні вирішують не самостійно, а в процесі спільного обговорення в малих групах. Тому можна сказати не тільки про індивідуальний вплив інтерактивних форм навчання на учня, але й про їх вплив на всю групу. Таким чином у групі учнів виникає розвиток навичок спілкування та взаємодії, формування цілісно-орієнтовної єдності, гнучкої системи соціальних ролей в залежності від ситуації, прийняття норм та правил суспільної діяльності.

Таким чином нові методи навчання, що з’явилися як соціально-зумовлений наслідок науково-технічного вибуху, не могли не увібрати і не відобразити в собі сучасного рівня знань. Міжнародні обставини сучасного періоду зумовили нові потреби до характеру володіння іншомовного мовлення і тим самим детермінували деякі принципи та параметри нових методів навчання іноземної мови, а саме застосування інтерактивних методів навчання.

Метою даної роботи є висвітлення доцільності використання сучасних методів активізації пізнавальної діяльності учнів старшої школи на уроках англійської мови. Показати їх ефективність у навчальному процесі.

Розділ І. Особливості навчання англійської мови в старшій школі на сучасному етапі

1.1 Навчання англійської мови у старшій школі

Як зазначається в методичній літературі, старша школа (третій етап навчання іноземної мови) є завершальною у процесі оволодіння учнями іншомовним мовленням. Рівень навичок та вмінь усного і писемного мовлення, досягнути в основній школі, має бути підвищено. Велика увага на третьому етапі навчання приділяється усному мовленню, яке набуває якісно нового розвитку стосовно змістовності, більшої природності, вмотивованості та інформативності. Проте основна роль у процесі навчання іноземної мови на цьому етапі відводиться читанню.

Тексти для читання мають бути складнішими у порівнянні із середнім етапом. При навчанні читанню формуються вміння читати суспільно-політичні тексти з метою одержання повної та основної інформації, а також уміння переглянути і вибрати необхідну статтю. Навчаючись письма, учні повинні оволодіти вмінням складати план, тези до усного повідомлення, писати анотації та резюме прочитаного, складати реферат, а також робити письмові повідомлення в межах вимог до монологічного мовлення у 5 – 12 класах [6, 231 – 232].

У старшій школі завершується формування активного словника школяра та продовжується робота і формування рецептивного словника. Програма передбачає рецептивне засвоєння певної кількості лексичних одиниць. Граматичний матеріал, призначений для вивчення в 10-12 класах, засвоюється тільки до рівня розпізнавання та розуміння при читанні; в 12 класі має місце систематизації граматичного матеріалу, що вивчався у 5 – 12 класах.

Специфіка цього етапу навчання ІМ визначається також віковими характеристиками учнів, урахування яких має велике значення для досягнення цілей, передбачених програмою для 10 – 12 класів.

Старшокласник поєднує в собі риси підлітка та ознаки юнацького віку. В ньому діалектично поєднуються ще не втрачена дитячість з проявами дорослості. У старшокласника вже складаються певні принципи поведінки, формується образ власного "Я", свої ціннісні орієнтації. Чітко виявляється диференціація інтересів. Ставлення до дисциплін стає більш вибірковим. Оскільки в учнів з особливою силою проявляється прагнення до самоствердження, самовираження, до можливості відстоювати свої погляди та переконання, то саме комунікативна спрямованість навчання ІМ і створення сприятливого психологічного клімату для спілкування є тими факторами, які на цьому етапі мають особливу значущість. У зв’язку з цим дуже важливо відбирати для уроків такий матеріал, що носить проблемний характер, стимулює обмін думками, спонукає до роздумів.

Різноманітність інтересів, формування профорієнтації роблять необхідним подальше посилення індивідуалізації навчання ІМ. Підвищення ж почуття відповідальності, свідомого ставлення до навчання відкриває великі можливості для організації самостійної роботи, для стимулювання потреби у самоосвіті. Самостійна робота над мовою повинна готувати учнів до самостійного "доучування" та удосконалення оволодіння ІМ, а саме: розвивати у них вміння працювати з довідковою літературою, іноземним текстом, технічними засобами тощо. Отже у старшій школі стає ще більш актуальним поєднання індивідуальної, парної та групової роботи, де вчитель виступає у ролі партнера, організатора, режисера, сценариста і т. п.

Для старшокласників є характерним більш високий рівень комунікативного розвитку: вони досконаліше володіють морфологічними та синтаксичними аспектами мовлення, зв’язністю, логічністю та послідовністю висловлювання. У мовленні старшокласників проявляються вміння аналізувати, робити висновки, прогнозувати. Усі ці особливості необхідно враховувати в процесі навчання ІМ.

З огляду на викладене можна констатувати такі особливості організації навчального процесу з ІМ у старшій школі: послідовніше здійснення комунікативно-пізнавального навчання, пов’язаного з підвищенням змістовності мовлення учнів; використання прийомів, що спонукають до вираження особистого ставлення до проблем, які обговорюються; цілеспрямована реалізація принципу індивідуалізації навчання, орієнтована на використання ІМ в майбутній практичній діяльності школярів, широке застосування видів та форм самостійної роботи [6, 232].

1.2. Методи активізації пізнавальної діяльності учнів

Проект Ради Європи "Сучасні мови" передбачає підвищення ефективності навчання іноземних мов, зокрема, за рахунок передових методів і технологій, тобто методами активізації пізнавальної діяльності учнів. Великий інтерес викликають наступні методи:

• дискусійний (М. В. Кларін, Г. А. Китайгородська);
• метод рольових ігор (Г. А. Китайгородська, М. А. Аріян);
• метод проектів (Є. С. Полат, М. Ю. Бухаркіна);
• використання мультимедійних (комп‘ютерних) технологій [3, 49].

Ці методи не можна назвати новими. Однак, їх застосування до цього часу не було системним. Вони пов’язані між собою тим, що їх форми і зміст дозволяють формувати, поряд із комунікативною компетенцією, окремі комунікативні та інтелектуальні вміння, які в сукупності складають уміння критичного мислення. Розглянемо зазначені методи.

Джава Н. у своїй статті дає таке визначення поняттю дискусія: дискусія (лат. discussion - від discutio – розглядаю, досліджую) – широке обговорення якогось спірного питання для з’ясування різних точок зору [3, 49].

Дискусія дає можливість:

• активізувати пізнавальну діяльність учнів;
• сформувати певну культуру мови, вміння вислухати співрозмовника до кінця, не перебиваючи;
• ставлячи запитання, заперечуючи або, навпаки, погоджуючись;
• формувати свідоме ставлення до розгляду проблеми, активність в обговоренні проблеми, яка назріла, націленість на з’ясування причин її виникнення, а також на її вирішення. Мова, таким чином, є одночасно і метою і засобом навчання;
• формує культуру творчого оперативного мислення;
• створює умови для використання особистого досвіду й одержаних раніше знань для засвоєння нових.

Прийоми введення в дискусію можуть бути наступні:

• опис конкретного проблемного випадку з життя;
• використання останніх новин;
• рольова гра;
• демонстрація відеокліпу;
• драматизація (моделювання проблемної ситуації);
• звукозапис;
• питання типу (Що? Як? Чому? Що вам відомо про…?).

Етапи організації дискусії:

• виділення "макро" проблеми, поділ на "мікро" проблеми. Поділ учнів на групи. Пояснення стратегії проведення дискусії;
• пояснення правил ведення дискусії. Рекомендації щодо збору матеріалу;
• лексичні вправи (знайомство з новою лексикою);
• попереднє обговорення однієї із "мікро" проблем у всіх групах;
• колективне обговорення;
• звернення до текстового матеріалу, відео-аудіо записів, із метою одержання базової інформації з даної проблеми.

Організація проведення дискусії:

• етапи самостійної роботи групи по підбору та осмисленню матеріалу;
• повідомлення результатів обговорення в малих групах;
• загальна дискусія;
• підведення підсумків.

Тексти та аудіо-матеріали потрібно відбирати таким чином, щоб вони були проникнуті єдиною проблемою, адже вони становлять теоретичну основу для дискусій і повинні містити базову інформацію.

Н. Джава зазначає, що вміння вести дискусію у формі діалогу або полілогу – необхідна умова успішної спільної роботи учнів над проектом у малих групах. В процесі обговорення висуваються аргументи і контраргументи, вибудовується логічна послідовність доказів виступаючого. Учні вчаться розглядати проблему з різних сторін, формулюють свою точку зору, роблять висновки [3, 49].

Одним із важливих методів активізації пізнавальної діяльності учнів є метод проектів. В літературі знаходимо таке визначення зазначеного методу. Метод проектів – це така організація самостійної діяльності учнів у межах ними ж обраної теми, що проводиться у два етапи: етап підготовки та етап висвітлення кінцевого результату цієї діяльності [16, 79].

Метою проектної роботи є автономне вивчення окремим учнем того чи іншого матеріалу, який є часткою одного великого розділу.

Сутність проектної методики полягає в тому, що ціль занять і способи її досягнення повинні визначатися власне учнем на основі його інтересів, індивідуальних особливостей, потреб мотивів, здібностей. Внаслідок цього, особисто-орієнтоване навчання, що лежить в основі проектної методики, передбачає зміну традиційної схеми взаємодії учитель-учень, суб’єкт-об’єкт на схему партнерства суб’єкт-суб’єкт [12, 16].

Основна ціль навчання іноземної мови – мовленнєва діяльність, в якій мовленнєва система виступає тільки я к засіб її реалізації.

Найважливішими факторами, що сприяють формуванню внутрішнього мотиву мовленнєвої діяльності при проектному навчанні, є:

• зв’язок ідей проекту з реальним життям;
• наявність інтересу до виконання проекту з боку всіх його учасників;
• ведуча роль консультативно-координуючої функції вчителя.

Проект може бути я к довготривалим, короткотривалим, що займає один урок.

Дослідники наводять основні вимоги до методу проектів:

• наявність вагомої у дослідному, творчому плані проблеми, яка потребує інтегрованих знань, дослідницького пошуку для її вирішення;
• практична, теоретична вагомість можливих результатів;
• самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність учнів на уроках чи в позаурочний час;
• структурування змістовної частини проекту (із зазначенням поетапних результатів і розподілом ролей);
• використання дослідницьких методів: визначення проблеми, задач, висунення гіпотези їх вирішення, обговорення методів дослідження, оформлення кінцевих результатів, аналіз отриманих даних, підведення підсумків, коригування, висновки [16, 80].

Орієнтуючись на статтю Огієвича О. зазначаємо, що дидактична гра – це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку [10, 83].

Дидактична гра на уроках англійської мови є дуже ефективним засобом навчання. Доцільним є використання ігор чи елементів гри на кожному уроці. Це активізує діяльність учнів, вони захоплюються елементом змагання, їм подобається працювати у команді – так веселіше виконувати навіть складне завдання.

Гра вимагає активності. Учні прагнуть використати цікаві звороти, слова, щоб їхні виступи вийшли цікавими, це спонукає працювати із словником.

Основне завдання полягає в тому, щоб правильно організувати гру, підібрати її відповідно до завдань уроку, до теми та рівня можливостей і знань учнів. Адже гра має бути цікавою та емоційною, – лише за цих умов можливий максимальний результат.

Ігри можуть використовуватися на різних етапах уроку. За їх допомогою можна перевірити домашнє завдання, полегшити розуміння навчального матеріалу, закріпити його, перевірити знання учнів перед контролем.

Під поняттям "дидактичні ігри" представлено будь-яку гру або ігрову вправу, спрямовану на оволодіння учнями новими знаннями, уміннями, навичками.

Гра допомагає вчителю англійської мови організувати роботу на уроці, адже за 40-45 хвилин необхідно звертати увагу на граматику, мовлення, читання, писання, аудіювання. Гра допомагає перевірити знання і уміння учнів швидко і цікаво. Адже, учням цікавіше виконувати певне, наприклад завдання із граматики, коли воно подане у вигляді гри (змагання), ніж писати звичайну вправу [9, 106].

Доцільність використання дидактичних ігор і їх ефективність неодноразово підтверджувалась. Дослідниця Р. Осадчук стверджує, що найсприятливіші умови гармонійного розвитку мотиваційної, змістової та операційної сторін пізнавальної діяльності учнів створюються у процесі проведення дидактичних ігор, де самостійна діяльність учнів і навчальні завдання вчителя є основним засобом засвоєння знань. Проведення дидактичних ігор вимагає від учнів певного рівня розвитку їхньої пізнавальної діяльності [9, 110].

Система освіти, на думку багатьох дослідників, не може бути незалежною від суспільного й політичного устрою держави, вона за всіх часів відгукувалася на соціальне замовлення. Саме в силу цього політика держави останнім часом спрямована на те, щоб впровадити інформаційні технології в школи.

Комп'ютер бере на себе левову частину рутинної роботи вчителя, вивільняючи йому час для творчої діяльності, що на сучасному рівні розвитку техніки не може бути віддана комп'ютеру.

Як відомо, придатність технічних засобів навчання й контролю для використання на заняттях з іноземної мови визначається за наступними критеріями:

• по-перше, вони повинні сприяти підвищенню продуктивності праці й ефективності навчального процесу;
• по-друге, забезпечувати негайне й постійне підкріплення правильності навчальних дій кожного учня;
• по-третє, підвищувати свідомість і інтерес до вивчення мови;
• по-четверте, забезпечувати оперативний зворотний зв'язок і поопераційний контроль дій всіх учнів;
• по-п'яте, мати можливість швидкого введення відповідей без тривалого їхнього кодування й шифрування.

Як показує практика, із всіх існуючих засобів навчання комп'ютери щонайкраще "уписуються" у структуру навчального процесу, найбільш повно відповідають дидактичним вимогам і максимально наближають процес навчання англійській мові до реальних умов.

Застосування комп'ютерів на уроках англійської мови значно підвищує інтенсивність навчального процесу. При комп'ютерному навчанні засвоюється набагато більша кількість матеріалу, чим це робилося за той самий час в умовах традиційного навчання [8, 47].

Комп'ютер забезпечує й всебічний (поточний, рубіжний, підсумковий) контроль навчального процесу. Контроль, як відомо, є невід'ємною частиною навчального процесу й виконує функцію зворотного зв'язку між учнем і викладачем. При використанні комп'ютера для контролю якості знань учнів досягається й більша об'єктивність оцінки. Крім того, комп'ютерний контроль дозволяє значно заощадити навчальний час, тому що здійснюється одночасна перевірка знань всіх учнів. Це дає можливість викладачеві приділити більше уваги творчим аспектам роботи з учнями.

Необхідно відзначити, що комп'ютер знімає такий негативний психологічний фактор, як "відповідебоязнь".

Одним із компонентів підвищення мотивації, і я к наслідок активізації пізнавальної діяльності учнів є використання Інтернету. Інтернет природно вписується в життя учнів і є одним з найефективніших засобів, що допомагають значно урізноманітнити процес навчання.

Передовий педагогічний досвід засвідчує, що кожне заняття з використанням Інтернет-сайтів викликає емоційний підйом; навіть учні, що відстають від інших, з радістю спілкуються з комп’ютером, а, наприклад поганий результат тестування чи спілкування on-line, внаслідок прогалин у знаннях, спонукає звернутися по допомогу до вчителя або самостійно здобути ці знання. Також цікаво те, як засвідчує Н. Г. Овсяна, що у процесі сумісної комп’ютерно-навчально-ігрової діяльності виникає "кооперуючий ефект" - учні у навчальній грі проти комп’ютера несвідомо допомагають один одному, передають знання менш навченим. Тож утворюється такий безцінний зв’язок "учень-учень" [18, 6].

Використання Всесвітньої мережі має цілий ряд переваг:

• варіативність застосування на різних етапах навчання;
• можливість застосування на будь-якому етапі роботи на практичному занятті;
• навчальний матеріал краще сприймається і легше запам’ятовується;
• економне використання навчального часу;
• індивідуалізація навчання, визначення глибини і послідовності засвоєння, темпу роботи;
• скорочення видів роботи, що викликають утомлюваність учнів;
• використання різних аудіовізуальних засобів навчання (графіки, звуку) для збагачення і мотивації навчання, наочного та динамічного подання матеріалу;
• розгалуження послідовності навчання на основі аналізу помилок;
• створення комфортного середовища для сучасного навчання;
• активізація навчальної діяльності школяра;
• інтенсифікація навчання та підвищення мотивації рівня мотивації;
• формування самооцінки учня та створення умов для його самостійної роботи.

За допомогою Інтернету учні мають змогу виконувати такі види навчальної діяльності:

• тренуватися у правописі;
• вивчати лексичний матеріал;
• удосконалювати розуміння аудіо тексту;
• розвивати техніку читання;
• вивчати граматику;
• навчатися писемного мовлення;
• тренувати вимову тощо.

Інтернет дозволяє вдало моделювати умови комунікативної діяльності, реалізовувати їх у різноманітних тренувальних вправах ситуативного характеру.

Нині Всесвітня мережа містить велику кількість сайтів з потенційно цікавим і актуальним матеріалом для освіти.

Овсяна Н. Г. у своїї статті розглядає різноманітні навчальні сайти. Найбільш змістовними, на мою думку, є наступні [8, 47 - 49]:

Teach-Nology

http://www. teachnology. com/teachers/lesson_plans/holidays/

Це дуже корисний сайт, який містить багато цікавих ідей і конкретних планів уроків, які допомагають вчителю навчити учнів іноземній культурі і традицій.

http://www. eslcafe. com;

Цей сайт дозволяє вступати в дискусії з різноманітних запитань, що вас цікавлять.

http://www. rong-chang. com;

Цей сайт – колекція сторінок для тих, хто вивчає мову, і для вчителів. Тут представлені наступні категорії: слухання, читання, граматика, письмо, газети, журнали.

School Projects

http://www. epals. com;

Це веб-сайт, який об’єднує вивчаючих мову у 191 країні для багатомовних поектів і міжкультурного навчання.

http://www. globals-choolnet. org/gsh/pr.

Сайт, який орієнтований на проекти для дітей від 5 до 19 років.

Teen-oriented Internet Web Sites

http://www. teenadviceonline. org;

Сайт, на якому представлена величезна кількість інформації, призначеної для підлітків, яку можна використовувати в класі.

Розділ ІІ. Особливості застосування методу проектів на практиці

Попрацювавши 20 років на учительській ниві, дійшла до висновку: щоб відповідати вимогам часу, учитель має бути творцем, художником, а не просто старанним ремісником. Весь цей час шукала та апробовувала принципи та засоби, які, на мою думку, були б найефективнішими для досягнення кінцевої мети – формування в учнів життєвих компетенцій, адже суспільні умови змінюються – і діти та підлітки мають бути підготовлені до успішної життєдіяльності. Не вміючи плавати, людина потоне, а не маючи необхідних знань і вмінь життєустрою, захлинеться життєвою стихією, не зможе самовизначитись і самоздійснитися.

Інноваційне (лат. іnnovatio - оновлення, зміна) навчання - зорієнтоване на динамічні зміни в навколишньому світі навчальна і освітня діяльність, яка ґрунтується на розвитку форм мислення, творчих здібностей, високих соціально адаптованих можливостей особливостей особистості.

З метою розвитку творчих здібностей учнів поступового й систематичного прилучення їх до самостійної пізнавальної діяльності, забезпечення співпраці між учнями та вчителем недостатньо використовували лише традиційний урок. Тому варто кожному вчителеві подумати над зміною форми уроку в окремих випадках.

Вивчення педагогічної літератури та власний практичний досвід переконують у тому, що засобом досягнення позитивного результату на уроці є забезпечення учителем ситуації успіху. У своїй діяльності намагаюся постійно створювати її, тому що це сприяє високій результативності кожного уроку. Вважаю найефективнішими такі прийоми:

Прийом "Даю шанс" - це заздалегідь підготовлена вчителем ситуація, в якій учень має змогу зненацька для себе розкрити свої можливості.

Прийом "Рушай за нами". Алгоритм цього прийому такий:

• Діагностика інтелектуального фону колективу;
• Вибір інтелектуального спонсора (керівника проекту);
• Наприкінці цей прийом реалізується за допомогою учнів, які "ведуть" за собою невстигаючих.

Прийом "Навмисна помилка" застосовую з урахуванням віку і знань учнів на відомому матеріалі, що використовується як опорні знання.

Створюючи ситуацію успіху я дотримуюсь таких правил:

• у кожної дитини є задатки, які можуть розвинутися у здібності. Побачити їх, відчути, розвинути – вважаю своєю справою;
• ставлюся до дитини як до рівної, що повністю унеможливлює грубість, різкість, образливий тон;
• кількість і різноманітність позитивно і діяльнісно забарвлених, зокрема і спеціально створених мною ситуацій і обставин, у які може потрапити дитина, визначають шляхи її сьогодення та можливі шляхи успіху. (Дод. № 1)

В основі моєї педагогічної діяльності – позитивна "Я – концепція" учня. Бо прийняття себе, розуміння себе, оптимістичне, життєрадісне світосприймання – чи не головний провідний принцип забезпечення соціально-психологічних умов для зміцнення і збереження сприятливих тенденцій у самовдосконаленні та самореалізації особистості. Позитивну "Я-концепцію" розглядаю через взаємозв’язок, взаємозумовленість емоційно-цілісного й поведінкового компонентів.

Дана концепція є базовою для успішної реалізації елементів технології колективної та групової діяльності, проблемно-модульної та проектної технологій, які я впроваджую у свій досвід роботи. (Дод. №2)

Але перевагу в своїй роботі я надаю технології проектування, оскільки вона передбачає розв’язання учнем або групою учнів якої-небудь проблеми, використання різноманітних методів, засобів навчання з одного боку, а з другого – інтегрування знань, умінь з різних галузей науки, техніки, творчості. (Дод. №3)

Впроваджуючи проектну технологію, я ставлю собі за мету не тільки передати учням суму знань, а ще й навчити здобувати ці знання самостійно, застосовувати їх для розв’язання нових пізнавальних і практичних завдань; прищепити учням уміння користуватися дослідницькими прийомами, а саме: збирати інформацію, аналізувати її з різних точок зору, висовувати гіпотези, вміти робити висновки.

Практичне втілення проектів включає обов’язкове складання обґрунтованого плану дій кожного з учнів на основі виявлення можливих рішень проблеми і обговорення найбільш оптимального шляху її реалізації. Завдання вчителя при цьому – сприяти більшій самостійності учнів на усіх етапах виконання проекту – від ідеї до втілення її. Щоб домогтися такого результату, необхідно навчити дітей самостійно мислити, знаходити і вирішувати проблеми, залучати з цією метою знання різних галузей, уміння прогнозувати результати і можливі наслідки різних варіантів рішення, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки

Для ефективного використання проектів важливо, щоб вибір того чи іншого типу проекту (а саме: дослідницькі, літературно-творчі, ігрові, розвиваючі, інформаційні, практико-орієнтовані та ін.) був детермінований кількома чинниками, а саме: вік учнів, рівень володіння мовою, творчі здібності, рівень самостійності, ступінь технічного забезпечення школи тощо.

Особливість проектної діяльності навчання іноземних мов полягає в тому, що учні вивчають іноземну мову під час виконання проблемно-пошукових завдань, які вони отримують згідно зі своїми інтересами, здібностями та рівнем володіння мовою. Важливими вимогами до виконання завдань є креативність, новизна ідей, цікаві винаходи та вміння їх презентувати. Слід зауважити, що проектна діяльність є ефективною формою поєднання теорії з практикою, можливістю продемонструвати власні вміння та індивідуальну схильність до творчої діяльності й науково-дослідницької роботи.

В основі методу проектів – розвиток пізнавальної активності школярів, вміння самостійно конструювати свої знання, орієнтуватися в інформаційному просторі, а також розвиток критичного та творчого мислення, формування вмінь співпраці в групі.

Практичний аспект знань слугує найважливішим джерелом стимулювання пізнавальної активності учнів, які на власному досвіді переконуються у тому, що знання допомагають у житті, полегшують практичну діяльність людей; за допомогою знань можна не тільки пізнати світ, але й істотно змінити життя суспільства чи окремої людини.

Педагогічно організований процес пізнавальної діяльності школяра – передумова формування пізнавальної активності учнів. Для підкріплення пізнавального інтересу необхідні досконалі способи навчання, які задовольняють творчу і самостійну пошукову діяльність школярів. У результаті широкого і повного використання всіх джерел інформації в учнів формуються особистісно значущі внутрішні стимули, що активізують пізнавальну активність, інтерес як мотив діяльності (радісні переживання, пов’язані з оволодінням знаннями, засвоєння нових, більш удосконалених способів навчання).

За методом проекту можна опрацьовувати будь-яку тему на уроці іноземної мови. (Дод. №4) Під час першого уроку вивчення нової теми мої учні з нетерпінням чекають оголошення теми проекту, після діагностування організовуються в групи за інтересами, розподіляють обов’язки та починають працювати над проектом. Вважаю, що цей метод можна застосовувати навіть на початковому етапі вивчення мови при опрацюванні тем "Моя сім'я", "Мій друг", "Їжа", тому що учні із задоволенням продукують постери, інсценізації, буклети.

Для старшої ланки вважаю доцільнішим здійснювати захист проектів шляхом створення презентацій у програмі "PowerPoint", "Publisher".

Метод проектів за способом організації може бути індивідуальним, парним і груповим. Частіше за все я використовую останні два. У цьому разі необхідно правильно організувати діяльність учнів у групах. Груповий метод має певні правила та принципи (Дод. №5)

Вважаю за доцільне висвітити методичні аспекти роботи за проектною технологією. У власній практиці я організовую подібну роботу за такими етапами: підготовка, організація роботи, проміжний контроль, власне презентація, підбиття підсумків.

При вивченні теми "Food "у 7 класі я запропонувала учням скласти проект під назвою "Eat to live not live to eat! " ("Їсти щоб жити, а не живи щоб їсти").

Далі я діагностую зацікавленість учнями темою і об’єдную їх у динамічні групи Вважаю ефективним під час вивчення теми розподілити обов’язки у кожній групі так: консультант, збирач інформації, графічний дизайнер, головний редактор.