Урочиста академія "Український Мойсей"(Митрополит Андрей Шептицький)

 

Методична розробка позакласного заходу

 

 

 

 

 

«Український Мойсей»

 

До 150-річчя з дня народження      

      Митрополита Андрея Шептицького

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Форма проведення: урочиста академія.

 

Мета: допомогти учням глибше пізнати життя Андрея Шептицького, розкрити багатогранне служіння Митрополита церкві та людям;

 

сприяти духовному розвитку дітей та молоді;

 

виховувати любов учнів до історії рідного народу;

 

розвивати самостійність та творчий підхід до виконання індивідуальних та групових завдань.

 

Виконала: вчитель світової літератури ЛГ «Престиж»

                    Кулик Марія Андріївна

 

На сцену виходять хлопець і дівчина. Проектор висвітлює світлину Митрополита Шептицького (слайд 1)   Звучить лірична музика (мелодія «Мій синєокий янголе»)

Неначе праведних дітей,

Господь, любя отих людей,

Послав на землю їм пророка —

Свою любов благовістить!

Святую правду возвістить!

Неначе наш Дніпро широкий,

Слова його лились, текли

І в серце падали глибоко!

Огнем невидимим пекли

Замерзлі душі. Полюбили

Того пророка, скрізь ходили

За ним і сльози, знай, лили

Навчені люди.

Ведуча 1:

Таким пророком для українського народу був Митрополит Андрей Шептицький.

Ведуча 2:

Сила його духу, високі моральні засади, мудрість і глибина суджень – стали вже легендарними. Тож наш захід присвячений цьому великому синові України.

Ведуча 1:

Серед розкішної природи Розточчя в селі Прилбичі Яворівського району народився 29 липня 1865 року хлопчик на ім`я Роман Марія Олександр.

Ведуча 2:

Мати Романа, графиня Софія Шептицька, була донькою визначного польського поета і драматурга Олександра, графа Фредра. Вона, окрім польської, вільно розмовляла німецькою, французькою та англійською мовами, гарно малювала. Була глибоко побожною, доброю, співчутливою до бідних, хворих. Відзначалась ввічливістю, талановитістю у веденні домашнього господарства. Та найголовнішим для графині Софії було виховання дітей.

Ведуча 1:

Батько Романа – граф Іван Шептицький, походив з давнього українського роду. Він був вихований у польському дусі, однак постійно підтримував зв`язки з передовими українськими діячами і вченими, збирав пам`ятки старовини. Саме батько виховав сина в любові до книжок, до української народної культури.

Ведуча 2:

У родині графів Шептицьких було семеро синів. Роман був третім з черги.

Ведуча 1:

Хоча Роман Шептицький походив з багатого та знатного роду, він ніколи не погорджував простими людьми. Маленьким хлопчиком він часто ходив помолитися до старенької сільської церкви, цікавився життям сільської дітвори.

Ведуча 2:

Роман був дуже обдарованим і винятково здібним та допитливим. У три роки він вже знав короткі молитви, а особливо любив молитву до Матері Божої «Під Твою Милість».

Пісня «О, молитво»

Роман:

Мамо, я хочу стати священиком.

Мати:

Як ти будеш священиком, якщо так любиш коней? Священики на конях не їздять і не ходять на полювання.

 Роман:

Одного вечора, коли ти з татом виїхала до Львова, до діда Олександра,  я довго не міг заснути. Годинник в їдальні вибив другу годину, я перекидався на своїм ліжку й завжди здавалося мені, що хтось мене кличе. Коли ж цей поклик став настирливий, я встав, почекав хвилину, щоб переконатися чи всі сплять, засвітив свічку, накинув халатик на себе й тихенько на пальцях пішов до канцелярії тата.

(мелодія Моцарт «Маленька нічна серенада»)

Уважно й поволі я відхилив двері й побачив очі портрета дядька Атанаса, я зразу заспокоївся і зрозумів: це він мене кликав! Очі дядька говорили до мене, просто чув не вухом, а цілою своєю істотою як вони наказують мені, щоб я ішов слідами своїх предків, що всі вони молять і просять Бога, щоб Він дозволив мені йти їхніми слідами, що всі ті ченці, ігумени, єпископи і митрополити по батькові й усі священики і ченці Фредри по матері обстоюють перед Богом моє покликання. Я виразно почув голос дядька Атанасія…

Атанасій Шептицький:

Ти є позичений, сину, ти є позичений! Пам`ятай про це!

Роман:

Довго-довго я стояв перед портретом дядька Атанасія і щойно гаряча крапля воску зі свічки, що впала на мою руку і наче пробудила мене…

Я перехрестився, підійшов до столу тата, на якому стояло різьблене Розп`яття Христа, поцілував скривавлені ноги Розп`ятого й сказав уголос: «Добре!».

І зразу налякався свого голосу, бо в хаті царювала тиша. Я знову нишком вернувся до свого ліжка, погасив свічку й ліг спати. І ще ніколи не було мені так приємно і лагідно на душі, як тоді.

Юрко:

Мамо, Роман добре вдарився головою як з коня тоді падав, що вже чує голоси предків.

Мати:

Юрку, цей хлопець колись великий буде своєю душею, як перед Богом, так і перед людьми.

Ведуча 1:

З хвилюванням і відповідальністю Роман готувався до Першого Святого Причастя, яке прийняв 17 травня 1876 року в м. Львові у костелі отців Бернардинів. Напередодні він написав листа своєму вчителеві…

Роман:

Моліться, моліться, щоб було багато 17-тих травнів у моєму житті… і щоб я завжди був дороговказом для моїх братів, і щоб одного дня я відчинив їм двері до неба.

Ведуча 2:

А графиня Софія написала до своєї приятельки графині Островської так…

Мати:

І якщо можна уявити собі янгола в повному блиску непорочності і святості, який приступає до стола свого Господа, то це хлоп`я – Роман, яке Бог запалив особливішою любов`ю до Себе.

Пісня «То є наша тиша»

Ведуча 1:

Початкову освіту Роман здобував разом з братами вдома. Він був сумлінним та наполегливим учнем. Коли хлопцеві виповнився десятий рік, батьки віддали його на навчання у вищу приватну гімназію до Львова, а потім до Кракова, де він склав на «відмінно» іспит зрілості.

Ведуча 2:

Після вступних екзаменів Роман вступає на службу до австрійського війська. Пізніше продовжує навчання на юридичному факультеті Ягелонського університету у Кракові, згодом у Варшаві. Відбуває правничі та філософські студії у Мюнхені та Відні. І весь цей час його не покидає мрія дитинства – вступити до монастиря і бути священиком.

Ведуча 1:

Під час навчання Роман багато подорожує, дорослішає і щораз більше зростає його національна свідомість. У 1886 році батько запропонував синові здійснити подорож до Риму. Там Роман Шептицький уперше молився на гробі святих Петра і Павла, зустрівся з кардиналами і був прийнятий на окремій аудієнції у Папи Лева ХІІІ, якому відкрив своє бажання вступити до українського чину оо. Василіян та повернутися до прадідівської віри. Зворушений Папа обійняв Романа і промовив до нього словами Христа: «Ти ж вибрав найкращу частку, що не відійметься від тебе».

Ведуча 2:

Роман повідомляє батьків про своє рішення. Батько ніяк не погоджується, бо вбачав для свого сина кар`єру правника, а не священика, та ще й українського.

Тато:

Сідай і читай! А коли все прочитаєш скажи мені свою думку! Листи наших знайомих шляхтичів, де висловлюються співчуття з приводу твоєї «зради» по відношенні до Польської Церкви і польського народу.

Андрей:

А ти комусь уже відписав на ці листи?

Тато:

Ні!

Андрей:

Треба рішуче відписати! Я тобі поможу!

Тато:

Не розумію, що ти хочеш тим сказати?

Андрей:

Кожному зокрема подякувати і долучити декілька дат з його родоводу, коли й чому він покинув наш обряд і став поляком, а не так як ти, тату, що хоч ти змінив обряд, але не забув своїх предків і не погорджуєш ними, як усі ці автори цих брудів.

Тато:

Сину, я не противлюся і ніколи не буду противитися Божій волі, навіть коли б мені грозив публічний бойкот, я знаю про твоє покликання і вірю, що воно не є ніякою твоєю примхою чи забаганкою, але чи ти необхідно мусиш вступити до Східного Чину, адже ж наша Церква така багата в різнорідні чини й такий широкий вибір, чому ж ти…

Андрей:

Ні , тату, я вступаю до чину моєї Церкви. Коли б я міг, то я вступив би до Чину Студитів, але він у нашій Східній Церкві занедбаний і не зреформований, тобто не пристосований до наших часів. Але я його відновлю. Тату, і вірю, що всі чернечі чини нашої Католицької Церкви, які сьогодні обмежені західним латинським обрядом, матимуть свої відділи східних обрядів.

 Ми такі старі як стара Русь і віра Христова в ній. І ти хотів би, батьку, щоб я покинув їх, цих ось, Варлаама, Атанасія і Лева й цілої низки включно з архімандритом Никифором… Що ж вони сказали б на це?

Батько встає і обіймає сина.

Тато:

Дякую тобі, сину, за сьогоднішню розмову. Ти засоромив мене, але й зняв великий тягар з моїх плечей! О, як я мучився! Нехай Бог тебе благословить! Ти сильніший від мене!

Ведуча 1:

29 червня 1888 року Роман вступив у монастир в Добромилі. Нарешті Роман почав життя, до якого прагнув так багато років.

Ведуча 2:

Після року послушництва Роман 13 вересня 1889 року склав перші обіти. За цей рік він навчився жити релігійним життям – життям убогості, чистоти і послуху.  В цей час Роман отримав нове ім'я – Андрей, в честь св.. Андрея Первозванного, Апостола, який приніс Добру Новину про Ісуса слов’янському народові і благословив Київські гори.

Вірш 1:   (мелодія Студити «Об*ятія Отча»)

Він молився, навчався і слухав

Піст і ряса, суворий устав…

Піднімався у безмірі духа

В життєдайний свій корінь вростав.

  Розважання у затишку келій

  Спів премудрості, плід в тишині

  Кристинопіль і новики милі

  Щораз вище підносили дні.

Ведуча 1:

Брат Андрей продовжує освіту в Кракові, де здобув докторат з теології. Ці студії були підготовкою до висвячення на священика. Молодий чернець мав величезний талант до вивчення мов. Він володів десятьма мовами: грецькою, латинською, старослов’янською, польською, німецькою,французькою,італійською,англійською,єврейською,українською. Цей особливий дар був плідно використаний для поширення Євангелія Ісуса серед багатьох людей.

Ведуча 2:

11 серпня 1892 року брат Андрей склав вічні обіти у василіанському монастирі в Кристинополі. Через кілька тижнів, 3 вересня, він був висвячений на священика.

Пісня «Хочу я з Тобою жить»

Ведуча 1:

17 вересня 1899 року отримує сан Станіславівського єпископа. На цьому пості пробув майже півтора року. В тому часі, як єпископ займається шкільною молоддю, дає стипендії, проводить візитації по парохіях, уділяє великопісні реколекції. Не забуває про в`язнів, яким також уділяє реколекції, сповідає, засновує єпархіальну бібліотеку, семінарію.

Ведуча 2:

17 грудня 1900 року Папою Левом ХІІІ іменований Галицьким Митрополитом. Його врочистий вхід у архикатедральний собор св. Юра у Львові відбувся 17 січня 1901 року.

Жінка 1:

Який він молодий… такого митрополита не бачила ще гора святого Юра, напевно, життєво недосвідчений, не знає наших обставин, потреб, відносин, бажань, може легко підпасти під чужі і ворожі впливи.

Жінка 2:

Граф… чоловік не нашого середовища… чи схоче він і зможе боронити наш народ і нашу Церкву?

Жінка 3:

Поживемо – побачимо…

Шептицький:

Різні люди всіляко можуть думати та говорити про мене. Але я хочу, щоб усі це знали і розуміли, що, коли я обіймаю становище митрополита українського, то я ним хочу бути і ним буду.

Вірш2:

Аж промовив у свято велике

До народу із Юра вершин

• Хочу в Бозі вам бути Владика

Рідний брат, України я син.

 Раннім променем сяйнуло слово

 На весь край від кінця до кінця.

 Серед місій потіхи, обнови

 Розцвітали побожні серця.

Пам`ятав про убогих і хворих,

Про студентів, сиріт і про вдів,

Навіть птахам і звірам у горах

Заповідник безпечний завів.

Пісня «Коли серце»

Ведуча 1:

Андрей Шептицький був  Главою Греко-Католицької  Церкви майже півстоліття. Це були важкі  і відповідальні часи для українського народу.

Ведуча 2:

Візитуючи навіть найвіддаленіші парохії, митрополит Андрей сам зранку сповідав, а відтак проповідував і спілкувався з місцевими людьми, щоб пізнати їх переживання, труднощі і потреби.

Вірш3:   (мелодія «Видалось мені»)

Не цурався трудних візитацій,

Не минав і малого села,

Всюди лагідним оком добачив,

Де недоля чи кривда була.

 Чув з Америки, навіть з Канади,

 Тих, що доля загнала туди

 Завітав поучив і порадив

 Настановив їм рідних владик.

У Бразилії чи в Аргентині

Сам збирав своїх вірних овець.

Помагав і молився невпинно –

Був для всіх наче рідний Отець.

Ведуча 1:

Політична діяльність митрополита з самого початку мала виражене українське державотворче спрямування. Він був послом галицького сейму і членом Палати у Відні.

Ведуча 2:

Про всі важливі політичні питання в українському суспільстві Галичини консультувалися з митрополитом. Він часто брав особисту участь у багатьох політичних акціях: протестував проти переслідування  українських студентів Львівського університету, очолював делегацію до цісаря з вимогами рівних прав  для українців в Австро-Угорській монархії.

Ведуча 1:

Підчас Першої світової війни був ув`язнений російськими царськими військами. Він відбував ув’язнення в Києві, Курську, а потім у монастирі в Суздалі. Навіть перебуваючи за гратами, Пастир пам’ятав про потреби своїх послідовників і ніколи не припиняв писати листи в різні урядові установи, в яких протестував проти переслідувань його Церкви і вірних й обстоював їх права.                                  

Шептицький:

Як добре те, що смерті не боюсь я,

і не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Що перед вами, судді, не клонюся

в передчутті недовідомих верст…

Що жив, любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну

і в смерті обернуся у життя

своїм стражденним і незлим обличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь,

і чесно гляну в чесні твої вічі,

і з рідною землею породнюсь.

Ведуча 2:

Після трирічного заслання організовує Католицьку Церкву в Росії та на Cхідній Україні. 12 березня 1917 року Митрополита було звільнено з ув’язнення.

Ведуча 1:

Ідея церковної єдності була одним із головних завдань Митрополита Андрея.

Ведуча 2:

Щоб виявити та виховати кращих священиків  - апостолів церковного поєднання, Митрополит у 1929 році засновує у Львові Богословську Академію, ректором якої стає о. Йосиф Сліпий. Митрополит засновує також Богословське наукове товариство, закладає народну лічницю, що стала єдиним українським шпиталем у Львові.

Вірш 4:

Шлях паломничий до Велеграду

Протоптав до Методія стін,

Про з`єднання радити раду:

Щоб і стадо, і пастир один!

 Царський в`язень в новій ареолі –

 Курськ, Ярославль, і скорбний Суздаль.

 Він, взамін за зневагу неволі,

 Зерно єдності, волі подав.

Як з руїни вставала Держава

Над Дніпром на завітних горбах,

Дужим словом в завії кривавій

Він промощував єдності шлях

 Воздвигнув він твердиню для духа –

 Академію світлих умів,

 Кожний питомець жадібно слухав,

 Щоб добро засівати умів.

Пісня «Україна»

Вірш 5:

Знов любовно збирав у музеї

Мудрість книг, неповторність ікон –

Все насліддя Вітчизни своєї,

Щоб не втратилось вічне з часом.

 Зазнавали добра в мецената,

 Кого Бог талантом дарував.

 Вільно линули тони крилаті,

 І сповнялися задуми барв.

Ведуча 1:

Перший музей ікон, врятованих митрополитом від знищення, розташувався у п`яти кімнатах собору святого Юра. Згодом він придбав приміщення для музею, будинок польського маляра Яна Стики неподалік від собору св. Юра. 1905 року Митрополит Андрей запросив до співпраці доктора мистецтвознавства Іларіона Свєнціцького. Він став першим директором музею.

Ведуча 2:

Для допомоги музеєві було засновано Товариство охорони української старовини. 1911 року Митрополит Андрей вирішив придбати для музею більше приміщення. Ним став будинок професора Дуніковського, де й тепер є цей музей, а колишній будинок Стики, він віддав геніальному художнику, якого підтримував матеріально, Олексі Новаківському, який влаштував у ньому свою майстерню і малярську школу.

Вірш 5:   (мелодія «Ти хотів»)

Сам страждав, а про хворих дбав долю.

Сам аскет – дарував щедро всім.

Розквітали садочки і школи,

Учні в бурсах знаходили дім.

 Заслухалися кедри в Підлютім,

 Як лунав понад Соколом спів.

 Вмів-бо добрий дідусь пригорнути

 Біля ватри малих пластунів.

Був на свято велике у Львові –

Здвиг невидимий всього краю,

Коли галицька молодь Христові

Присягала на вірність свою.

Ведуча 1:

Не дивно, що діти і молодь любили свого Владику і горнулися до нього. Сотні листів приходило до Владики із запитаннями, проханнями, а найбільше з подяками.

Ведуча 2:

Сьогодні ми теж хочемо принести кошичок квітів і віночок молитов для нашого дорогого Владики.

Хлопчик і дівчинка вносять кошик з квітами і ставлять біля портрету Митрополита.

Хлопчик:

Хоч я хлопчик ще маленький,

Братчики великі

Мені правду розказали

Про цього Владику,

 Що колись у Львові княжив

 При Юрія храмі,

 Всім дари давав великі

 Щедрими руками

Всім спішив на допомогу

Сам старенький, кволий.

В нього очі добрі, наче,

В святого Миколи.

 Може й він буде нам з неба

 Ще святим зоріти,

 І до нього молитися

 Прийдуть усі діти.

Прийми його між святими,

Боже наш великий,

Щоб славилось ім`я Твоє

Віднині й повіки!

Дівчинка:     (мелодія «Аве Марія»)

Діво Чистая Маріє,

Вдячну пісню Ти прийми –

За Шептицького Андрея

Богу дякуємо ми.

 Ти бо вмовила Владику,

 Щоб Вкраїні дарував

 Він пророка, і велику

 Силу ласк йому подав.

І отримала Вкраїна

В подарунок від Творця

Вірного й святого сина –

Братства й єдності співця!

 За батьків правдиву віру

 Серцем він молив Христа,

 Щоби Церква була щира

 І єдина, і свята.

Богородице Маріє,

Бога Сина обійми,

Щоб Слугу свого Андрія

Він прославив між людьми.

Ведуча 1:

Коли у Східній Україні шалів сталінський терор зі штучно викликаним голодом, що поглинув мільйони українських жертв, Митрополит видав разом з іншими єпископами пастирське послання, в якому протестував проти варварського нищення нашого народу.

Ведуча 2:

В 1936 році пише послання, спрямоване проти комунізму.

Ведуча 1:

Під час німецької окупації в часі Другої світової війни Митрополит Андрей пише лист до Гітлера під назвою «Не убий», спрямований проти винищування євреїв.

Ведуча 2:

Десятки євреїв  були врятовані ним у підвалах Собору св. Юра.

Віршик:

І нації ти інші поважай,

                                     Святому Господу ти серце принеси в офіру

                                     І за Христом іти не забувай.

                                     Роби приємне навіть людям незнайомим.

                                     Усім, без винятку, спіши добро творить,

                                     Даруй любов і милосердя кожну мить.

Ведуча 1:

Останні роки життя Митрополита Андрея були його тяжким хрестом. Майже 80-річний старець уже кільканадцять років паралізований і на інвалідному візочку, не лише керував нашою Церквою, але також ніс на собі усі тягарі, спричинені Другою світовою війною та радянською окупацією.

Ведуча 2:

Ціле своє життя Митрополит намагався скріплювати духовно, культурно та економічно свій народ, тому так ревно дбав про розвиток релігійного життя, засновуючи нові монаші чини, згромадження, товариства…

Вірш 5:

Ум високий, знесилені руки,

Лист останній у город Петрів:

«Делегуй мене, Отче, на муки,

Щоб за нарід я хрест претерпів».

 Листопад жовте листя розносить,

 Біля ложа владик скорбний круг:

 Миколай, і Микита, і Йосиф,

 Брат Климентій – всіх задумів друг.

 Шептицький:     (мелодія Студити «Нині відпускаєш Владико»)

«Покидаю дочасне й тілесне –

Вам кажу ще крізь земні вуста –

Наша Церква у славі воскресне,

Схід осінить знамення хреста.

 Більше вже говорити не буду,

 Мої діти духовні, до вас.

 Прощавайте, до Вічного Суду»

 Ведуча 1:

Впали кучері срібні…

 Ведуча2:

і згас.

Ведуча 1:

Митрополит помер 1 листопада 1944 року.

Ведуча2:

Похоронено його у крипті собору Святого Юра.

Вірш:

Молюсь за вас, нащадки України,

Бо вам в прийдешньому належить нас змінити,

Щоб розладу не було між своїми

І Незалежність вміли боронити,

 Вона прийшла нелегко до народу.

 Кайдани ворог вже готує знов.

 Її тепер відстоять – сила Божа

 І наша щира пломінка любов.

Молюсь, щоб вас єднала радість волі,

Діла і помисли завжди були єдині.

І щоб до всіх прийшла щаслива доля.

Служіть, нащадки, рідній Україні.

Ведуча 1:

Нехай світла пам`ять про нашого українського Мойсея – Митрополита Андрея буде серед нас, а й він сам, що втішається світлом Божого лиця, нехай благословить нас, весь український народ на нелегку дорогу братолюбія, згоди, єдності Церкви й народу, і повної незалежності. А ми сьогодні всі разом прирікаємо вірність Христові.

1

Я буду вірним Христові – і буду високо носити прапор віри й обов`язків що до Бога.

2

Я буду вірним Христові – і буду любити Бога і ближніх задля Бога, бо й вони діти Божі.

3

Я буду вірним Христові - і буду Богові давати перше місце у всьому.

4

Я буду вірним Христові – і буду високо цінувати християнську молитву та до неї щодня, в кожній хвилині життя, вдватися.

Ведуча 2:

Тепер будемо просити всі разом Всевишнього Господа, щоби скоріше настав той час, коли наша Церква буде мати ще одного святого на землі – Світильника Істини, Князя своєї Церкви, якого ще за життя називали «святим буденного дня».

Пісня «Боже великий, єдиний»