Тема: «Шлях духовного падіння Доріана Грея»
Роман «Портрет Доріана Грея» за творчістю Оскара Уайльда
ДУХОВНА ДЕГРАДАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ
Роман «Портрет Доріана Грея» за творчістю Оскара Уайльда
Тема: «Шлях духовного падіння Доріана Грея»
Мета: простежити життєвий шлях головного героя роману О.Уайльда «Портрет Доріана Грея» і деградацію його душі; зрозуміти, що філософія насолоди не зможе заповнити духовний світ людини.
Епіграф: «красота души придает прелесть даже невзрачному телу точно так же, как безобразие души кладет на самое великолепное сложение и на прекраснейшие члены тела какойто-особый отпечаток, который возбуждает в нас ноебьяснимое отвращение»
Г.Лессинг
Хід заняття
Слово вчителя. Ми вже з вами не раз думали над вічним питанням: у чому сенс життя? Напрямок у філісофії, який отримав назву «гедонізм», дає власну відповідь. Сенс життя прихильники гедонізму бачили у насолоді. У романі пропонується один з варіантів гедонізму. Звернемось до тексту.
«Лорд Генрі завжди захоплювався методами природничних наук, але ординарні їх об`єкти видавалися йому нудними і мізерними. Отож він почав розтином самого себе, а кінчив розтином інших. Людське життя – це єдине, що варто вивчати, вважав він. Проти цього решта світу – пусте. То правда, що, досліджуючи життя в його найхимерніших проявах страждань і насолод, людина на може пройти увесь шлях з непроникною скляною маскою на обличчі, так щоб задушливі випари не збурили мозку і не скаламутили уяви страхітливішими образами й моторошними марами. В житті є отрути такі, що їхні властивості можна пізнати, лише самому піддавшись їх дії.
В житті є хвороби такі дивні, що лише переслабувавши на них, можна збагнути їх сутність. Але ж яку велику винагороду одержує за це людина! Яким чудовим постає тоді світ перед нею! Постерігати несхильну логічність пристрастей і забарвлене емоціями життя інтелекту – зважувати, де вони стикаються і де розходяться, в який момент вони у злагоді, коли у розладі – це справжня насолода. Що там ціна, яка за це платиться! За нові, незвіданні відчутя не шкода й найвищої заплати!..
Потрібен, як і предрікав лорд Генрі, новий геодонізм, що має заново перебудувати життя, врятувавши його від суворої і огидної пуританщини, яка, на превелике диво, ожила в наші дні. Певна річ цей геодонізм не буде нехтувати інтелектом, однак він не пристане ні в яку теорію чи вчення, що вимагають пожертви бодай часткою чуттєвого досвіду. Адже мета геодонізму – якраз самий досвід, а не плоди досвіду, солодкі чи там гіркі. Ні з аскетизмом, що омертвлює почуття, ні з вульгарною розпустою, що притуплює їх, він не мав би нічого спільного. Новий геодонізм навчив би людину розкошувати кожною миттю життя, яке й саме тільки скороминуща мить.
Серед нас не дуже знайдеться й таких, що не пробуджувались часом удосвіта або після сну без сноведінь, коли вічний сон смерті здається мало не жаданим, або після ночі жахів і моторних веселощів, коли клітинами мозку проносяться примари, страхітливіші за саму дійсність, яскраво гротескні, сповнені того дужого життя, що надає готичному мистецтву такої вітальності, немовби воно створене для вражених хворобливими мареннями. Звільна білі пальці світання прокрадаються крізь штори і наче сколихують їх злегка. Чорні химерні тіні безгучно розшастуються по кутках кімнати і припадають долі. Ззовні чути метушню птахів між листя, гомін людей, що йдуть до роботи, зітхання і плач вітру, що збігає з пагорбів і блукає довкола мовчазного будинку, ніби він боїться розбудити поснулих, хоч і мусить вигнати сон з його пурпурового сховища. Передранішній серпанок відступає вгору, поволі відновлюються звичні форми й кольори речей, і світанок знову відтворює перед наші очі сівт, яким він є спредвікую. У сірі дзеркала повертає їхнє наслідуване життя. Погаслі свічки стоять там, де їх залишено звечора, а поруч лежить не до кінця розрізана книга, що її напередодні читали, або зів`яла квітка, що її ми носили вчора на балу, а чи лист, що його ми боялися прочитали або перечитували занадто часто. Здається, ніщо н змінилося. З-поза нереальних тіней ночі постає знову знайоме реальне життя. Ми мусимо тягти його далі тієї точки, де їх—пинилися учора, і нам стає боляче, що ми приречені довіку кружляти в тому самому осоружному колі стереотипного повсякдення…. А то, бува, прокинеться несамовите бажання, щоб колись наші очі, розплющившися зрана, узріли світ, за ніч перетворений нам на втіху, - світ, в якому речі набрали б незвичних обрисів і свіжих барв, де все було б змінене і мало б нові тайни, світ, де минулого б зовсім не було або ж було дуже мало – так, щоб воно, в усякому разі, не існувало в усвідомленні обов`язку чи каяття, бо так, як є тепер, то навіть згадки про радощі мають свою гіркоту, а спомини про насолоди пронизують болем.
Твореня таких от світів, гадав Доріан Грей, і становить справжню суть життя чи принаймі частину цієї суті. І у своїх пошуках почувань нових і захопливих, що містили б істотний для романтики елемент незвичайного, він часто свідомо засвоював ідеї, чужі своїй вдачі, і піддавав себе їх непомітному впливові, а потому, пізнавши, так би мовити, їхній смак і задовольнивши свою інтелектуальну цікавість, облишав їх з чудною байдужістю…»
Сьогодні на уроці ми спробуємо дослідити, як філософія насолоди впливає на духовний світ людини, що трапиться з нею, коли настане перенасичення, коли буде вичерпаний запас насолод, які придумала собі людина. Простежимо за долею Доріана Грея: коли розпочалось руйнування його душі, як воно проходило і як він сам перетворився на один великий порок.
Отже, ми знайомимось із Доріаном Греєм у майстерні художника Безіла Голуорда, який пише його портрет. Що можна сказати про художника? Якою він був людиною?
Знайдіть у тексті опис зовнішності Доріана. «Так, безперечно, цей юнак – з ніжними рисами ясно-червоних уст, чистими блакитними очима, золотистими кучерями – був надзвичайно вродливий. Його обличчя чимось викликало довіру. З нього промовляла вся щирість юності, вся чистота юнацького запалу. Бачилось – життєвий бруд ще позначив його своїм тавром».
Хто примусив Доріана замислитись над власною красою?
Про що саме розповідає лорд Генрі?
Що зрозумів Доріан, дивлячись уперше на свій портрет?
Можна звернутись до тексту.
«Ледве скинувши оком на портрет, він мимохіть ступив крок назад і аж зашарівся від задоволення. У погляді його заіскрилася радість, немовби він уперше впізнав себе. Юнак стояв непорушний і зачудований, чуючи краєм вуха, що Голворд звертається до нього, але не розумів слів. Усвідомлення своєї власної вроди спало на Доріана, як одкровення. Він ніколи не помічав її раніше! Безілові компліменти здавались йому просто чарівною даниною дружби — він слухав їх, сміявся і забував про них. Вони не впливали на його душу. Та от прийшов лорд Генрі Воттон зі своїм дивним панегіриком юності, зі своїм моторошним застереженням про її тлінність. Це одразу розворушило Доріана, і ось зараз, коли він стояв, задивлений у відбиття своєї вроди, в його свідомості вияснів увесь глибокий сенс тих слів. Так, прийде день, коли його обличчя зморщиться й висохне, очі потьмяніють і втратять барву, стан буде зігнуто й понівечено. Померхнуть червоні уста, злиняє золотінь волосся. Життя, творячи йому душу, спотворюватиме тіло. А стареча його незграбність викликатиме тільки відразу й огиду».
І ось перша сходинка пороку Доріана Грея – усвідомлення своєї краси.
Що було невірним у його міркуваннях? З цієї сходинки можна було йти угору, у чому причина руху донизу?
За свою молодість Доріан був готовий віддати душу. Хто з відомих вам героїв літератури і за що віддає свою душу?
(Фауст за знання)
Чому людина може так просто розлучитися зі своєю душею?
(Руйнується не естетичний (він таким і залишається), а моральний ідеал художника. І не Голуорд розлюбив би Доріана, коли б в нього з`явилися зморшки, а, скоріше, лорд генрі)
Друге випробування Доріана – кохання. Розкажіть цю історію. Кого покохав Доріан, Сибілу чи те, щ обуло втілено в її образи?
(Він покохав те море пристрастей і образів, які талановито втілювала Сибіла на сцені. Він не покохав, дівчину, яку звали Сибіла Вейн, він покохав гру, костюми, штучні мовлення і погляди. Можна сказати, що Доріан захоплюється бутафорією).
Це друга сходинка пороку – захоплення бутафорією.
Доріан розлюбив Сибілу у ту мить, коли побачив звичайну людину, не Дездемону, не Джульєтту, а дівчину, яка вже не може втілювати чужі пристрасті, бо покохала сама. Але Доріанові не потрібна була людина чи чиста душа.
Як реагує Доріан на погану гру Сибіли на сцені?
Які зміни відбулися на портреті Доріана після розлучення с Сибілою?
Доріан думає повернутись до Сибіли, шкодує, що обійшовся з нею жорстоко. Чи був він відвертим із собою у цей час?
(Ні, тому що зміни на портреті не щезли)
Про що думає Доріан, коли аналізує свою останню розмову із Сибілою?
(Що в усьому винна вона, що він страждає ще більше. Взагалі думає більше про власні почуття і розчарування)
Доріан сам ставить питання: «Може в мене немає серця?» Спробуйте дати відповідь.
Доріан не вважаєсебе безсердечним, хоча і каже, що ця трагедія не поранила його душі.
Третя сходинка пороку – егоїзм та безсердечність.
Чим більше знав Доріан Грей, тим більше він прагнув дізнатись нового. І значну роль у формуванні його світогляду відігріла книга. Знайдіть у тексті, що то була за книга.
Погляд Доріана зупинився на книжці, яку прислав лорд Генрі. Що б то могло бути? Підійшовши до перламутрового столика, що завжди здавався йому виробом дивних єгипетських бджіл, які робили срібні сота, зручно вмостився у кріслі і розгорнув книжку. Ледве минуло кілька хвилин, як твір уже захопив Доріана. Книжка ця була найдивніша з усіх, що він будь-коли читав. Доріан почував себе так, немов під ніжні звуки флейти перед ним безгучним калейдоскопом проходять у вишуканих одіннях гріхи цілого світу! Те, про що він лише неясно марив, поставало нараз дійсністю. І навіть те, про що він ніколи й не важився марити, розгорталось у нього на очах.
Це був роман без сюжету і з одним тільки героєм. Твір цей являв собою, власне, психологічну розвідку про молодого парижанина, котрий у половині XIX сторіччя намагався приєднати собі пристрасті і способи мислення минулих епох, щоб самому спізнати всі ті стани, через які в різні часи проходила людська душа. Він захоплювався штучністю тих самозречень, що їх нерозважні люди називають чеснотами, і так само — природними спалахами обурення, що їх мудреці й досі називають гріхами. Роман був написаний цікавим філігранним стилем, яскравим і неврозумливим водночас, насиченим жаргоном та архаїзмами, технічними виразами та добірними парафразами. Так писали найкращі майстри французької школи символістів. Траплялися тут метафори дивовижні, мов орхідеї, і такі ж ніжні барвами. Життя почуттів змальовувалося термінами містичної філософії. Часом насилу можна було пізнати — чи знайомишся з духовними екстазами якого середньовічного святого, чи з похмурою сповіддю сучасного грішника. Отруйна це була книжка: неначе густий аромат ладану повивав її сторінки і туманuв мозок. Самий ритм речень, субтильна монотонність їх музики, ускладнені рефрени і вмисні повтори — усе це розбурхувало в Доріановій уяві нездорові марення та мрії. Він поглинав розділ по розділу, не відчуваючи, що западає вечір і довшають тіні...»
Отже, життя для Доріана стає першим і найвеличнішим з мистецтв, а усі інші мистецтва – тільки прологом до неї. Які захоплення були у Доріана?
(Мода, дендізм, католицизм, містицзм, запахи, музичні інструменти, вишивки і гобелени)
Але ці захоплення для Доріана були прологом. Як результат перенасичення, Доріан намагається зрозуміти життя з усіх боків. Яке життя веде Доріана?
На що дорікає Доріанові Безіл Голуорд під час їх останньої зустрічі?
Який вплив на оточуючих мав Доріан?
Чому люди, з якими спілкується Доріан, майже без опору попадають під вплив пороку? Порок – інфекція?
Як ви гадаєте, чому люди іноді піддаються магнетизму розпусти?
Чому Доріан Грей став на цей шлях?
Четверта сходинка пороку – розпуста.
Чому Доріан вирішив показати Безілові портрет? Що побачив Безіл?
(«Боже, перед ким я уклонявся! У нього очі диявола!»)
У чому звинувачує Доріан Безіла?
Як ви вважаєте, є провина Безіла у тому, що Доріан став Таким?
П`ята сходинка – вбивство людини.
Який вплив мав на Доріан скоєний злочин?
Доріан постійно згадує слова лорда Генрі: «Лікуйте душу відчуттям, а відчуття хай лікує душа.» І знову Доріан прямує до кубла розпусти. Можливо, він шукає забуття. Чи є ліки від поганих спогадів?
Може, опіум?
Дія опіуму швидко минає. А від поганих спогадів кращі ліки – добрі спогади. У цьому ще одна проблема людини: ми не завжди пам`ятаємо про те, які спогади будуть хвилювати нас через певний час, чим буде заповнюватися наша душа.
Хто шукає Доріана і знаходить його в одному з кабаків?
(Джеймс Вейн)
Розкажіть про цю зустріч.
-Як почуває себе Доріан після цієї зустрічі?
Шоста сходинка – страх.
Але після історії з Джеймсом Вейном Доріан вирішує стати кращим. Про який добрий вчинок він розповідає лорду Генрі? (Учні розповідають про любовну пригоду Доріана з сільською дівчиною, яку він пожалів).
Але за мислитель, тільки два варіанти були у свідомості Доріана: знеславити дівчину або пожаліти. Це кохання? Це благородство? Що це?
Як бажання Доріана стати кращим віддзеркалилось на портреті?
Що зрозумів Доріан?
(Портрет – це його совість, його душа).
Що вирішив зробити Доріан з портретом?
Сьома сходинка пороку – вбивство власної совісті, душі.
Пропоную учням зробити свій висновок уроку.
Можливі висновки.
1) Людина без совісті і без душі не може існувати.
2) Духовний світ людини треба формувати не сьогоденними розвагами, а вічними цінностями.
3) Багатство матеріальне і багатство душі – різні поняття, і не забувати, що душа збагачується почуттями доюра, краси, кохання, які несуть радість усім.
Домашнє завдання
Скласти міні-твір на обрану тему:
1