Урочиста лінійка до Дня партизанської слави

  Ведуча.  Щороку в травні ми відзначаємо День перемоги. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941 – 1945 рр. Не щезла з пам’яті людської, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога над фашистами. Можна по-різному ставитися до Великої  Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба можна забути тих, хто віддав своє життя для щастя інших?

 

  Ведучий. Ми розуміємо, що за все, що ми маємо, ми зобов’язані всім тим, хто воював, гинув, виживав у тих пекельних умовах, коли здавалося, що неможливо було вижити.

 

  Ведуча. В недільний червневий день 1941 року на світанку впали перші фашистські бомби на нашу мирну землю. У міста і села України війна ввірвалася у перші її години.

  Ведучий. У цей день був випускний бал, юнь прощалася з дитинством, кружляючи у вихорі вальсу, були юнацькі мрії, грандіозні плани, яким ніколи не судилося здійснитися. Чорні крила війни закрили сонце.

1  учень

Це на світанку сталося колись

Стривожений, із муками і жалем,

Світ стрепенувся, кров’ю вмить заливсь,

Неначе розпанаханий кинджалом.

Війна назустріч молодому дню

Із гуркотом, із брязкотом котилась,

Лавиною металу і вогню.

На нашу землю й долю навалилась.

2  учень

Тремтять гармати. Б’є на спалах дзвін.

Залізні круки вилітають з хмари.

Горить Вкраїна з чотирьох сторін

І на чужинців просить з неба кари.

 

Синів, дочок благає: «Захистіть!»

Страждає в муках Україна мила.

І піднімається з глибин століть

Непоборима, нездоланна сила.

 

Хто б це вгадав і по якій причині,

На скільки літ розтягнеться війна?

І звісно всім: земель багато в світі,

А рідна, батьківська – лише одна.

  Ведуча. У роки війни в Україні загинув кожен шостий громадянин. Хто візьметься підраховувати, скільки б вони могли зробити і скільки мати радості. Треба окинути зором небо, сонце і білі хмаринки в ньому, подивитись на квітучі дерева в саду, глянути на дитя на руках у матері, щоб осягнути, якими дорогоцінностями вони могли користуватися! Як дорого коштує перемога!

3 учень

Перемогу не гукали в гості —

Брали, виривали із землі,

Аж тріщали од напруги кості.

І серця фугасами в золі вибухали.

На півнеба — хмари.

З них не дощ родючий, а метал.

За ударом — знов тяжкі удари.

Прямо в серце, в душу, наповал.

4 учень

Стоять, замислившись, тополі,

Бійців нагадують мені —

Отих, полеглих в травах, в полі,

В кривавих січах на війні.

Їх прийняла війна, лишивши списки,

Загиблих в праведнім бою,

Застигли в тузі обеліски

В гранітнім з каменю стою.

 

  Ведуча. Мільйони людей в усьому світі знають про звіряче обличчя фашизму з книг, документальних та художніх фільмів. Усе менше залишається тих, хто пам’ятає злочини фашистів зі свого трагічного досвіду.

  5 учень

  Сонце палило нестерпно,

  Гнулось садове гілля.

  Падали яблука в серпень,

  Глухо стогнала земля.

  Рвали снаряди їй груди.

  Всюди гриміла війна,

  Падали скошені люди,

  Їх не щадила війна.

 

  Ведучий. З перших же днів, тижнів війни розпочався партизанський рух – збройна боротьба радянського народу проти фашистських загарбників на окупованій території, в тилу ворога.

 

  Ведуча. Активною партизанська боротьба була в Україні, Білорусії, в Орловській, Смоленській, Ленінградській та Калінінській областях Росії. Створювалися партизанські формування – загони, полки, бригади та дивізії, інколи до 20 тисяч чоловік.

 

  Ведучий. Головні удари партизани наносили по комунікаціях противника, допомагали наступу радянських військ. Під час війни, в тилу ворога, діяло понад 6200 партизанських загонів та підпільних груп, в яких воювало більше ніж 1 млн. чоловік – представників усіх народів Радянського Союзу. В Україні – 500 тис., у Білорусії – 370 тис., в Росії – 250 тис., в Латвії – 13 тис., у Литві – 10 тис., в Естонії – близько 7 тис., в Молдавії – понад 6 тис., в Карелії – понад 5 тис. 

 

  Ведуча. Партизани знищили 58 бронепоїздів, 50 тис. автомобілів, підірвали 12 тис. мостів, пустили під укіс понад 20 тис. залізничних ешелонів.

 

   Ведучий. Важливою формою партизанських дій були рейди партизанських формувань у тилу противника, які відволікали великі сили гітлерівців, що було суттєвою допомогою Червоній Армії.

 

  Ведуча. Найбільш результативні рейди здійснили формування відомих партизанських командирів  С.А.Ковпака, О.Ф.Сабурова, С.В.Гришина, О.Ф.Федорова, П.П.Вершигори та інших.

 

  Ведучий. Партизани звільняли в тилу великі території, які називалися «партизанським краєм». До літа 1942 року таких територій було 11. Восени 1943 року більше 200 кв. км. в тилу ворога контролювали партизани. Разом з партизанами на території Радянського Союзу проти фашистських загарбників воювали громадяни Чехословаччини, Польщі, Румунії, Югославії, Угорщини, Бельгії, Франції, Німеччині та інших країн.

 

  Ведуча. Варто особливо відзначити діяльність невеликих партизанських загонів, які складалися з 30 – 40 бійців у степових районах і з 100 і більше бійців у лісах. Вони з’являлися у місцях, де їх найменше чекали, нападали на німецькі обози, адміністративні установи, вели так звану «рейкову війну». Партизани так «дошкуляли» німцям, що їхнє командування виділило для боротьби з партизанами близько 120 тис. солдатів.

 

  Ведучий. Партизанський рух у Кіровоградській області розпочався з перших днів

окупації, у серпні 1941-го. Керівництво партизанською діяльністю на території області здійснював підпільний обком партії на чолі з М.М.Скирдою. Загалом на Кіровоградщині було створено та діяло 20 партизанських загонів і одне партизанське з'єднання, що складалося з 7 партизанських загонів.

 

  Ведуча. Такі загони були створені та діяли на теренах Єлисаветградківського, Знам'янського,  Кам'янського, Чигиринського, Новогеоргіївського, Златопільського, Олександрівського, Підвисоцького, Хмелівського, Маловисківського, Новомиргородського районів, а їх бази знаходились у Чорному, Чутянському, Нерубаївському, Кам'янському, Яничанському, Мотронівському лісах, Холодному Яру.

 

  Ведучий. Найбільш активною була партизанська боротьба у 1943 - 1944 роках. Особливу мужність партизани з'єднання імені Ворошилова, партизанських загонів імені Хрущова, Дзержинського, Суворова, «Москва», «За Родину» спільно з 31-шою

танковою бригадою виявили під час звільнення важливого залізничного вузла Правобережної України та потужного оборонного пункту німців на Кіровоградському напрямку - м.Знам'янки. Після цієї успішної бойової операції більше 100 наших земляків - партизан було нагороджено орденами і медалями.

 

  Ведуча. Партизанське з'єднання імені Ворошилова (командир І.Д. Діброва) взагалі було грозою гітлерівських окупантів і внесло колосальний внесок у справу Перемоги. Основними об'єктами роботи учасників з'єднання були залізничні дільниці: Знам'янка - Кіровоград, Знам'янка -Долинська, Знам'янка - Користівка, Олександрія - Лікарівка, Знам'янка - Фундукліївка, склади та німецькі гарнізони.

  Ведучий. Під час своєї діяльності бійці з'єднання пустили під відкіс 16 ешелонів, вивели зі строю 279 вагонів, розгромили 7 німецьких штабів, знищили 605 автомашин та велику кількість зброї  і техніки окупантів. Значну частину бійців було нагороджено Президією Верховної Ради СРСР та Штабом Партизанського руху України.

  Ведуча. Окрім партизанського руху, на теренах Кіровоградщини було організовано також  26  підпільно -диверсійних груп, які проводили значну роботу як  у                  м. Кіровограді, так і районах області. Особливо успішною була діяльність таких груп  у Новопразькому,  Маловисківському, Знам'янському районах.

Ведучий. Неможливо обійти увагою також тих, хто у ті лиховісні дні, ризикуючи життям, допомагав партизанам. Так, мешканка с. Єлисаветградківки, вчителька Мошнягул  Марія готувала їжу для партизан та підпільників, переховувала зброю, розповсюджувала листівки. Фашисти жорстоко катували її, а потів вбили, як і іншу мужню жінку - Бур'янову Олену, вчительку однієї з кіровоградських шкіл, яка діставала боєприпаси та зброю для партизан, переховувала у своїй квартирі керівництво міської підпільної диверсійної організації. Серед тих, хто героїчно допомагав партизанам, слід назвати також Сіряк Ксенію, мешканку Кам'янського району, знам'янчанок Сосновську Галину, Хміль Євдокію.

  Ведуча. Пам'ять про героїв - партизан та підпільників, мужність яких є безприкладним взірцем справжнього патріотизму і любові до своєї батьківщини, завжди житиме серед нас. Земний уклін вам, відомі і невідомі народні месники, які не мріяли ані про почесті, ні про славу, а просто любили свою землю і боролися за її свободу.

 

   Ведучий. Мільйони життів забрала Велика Вітчизняна війна. Це важко усвідомити. Смерть однієї людини – це трагедія. А коли мільйони… Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів однополчан, рідних і близьких, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло окупації.

  6  учень

  Спинись, проклятий супостате,

  На світ востаннє подивись:

  За тіло матері розп’яте

  Сини на пару піднялись.

 

  У бій за наші ниви,

  За ясний сміх дитячий,

  За юний спів щасливий,

  За славний труд гарячий.

 

  Вперед, полки суворі,

  Під прапором свободи

  За наші ясні зорі,

  За наші тихі води.

 

   Ведуча. Велика Вітчизняна війна не обійшла стороною і наш край. Фашистські орди спустошували наші землі, грабували багатства, убивали дітей, жінок, стариків. Територія Григорівської сільської ради була окупована німецькими загарбниками з 6 серпня 1941 року по 7 грудня 1943 року.  516 жителі села билися проти німецько-фашистських загарбників, 326 – не повернулися з фронту, 187 – були відзначені нагородами. Уродженець села О.І.Воловик був радистом партизанського з’єднання О. Ф. Федорова. Під час визволення села від гітлерівських окупантів загинули 115 воїнів.

 

  Ведучий.

Багато літ сплило за журавлями,

Але мені ввижається й тепер:

Отам, де тихі верби край дороги

Стоять в зеленій весняній красі,

Обшарпане, голодне, босоноге,

Бреде моє дитинство по росі.

«Я прийшов до тебе, я вернувся, мамо,

Я своєю смертю смерті потоптав.

На моїй могилі нині квітів море,

Ти в думках до мене линеш з далини,

І твоє невтішне материнське горе —

То прокляття вічне паліям війни!».

 

(Під звуки «Молитви» О.Білозір виходить дівчинка-ангел зі свічкою в руках)    

Ангел

Катами мучена, розп'ята,

Ти не скорилась ворогам.

Ти знала: прийде час розплати,

Впаде на голови катам.

Ти знала: мучитись недовго,

Що заясніє небозвід,

Що зійде сонце, зійде сонце,

І все дивилася на схід,

У далину, де дні і ночі

Від вибухів здіймався дим,

Дивились виплакані очі

На Україну — рідний дім.

Летять і летять роки.

Летять і відлітають у вічність.

 

 

  Ведучий. Пам’ять полеглих на фронтах Великої Вітчизняної війни, що залишилися навіки молодими, і ветеранів, що не дожили до сьогоднішнього дня, ушануємо хвилиною мовчання.

 

Хвилина мовчання.

 

 

  Ведуча. Наш обов’язок – не тільки в свята згадувати, а кожен день пам’ятати про всіх, хто кував перемогу і загинув.

 

   7 учень

  За тебе, за мене, за всю Батьківщину,

  Хто фронтом звитяги йшов поруч з тобою,

  Боровся з фашизмом і гинув у бою,

  Хто месником смілим тоді партизанив

  І ворога нищив героєм незнаним.

  Згадай їх усіх, замордованих, вбитих,

  І гідно живи їх життям недожитим!

 

  Ведучий. Близько 200 тис. учасників бойових дій нагороджені орденами та медалями, в тому числі понад 127 тис. – медаллю «Партизан Великої Вітчизняної війни» І та ІІ ступенів, 233 відважним присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

 

 

 

                                                                                   Указ Президента України

 

                                Про День партизанської слави

 

  На підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років, увічнення їхньої пам’яті, п о с т а н о в л я ю:

 

  Установити День партизанської слави, який відзначати щорічно 22 вересня.

 

                                                                                      Президент України Л.Кучма

 

М. Київ, 30 жовтня 2001 року №1020/2001

 

 

  Ведуча. Кожне молоде серце сьогодні і завжди повинно берегти пам’ять про всіх, хто відстояв державу в тій страшній війні. Берегти, шанувати дідів і прадідів,

берегти, шанувати і стояти на варті, щоб ніколи не повторилася та біда, яку пережив народ у 1941 – 1945 роках.

 

  Ведучий. Вище піднімайте стяг Пам’яті, щоб ніхто в світі не зміг зробити вигляду, ніби він забув, - забув як втрачали найдорожчих людей, забув, як чекали першого дня без війни.

 

  8 учень

  Життя торжествує в новім поколінні,

  Та болі минулі – довіку нетлінні.

  З граніту волає грізно і люто:

  «Ніхто не забутий, ніщо не забуто!».

 

  Вічний вогонь палає,

  Дзвонить у далі століть.

  Вічний вогонь закликає:

  «Щастя живих бережіть!».