Урок «Андріївський узвіз» – роман-подорож Володимира Діброви»

11 клас                                                   Українська література

Тема. «Андріївський узвіз» – роман-подорож сучасного українського письменника Володимира Діброви

Мета: усвідомити ідейно-художній зміст та особливості твору; розвивати навички цілісного сприйняття великого за обсягом художнього твору, виділення ключових епізодів, висловлення власної думки щодо прочитаного; виховувати почуття відповідальності за власні вчинки.

Тип уроку: комбінований.

Форма уроку: дистанційна.

ПЕРЕБІГ ЗАНЯТТЯ

І. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Дайте відповідь на питання:

• Яких письменників ми називаємо сучасними? (письменники, що діють в наш час).
• Назвіть імена сучасних українських письменників (Андрій Курков, Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Василь Шкляр, Іздрик Юрій, Роздобудько Ірен).

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ.

Поет К. Москалець дотепно зауважив, що не кожному з нас вдасться дожити до пенсії, проте всім доведеться дотягти до смерті.

 Як ви розумієте це висловлювання?

Шановний одинадцятикласнику, якщо тебе зацікавить подана в конспекті інформація, радимо прочитати роман у повному обсязі.

III. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ; ФОРМУВАННЯ ВМІНЬ ТА НАВИЧОК

Повідомлення для учнів.

Володимир Діброва, представник «задушеного покоління», той, чия молодість припала на період брежневського застою, той, хто, наспівуючи пісні «Бітлз», висміював комуністичну ідеологію й плекав замість совєтського колективізму індивідуалізм, до пенсії таки дожив.

Народився 11 серпня 1951, у місті Донецьку. Батько — Георгій Савич Діброва, мати Нона Дмитрівна.

Вчився у Київському університеті імені Тараса Шевченка, на факультеті романо-германської філології, відділ перекладачів (1968—1973).

У 1985—1988 — аспірант Інституту літератури ім. Т.Шевченка АНУ.

Яскравий представник «андеґраундної альтернативи» 1970 — 1980-х років, що творилася паралельно до радянського офіціозу — у самвидаві.

Дебютувавши наприкінці «перестройки» двома книжками в офіційному друці («Тексти з назвами і без назв», 1990; «Пісні Бітлз», 1991), він одразу став одним із найпопулярніших українських прозаїків, перекладеним у Німеччині, Польщі, Угорщині, Шотландії, США, Канаді. 

1996 року перекладався в американському видавництві «Northwestern University Press»

Нагороджений премією ім. Миколи Лукаша.

Від 1994 року живе й працює в США, викладає в Українському науковому інституті Гарвардського університету.

2007 року - роман «Андріївський узвіз» переміг на третьому конкурсі «Книга року Бі-Бі-Сі».

Прочитайте анотацію.

АНОТАЦІЯ

Це – «роман-подорож» сучасного українського письменника Володимира Діброви. На початку твору його головний герой, потрапивши на свято міста, піднімається Андріївським узвозом. Там він опиняється в критичній ситуації, непритомніє і ніби подорожує в бік дитинства.

Він робить п´ять зупинок у ключових моментах свого життя, де ще раз переживає кохання й хворобу, стає свідком суспільних змін, просувається по службі, робить ті самі помилки й перші дитячі кроки у пізнанні світу. Цього разу він бачить та розуміє все, але нічого не може змінити. А ще він дізнається, що в його житті була таємниця, про яку він, виявляється, знав, починаючи із п´яти років. Ця таємниця ніколи не залишала його, особливо в ситуаціях небезпеки та скрути. Події цієї подорожі охоплюють 1948 - 2002 роки й відбуваються на тлі Андріївського узвозу – вулиці, яка з´єднує низ міста з верхом, дитинство героя – зі зрілістю, скороминуще – із вічним. Роман «Андріївський узвіз» розрахований не лише на шанувальників рідного слова, але й на всіх, хто звик читати.

Прочитайте стислий сюжет книги.

У «Андріївському узвозі» 54-річного чоловіка зі смаком і досвідом, чоловіка, який відчував при ходьбі кожен м’яз свого тіла, який дослужився до посади проректора, раптово хапає інсульт. Оскільки держава прирівняла науковців до держслужбовців, пенсія в чоловіка має бути не найгіршою. Проте це його чомусь не радує. У нього є донька, дружина, два зяті — колишній і актуальний – обидва талановиті поети.

У чоловіка намічається внук, якого назвуть на честь діда. І це найсвітліший момент роману. У чоловіка є друг-ректор, з яким він розсварився через кляту ректорку, і коханка, яка брутально кидає чоловіка, бо виходить заміж за іноземця. Через відкоша, отриманого від останньої коханки, у чоловіка й стався інсульт. На щастя, після лікування йому милостиво повернули всі досі паралізовані частини тіла. Після такого дива герой повернувся не тільки в лоно родини, а й у лоно церкви.

На святі міста, що традиційно відбувається на Андріївському узвозі, із чоловіком стався другий інсульт. У коматозному стані він мандрує в потойбіччя. Виринаючи із потойбіччя й потрапляючи в реальність, чоловік бачить обличчя дружини, осяяне любов’ю, в якому збіглися початок і кінець. Він розуміє — йому вибачили.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Евристична бесіда.

- Чим твір Володимира Діброви може захопити сучасного читача?

- Як  ви ставитесь до поведінки персонажів?

Пропонуємо прочитати вислови сучасної літературної критики про роман «Андріївський узвіз».

Як на перманентного перелюбника й ловеласа пенсійного віку така кінцівка видається усе-таки сентиментальною. Саме через це роман «Андріївський узвіз», незважаючи на домінуючий трагікомізм, прочитується як фарс і водевіль.

В. Діброва нагадує читачам: смерть — не найгірше, що може трапитися із нами в житті. Трагічною, на думку прозаїка, є відірваність української людини від християнської й національної традиції, про що свідчить фальшиве нацреалістичне дійство, яке змушений оглядати чоловік увечері перед першим інсультом. Трагічною є родина без любові, дружба без довіри. За В. Дібровою, нещастя нерідко об’єднує родину значно ефективніше, ніж щастя, а співчуття є одним із різновидів любові, – можливо, найзворушливішим. Трагічним є й розчарування людини, коли талант виявляється підробним, а справа життя – пшиком.                В. Діброва знає, що вартість людини вимірюється тим, наскільки гідно вона витримує удари долі, а також її здатністю залишатися на висоті за найскрутніших обставин. Проте його герой у переломні моменти воліє все-таки рятуватися втечею. Він просто хапається за рятівну линву — й летить.

У романі «Андріївський узвіз» В. Діброва намагався вписати біографію свого «задушеного покоління» в історію України, хоча й не показав геноциду власної родини як основи незалежності. З висоти пташиного польоту над Андріївським узвозом його герою відкривається те, що прийнято називати Задумом. Як і в усій своїй творчості, В. Діброва передає відчуття приреченості свого покоління, що народилося не в тому місці й не в той час. Якщо совєтський період — атмосферу «благословенного застою» — в «Андріївському узвозі» прозаїку вдалося відтворити переконливо, то час незалежності, на мою думку, – ні. Оскільки він означений пунктирно (можливо, тому, що сам В. Діброва тривалий час живе за межами України).

У «Андріївському узвозі» прозаїк залишився вірним іронічному стилю. Його іронія гірка, скептична, а сміх переважно невротичний. Цей сміх, як спазм, перехоплює горло. Звичайно, він маскує ридання. Відомо, що сучасна українська література соромиться сліз. Її творці вирішили сміятися завжди і скрізь, наслідуючи М. Гоголя, а не Т. Шевченка. Одначе є моменти, коли без сліз (і то рясних)  не обійтися.

Мотиви у цьому романі теж традиційні. Центральним є мотив любові, який так оптимістично прозвучав свого часу ще у оніричній післямові до роману «Бурдик»: «любов — це те, що є завжди! Серед того, чого нема ніколи!» У «Андріївському узвозі» любов перетворюється на метафоричну линву, вхопившись за яку, чоловік подорожує в часі, здійснюючи п’ять зупинок, що символізують вузлові моменти його біографії. Саме на п’ятій зупинці, у дитинстві, герой розкриває читачеві свою таємницю. Дитиною він прагнув покататися на тарзанці, але дорослі категорично забороняли йому це робити. Маленький хлопчик зрозумів — дорослі нещасні, бо бояться розігнатися, схопитися за линву й відірватися від землі.

Людське життя надто коротке – лише п’ять зупинок, і ти вже сивий, розбитий інсультом, падаєш посеред вулиці й хтозна, чи піднімешся. Що лишається? Хіба що схопитися за линву минулого, щоб повернутися туди, де вже був. І з кожним кроком назад знімати з себе, немов лушпиння, дріб’язкові клопоти та інтриги, захоплення та невдачі, амбіції та проблеми, характерні певному вікові… Герой книги проходить п’ять зупинок: Статечний вік – Зрілість – Молодість – Юність – Дитинство. І наприкінці бачить, що навіть опинившись у точці відліку, не має змоги щось змінити: «В який би він зараз бік не пішов, він вже знає, чому його так вабить линва. Він бачив, що вона проходить через все його життя».

(https://uk.wikipedia.org/wiki/Андріївський_узвіз_(роман))

(http://litakcent.com/2007/12/25/roksana-harchuk-smert-ce-ne-najhirshe-scho-mozhe-trapytysja-z-namy-v-zhytti/)

V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Вправа «Продовж думку».

— До тези «Людське життя надто коротке» я ставлюся...