Урок:"Байронічний герой і настрої «світової скорботи» у віршах поета"

Тема. Байронічний герой і настрої «світової скорботи» у віршах поета

Мета: поглибити знання з теорії літератури про лірику, дати поняття про байронічного героя; навчати вдумливого читання ліричних творів; розвивати творчі здібності, уміння аналізувати; виховувати любов до прекрасного.

Обладнання: портрет Байрона.

Тип уроку: проблемний урок з елементами дослідницької роботи.

Володар дум.

О. Пушкін

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань

1. Колективна робота

Записи у зошити

Основні періоди творчості Байрона

I. 1807–1809 рр.— лірична збірка «Години дозвілля».

II. 1809–1817 рр.— поеми «Паломництво Чайльд Гарольда», східні поеми, «Єврейські мелодії» (цикл — 23 вірші — любовна лірика).

III. 1817–1824 рр.— поеми, роман у віршах. «Дон Жуан» — найбільший за обсягом і значенням твір.

2. Складання сенканів

Байрон,

Самотній, романтичний,

Віршував, кохав, боровся,

Слава, переплетена з образами,

Птах.

ІІ. Робота над темою уроку

1. Теорія літератури

Лірика — один із трьох жанрів літератури. Особливість лірики — дійсність зображується через змалювання почуттів, переживань, думок ліричного героя. Лірика поділяється на:

• громадянську (суспільно-політичну) — роздуми поета про суспільне життя;
• філософську — роздуми про сенс людського буття;
• пейзажну — роздуми, навіяні природою;
• інтимна — роздуми і почуття, пов’язані з дружбою та коханням.

Станси — різновид лірики, поезія-роздум, у кожній строфі якої висловлюється певна думка або спостереження.

2. Виразне читання учнями поезій Байрона та коментарі учителя до них

* * *

Мій дух, як ніч. О, грай скоріш:

Я ще вчуваю арфи глас.

Нехай воркує жалібніш

І тішить слух в останій час.

Як ще надія в серці спить,

Її розбудить любий спів.

Як є сльоза — вона збіжить,

Поки мій мозок не згорів.

Але суворо й смутно грай,

Додай жалю в свій перший звук.

Молю тебе, заплакать дай.

Бо розпадеться серце з мук.

Воно в собі терпить давно,

Вже в йому вщерть тяжких образ;

Як не поможе спів, воно

Від мук страшних порветься враз.

(Переклад В. Самійленка)

У ч и т е л ь. Усіх, хто спілкувався з Байроном, підкоряло не лише його чуття прекрасного, але й гостре почуття справедливості. «Його очі — це розкрита брама сонця, вони створені зі світла і для світла»,— писав один із його сучасників. Та у своїй душі поетові

розібратись було важко: занадто багато гнітючих дум та запитань без відповідей переповнювали її.

Прометей

Титане! в очах твоїх

Відбилось горе і тривоги

Земних житців, що гнівні боги

Погордно зневажали їх.

А що ж за те дістав, Титане?

Лиш скелю, коршака й кайдани,

Німе страждання, вічний бран,

Нестерпний біль роздертих ран,

Що Духа гордому уймає…

Ти стогін, роджений одчаєм,

Душив у грудях, щоб той звук

Не виказав таємних мук,

Знімівши на устах, аж доки

Наглядач неба відлетить,

Щоб мук агонії й на мить

Боги не вгледіли жорстокі.

Ти боротьбу обрав, Титане,

В двобої волі і страждань,

Прийняв ти муки без вагань;

А небо мстиве, невблаганне,

І Доля зла — тиран глухий —

І дух Ненависті, який

Істот собі на втіху творить.

І сам їх нищить, сам їх морить,

Дали тобі безсмертя в дар.

Та навіть ця найважча з кар

Твоєї долі не зламала.

Змогла добитись лиш проклять

Лють Громовладцева од тебе

Та що йому готує небо,

Ти, віщий, не хотів сказать,

Хоч погляд твій сказав немало:

В нім вирок прозвучав, як грім,

І каяттям палив гірким,

Гнітив страхом, аж у правиці

Тремтіли в гніві блискавиці.

У тому твій небесний гріх,

Що людям зменшив ти страждання,

Що світлом розуму й пізнання

На боротьбу озброїв їх.

Хай доля зла тебе скувала,

Та виклик твій, борня зухвала,

Завзяття вогняне твоє,

Твій гордий дух і непокора,

Що їх і небо не поборе,

Для смертних прикладом стає.

Ти людству освітив дороги,

Ти — символ віри і тепла.

Як ти, сини людські — півбоги,

Струмок ясного джерела.

Хай і провидить люд достоту

Нужденний пай свій: і скорботу,

І горе, і борні тягар,

І долю невідкличних мар,—

Та дух бунтарства — не покути —

Найважчі розбиває пута,

І волі людської снага,

У муках зрощена, в одчаї.

Надії й віри не страчає,

Тріумфом виклик зустрічає

І владно смерть перемага!

(Переклад Д. Паламарчука)

У ч и т е л ь. Прометеївська тема народолюбства і нескореності, безстрашної боротьби за свободу, за людину у творчості Байрона звучить могутнім акордом. У вірші «Прометей» звеличується подвиг того, хто «людству освітив дороги». Сам поет, як і оспіваний ним у багатьох творах титан-богоборець, завжди прагнув бути там, де здіймався стяг боротьби за свободу людини.

Спомин

Кінець! То був лиш сон. І враз

Блідих надій промінчик згас.

Щасливих мало днів прожито,

Світанок мій вкриває тьма,

І душу сковує зима.

Любов, надію вщент розбито.

Якби ж — і спомини. Якби-то!

 (Переклад Д. Паламарчука)

У ч и т е л ь. Вірш «Спомин» можна вважати зразком поетичної недомовленості, за якою приховані причини суму автора. Поетичний світ Байрона багатий і просторий. Разом з тим «загублений рай», загублені надії і сподівання, загублений абсолют людського щастя — це внутрішня тема лірики поета.

* * *

Коли сниться мені, що ти любиш мене,

Ти на сон мій не гнівайся, люба,—

Тільки в мріях я маю те щастя ясне,

Кожний ранок — оплакана згуба.

Любий сон! Забери собі силу мою,

А мені дай безсилля розкішне,

Може, знов, як в ту ніч, буду я у раю,

Ох, яке ж то життя буде пишне!

Смерть і сон, кажуть люди, то браття рідні,

Сон єсть образ мовчазної смерті,

Коли смерть може дать кращий рай, ніж у сні,

То я прагну скоріше умерти.

Ох, не хмур, моя мила, брівок лагідних,

Не гадай, що я надто щасливий.

Коли грішний був сон,— я спокутував гріх:

Зник без сліду мій сон чарівливий…

Хоч я бачив, кохана, твій усміх у сні,

Не карай ти мене за примари!

(Переклад Д. Паламарчука)

У ч и т е л ь. У вірші відсутня поетика глухих емоцій, узагальнених особистостей і узагальнених положень. У них домінує емоційно-експресивне начало. Лірика стає пізнанням душі і особистості тих, до кого вона звернена, відкриваються і адресат, і автор. Ми відчуваємо, хто такий сам поет, що він відчуває до героїні, що вона несе йому.

Вдень мого

тридцятишестиліття

Вгамуйся, серце. Вибив час.

Нікого нам не зворушить.

Нехай любов обходить нас,

Та нам — любить.

Пожовкли днів моїх листки,

Засох любові цвіт і плід.

Повзуть скорбота й хробаки

За мною вслід.

Немов вулкан той із жерла,

Жирущий пломінь в груди б’є,—

Та не світильник, то пала

Життя моє.

Минулі дні тривог, надій,

Любові, ревнощів, жаги,

З кохання весь набуток мій —

Сплітає нам.

О поле битви, зброї дзвін,

Що славить Грецію мою!

Вільніший я, ніж Спарти син,

Що ліг в бою!

Повстань! Еллади лине зов,

Зміцни свій дух! Не забувай,

Чия у тебе в жилах кров.

На бій рушай!

Притлум чуттів невчасних жар

І ниці пристрасті круши!

Хай вроди згубної пожар

Не йме душі!

Як шкода молодих років,

На жертву волі їх оддай!

До битви стати час наспів.

В борні сконай!

За волю в гордів цім краю

Борися всупір долі злій.

Знайди в бою і смерть свою.

І супокій!

(Переклад Д. Паламарчука)

У ч и т е л ь. Вірш уважають останнім у творчості поета. Власну ліричну поезію поет поєднував з подвигами визвольної війни, зі справою захисту греків. Нам залишились рядки, написані Байроном в Кефолонії 19 червня 1823 року в щоденнику менш ніж за рік до смерті. Рядки не були дописані і обірвані на півслові. Та і за формою, і за суттю своєю вони і в цьому вигляді цілісні, об’єднуючи світ історії і політичної боротьби з внутрішнім світом поета.

Запитання до учнів

• Які домінуючі риси поезії Байрона можна відзначити?

ІІІ. Рефлексія

Колективна робота

а) Формулювання визначення та характерних рис байронічного героя (запис у зошити)

Байронічний герой — людина романтична за характером.

Характерні риси байронічного героя:

• гостре сприйняття недосконалості навколишнього світу;
• благородство душі;
• глибина і сила почуття;
• підкреслене почуття вищості, зневага до людей;
• самотність.

б) Особливості любовної та політичної лірики Байрона (запис у зошити)

Загальні особливості лірики Байрона

• Яскраво виражене суб’єктивне (особисте) начало (автобіографічна канва творів або опосередкована розповідь про себе).
• Страдницька душа ліричного героя.
• Джерело страждань ліричного героя — недосконалість життя.
• Загадковість, недоговореність, внутрішня енергія поезії.
•  Порушення традиційних форм поезії: обірваний на середині рядок; залучення слів із побутової лексики; різний ритм, розмір, довжина рядків, строф; створення нового поетичного жанру — стансів, «віршів на випадок» (вірш, написаний з якогось певного приводу чи звернений до конкретного адресата); написання поезії у вигляді внутрішнього монологу поета.

IV. Домашнє завдання

Випереджувальне завдання для 3–4 учнів — повторити із теорії літератури поняття «поема»; із історії — відомості про Івана Мазепу; для всіх учнів — прочитати поему Байрона «Мазепа».