Віруси (лат. virus — отрута) — це група мікроорганізмів, яка відрізняється від прокаріотів і еукаріотів малими розмірами, відсутністю клітинної структури та протеїноутворювальних систем, вираженим цитотропізмом і облігатним внутрішньоклітинним паразитизмом. Віруси мають кардинальні властивості живого: самоорганізацію, самовідтворення, саморозвиток і саморегулювання життєдіяльності.
Поки вірус перебуває в позаклітинному середовищі або в процесі зараження клітини, він існує у вигляді незалежної частинки. Вірусні частинки складаються з двох чи трьох компонентів: генетичного матеріалу у вигляді ДНК або РНК (деякі, наприклад мімівіруси, мають обидва типи молекул); білкової оболонки , що захищає ці молекули, і, в деяких випадках, — додаткових ліпідних оболонок. Наявність капсиду відрізняє віруси від вірусоподібних інфекційних нуклеїнових кислот — віроїдів. Залежно від того, яким типом нуклеїнової кислоти представлений генетичний матеріал, виділяють ДНК-вмісні віруси і РНК-вмісні віруси. Форма вірусів різниться від простої спіральної та ікосаедричної до складніших структур. Розміри середнього вірусу становлять близько однієї сотої розміру середньої бактерії. Більшість вірусів занадто малі, щоб бути чітко помітними під оптичним мікроскопом.
Віруси є облігатними паразитами, тому що не здатні розмножуватися поза клітиною. Поза клітиною вірусні частинки не виявляють ознак живого і поводяться як частинки біополімерів. Від живих паразитарних організмів віруси відрізняються повною відсутністю основного енергетичного обміну і відсутністю найскладнішого елемента живих систем — апарату трансляції (синтезу білка), складність якого перевищує складність самих вірусів.
Віруси людини і тварин включені до складу 18 родин. Приналежність вірусів до певних родин визначається типом нуклеїнової кислоти, її структурою, а також наявністю чи відсутністю зовнішньої оболонки. Поняття про вид вірусу поки ще чітко не сформульоване, як і позначення різних видів.
РОЗМНОЖЕННЯ ВІРУСІВ
Розмноження вірусів включає декілька етапів:
1) розпізнавання клітини-мішені й прикріплення до неї;
2) проникнення в клітину;
3) збирання вірусних частинок;
4) вихід з клітини.
Проникнення вірусу в клітину
Проникнення вірусу в клітину-хазяїна починається із взаємодії вірусної частинки з поверхнею клітини, на якій є особливі рецепторні ділянки. Оболонка вірусу має відповідні прикріпні білки, що «впізнають» ці ділянки. Якщо вірус прикріплюється не до рецепторних ділянок, а до інших місць поверхні клітини, то її зараження може і не відбутись. Отже, наявність рецепторних ділянок поверхні клітини визначає її чутливість до того або іншого виду вірусів. Прикріпні білки вірусних частинок у простих вірусів містяться у білковій оболонці, а у складних - розташовані на поверхні додаткової мембрани у вигляді шипів, голок тощо.
ВПЛИВ ВІРУСІВ НА ОРГАНІЗМ ХАЗЯЇНА
Проникнення вірусу в клітину спричинює в ній інфекційні процеси. Інфекцією називають комплекс процесів, які відбуваються під час взаємодії інфекційного агента (бактерії, гриби, віруси) з організмом хазяїна. Подібні явища, спричинені паразитичними тваринами (найпростішими, червами тощо), називають інвазією.
Розрізняють гострі та хронічні вірусні інфекції. Внаслідок гострої інфекції після утворення нового покоління вірусів клітина, як правило, гине. За хронічної інфекції нові покоління вірусних частинок утворюються в клітині протягом тривалого часу.
Захист від вірусів:
1. Зміцнюйте імунітет та слідкуйте за самопочуттям : повноцінне харчування, здоровий сон, фізичні вправи та водний баланс організму.
2. За перших симптомів звертайтеся до лікаря :у разі появи перших симптомів ГРВІ невідкладно зверніться до свого сімейного лікаря.
3. Мийте часто руки з милом упродовж 20-ти секунд
4. Уникайте контакту з людьми із симптомами ГРВІ : з тими, хто має симптоми застуди. Мінімальна дистанція — 1,5 метра.
5. Уникайте дотиків до свого обличчя : не торкайтеся брудними руками своїх очей, носа та рота.
6. Термічно обробляйте продукти: не їжте сире м'ясо, м'ясні субпродукти та яйця.