Урок "Дві "Катерини" Т.Шевченка" 9 кл.

Надія Зарічна, Наталія Тарасова 

учителі української мови та літератури Старокостянтинівського ліцею Хмельницької області

Надія Зарічна, Наталія Тарасова 

учителі української мови та літератури Старокостянтинівського ліцею Хмельницької області

 

 

 

 

Пояснювальна записка

 

Ознайомлення з поемою Тараса Шевченка «Катерина» та живописним полотном за мотивами твору можна  детальніше розглянути на уроках позакласного читання чи засіданнях літературного гуртка, що допоможе учням глибше зрозуміти і проаналізувати  шедеври літератури та живопису.

Мета занять: розкрити ідейний зміст та проблематику поеми та картини, спонукати учнів до роздумів над долею дівчини-покритки, долею України,  виховувати почуття відповідальності за найвище щастя жінки — щастя материнства,  навчити школярів за допомогою живописних  творів формувати чіткі зорові уявлення про обстановку, побут, персонажів поеми, визначити зв’язки між  текстом та ілюстраціями.

Цей вид роботи підтверджує, що вивчення поеми Тараса Шевченка «Катерина» у взаємозв’язках з живописним полотном естетично виховує, дає змогу вдосконалювати навички дослідницької роботи учнів, ширше розвивати їхню творчу ініціативу, асоціативно-образне мислення.

 

 

 

 

Тема: Дві Катерини Тараса Шевченка

...Такого полум’яного культу материнства, такого апофезу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Т.Г.Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, у матері…

М. Рильський

Мета: розкрити ідейний зміст та проблематику поеми та картини, спонукати учнів до роздумів над долею дівчини-покритки, долею України; виховувати почуття від­повідальності за найвище щастя жінки — щастя материнства;  навчити школярів за допомогою живописних  творів формувати чіткі зорові уявлення про обстановку, побут, персонажів поеми, визначити зв’язки між  текстом та ілюстраціями; розвивати усну мовленнєву культуру учнів; вивчення поеми»Катерина» у взаємозв’язках з живописним полотном естетично виховує, дає змогу вдосконалювати навички дослідницької роботи учнів, ширше розвивати їхню творчу ініціативу, асоціативно-образне мислення.

Обладнання: підручник, текст поеми, репродукції картин .

Тип уроку:  урок засвоєння нових знань за поемою Тараса Шевченка «Катерина» та картиною «Катерина», розрахований на дві академічні години.

Метод: комбінований .

Міжпредметні зв’язки: українська мова, образотворче мистецтво, історія.

ХІД УРОКІВ

І. Організаційний етап.

1. Психологічна настанова щодо вивчення теми. Внутрішня мотивація навчально-розвивальної діяльності учнів.

2. Аутотренінг:

Я — учень.

Я — творча особистість.

Я думаю, замислююсь.

Я хочу багато знати.

І буду багато знати.

ІІ. Повідомлення теми і мети уроків.

Мотивація навчальної діяльності учнів

Звучить мелодія української народної пісні «Ніч яка місячна...».

Учитель.  Кожна дівчина мріє про щасливе кохання, про шлюб і сім'ю. Але доля складається по-різному.

Тема жінки-матері — провідна у творчості Т. Г. Шевченка. Великий поет і художник досить багато уваги протягом усього життя приділяв жіночій темі і створив прекрасні образи жінок, матерів, які нас чарують, зворушують, захо­плюють, відкривають нові світи. З ніжністю й любов'ю змальовує поет україн­ських дівчат, молодиць, але найбільшої сили поетичного генія досяг Шевченко у створенні образів жінок-матерів.

У такому частому звертанні до ідеї теми, в шанобливому ставленні до жін­ки та обожнюванні жінки-матері Шевченко відтворив національні особливос­ті душі українського народу, його ментальність. З прадавніх часів наші пред­ки, яких називали орачами, оріями, займаючись землеробством, створили со­бі культ Матері-Землі (В. Пахаренко), що згодам переросло в обожнення жінки, матері, а наруга над нею вважалася великим гріхом. Це засвідчують численні обрядово-календарні дійства, що прийшли до нас з глибини віків, а також народні пісні, легенди, перекази. На фольклорному ґрунті формувалися поетичні смаки Т. Шевченка, свідомість його вбирала відлуння вікової культури, і вже в дитинстві та ранній юності закладалися майбутні жіночі образи.

Усі ріки жіночої долі осмислив і відтворив поет у «Кобзарі».

Конфлікт між призначенням жінки на землі і тяжкою дійсністю, котра ніве­чить материнство, глибоко хвилював Шевченка, завдавав тяжких творчих мук. Майже в усіх його творах виразно трагедійне звучання материнської долі. Ко­лись гарні молоді матері переживають каліцтва, божевілля, самотню старість, смерть під тином. Поет творить епопею материнського горя, ставить своїх геро­їнь у виняткові обставини.

Сьогодні почнемо знайомство з відомою поемою Шевченка «Катерина».   

IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу   

     Учні напередодні були поділені на групи за інтересами – «літературознавці» та «живописці».

          «Літературознавці»

  Учень 1. Споконвіку українські матері плекали у своїх доньках цноту, а в синах —стриманість і повагу до дівочої честі. Покохавши москаля, Катерина і в гадці не мала, що він може її зрадити. Занадто довірившись чужій людині, дівчина потрапила в скрутне, трагічне становище!

Не слухала Катерина

Ні батька, ні неньки,

Полюбила москалика,

Як знало серденько.

Катря кинулася у вир свого почуття пристрасно, не думаючи про можливі наслідки:

Не дві ночі карі очі

Люба цілувала,

Поки слава на все село

Недобрая стала.

Життя Катерини ускладнюється після народження сина. Надій на повернення  «москалика» стає все менше.

Учень 2.  У батьків Катерини — простих селян — настільки розвинене почуття честі, людської гідності, вони настільки шанують звичаї, які панують у їхньому се­редовищі, що не в змозі витримати людський поговір. Це — головна причина, що змусила батьків розстатися з Катериною.

Учень 3. Можна гадати, що те рішення було помилковим. У поезії є натяк на те, що вигнання Катерини не принесло якогось полегшення батькам, навпаки, вони ще більше ізолювались від навколишнього світу і, замучені своїм страшним горем, поволі  згасали.

Сидить батько кінець стола,

На руки схилився,

Не дивиться на світ Божий:

Тяжко зажурився.

Коло його стара мати

Сидить на ослоні,

За сльозами ледве-ледве

Вимовляє доні:

«Що, весілля, доню моя?

А де ж твоя пара?

Де світилки з друженьками,

Старости, бояре?

В Московщині, доню моя!

Іди ж їх шукати,

Та не кажи добрим людям,

Що є в тебе мати.

Проклятий час-годинонька,

Що ти народилась!

Якби знала, до схід сонця

Була б утопила...

Здалась тоді б ти гадині,

Тепер — москалеві...

Доню моя, доню моя,

Цвіте мій рожевий!

Як ягодку, як пташечку,

Кохала, ростила

На лишенько... Доню моя,

Що ти наробила?..

Оддячила!.. Іди ж, шукай

У Москві свекрухи.

Не слухала моїх річей,

То її послухай.

Іди доню, найди її,

Найди, привітайся,

Будь щаслива в чужих людях,

До нас не вертайся!

Не вертайся, дитя моє,

З далекого краю...

А хто ж мою головоньку

Без тебе сховає?

Хто заплаче надо мною,

Як рідна дитина?

Хто посадить на могилі

Червону калину?

Хто без тебе грішну душу

Поминати буде?

Доню моя, доню моя,

Дитя моє любе!

Іди од нас...»

Ледве-ледве

Поблагословила:

«Бог з тобою!» — та, як мертва,

На діл повалилась...

Обізвався старий батько:

«Чого ждеш, небого?»

Заридала Катерина,

Та бух йому в ноги:

«Прости мені, мій батечку,

Що я наробила!

Прости мені, мій голубе,

Мій соколе милий!»

«Нехай тебе Бог прощає

Та добрії люде;

Молись Богу та йди собі —

Мені легше буде».

Можливо, поки говорила мати, Катерина ще мала якусь крихітку надії: а раптом батько пожаліє її, дозволить залишитись удома. Але він сказав ті три слова так, що Катерина зрозуміла: вороття не буде.

 Учень4.  Бог так створив цей світ, що за все в житті доводиться платити. І за вчинене добро, і за скоєний гріх — за все воздається сторицею. Катерина за хвилину облудного щастя поплатилася зруйнованими долями батьків, сина і, зрештою,  власним життям. Та чи маємо право ми осуджувати Катерину? У поемі є такі рядки:   

Довго, довго, сердешная,

Все йшла та питала;

Було й таке, що під тином

3 сином ночувала.

А не раз люди і лаяли, і в хату не пускали. «А за віщо? — запитує поет. — Що зробила вона людям?» Що у цих риторичних запитаннях — виправдання Кате­рини, прощення її?

Учень 5.  Ми бачимо Катерину вкрай виснаженою, приниженою: вона змушена просити милостиню, поневіряється в чужих краях, і коли нарешті зустрічає «свого Йвана», хапається за стремена і мало не на колінах благає москаля, щоб узяв її  з собою, признав сина.  Але не судилось.

Осьде воно, подивися!

Де ж ти? Заховався?

Утік!.. нема!.. Сина, сина

Батько одцурався!

Боже ти мій!..

  На межі божевілля Катерина лишає сина на дорозі і усвідомлює, що для неї – покритки - не існує життя в соромі, і навіть дитина не втішає її настільки, щоб жити далі…

Виростай же на сміх людям!-

На шлях положила.-

Оставайся шукать батька,

А я вже шукала…

Учень 6. Героїня поеми завинила перед своїми батьками, перед дитям і своїм по­ганьбленим дівоцтвом. Виправдання їй немає, але карати і милувати, — ствер­джує автор, — має право лише Всевишній. «Не судіть, і не судимі будете», — го­ворить Божа заповідь. А наш людський обов'язок — підтримати людину в горі, в стражданні. Дати їй притулок у негоду і шматок хліба. Якби всі чинили саме так— наскільки б менше горя й зла стало в світі, і у поемі «Катерина».

Учитель. Дехто з діаспорних учених вважав, що образ Катерини символізує долю України— ошуканої та збезчещеної «москалями». Без сумніву, доля правди у цьому є. Образ Катерини (за Б. Степанишиним) має глибинний підтекст націо­нального змісту. Це трагедія виродження України, загибель її старосвітської ду­ховності й споконвічної моралі. Взагалі Катерина — своєрідний символ Укра­їни. Це не лише особиста трагедія сільської дівчини, а трагедія всієї України, зрадженої Москвою і нею ж зневаженої. І цей символ прочитується тут досить прозоро. Можна говорити навіть про символ імені: Катерина з грецької— чис­та, непорочна, свята, у святцях — великомучениця, якою і стала Україна в мос­ковській неволі.

Учень 1. Шевченко свято вірив, що колись Україна воскресне. «Борітеся — та поборе­те», — закликав Кобзар. Зараз наша земля ніби й вільна, але фактично в неволі у наших власних комплексів меншовартості. Через які ще неволі повинна про­йти Україна, щоб стати нарешті по-справжньому вільною?   

«Живописці»

Учитель.  «Катерина...» В уяві одразу ж постають і глибоко поетичний, овіяний смутком образ Катерини у латаній свитині, «на плечах торбина, в руці ціпок» з поеми і такий же поетичний, хоча дещо прикрашений,—з картини. Як бачимо, поетичний і живописний портрети Катерини відрізняються між собою.

Учень 1. Живописна Катерина виглядає дещо ідеалізованою. Велична красуня-селянка у святковому дівочому вбранні виступає з грацією, гідною подиву та захоплення. Художник сміливо порушив академічні канони, поставивши в центрі композиції вагітну жінку. Він зобразив її з великим тактом і делікатністю, миловидною і привабливою. У цьому відчу­вається тепле, співчутливе ставлення художника до своєї героїні. Це, в основному, й зумовило певну ідеалізацію її зовнішності.

Учень 2. Дівчина стоїть до нас обличчям, вся відкрита. Шевченко-художник уміло використовує рефлекс, кольоровий відтінок, що виникає, коли світло, відбившись від навколишніх об'єктів, падає на героїв.

Проміння сонця відбивається від землі, освітлює вбиту горем Катерину. Дівчина поволі йде назустріч глядачеві, низько схиливши зажурену голову, трохи підібравши запаску, щоб приховати від людей свою ганьбу. Сліпучої білизни українська сорочка, барвиста плахта, червоний фартух і червоні стрічки виразно виділяються на всьому кольоровому тлі твору, особливо на зображеному в холоднуватих тонах пейзажі.

Учень 3. У картині краса дівчини контрастує з її глибоким сумом, про що красномовно говорить обличчя Катерини: чарівна голівка опущена, очі заплакані, почервонілі від сліз, які дівчина ледь стримує. Здається, ще мить і вона розплачеться. Про її горе свідчать навіть руки, такі тонкі й безпорадні. Тут Шевченко наслідував свого вчителя Карла Брюллова, який учив бути особливо уважним при. змалюванні людини. «В кожному пальці,— говорив великий художник,— шукайте виразу руху, відповідного положенню руки. Зверніть увагу на те, що рука діє відповідно до виразу обличчя при кожному внутрішньому русі людини: чи то буде жах, здивування, туга, радість — руки, поки вони вільні, завжди діють з обличчям разом; спостерігайте і вивчайте це погодження, щоб обличчя не виражало одне, а рука — інше».

Учень4. Мистецтвознавці вважають, що наймайстерніше Шевчен­ко намалював голову Катерини. Рисунок голови, обличчя, усієї постаті відзначається підкресленою пластичністю і витонченістю ліній. Найтоншими, ледь вловимими світлотіньо­вими й кольоровими нюансами, переходами від яскравого світла до глибоких тіней досягнуто витонченого моделювання класично правильного і водночас напрочуд милого обличчя дівчини.

Не без підстав, говорячи про високі живописні якості полотна, професор О. Сидоров відзначає, що зображена на ньому «дівчина, в якій наближається материнство,— справді красива, а рисунок її ніг,— на що слід звернути увагу,— майже точно копіює ноги «Сікстинської мадонни» Рафаеля».

Будемо відверті, у поемі образ Катерини виписаний реалістичніше, а на картині в постаті дівчини виявляються ще певні риси романтизації. В цій прикрашеності Катерини, яку все ж не можна заперечувати, слід бачити прагнення автора опоетизувати образ скривдженої дівчини-кріпачки, піднести його до високого соціального і художнього узагальнення. На відміну від поетичних засобів, які дозволяють розкрити той чи інший образ у багатьох планах, художник самою природою образотворчого мистецтва змушений обмежуватися показом одного епізоду. І коли б Шевченко, подаючи один епізод, зобразив Катерину в лахмітті, з усіма натуралістичними деталями нужденності — такий образ у тодішнього глядача, вихованого на зразках академічного мистецтва, міг би викликати негативне враження. А метою художника було збудити співчуття до скривдженої. Художник не осуджує героїню, для нього залишається незаперечною її висока людська гідність, духовна краса і святість почуттів.

 Учитель. В українському живописі першої половини XIX століття важко знайти твір з таким глибоким внутрішнім змістом, з такою життєво правдивою художньою формою і май­стерністю виконання, як «Катерина» Шевченка. Так, це справді картина наскрізь новаторська, хоч інколи, на перший погляд, нам і здається вона наївною. Тарас Григорович одним з перших у вітчизняному мистецтві висловив протест проти безправного становища жінки. Митець вибрав типове явище царської Росії, зіставивши чистоту народних звичаїв і бруд панської розпусти.

Дотримуючись класицистичного канону, художник будує картину на символах. Сама героїня — це багатостраждаль­ний український народ; офіцер - на здибленому коні — монархія; постать селянина, чимось подібного до козака Мамая,— символ вільного минулого. (До речі, полотно Шевченка створене на принципах, схожих до авангардного живопису. І лише навчившись «читати» символіку авангарду, можна зрозуміти і цей твір).

Мистецтвознавці часто зауважували, що «Катерина» — твір жанрово слабкий. Картина, мовляв, переобтяжена великою кількістю різних деталей, які не тільки ускладнили, перевантажили, а й дещо зруйнували знайдену міцну в своїй основі композицію всього твору. Однак лише розуміючи всі деталі, значення їх, усвідомлюєш новизну підходу до теми і сміливу спробу пов'язати академічну школу з народним мистецтвом.

Отже, спинимося на деталях полотна.

Учень 1. Образ селянина-ложкаря, розміщеного на передньому плані, майже поряд з Катериною, і сповненою суму та співчуття до дівчини, виразніше підкреслює її важке горе та переживання.

У   поемі   оцінка   подій   і   поведінки   героїні   передають  авторські ліричні відступи. Скільки ніжності і смутку у словах поета, звернених до своєї Катрусі:

Катерино, серце моє!

Лишенько з тобою!

 Де ти в світі подінешся

З малим сиротою?

...Серце моє!

Не плач, Катерино...

Не показуй людям сльози,

Терпи до загину!

У картині селянин-ложкар почасти оцінює ситуацію, в яку потрапила героїня. Тому в його очах, крім співчуття, ми бачимо й осуд.

Учень 2. Пан-офіцер зображений на другому плані, в затіненій частині картини, і є ніби темною плямою. Промовиста деталь! Порівняно з величною постаттю Катерини він виглядає мізерним, іграшковим. Таке зображення зумовлене не лише вимогами перспективи, а й бажанням художника передати контрастність образів.

Не випадковий на полотні і песик, який гавкає на вершника, що віддаляється. Собаки відчувають добрих і злих людей і гавкають лише на лихих.

Учень3. Образ вітру — це поетична деталь, до якої звертається Шевченко для яскравішого відображення всіх труднощів, які спіткали і ще спіткають Катерину на її важкому шляху. Хоч функція «вітру» в картині не така вагома, як у поемі, але художник вказує на його присутність — розвіваються стрічки на голові в Катерини.

Все це дає нам право ствердити, що деталі, введені Шевченком у полотно, допомагають краще розкрити головну думку картини, показати страшні моменти у тяжкому житті людей Російської імперії і сприяють розумінню полотна простим глядачем. Завдяки їм «Катерина» має риси традиційної української народної картини з її драматичним змістом і повчальним висновком.

Силою свого соціального і мистецького узагальнення, глибиною розкриття трагедії ця картина не мала собі рівних ні в українському, ні в російському, ні у світовому обра­зотворчому мистецтві того часу.

Учень4. Свідком трагедії дівчини виступає і розложистий віковий дуб. З картини видно, що напередодні була велика буря. Біля дуба лежить відірвана гілочка, листочок. Це пряма паралель з долею героїні. Як гілочка відірвалася від могутнього дуба, так і Катерина відійшла від звичаїв свого народу, від батьківських традицій. Ми лише можемо здогадуватися, що її чекає попереду.

Трагічна доля героїні перегукується також з колосками жита та пшениці, що лежать  на дорозі і  будуть потоптані людськими ногами.

V. Закріплення знань, умінь, навичок

• Згадайте, звідки ці поетичні рядки, хто є їх автором.
• Визначати основну  думку поезії.

Доки буде  жити Україна

В теплім хлібі, в барвних снах дітей –

Йтиме білим полем Катерина

З немовлям, притнутим до грудей.

Освятивши невимовним болем

Все прийдешнє, кожну нашу мить,

Йде вона, і мов велике коло,

Біле небо навздогін летить.

Про дівочу цноту, про калину

Не співай, поете, не квили,

Бо йде сьогодні Катерина

Тим шляхом, що наші кревні йшли…  ( Л.Кисельов. «Катерина»).

VІ. Підсумок уроків.

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

• Продовжіть речення:

« На мене незабутнє враження справив епізод…»

«Думаю, що поема Шевченка «Катерина» так полюбилася в народі тому…»

VIІ. Домашнє завдання.

На основі аналізу твору «Катерина» підготуйте повідомлення: «Краса і сила жіночих образів у творчості Шевченка».

 

 

ЛІТЕРАТУРА, ЯКА ДОПОМОГЛА ПІДГОТУВАТИСЯ ДО УРОКІВ:

Шевченко 3. Вічне, невмируще слово Кобзаря // Українська література в загальноосвітній школі. — 1999. — № 1.

Гриценко В. Спокута за крадене щастя чи одвічний подвиг матері? // Українська мова і література в школі. — 2000. — № 1.

Бовсунівська Т. Художня концепція жінки у творчості Тараса Шевченка // Дивослово. — 1999. — № 1.

Жила С. Шевченкова Катерина в поемі та в живописі //Дивослово. — 1996. — № 3.

Н о в а к В. Перегук вершин, або Максим Рильський про Тараса Шевченка // Дивосло­во.- 1998. — № 7.

Клочек Г. Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація. — К., 1998.

Степанишин Б. Українська література. Підручник для 9 класу. — К., 1997.

Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 1999. —№ 1.