Матеріал можна використати під час проведення Шевченківських свят для учнів 9-11 класів
До Дня народження Т.Г. Шевченка
«Палахкотить як свічка праведна душа Кобзаря»
(Сценарій)
Вчитель: Доброго дня, шановні! Ми раді вітати вас у нашій актовій залі. Знов прийшла на землю шевченкова весна. 9-го березня виповнилося 206 років з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Ми пропонуємо вам пройти разом із нами життєвими шляхами великого Кобзаря.
Ведуча: Україна… В одному вже тільки цьому слові бринить музика смутку і жалю. Україна - країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її.
Ведучий: Україна - це тихі води ї ясні зорі.
Ведуча: Україна - це край, де широка і довга стрічка Дніпра оперізує жовті лани пшениці, де бездонна блакить неба купає золотосяйне сонце.
Ведучий: Хто бував в Україні? Хто знає Україну? Хто бував і знає, той нехай згадає, а хто не бував і не знає, той нехай собі уявить, що там скрізь білі хати у вишневих садах, і весною там дуже гарно, як усі садочки зацвітуть, і усі соловейки защебечуть.
Пісня «Садок вишневий коло хати»
Ведуча: Весна-весняночка… Це вона привітна і щедра подарувала Україні Пророка. Ім’я дала йому рідна мати - Тарас, що означає бунтар.
Ведучий: Є у нашій українській літературі імена, що увібрали в себе живу душу народу, стали часткою його життя. Таким ім’ям для нас, українців, стало ім’я Тараса Григоровича Шевченка, чия поезія от уже понад сто років викликає в людях почуття гордості і захоплення красою, своєю силою і народною мудрістю.
Учениця:
І став для нас Шевченко заповітом,
Безсмертним, як саме людське життя.
Ми будем славить перед цілим світом
Живе й святе Шевченківське ім’я!
Ведуча: 9 –го Березня 1814 року, темної ночі, перед світом, у селі Моринцях в хаті Григорія Шевченка, кріпака Пана Енгельгарда, блиснув у вікні єдиний на все село вогник, - народилася панові нова кріпацька душа, а Україні – її великий співець – Тарас Шевченко.
Учень:
Не на шовкових пелюшках.
Не у величному палаці –
В хатині бідній він родивсь
Серед неволі, тьми і праці.
Нещасна мати сповила.
Його малого й зажурилась…
І цілу ніченьку вона –
За сина – кріпака молилась.
Ведучий: Тарас Григорович був четвертою дитиною у родині. Усього їх біло шестеро.
Ведуча: Коли маленькому Тарасові виповнилося 2 роки, родина Шевченків переїхала до сусіднього села – Кирилівки. Тут, у Кирилівці, в убогій хатині й минуло безрадісне дитинство поета. Ось так пізніше він намалював свою хату. Коли Тарасові було 8 років, його віддали в науку до дяка.
Учень:
Ти взяла мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
- Учися, серденько, колись
З нас будуть люде, - ти сказала.
Ведучий: Вчитися йому подобалося. Та недовго тривала ця наука. Коли хлопцеві сповнилося 9 років, від важкої праці померла його мама.
Учень:
Там матір добрую мою
Ще молодую - у могилу
Нужда та праця положила.
Ведуча: Щоб якось упоратися із сім’єю, батько Тараса одружився знову. Мачуха виявилася жінкою сварливою, недоброю. Вона зненавиділа «чужих» дітей, а особливо Тараса. Щоб хлопець менше був на очах лихої мачухи, батько брав Тараса чумакувати. Та скоро помер і батько.
Учениця:
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були та голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!... А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята.
Ведучий: Осиротівши, Тарас пішов у найми. Не дивлячись на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї, він ріс допитливим і розумним хлопчиком. Не було нічого у хлопця-сироти, але був талант, прагнення вчитися. У нього рано проявилися здібності до малювання співу та написання віршів.
Учень:
І золотої й дорогої
Моєї долі молодої,
А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу.
І ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі.
Мов одірвалось од гіллі.
Одне-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я.
Ведуча: Тарас наймитує, у вільній від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до маляра, який погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгард забирає його до себе в Петербург.
Учениця:
Хоче малювати, прагне він до знань
Та за це багато, зазнає знущань.
Нишком він малює статуї в саду,
Вночі пише вірші про людську біду.
Ведучий: Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком різко змінила долю Тараса Григоровича. Він знайомиться також із байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, з поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі. Шевченко виправдав їхні надії.
Учень:
І виріс я на чужині
І сивію в чужому краї,
То одинокому мені
Здається кращого немає
Нічого в Бога, як Дніпро
Та наша славная країна.
Ведуча: Ще одна подія сталася в Петербурзі, знаменна не тільки в житті Шевченка, а й важлива для всієї України – вихід у світ книги віршів «Кобзар» у 1840 році. У наступному році окремою книжкою Шевченко видає велику історичну поему «Гайдамаки». Далеко від рідного краю живе поет мріями про Україну.
Учениця:
Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє.
Радіють люди, що одпочинуть
А я дивлюся… І серцем лину
В темний садочок на Україну.
Ведучий: Так, у 1843 році йому нарешті вдалося побувати на Батьківщині після 14-річної розлуки. Із цієї подорожі поет виніс гнітючі враження, Україна постала перед ним з усіма злиднями простого народу. Після повернення до Петербурга у 1845 році він закінчує художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного» художника та мріє назовсім поселитися у рідному краї і боротися за покращення життя свого знедоленого народу. За бунтарські твори 33-річного Шевченка було заслано в солдати із забороною писати й малювати.
Учень:
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні
Чи хто згадає, чи забуде
Мені в снігу на чужині! –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру.
Ведуча: Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. Ось послухайте, як ніжно і тужливо звучить пісня на слова поета.
Ведучий:
О думи мої! О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучусь, … але не каюсь!...
Ведуча: Туга за рідною природою, рідним краєм звучить в його віршах.
Ведучий: Останні роки життя поет прожив в Петербурзі. 1859-го року ще раз, втретє і востаннє відвідав Україну.
Тоді він мріяв оселитися в Україні у хаті з вишневим садком. Але доля не судила йому цього звичайного людського щастя.
Учень:
Поставлю хату і кімнату,
Садок-райочок насаджу.
Поси́джу я і походжу
В своїй маленькій благодаті.
Та в одині-самотині
В садочку буду спочивати,
Присняться діточки мені,
Веселая присниться мати,
Давнє-колишній та ясний
Присниться сон мені!...
Ведуча: Настав 1861 рік, четвертий рік його повернення із заслання, рік який почав підрахунок його останніх років життя. В день народження 9 березня Тараса Григоровича провідали друзі. Прийшло багато листів, вітальних телеграм з України. Прочитавши їх , хворий поет проказав: От якби додому, там би я, може одужав. Але не судилося. Вранці 10 березня життя поета обірвалось.
Учень:
Коли на раду тиху, на розмову
Коли ми зійдемося знову
На цій зубоженій землі?
Ніколи, братія, ніколи
З Дніпра у купі не п’ємо!
Розійдемось, рознесемо
В степи, в ліси свою недолю
Повіруєм ще трохи в волю,
І потім жити почнемо.
Межи людьми, як люди.
Ведучий: Тараса Шевченка поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі.
У травні цього ж року тіло Великого Кобзаря було перевезено в Україну. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі, звіряючи величність місця з рядками « Заповіту».
Звучить пісня «Заповіт»
Ведуча: Все йде, все минає… Та залишається пам'ять, добра слава про людей, що мандрують у світі у пошуках істини та правди.
Ведучий: Минуло багато років від дня народження Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні його слово живе між нами.
Ведуча: Кожне слово Тараса Григоровича Шевченка ніби із сьогоднішнього дня. Читайте його твори. Вони допоможуть осмислити минуле та зазирнути в майбутнє, відкрити для себе нове в мудрих рядках його творчості.
Ведучий: І дорослі і діти вшановують геніального українського поета, художника, борця за волю народу і завжди будуть пам’ятати його заповіти.
Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий…»
Ведуча: І сьогодні, 10 березня ми йдемо до його пам’ятника щоб покласти квіти та висловити свою шану великому Кобзареві.