До Дня народження Т.Г. Шевченка «Палахкотить як свічка праведна душа Кобзаря»

Про матеріал

Матеріал можна використати під час проведення Шевченківських свят для учнів 9-11 класів

Перегляд файлу

До Дня народження Т.Г. Шевченка

«Палахкотить як свічка праведна душа Кобзаря»

(Сценарій)

Вчитель: Доброго дня, шановні! Ми раді вітати вас у нашій актовій залі. Знов прийшла на землю шевченкова весна. 9-го березня виповнилося 206 років з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Ми пропонуємо вам пройти разом із нами життєвими шляхами великого Кобзаря.

Ведуча: Україна… В одному вже тільки цьому слові бринить музика смутку і жалю. Україна  -  країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її.

Ведучий: Україна  - це тихі води ї ясні зорі.

Ведуча: Україна  - це край, де широка і довга стрічка Дніпра оперізує  жовті лани пшениці, де бездонна блакить неба купає золотосяйне сонце.

Ведучий: Хто бував в Україні? Хто знає Україну? Хто бував і знає, той нехай згадає, а хто не бував і не знає, той нехай собі уявить, що там скрізь білі хати у вишневих садах, і весною там дуже гарно, як усі садочки зацвітуть, і усі соловейки защебечуть.

Пісня «Садок вишневий коло хати»

Ведуча: Весна-весняночка… Це вона привітна і щедра подарувала Україні Пророка. Ім’я  дала йому рідна мати - Тарас, що означає бунтар.

Ведучий: Є у нашій українській літературі імена, що увібрали в себе живу душу народу, стали часткою його життя. Таким ім’ям для нас, українців, стало ім’я Тараса Григоровича Шевченка, чия поезія от уже понад сто років викликає в людях почуття гордості і захоплення красою, своєю силою і народною мудрістю.

Учениця:

І став для нас Шевченко заповітом,

Безсмертним, як саме людське життя.

Ми будем славить перед цілим світом

Живе й святе Шевченківське ім’я!

Ведуча: 9 –го Березня 1814 року, темної ночі, перед світом, у селі Моринцях в хаті Григорія Шевченка, кріпака Пана Енгельгарда, блиснув у вікні єдиний на все село вогник, - народилася панові нова кріпацька душа, а Україні – її великий співець – Тарас Шевченко.

Учень:

 Не на шовкових пелюшках.

 Не у величному палаці –

 В хатині бідній він родивсь

 Серед неволі, тьми і праці.

Нещасна мати сповила.  

Його малого й зажурилась…

 І цілу ніченьку вона – 

 За сина – кріпака молилась.

Ведучий: Тарас Григорович був четвертою дитиною у родині. Усього їх біло шестеро.

Ведуча: Коли маленькому Тарасові виповнилося 2 роки, родина Шевченків переїхала до сусіднього села – Кирилівки. Тут, у Кирилівці, в убогій хатині й минуло безрадісне дитинство поета. Ось так пізніше він намалював свою хату. Коли Тарасові було 8 років, його віддали в науку до дяка.

Учень:

Ти взяла мене, маленького, за руку

І в школу   хлопця одвела 

До п’яного дяка в науку.

- Учися, серденько, колись  

З нас будуть люде, - ти сказала.

Ведучий: Вчитися йому подобалося. Та недовго тривала ця наука. Коли хлопцеві сповнилося 9 років, від важкої праці померла його мама.

Учень:

Там матір добрую мою 

Ще молодую -  у могилу 

Нужда та праця положила.

Ведуча: Щоб якось упоратися із сім’єю, батько Тараса одружився знову. Мачуха виявилася жінкою сварливою, недоброю. Вона зненавиділа «чужих» дітей, а особливо Тараса. Щоб хлопець менше був на очах лихої мачухи, батько брав Тараса чумакувати. Та скоро помер і батько.

Учениця:

Там батько, плачучи з дітьми 

(А ми малі були та голі), 

Не витерпів лихої долі, 

Умер на панщині!... А ми  

Розлізлися межи людьми, 

Мов мишенята.

Ведучий: Осиротівши, Тарас пішов у найми. Не дивлячись на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї, він  ріс допитливим і розумним хлопчиком. Не було нічого у хлопця-сироти, але був талант, прагнення вчитися. У нього рано проявилися здібності до малювання співу та написання віршів.

Учень:

І золотої й дорогої   

Моєї долі молодої,

А іноді така печаль 

Оступить душу, аж заплачу. 

І ще до того, як побачу  

Малого хлопчика в селі.

Мов одірвалось од гіллі. 

Одне-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

Мені здається, що се я.

Ведуча: Тарас наймитує, у вільній від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до маляра, який погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгард забирає його до себе в Петербург.

Учениця:

Хоче  малювати, прагне він до знань

Та за це багато, зазнає знущань. 

Нишком він малює статуї в саду,

Вночі пише вірші  про людську біду.

Ведучий: Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком різко змінила долю Тараса Григоровича. Він знайомиться також із байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, з поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі. Шевченко  виправдав їхні надії.

Учень:

І виріс я на чужині

І сивію в чужому краї,

То одинокому мені

Здається кращого немає

Нічого в Бога,  як Дніпро

Та наша славная країна.

  Ведуча: Ще одна подія сталася в Петербурзі, знаменна не тільки в житті Шевченка, а й важлива для всієї України – вихід у світ книги віршів  «Кобзар» у 1840 році. У наступному році окремою книжкою Шевченко видає велику історичну поему «Гайдамаки». Далеко від рідного краю живе поет мріями про Україну.

Учениця:

Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє.

Радіють люди, що одпочинуть

А я дивлюся… І серцем лину

В темний садочок на Україну.

Ведучий: Так,  у 1843 році йому нарешті вдалося побувати на Батьківщині після 14-річної розлуки. Із цієї подорожі поет виніс гнітючі враження, Україна постала перед ним з усіма злиднями простого народу. Після повернення до Петербурга у 1845 році він закінчує художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного» художника та мріє назовсім поселитися у рідному краї і боротися за покращення життя свого знедоленого народу.  За бунтарські твори 33-річного Шевченка було заслано в солдати із забороною писати й малювати.

Учень:

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні

Чи хто згадає, чи забуде   

Мені в снігу на чужині! –

Однаковісінько мені.  

В неволі виріс між чужими, 

І, не оплаканий своїми, 

В неволі, плачучи, умру.

Ведуча: Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. Ось послухайте, як ніжно і тужливо звучить пісня на слова поета. 

Ведучий:

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучусь, … але не каюсь!...

Ведуча: Туга за  рідною природою, рідним краєм звучить в його віршах.

Ведучий: Останні роки життя поет прожив в Петербурзі. 1859-го року ще раз, втретє і востаннє відвідав Україну.

Тоді він мріяв оселитися в Україні у хаті з вишневим садком. Але доля не судила йому цього  звичайного людського щастя.

Учень:

Поставлю хату і кімнату,

Садок-райочок насаджу.

Поси́джу я і походжу

В своїй маленькій благодаті.

Та в одині-самотині

В садочку буду спочивати,

Присняться діточки мені,

Веселая присниться мати,

Давнє-колишній та ясний

Присниться сон мені!...

Ведуча: Настав 1861 рік, четвертий рік його повернення із заслання, рік який почав підрахунок його останніх років життя. В день народження 9 березня Тараса Григоровича провідали друзі. Прийшло багато листів, вітальних  телеграм з України. Прочитавши їх , хворий поет проказав: От якби додому, там би я, може одужав. Але не судилося. Вранці 10 березня  життя поета обірвалось.

Учень:

Коли на раду тиху, на розмову

Коли ми зійдемося знову

На цій зубоженій землі?

Ніколи, братія, ніколи

З Дніпра у купі не п’ємо!

Розійдемось, рознесемо

В степи, в ліси свою недолю

Повіруєм ще трохи в волю,

І потім жити почнемо.

Межи людьми, як люди.

Ведучий: Тараса Шевченка поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі.

У травні цього ж року тіло  Великого Кобзаря було перевезено в Україну. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі, звіряючи величність місця з рядками « Заповіту».

Звучить пісня «Заповіт»

Ведуча: Все йде,  все минає… Та залишається пам'ять, добра слава про людей, що мандрують у світі у пошуках істини та правди.

Ведучий: Минуло багато років від дня народження Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні його слово живе між нами.

Ведуча: Кожне слово Тараса Григоровича Шевченка ніби із сьогоднішнього дня. Читайте його твори. Вони допоможуть осмислити минуле та зазирнути в майбутнє, відкрити для себе нове в мудрих рядках його творчості.

Ведучий: І дорослі і діти вшановують геніального українського поета, художника, борця за волю народу і завжди будуть пам’ятати його заповіти.

Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий…»

Ведуча: І сьогодні, 10 березня ми йдемо до його пам’ятника щоб покласти квіти та висловити свою шану великому Кобзареві.

 

doc
Пов’язані теми
Українська література, Сценарії
Інкл
Додано
9 січня 2021
Переглядів
24350
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку