Урок –екскурс на тему «Людяність, культура, доброта та книжки врятують світ» За мотивами роману М. Зузака «Крадійка книжок»

                           КЗ «МПАЛ імені Михайла Данканича» ЗОР

                                                                                Затверджено

                                                                       Заступниця директора з НР

                                                                       ____________С. І. Шпеник

                                              Урок –екскурс на тему

«Людяність, культура, доброта та книжки врятують світ» 

за мотивами роману М. Зузака «Крадійка книжок»

                                                                                    Розробку уроку підготувала

викладачка зарубіжної літератури

Ольга Ціпф

                                                                             Обговорено та затверджено на засіданні

методичної комісії суспільно-гуманітарних дисциплін

Протокол____ від _______________________

Голова комісії______________   М. Т. Бобинець                   

                                          МУКАЧЕВО -2024

Урок –екскурс на тему «Людяність, культура, доброта та книжки врятують світ»  За мотивами роману М. Зузака «Крадійка книжок»»

Мета: 

Навчальна: ознайомити здобувачів освіти з життєвим шляхом австралійського письменника М. Ф. Зузака, поглиблювати знання про сучасну зарубіжну літературу, творчу манеру письменника, аналіз роману «Крадійка книжок»

Розвивальна: розвивати читацьку активність, формувати навички спілкування у колективі й толерантне ставлення до почуттів і думок оточуючих. Сприяти розумінню зв’язку творчості письменника з національними літературними традиціями та сучасними тенденціями світової літератури, удосконалювати вміння аналізувати ідейно- тематичний зміст, сюжет, композицію, проблематику художнього твору, характеризувати образи персонажів, аналізувати соціальні, моральні, політичні, історичні проблеми, порушені у  творі, висловлювати свої судження, сприймати твори сучасної літератури в контексті культури країни, яку репрезентує художній твір, проводити паралелі між подіями сьогодення.

Виховна:

формування гуманістичного світогляду, любові до Батьківщини у молоді,  виховання патріотичних почуттів і загальнолюдських цінностей- людяності, культури, доброти; спонукання до вироблення та відстоювання учасників освітнього процесу власних поглядів на будь-яку проблему; поглиблення знань про літературу як мистецтво слова; формулювати й обстоювати власну думку, вести полеміку, оцінювати життєві явища та виражати ставлення до моральних, суспільних проблем, відображених у класичних і сучасних творах, зокрема проблему виживання в умовах війни. Виховувати емпатію, співпереживання та любов до ближнього. Усвідомлення того, що людина має велику привілею- це здатність рости, розвиватися, ставати кращою версією себе.

Матеріально-технічне і дидактичне забезпечення: портрет письменника, ілюстрації до твору, текст твору, мультимедійна презентація, підручники, цитати з твору, к’юар –коди з тестовим завданням, цитатна характеристика головних героїв, роздатковий матеріал.

Тип уроку: урок -екскурс

Міжпредметні зв’язки: історія, художня культура, математика, географія.

Література:

1.Волощук Є.В. В. Світова література : хрестоматія-посібник для 11 кл.              загальноосвітіх навч. закладів / Є.В. Волощук. — К. : Літера ЛТД, 2011.

 — 512 с.

2.Ковбасенко Ю. І. К 56 Світова література : підручн. для 11 кл. загальноосвіт.     навч. закл. (академічний рівень, профільний рівень). — К .: Грамота,

2012. — 336 с

3.Хрестоматія 10 клас Компетентнісний підхід Автори-упорядники: О. М. Ніколенко, Л. Л. Ковальова, Н. О. Любарець, Л. П. Юлдашева, О. В. Орлова, В. Г. Туряниця, К. С. Ніколенко К.: Грамота, 2018. -  312с.

Не було ще в світі жодного непереможного варварства.

Томас Манн

                                                          Хід уроку

І ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ЕТАП

  - перевірка наявності здобувачів освіти на уроці

- оголошення теми, завданнь уроку

                   Сьогодні ми проведемо з вами незвичайний урок - урок-екскурс, зробимо уявну подорож Австралією та перенесемося у роки нацистської Німеччини та  поговоримо про надважливі теми у житті кожної людини це людяність, культуру, доброту та книжки за мотивами роману М. Зузака «Крадійка книжок»                                                       

- виявлення готовності з/о  до уроку                                                 

- Прийом «Мозковий штурм» Обговорення епіграфу до уроку

         Як ви розумієте слова епіграфу до уроку  «Не було ще в світі жодного непереможного варварства.» Томаса Манна?  Чи ці слова є актуальними і зараз?      Де ми можемо їх застосувати?

ІІ МОТИВАЦІЙНИЙ ЕТАП

      Ми з вами живемо у  золоту добу інформаційного суспільства коли можемо дістати книжку не тільки у бібліотеці, а й у інтернеті. Книжки скрізь , книжки коло нас. Книжки розмовляють з нами.

         Ми уже звикли до цієї книжкової свободи, яка стала нашим повітрям. Проте у величезному потоці видань не легко знайти те, що потрібно зараз саме тобі, книжку яка буквально переверне душу, яку захочеться тримати на столі постійно, до якої будеш повертатися щоразу.

       До таких книжок, що можна вважати своєрідним духовним порятунком  для дорослих і для молоді належить роман австралійського письменника Маркуса Зузака «Крадійка книжок».

     Написаний у 2006 році цей твір дуже швидко облетів не тільки Австралію, але й США, Європу та інші континенти. Він став визначним бестселером ХХІ століття.

За мотивами роману «Крадійка книжок» створено однойменний  фільм, режисера Браєна Персеваля виробництво США- Німеччина, 2013 рік. Книжку і фільм варто читати всією родиною..

           Отже хто ж він такий Маркус Зузак? Живе у Сіднеї разом з дружиною та доньками. Захоплюється серфінгом та кіномистецтвом але його покликання –література.

              Його батьки переїхали до Австралії з Європи, з Австрії. Мати німкеня, батько австріяк. М. Зузак був найменшим із 4 дітей, яким батьки важкою працею намагалися дати гарну освіту. Син простих робітників емігрантів М. Зузак добре знає як важко виживати тим, хто у чужому краї змушений щодня боротися за своє існування і дбати про свою родину.

           Незважаючи на важкі життєві обставини, книжки стали невід’ємною частиною життя Зузака. Як згадує письменник у своєму інтерв’ю «Батьки ніколи не примушували дітей читати, а робили так, щоб у домі були книжки. Мене так захопили книжкові світи, що я не помічав як гортаються сторінки. Піднявши погляд від тексту, я подумав: саме цим я хочу займатися у житті і я вирішив, що стану письменником і ніщо не могло мене зупинити». Так митець пояснював свій життєвий вибір.

          Із моменту першої публікації 1999 року Маркус Зузак став одним із найпопулярніших авторів не тільки Австралії, а й усього сучасного світу. Найпопулярнішим його романом став твір «Крадійка книжок»

          Чим же цікавий твір для нас? У цьому творі зібрано і узагальнено досвід багатьох поколінь в осмисленні подій ІІ світової війни. Сам Зузак не бачив війни, але він зібрав досвід тих хто особисто пережив її та досвід їхніх нащадків. Це досвід різних народів, які потерпали від фашизму і досвід простих німців, яким довелося жити в умовах нацистської Німеччини. Це досвід дорослих і досвід дітей.

       На переконання письменника війна і смерть- нерозривні поняття. Тому розповідь у романі веде незвичайний оповідач- Смерть, що бачить людей у різних обставинах.

        На межі життя і смерті люди виявляють свою справжню духовну сутність, власне вони випробовуються на свою внутрішню міць. Смерть створює незвичайний ракурс зображень всьому тому, що розповідається у творі…

        Смерть панує там де війна. Але як подолати смерть і війну? Що може допомогти здолати той смертельний жах, що оселився в душах людей? Чи є щось таке, що можна протиставити смерті?

Письменник відповідає – Є! Це: людяність і культура, доброта і книжки!

Війна у зображенні Зузака постає у повсякденному житті німецького міста, де прості люди щодня відчувають на собі вплив страшної гітлерівської машини. Втративши батьків і болісно переживши смерть братика , дівчинка Лізель потрапляє у дім Ганса Губерманна і його дружини Рози. Вони стають її названими батьками.

       У ворожому світі серед чужих людей їй доведеться відчути багато страждань . Але навіть тоді, коли здається, що зовсім немає виходу, несподівано приходить порятунок від добрих людей, які здатні творити добро попри смерть і насильство.

Простий маляр Ганс Губерманн навчив Лізель читати. У підвалі свого будинку він намалював для неї алфавіт. У цьому чарівному світі букв Лізель знаходить душевний притулок та порятунок. Букви складаються у слова, а слова у книжки, які стали невід’ємною частиною життя героїні твору.

Так, Лізель має незвичне хобі – красти книжки. У воєнній Німеччині, де люди голодують заради потреб фронту й панує жорстка цензура, дістати книжку – справжня авантюра. Із вкрадених книжок Лізель, у якої було справді тяжке раннє дитинство, запізно, як на її вік, вчиться читати, а потім писати. Це вміння стає ключовим у її житті, адже саме воно рятує її від наглої загибелі. Книга, що відкриває очі, книга між людиною і небуттям – проникливий символ збереження особистості в тоталітарному світі. Кожна з десяти глав, з яких складається роман, за винятком останньої, названа на честь однієї з «вкрадених» Лізель книжок і присвячена тому, як ця книжка вплинула на становлення самої героїні та життя оточуючих її людей в контексті подій, що відбувалися в той час.

Все життя Лізель пронизане подіями Другої світової війни. У сюжеті роману відбивається все: ідея нацистів, гоніння євреїв, поділ німецького народу на дві половини – тих, хто вступив до НП і тих, хто проти ідеології Гітлера. Губерманни показані як звичайна німецька родина, що не розділяє нацистські погляди, але водночас боїться сказати що-небудь проти, тому що наслідки можуть бути незворотними. Лізель – жертва свого часу. Дівчинка, яка ненавидить Гітлера, який занапастив всю її сім’ю (рідну, а згодом і названу), не може зробити зовсім нічого. Вона на власні очі бачить все приниження, які припадають зазнавати людям, що не належить до арійської раси, і все це тяжким каменем лягає їй в душу. Події змушують глибоко задуматися про життя мирного населення Німеччини під час війни, зануритися в його життя, переживати разом з ним і за нього. А саму книгу можна назвати романом виховання, історією про дружбу і любов.

Роман побудований незвичайним чином. Історію крадійки книг нам розповідає сама Смерть. Проте автор показує, що додаток «сама» тут просто недоречний. Смерть у творі не є чимось особливим, він немов переконує читачів, що він і не «забирає» життя, він – лише слуга війни, лише інструмент, хоч і найвідданіший… І саме тому тільки Смерть може повною мірою оцінити людину. Її красу, потворність, і в той же час «здоровий глузд, якого людині вистачає хоча б померти». Смерть, розказує про свою нелегку роботу, дає власні коментарі, спілкується з читачем. Наприкінці роману Смерть приходить за Лізель і віддає їй книгу її життя.

Також,  це книга про слова. Про слова, які не тільки вимовляють, а з яких складають життя. Про слова, які однаково створюють війну і втішають людей у бомбосховищі. Про слова, які можна не говорити нещасному єврею, якому маленька німецька дівчинка дає хліб, коли той іде дорогою до концтабору. Про слова любові, які вже не скажеш юнаку з волоссям кольору лимонів. Про слова краси, які вже не скажеш грубій квадратній матері Розі. І про слова надзвичайної поваги до людини, чиї сріблясті очі вже ніколи не зігріють поглядом.

        Маркус Зузак змушує переглянути наші уявлення про німецький народ, якому випало пережити фашизм. У романі йдеться про те, що маленькі люди нацистської Німеччини так само потерпали від насильства, як і народи інших країн Європи, власне зараз те ж саме відбувається і у нас в Україні. Простих німців силоміць забирали в армію, примушували воювати. Вони не мали достатньо грошей і хліба, але і серед них були люди у яких жеврів невидимий протест проти насильства. Ганс Губерманн врятував не тільки душу Лізель від зла, він також врятував від переслідувань єврея Макса. Зумівши переконати свою не дуже доброзичливу дружину Розу, Ганс Губерманн, незважаючи на небезпеку,  робить свій підвал місцем тимчасового помешкання для єврея. Із того моменту саме в підвалі розгортаються події важливі  для становлення дівчинки Лізель. Вона і Макс разом читають книжки, обговорюють їх, сміються над фюрером. Макс створює для Лізель власну книжку, замалювавши сторінки „Mein Kampf“ білою фарбою. І в цьому є величезна перемога цих маленьких людей над фашизмом.

Маркус Зузак утверджує думку про те, що подвиг це не тільки щось видиме і героїчно велике, а й непомітні справи маленьких людей, які зберегли в собі живу душу і були милосердними.

    Слово, на думку письменника, може врятувати світ. Мистецтво дає духовну мету людському існуванню, а ще особливе відчуття свободи, внутрішньої гідності, які ніхто не може відібрати у людей, які читають.

    Маркус Зузак подарував нам велику радість незвичайно розумний і добрий твір, який нагадує про важливу роль книжок у світі. Книжок, які здатні рятувати світ. Прочитайте цей твір! Над деякими сторінками ви будете плакати, але тут немає безвиході. Ви відкриєте для себе щось нове і дуже важливе для сьогодення.

     Сьогодні, коли Україна виборює право на своє існування у війні з росіянами, цей твір є дуже актуальним, так як піднімає ті ж самі проблеми, з якими стикнулися і герої роману Маркуса Зузака.

ІІІ ЗМІСТОВНИЙ ЕТАП

Сюжет: До влади в Німеччині прийшли нацисти. Вперше Смерть побачив маленьку Лізель, коли прийшов забрати душу її братика. Він став свідком того, як дівчинка вкрала першу книжку, і зацікавився її долею. Він приходив до її будинку, де, ризикуючи життям, родина переховувала єврея. Він слухав, як Лізель читала книжки під час бомбардувань. Смерть завжди був поруч. Під час останньої зустрічі він розкриє крадійці книжок свою найбільшу таємницю...

   Автор не істерить, не читає моралі, не пропагує, не закликає. Він просто холодно констатує факти. І робить це так, що вони б'ють прямо в груди й мозок. Ти не пробігаєш очима рядки,  ти вдумливо читаєш кожен з них, а деякі навіть перечитуєш декілька разів. Не тому, що складно написано і важко розуміти сенс, а тому, що хочеш осягнути його у всій повноті. Короткі влучні речення лише додають якоїсь гостроти написаному, тримають вас у напрузі й змушують думати. 

        Окремо зачаровує вміння автора змалювати стосунки між людьми, розкрити їхню велич і ницість, розкрити характери самих персонажів, їхні людські якості.

      Оповідачем є сама Смерть, який не виступає на тій чи іншій стороні. Йому байдуже, німці то чи росіяни, французи чи євреї... Він засуджує тих, хто сіє страждання, руйнування і примушує його самого тяжко працювати, рятуючи душі...  Його ставлення до Сталіна й Гітлера цілком однакове — зневага та презирство. «...я ще не встиг оклигати після Сталіна в Росії. Так званої "другої революції" — винищення власного народу. І одразу ж з'явився Гітлер».

Маркус Зузак намагається показати, що смерть не є злою, що її не варто боятися і вигадувати якісь страшні легенди про неї, адже не вона є причиною нашого болю і наших страждань, не вона вкорочує нам життя. Ми самі це робимо. 

«Я не ношу серп чи косу.

Чорний балахон з каптуром я надягаю лише тоді, коли холодно.

І моє обличчя не має тих черепоподібних рис, які вам так подобається на мене чіпляти.

Хочете знати, який мій справжній вигляд?

Я вам підкажу. Пошукайте собі дзеркало...»

Недаремно останніми словами є «Мене переслідують люди»...

Композиція: 10 розділів, які називаються назвами книг, які відігравали в житті Лізель важливу роль.

Автор наче постійно нагадує: тут немає неважливих речей, які написані просто для загальної картини, тут все важливе, бо воно впливає на головну героїню, на її оточення, а дещо — на всю Німеччину і навіть світ. Головною героїнею книги є дев'ятирічна дівчинка Лізель Мемінгер. Її названі батьки — Ганс та Роза Губерманн, сусід та шкільний друг Руді, єврей Макс Вандербург — люди, що населяють її світ, впливають на її світогляд, формують її як людину. Тут немає «поганих» героїв. Це звичайні люди, які обманюють, сваряться, кричать, відчувають страх, вибачають й дружать. Усі крадуть: їжу, час, книги. Абстрактне зло — Гітлер. Його усі ненавидять, наслідують, бояться. Але він існує поза сюжетом. Усе бачить, знає минуле й майбутнє — Смерть.

Простір, у якому живе героїня — Молькінг — маленьке містечко. Більший простір — це вся Німеччина. Але Смерть розкриває ще один простір — космічний — уселюдський. Міфічний простір — це світ потойбічний, це Небо, куди Смерть відносить померлих.

Лізель Мемінгер дорослішає з розвитком сюжету. У неї нелегка доля: її батько, невідомим чином пов'язаний з комуністами, безвісти пропав, а мати не має можливості доглядати за дівчинкою та її братом, вона вирішує віддати дітей на виховання названим батькам, тим самим рятуючи їх від переслідування нацистської влади. По дорозі до нового будинку брат Лізель вмирає важкою смертю від хвороби, що відбувається на очах у дівчинки, залишаючи тяжке враження на все життя. Брата Лізель ховають на кладовищі, де дівчинка і підбирає свою першу в житті книгу — «Посібник гробаря».

 Незабаром Лізель приїжджає до містечка Молькінг, до своїх нових названих батьків: Ганса та Рози Губерманнів, які живуть на Гімелль-Штрассе (що в перекладі означає «Небесна вулиця»). Роза зустрічає дівчинку не надто привітно, але Лізель незабаром звикає до тутешньої манери спілкування і зближується з названою матір'ю, зрозумівши внутрішню доброту Рози, приховану під нальотом брутальності. Зате з Гансом у дівчинки складаються прекрасні стосунки й настає повне взаєморозуміння. Крім того, Губерманн — антифашист, що грає важливу роль при розвитку подій. Проживаючи на Небесній вулиці, Лізель швидко заводить собі нових друзів, одним з яких стає Руді Штайнер, сусідський хлопчик, якому судилося стати її найкращим другом. Руді не дають спокою лаври великого спринтера Джессі Овенса, темношкірого атлета, який розбив теорії нацистів про перевагу білої раси, завоювавши три з чотирьох золотих медалей на Берлінській олімпіаді. Але про свого кумира він, зі зрозумілих причин, може розповісти тільки Лізель. Друзі разом ходять до школи, грають у футбол, крадуть їжу від голоду — всі події свого життя вони переживають разом.

     У міру розвитку сюжету Ганс вчить Лізель читати, виводячи букви фарбою на стіні підвалу. Читання настільки захоплює її, що вона починає красти книги, з неї виходить справжня «книжкова крадійка». Кожна з книг пов'язана з історією в житті дівчинки. Першу книгу вона вкрала в снігу, на далекому від Молькінга цвинтарі. Другу — «Знизування плечима» — у вогні, де палали сотні книжок. На площі нацисти спалювали книги «расово неповноцінних» авторів. Ще одну Лізель вкрала у води. Потім останню згадану в сюжеті книгу вона краде у власної пам'яті. Лізель пише книгу про своє життя, яку називає «Книжковий злодій». Потім дружина мера віддала Лізель книгу «Свистун».

         Вирішивши написати свою історію, вона дивуватиметься, коли саме книжки і слова не просто почали мати якесь значення, а стали для неї всім. Цей скарб стає для неї символом іншої дійсності – дійсності , вільної від страхіть нацистської Німеччини і сповненої тієї животворної сили , що зміцнює мужність, стійкість і людяність її юного серця.

     У кульмінаційній частині роману у Лізель з'являється новий друг — Макс Ванденбург, єврей-втікач, який тимчасово оселився у Губерманнів, що ховають його в підвалі власного будинку від нацистів. Батько Макса врятував Гансу Губерманну життя під час Першої світової війни й той вважає за потрібне повернути борг загиблому товаришеві, рятуючи його сина. Макс і Лізель зближуються, не помічаючи того. Поступово вони стають друзями, і Макс дарує Лізель книгу, що складається з його власних малюнків і написів. За іронією долі, Макс написав її, зафарбувавши сторінки книги Адольфа Гітлера «Моя боротьба». Між Максом і Лізель встановлюється духовний зв'язок, вони прив'язуються один до одного на все життя. 1942 року єврей все ж покидає будинок на Небесній вулиці, коли виникає загроза його виявлення. Через якийсь час його ловлять і відправляють в концентраційний табір недалеко від Мюнхена.

     Книга закінчується трагічно — вночі на Небесну вулицю були скинуті бомби й в живих залишається лише одна Лізель, яка в ту ніч сиділа в підвалі, де заснула, коли записувала свою історію. Лізель, якій на той момент вже п'ятнадцять років, забирає до себе мер з дружиною. Потім з війни повертається батько Руді Штайнера Алекс, який відкрив ательє і Лізель часто йому там допомагає. Там же її знаходить Макс, який повернувся зі звільненого концтабору. В епілозі Лізель, бувши вже літньою жінкою, живе в Австралії в Сіднеї. Туди ж до неї навідується Смерть, який показує, що він знайшов її книгу. Перш ніж забрати Лізель він повідомив їй свою найголовнішу таємницю: «Мене переслідують люди».

3. «Теоретичний банк» (Робота над теорією літератури, повторення)

Художні засоби твору  Буквально з перших сторінок я полюбила цю книгу за її епітети, як от "проколоті серця", "пробиті легені", "небо сніданкового кольору", "пластмасове повітря", метафори "сніжинки попелу", "сніжинки обпекли б ваші губи", "гнила правда кровоточить", порівняння "горизонт наче застиглий клей" тощо. Це далеко не все, ви зустрінете набагато більше тропів. Вони роблять розповідь такою яскравою, глибокою і цікавою, не зводять все до простої хроніки життя дівчинки в нацистській Німеччині. 

   Тропи – слова або вираз, вжитий у переносному, образному значенні.

Виділяють тропи прості – епітет, порівняння і складні – метафора, метонімія, синекдоха, алегорія, іронія, гіпербола…

Епітет- це слово чи словосполучення, завдяки особливій функції в тексті, допомагає слову набути нового значення або сенсового відтінку, підкреслює характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища, збагачує мову новим емоційним сенсом, додає тексту певної мальовничості та насиченості.

Метафора – перенесення, яке полягає у перенесенні ознак одного предмета чи явища на інший на основі їхньої схожості.

Порівняння – метод наукового дослідження, пізнання дійсності, покликаний встановити спільні і відмінні ознаки між процесами, явищами і об’єктами.

Метонімія- (перейменування) – слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, повязаного з властивим для цього слова предметом за своєю природою.

Синекдоха- (співвідношення) різновид метонімії, що базується на кількісному співставленні предметів та явищ. Вживання однини у значенні множини і навпаки.

Алегорія-  ( іносказання) або приповідь – утілення двопланового художнього зображення, що грунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями та характерними ознаками приховуваного.

Іронія – (глузування, удавання) – спосіб вираження думки, коли слово чи висловлювання контекстуально набуває значення, протилежного буквальному змісту.

Гіпербола- (перебільшення) вид тропа. Стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності та підкреслення сказаної думки.

4. Характеристика героїв

Лізель Мемінгер характеристика

Головною героїнею книги є дев’ятирічна дівчинка Лізель Мемінгер. У неї нелегка доля: її батько, невідомим чином пов’язаний з комуністами, безвісти пропав, а мати не має можливості доглядати за дівчинкою та її братом, вона вирішує віддати дітей на виховання названим батькам, тим самим рятуючи їх від переслідування нацистської влади. По дорозі до нового будинку брат Лізель вмирає на очах у дівчинки, залишаючи тяжке враження на все життя. Брата Лізель ховають на кладовищі, де дівчинка і підбирає свою першу в житті книгу — «Посібник гробаря».У неї світле волосся, а очі карі. Її виховують названі батьки: Ганс та Роза Губерманни. У кінці твору вона має власні переконання і не боїться наражати себе на небезпеку, щоб їх дотримуватись. Книги – те, що завжди допомагало Лізель виживати в скрутних обставинах, пережити випробування. Завдяки книгам Лізель починає розуміти, що мова може бути одночасно небезпечною зброєю контролю, як у випадку з нацистською пропагандою, і даром, який дозволяє їй розширити свій погляд на світ.

Смерть характеристика

Смерть, колекціонер душ. Саме смерть розповідає історію молодої дівчини, яка жила в жахливі часи нацистської Німеччини та Другої світової війни. Смерть наполягає на тому, що вона “напевно може бути веселою”, навіть привітною, але також вважає, що це, звичайно, не може бути приємним. І іноді Смерть «змушена» діяти в співчутті з людською історією.

Ганс Губерманн характеристика

Це прийомний батько Лізель. Ганс – колишній німецький солдат під час Першої світової війни, акордеоніст та художник. Він розвиває тісні і люблячі стосунки з Лізель і стає для неї джерелом сили та підтримки. Ганс терплячий і ніжний  і є першим дорослим, який зміг завоювати її довіру. Він, як і Лізель, не має великого досвіду читання. Вони допомагають один одному читати і записувати всі слова, які вони вивчають, на стіні в підвалі. Він постійно допомагає іншим, і часто робить це всупереч власним інтересам. Ганс Губерманн з дружиною переховували в своєму підвалі єврейського юнака Макса Ванденбурга тому, що колись його батько врятував життя Гансові.

Роза Хуберманн характеристика

Роза – прийомна матір Лізель. Роза зустрічає дівчинку не надто привітно, але Лізель незабаром звикає до тутешньої манери спілкування і зближується з названою матір’ю, зрозумівши внутрішню доброту Рози, приховану під нальотом брутальності. У Рози каштаново-сіре щільно зачесане волосся, часто зав’язане в пучок, і «хлоровані» очі. Незважаючи на вдачу, вона є люблячою дружиною Ганса і матір’ю Лізель. Щоб заробити гроші для родини, вона пере та прасує білизну для п’яти заможніших домочадців у місті Молкінг. Коли її познайомили з Максом, читач бачить її м’яку сторону. Насправді вона добра та турботлива.

РудШтайнер характеристика

Сусід, найкращий друг Лізель. З його світлим волоссям, блакитними очима, спортивними та інтелектуальними талантами, Руді є фізичним втіленням ідеального арійського юнака, але він має дивовижну чутливість і співчуття. Він закоханий у Лізель і завжди поруч з нею.

Руді, має кістляві ноги, блакитні очі, волосся лимонного кольору та схильність до того, щоб потрапити в неприємні ситуації. Незважаючи на вигляд архетипного німця, він безпосередньо не підтримує нацистів. Як член родини з шістьма дітьми, Руді часто голодує. Руді не дають спокою лаври великого спринтера Джессі Овенса, темношкірого атлета, який розбив теорії нацистів про перевагу білої раси, завоювавши чотири золоті медалі на Берлінській олімпіаді. Але про свого кумира він, зі зрозумілих причин, може розповісти тільки Лізель. Друзі разом ходять до школи, грають у футбол, крадуть їжу від голоду — всі події свого життя вони переживають разом.

Руді знають по всій околиці через “інцидент Джессі Оуенса”, коли він на одну ніч пофарбувався вугіллям і пробіг 100м на місцевому спортивному полі. Він обдарований академічно та атлетично, що привертає увагу чиновників нацистської партії, що призводить до спроб вербування.

Макс Ванденбург характеристика

Макс Ванденбург, єврей-втікач, який укривається від нацистського режиму в підвалі Губерманів. Батько Макса врятував Гансу Губерманну життя під час Першої світової війни й той вважає за потрібне повернути борг загиблому товаришеві, рятуючи його сина.   У нього карі, перовидне волосся та болотисті карі очі, обережний і замкнутий. Згодом він починає тренуватися та показує свою ненависть до Гітлера, яка допомагає йому вижити, незважаючи ні на що. З усіх героїв він найбільше розуміє Лізель, і вони стають не просто друзями, а спорідненими душами.

 Макс дарує Лізель книгу, що складається з його власних малюнків і написів. За іронією долі, Макс написав її, зафарбувавши сторінки книги Адольфа Гітлера «Моя боротьба». Між Максом і Лізель встановлюється духовний зв’язок, вони прив’язуються один до одного на все життя. 1942 року єврей все ж покидає будинок на Небесній вулиці, коли виникає загроза його виявлення. Через якийсь час його ловлять і відправляють в концентраційний табір недалеко від Мюнхена.

 Ільза Герман характеристика

Дружина мера міста Молкінг, в якому працює Роза Губерман На початку книги Ільза настільки розбита смертю свого сина, що багато хто вважає її навіженою. Але спілкування з Лізель допомагає їй проявити чутливість та турботу.  Ільза дозволяє Лізель відвідувати, читати та красти книги в особистій бібліотеці. Вона також дає Лізель маленьку чорну книгу, чим змушує Лізель написати власну історію «Крадійка книг». Після загибелі Губерманнів, вона з чоловіком опікується Лізель.

 Паула Мемінґер характеристика

Рідна матір Лізель згадується в оповіданні лише кілька разів. Батька Лізеля забрали нацисти до початку роману, тому що він був комуністом, і це та причина, по якій Паула Мемінгер віддала дітей у прийомну родину. Це був єдиний спосіб врятувати їх від нацистських переслідувань. Деякий час Лізель пише листи матері, думаючи, що є ймовірність, що вона ще жива. Як і батько Лізеля, мати Лізеля помирає, але зрештою Лізель розуміє, що її мати віддала її для захисту.

6. Математична хвилинка

                                              33      9     4      8     13      14      10     

1. 9 років було Лізель, коли вона потрапила до сім’ї Губерманнів.
2. 33 це номер будинку у Губерманнів на Небесній вулиці.
3. Роман «Крадійка книжок» складається з 10 частин.
4. У  Лізель було 14 книг.
5. 4 дні проспав Макс під час хвороби.
6.  Книга «Собака на імя Фауст» перечитана 13 разів.
7. Маркус Зузак за роман «Крадійка книжок» отримав  8  нагород.

7.  Цитати з книги «Крадійка книжок»

«Вона – крадійка книжок. Він – викрадач неба»

   «Це сталося в маленькому містечку в самому серці гітлерівської Німеччини. Потік все нових страждань вперто не зупиняв свого плину, і зараз приніс його невелику частину. Євреїв гнали околицями Мюнхена, і одна дівчинка-підліток зробила щось нечуване – вона протиснулась крізь юрбу і пішла разом з ними. Коли солдати відтягнули її і штовхнули на землю, вона знову підвелася. І знову пішла».

«Слова. Навіщо їм взагалі існувати? Якби не вони, усього цього б не сталося. Без своїх слів фюрер нічого не вартий. Без них не було б кульгавих в’язнів, не було б потреби втішати і вигадувати всілякі словесні хитрощі, щоб нам від них стало краще. Яка користь від слів?»

«Мабуть, багато німців бачили наближення. Вони завжди так роблять – найкращі душі. Підіймаються мені [Смерті] назустріч і кажуть: «Я знаю, хто ти, і я готовий…» Такі душі завжди легші, тому що більшу частину вони вже віддали. Більшість із них вже знайшли свій шлях в інші місця.»

«Мене дивує, на що здатні люди, навіть тоді, коли їхніми обличчями збігають струмочки, а вони заточуються, кашляють, але йдуть далі, шукають і знаходять.»

«Це була нація із вирощеними, як на фермі, думками.»

«У нацистській Німеччині не видавали карток покарання, але кожен мав отримати своє. Для когось це смерть на війні в чужій країні. Для інших – злидні і провина, коли війна закінчиться і по всій Європі проведуть шість мільйонів відкриттів.»

«…війна – це смерть, але земля завжди вислизає з-під ніг тоді, коли вона забирає тих, хто жив і дихав поряд.»

«Німецькі діти вишукували загублені монети, а німецькі євреї пильнували, щоб їх не спіймали.»

«Німці у підвалах викликали жалість, але у них, принаймні, був шанс. Підвал – не душова. Їх ніхто туди не заганяв. Для них життя було ще досяжним.»

 «Йому або дуже щастило, або він не заслуговував на смерть, або ж у нього була вагома причина, щоб залишитись живим.»

«Кажуть, що війна – найкращий друг смерті, але мушу висловити іншу точку зору. Для мене [Смерті] війна – ніби новий начальник, який вимагає неможливого. Він стоїть за плечима і без упину повторяє те саме: «Виконуй, виконуй»

«Але визнання свого страху – хіба це боягузтво? Хіба це боягузливо – радіти з того, що вижив?»

«Більше не хочу молитися, щоб Макс вижив і з ним усе було добре. Чи Алекс. Тому що цей світ їх не заслуговує.»

«Вона не розуміла, чому це було так важливо, але тішилася самою думкою про те, що така величезна кімната, вщерть забита книжками, належала жінці.»

«Чи заслужили вони на кращу долю, усі ці люди? Скільки з них, загіпнотизовані запахом Гітлерового погляду, активно долучалися до переслідувань інших людей, повторюючи вислови, абзаци, цілі сторінки свого фюрера? Чи була у чомусь винна Роза Губерманн? Переховувачка єврея? Чи Ганс? Невже вони всі заслуговували на смерть? А діти? Мене дуже цікавлять відповіді на ці запитання, але я не можу дозволити їм спокусити себе. Я лише знаю, що тієї ночі всі ті люди, окрім хіба найменших дітей, могли відчути мене [Смерть]. Я був натяком. Я був порадою, і мої уявні ноги човгали кухнею і коридором.»

«Небесну вулицю заповнила процесія заплутаних людей, які не відпускали найціннішого. Хтось тримав дитину. Хтось ніс купку фотоальбомів чи дерев’яну шкатулку. Лізель прихопила свої книжки, вона притисла їх руками до ребер.»

Два дні я займався своїми справами. Я подорожував світом і переносив душі на конвеєр вічності. Я дивився, як вони безвольно котилися вдалину. Декілька разів я застерігав себе триматися подалі від місця поховання братика Лізель Мемінґер. Але знехтував своєю ж порадою.

Той, хто вибрав назву для Небесної вулиці, безперечно мав здорове почуття гумору. Не скажу, що там було пекло на землі. Ні. Проте там не було й раю.

«Спочатку фарби. Потім люди. Так я зазвичай бачу світ»

«Я намагаюсь насолоджуватися всіма фарбами, які бачу»

«Люди розрізняють фарби дня тільки при його народженні і згасанні, та я чітко бачу, що будь-який день з кожною секундою, що спливає, проходить крізь міріади відтінків і інтонацій»

«Я часто спостерігаю затемнення, коли помирає людина. Я бачив мільйони затемнень. .. стільки, що краще й не згадувати»

 «Важко не пройнятися людиною, яка не тільки помічає фарби, але й говорить ними»

«Кажуть, що війна — найкращий друг смерті, але мушу висловити іншу точку зору. Для мене війна — ніби новий начальник, який вимагає неможливого. Він стоїть за плечем і без упину повторяє те саме: «Виконуй, виконуй». Доводиться докладати ще більше зусиль. Виконувати роботу. А начальник навіть не подякує. Він вимагатиме ще більше».

Спершу кольори.

Потiм люди.

Так я зазвичай бачу свiт.

Чи, принаймнi, намагаюся.

Одного дня ви помрете. Я направду стараюся зробити все, щоб ця тема не була для вас такою песимiстичною, хоча бiльшiсть людей заледве чи вiрять менi i не звертають на моi заперечення жодноi уваги. Прошу вас, повiрте. Я насправдi можу бути оптимiстичним. Я можу бути приязним. Поштивим. Привiтним. І це лише на одну лiтеру. Єдине – не просiть мене бути милим. Це аж нiяк не про мене.

Люди помiчають колiр дня лише на свiтанку i при заходi сонця, а я добре знаю, що кожноi секунди день пронизують мiрiади вiдтiнкiв та iнтонацiй. Навiть одна година може мiстити в собi тисячi рiзних кольорiв. Жовтих, як вiск, забризканих крапельками кольору блакитного марева. Похмурих, як темрява.

Будь ласка, заспокойтеся i не зважайте на попередню погрозу.Я просто вихвалявся. Я зовсiм не страшний. Я зовсiм не злий. Я – пiдсумок.

А тодi – бомби. Цього разу було вже запiзно. Сирени. Зозуля репетуе по радiо. Та вже занадто пiзно. За лiченi хвилини виросли, нагромадилися насипи з бетону i землi. Вулицi перетворилися на розiрванi вени. Кров лилася, доки земля не ввiбрала ii, а тiла в’язнули в нiй, як колоди пiсля повенi. Приклеєнi до землi. Всi до одного. Сила-силенна душ.

А небо – тепер воно було схожим на домашнiй суп якогось нестерпно-пекельного багряного кольору. Маленьке нiмецьке мiстечко знову розiрвало на шматки. Снiжинки попелу чарiвливо кружляли над головою, аж так i хотiлося висолопити язика i ловити iх, куштувати iх. Та цi снiжинки обпекли б вашi губи. Вони б спопелили ваш рот. Я добре усе пам’ятаю. Я саме збирався йти, коли помiтив ii – вона стояла навколiшки. Виписаний, окреслений гiрський хребет iз уламкiв каменю пiдiймався довкола неi. В руках вона стискала книжку.

 «Коли вона прибула, на її руках іще виднілися сліди від укусів снігу, а з пальців іще не стерлася замерзла кров. Вона вся здавалася якоюсь недогодованою. Дротяні ноги. Руки, як вішаки для пальта. Це їй далося нелегко, але коли таки далося, то вийшла якась зголодніла усмішка. Кольором її волосся майже не відрізнялося від білявого німецького сорту, але в неї були небезпечні очі. Темно-карі.»

«Завдяки книгам Лізель отримує інший світ, протиставлений насиллю й голоду, світ, в якому є поняття гуманізму, вірності, правди, любові, підтримки, порядності»

8. Літературний диктант – факти з роману

1.         Роман «Крадійка книжок» Маркус Зузак присвятив батькам- Елізабет і Гельмуту Зузакам. З любов’ю і захватом

1. Події в творі відбуваються у Німеччині.
2. Оповідь у романі ведеться від імені Смерті.
3.  Вперше Смерть (ч.р. ) побачив маленьку Лізель,  коли прийшов забирати душу її братика
4.  Головній героїні Лізель на початку твору 9 років
5. Лізель підібрала на кладовищі, коли ховали її братика, «Посібник гробаря», вона стала її першою книгою.
6. Героїня проживала в прийомних батьків на вулиці Хімелль-Штрассе, у перекладі означає «Небесна вулиця»
7.  Кумиром для Руді Штайнера був Джессі Оуенс
8.  Лізель вчилася писати  у підвалі на стіні - новий цементний аркуш
9.  Лізель вкрала з попелища на площі книгу  «Знизування плечима»
10.   В підвалі власного будинку подружжя Губерманнів ховає Макса Ванденбурга
11.  Німці читали замість Біблії  «Майн кампф» Гітлера
12.  Ганс Губерманн подарував Лізель на Різдво  2 книги – «Собака на ім’я Фауст», «Маяк»
13. Лізель прочитала книгу  «Собака на ім’я Фауст» 13 разів
14.   Ганга Губерманна навчив грати на акордеоні німецький єврей на ім’я Ерік Ванденбурґ
15.  Руді Штайнер вперше назвав Лізель крадійкою книжок.
16.  Лізель під час бомбардування була  в підвалі.
17.   Дружина бургомістра віддає Лізель книжку «Свистун»
18.  Ільза Германн запропонувала героїні писати власну книгу.
19. Померла Лізель  у передмісті Сіднея.

ІV ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ

1. Дорогою до Молькінга помирає молодший братик Лізель

                                2.  Дівчинка  прибуває до Молькінга

                                             3.  Життя в сім’ї Хуберманів

                                               4. Знайомство з Руді Штайнером

5. Проблеми з читанням

6. Ганс Хуберман навчає Лізель читати

7. Дівчинка починає красти книги

8. Знайомство з Максом – хвороба Макса

9. Книга  Макса

10.Діти розкладають шматки хліба на шляху, де проходитиме колона євреїв

                                                  11. Макс змушений тікати

                                      12. Ганса мобілізують до армії

                                  13. Поранення Ганса

14. Ганс повертається

15. Бомбардування Молькінга, загибель Небесної вулиці

16. Зустріч Лізель зі Смертю

V УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

"Крадійка книжок" є вражаючим літературним твором, який не тільки розповідає цікаву історію, але й піднімає проблемні питання людського життя, а саме:

1.Влада слова та літератури   Книга підкреслює велику силу слів та літератури. Головна героїня, Лізель, вивчає силу слова і використовує її як засіб вираження своїх думок, емоцій , а також як інструмент для збереження життя.

2. Спротив та героїзм простих людей

Герої здійснюють невеличкі подвиги проти насильства та нацизма.

3. Дружба та родинні відносини

4. Вплив війни на дитинство  Роман досліджує, як війна впливає на дитинство та як діти сприймають та реагують на події навколо них

5. Виживання в незвичних умовах

Роман розглядає тему виживання та адаптації в непередбачуваних умовах, особливо в контексті існування людей в нацистській Німеччині під час Другої світової війни.

6. Дружба та людські стосунки   Взаємодія між різними персонажами розкриває важливі аспекти дружби, родинних відносин та глибокої людяності в умовах великого конфлікту.

7.Руйнування стереотипів  Герої роману виступають проти стереотипів і усталених принципів життя, демонструючи важливість індивідуальності та сміливого виразу своїх переконань.

8.Вплив війни на звичайних людей

Зузак зосереджує увагу на впливі війни на звичайних людей, зокрема на дітей, які змушені зіткнутися з важкими обставинами.

2.         Роль мистецтва у важкі часи

Герої використовують мистецтво (в даному випадку, слово та література) як засіб збереження своєї гідності та незалежності в важких умовах.

3.         Реалізм у відображенні трагедій війни

Роман пропонує реалістичний та емоційно вражаючий погляд на трагедії війни, як на події, що впливають на життя кожної людини.

VI ПІДСУМОК УРОКУ. РЕФЛЕКСІЯ

1.Інтерактивний тест

               Якщо в серці хоча б однієї людини перемагає добро, світ ще не загинув, людство ще може врятуватися.

                                                                                                                  Рей Бредбері

VII ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Цитатна характеристика образу героїв літературного твору.(письмово)

                                       ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!