Урок "Ернст Теодор Амадей Гофман. Нарис життя і творчості"

Ернст Теодор Амадей Гофман. Нарис житія і творчості

 

 Мета. Розповісти про життєвий і творчий шлях пись­менника; розвивати творче мислення; виховувати інте­рес до вивчення класичної літератури.     

Обладнання. Портрет Гофмана, виставка книг пись­менника, ілюстрації до творів Гофмана, записи сим­фонічних творів Амадея Моцарта та увертюри до опери «Ундина» Е.Т.А.Гофмана.

 

Хід уроку                                                                                                                                                                                            

 

1. Вступне слово вчителя. На пам'ятникові Ернсту Теодору Амадею Гофману його друзі наказали написати: «Він був однаково чудовий як юрист, як поет, як музикант, як художник...»                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              Складне почуття викликає цей напис. Він наче віддає на­лежне різнобічному генію. І в той самий час немов втілює драму його життя — драму, від багатьох приховану.

З ранніх років Гофман був закоханий в музику і чудо­во малював. Він писав опери, сам робив до них деко­рації, сам диригував оркестром. Його музично-критичні статті приваблюють увагу і сьогодні.      

Проте кошти на життя і становище в суспільстві давала йому лише служба в якості судового чиновника. Він досяг тут високих чинів і приніс на цьому місці немало користі: захищав скривджених, домагався іноді пере­гляду їхніх справ, накликаючи на себе незадоволення начальства. Але найтяжчим тягарем була для нього кан­целярська справа, прусський чиновницький побут!

Дорогою ціною досягалось це подвійне життя, яке за­бирало безцінні години, дні, місяці, роки у найголовнішого і найкоштовнішого для нього – творчості! І з якою насолодою, повернувшись після чергового засідання, складав він з себе службовий мундир і брався за перо!

На сторінках гофманівських книг люди миттєво пере­творювались –  наче до них торкались чарівною па­личкою. І навіть предмети оживали, наче очікували ви­падку, коли зможуть виявити свої справжні якості...

Мені здається, що в самому Гофманові було щось від архіваріуса Ліндгорста з казки «Золотий горщик», який приховував від ворожого і зверхнього погляду свою справжню природу — природу чарівника. Зви­чайно, він не ходив у червоному шлафроці, який нага­дував кущ полум'яних лілей, не мав звички нюхати тю­тюн і вдивлятися в часописи крізь димові кружальця, які виринали із його люльки. Але він теж володів чарівним світом і вмів ввести в нього людину з близь­кою йому душею.

 Хотілося б, щоб і зараз він зробив це сам. Хай кожен із вас спробує уявити собі письменника, почути його су­хуватий голос, зрозуміти його вчинки. Це допоможе вам краще осмислити своєрідність його книг.

Перенесемось уявно у 1818 рік, коли було написано казку «Малюк Цахес на прізвисько Ціннобер».

Квітневий вечір у Берліні... Здається, ми потрапили не зовсім вдало: на вулиці злива... Сутеніє. За жовтим освітленим вікном видно невиразні поки що фігури, лу­нають голоси...

 

2. Інсценізація ( під увертюру до опери «Ундина» Е.Т.А.Гофмана).

 

Судовий радник Флакс. Маю задоволення рекоменду­вати вам свого колегу, судового радника пана Гофмана... надзвичайно, повірте. Бо радник Гофман не тільки при­краса нашої колегії, а й людина різноманітних талантів. Втім, ви вже про це чули, пан Генцель, хоч запевняю вас, лише почасти.

Вчитель. Пан Генцель, гість судового радника Флакса, поклонився. Через малий зріс він змушений був дивитися на співрозмовника знизу доверху. Той, кого називали Гофманом, посміхався і ввічливо нахилив у відповідь голову. Нам знайомий за портретами цей виразний профіль з виступаючим вперед підборіддям, ці тонкі іронічні губи (показує порт­рет). Він щойно звільнився у вітальні від мокрої одежі.

Флакс. Як люб'язно, що ви не відмінили свій візит в таку зливу.

Гофман. Так, якщо вона скоро не припиниться, ми бу­демо їздити по нашому чудовому Берліну в гондолах. Зрозуміло, тільки не ви, пане радник. Ви не дозволите собі такого порушення порядку.

Вчитель. Радник Флакс декілька секунд дивився на свого колегу, ніби вирішуючи для себе, жартома це він промовив чи ні.

Флакс. Я вам казав... ха-ха-ха. Я вам казав, пан Ген­цель, що це дотепний чоловік. З ним не засумуєш. В гон­долах! Ха-ха-ха!

Проте чому ми стоїмо? Прошу до столу! Після такої вологи треба негайно зігрітися. Я заради сьогоднішньої зустрічі знайшов пляшку чудового рей­нвейну. Прошу вас... За нашу зустріч, пани, за старі та нові знайомства... Так-так, адже ж ми з шановним паном Гофманом служили колись ще в Познані. Це було... дай, Боже, пам'яті? ...так, у 1802 році. Доки вас не перевили в Плоцк через ту історію з карикату­рами. Уявляєте, якось на маскараді наш Гофман про­давав веселі картинки. Одна із них зображувала ба­рабанщика, який вибивав чайними ложечками на са­моварі сигнал: «До чаю!»... Ха-ха-ха і дивовижно на­гадував нашого генерал-майора фон Цастрова.

Гофман. Непорозуміння, просто непорозуміння. Або інтриги ворогів. Ви ж знаєте, як у ту ніч Цастров повинен був відправити про мене свідоцтво в Берлін. Вже був заготовлений патент на моє призначення радником. І замість цього я потрапив у провінцію... До речі, пан Грепель, не зустрічались ми з вами в Бамбергу?

Вчитель. Гофман повернувся до Генцеля, який вслу­хався в розмову дуже уважно, вилупивши зелені, із чер­воними прожилками, очі. Шкіра під маленьким підборіддям роздувалася та опадала, викликаючи думку про сіру нерухому ящірку.

Генцель. Генцель, з вашого дозволу не Грепель, а Генцель. На жаль, не мав такої честі...

Гофман. Пробачте. Ви мені чомусь нагадали одного чоловіка з Бамберга. Ні той був, мабуть, вищий на зріст, і, до того ж, комерсант.

Флакс. Пан Генцель прибув із особливими рекомен­даціями... Але мовчу, мовчу...

Гофман. Я готовий називати вас таємним радником.

Генцель. Ви випереджуєте події. До таємного мені ще далеко.

Гофман. Що означають зовнішні чини та звання? Справжні достойності людини відчувають поза нами. Для мене ви, безумовно, таємний радник.

Флакс. Бачите, Пан Генцель теж про вас високої дум­ки. Відкрию вам таємницю, він дуже просив звести його з вами, здивувавши мене своєю обізнаністю вашими за­хопленнями. Я і не припускав, Гофман, що ваші твори такі відомі. Коли поважний чиновник займається поза службою речами... як це висловитись... почасти легко­важними...

Гофман. Пустощі, дурниці. Так, заради розваги, для відпочинку.

Генцель. Ні, я нічого не маю проти. Я сам, наприклад, люблю музику. Вона, кажуть, добре діє на травлення.

Гофман. Омана. Можу вас запевнити своїм досвідом. Якось я пробував прожити за рахунок мис­тецтва. Чим я тільки не займався! Я був режисером, капельмейстером, писав фрески та рецензії, давав уроки музики, навіть був посередником у продажі ро­ялів, розповсюджував нотні видання фірми Гертеля. І якби я знав, пане таємний радник... ні, не переконуй­те мене в зворотному. Якщо б ви знали, як страждало від цього моє травлення! Одного разу я продав своє старе пальто, щоб хоч трішки поїсти. Зараз це навіть дивно згадувати. Але не пройшло ще й 10 років. Я був тоді закоханий в одну дивовижну дівчину. Мені здава­лось, і вона цінує в мені піднесену душу, талант. Рап­том її видали заміж за такого собі багатого гнома,.., якого ви мені чомусь нагадали... Тобто навпаки, я маю на увазі... він був як раз не схожий на вас та значно вищий на зріст. Я хотів сказати: багатого, як гном. Це був удар, від якого я не міг прийти до тями. Ось тоді до мене дійшло, що наша вітчизна – не краще місце для художників, мрійників. Людина, яка розраховує на положення в суспільстві, на шматок хліба і добре травлення, повинна прагнути до державної служби.

Флакс. Золоті слова!

Гофман. Взагалі навіщо я про це заговорив? Ви кра­ще за мене знаєте, який сумнівний і небезпечний народ — ці художники! Вони постійно вносять смуток у суспільні відношення. Ви чули, що накоїв один такий ба­ламут в маленькому містечку?

Послухайте, це дуже цікава і обурлива історія. Якийсь фантазер і баламут розпустив плітки, наче б то один із місцевих чиновників насправді ніякий не чи­новник і навіть зовсім не людина, а, уявіть, чудернаць­кий автомат. Кожен ранок він сам себе заводить клю­чиком через особливий отвір, схований під перукою, та вирушає на службу. Проте ім'я заводного чиновни­ка він не назвав і це стало причиною немалого зане­покоєння. Мирні бюргери, шановні служаки стали рап­тово з дивною увагою придивлятися один до одного, вперше помічаючи риси, які ніколи раніш не виклика­ли підозри. Виявилось, наприклад, що щодня кожний із них повторював той самий шлях, й ті самі дії, не доз­воляючи собі нічого неочікуваного, самостійного. Всі дії вони здійснювали послідовно, як добрий механізм і схожі були на вчених папуг. Та й хто знає, раптом во­ни і є папуги?

Флакс. Папуги... ха-ха-ха! Саме папуги! Особливо в цих зелених фраках із яскравими жилетами! Як дотепно!

Генцель. І чим, до речі, закінчилася ваша цікава історія?

Гофман. Зрозуміло чим: фантазера, який обурював спокій своїми нісенітницями, з ганьбою вигнали з міста, і життя продовжилось, як звичайно. Навіщо за­охочувати фантазію, яка сміється над нашим упоряд­кованим життям?

Флакс. Як говорить? Як говорить?

Вчитель. Дійсно, Гофман сьогодні перевершив всі йо­го сподівання. Але радник Флакс вже не чув його. Він витріщив очі на власну скатерку. Сили небесні, що ж це таке? Вишиті пелюстки на ній раптом зарухались, нама­гаючись розправитись. Стакан, що притиснув їх, загой­дався і впав. Червоне вино розіллялось по візерунку. Радник безпорадно подивився на пана Генцеля. Той зі злістю дивився на нього. Сіре обличчя його почервоніло. І не тільки обличчя, а й фрак! Ніколи Флакс не бачив та­кої тканини, яка б переливалася на світлі, мов шкіра ха­мелеона...

Небо праведне! — самий справжній хамелеон витріщився на нього через стіл. Хамелеонова шкіра під зрізами на підборідді то підіймалась, то опадала. Необе­режна муха пролетіла повз нього: негайно, як стріла, промайнув довжелезний язик і разом із мухою зник в беззубій пащі...

Радник Флакс потряс головою і тремтячим пальцем поліз до кишені за окулярами.

Флакс. Ось що робить з нами старий рейнвейн!

Вчитель. В окулярах, у коричневому фраці, з коро­теньким гачкуватим носом він став схожий на сову.

Генцель. Ви — сова. Стара тупа сова. Вам би вночі полювати на мишей та ухати дурнуватим сміхом, а не влаштовувати делікатні рандеву. Ви все зіпсували своїм довгим язиком... та своїм рейнвейном. Я так і доповім у моїй реляції, що радник Флакс насправді — сова... Але що за нісенітниці я горожу?! (Береться за голову). Якщо я стану стверджувати, що сова була прийнята на державну службу, під присягою — мене звинуватять в підриві. Скажуть, що я напився. А, пан — творець. (Повертається до Гофмана і помічає, що його немає). Нічого. Думаєте я не зрозумів, що ви глу­зуєте з нас? Думаєте, ніхто не знає, як на засіданнях, відгородившись томами кодексів, ви малюєте карика­тури на папері з штемпелем його величності? Ду­маєте, нікому вас не розкусити? І про що ви ведете бесіди в льошку в Люттера та Вьогнера з товаришами, які називають себе «Серапіонові брати»? Доберемось ще до вас! Не зараз, пізніше...

Вчитель. Гофман повертався додому нічними берлінськими вуличками. Дощ припинився, на небі поча­ли спалахувати зорі. Ліхтарі переморгувались зі своїми відбитками. Вітерець холодив розпашіле обличчя.

Гофман. Мабуть, я дозволив собі зайве. Але треба ж хоч іноді відвести душу. Чому так стурбував мені пам'ять цей огидний коротун-шпигун? Вже більше п'яти років минуло. Подивилась би на мене Юлія за­раз. Коли в своєму розшитому мундирі я займаю на судових засіданнях місце праворуч від голови. Ка­жуть, в мене вигляд прямо генеральський. Але це дур­ниці, Юліє. В себе вдома, на кутку Шарлоттенштрассе та Таубенштрассе, там, у кабінеті, з пером в руці, я той самий, запевняю тебе. Безумовно, я багато пере­жив. Я чув, що й тобі несолодко дісталось. Хто винен, що все так склалось? Як не огидний мені був той про­клятий торгаш, що викрав тебе в мене, я розумію, що справа не тільки в ньому. Я багато зрозумів за цей час. І знаєш, я хочу написати про те, що зрозумів. Про нас із тобою. О ні, не лякайся, ніхто нас не пізнає. Це буде казка, там будуть зовсім інші люди. І ми в ній ста­немо значно, значно щасливішими...

Вчитель. Так з'явилась казка «Малюк Цахес», в якій історія важкого кохання Балтазара до прекрасної Кандіди нагадує гірку закоханість Гофмана у дівчину Юлію Марк, хоча особисті мотиви у казці розпізнати до­сить важко. В 1808—1812 рр. письменник, відомий тоді більше як музикант, мешкав у місті Бамберзі і давав уро­ки музики в заможних родинах. Юлія Марк була його уче­ницею, він покохав її, але мати поспішила видати дівчи­ну заміж за багатого комерсанта.

«Удар нанесений!» — записав Гофман у щоденнику 10 серпня 1812 року. — «Кохана стала нареченою цього віслюка-торгівця, мені здається, що все моє життя музи­канта та поета закінчилось».

Він ще мав якісь сподівання, але 6 вересня, під час прогулянки, відбулася подія, яка стала приводом для ос­таточного розлучення. Наречений Юлії (його звали Грепель) напився. Він із викликом подивився на суперника і запропонував руку нареченій, але заплутався у ніжках стільця і впав на підлогу, потягнувши за собою дівчину. Його кинулися підіймати. Гофман, не витримавши, вигук­нув: «Залишіть цю свиню, хай проспиться!» — і побачив, як побіліла Юлія.

Неправда, ця сцена викликає в пам'яті нескінченні падіння огидного Ціннобера? Вибачення Гофмана не до­помогли, від дому йому було відмовлено. Юлія Марк вийшла заміж за огидного віслюка-комерсанта, жила з ним нещасливо і з часом розлучилася. Реальність вия­вилась сумнішою за казку, і не знайшлося в потрібну мить доброго чарівника, який би силою чарів кожному дав по його заслузі.

Та які чари допомогли огидному Грепелю взяти за дружину чарівну дівчину? Яка фея затуманила погляд, заставила поцілувати потвору в огидні сині губи? Якими полум'яно-червоними волосинами полонив він якщо не саму Юлію, то її матір?

Мабуть, чари тут виявляються дещо прозаїчними: гроші! Гофман, який все життя до смерті бідував, доб­ре знав, якою страшною силою володіють вони у суспільстві. Ті самі торгівці, яких так зневажав і нена­видів письменник, одержували за гроші необґрунтовану особистими якостями владу над розумом, талан­том, красою, над людськими долями, владу привлас­нювати собі здобутки чужої праці, чужих думок, чужих талантів.

Щось нагадують цю владу приховані на тімені малюка Цахеса три золоті волосини.

Але справа, певно, не тільки в грошах. Історія малюка Цахеса — це гостра соціальна і політична сатира, на­правлена проти великих і малих деспотів, які возвеличи­лись за допомогою брехні, несправедливості, насильст­ва, підлості, обдурювання. Суспільний устрій, при якому нікчеми можуть паразитувати на праці багатьох людей, керувати їхніми долями, уявляються письменникові бо­жевіллям. І жалюгідна смерть чванливої потвори, котра топиться в нічному горщику, намагаючись врятуватися від обурення народу, сприймається як справедливий фінал.

Але казки Гофмана не завжди закінчуються так щас­ливо. Навіть у цьому фіналі лунає іронічна нотка, навіть у фантастиці Гофман залишається вірним гіркому ре­алізмові.

Його особиста доля склалася важче, ніж долі його ге­роїв, Балтазара і Кандіди. Та при всіх негараздах і втра­тах він, дійсно, пізнав щастя, тому що він вмів бачити і відчувати в житті дещо, доступне лише насправді щас­ливим людям, і робити щасливими інших.

(Звучить «Реквієм» Моцарта)

Ернст Теодор Амадей Гофман помер у 1822 році. Пе­ред смертю вже важко хворий письменник зазнав судо­ве переслідування за казку «Володар бліх». Влада поба­чила в ній сатиру на суддівську бюрократію. Міністр поліції фон Каміц сам зайнявся пошуком прототипів: в образі наклепника і шантажиста Кнаррпанті він побачив особистий портрет і наказав конфіскувати весь тираж твору. Смерть, можливо, позбавила автора ще більш ве­ликих неприємностей.

Кредитори розпродали речі письменника: меблі, одяг, шитий мундир радника, гітару, скрипки, золотий годин­ник, книги, гравюри Калло, які надихали Гофмана в ро­боті над першими творами. Після своєї невтомної бага­торічної праці письменник не залишив дружині нічого, окрім боргів.

Але нам він залишив чудовий, повний барв, звуків та думок світ, де не знаходить собі місця студент Ансельм, який не може і не хоче миритися з дійсністю, де філо­софствує мудрий кіт Мур, де займаються своїм ремес­лом майстри Мартін-бочар і Йоганн Вахт, де стійко б'ється проти ворожих сил хоробрий Лускунчик і, незва­жаючи на золотий талісман, терпить крах злобна потво­ра Цахес, світ «Кавалера Глюка» і «Серапіонових братів», «Піщаного чоловіка» і «Принцеси Брамбілли» — неповторний світ Гофмана, який назавжди зали­шається в наших душах.

 

3.  Літературна гра.

А зараз перевіримо, який слід залишив великий Гоф­ман у вашій пам'яті. До вашої уваги літературна естафета.

Перший етап

 Пазл «Упорядкуй події»

Розташуй факти у правильній послідовності:

 

A) Робота Гофмана в суді як юриста

Б) Переїзд до Варшави

В) Народження в Кенігсберзі

Г) Видання збірки «Фантазії в манері Калло»

Д) Створення «Малюка Цахеса»

 

Другий етап

Пазл «З’єднай пари»

 

З’єднай життєвий факт із правильною інформацією.

 

1. Місце народження 2. Справжня професія Гофмана 3. Його музичний талант 4. Основний жанр творчості 5. Найвідоміші твори

A) Юрист, чиновник Б) Казки, романтичні новели В) “Лускунчик”, “Малюк Цахес”, “Золотий горнець” Г) Місто Кенігсберг Д) Був композитором, диригентом і музичним критиком

 

Третій етап

Кросворд-пазл (текстовий варіант)

 

Відгадай слова за підказками:

 

1. На честь кого Гофман замінив своє трете ім’я Вільгельм на Амадей. (6 літер).

2. Жанр, у якому він створив «Лускунчика» (5 літер).

3. Мистецтво, якому Гофман віддавав багато часу (6 літер).

4. Напрям, до якого належить творчість Гофмана (9 літер).

5. Комічні малюнки Гофмана — це… (10 літер).

 

Домашнє завдання.

 

Створіть на вибір: дудл, інфографіку, кроссенс, присвячені Гофману.