26 вересня о 18:00Вебінар: Особливості статевого виховання у школах України

Урок "Формування критичного мислення учнів на уроках історії"

Про матеріал
На сучасному етапі постало завдання необхідності створення в процесі навчання історії умов формування в учнів власного погляду на події,явища та процеси,які відбувалися на історичному шляху розвитку людства через вивчення та самостійний аналіз багатьох фактів і думок. Це завдання може реалізуватися за умов систематичного та послідовного удосконалення творчих, критичних, дослідницьких навичок
Перегляд файлу

З досвіду роботи вчителя історії Жвирківської ЗШ І-ІІІ ступенів 

Мусій Світлани Степанівни

 

 

 

 

Робота з історичними джерелами як засіб формування критичного мислення учнів

(практичний порадник для вчителів та учнів)

 

 

 

 

 

 

 

-2010-

Використання історичних джерел на уроках історії як засіб формування критичного мислення учнів.

Єдиний шлях, що веде до знання – діяльність

Бернард Шоу

На сучасному етапі постало завдання необхідності створення в процесі навчання історії умов формування в учнів власного погляду на події,явища та процеси,які відбувалися на історичному шляху розвитку людства через вивчення та самостійний аналіз багатьох фактів і думок. Це завдання може реалізуватися за умов систематичного та послідовного удосконалення творчих, критичних, дослідницьких навичок (вмінь, здібностей). Сьогодні з'являється потік нової різноманітної інформації, змінюється ставлення до джерельної бази, з'являється більше різноманітних документів, архівних матеріалів. Тому перед нами, вчителями, постає завдання залучити цю багату джерельну базу до процесу навчання та перетворити її з матеріалу для ознайомлення на матеріал для дослідження. Це можна зробити, дотримуючись таких умов:  1. Зацікавленості самого вчителя в процесі підвищення його власної методичної майстерності. Вирішальне значення в цьому процесі відіграє глибоке знання предмета, широта знань у науковій сфері, вміння пов'язувати теоретичні положення з фактичним матеріалом із сучасністю, прагнення до відкриття нових історичних знань через власну пошуково-дослідницьку діяльність.

2.            Об'єднання теоретичного матеріалу (підручника чи проблемної лекції) з документальним на підставі вирішення за їх допомогою загальної проблеми, висунутої вчителем на початку вивчення теми.

3.            Визначення за об'єкт учнівського дослідження лише першоджерела як носія безпосередньої інформації про події,що є більш наближеним до дійсності.

4.            Використання різних за видами і жанрами історичних документів: мемуарних, політичних, державних, соціально-економічних, порівняльний аналіз всіх першоджерел, запропонованих до вирішення загальної політичних, епістолярних, статистичних. Такий підхід допоможе учням повніше зрозуміти рух подій, позиції різних суспільних сил, відтворить в рамках шкільної програми всеполітичний та соціально-психологічний фон епохи, покаже головні тенденції та альтернативи історичного розвитку України та інших держав.

5.            Цілеспрямованого добору текстів документів, що добираються за критеріями:

           науковості - передбачає вірогідність, повноту, значущість використовуваних джерел, а з дидактичного погляду - відповідності їх шкільній програмі;

           посильності джерела розумінню учнів (обсягом, характером, мірою складності тощо);

           оптимальності, тобто відповідність сутності і характеру викладу, методів дослідження віковим можливостям учнів та меті навчання;

           новизни - такого добору змісту, завдяки якому учні стикаються з невідомими їм фактами, новими засобами вивчення їх, застосування методів дослідження, притаманних історичній науці:

порівняльно-історичного, аналогії, репродукції тощо;

           смислового поєднання - тексти документів добираються з урахуванням змісту теми і тієї проблеми, яка буде вирішуватись завдяки поєднанню теоретичного матеріалу та підібраних історичних першоджерел. В центрі уваги повинні стояти ключові історичні документи, які є одним з головних джерел знань по темі, що аналізуються і вивчаються повністю.

6.           Забезпечення учнів повними адаптованими текстами або уривками документів, що вивчаються, текстами різнорівневих пізнавальних та практичних завдань, списком додаткової літератури до теми.

7.           Системності у роботі.  Доцільно перед вивченням документу розповісти про завдання роботи над ним. Під час бесіди слід з'ясувати історичну обстановку, мотиви і мету створення джерела. Документ, що вивчається, слід розглядати як  невід'ємну складову частину історичного процесу. При цьому важливою умовою є порівняльний аналіз всіх першоджерел, запропонованих до вирішення загальної проблеми. Це сприяє системності і послідовності у формуванні знань, їх закріпленню,  кращому розумінню наукової оцінки суспільних явищ,   формуванню власного погляду на події.

8.           Продуманого застосування на уроках міжпредметних зв’язків з метою більш цілісного уявлення про різні сторони проблеми, що вивчається.

9.           Порівняльного аналізу оцінки історичних подій і явищ в історичних документах та  в сучасних засобах інформації, літературних творах.

 

10.      Співвідношення місцевого, регіонального, українознавчого та загальноісторичного рівнів під час роботи з джерелами інформації.

11.      Поєднання політичної та соціальної історії в комплексі джерел, що добираються до теми, як необхідність створення наближеної до об'єктивності моделі періоду, що вивчається.

Взаємодія вчителя та учнів в результаті систематизованого використання різних прийомів залучення та опрацювання історичних джерел має бути передусім направлена на формування тих вмінь та навичок, що дозволяють учням самостійно здобувати знання з різноманітних писемних джерел, критично осмислювати та впроваджувати їх в навчальні процеси.

Документи в процесі навчання історії виконують такі основні функції:  - ілюстративно-інформаційну (існує на репродуктивному рівні сприйняття інформації, що несе в собі першоджерело);

-                     пізнавально-розвиваючу (на основі історичного документу виконуються завдання, спрямовані на розвиток розумових процесів через пошуково-дослідницьку діяльність);

-                     практично узагальнюючу (дає можливість перевірити рівень сформованості отриманих учнями вмінь і навичок в процесі навчання за допомогою виконання практичних завдань) ;

-                     ціннісно-смислову (надає досвід емоційно - ціннісних стосунків).

Вивчення програмної теми з історії з системним використанням історичних джерел за умов, які пропонуються, можна відобразити за допомогою такої схеми:

Постановка вчителем загальної проблеми до теми

 

Поділ історичних джерел на смислові групи Виділення з них першоджерел

 

Опрацювання джерел згідно з їх навчальними функціями

 

Поєднання теоретичного матеріалу з джерелами

 

Вирішення загальної проблеми теми через практичне використання здобутих знань.

Щоб дійти певної системності в роботі з історичними джерелами слід об'єднати цей вид здобуття знань з теоретичним матеріалом підручника або лекції вчителя за допомогою конкретних пізнавальних завдань. Таке завдання має носити проблемний характер і виступати певним етапом до вирішення загальної проблеми теми.

Уроки з використанням методів роботи з джерелами інформації:

1.                Вчать критично і творчо мислити.

2.                Самостійно здобувати знання.

3.                Розвивають пізнавальний інтерес.

А все це сприяє підвищенню ефективності уроку історії, стає стимулом у навчанні. 

        Важливою умовою вибору історичного джерела є відповідність його змісту цілям і завданням навчання історії, доступність, зв’язок з програмовим матеріалом та врахування вікових особливостей школярів. Поетапність роботи над історичними джерелами з урахуванням вікових особливостей робить процес навчання більш осмисленим, розвиває історичне і критичне мислення.

     Історичні джерела можна використовувати на різних етапах уроку: ü для мотивації наступної діяльності учнів на початку уроку;

ü для демонстрації розмаїття інтерпретацій, що презентують різні позиції, оцінки подій, процесів, явищ;

ü для активізації розумової діяльності (для створення дискусійної ситуації);

ü для формування в учнів навичок дослідницької роботи. 

Вчитель може скористатися поданими схемами, алгоритмами, пам’ятками для організації самостійної роботи учнів у малих групах, в парах чи індивідуально.

Пропоную зразки таких допоміжних матеріалів.

 

Як спланувати на уроці роботу з джерелом інформації?

1.  Подумайте, яку мету, завдання ви ставити на уроці:

-           викликати інтерес;

-           формувати аналітичні навички;

-           реконструювати події та їхній розвиток;

-           визначити результати тощо. (Краще зосередитися на одній меті)

2. Подумайте, який вид діяльності краще відповідає обраній меті:

-  класифікація та оцінка джерела;

-  аналіз доцільності джерела;

-  контекстуалізація;

-  порівняння;

-  дебати, дискусія;

-  індивідуальні дослідження тощо.

(Краще обмежитися одним чи двома методами роботи)

3.           Доберіть джерельні  матеріали  відповідно до  віку, теми, завдань,  посильності виконання.

4.           Чітко вкажіть    походження джерела (автор, дата), а також надайте    будь-яку інформацію про джерело, доречну у даному випадку.

5.           Визначте, які фонові знання потрібні учням, щоб зрозуміти джерело і виконати завдання: - розповідь учителя; - робота з підручником; -  вступний текст тощо.

6.           Продумайте усі завдання, щоб максимально досягнути цілей.

7.           Змоделюйте можливі відповіді.

При цьому важливо пам’ятати:

-                  яку інформацію можуть учні отримати із джерела та історії його походження;

-                  які фонові знання вони можуть застосувати для цього завдання.

 

Вчимося самостійно працювати з різними джерелами інформації Необхідно знати:

-                  Вивчати історію тільки за підручниками неправильно, та й нецікаво. Наші знання поширюють багато інших джерел інформації. Серед них особливе місце займають перекази, легенди;

-                  Переказ - це розповідь, про якусь незвичайну подію, особу і т.д., що передається усно з покоління в покоління. Пройшовши життєвий шлях завдовжки в кілька десятиліть, а можливо і століть, така розповідь обростає якимись нереальними подробицями, у ній зазвичай присутня частка вимислу. Але це й зрозуміло. Оповідачам дуже хочеться показати незвичайність, велич, силу якоїсь особистості  чи події. Багато таких розповідей було записано їхніми збирачами, які розуміли, що з такого переказу можна почерпнути багато корисної, історично реальної інформації. Але треба учитися відрізняти її від вигадки.

 

Як працювати самостійно з джерелом інформації?

1.    Уважно прочитайте текст джерела інформації.

2.    Визначте, ким складений текст джерела і з якої причини.

3.    Встановіть дату появи даного джерела.

4.    Як можна охарактеризувати той історичний період, коли було складене джерело? Що ви вже про нього знаєте?

5.    Визначте, про яку конкретну історичну особу чи подію йде мова в тексті джерела? Скільки часу відокремлює саму подію чи особистість від часу їхнього опису?

6.    Наскільки правдиво в джерелі висвітлені історичні події? Спробуйте довести свої міркування. Знайдіть у тексті ті місця, що допоможуть аргументувати вашу думку.

7.    Що є нереальним у тексті джерела? З якою метою, на ваш погляд, автор (автори) вдалися до вигадки?

8.    Чим дане джерело інформації збагатило ваші знання?

9.    На які міркування наштовхує вас зміст даного джерела?

10.Які висновки зі своїх міркувань ви можете зробити?

 

Історичний документ як основа навчання історії

 Історичний документ -  це не лише інформаційне джерело, а джерело, що оцінює та констатує історичний факт, описує подію, розкриває її суть, аналізує, спонукає задуматись над достовірністю інформації, формує ступінь довіри до джерела, ставить питання про авторство документа тощо.

 За допомогою вивчення різних джерел відбувається активне дослідження минулого.

 Переконана, що варто використовувати як джерела все, що може нести інформацію про минуле, але при цьому звертати увагу:

      Первинні та вторинні джерела;

      Авторство та достовірність інформації;

      Важливість інформації для теми;

      Час появи джерела;

      Умови, за яких створювалося джерело; Носії джерела тощо.

Усе це та ряд інших умов дозволять виробити критичний підхід до джерел як носіїв історичної інформації і використовувати їх у практиці повсякденного навчання історії.

 

 

 

 

 

 

 

Класифікація історичних джерел

Історичні джерела

          Речові історичні            джерела. Візуальні            історичні джерела

 

Писемні історичні джерела 

 

Усні історичні джерела 

 

 

 

                              Первинні                                                                 Вторинні

               (неопрацьовані документи)                             ü Праці істориків

ü Державно-правові         ü Наукові трактати

                     документи                                                        ü Історичні твори

ü Господарські документи         ü Статті журналістів

ü Щоденники          ü Коментарі з приводу подій

ü Мемуари   ü Текст підручника 

ü Спогади очевидців

ü Листи

ü Інтерв’ю

 

 

            За змістом:

ü Державно – правові документи (конституції, закони, судові рішення);

ü Документи внутрішньополітичного характеру (програми партій, промови, статті, прокламації);

ü Документи       зовнішньополітичного       характеру (договори, дипломатичне листування);

ü Господарські документи (акти купівлі-продажу, торгові договори, ділове листування);

ü Наукові, філософські праці ;

ü Оповідно-описові твори (хронічки, літописи, історичні твори сучасників подій);

ü Твори художньої літератури.

За характером змісту:

ü Документи державного характеру;

ü Документи історичного характеру (грамоти, укази, закони);

ü Документи особистісного характеру (спогади, мемуари, щоденники, листи, свідчення очевидців);

ü Художня література, твори усної народної творчості (міфи, епос, проза, поезія). 

 

Форми і методи використання документів на уроках історії

1.     Цитування.

2.     Коментоване читання на уроці під керівництвом учителя.

3.     Проблемно-пізнавальні завдання і проблемний виклад, вихідним матеріалом якого є документ.

4.     Ознайомлення учнів з різними формами запису за документами (складання тез, короткого чи розгорнутого плану, хронологічних таблиць). 5. Уроки       семінарського   типу,          повторювально-узагальнювальні, лабораторно-практичні.

6.          Підготовка реферату чи повідомлення з використанням документів.

7.          Групова форма роботи з документами.

8.          Урок-суд (на підставі документів).

9.          Уроки-спогади.

10.     Пошукова робота.

 

Евристичне вивчення документів

1.           Запитання мають бути диференційовані відповідно до різних вікових груп і підготовленості класу.

2.           Почніть із легких запитань, а згодом перейдіть до вищого рівня мислення.

3.           Ставте запитання, які вимагають від учня повної відповіді. 4. Запитавши,         зачекайте 10—20       секунд       (дайте       учневі зосередитися).

5.          Дайте кожному учневі        нагоду       взяти         активну     участь        в обговоренні.

6.          Створіть привітну, дружню атмосферу в класі.

7.          Не ставте одразу більше одного запитання.

8.          Учні, готові відповідати, підносять руку чи кольорові картки, але слід запитувати й інших.

9.          Якщо учень відповість неправильно, не звертайтеся одразу до іншого.

10.     Заохочуйте всіх учнів ставити запитання.

 

 

Пам’ятка «Як працювати з текстом історичного джерела?»

(5-6 класи)

1.    Прочитайте документ.

2.    Чи відомо, хто є його автором?

3.    Про яку історичну подію або явище розповідає документ?

4.    Чи відома нам дата його написання?

5.    Чи має документ конкретного адресата?

6.    Визначте в тексті джерела:

          про що дізнались;

          що найголовніше в тексті; • що слід запам'ятати.

7.    Складіть запитання до тексту історичного джерела, починаючи їх словами «чому», «з якою метою», «як».

8.    Зробіть висновки. 

 

Пам’ятка «Як аналізувати текст історичного джерела»

(7—8 класи)

1.           Прочитайте текст.

2.           Знайдіть значення нових слів і незрозумілих виразів.

3.           Визначте основну частину тексту. У якому реченні викладена його головна ідея, основний зміст?

4.           Про яку історичну подію або явище, про яких історичних персонажів ідеться у джерелі?

5.           Визначте в тексті історичного джерела:

          що важливо;

          що слід запам'ятати;

          про що ви довідалися вперше;

          що було незвичайним, несподіваним.

6.           Складіть запитання до тексту історичного джерела, починаючи їх словами «чому», «з якою метою», «як».

7.           Чи допомагають відповіді на ці запитання краще зрозуміти суть, причини, значення історичної події чи явища?

8.           Сформулюйте своє ставлення до тексту історичного джерела. Для цього можна використовувати такі висловлювання:

          «Це дійсно так, тому що...»

          «Я упевнений(а) у тому, що...»

          «Я добре знаю, що...»

          «Я думаю інакше, тому що...»

          «Я переконаний (а) у цьому, тому що...»

          «Я сумніваюся у цьому, тому що...»

          «Я не згодний(а) із цим, тому що...»

 

 

 

Пам’ятка «Як працювати з текстовими джерелами»

 (9—11 класи) Слід розрізняти джерела за рубриками: — «Погляд очевидця»;

«Свідчення учасника подій»;

«Газетне повідомлення»; — «Погляд дослідника»;

«Офіційний документ».

          Слід відповісти на такі запитання:

1.           Що це за документ:

запис у щоденнику;

лист (приватний чи офіційний);

спогади;

публічне звернення чи заклик;

політичний документ (звіт, протокол, резолюція, урядова постанова, декларація тощо); — дипломатичне послання, акт;

уривок з історичного дослідження?

2.           Хто є автором джерела (приватна, офіційна особа, анонім)?

3.           Яка політична, національна, етнічна, службова приналежність автора? Яким чином це впливає на його ставлення до подій?

4.           Чи є у документі інформація, яка підтверджує, що він базується на особистому досвіді чи на причетності автора до згадуваних подій?

5.           Чи був автор очевидцем подій, чи брав у них безпосередню участь?

6.           Чи є в документі які-небудь факти, котрі допомагають робити висновки щодо мети створення документа?

7.           Коли з'явилося джерело? Чи був документ написаний у той час, коли сталася подія, відразу після неї чи через декілька днів, тижнів, місяців або навіть років потому?

8.           Автор просто повідомляє про ситуацію, передає інформацію або описує те, що сталося, чи ж документ містить також погляди, висновки і рекомендації?

9.           Чи намагається автор дати об'єктивний і осмислений опис того, що сталося?

10.     Чи є в документі які-небудь твердження або фрази, які свідчили б про уподобання автора, його ставлення до якої-небудь групи людей або точки зору?

11.     Чи є в тексті факти, що дають вам підстави вважати цей документ достовірним джерелом інформації?

Досвід використання писемних історичних джерел засвідчив необхідність дотримання наступних принципів при відборі документів для роботи:

1)           відповідність темі, що вивчається;

2)           відповідність віковим особливостям учнів;

3)           відповідність історичних джерел педагогічним і навчальним завданням різних етапів уроку.

Під час аналізу документа обов'язковою умовою є проходження двох етапів:

          первинний аналіз джерела (дає змогу зробити висновки про його об'єктивність, формує навички критичного мислення);

          інтерпретація історичного змісту джерела (увага звертається на історичність ситуації, на важливість документа і його роль та місце в даному історичному контексті).

Пам’ятка «Аналіз писемного джерела»

1.   Хто автор документа? Що можна сказати про його соціальний статус, позицію? Чи є він учасником подій, які описує? Чиї інтереси захищає?

2.   Коли написано джерело? Як це випливає з його змісту?

3.   Де відбуваються події, про які йдеться у джерелі? Як це випливає з його змісту?

4.   Які факти зображені в документі? Яку інформацію він нам дає? Які можна зробити висновки?

5.   Для кого і з якою метою створено цей документ?

6.   Про що у ньому не сказано? Як він співвідноситься з іншими джерелами?

7.   Міра нашої довіри до нього.

8.   Значення джерела.

 

Вчимося аналізувати текст історичного джерел

 

1.                     Прочитайте текст.

2.                     Знайдіть значення нових слів і незрозумілих виразів.

3.                     Визначте основну частину тексту. У якому реченні викладена головна ідея, головний зміст?

4.                     Про яку історичну подію або явище, про які історичні персонажі йде мова?

5.                     Визначте в тексті історичного джерела:

 

-    що важливо?

-    що потрібно запам'ятати?

-    про що довідалися вперше?

-    що було незвичайним, несподіваним?

6. Складіть питання до тексту історичного джерела, починаючи їх словами «чому», «з якою метою», «як».

7. Чи дають відповіді на ці питання можливість краще зрозуміти суть, причини, значення історичної події чи явища?

8. Визначте своє ставлення до тексту історичного джерела.

Для цього можна використовувати такі слова:

-    Це вірно, тому що ...

-    Я упевнений(а) у тому, що ...

-    Я добре знаю, що ...

-    Я думаю інакше, тому що ...

-    Я переконаний(а) у цьому, тому що ...

-    Я сумніваюся у цьому, тому що ... - Я не згодний(а) з цим, тому що ...

Вчимося зіставляти інформацію з різних джерел Треба знати:

-    Чим більше джерел інформації, тим повніше наші знання про предмет або події, особу.

-    Однак інформація з різних джерел не завжди однозначно розкриває події, можуть існувати різні версії, думки про одну подію, особу, одне явище.

-    Яка ж версія вірна? Що відповідає дійсності, а що її перекручує? Щоб відповісти на ці питання, треба зіставити джерела інформації.

-    Але пам'ятайте, зіставляти можна тільки ті джерела інформації, де мова йде про один і той самий історичний період, одну й ту саму подію, особу, одне й те саме явище.

Пам’ятка «Як зіставляти джерела інформації?»

1.    Уважно прочитайте текст джерел інформації.

2.    Визначте, яка історична подія, особа або яке явище є головною темою тексту.

3.    Встановіть авторів джерел. Хто з них, на ваш погляд, міг точніше відбити подію, що відбувається, явище, описати особу? Чиїй думці можна довіряти більше і чому?

4.    Визначте, з яких питань, положень ви будете зіставляти тексти джерел.

5.    Знайдіть в текстах, ще раз їх прочитавши, ті питання, положення, що повторюються і в одному, і в другому джерелі. Саме цю інформацію можна вважати найбільш достовірною, що відбиває реальний стан справ. 6. Підлягає сумніву та інформація, що міститься тільки в одному джерелі. Хоча різні відомості не завжди правдоподібні, вони можуть створювати більш повну картину, висвітлювати подію, явище, особу з різних сторін.

7. Підводячи підсумки роботи, спробуйте досить чітко усвідомити, що є головним і найбільш достовірним в даній події, особі, даному явищі. Відзначте ті питання, що вимагають додаткового вивчення або підтвердження.

 

Робота над статтею

1.           Хто автор статті?

2.           Коли і чому вона написана?

3.           Визначте основну думку автора статті.

4.           Чим відрізняються думки автора від загальноприйнятих?

5.           З'ясуйте проблеми, на які наголошував автор.

6.           Ваші особисті думки щодо ідеї автора статті.

 

Як скласти характеристику історичної особи

1.           Уважно прочитайте документ.

2.           Про яку історичну особу йдеться (ім'я та прізвище)?

3.           Хто вона за походженням?

4.           Коли жила і працювала дана особа (що можна сказати про період)?

5.           Що зробила для держави? Чим уславила своє ім'я?

 

Важливим компонентом шкільної історичної освіти є використання візуальних історичних джерел, до яких належать: фото, плакати, карикатури, листівки, таблиці, схеми, діаграми, картини, малюнки, відео. Розвивати навички аналізу візуального джерела учням допомагає пам'ятка:

Алгоритм роботи з візуальними історичними джерелами.

          Що тут зображено (сцена повсякденного життя, політична подія, портрет тощо)?

          Коли відбуваються події? Із чого це випливає, наскільки співвідноситься з підписом до джерела (якщо він є)? Коли надруковано зображення, з якою метою (особливо для плакатів і карикатур)?

          Де відбуваються події? Які характерні ознаки зображуваного місця? Яке це має значення?

          Дайте характеристику зображених осіб: до яких соціальних груп і типів вони належать? Чому склад учасників саме такий?

          Хто автор зображення, яка його соціальна та політична позиція, ставлення до зображеного? Де і коли оприлюднено це зображення (в той час, коли відбувалися зображені події, чи пізніше, в офіційному чи опозиційному джерелі тощо)?

          Чи є це зображення типовим для епохи? Чи відображає воно певну тенденцію, явище і наскільки повно та об'єктивно?

Робота з візуальними історичними джерелами може використовуватись як фрагмент уроку, як мотивація, підсумок чи узагальнення, як складова тематичного оцінювання, як форма домашнього завдання.

 

Аналіз візуального джерела (картини, карикатури, плаката)

1.   Що зображено?

2.   Коли відбувається подія? З чого це випливає?

3.   Коли створене і з якою метою?

4.   Де відбувається подія? Характерні ознаки місця? Яке це має значення?

5.   Характеристика зображених осіб.

а) До яких соціальних груп і типів належать?

б) Чому такий склад учасників?

6.   Яка позиція автора?

7.   Наскільки повно відображає тенденцію, явище тощо?

8.   Власне ставлення.

Пам’ятка «Як аналізувати фото» І. Опис.

1. Опишіть якомога докладніше, що ви бачите:

а) люди (чоловіки) жінки, де та як стоять, їх одяг, вираз обличчя тощо);

б) речі (які саме, як вони згруповані);

в) написи (що саме написано, на чому).

ІІ. Інтерпретація.

1.    Первинна:

а) ситуація (що саме і де відбувається, чому саме так, наскільки є типовою);

б)      фото          постановочне    (тобто        персонажі          показують)          чи документальне? Обґрунтуйте свою думку.

в) характеристика цих людей (вік, стать, соціальний та майновий стан тощо);

г) ваші міркування щодо зображених речей;

д) чому саме такий напис, навіщо і на чию пропозицію зроблений?

2.    Історична:

а) зробіть висновки про соціальну структуру в цей період;

б) охарактеризуйте його матеріальне становище;

в) хто, на вашу думку, визначав життя, керував ним?

 

Пам’ятка для роботи з плакатами

1.    Що зображено на плакаті?

2.    Для кого він був призначений?

3.    Яку мету переслідував?

4.    Які почуття повинен був викликати?

5.    Наскільки він був дієвим на той час?

6.    Які думки та почуття він викликає у вас зараз?          

 

Пам’ятка аналізу картини

1.    Як називається картина?

2.    Хто є її автором? Що ви знаєте про його творчість?

3.    До якого жанру живопису належить?

4.    Опишіть картину за такими запитаннями:

-         Що на ній зображено?

-         Які художні засоби і кольори використано художником? Чому саме такі?

-         Чи є тут зображення людей? Як вони зображені?

5.    Як ви думаєте, яка головна ідея цього твору? Що хотів показати автор?

6.    Які думки та почуття викликає у вас ця картина?

 

Пам’ятка аналізу історичних фотографій

1.    Що відбувається на цій фотографії? Чому ви так думаєте?

2.    Хто ці люди, котрі зображено на фото? Чим вони займаються?

3.    Які об’єкти тут знаходяться?

4.    Коли, на вашу думку, було зроблено знімок? Чому ви так вирішили?

5.    Ця фотографія є природною чи люди спеціально позували перед камерою?

6.    Що ви знаєте про події, зображені на фото?

7.    Яку нову інформацію ви отримали про ці події?

8.    Які інші історичні джерела могли б вам допомогти перевірити достовірність ваших висловів щодо цієї фотографії?   

 

Вчимося працювати з історичною картою, читати її

1.    Прочитайте назву необхідної карти.

2.    Карта починається з так званої легенди-таблички в нижній її частині, яка містить умовні позначки. Познайомтеся з кожним умовним знаком легенди, прочитайте його.

3.    Знайдіть на карті умовні позначки, зазначені в легенді, докладніше зупиніться на тих, які вам необхідні при вивченні конкретного питання.

4.    Показуючи на карті місто, селище, обов’язково назвіть його місцезнаходження.

5.    Недостатньо показувати кордони держави (або територію розселення народів), їх потрібно описувати. Треба називати річки, моря, гори, які служили природним кордоном.

6.    Перед роботою з настінною картою добре вивчіть таку саму карту в атласі, підручнику або посібнику. Знайдіть усю інформацію, яка вас цікавить.

7.    При роботі з настінною картою необхідно  стояти ліворуч від карти, у правій руці тримаючи указку. У противному разі ви будете закривати собою карту від однокласників; відразу ж дасте зрозуміти вчителю, що слабо орієнтуєтесь в карті і вам необхідно вперше відшукати потрібний об’єкт.   

 

Пам'ятка-інструкція для дослідження відео Опис:

          Опишіть, що ви побачили, переглядаючи відео-ролик. Особливу увагу звертайте на деталі.

          Які об'єкти потрапили на передній план, а які залишилися на другому?

          Що робили, чим займалися люди, які потрапили в об'єктив кінокамери?

          Якщо центральною постаттю сюжету виявився відомий історичний діяч, спробуйте описати його зовнішність. Зверніть увагу на його рухи, вираз обличчя.

          Які деталі переглянутого сюжету вам запам'яталися найбільше?

Чому?

Інтерпретація:

          3 історією якої країни пов'язаний переглянутий вами відеосюжет? Що дало вам можливість зробити такий висновок?

          До якого часу ви віднесли зняті кадри? Обґрунтуйте свої міркування!

          Чи змінилося ваше уявлення про історичні події після перегляду відеосюжету? Якщо змінилося, то що саме і чому?

          Що нового ви дізналися про історичні події, які були вам знайомі з вивченого матеріалу?

          Які емоції І почуття зафіксував кінооператор? Чому саме ці події зацікавили його передусім?

          Якою ви уявляєте собі психологічну атмосферу історичної події, знятої кінооператором?

Висновки й узагальнення:

          Сформулюйте висновок, до якого ви дійшли після роботи з відеосюжетом. Спробуйте провести історичні паралелі. Зробіть узагальнення.

 

Анекдот як повноцінне джерело історичної інформації

Анекдот — це стисле жартівливе оповідання про яку-небудь смішну подію. Анекдот є одним з найпоширеніших видів усної народної творчості, який виник дуже давно. Складається анекдот на основі недоладних і смішних випадків у самому житті, різних непорозумінь у стосунках між людьми або й вигадується дотепниками. Кожен із нас в анекдоті цінує жартівливий зміст, несподіване й влучне закінчення. Анекдоти добре запам'ятовуються завдяки малій кількості дійових осіб, діалогу між діючими особами та малому обсягу.

Крім власне інструменту психологічної розрядки, анекдот історичного змісту за певних умов може стати повноцінним джерелом історичної інформації, оскільки з моменту свого виникнення анекдоти завжди несли певний прихований історичний смисловий контекст, що не підлягав офіційному публічному розголосу. Недарма ще Квінт Горацій Фланк помітив: «Жарт, насмішкувате слово часто буває влучніше і визначає важливі речі крайте, ніж серйозне і глибоке вивчення». Якщо від воліктися від зверхнього ставлення до анекдотів, то можна помітити, що часто вони набагато більше можуть розповісти про характер історичної особистості, ніж величезна кількість офіційних документів.

Історичний анекдот — унікальне джерело наших знань, що містить такі культурно-психологічні нюанси розвитку суспільства, які не знайшли свого відображення в інших письмових пам'ятках. Умовно історичні анекдоти за своїм змістом можна поділяти на біографічні, політичні, соціально-економічні, культурно - психологічні. 

Як повноцінне історичне джерело, анекдот мусить бути використаним на уроці, і місце його на уроці вчитель визначатиме залежно від дидактичної мети. Найбільш вдалим місцем історичного анекдоту на уроці видається мотиваційно-організаційний етап навчального заняття. Завдяки своїй емоційно привабливій формі та інтелектуальній парадоксальності анекдот якнайкраще стимулюватиме роботу учнів над навчальним матеріалом. Історичний анекдот може також стати проблемним завданням, оскільки для свого розуміння вимагає знання певних історичних фактів.

Крім того, можна побудувати частину уроку як практичну роботу учнів, використавши в якості джерел анекдоти. 

Кожен із історичних анекдотів супроводжується запитаннями, що полегшують учням історичний аналіз та інтерпретацію джерела.

 

Використання творів Т. Г. Шевченка на уроках історії України 

Т.Шевченко широко і глибоко відобразив у своїй творчості славне минуле України. Він показав, як його «прекрасна, могутня, волелюбна Україна туго начиняла своїм вільним і ворожим трупом незчисленні величезні могили», як «вона своєї слави на поталу не давала; ворога деспота під ноги топтала».

Поета глибоко захоплювала і хвилювала тема козацтва. Його героїчному минулому присвятив немало творів і чудових рядків. Тому, вивчаючи в курсі історії України (8 кл.) теми «Виникнення козацтва й Запорозької Січі», «Запорозька Січ та реєстрове козацтво у XVI — першій половині XVII ст.», я використовую такі твори Шевченка, як «Не женися на багатій», «Іван Підкова», «Не хочу я женитися», «Нащо мені женитися», «Ой крикнули сірі гуси». Чудові рядки цих творів не тільки допомагають учням глибше зрозуміти суть матеріалу, який вони вивчають, але й несуть велике виховне навантаження. Пояснюючи причини виникнення козацтва, його склад, мотиви юнаків під час відходу у вільні українські степи, наводжу такі рядки:

Оженись на вольній волі,

На козацькій долі,

Яка буде, така й буде, Чи сама, гой й гола: Та ніхто не докучає І не розважає.

Ці ж козацькі мотиви зустрічаємо і у вірші «Не хочу я женитися».

А я піду одружуся

З моїм вірним другом

З славним батьком запорозьким Та з Великим Лугом.

На Хортиці у матері

Буду добре жити,

У оксамиті ходити, Меда-вина пити.

Мрію українських селянських хлопців козаків про вольную волю поет підкреслює у вірші «Нащо мені женитися?» Нащо мені женитися?

Нащо мені братись? Будуть з мене молодого, Козаки сміятись...

А буду я красоватись

В голубім жупані На конику вороному Перед козаками... 

Батьки часто самі радили юнакам йти в козаки і благословили їх на цю святу справу. Ось як про це, зокрема, говорить поет у вірші «Ой крикнули сірі гуси»:

Коня купила,

А коня йому купивши,

Сідельце сама

Самим шовком вишивала,

Златом окула,

Одягла його в червоний В жупан дорогий.

Посадила на коника...

Та й повела Коня вздовж села. Та й провела до обозу В військо оддала.

До речі, в поезії «Нащо мені женитися» і в поемі «Невольник» йде мова про козацьку зброю: гармати, гаківниці, шаблі, ратицю-дрючину, самопал семип'яденний. Підсумовуючи вивчене у вказаних темах, наводжу слова поета про значення цієї доби для історії України.

Було колись в Україні

Ревіли гармати;

Було колись — запорожці

Вміли панувати,

Панували, добували

І славу і волю; Минулося — осталися Могили на полі.

Тільки сам учитель може дати відповідь на запитання «Як використовувати твори Т. Шевченка, на уроках історії?». Тут штампів не може бути. Все залежить від педагогічної майстерності учителя, його знань, творчих здібностей, співпраці з учителями української літератури, складу учнів, умов праці, активного залучення дітей до роботи на уроках, вміння користуватися сучасними технічними засобами тощо. Поза сумнівом залишається лиш те, що учні на основі Шевченкових творів матимуть можливість краще розуміти історичні події, давати їм правильні оцінки, вміти робити порівняння, узагальнення, висновки, поглибити свої знання про життя і творчість поета, глибше пройнятися долею нашого народу.

Не пройшли повз увагу Шевченка козацько-селянські повстання     20-30-х років XVII ст. Під час вивчення даної теми (8 клас) я залучаю на підмогу доробок поета. В багатьох своїх творах, розкриваючи причини повстань — посилення закріпачення селянства, зростання податків та повинностей, утиски міщан і козаків , наступ католицизму, в той же час поет шанобливо і з любов'ю змальовує керівників козацько-селянських повстань. Чимало рядків Т. Шевченко присвятив героїчній постаті С. Наливайка. Тому під час вивчення повстання під проводом цього козацького ватажка доцільно використати вірш «У неділеньку святую», де, зокрема, йде мова про вибори його гетьманом, та уривки з п'єси «Никита Гайдай».

 

Как Наливайко собирал

Перед родными бунчуками Народ козацкий защищать Святую церковь.

Говорячи про страту С. Наливайка в 1597 році у Варшаві, слід відзначити,        що    Т.      Шевченко          підтримував      народну    версію           смерті     С. Наливайка, що нібито його спалили в мідному котлі (волі). Де Наливайкова? Нема!

Живого й мертвого спалили? 

І хоч поразка повстання була великою трагедією для України, ідея визвольного руху все ще жила в народі. Ось що говорить герой драми сотник Никита Гайдай.

Что Наливайка дух великий

Воскреснет снова средь мечей

И тьмы страдальческих теней Наши неистовые клики В степах разбудят.

Тема          козацько-селянського        повстання          1630           року           вимагає використання твору Т. Шевченка «Тарасова ніч» як в першій, так і другій редакціях. Це допоможе учням краще зрозуміти причини повстання, його особливості,     географію,         перебіг      кровопролитної           битви         15     травня    

1630    року    і    повного    розгрому    добірного    війська    під      проводом    

С. Конецпольського та її наслідки.

Водночас Т. Шевченко не міг пройти повз таку важливу героїчну віху в історії нашої Батьківщини, як національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст. під проводом гетьмана Б. Хмельницького. У своїх творах поет підкреслює її справедливий визвольний характер. Основну причину цієї війни він справедливо вбачав у нестерпному гніті та безмежній сваволі польських і спольщених, зокрема, з давніх руських князівських родів, магнатів і шляхти на території України. Ненависть народних мас до гнобителів Шевченко висловлює вустами Никити Гайдая — героя однойменної незакінченої драми. Ідучи на переговори з польським королем за дорученням Б.Хмельницького, він впевнений, що гордовиті магнати, гнобителі його народу, понесуть заслужену кару, що: ...их огромные палаты Травою дикой порастут...

Что наши правда, наши стоны

На них суд божий призовут... 

Гайдай впевнений, що повсталий народ розірве кайдани неволі «...мы цепь неволи разорвем» і що «...наши вольные законы в степях широких оживут!».

Поет неодноразово згадує у своїх творах про блискучі перемоги, здобуті повсталим українським народом над польсько-шляхетським військом у війні 1648-1657 років. Він добре знав тогочасні праці з історії Ук-

раїни, а також першоджерела про визвольну війну. Це дало йому можливість творчо відобразити історичну роль Б.Хмельницького як військового організатора і видатного державного діяча. В драмі «Никита Гайдай» він називає його «благородним Хмельницьким», в поемі

«Гайдамаки» — «славним Богданом», «праведним гетьманом», у поемі «Сон. Гори мої високії» — батьком — «Батька Богдана могила мріє», у повісті «Близнецы» — знаменитим, у «Щоденнику» — геніальним бунтівником.

Образ великого гетьмана Шевченко відтворив і в своїх художніх творах. Ще будучи молодим художником, в 1836—1837 роках він створив композицію «Смерть Богдана Хмельницького». На полотні тяжко хворий гетьман, підвівшись на ліжку і взявши булаву, звертається до присутніх козаків, що принесли з собою військові прапори, бунчуки та литаври, з останньою промовою — порадою. Цей дійсно історичний факт доцільно використати під час вивчення теми «Новий етап визвольної війни проти польсько-шляхетського панування в Україні» (підтема «Підсумки життя та діяльності Б.Хмельницького», 8 клас).

У 1649 році Т. Шевченко створює історичну композицію «Дари Чигирина». На ній зображені посли, які прибули до гетьманської столиці з подарунками з Росії, Польщі і Туреччини. Художник відтворив момент чекання послів на вихід гетьмана до них. Цим він підкреслює значимість видатних перемог Хмельницького в 1648—1649 роках та його славу. Репродукція цієї картини допоможе учням краще зрозуміти тему «Міжнародна політика Б.Хмельницького». Але заради справедливості слід відзначити, що оцінюючи особу Хмельницького, Т. Шевченко в деяких творах різко докоряє славному гетьманові за недалекоглядну, на його погляд, політику щодо союзу з Росією. Такі докори містяться в творах «Розрита могила», «Невольник», «Великий льох», «За що ми любимо Богдана» , «Якби-то ти, Богдане п'яний» .

Вивчаючи тему «Визвольний рух на Правобережній Україні наприкінці XVII — на початку XVIII століття» (8 клас), слід наголосити, що українські селяни і міщани зазнавали жорстоких утисків від польських магнатів. Насаджувався католицизм, придушувався розвиток самобутньої української культури. Тут варто використати вірш Шевченка «Іржавець», зокрема, такі рядки:

Мій краю прекрасний, розкошний, багатий!

Хто тебе не мучив? Якби розказать

Про якого-небудь одного магната Історію — правду, то перелякать Саме б пекло можна.

А Данта старого Полупанком нашим можна здивувать.

В рамках цієї ж теми вивчається життєвий шлях провідника повстання

1702-1704 років Семена Палія. Образ вірного сина українського народу     Т. Шевченко любовно відтворив у вірші «Чернець». Зачитуючи його на уроці, потрібно зауважити, що в дійсності С. Палій ченцем не був, але справді підтримував тісні зв'язки з монастирем Межигірського Спаса, який був одним з центрів боротьби проти католицизму. Палій навіть заповів поховати себе в монастирі.

Важливою          темою       в        курсі          історії        України     (8           клас)          є        тема «Гайдамацький рух на Правобережній Україні», де центральне місце посідає Коліївщина. З великою художньою силою та вірністю історичним фактам відтворив             Т. Шевченко події Коліївщини в поемі «Гайдамаки». Для її написання автор використав наявні тоді праці з історії, головним чином, народні перекази. Багато розповідей про Коліївщину чув малий Тарас від свого діда, що був активним учасником цих подій.

Батько діда просить, щоб той розказав Про Коліївщину, як колись бувало Як Залізняк, Гонта ляхів покарав.

Столітнії очі, як зорі, сіяли.

А слово за словом сміялось, лилось.

Як ляхи конали, як Сміла горіла.

Сусіди од страху, од жалю німіли. І мені, малому, не раз довелось За титаря плакать.

І ніхто не бачив,

Що мала дитина у куточку плаче. Спасибі, дідусю, то ти заховав В голові столітній ту славу козачу:

Я її онукам тепер розказав.

Розкриваючи причини повстання, використовую розділ з поеми «Інтродукція», в якій дається влучна характеристика політичному ладові шляхетської Польщі. Тут панувало свавілля шляхти та магнатів, що призводило до анархії в державі. Паразитуюче життя й розбещеність шляхти поет характеризує словами:

Було, шляхта, знай чваниться, День і ніч гуляє .

Та королем коверзує... 

Відомо, що повстання охопило частину Київщини і Брацлавщини. Автор точно вказує пункти, де почалося повстання та межі його територіального поширення.

Зайнялася Смілянщина, Хмара червоніє.

А найперша Медведівка

Небо нагріває

Горить Сміла,

Смілянщина Кров'ю підпливає

Горить Корсунь, горить Канів,

Чигирин, Черкаси;

Чорним шляхом запалало, І кров полилася Аж у Волинь.

Найактивнішою силою серед учасників повстання було селянство — «громада у сіряках». До повсталих приєднувалися не тільки чоловіки, але навіть жінки:

...осталися

Діти та собаки —

Жінки навіть з рогачами Пішли в гайдамаки .

В Коліївщині брали участь не лише українці, але й молдавани і волохи. Про це свідчить пісня старого кобзаря Волоха:

Ой волохи, волохи... 

І ви, молдавани. 

Братайтеся з нами, 

З нами, козаками; 

Згадайте Богдана, 

Старого гетьмана; 

Будете панами 

Та, як ми, з ножами,

З ножами святими,  Та з батьком Максимом  Сю ніч погуляєм. 

Ляхів погойдаєм .

До проблематики гайдамаччини поет звертався не один раз. Це спостерігаємо і у віршах «Холодний яр», «Великий льох»,«Швачка», і у повісті «Прогулка с удовольствием и без морали», де Шевченко підкреслює, що ця боротьба була справою всієї нації, а не окремої особи.

Т.Г. Шевченко не оминув у своїй творчості і теми боротьби проти турецької агресії щодо України. Насамперед, ці події відтворені у поемах «Іван Підкова» і «Гайдамаки», джерелом для яких поетові правили пісні та думи. Тому під час вивчення теми «Козацько-селянські повстання наприкінці XVI ст.» доцільно використати Шевченкові рядки про Івана Підкову, де йдеться мова про один з сміливих морських походів запорожців, який очолював сміливий козацький ватажок, до берегів султанської Туреччини.

Не в Синопу, отамани,  Панове молодці,    А у Царград до султана. 

Поїдемо у гості!

У поемі «Гамалія» Шевченко вдруге звертається до теми морських походів козаків, відомості про яких він черпав з народних дум. Гамалія — не історична особа, а художній образ запорозького отамана. У поемі згадуються відважні ватажки — гетьмани І. Підкова та

П.Конашевич-Сагайдачний. Під проводом Сагайдачного козаки здійснили ряд успішних походів на турецькі та татарські міста-фортеці, що були одночасно й невільницькими ринками. Тому козаки попливли

По морю гуляти, 

Слави добувати, 

Із турецької неволі  Братів визволяти.

Про нестерпні муки турецької неволі поет пише і в поемі «Невольник».

У творчості Т.Г. Шевченка багато місця відводиться історії Запорозької Січі та боротьбі запорожців проти численних ворогів України. Це враховую під час вивчення таких тем в курсі історії України (8 клас), як «Запорозька Січ та реєстрове козацтво у XVI — першій половині XVII століття», «Українське козацтво на початку XVII століття. Петро Сагайдачний», «Запорозька Січ у другій половині XVII — першій половині XVIII століття», «Запорозькі козаки в період Нової Січі». Поет часто згадує волелюбні традиції запорожців, їх високе військове мистецтво, непорушну дружбу і виняткову мужність під час боїв з ворогами. Саме завдяки цьому козаки міцно утвердились на своїх землях, не боялися ворогів.

Було колись — в Україні 

Ревіли гармати, 

Було колись — запорожці  Вміли панувати.

Мужня боротьба запорожців проти іноземних загарбників принесла їм світову славу. Ось чому, звертаючись до Квітки-Основ'яненка, поет закликав його писати про Січ, про те:

Що діялось в Україні, 

За що погибала,  За що слава козацькая  На всім світі стала! 

Т.Шевченко з сумом говорив про ліквідацію Запорозької Січі в 1775 році, гнівно засуджував колонізаторську політику царизму в Україні. Ось що він пише в поемі «Невольник»:

 

Січовики — запорожці

І в Січ завертають,

І розказують і плачуть.

Як Січ руйнували.

Як москалі срібло, злото

І свічі забрали

У Покрові, як козаки

Вночі утікали

І на тихому Дунаю

Новим кошем стали; Як цариця по Києву З Нечосом ходила... І Межигорського Спаса Вночі запалила...

І як степи запорозькі

Тоді поділили

І панам на Україні

Люд закріпостили.

Чимало місця в курсі історії України (9 клас) відводиться проблемі кріпосницьких відносин в Україні. Т. Шевченко у своїх творах глибоко і всебічно показав тяжке життя кріпосних селян, їх боротьбу за кращу долю. Наше завдання полягає в тому, щоб вміло використати відповідні твори поета, на яскравих прикладах з творчого доробку поета і його власного життя розкрити суть кріпацтва, його пороки і неминучу загибель. Жорстоко експлуатуючи і грабуючи кріпосних селян, поміщики перетворили чарівні села в пекло, де:

Аж страх погано.

Чорніше чорної землі

Блукають люди, повсихали

Сади зелені, погнили

Біленькі хати, повалялись,

Стави бур'яном поросли,

Село неначе погоріло,

Неначе люди подуріли, Німі на панщину ідуть,

І діточок своїх ведуть!...

А ось приклад злиденного становища людей.  знущання  над ними,   наруги  над  їх гідністю:

 

Он глянь, у тім раї, що ти покидаєш, 

Латану свитину з каліки знімають, 

З шкурою знімають, бо нічим обуть 

Княжат недорослих; а он розпинають 

Вдову за подушне, а сина кують,  Єдиного сина, єдину дитину,  Єдину надію! в військо оддають! 

Бо його, бач, трохи! 

А онде під тином 

Опухла дитина, голоднеє мре,  А мати пшеницю на панщині жне.

Безумовно, що селяни не сиділи склавши руки, а чинили гнобителям опір. У 9 класі учні під час вивчення таких тем, як «Соціальна боротьба в Україні у першій половині та середині XIX ст.», «Українські землі у складі Російської імперії наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.», «Наддніпрянська Україна напередодні реформи 1861 року дізнаються про форми і методи антикріпосницької боротьби. У творах поета також знайшли відображення деякі з цих форм. Перш за все, це втечі селян від поміщиків на південь України, де було багато незайманих земель. Тут вони ставали вільними козаками. Яскравим підтвердженням цього є поема «Невольник».

Була і така форма боротьби, як підпали поміщицьких садиб. Вона знайшла широке відображення в поемі «Княжна»:

І в той час

Скирти і клуня зайнялись, І зорі зникли...

А люди збігли та дивились.

Як дим до неба підіймавсь,

а також у повісті «Варнак»: «На дворе при свете пожара, соучасники мои режут, и бьют, и живых в огонь бросают несчастных гостей графини» .

Найвищою формою боротьби проти гнобителів були повстання.     Т. Шевченко прославляв народних ватажків і месників. У поемі «Варнак» він описав нещадну розправу селян-повстанців з пихатими панами за вчинені їм кривди. Говорячи про свою повстанську діяльність, ватажок загону з гордістю заявляє:

Я різав все, що паном звалось, Без милосердія і зла. 

У вірші «Ой вигострю товариша» поет змальовує народного месника, який, взявши ножа в халяву, йде мститися панам, орендарям, шляхті й духовенству. Кульмінацією вірша «Якби тобі довелося в нас панувати» є показ помсти сільського юнака — його розправи над поганцем-паничем, що намагався зґвалтувати дівчину-кріпачку. Не боячись наступної кари:

Щонаймолодший озирнувшись,

Та вилами пана

І просадив, мов ту жабу.  Застогнав поганець  Та й опрігся.

Царизм жорстоко розправився з виступами селян. Про це пише Шевченко у вірші «Юродивий»:

Як сотнями гнали 

В Сибір невольників святих, 

Як мордували, розпинали  І вішали?... 

Увагу Тараса Шевченка привернув світлий образ Кармелюка. Під час подорожі на Правобережну Україну в 1845—1846 роках поет записав до свого альбому два варіанти народних пісень про Кармалюка: «Ой Кармалюче, по світу ходиш» та «Ой, поздоров боже». Пісню про Кармелюка — «Повернувся я з Сибіру» знаходимо в «Щоденнику» Шевченка (запис від 20 травня 1858). Саме тут поет дав високу оцінку Кармелюкові, назвавши його «славним лицарем».

Т.Г. Шевченко не дожив до реформ 1860-х років, які був змушений запровадити царизм, але знав, що вони готуються. Реформу розхвалювали на всі лади. Поет був переконаний, що вона не дасть селянам ні довгожданої волі, ні омитої їх потом і кров'ю землі. Тому у вірші «Я не нездужаю, нівроку» він закликав не вірити цареві:

Добра не жди,

Не жди сподіваної волі — Вона заснула: цар Микола її приспав.

А щоб збудить

Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить, Та добре вигострить сокиру.

Та й заходиться вже будить.

Напевно, не потрібно переконувати вчителів історії в необхідності використання творів Т.Г. Шевченка на уроках історії України. Чи можна назвати ще одного, ж такого поета, який був би не лише вихідцем з народних глибин, але так досконало знав життя народу, його думи і прагнення?! Твори Т. Шевченка густо замішані на нашій героїчній, трагічній і одночасно прекрасній історії. Головне, щоб ці твори використовувалися на уроках мудро, органічно впліталися в їх канву.

Учитель повинен знати історичні погляди поета, які допоможуть йому повніше зрозуміти суть нашої минувшини. Твори Т. Шевченка мають бути настільною книжкою кожного вчителя історії.

Приступаючи до використання творів поета (або уривків з них) на уроках, слід добре вивчити програму, підручники з історії України, визначити теми, під час вивчення яких ці матеріали будуть використовуватися.

В ході навчального процесу кожний урок мусить бути добре підготовлений, детально продумані його етапи — як, коли, що і хто буде робити. Мають бути чітко визначені навчальна і розвиваюча мета, домашнє завдання.

Досвід показує, що учні активно і охоче беруть участь у проведенні таких уроків. Читають необхідні твори Т. Шевченка, вивчають напам'ять окремі уривки, готують питання і відповіді, виконують інші завдання вчителя. Все це дає учням можливість набувати необхідних навичок для самостійного вивчення історичного матеріалу. Вони вчаться узагальнювати історичні факти і явища, оцінювати та визначати їх історичне значення, тобто самостійно мислити.

До роботи залучаються всі учні незалежно від рівня знань. Діти значно легше засвоюють новий матеріал, чіткіше уявляють хід історичних подій. Надзвичайно цікавими і ефективними є спільні (бінарні) уроки, які проводяться учителями історії і української літератури. Але вони вимагають ретельної підготовки, творчої видумки. Творча співпраця між вчителями -  предметниками позитивно впливає на підвищення рівня знань учнів як з історії, так і з української літератури.

Використання творів Т.Г.Шевченка на уроках історії України не тільки поглиблює знання, виховує почуття патріотизму, гордості за рідну землю, але допомагає дітям глибше зрозуміти й оцінити геніальність і велич одного з найвидатніших синів України, його неоцінимий вклад в українську і світову культуру.

 

Використання творів художньої літератури на уроках  історії України в

10-11 класах

Для розвитку творчого мислення на уроках історії України в 10—11 класах я використовую уривки з поезій, висловлювання видатних людей. Це впливає на почуття учнів, допомагає мотивувати вивчення тієї чи іншої теми, наштовхнути на дискусію, підбити підсумок вивченої теми, зробити висновок, змусити учнів задуматися над вічними проблемами буття, поставити в кінці вивченої теми не крапку, а можливо, — знак запитання тощо.

Я пропоную вашій увазі деякі моменти використання поетичних рядків та влучних висловлювань на уроках історії України. Широко використовуючи художню літературу на уроках історії, було б, проте, помилкою перевантажувати виклад літературними образами, посиланнями, цитатами. Використання художньої літератури на уроці — не самоціль. Художній образ вводиться не для урізноманітнення уроку і розваги учнів, а для того, щоб допомогти пізнанню історичного минулого, тобто для розв'язання освітніх і виховних завдань уроку.

 

До українців

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей, 

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці,  Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день, -  Коли ми, українці, забули, що ми — українці? 

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас думка, яка ще от Байди нам в'ється,  І що ми на Вкраїні — таки український народ,  А не просто населення, як це у звітах дається.

Віктор Баранов

 

Справді, відколи українці почали себе забувати: чи зі встановленням радянського режиму, чи раніше, чи, може, сьогодні, коли Україна є не територіальним утворенням у складі Російської імперії чи СРСР, а суверенною державою, а українська мова не є в ній нормою? Звичайно, не варто вимагати від дітей негайної на запитання, але добре, якщо вони замисляться над цим.

Вивчаючи героїчну сторінку нашої історії «Бій під Кругами», я запропонувала учням таке проблемне завдання: доведіть або спростуйте ці твердження:

 

Краще смерть достойна слави, аніж зганьблене життя.

Ф.Достоєвський  Немудрій людині достатньо вмерти заради своєї справи, а мудрій потрібно жити і терпіти заради своєї справи.

Дж.Д.Селінджер

Отже, чи варто віддавати життя за ідею, за незалежну державу, чи варто взагалі щось робити заради людей? У процесі діалогу з учнями я наводжу легенду про Данко, а також рядки поезії Б.Олійника:

Страшно зустріти смерть, 

Страшно, не будьмо лукаві, 

Страшно безсило малим 

Відчувати себе перед смертю,  Але страшніше, коли  Ні за що вмерти.

Розглядаючи питання про сталінський терор, доречно використати уривки з роману Івана Багряного «Сад Гетсиманський».

Історії відомий голокост євреїв, різня 1915 р. у Вірменії, голодомор в Україні, Чому це сталося в Україні, чим провинилися її сини? Ці ж запитання ставив собі Микола Руденко у поемі «Хрест». Пропоную учням переглянути уривок з неї й теж замислитися над цими питаннями.

Відобразите трагізм голоду 1921—1922 рр. в Україні допоможе вірш П.Тичини «Загупало в двері прикладом...».

Доповнюючи     повідомлення   студентів про   окупаційний      режим       у поневолених країнах у роки Другої світової війни, я зачитую вірш Дмитра Павличка «Освенцім»:

З Освенціму не повернусь ніколи,  Хоч добровільно я сюди прийшов. 

Тут черевички донечок моїх 

Говорять вирваними язиками, 

Тут окуляри батькові на купі 

Побитих скелець, звихнених оправ  Пізнав я по воловиній жилі,  Що нею зв'язані вони в надніссі.

Тут мамину впізнав я сивину 

У стосі кіс жіночих — по стеблині  Сухого променя із косовиць. 

Метафор не шукайте в цьому вірші,  Хіба що не було у вас батьків 

Чи ви дітей ніколи не взували.

На жаль, втрати України в роки війни не закінчилися 9 травня 1945 р. Як один з доказів наводжу вірш Ліни Костенко «Пастораль 20-століття»:

Як їх зносили у поля!

Набрякли від крові рядна.

Троє їх пастушків: Павло, Сашко і Степан. Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна Вже не виведе з горя отих матерів.

А степами

Будуть груди пекти ті залишені в полі гранати, Те покиддя війни на грузьких слідах череди.

На початку теми «Україна в умовах десталінізації 1956—1964 рр.» я зачитую вірш Дмитра Павличка «Голгофа»:

Це страшно, як людину розпинають, Не йнявши віри їй, що Бог вона.

Плювками прибивають до хреста

Невинну душу, генієм пойняту,

А ще страшніше, як здіймають ката

З охрестя справедливої ганьби

І ждуть в мольбах, що він от-от воскресне.

Одна Голгофа споконвік була:

Розбійник і творець висіли поруч,

І в темряві не розрізняли їх,

Та ми повинні бачити при світлі,

Де вбитий Бог, а де всесвітній хам,

Що перед смертю розпинав народи.

Останні рядки поезії можна взяти епіграфом до уроку. Історична особистість — це людина, що залишила певний слід в історії народу, держави, людства. Наприклад, Сталін керував масовим знищенням народів, санкціонував масові страти — творив історичне зло. Людство хотіло б забути про цю особистість. Але історична пам'ять зберігає добре і світле, справедливе і ганебне, потворне і зле. Сталін помилково вважав, що переможців не судять. Але існує суд історії, вирок.

Вивчаючи досягнення і втрати в розвитку літератури та мистецтва в різні періоди XX століття, мабуть, варто прислухатися до слів В.Стуса, який писав, що «не засуджувати поета потрібно, а зрозуміти його». На це ж сподівався, на мою думку, від імені всіх своїх сучасників Є.Маланюк у вірші «Напис на книзі віршів»:

Шматками розірветься морок,

І ти, нащадче мій, збагнеш,

Як крізь тисячолітній морок Розгорнеться простір без меж.

Збагнеш оце, чим серце билось,

Яких мій зір наглядів мет,  Чому стилетом був мій стилос  І стилосом бував стилет.

Недарма одні письменники дістали назву «представники «розстріляного відродження», інші, ті, що емігрували, — «представники «празької школи». А ще частина творила на замовлення тоталітарної системи. Цікаво, хто з них живе після смерті?

Тему про дисидентський рух я розпочинаю віршем В.Симоненка:

Можна вірить другові чи милій, 

Марить уві сні чи наяву, 

Білизну червневих ніжних лілій 

Заплітать букетами в пісні.

 

Можна жить, а можна існувати, 

Можна думать — можна повторять,  Та не можуть душу зігрівати  Ті, що не палають, не горять.

 

Люди всі по-своєму уперті, 

Народившись помирає кожна, 

А живуть століття після смерті 

Ті, що роблять те, чого не можна.

Що ж робили дисиденти? Чи будуть вони жити століття після смерті?

 

 

 

pdf
Додано
5 серпня
Переглядів
68
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку