«Тим часом хан Батий прислав посла свого до Данила й Василька, коли
вони обидва були в городі Дороговську:
“Дай Галич!”
І Данило був у печалі великій, тому що не укріпив він був землі своєї городами. І, порадившися з братом своїм, поїхав він до Батия… І прибув він до Києва, – і,
прийшовши у храм архістратига Михаїла, тобто Видобич, скликав чорноризців
і весь монаший чин. І коли він сказав ігумену і всій братії, щоб
вони вчинили молитву за нього. І було сповнено так, вирушив він із монастиря
в човні, і прибув до Переяславля.
Звідти ж прибув він до Батия на Волгу… І поклонився він за обичаєм
їх, і ввійшов у вежу його.
Він, Батий, сказав: “Данило! Чому ти єси давно не прийшов? Але якщо нині ти прийшов єси, – то й се добре. Чи п’єш ти чорне молоко, наше пиття, кобилячий кумиз?”.
І він сказав: “Досі я не пив. А нині ти велиш – я п’ю”.
Він тоді сказав: “Ти вже наш-таки, татарин. Пий наше пиття!”
І він, Данило, випивши, поклонився за обичаєм їх.
І прислав Батий вина дзбан, і сказав: “Не звикли ви пити молока, пий вино!”
О, лихіша лиха честь татарськая! Данило Романович, що був князем
великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом, і Володимиром,
і Галичем, і іншими краями, нині сидить на колінах і холопом себе
називає! О, лиха ти, честь татарськая! Пробув же князь у них днів двадцять і п’ять, а тоді одпущений був, і поручена була земля його йому. І прийшов він у землю свою, і зустрів
його брат Василько і сини його. І був плач через обиду його, але ж більша
була радість, що він є здоров».
його подорож до Орди?