Презентація "ІНОЗЕМЦІ ПРО УКРАЇНУ ТА УКРАЇНЦІВ"

Іноземці про Україну та українцівцитати відомих людей ІV-XІX століть

Завдяки спогадам, особистому листуванню та описам іноземців, які подорожували нашими краями, ми можемо уявити якою була Україна в минулому. З тих писань чужинців маємо силу відомостей про такі, наприклад географічні особливости України, як вигляд території, клімат, рослинність, тварини, комунікацію та ін.; далі — про національні змагання, військо, духову і матеріяльну культуру; з етнографічних особливостей — про побут, звичаї, вдачу народу; з господарських відносин — про торговлю, промисл, соціальні відносини і т. д.

І цікаво, хоч ці чужинці часто приїздили з неприхильним до нас ставленням, не рідко навіть як неприятелі або як союзники наших ворогів, проте у більшости їх писання були (або бодай кінчалися) прихильно до українського народу, а тим більше, коли порівнювали нас з іншими народами і нашими ближчими і дальшими сусідами!Отже, знайомство з такими авторами-чужинцями мимоволі збуджує і зміцнює нашу національну свідомість, нищить зневір’я і шкідливе почуття меншовартости (порівнюючи з ін­шими народами) та закріплює й загартовує нашу національну гідність.

Маврикій, візантіський письменник та імператор (582—601)„Словени й Анти, мають однаковий спосіб життя й од­накові нахили; вони вільні й ніколи не даються намовити під ярмо чужої влади, а вже ніколи на власній землі. Їх багато й вони витривалі, легко зносять і спеку і холод, сльоту, наготу тіла й голод. Для тих, що їх відвідують, вони ласкаві й зичливо переводять їх з місця на місце, куди їм треба. Коли б, через недбайливість господаря, гість по­терпів яку шкоду, то той, що передав гостя другому госпо­дареві, підняв би війну, бо вони вважають своєю святістю — пімстити кривду гостя. Тих, що попадають до них в по­лон, не задержують, як це роблять інші народи, але при­значивши їм якись час, лишають їм до вибору, чи захо­чуть, за якимсь викупом, вернути до своїх, чи залишитися поміж ними, як вільні і приятелі... їхні жінки бувають чесні понад міру, а багато їх вважає смерть чоловіка за власну, й радо самі себе гублять, не вважаючи свого вдовицтва життям... "

Прокопій КЕСАРІЙСЬКИЙ, Візантійський письменник другої половини VI ст. „Народами Склавинами і Антами не править один муж, але з давних часів живуть так, що порядкує громада, і для того всі справи, чи щасливі чи лихі, йдуть до громади. Не знають долі (фа­туму) і зовсім не признають, щоб вона мала якусь силу над людьми. Шанують вони річки, німф і деякі інші божества, жертвують їм всім і з цих жертв ворожать собі".

Патріарх Фотій (+ 891 p.)„Нарід дикий і суворий, без страху... все руйнує, все нищить... Чи пригаду­єте той час незносний, тяжкий, коли прийшли до нас вар­варські кораблі, дихаючи чимсь суворим, диким, погибель­ним... Коли вони йшли попри місто, несучи, виставляючи і пловців з четами, мов би загрожуючи місту смертью від меча... Коли переляк і темрява опанувала розум, і вухо прислухалося тільки до одної вістки: варвари перелізли стіну, і вороги опанували місто! І то яке місто! — Місто (Царгород) оздоблене здобичею з багатьох народів, який нарід хоче зробити тебе здобичею і ти, що здобував багато тро­феїв над ворогами Европи, Азії і Ливії, як підняла над то­бою тепер спис, варварська, проста рука, щоб над тобою поставити трофей!"

Аль-Масуді, письменник 20 — 50 pp. X ст.„Руси складають численні народи, що поділяються на розрізнені племена. Поміж ними є нарід, що називається Лудана, котрий є одним з найчисленніших поміж ними. Вони мандрують з крамом в країну Андалус [Еспанію], Румію [Рим, Італія або Візантійська держава], Кустантинію [Царгород] і Хозар. Після 300 року Гиджри [912—913 р. і Хр.], трапилося, що коло 500 кораблів, де на кожному було 100 людей (з Руси), увійшли в протоку Найтаса, що зєднується з хозарською рікою [Хозарським морем?]".

Ібн-Якуб, арабський письменник 60-их років X ст.„Взагалі Славяни — люди сміливі, здатні по походу і як би не було розріжнення серед їх численних і розкиданих племен, то не міг би з їх силами боротися ані один нарід у світі. Вони замешкують краї найбагатші оселями і життєвими засобами. Пильнують хліборобства і щодо здобування собі на прожиток, переважають всі на­роди півночи. Крам від них йде морем і суходолом до Руси і Царгороду. На зріст високі, гарні на вигляд і в нападі сміливі, та цю сміливість не виявляють на коні, але всі свої напади і походи чинять на кораблях. Штани носять широкі - сто ліктів матерії йде на кожні. Одягаючи такі штани, збирають їх коло коліна і прив’язують до нього.  ".

Жільбер де-Лануа, посол Франції, Англії і Бургун­дії, в 1412 і 1421 pp. Пише про Камянець Подільський, як „прегарно розташоване місто", де лицар-капітан Поділля Гедигольд „пишно мене приняв, дав мені прекрасні пода­рунки, харчі і прекрасні обіди". В той же час про свій по­бут у Новгороді і Пскові пише, що тут обіди „найбільш дивні і незвичайні з усіх, які мені коли небудь доводилося бачити". Дивувало посла також, що в Новгороді жінок ку­пували на базарі, як худобу, але монет не вміли карбувати, тільки вживали кусники срібла та різні хутра, як грошові засоби...

Сігізмунд Герберштайн, дипломат (швейцарія, XVI ст.)Називає Москов­щину не інакше як „Moscovia", а їх мешканців „московитами". Згадує про провідника українців Євстахія Дашкевича — „муж дуже досвідчений у військовій штуці і слав­ний визначною хоробрістю... він часто ставив перед вели­кою небезпекою і самого царя московського, у котрого ко­лись був у полоні. В той рік, коли ми були у Москві, він розторощив Москвинів завдяки незвичайним хитрощам".

Еріх Лясота, австрійський дипломат, (1594 р.)Про московського посла Лясота пише, що він ще перед Запоріжжям, у гирлі Псла, коли зустрів Лясоту, то вдавав ніби московський князь мав у своїй службі запоріжських козаків, „але, що він (московський посол) і далі буде зноситися з Запоріж­цями з почестями і подарунками". Ця фальшива роль московського посла згодом з’ясувалася. Лясота називає Запо­ріжців „хоробрими і підприємливими людьми, котрі з ран­ніх років вправляються у військовому ділі і прекрасно вив­чили ворога — турків і татар. Вони мають власні гармати і багато з них вміє поводитися з цією зброєю, так що при них зайвим наймати і утримувати окремих гарматчиків", (як це водиться в іншому війську, зокрема німецькому!), „їх старшина задовольняється загальним пайком, не вима­гаючи більшої платні".

Джайлс Флетчер, посол Англії при московському дворі у 1588 р. „Правління в них (московських царів) чисто ти­ранське, всі кроки царя розраховані на те, щоби були ко­рисні лише для одного царя… Про українців, яких називає Флетчер, за тодішньою московською термінологією, „черкасцями" чи „черкасами” згадується в XV розділі:„Винаймлених жовнірів у Московії з чужинців яких називають Німцями у них тепер 4.300 осіб, іменно поляків, себто Черкесців (підвладних Полякам) коло 4 000 з яких 3.500 розміщено по твердинях". Отже на 4 300 „німецьких” жовнірів — 4.000 складали Українці!„черкесці живуть на південно-західньому пограниччю Литви". Вони дуже гарні собою і шляхотні в поведінці... деякі з них підвладні польським королям і є христіянської віри".

Гійо́м Левассе́р де Бопла́н, французький інженер і військовий картограф (1630 – 1648 рр)«Козаки з при­роди сильні і рослі, люблять вбиратися, але лише тоді, коли вертаються переможцями... Не багато з них вмирає на ліжку і то у великій старости; більша частина залишає свої го­лови на полі чести...»Загалом „крім одягу не можна помітити в козаків нічого грубого. Єднаючи з хи­трим і гострим розумом, щедрість і безкорисність, козаки страшенно люблять свободу; смерть вважають кращою за рабство і для оборони незалежности часто повстають проти своїх гнобителів — поляків... Будовою, тіла міцні, легко пе­реносять холод і голод, спеку і спрагу,; на війні невтомні, відважні, хоробрі або ліпше сказати зухвалі і мало доро­жать своїм життям ”.

Альберто Віміна, посол республіки Венеція (1650 р.) «По зовнішньому вигляді і манірам козаки видаються простими, але вони не простаки і не позбавлені бистрого розуму. Про це можна судити по їх розмовах і способу правління. У своїй Раді козаки обмірковують справи, завжди маючи на увазі загальне добро. Свої погляди висловлюють вільно, але коли бачать, що погляд опонента є ліпший, то без впертости відмовляються від свого. Тому я сказав би, що ця Республіка могла б рівнятися Спартанській, якби козаки шанували тверезість так, як спартанці».

Павло Алепський, секретар патріарха Макарія ІІІ, (1654 -1656 рр.)„По всій Козацькій землі, ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі вони, за малими винятками, на­віть їх жінки та дочки, вміють читати та знають порядок богослужби та церковний спів. Крім того, священники вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони тиня­лись по вулицях". В іншому місці пише: „В козацькому краю в кожнім місті та кожнім селі побудовані доми для бідних і сиріт. Хто туди заходить, дає їм милостиню, — не так, як у молдавськім або волоськім краю, де вони юр­бою ходять по церквах і не дають людям молитися… Жінки гарно повдягані, заняті своїми справами, ніхто не кидає на них нахабним оком".

Жан Бенуа Шерер, французький дипломат (1687 р.)"Найсвітлішим часом в історії України є козаччина... Історія України така цікава і повчальна, що її повинен знати всякий освіченний європеєць, адже першопричини цього народу сягають більш аніж на 800 літ в глибину минувщини. Бо коли зусилля цього народу до волі ми не пізнаємо, то не пізнаємо й ідей століття... Самі українці нікому, ніде, нічого не накидають, адже народ цей дуже привітний, одначе сміливий, чесний і любить над усе волю… Українці – це високорослі, сильні люди, привітливі і гостинні, ніколи нікому не нав'язуються, але і не терплять обмеження своєї особистої свободи".

Франсуа-марі вольтер (1731 р.)„Україна завжди прагнула до свободи, але оточена Москвою, Туреччиною і Польщею, вона примушена була шукати собі протектора в одній з тих держав. Україна піддалася спочатку Польщі, яка поводилася з нею зовсім як з поневоленою країною, відтак піддалася Московитові, що уярмлював її неначе рабів, як це завжди є звичаєм у Московитів. Спочатку користувалися Україна привілеєм обирати собі володаря під назвою гетьмана, але скоро позбавили їх і того права, й гетьмана стала призна­чати Москва".

Джеремі Робертс, англійський науковець (1732 р.)“Українська нація починається від Кубані і закінчується в Карпатах. Вона простягається через Буковину аж до північної Угорщини, межує з волохами і уграми. Українці є європейці в протилежність москвинам, які є монгольського походження, а українці походять від арійської групи європейців”.

Франц Шебеші, семигородський посол (1756 р.)„Мос­ковський посол сперечався про те, як се без відома царя зложено союз зі Шведами і семигородським князем, і чому гетьман ніколи не приїде персонально порозумітися з ца­рем, а посиляє послами простих козаків. Виговський на се говорив, що як цар в своїй землі цар, так і гетьман в своїм краю князь або король, він свій край шаблею здобув і з ярма визволив. Коли хочете, заховуйте неприязнь і живіть з нами по доброму, коли ні — будемо боротися і наведемо на вас Татар, Шведів, Угрів".

Шарль грав’є граф де Верженн, французський посол (1760 р.)“Український нарід тепер є уярмлений москвинами, які систематично і стало ведуть політику і практику гноблення українців, позбавлення їх старих вольностей і прав… Українська нація є дуже інтелігентна, культурна – цілковита протилежність москвинам, що є азійськими варварами, які не додержують договорів та нищать свободу всюди, де з’являються”.

Шарль-Фрасуа Масон, був на службі у московського уряду в 1762–1802 роках«Войовнича нація козаків зменшується з дня на день. Вона скоро зникне з лиця землі, як зникли інші нації, що попали під владу московського скіпетру, хіба що скоро прийде якась успішна революція, яка скине з них московське ярмо. Козаки не мають нічого спільного з москвинами, за винятком грецької релігії та зіпсованої москвинами слов’янської мови. їхні звичаї, їхній спосіб життя, хата, їжа — все цілком різне. Козаки є гарні, вродливі, високі, спритні, активні, щирі, чесні, хоробрі, не звикли до рабства. Коротко — повна протилежність москвинам. їх зовнішній вигляд не одноманітний, як москвинів; тавро рабства не зробило їх автоматами і не спідлило, як москвинів. Козаки є жорстокі, але лише в бою, а москвини мають вроджену холоднокровну жорстокість, безжалісну і садистичну».

Йоган-готліб Гердер, німецький етнограф (1769 р.)«Україна стане колись новою Елладою (Грецією): прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, його музикальний хист, родюча земля — все це колись прокинеться і повстане велика культурна нація; її межі протягнуться до Чорного моря, а її впливи геть у далекий світ».

Девід Маршал, англійський мандрівник, (1770 р.)«Україна неймовірно родюча і добре загосподарена. Я ще не бачив такої країни, яка би була так подібна до найкращої провінції Англії, як подібна Україна. Переїжджаючи через Україну, я почував себе так безпечно і вільно, як і в Англії, хоч тоді була війна з Туреччиною. Українці є дуже чесний, добре вихований, моральний народ».

Жан-Філіп Дюран, французький посол (1775 р.)“У кінці ХVІІІ ст. російський уряд почав колонізацію чорноморських степів, здобуття яких коштувало багато українських жертв протягои декількох століть. Цю колонізацію московити проводили з допомогою запрошених різних іноземців: італійців, німців, сербів, євреїв, даючи їм різні пільги, позички, обладнання, звільняючи від податків і т.д. Подібні пільги мали також москалі, що зліталися сюди зі всіх боків Московщини. Зовсім інше було ставлення до українців. Вони не тільки не мали ніяких пільг, але змушені були платити великі податки”.

Васілій Зуєв, російський вчений (1787 р.)“На Харківщині нарід своєю мовою, одягом і звичаями зовсім відмінний від росіян. Хати дуже розлогі, красиві, всі будови дерев’яні, вимащені зовні глиною і вибілені, всередині хат дуже чисто… земля на Харківщині дуже родюча, куди поїдеш, скрізь багато різного збіжжя, а далі або баштани, або овочеві садки”.

Гарон де Кулон, член французького Конвенту і генеральний прокурор (1795 р.)“Цар Петро І дав козакам королівські обіцянки…, яких ніколи не дотримувався. Після скасування української автономії велику частину українських земель роздано тому родові рабів, яких називають російськими дворянами. В Україну наслано російські суди, найбільш продажні в Європі, й офіцерство російського походження. Петро І розтерзав козацьку волю, а Катерина ІІ знищила останню твердиню волі – Січ. Однак геній незалежності ходить-блукає поміж останками українського козацтва і не далекий час, коли вони змінять обличчя не лише України, а й Росії. Сорому більше не будуть терпіти від північних татар”

Едвард Даніель Кларк, професор мінералогії кембріджського універси­тету (1812 р.) „Ми зустріли валки українців, що ріжняться під кожним оглядом від інших мешканців Росії. Це дуже шляхетна раса. Вони виглядають кріпкіше та краще від москалів і перевищують їх у всьому, де лиш може одна нація людей перевищувати другу. Вони є чистіші, запопадливіші, гостинніші, побожніші та менше забобонні. Хати на Україні чисті і білі, як в Уельсі — мандрівни­кові здається, що він перенісся до Голандії або до Норвегії. Нарід на Україні нагадує горян з Шотландії... За сто­лом українського селянина більша чистота, аніж за сто­лом у московського князя... Після повстання Мазепи, росій­ський уряд не перестав нищити привілеїв України"...

Конрад Мальт-Брюн, данський мандрівник, географ (1807 р.) „Українці — це нащадки київської Руси. Селяни на Україні ощадніщі ніж московські: вони не пустошать у хижацький спосіб своїх лісів. Будинки українсь­ких селян гарні і міцні, ніхто з них не носить лаптів як на Московщині. Вони кремезніше збудовані і більше освічені, ніж селяни, наприклад Литви... Українці вельми інтеліґентні, вільнолюбний дух почувається, вільнолюбний дух почувається в їх зверхньому вигляді".

Йоганн Георг Коль, німецький мандрівник, географ (1841 р.)„Я був дуже здивований внут­рішнім уладженням назовні так мало обіцюючої хати…. На дворі було дуже горячо, а тут мило та холодно. Повітря було гарне, свіже, запашне. Земля була вкрита травою, а на стінах зілля — все було чисте та чепурне. Я це можу, щодо цього, нахва­лити українців, якщо рівняти їх з поляками та москалями… Українці — чесніші, пильніші, культурніші та загалом поводяться ліпше від москалів, що їм приписується усі можливі злочинства та нечесности. Нема найменшою сумніву, що колись велитенське тіло російської імперії розпадеться, й Україна стане знову вільною і незалежною державою. Час цей наближається поволі, але неухильно. Українці є на­ція з власною мовою, культурою та історичною традицією. Хвилево Україна роздерта поміж сусідами. Але матеріял для будови української держави лежить готовий: коли не нині, то завтра зявиться будівничий, що збудує з тих матеріалів велику незалежну Українську Державу ".

Теодор-Казимир Делямар, французький сенатор, політик і редактор часопису “La Patrie” (1869 р.)«В Європі існує народ, забутий істориками, – народ Русинів, 12½ мільйонів під російським царем і 2½ мільйона під Австро-Угорською монархією. Народ цей такий же численний, як народ Еспанії, втричі більший за чехів і рівний по кількості всім підданим корони св. Стефана. Цей народ існує, має свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більш відмінну від історії Московщини. Він має свої традиції, свою мову. Окрему від московської й польської, має виразну індивідуальність, за яку бореться. Історія не повинна забувати, що до Петра І той народ, який ми нині називаємо рутинами, звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю і Рутенією, а той народ, який ми нині звемо руським, звався москвинами, а їх земля – Московією. В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії».

Франтішек Ріґер, чеський народ­ний діяч, поет і критик (1900 р.)„Я визнаю українців за самостійний нарід, знаю Галичину особисто і знаю рівно ж їх літературну мову... Поважайте національні прагнення цього пересліду­ваного, але до самостійности покликаного народу!.."

ШАНУЙМОСЯ, БО МИ ТОГО ВАРТІ!ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!© Світлана МАЄВСЬКА